Рішення

від 11.06.2007 по справі 8/366-06

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

8/366-06

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

21036, м. Вінниця,  Хмельницьке шосе, 7  тел. 66-03-00, 66-11-31       http://vn.arbitr.gov.ua

І м е н е м     У к р а ї н и

РІШЕННЯ

11 червня 2007 р.           Справа 8/366-06

за позовом:Шаргородського сільського споживчого товариства ( вул. Леніна , 252, м. Шаргород, 23500)   

до:Соснівецького сільського споживчого товариства ( вул. Леніна , 320, м. Шаргород, 23500 )

до: Шаргородської райспоживспілки  (м. Шаргород, вул. Леніна, 252. , 23500)  

про визнання права власності на нежиле приміщення.

Головуючий суддя     Мельник І.Ю.     

При секретарі судового засідання Миколюк М.Г.

Представники

позивача :  Михайлик Л.М. –представник, Костюк Т.І. –представник

відповідача 1-го  -  Кокиза  Ю.Й. –голова правління.

відповідача 2-го  - не  з'явився

ВСТАНОВИВ :

Заявлено позов про визнання права власності на нежитлове приміщення магазину в м. Шаргород, вул. Нагірна,16 ( на час придбання магазину була вул.Нагірна,16, с.Розкіш) за  Шаргородським сільським споживчим товариством  як придбаним на підставі договору купівлі-продажу укладеному між Шаргородським та Соснівецьким сільськими споживчими  товариствами 16.04.2003 року.

          12.04.07 року позивач подав суду заяву про уточнення позовних вимог, яка розглянута в засіданні 17.04.07 року. Заявою від 12.04.07 року позивач заявив вимоги по справі про визнання договору № 2 купівлі-продажу основних засобів, укладеному 16.04.03 року між Соснівецьким ССТ та Шаргородським ССТ дійсним. Визнати по вищезазначеному договорі право власності за Шаргородським ССТ на приміщення магазину, яке розташоване під номером 16 по вул. Нагірна в м. Шаргород (на час укладення договору була адреса: вул. Нагірна,16, с. Розкіш) заява якого прийнята судом до розгляду.

          20.04.07 року позивач подав суду заяву про зміну предмету позовних вимог. Заявою від 20.04.07 року позивач  заявив  вимоги:

          - Визнати,  що зобов'язання, які виникли між Соснівецьким ССТ та Шаргородським  ССТ  16.04.2003 року є укладеним  договором купівлі-продажу приміщень магазинів в с. Калинівка та с. Розкіш, вул.Нагірна,16 (в даний час вул.Нагірна,16, м. Шаргород).

          - Визнати по вказаному договору право власності за Шаргородським ССТ  на приміщення магазину в с. Нагірна,16 (в теперішній час м. Шаргород, вул.Нагірна,16), заява якого прийнята судом до розгляду.

          Відповідач перший в відзиві на позовну заяву проти позову заперечує, мотивуючи тим, що позивач згідно ст.257 ЦК України пропустив строк позовної давності по захисту своїх прав згідно предмету позову. Соснівецьке ССТ жодних договорів купівлі –продажу магазину по вул. Нагірна,16 в с. Розкіш (в даний час вул.Нагірна,16, м.Шаргород) з Шаргородським ССТ не укладало. Згідно свідоцтва на право власності  № 19 від 28.11.2001 року Соснівецькому ССТ належить право власності на магазин по вул.Нагірна,16,  м. Шаргород, а не магазин в с.Розкіш. На підставі ст..657 ЦК України передбачено, що договір купівлі-продажу єдиного майнового комплексу, або іншого нерухомого майна укладається в письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації. У даному випадку ні пл./доручення № 161 від 16.04.2003 року, ні накладна № 6 від 16.04.03 року , ні односторонній протокол № 2 зборів уповноважених пайовиків Шаргородського сільського споживчого товариства від 11.04.03 року підписані тільки позивачем не відображають волі двох сторін на вчинення правочину. Договір купівлі-продажу вказаного позивачем магазину в м. Шаргороді вул. Нагірна,16 з позивачем не укладався. При відсутності письмової угоди між сторонами позивач не мав права перераховувати кошти Соснівецькому ССТ за вказаний магазин. Постанову № 22 від 21.06.03 року Шаргородської райспоживспілки про внутрісистемну продажу магазинів неможливо прийняти до уваги, оскільки вона не передбачена жодним нормативним документом. Майно споживчих товариств та їх спілок може бути продано, передано, здано в оренду, надано в позичку та в безоплатне тимчасове користування членам споживчих товариств, державним, кооперативнм та іншим організаціям, трудовим колективам тільки за рішенням загальних зборів, конференцій та з'їздів відповідних спілок. На підставі ст.47 Статуту Соснівецького ССТ, загальні  збори цього товариства передають право володіння, користування та розпорядження її власністю правлінню цього товариства за виключенням права продажі, ліквідації, передачі  іншим організаціям і підприємствам. Вирішення цих питань правління споживчого товариства погоджує з правлінням спілки, до складу якої воно входить.

          В відзиві і в засіданні суду по зміненому предметові позову перший  відповідач також проти позову заперечує мотивуючи вищезазначеними фактами, а також посилаючись на те, що договір № 2 від 16.04.03 року керівником першого відповідача не підписувався, надавши ще  два договори купівлі-продажу від 22.06.03 року . Надана позивачем накладна № 6 від 16.04.03 року не може бути прийнята судом як доказ, оскільки вона є спеціальним документом, яким оформляється приймання-пеередачі продукції. Неналежні дії посадових осіб сторін по купівлі-продажу першим відповідачем оскаржені в прокуратуру і в міліцію. Зняття проданих магазинів з балансу не є доказом переходу права власності від першого відповідача до позивача. Питання про продажу магазинів по зміненому предмету позову загальними зборами Соснівецького ССТ не  приймалося.

          Другий відповідач відзиву на позовну заяву не надав.

          В засіданні суду позовні вимоги позивача  підтримав.

          З метою надання сторонами додаткових, витребуваних судом матеріалів в засіданні суду оголошено перерву з 29.05.07 року до 04.06.07 року і з цією метою з 04.06.07 року до 07.06.07 року , а також по заяві сторін для оформлення оголошення повного тексту рішення до 11.06.07 року.

          По заяві сторін справа розглядалась без технічного запису судового процесу.

          Розглянувши матеріали справи, давши їм оцінку, заслухавши сторін, позивач змінені позовні вимоги по предмету позову підтримує, судом встановлено, що Соснівецьким ССТ, м. Шаргород –першим відповідачем по справі  в особі В.О. правління –Гончар Н.М. було укладено договір оренди основних засобів  магазинів «Продтовари»від 02.01.2001 року в с.Плебанівка, в с. Калинівка, в с. Розкіш (в теперішній час м. Шаргород), в с.Носиківка, в с.Андріївка та  в с. Пасинки  з позивачем по справі –Шаргородським ССТ в особі голови правління Кушнір Г.В. на один рік, який було пролонгіровано на 2002-2003 роки.

          Статтею 46 і ст. 47 статуту  Соснівецького ССТ, затвердженого зборами уповноважених Соснівецького ССТ № 2 від 17.08.1992 року передбачено, що загальні збори споживчого товариства (уповноважених) передають право володіння, користування та розпорядження їх власністю правлінню споживчого товариства, за виключенням права  продажу, ліквідації, передачі іншим організаціям і підприємствам надання в оренду з правом викупу, обміну, безкоштовного користування або в позику основних засобів. Вирішення цих питань правління споживчого товариств погоджує з правлінням спілки, до складу якої воно входить, що передбачено також ст.44 статуту Шаргородської райспоживспілки.

          На підставі ст.47 статуту  Соснівецьке  ССТ –перший відповідач по справі листом  від 17.03.2003 року подало клопотання голові правління   Шаргородської райспоживспілки про надання дозволу  правлінню Соснівецького ССТ та внутрісистемну  продажу магазину «Продтовари»в с. Калинівка з первісною вартістю –22441 грн.  і залишковою вартістю 13689 грн. та магазину «Продтовари»в с. Розкіш первісною  вартістю 11307 грн. і залишковою вартістю 6897 грн. (в даний час  м. Шаргород, вул. Нагірна,16). Даний лист  № б/н від 17.03.2003 року на ім'я голови правління Шаргородської райспоживспілки підписала В.О.  голови правління Соснівецького ССТ –Гончар Надія Михайлівна.

          Перший відповідач –керівник Соснівецького ССТ не надав в засідання суду доказів про те, що Гончар  Надія  Михайлівна не виконувала обов'язків голови правління 17.03.03 року як вказував в запереченні в засіданні суду, пославшись на знищення матеріалів за цей період.

          Позивач листом від 29.03.03 року на ім'я голови правління Шаргородської РСС також заявив клопотання про надання дозволу на внутрісистемну купівлю магазинів «Продтовари»в с. Калинівка та в с. Розкіш (в даний час м.Шаргород).

          Рішенням зборів пайовиків шаргородського ССТ від 11.04.2003 року рішення правління Шаргородського ССТ про купівлю продовольчих магазинів в Соснівецького ССТ в с. Калинівка та в с.Розкіш пайовики  підтримали.

          Правління Шаргородської райспоживспілки на підставі ст..44 свого Статуту постановою № 22 від 21.06.03 року надало дозвіл правлінню Соснівецького ССТ продати, а правлінню Шаргородського ССТ купити на підставі їх листів-клопотань приміщення магазину ТПП в с. Калинівка, 1978 року введення в експлуатацію з первісною вартістю 22441 грн. і залишковою вартістю 13689 грн. та приміщення магазину  ТПП в с. Розкіш, 1998 року введення в експлуатацію з первісною вартістю 11307 грн. і залишковою вартістю 6897 грн. (в теперішній час м. Шаргород, вул. Нагірна,16).

          На підставі вищезазначеної домовленості позивач пл./дорученням № 161  від 16.04.03 року перерахував першому відповідачу –Соснівецькому ССТ кошти за придбані два магазини в с.Калинівка і в с.Розкіш в загальній сумі 24703  грн. разом з ПДВ (в даний час м. Шаргород, вул. Нагірна,16).

          Перший відповідач –Соснівецьке ССТ м.Шаргород накладною № 6 від 16.04.2003 року передав позивачу споруду магазину в с.Розкіш по залишковій вартості  8276 грн. 72 коп. разом з ПДВ, власником якого було Соснівецьке ССТ, що стверджується свідоцтвом  про право власності № 19 від 25.01.2002 року

          Судом встановлено, що перший відповідач – Соснівецьке ССТ погодилося з купівлею-продажею магазинів у нього позивачем, прийнявши від позивача кошти і передавши йому  приміщення магазинів в с. Калинівка та в с.Розкіш.

          Доказів про визнання договору купівлі-продажу магазинів між сторонами не укладеним або не дійсним з 16.04.03 року –дня передачі магазинів  позивачу до розгляду справи в суді перший відповідач  суду в засідання не надав, заперечуючи проти позову мотивуючи тим, що він є власником цих магазинів.

          Так як купівля-продаж магазинів була виконана сторонами в 2003 році, тому при наданні оцінки зобов'язанням в діях сторін слід керуватись при вирішенні спору ЦК УРСР. Оскільки змінилися умови купівлі-продажу нежитлових приміщень (нерухомого майна) після набрання чинності з 01.01.2004 року  ЦК України при прийнятті рішення необхідно також керуватись і ЦК України.

          Давши правову оцінку діям сторін по купівлі-продажу продовольчих магазинів в с. Розкіш та в с.Калинівка, судом встановлено, що договір купівлі-продажу це дії громадян і організацій спрямовані  на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ст..41 ЦК УРСР та ст..202  ЦК України). Правочини між юридичними особами повинні укладатися в письмовій формі (ст.44 ЦК УРСР та ст.203-208 ЦК України).

          Письмовою угодою вважається укладена угода сторонами шляхом складання одного або кількох документів, підписаних сторонами, так і шляхом обміну листами, телеграмами, телефонограмами, підписаними сторонами яка їх надсилає (ст. 154 ЦК УРСР та ст.207 ЦК України). Частина друга ст.. 154 ЦК УРСР та ст. 207 ЦК України передбачають способи надання договору письмової форми, що її вимагає закон або коли вона обумовлена сторонами. Разом з тим тут зазначається, що при виборі будь-якого способу письмового укладення договору сторони повинні мати документи, що стверджують досягнення їх згоди по всіх істотних умовах даного виду договору (ст.153 ЦК УРСР та ст. 638 ЦК України.

          Судом встановлено, що сторони на підставі ст.46 і ст.47 статуту першого відповідача надіслали листи-прохання  Шаргородській райспоживспілці про надання нею дозволу  на   внутрісистемну  купівлю-продаж продовольчих магазинів в с. Калинівка та  в

с. Розкіш  в даний час м. Шаргород, на які Шаргородська райспоживспілка постановою № 22 від 21.06.03 року дала дозвіл сторонам купівлі-продажу продовольчих магазинів по позову.

          На підставі письмової згоди сторін та Шаргородської райспоживспілки перший відповідач накладною № 6 від 16.04.2003 року передав позивачу придбаний ним продовольчий магазин в с. Розкіш вартістю 8276 грн. 72 коп. з ПДВ, якого він  був власником.

          Судом встановлено, що позивач пл./дорученням № 161 від 16.04.2003 року провів оплату першому відповідачу придбаних у нього магазинів в с. Калинівка та в с.Розкіш (в даний час м. Шаргород). Тому угода купівлі-продажу продовольчих магазинів між позивачем і першим відповідачем на підставі вищевикладених і фактичнх обставин та ст.154 ЦК УРСР і ст.207  ЦК України є  письмовою, а  позивач є належним  добросовісним  набувачем на придбане майно (продовольчі магазини) ст.328, ст. 334, ст. 398 та ст. 664 ЦК  України (ст.128 ЦК УРСР), оскілки майно передане позивачу по згоді сторін і оплачене ним.

          На підставі ст.145  ЦК  УРСР (ст.388 ЦК України) позивач є добросовісним набувачем, оскільки перший відповідач згідно ст.145 ЦК УРСР (ст..388 ЦК України) не в змозі витребувати від позивача продане йому майно (продовольчі магазини) в с. Калинівка та в с. Розкіш (в даний час м. Шаргород).

          В 2003 році не передбачалося нотаріально посвідчувати договору купівлі-продажу не житлових приміщень.

          Статтею 657 ЦК України, який набрав чинності з 01.01.2004 року передбачено, що договір  купівлі-продажу нерухомого майна укладається в письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.

          Згідно ч.2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність  встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання  такого правочину недійсним судом не вимагається.

          У випадках встановлених цим кодексом, нікчемний правочин  може бути визнаний судом дійсним.

          Судом встановлено, що на підставі письмової угоди між позивачем і першим відповідачем по купівлі-продажу продовольчих магазинів в с. Калинівка та в с. Розкіш позивач рішенням № 3 від 21.01.2004 року Плебанівської  сільської ради, Шаргородського району отримав свідоцтво про право власності від 17.01.2006 року на придбаний продовольчий магазин в с. Калинівка, Шаргородського району.

          Договір купівлі-продажу продовольчих магазинів в с. Калинівкап та в с.Розкіш (в даний час м. Шаргород) перший відповідач –Соснівецьке ССТ не укладеним до дня розгляду справи не визнав. Не визнав також не дійсним рішення Плебанівської сільської ради від 21.01.04 року № 3 про надання  позивачу свідоцтва про право власності на магазин продтовари, придбаний позивачем  у першого відповідача –Соснівецького ССТ по одному і тому ж договорі купівлі-продажу в с. Калинівка.

          Тому змінені позовні вимоги позивача по зміненому предмету позову  по вищезазначеним  і фактичним обставинам судом задовольняються з віднесенням судових витрат по позову за рахунок відповідача, оскільки строк позовної давності по захисту своїх прав по зміненому предмету позову  позивачем не пропущено.

          Враховуючи викладене, керуючись ст.ст.43, 44, 49, 82, 115 та ст.116 ГПК України, ст.ст. 41, 42, 44, 46, 128, 145, 153 та ст.154 ЦК УРСР, ст.ст.202-208, 215, 328, 334, 388, 398, 614, 638, 657 і ст.664 ЦК України,-

ВИРІШИВ :

1. Змінені позовні вимоги позивача по зміненому предмету позову задоволити.

          2. Визнати, що зобов'язання, які виникли між Соснівецьким ССТ та Шаргородським ССТ 16.04.2003 року є укладеним письмовим договором  купівлі-продажу приміщень магазинів в с. Калинівка та в с. Розкіш, вул. Нагірна,16 (в даний час м. Шаргород, вул. Нагірна,16).

          3. Визнати по вищезазначеному  договорі право власності за Шаргородським ССТ на приміщення магазину в с. Розкіш, вул. Нагірна,16 (в теперішній час м. Шаргород, вул. Нагірна,16).

          4. Стягнути з Соснівецького ССТ, вул. Леніна, 320, м. Шаргород, 23500, код –01741483, р/рахунок № 2600713310 в ВОД АППБ «Аваль», м. Вінниця, МФО 302247 на користь Шаргородського ССТ, вул. Леніна,252, м. Шаргород, код 01741497, р/рахунок № 26002425801001 в  Вінницькій  філії КБ «Приватбанку», м. Вінниця, МФО 302689 в рахунок повернення державного мита в сумі 85 грн. та 118 грн. вартості сплачених інформаційних послуг.

          5. Видати наказ після  набрання рішення по справі  законної сили.

Суддя                                             Мельник І.Ю.

Повний текст рішення суду оформлено і підписано відповідно до вимог ст.85ГПК України  11.06.07