Постанова

від 14.11.2017 по справі 910/9258/17

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" листопада 2017 р. Справа№ 910/9258/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Руденко М.А.

суддів: Дідиченко М.А.

Пономаренка Є.Ю.

при секретарі: Верьовкін С.С.

за участю представників сторін:

від позивача: Панченко Р.М. (дов. № 141-2017 від 12.06.2017 р.);

від відповідача: Чередніченко М.О. (дов. від 31.12.2016 р.);

розглянувши апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Голден Деррік"

на рішення господарського суду міста Києва від 23.08.2017 року

у справі № 910/9258/17 (суддя: Сташків Р.Б.)

за позовом приватного акціонерного товариства "Науково-дослідне і конструкторське бюро бурового інструменту"

до товариства з обмеженою відповідальністю "Голден Деррік" (перейменоване в товариство з обмеженою відповідальністю "Іст Юроуп Петролеум")

про стягнення 1 488 166,50 грн.,-

ВСТАНОВИВ:

У червні 2017 року приватне акціонерне товариство "Науково-дослідне і конструкторське бюро бурового інструменту " звернулось до господарського суду міста Києва з позовною заявою до товариства з обмеженою відповідальністю "Голден Деррік" про стягнення 1 361 217,50 грн. інфляційних втрат та 126 949,00 грн. 3 % річних.

Рішенням господарського суду міста Києва від 23.08.2017 р. у справі № 910/9258/17 позовні вимоги приватного акціонерного товариства "Науково-дослідне і конструкторське бюро бурового інструменту" задоволено частково: стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю "Голден Деррік" на користь приватного акціонерного товариства "Науково-дослідне і конструкторське бюро бурового інструменту" 1 361 217 грн. 50 коп. втрат від інфляції, 121 137 грн. 27 коп. 3% річних.

Мотивуючи рішення, суд першої інстанції зазначив, що виходячи з положень ст.ст. 610, 611, 612 ЦК України, ч. 2 ст. 193 ГК України, відповідач є порушником грошового зобов'язання, що є підставою для застосування до нього правових наслідків, встановлених договором або законом, та зокрема у вигляді нарахування та стягнення втрат від інфляції та 3% річних за ст. 625 ЦК України.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, товариство з обмеженою відповідальністю "Голден Деррік" звернулось з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду міста Києва від 23.08.2017 р. у справі № 910/9258/17 скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог позивача. В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт вказав на те, що господарським судом міста Києва при винесенні оскаржуваного рішення було допущено порушення норм матеріального та процесуального права, а саме зазначив, що оскільки відповідальність у формі сплати 3 % річних має риси відповідальності у формі сплати пені та за своєю правовою природою є неустойкою, враховуючи, що позивач та відповідач у договорі № Д-260712від 10.07.2012 р. не домовлялись про встановлення відповідальності у розмірі 3 % річних, а тому рішення в частині стягнення 3 % річних є безпідставним. Стосовно стягнення збитків від інфляції, апелянт вказав, що судом першої інстанції не встановлено причин не проведення розрахунків за спірним договором та наявності вини відповідача у порушені умов договору. Також вказав, що суд першої інстанції повинен був встановити наявність чи відсутність арештів, накладених на рахунки ТОВ Голден Деррік , аби пересвідчитись в наявності у ТОВ Голден Деррік можливості вільно розпоряджатись власними коштами. Також апелянт зазначив, що позивач з порушенням умов договору та ст. 525, 526 ЦК України в одноособовому порядку змінив умови укладеного сторонами договору та звернувся до суду без проведення попередніх переговорів з відповідачем, навіть не повідомивши про наявність таких вимог.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 15.09.2017 р. апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Голден Деррік" прийнято до розгляду та порушено апеляційне провадження у справі № 910/9258/17.

02.10.2017 р. через відділ документального забезпечення суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва від 23.08.2017 р. без змін.

В судовому засіданні 03.10.2017 р. було оголошено перерву до 24.10.2017 р., тоді як ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 24.10.2017 р. розгляд справи було відкладено на 14.11.2017 р.

13.01.2017 р. через відділ документального забезпечення суду від відповідача надійшли письмові пояснення, в якому останній зазначив, що товариство з обмеженою відповідальністю Голден Деррік було перейменовано в товариство з обмеженою відповідальністю "Іст Юроуп Петролеум".

Як вбачається з витягу з ЄДР юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, за кодом 35251246 значиться товариство з обмеженою відповідальністю "Іст Юроуп Петролеум".

Згідно з п. 1.4. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції за приписом статті 25 ГПК у разі, зокрема, реорганізації суб'єкта господарювання у відносинах, щодо яких виник спір, господарський суд залучає до участі у справі його правонаступника. Господарським судам необхідно враховувати, що сама лише зміна найменування юридичної особи не означає її реорганізації, якщо при цьому не змінюється організаційно-правова форма даної особи. Зміна типу акціонерного товариства з приватного на публічне не є його реорганізацією (стаття 5 Закону України "Про акціонерні товариства"). Водночас зміна найменування юридичної особи тягне за собою необхідність у державній реєстрації змін до установчих документів, порядок проведення якої викладено у статті 29 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців". У разі коли така зміна сталася у процесі вирішення спору господарським судом, про неї обов'язково зазначається в описовій частині рішення (при цьому у мотивувальній частині, за необхідності, також зазначається нове найменування учасника судового процесу - наприклад, у разі задоволення позову до нього) або в ухвалі, якою закінчується розгляд справи.

Таким чином, вірним найменуванням відповідача у даній справі є товариство з обмеженою відповідальністю "Іст Юроуп Петролеум".

Представник відповідача в судовому засіданні 14.11.2017 р. просив апеляційну скаргу задовольнити, а рішення господарського суду міста Києва від 23.08.2017 р. - скасувати.

Представник позивача в судовому засіданні 14.11.2017 р. просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва від 23.08.2017 р. - без змін.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, долучені до матеріалів справи, виходячи з вимог чинного законодавства, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Згідно ст. 101 Господарського процесуального кодексу апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду в повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Як встановлено судом першої інстанції підтверджується матеріалами справи, 10.07.2012 р. між приватним акціонерним товариством "Науково-дослідне і конструкторське бюро бурового інструменту" (виконавець, позивач) та товариством з обмеженою відповідальністю "Голден Деррік" (замовник, відповідач) був укладений договір на виконання робіт № Д-260712 (договір), згідно з яким виконавець прийняв на себе зобов'язання виконати інженерний супровід робіт під час буріння інтервалу 0-5300 м в свердловині № 27 Сахалінського родовища, а замовник - прийняти та оплатити такі роботи.

Відповідно до п. 2.1 договору вартість робіт за договором визначається на підставі Розрахунку вартості доліт та інженерно-технологічних послуг в свердловині 27 Сахалінського родовища (додаток № 2) і становить 2 776 018,00 грн.

На виконання умов договору сторони підписали додаток № 2 до договору ( Розрахунок вартості доліт та інженерно-технологічних послуг в свердловині 27 Сахалінського родовища ) та додаток № 3 до договору ( Протокол погодження договірної ціни з надання послуг інженерного супроводу робіт під час буріння інтервалу 0-5300 м в свердловині № 27 Сахалінського родовища ), якими також встановили, що вартість робіт за Договором становить 2 776 018,00 грн. (а.с. 49,50)

Згідно з п. 1.6 договору строк виконання робіт за договором зазначений в "Календарному плані" (додаток № 1 до договору) і становить 302 доби без врахування простоїв, ремонтних робіт та інших робіт, які не пов'язані з поглибленням свердловини.

На виконання умов договору сторонами підписані додаток № 1 до договору ("Календарний план надання послуг по інженерному супроводу робіт при бурінні інтервалу 0-5300 м в свердловині № 27 Сахалінського родовища"). (а.с. 48)

Пунктом 1.5 вищевказаного договору передбачено, що позивач зобов'язується протягом 5 (п'яти) днів з моменту отримання від відповідача письмового повідомлення про початок робіт, але не пізніше ніж через 45 (сорок п'ять) діб після одержання авансу згідно з підпунктом 2.3.1 пункту 2.3 договору, приступити до виконання робіт на свердловині. Про початок робіт сторони складають відповідний акт.

Водночас, згідно з пунктом 2.3 договору сторони погодили, що розрахунки за договором проводяться в наступному порядку: протягом 10 (десяти) днів з моменту підписання договору та після надання позивачем відповідного рахунку відповідач перераховує позивачу аванс у розмірі 70 % від загальної вартості робіт, розмір якої визначено пунктом 2.1 Договору (п.2.3.1); протягом 5 (п'яти) днів після закінчення буріння стовбура Ш 393,7мм, що зазначається у відповідному добовому рапорті, та після надання позивачем відповідного рахунку відповідач оплачує позивачу 10% від загальної вартості робіт, розмір якої визначено пунктом 2.1 Договору (п.2.3.2); протягом 5 (п'яти) днів після закінчення буріння стовбура Ш 295,3мм, що зазначається у відповідному добовому рапорті, та після надання позивачем відповідного рахунку відповідач оплачує позивачу 10% від загальної вартості робіт, розмір якої визначено пунктом 2.1 договору (п.2.3.3); решту 10% від загальної вартості робіт відповідач оплачує позивачу протягом 5 (п'яти) днів з моменту спуску першої секції експлуатаційної колони, що зазначається у відповідному добовому рапорті (п.2.3.4).

Відповідно до підписаного сторонами акту здавання-приймання виконаних робіт від 10.06.2013 р., на виконання умов договору відповідачем перераховано аванс в сумі 1 400 000 грн.

За твердженням позивача, ним, на виконання умов договору, виконані роботи на загальну суму 2 786 488,00 грн., в рахунок оплати яких позивачу перераховано лише 1 400 000,00 грн., з огляду на що неоплаченими залишились роботи на загальну суму 1 386 488,00 грн. (2 786 488,00 грн. - 1 400 000,00 грн.).

Зазначене, зокрема, встановлено рішенням господарського суду міста Києва від 16.06.2014 р. у справі № 910/7155/14 (а.с. 51-55), яким позов позивача задоволений частково шляхом присудження до стягнення з відповідача на користь позивача основного боргу у сумі 1 386 488 грн., пені у сумі 91 356,26 грн., 3 % річних у сумі 26 552,19 грн. та збитків від інфляції у сумі 57 621,78 грн.; в задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 29.07.2014 р. у справі № 910/7155/14 (ас. 56-65), яку було залишено без змін постановою Вищого господарського суду від 02.10.2014 р., рішення господарського суду міста Києва змінено в частині стягнення суми пені та 3 % річних, а саме присуджено до стягнення 90 611,57 грн. пені та 26 251,60 грн. 3 % річних; в решті рішення суду першої інстанції залишене без змін.

В ході розгляду справи № 910/7155/14 судами встановлено, що загальна вартість неоплачених відповідачем з виконаних позивачем за договором робіт становить 1 386 488,00 грн. (2 786 488,00 грн. - 1 400 000,00 грн.). З огляду на те, що акт здавання-приймання виконаних робіт № 2 разом з листом позивача № 260-2013 від 08.07.2013 р. відповідач одержав 10.07.2013 р., не заявивши позивачу про будь-які недоліки у виконаних ним роботах, а також на те, що відповідач відмовився від договору листом № 583 від 24.07.2013 р., тобто після одержання вказаного акту, суди дійшли висновку, що за умовами договору та відповідно до вимог закону відповідач зобов'язаний оплатити виконані позивачем за договором роботи третього етапу календарного плану у розмірі 1 386 488,00 грн.

Відповідно до ст. 35 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо. Аналогічну позицію щодо преюдиціальної дії рішень суду наведено у п.2.6 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції".

Преюдиціальність - це обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу.

Отже, факт наявності заборгованості у сумі 1 386 488,00 грн. за договором встановлений рішенням господарського суду міста Києва від 16.06.2014 р. у справі № 910/7155/14, яке в цій частині залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 29.07.2014 р. та постановою Вищого господарського суду від 02.10.2014 р., та яке має преюдиціальне значення для даної справи та не підлягає повторному доказуванню.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що заборгованість у сумі 1 386 488,00 грн., яка була стягнена у справі № 910/7155/14, була погашена за дорученням відповідача третьою особою 05.05.2017 р.

Предметом даного судового спору у справі № 910/9258/17 є подальше стягнення позивачем з відповідача у зв'язку з несвоєчасним виконанням відповідачем грошового зобов'язання у сумі 1 386 488,00 грн. 3% річних за період 16.04.2014 р. - 04.05.2017 р. у сумі 126 949,00 грн. та втрат від інфляційних втрат за період 01.05.2014 р. - 01.05.2017 р. у сумі 1 361 217,50 грн.

Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції прийшов до висновку про те, що виходячи з положень ст.ст. 610, 611, 612 ЦК України, ч. 2 ст. 193 ГК України, відповідач є порушником грошового зобов'язання, що є підставою для застосування до нього правових наслідків, встановлених договором або законом, та зокрема у вигляді нарахування та стягнення втрат від інфляції та 3% річних за ст. 625 ЦК України.

Проте, колегія суддів частково не погоджується з такими висновками суду першої інстанції зважаючи на наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Матеріали справи свідчать про те, що між позивачем та відповідачем у справі виникли зобов'язання, які мають ознаки договору підряду, згідно якого в силу вимог ст. 837 ЦК України одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Згідно з ч. 1 ст. 854 Цивільного кодексу України якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов'язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково.

Відповідно до ч. 4 ст. 879 Цивільного кодексу України оплата робіт провадиться після прийняття замовником збудованого об'єкта (виконаних робіт), якщо інший порядок розрахунків не встановлений за погодженням сторін.

Як було встановлено у рішенні господарського суду міста Києва від 16.06.2014 р. у справі № 910/7155/14, яке в цій частині залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 29.07.2014 р. та постановою Вищого господарського суду від 02.10.2014 р., загальна вартість неоплачених відповідачем з виконаних позивачем за договором робіт становить 1 386 488,00 грн. (2 786 488,00 грн. - 1 400 000,00 грн.)

Статтею 193 ГК України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Зазначене також кореспондується зі статтями 525, 526 ЦК України відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Стаття 629 ЦК України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Вимогами ст. 610 ЦК України унормовано, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Враховуючи вищевикладене, факт неналежного виконання відповідачем грошового зобов'язання у сумі 1 386 488,00 грн. встановлено рішенням господарського суду міста Києва від 16.06.2014 р. у справі № 910/7155/14, яке в цій частині залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 29.07.2014 р. та постановою Вищого господарського суду від 02.10.2014 р., що в силу приписів ст. 35 ГПК України не підлягає повторному доказуванню та має преюдиційне значення для розгляду справи.

Враховуючи вищевикладені обставини справи, колегія суддів дійшла висновку, що у відповідача перед позивачем наявна заборгованість за спірним договором у сумі 1 386 488,00 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, 05.05.2017 р. ТОВ Авант трейд лімітет , як вказують сторони у справі, за дорученням відповідача платіжним дорученням 402 сплатила позивачу 1 386 488,00 грн. з призначенням платежу: сплата основного борг зг Постанови Київ апеляц госп суду у справі № 910/7155/14 від 29.07.14 за ТОВ Голден Деррік ЄДРПОУ 35251246 в т.ч. ПДВ 20 % 231 081,33 грн. (а.с. 102)

Звертаючись з позовом до суду, позивачем було заявлено вимогу про стягнення з відповідача 1 361 217,50 грн. інфляційних втрат та 126 949,00 грн. 3 % річних за загальний період з 16.04.2014 р. по 04.05.2017 р.

Апелянт, не погоджуючись з правом нарахування позивачем 3 % річних та інфляційних втрат, зазначає, що 3 % річних має риси відповідальності у формі сплати пені та за своєю правовою природою є неустойкою, та те, що при стягненні збитків від інфляції судом першої інстанції не встановлено причин не проведення розрахунків за спірним договором та наявності вини відповідача у порушені умов договору. Проте, колегія суддів не погоджується з такими доводами відповідача з огляду на наступне.

За змістом статей 524 та 533 ЦК України грошовим є зобов'язання, яке виражається в грошових одиницях України (або грошовому еквіваленті в іноземній валюті), тобто будь-яке зобов'язання зі сплати коштів.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Стаття 625 ЦК України розміщена в розділі Загальні положення про зобов'язання книги 5 ЦК України, а тому визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов'язання і поширює свою дію на всі види грошових зобов'язань.

Статті 509 ЦК України передбачено, що зобов'язання виникають із підстав, встановлених статтею 11 ЦК України.

Згідно зі статтею 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, інші юридичні факти.

Таким чином, грошове зобов'язання може виникати між сторонами не тільки із договірних відносин, а й з інших підстав, зокрема і факту наявності боргу, встановленого рішенням суду.

Отже, зважаючи на юридичну природу цих правовідносин між сторонами як грошових зобов'язань, на них поширюється дія положень частини другої статі 625 ЦК України, за якою боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Зазначена правова позиція узгоджується з правовою позицією Верховного суду України, викладеною в постанові від 15.06.2017 р.

Крім того, відсутність у боржника грошей у готівковій формі або грошових коштів на його рахунку в банку, і як наслідок, неможливість виконання ним грошового зобов'язання, якщо навіть у цьому немає його провини, не звільняють боржника від відповідальності за прострочення грошового зобов'язання.

Визначення неустойки наведено в ст. 549 ЦК України, відповідно до якої неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Водночас, формулювання ст. 625 ЦК України, коли нарахування процентів тісно пов'язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує саме на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів, а тому 3 % річних не є неустойкою у розумінні положень ст. 549 ЦК і ст. 230 ГК України.

Отже, за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Правовий аналіз положень ст.ст. 526, 599, 611, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ст. 625 цього Кодексу, за час прострочення.

Зазначена правова позиція узгоджується з правовою позицією Верховного суду України, викладеною в постанові від 26.04.2017 р.

У п. 7.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" відзначається, що за відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 Цивільного кодексу України). Саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України сум. Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання.

Водночас, як вбачається з матеріалів справи, 11.08.2017 р. відповідачем було подано до господарського суду міста Києва заяву про застосування позовної давності. (а.с. 17)

Статтею 257 Цивільного кодексу України передбачено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Главою 19 ЦК визначено строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, тобто позовну давність.

Згідно з положеннями ст.256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

При цьому, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до прийняття ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч.ч.3 та 4 ст.267 Цивільного кодексу України).

За приписами п.2.2 зазначеної постанови Пленуму Вищого господарського суду України за змістом ч.1 ст.261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Аналогічна позиція міститься також в постанові від 12.06.2007р. Верховного Суду України у справі №П-9/161-16/165.

Аналіз змісту наведених норм матеріального права у їх сукупності дає підстави для висновку, що до правових наслідків порушення грошового зобов'язання, передбачених ст. 625 ЦК, застосовується загальний строк позовної давності тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК).

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ст. 267 ЦК).

Порядок відліку позовної давності наведено у ст. 261 ЦК, зокрема відповідно до ч. 1 цієї статті перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов'язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених ст. 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення.

Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК), а тому 05 травня 2017 року (дата здійснення розрахунку за виконані роботи) є датою, коли зобов'язання припинилося.

Законодавець визначає обов'язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням рівня інфляції та 3 % річних за увесь час прострочення, у зв'язку з чим таке зобов'язання є триваючим.

Враховуючи, що позивач звернувся за стягненням інфляційних втрат і річних відсотків за весь період прострочення платежу, то суд повинен встановити, чи дотримано строки позовної давності.

Зважаючи на викладене, висновок суду першої інстанції про застосування строку позовної давності лише за вимогами про стягнення 3 % річних є помилковими.

Позивач визначив період для стягнення 3 % річних з 16.04.2014 р. по 04.05.2017 р., інфляційних втрат - 01.05.2014 р. по 01.05.2017 р., з позовом звернувся 07.06.2017 р., що підтверджується штампом вхідної кореспонденції господарського суду міста Києва, а тому задоволенню підлягають вимоги про стягнення 1 260 627,13 грн. інфляційних втрат, нарахованих за період із 07.06.2014 р. по 01.05.2017 р. та 121 023,31 грн. - 3 % річних за період із 07.06.2014 р. по 04.05.2017 р. У стягненні інфляційних втрат у сумі 100 590,37 грн. за період з 01.05.2014 р. по 06.06.2014 р. та 3 % річних у сумі 5 925,69 грн. за період з 16.04.2014 р. по 06.06.2014 р. слід відмовити, застосувавши наслідки спливу позовної давності.

Зазначена правова позиція узгоджується з правовою позицією, викладеною в постанові Верховного суду України від 26.04.2017 р.

Стосовно посилання апелянта на те, що позивач з порушенням умов договору та ст. 525, 526 ЦК України в одноособовому порядку змінив умови укладеного сторонами договору та звернувся до суду без проведення попередніх переговорів з відповідачем, навіть не повідомивши про наявність таких вимог, колегія суддів зазначає наступне.

Рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2002 №15-рп/2002 (справа про досудове врегулювання спорів) визначено, що положення ч. 2 ст. 124 Конституції України стосовно поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі, необхідно розуміти так, що право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами. Встановлення законом або договором досудового врегулювання спору за волевиявленням суб'єктів правовідносин не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист.

Обрання певного засобу правового захисту, у тому числі і досудового врегулювання спору, є правом, а не обов'язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує.

Стосовно посилань апелянта на те, що позивачем не додано до позовної заяви договір, на який він посилався в позовній заяві, колегія суддів вказує, що вказаний договір був досліджений в межах розгляду справи № 910/7155/14.

Крім того, в позивачем в судовому засіданні 14.11.2017 р. № Д-260712 від 10.07.2012 р.

Місцевий господарський суд при прийнятті оскарженого рішення наведеного не врахував, не повністю з'ясував обставини, що мають значення для справи, натомість, виходячи з наявних в матеріалах справи доказів, виніс помилкове рішення.

Відповідно до ст. 104 ГПК України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до ст. ст. 43, 33, 34 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, а оскаржуване рішення господарського суду міста Києва від 23.08.2017 р. підлягає частковому скасуванню.

Керуючись ст. ст. 101, 103 - 105 Господарського процесуального кодексу України суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Голден Деррік" на рішення господарського суду міста Києва від 23.08.2017 року у справі № 910/9258/17 задовольнити частково.

Рішення господарського суду міста Києва від 23.08.2017 року у справі № 910/9258/17 змінити.

Викласти п. 2 резолютивної частини рішення господарського суду міста Києва від 23.08.2017 року у справі № 910/9258/17 в наступній редакції:

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Іст Юроуп Петролеум" (04123, м. Київ, вул. Западинська, 13, літера А; ідентифікаційний код 35251246) на користь приватного акціонерного товариства "Науково-дослідне і конструкторське бюро бурового інструменту" (03680, м. Київ, проспект Палладіна, 44; ідентифікаційний код 19032149) 1 260 627,13 грн. втрат від інфляції, 121 023,31 грн. 3% річних та 20 724,76 грн. судового збору.

В іншій частині рішення господарського суду міста Києва від 23.08.2017 року у справі № 910/9258/17 залишити без змін.

Стягнути з приватного акціонерного товариства "Науково-дослідне і конструкторське бюро бурового інструменту" (03680, м. Київ, проспект Палладіна, 44; ідентифікаційний код 19032149) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Іст Юроуп Петролеум" (04123, м. Київ, вул. Западинська, 13, літера А; ідентифікаційний код 35251246) 1 668,14 грн. витрат зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги.

Видачу наказів доручити господарському суду міста Києва.

Матеріали справи № 910/9258/17 повернути до місцевого господарського суду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України через суд апеляційної інстанції протягом двадцяти днів.

Головуючий суддя М.А. Руденко

Судді М.А. Дідиченко

Є.Ю. Пономаренко