Ухвала

від 21.11.2017 по справі 826/27239/15

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/27239/15 Головуючий у 1-й інстанції: Добрянська Я.І. Суддя-доповідач: Файдюк В.В.

У Х В А Л А

Іменем України

21 листопада 2017 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді Файдюка В.В.

суддів: Мєзєнцева Є.І.

Чаку Є.В.

При секретарі: Марчук О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 липня 2017 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до управління Міністерства внутрішніх справ України в Південно-Західній залізниці, Головного управління Національної поліції у м. Києві, третя особа: Міністерство внутрішніх справ України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В :

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 липня 2017 року адміністративний позов ОСОБА_3 до управління Міністерства внутрішніх справ України в Південно-Західній залізниці, Головного управління Національної поліції у м. Києві, третя особа: Міністерство внутрішніх справ України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії - задоволено частково.

Визнати незаконним та скасувано наказ відповідача-1 № 87 о/с від 09 вересня 2015 року в частині звільнення ОСОБА_3 з органів внутрішніх справ.

Поновлено ОСОБА_3 на посаді слідчого слідчого відділу лінійного відділу на станції Київ-Пасажирський в управлінні Міністерства внутрішніх справ України на Південно-Західній залізниці.

Зобов'язано Головне управління Національної поліції у м. Києві розглянути кандидатуру слідчого слідчого відділу лінійного відділу на станції Київ-Пасажирський в управлінні Міністерства внутрішніх справ України на Південно-Західній залізниці у відповідно до п. 19 Розділу ХІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про Національну поліцію України", у Головному управлінні Національної поліції у м. Києві та видати відповідний наказ з даного приводу.

Допущено негайне виконання постанови суду в частині поновлення ОСОБА_3 на посаді слідчого слідчого відділу лінійного відділу на станції Київ-Пасажирський в управлінні Міністерства внутрішніх справ України на Південно-Західній залізниці.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нову, якою в задоволенні позову відмовити.

Апеляційну скаргу обґрунтовано тим, що позивач була звільнена 09 вересня 2015 року наказом Управління МВС України на Південно-Західній залізниці, а Головне управління Національної поліції у м. Києві є новоутвореним територіальним юридичним органом з 07 листопада 2017 року, тому воно не несе відповідальності за прийняті Управлінням МВС України на Південно-Західній залізниці рішення. Тому ГУ НП у м. Києві не зобов'язане розглядати кандидатуру позивача для зайняття посади у відповідності до п.9 Прикінцевих та перехідних положень Закону Про Національну поліцію .

Суд, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_3 проходила службу в органах внутрішніх справ з 01 вересня 2003 року. За період служби працювала на посадах слідчого Христинівського районного відділу УМВС України в Черкаській області, ЛВ на станції Київ-Пасажирський, ЛВ на станції Фастів управління МВС України на Південно-Західній залізниці.

З 27 травня 2015 року по 27 вересня 2015 року ОСОБА_3, перебуваючи на посаді слідчого слідчого відділу ЛВ на станції Фастів управління МВС України на Південно-Західній залізниці, знаходилася у відпустці у зв'язку із вагітністю та пологами.

Наказом начальника УМВС України на Південно-Західній залізниці від 09 вересня 2015 року № 87 о/с По особовому складу згідно з пунктами 10 та 11 Розділу ХІ Закону України Про Національну поліцію та відповідно до Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, позивача звільнено з посади слідчого слідчого відділу ЛВ на станції Фастів управління МВС України на Південно-Західній залізниці у запас Збройних Сил України за підпунктом г пункту 64 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ (через скорочення штатів).

25 вересня 2015 року позивачу із неофіційних джерел стало відомо про звільнення у зв'язку із ліквідацією управління МВС України на Південно-Західній залізниці, тобто позивача було звільнено в період перебування у відпустці у зв'язку із вагітністю та пологами.

Вважаючи наказ № 87 о/с від 09 вересня 2015 року в частині звільнення таким, що підлягає скасуванню, позивач звернулася до суду з позовом за захистом своїх прав та інтересів.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.

Спірні відносини регулюються Законом України від 02 липня 2015 року № 580-VIІI Про Національну поліцію (далі - Закон № 580), який визначає правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України.

Пунктом 8 розділу XI Прикінцевих та перехідних положень Закону № 580 встановлено, що з дня опублікування цього Закону всі працівники міліції (особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), а також інші працівники Міністерства внутрішніх справ України, його територіальних органів, закладів та установ вважаються такими, що попереджені у визначеному порядку про можливе майбутнє звільнення через скорочення штатів.

У відповідності до пункту 10 даного розділу працівники міліції, які відмовилися від проходження служби в поліції та/або не прийняті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення, звільняються зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів. Указані в цьому пункті особи можуть бути звільнені зі служби в органах внутрішніх справ до настання зазначеного в цьому пункті терміну на підставах, визначених Положенням про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ.

Відповідно до пункту 11 цього розділу перебування працівників міліції на лікарняному чи у відпустці не є перешкодою для їх звільнення зі служби в органах внутрішніх справ.

У той же час, частиною 1 статті 18 Закону України від 20 грудня 1990 року № 565-XII Про міліцію (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) було визначено, що порядок та умови проходження служби в міліції регламентуються Положенням про проходження служби особовим складом органів внутрішніх справ, затверджуваним Кабінетом Міністрів України.

Так, постановою Кабінету Міністрів України від 29 липня 1991 року №114 було затверджено Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ (далі - Положення №114).

У свою чергу, пунктом 10 Положення № 114 передбачено, що особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ користуються всіма соціально-економічними, політичними та особистими правами і свободами, виконують усі обов'язки громадян, передбачені Конституцією та іншими законодавчими актами, а їх права, обов'язки і відповідальність, що випливають з умов служби, визначаються законодавством, Присягою, статутами органів внутрішніх справ і цим Положенням.

Згідно з пунктом 40 Положення № 114 призначення на посади рядового і начальницького складу провадиться відповідними начальниками згідно з номенклатурою посад, що визначається Міністром внутрішніх справ відповідно до його компетенції, а при призначенні на посади і переміщенні по службі осіб рядового і начальницького складу має забезпечуватися використання їх за основною чи спорідненою спеціальністю або згідно з набутим досвідом, а при необхідності використання на посадах за новою для них спеціальністю призначенню має передувати відповідна перепідготовка.

Отже, правовідносини з приводу проходження позивачкою служби унормовані спеціальним актом законодавства - Положенням №114, а тому норми всіх інших актів законодавства до цих правовідносин можуть бути застосовані лише в разі відсутності відповідних норм права в Положенні № 114 та за умови, що приписи цих актів не суперечать характеру та змісту правовідносин з проходження служби в міліції, тобто в субсидіарному порядку.

Так, у відповідності до пункту 17 Положення №114 вагітні жінки і матері з числа осіб рядового і начальницького складу користуються всіма правами і пільгами, встановленими законодавством.

Разом з тим, відповідно до абз. 3 статті 184 КЗпП України звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (до шести років - частина шоста статті 179), одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини-інваліда з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов'язковим працевлаштуванням. Обов'язкове працевлаштування зазначених жінок здійснюється також у випадках їх звільнення після закінчення строкового трудового договору. На період працевлаштування за ними зберігається середня заробітна плата, але не більше трьох місяців з дня закінчення строкового трудового договору.

Тобто, зазначена норма надає гарантію щодо обмежень на звільнення для жінок, які мають дітей віком до трьох років. Також, звільнення жінок, зазначених у частині 3 статті 184 Кодексу законів про працю України має певні особливості, зокрема, таке звільнення можливе лише у разі повної ліквідації підприємства, та власник зобов'язаний працевлаштувати жінку на цьому самому або іншому підприємстві відповідно до її спеціальності.

Крім того, у спірних правовідносинах необхідно застосувати в порядку статті 244-2 КАС України позицію ВС України, висловлену у справі № 21-484а14, за якою Верховний Суд України в мотивувальній частині постанови від 28 жовтня 2014 року дійшов висновку, що встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) особи, що ліквідується, не виключає, а включає зобов'язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи.

При цьому, у випадку незаконного звільнення працівника з роботи, його порушене право повинно бути відновлене шляхом поновлення його на посаді, з якої його було незаконно звільнено.

Суд звертає увагу, що позивачка є матір'ю дитини віком до трьох років і у період прийняття оскаржуваного наказу перебувала у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а тому, у відповідності до частини 3 статті 184 Кодексу законів про працю України, мала право на обов'язкове працевлаштування, що не було враховано відповідачем при її звільненні та призвело до порушення її конституційного права на працю, передбаченого статтею 43 Конституції України.

Крім того, суд зазначає, що підпунктом г пункту 64 Положення № 114 передбачено, що особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік) через скорочення штатів - при відсутності можливості подальшого використання на службі.

У свою чергу, як зазначалось судом раніше, пунктом 10 розділу ХІ Прикінцевих та перехідних положень Закону № 580-VІІІ встановлено, що працівники міліції, які відмовилися від проходження служби в поліції та/або не прийняті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення, звільняються зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів.

Тобто, Законом № 580-VІІІ визначена юридична можливість прийняття працівників міліції на подальшу службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження останніх про наступне вивільнення.

Разом з тим, суд звертає увагу, що відповідачами не надано жодних доказів, які б підтверджували, що ОСОБА_3 відмовилась від проходження служби в поліції та/або не могла бути прийнята на службу до поліції, зокрема, через невідповідність вимогам, що ставляться до поліцейського.

В свою чергу, під час розгляду судом даної справи відповідачами не надано жодних належних та допустимих доказів щодо запропонування ОСОБА_3 іншої посади у цій або іншій установі відповідно до її спеціальності, що, у свою чергу, свідчить про невиконання відповідачами обов'язку щодо встановлення можливості використання позивача на службі в органах внутрішніх справ.

Також, суд вважає за необхідне зазначити, що у відповідності до ч.1 статті 104 Цивільного кодексу України юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов'язки переходять до правонаступників.

При цьому, юридична особа вважається такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Як вбачається з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань , станом на дату звільнення позивача з посади слідчого слідчого відділу лінійного відділу на станції Київ-Пасажирський в управлінні Міністерства внутрішніх справ України на Південно-Західній залізниці та на момент розгляду даної справи вказаний відділ перебуває у стані припинення.

За таких обставин та з урахуванням недотримання відповідачем, при винесенні оскаржуваного наказу, вимог ч.3 статті 184 Кодексу законів про працю України, якою встановлені гарантії, передбачені для жінок, які мають дітей віком до трьох років, звільнених за ініціативою роботодавця, суд першої інстанції правомірно дійшов висновку про наявність правових підстав для визнання протиправним та скасування наказу № 87 о/с від 09 вересня 2015 року в частині звільнення ОСОБА_3 з посади на підставі підпункту г пункту 64 Положення №114 (через скорочення штатів).

Отже судом першої інстанції при винесенні постанови було дотримано всіх вимог законодавства, а тому відсутні підстави для її скасування.

Висновки суду першої інстанції доводами апелянта не спростовані.

З наведеного вище колегія суддів приходить до висновку, що при винесенні оскаржуваної постанови судом першої інстанції було дотримано всіх вимог законодавства, а тому відсутні підстави для її скасування.

Відповідно до статті 200 КАС України - суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 160, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України суд,

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції у м. Києві - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 липня 2017 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили в порядку, встановленому статтею 254 КАС України та може бути оскаржена безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції в порядку і строки, встановлені статтею 212 КАС України.

Головуючий суддя: Файдюк В.В.

Судді: Мєзєнцев Є.І.

Чаку Є.В.