Рішення

від 23.11.2017 по справі 461/6411/16

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 461/6411/16 Головуючий у 1 інстанції: Котельва К.О.

Провадження № 22-ц/783/4786/17 Доповідач в 2-й інстанції: Ніткевич А. В.

Категорія: 5

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 листопада 2017 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області в складі:

головуючого - судді Ніткевича А.В.,

суддів: Бойко С.М., Копняк С.М.,

секретаря Брикайло М.В.

з участю позивача ОСОБА_2, представника позивача ОСОБА_3, представника відповідача Анохіної Н.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційними скаргами Товариства з обмеженою відповідальністю ЕСТЕЙТ КЕПІТАЛ ГРУП та Товариства з обмеженою відповідальністю ЕЛЛІКО на рішення Галицького районного суду м. Львова від 15 червня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю ЕСТЕЙТ КЕПІТАЛ ГРУП та Товариства з обмеженою відповідальністю ЕЛЛІКО про витребування майна з чужого незаконного володіння і визнання права власності та за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю ЕСТЕЙТ КЕПІТАЛ ГРУП до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні майном, Товариства з обмеженою відповідальністю ЕЛЛІКО до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні майном, -

встановила:

В жовтні 2016 року позивач ОСОБА_2 звернувся в суд з позовом до ТзОВ ЕСТЕЙТ КЕПІТАЛ ГРУП , ТзОВ ЕЛЛІКО про витребування майна з чужого незаконного володіння та визнання права власності.

В обґрунтування вимог покликався на те, що його мама ОСОБА_7 була власником нерухомого майна, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, а також нерухомого майна та земельної ділянки, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2.

У 2007 році між ВАТ Кредобанк та ОСОБА_8 було укладено 3 кредитні договори: № 777 від 27 червня 2007 року, № 977 від 25 жовтня 2007 року, № 860 від 04 вересня 2007 року. З метою забезпечення вказаних кредитних зобов'язань між ВАТ Кредобанк та ОСОБА_7 укладено іпотечні договори за реєстровим № Д-1029 від 27 червня 2007 року; від 04 вересня 2007 року за реєстровим № 2165; від 25 жовтня 2007 року за реєстровим № 2559.

Рішеннями Личаківського районного суду м. Львова від 02 грудня 2009 року розірвано кредитні договори № 777 від 27 червня 2007 року, № 860 від 04 вересня 2007 року, № 977 від 25 жовтня 2007 року та стягнуто з ОСОБА_8 заборгованість за кредитними договорами.

ІНФОРМАЦІЯ_2 померла мама позивача ОСОБА_7 Після її смерті відкрилася спадщина на спадкове майно, яке зазначене у заповіті, складеному 22.04.2005 року, єдиним спадкоємцем за яким є позивач.

30.08.2011 року позивач звернувся із заявою про прийняття спадщини, проте на даний час з незалежних причин не отримав свідоцтва про право на спадщину.

Як стало відомо позивачу, 29.11.2011 року між ПАТ Кредобанк і TзOB ФК Приватні інвестиції укладено договір факторингу шляхом купівлі грошової вимоги, за умовами якого до TзOB ФК Приватні інвестиції перейшло право вимоги за вищезазначеними кредитними договорами.

Також, 16.12.2011 року між ПАТ Кредобанк і TзOB ФК Приватні інвестиції укладено договір про відступлення прав вимоги за договорами іпотеки, згідно якого до TзOB ФК Приватні інвестиції перейшло право вимоги за зазначеними договором іпотеки.

Крім цього, 15.04.2014 року між TзOB Фінансова компанія Приватні інвестиції та TзOB Факторингова компанія Омега укладено договори факторингу № 132/0, № 133/0 та № 134/0, відповідно до яких ТзОВ ФК Омега перейшло право вимоги за невиконаними зобов'язаннями боржника, що виникли відповідно до умов кредитних договорів № 860 від 04.09.2007 року, № 777 від 27.06.2007 року, № 977 від 25.10.2007 року, в тому числі - іпотечних договорів, укладених між ВАТ Кредобанк та ОСОБА_7

В подальшому, з отриманої Інформаційної довідки з Держаного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна від 01.04.2016 року позивачу стало відомо, що власниками вищезазначеного нерухомого майна, яке було предметом іпотеки та пізніше увійшло до складу спадщини, стали ТзОВ ЕСТЕЙТ КЕПІТАЛ ГРУП , ТзОВ ЕЛЛІКО , які набули вказане майно у власність шляхом внесення такого до статутного капіталу фізичними особами ОСОБА_9 та ОСОБА_10

Позивач ОСОБА_2 вважає, що вказане нерухоме майно вибуло з його володіння без його волі та за відсутность будь - яких укладених договорів між ним та відповідачами - ТОВ ЕСТЕЙТ КЕПІТАЛ ГРУП та TOB ЕЛЛІКО . Просив позов задовольнити.

Під час розгляду справи відповідач за первісним позовом ТзОВ ЕСТЕЙТ КЕПІТАЛ ГРУП звернувся в суд із зустрічним позовом до ОСОБА_2, в якому просив зобов'язати ОСОБА_2 усунути перешкоди у користуванні майном товариства а саме: квартирами №: 16, 15, 14, 13, 7, 6, 5 у будинку АДРЕСА_1; нежитловими приміщеннями Зв-1, Зв-2, Зв-З, Зв-4, Зв-5, розташованими за адресою АДРЕСА_1; будинком АДРЕСА_2; земельною ділянкою площею 0,2500 га, кадастровий номер НОМЕР_1, адреса АДРЕСА_2, цільове призначення - для обслуговування житлового будинку (т.1 а.с. 195-196).

Товариство з обмеженою відповідальність ЕЛЛІКО у зустрічному позові просить зобов'язати ОСОБА_2 усунути перешкоди у користуванні майном товариства а саме: нежитловими приміщеннями першого поверху від 2-3 по 2-6, загальною площею 42,1 кв.м., що розташовані за адресою АДРЕСА_1; квартирами №: 3, 3 а , 3 б , 4 у будинку АДРЕСА_1, звільнити займані приміщення та забезпечити до них доступ власника (т.1 а.с. 210-211).

Зустрічні позови мотивують тим, що з 11.03.2016 року та станом на дату подання позову ТзОВ ЕСТЕЙТ КЕПІТАЛ ГРУП та ТзОВ ЕЛЛІКО належить на праві власності вищевказане нерухоме майно. Незважаючи на те, що майно перебуває у їх власності, товариства фактично розпоряджатися ним не можуть. ОСОБА_2, не будучи власником вказаного майна, стверджує, що майно перебуває у його власності та використовує його у своїй господарській діяльності. Проте, жодних договорів між ними не було укладено. Зазначають, що дії ОСОБА_2 є незаконними та такими, що порушують право ТзОВ ЕСТЕЙТ КЕПІТАЛ ГРУП та ТзОВ ЕЛЛІКО володіти, користуватися та розпоряджатися своєю власністю. Просили зустрічні позовні вимоги задовольнити.

Ухвалою судового засідання від 10.05.2017 року зустрічні позовні вимоги прийняті до спільного розгляду з первісним позовом.

Оскаржуваним рішенням Галицького районного суду м. Львова від 15 червня 2017 року позов ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю ЕСТЕЙТ КЕПІТАЛ ГРУП та Товариства з обмеженою відповідальністю ЕЛЛІКО про витребування майна з чужого незаконного володіння та визнання права власності задоволено.

Витребувано з незаконного володіння Товариства з обмеженою відповідальністю ЕСТЕЙТ КЕПІТАЛ ГРУП (ЄДРПОУ 40310381, 79039, м. Львів, вул. Генерала М. Юнаківа, буд. 9-Е) та передано власнику ОСОБА_2:

- квартиру № 15 (п'ятнадцять) у будинку АДРЕСА_1;

- квартиру № 14 (чотирнадцять) у будинку АДРЕСА_1;

- квартиру № 13 (тринадцять) у будинку АДРЕСА_1;

- квартиру № 7 (сім) у будинку АДРЕСА_1;

- квартиру № 5 (п'ять) у будинку АДРЕСА_1;

- квартиру № 6 (шість) у будинку АДРЕСА_1;

- квартиру № 16 (шістнадцять) у будинку АДРЕСА_1;

- нежитлові приміщення 3в-1, 3в-2, 3в-3, позначені за планом земельної ділянки літерою № А-3, загальною площею 100,3 (сто три десятих) кв.м., що розташовані за адресою: АДРЕСА_1;

- нежитлові приміщення 3в-4, 3в-5, позначені за планом земельної ділянки літерою № А-3, загальною площею 67,4 (шістдесят сім цілих чотири десятих) кв.м., що розташовані за адресою: АДРЕСА_1;

- нерухоме майно, а саме: будинок АДРЕСА_2;

земельну ділянку площею 0,2500 га (нуль цілих двадцять п'ять сотих гектара), кадастровий номер: НОМЕР_1 та розташована на території Розлуцької сільської ради Турківського району Львівської області (місцезнаходження - АДРЕСА_2), цільове призначення - для обслуговування житлового будинку;

Витребувано з незаконного володіння Товариства з обмеженою відповідальністю ЕЛЛІКО (ЄДРПОУ 40310575, 79039, м. Львів, вул. Генерала М. Юнаківа, буд. 9-Б) та передано власнику ОСОБА_2:

- нежитлові приміщення 1-го поверху від 2-3 по 2-6, загальною площею 42,1 (сорок дві цілих одна десята) кв.м., що розташовані за адресою: АДРЕСА_1;

- квартиру № 3 (три) у будинку АДРЕСА_1;

- квартиру № 3 а (три а ) у будинку АДРЕСА_1;

- квартиру № 3 б (три б ) у будинку АДРЕСА_1;

- квартиру № 4 (чотири) у будинку АДРЕСА_1.

Визнано за ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, право власності в порядку спадкування за заповітом від 22.04.2005 року на нерухоме майно, що належало ОСОБА_7, а саме:

- квартиру № 15 (п'ятнадцять) у будинку АДРЕСА_1;

- квартиру № 14 (чотирнадцять) у будинку АДРЕСА_1;

- квартиру № 13 (тринадцять) у будинку АДРЕСА_1;

- квартиру № 7 (сім) у будинку АДРЕСА_1;

- квартиру № 5 (п'ять) у будинку АДРЕСА_1;

- квартиру № 6 (шість) у будинку АДРЕСА_1;

- квартиру № 16 (шістнадцять) у будинку АДРЕСА_1;

- нежитлові приміщення 3в-1, 3в-2, 3в-3, позначені за планом земельної ділянки літерою № А-3, загальною площею 100,3 (сто три десятих) кв.м., що розташовані за адресою: АДРЕСА_1;

- нежитлові приміщення 3в-4, 3в-5, позначені за планом земельної ділянки літерою № А-3, загальною площею 67,4 (шістдесят сім цілих чотири десятих) кв.м., що розташовані за адресою: АДРЕСА_1;

- нерухоме майно, а саме: будинок АДРЕСА_2;

земельну ділянку площею 0,2500 га (нуль цілих двадцять п'ять сотих гектара), кадастровий номер: НОМЕР_1 та розташована на території Розлуцької сільської ради Турківського району Львівської області (місцезнаходження - АДРЕСА_2), цільове призначення - для обслуговування житлового будинку;

- нежитлові приміщення 1-го поверху від 2-3 по 2-6, загальною площею 42,1 (сорок дві цілих одна десята) кв.м., що розташовані за адресою: АДРЕСА_1;

- квартиру № 3 (три) у будинку АДРЕСА_1;

- квартиру № 3 а (три а ) у будинку АДРЕСА_1;

- квартиру № 3 б (три б ) у будинку АДРЕСА_1;

- квартиру № 4 (чотири) у будинку АДРЕСА_1.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю ЕСТЕЙТ КЕПІТАЛ ГРУП та Товариства з обмеженою відповідальністю ЕЛЛІКО в рівних частках на користь держави 1102,40 грн. сплаченого судового збору, тобто по 551 гривні 20 копійок з кожного.

У задоволенні зустрічного позову відмовлено.

Ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 03 серпня 2017 року виправлено описку, допущену у вступній частині короткого та повного тексту рішення Галицького районного суду м. Львова від 15.06.2017 року у цивільній справі № 461/6411/16-ц.

Вступну частину рішення Галицького районного суду м. Львова від 15.06.2017 року у цивільній справі №461/6411/16-ц викладено у наступній редакції:

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю ЕСТЕЙТ КЕПІТАЛ ГРУП , Товариства з обмеженою відповідальністю ЕЛЛІКО про витребування майна з чужого незаконного володіння та визнання права власності та за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю ЕСТЕЙТ КЕПІТАЛ ГРУП до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні майном, Товариства з обмеженою відповідальністю ЕЛЛІКО до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні майном .

Рішення суду оскаржили відповідачі за первісним позовом та позивачі за зустрічними позовами ТзОВ ЕСТЕЙТ КЕПІТАЛ ГРУП та ТзОВ ЕЛЛІКО .

В апеляційній скарзі представник ТзОВ ЕСТЕЙТ КЕПІТАЛ ГРУП Анохіна Н.Ю. зазначає, що не погоджується з оскаржуваним рішенням, вважає, що таке ухвалено з порушенням норм матеріального права, за неповного встановлення обставин справи, а висновки суду не відповідають матеріалам справи.

Звертає увагу на те, що в позовній заяві не зазначено, в чому полягало порушення прав позивача та незаконність правочинів, що передували набуттю відповідачами права власності на спірне майно, чому позивач повинен вважатись належним власником, що має право вимоги на нерухоме майно, як і не зазначено обставин, що вказують на те, що майно вибуло із власності позивача поза його волею.

При цьому, сам факт відсутності договору між сторонами не може бути підставою для задоволення вимог про витребування майна без доведення неправомірності та того, що майно вибуло поза волею власника, а також самого факту належності майна позивачу.

Вважає, що обставина про правомірність набуття відповідачами права власності на майно не спростована.

Покликається на те, що лише власник має право витребувати майно у добросовісного набувача у випадках, вичерпний перелік яких наведено у статті 388 ЦК України.

Необхідним є також доведення факту незаконності відчуження майна, тобто його придбання в особи, яка не мала права відчужувати, однак усі договори на момент укладення договору відступлення права вимоги за договором іпотеки, були чинними та не визнані недійсними в судовому порядку, що залишилось поза увагою суду.

На думку апеллянта, суд не захистив право власності позивача, оскільки останній не наділений таким, а порушив законні права власності відповідачів без жодних обгрунтувань чи пояснень.

Оскільки позивач подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що набув прав та обов язків іпотекодавця за договором іпотеки навіть без реєстрації права власності на таке майно за ним, тому протилежні висновки суду є необгрунтованими.

Також, звертає увагу на ряд процесуальних порушень при розгляді справи в суді першої інстанції.

В апеляційній скарзі зазначає, що ОСОБА_2 заперечує будь які права товариства на користування спірним майном, не допускає власника до нього, продовжує незаконнного передавати майно в користування іншим особам та проводити ремонт в приміщеннях.

Просить скасувати рішення Галицького районного суду м. Львова від 15 червня 2017 року та ухвалити у справі нове рішення, яким у задоволенні первісного позову відмовити, а зустрічний задовольнити.

Апеляційна скарга представника ТзОВ ЕЛЛІКО Анохіної Н.Ю. є аналогічна доводам та мотивам апеляційної скарги ТзОВ ЕСТЕЙТ КЕПІТАЛ ГРУП .

Представник ТзОВ ЕЛЛІКО просить рішення Галицького районного суду м. Львова від 15 червня 2017 року скасувати та ухвалити у справі нове рішення, яким у задоволенні первісного позову відмовити, а зустрічний позов ТзОВ ЕЛЛІКО задовольнити.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідачів Анохіної Н.Ю. на підтримання доводів апеляційних скарг, а також заперечення цих доводів зі сторони позивача ОСОБА_2 та його представника ОСОБА_3, перевіривши матеріали справи та законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що скарги необхідно задовольнити частково враховуючи таке.

Згідно із ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав.

На підставі ст.ст. 11, 60, 61 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, в межах заявлених ними вимог на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, кожна сторона зобов"язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно із ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Задовольняючи первісні позовні вимоги районний суд виходив з того, що спірне нерухоме майно вибуло з володіння позивача ОСОБА_2 без його волі та у відсутність будь - яких укладених договорів між ним та відповідачами, тому суд дійшов висновку про необхідність задоволення первісного позову та відмову у задоволенні зустрічних позовів за безпідставністю позовних вимог.

Враховуючи наведені вимоги закону та матеріали справи колегія суддів приходить висновку, що рішення суду не ґрунтується на нормах закону та досліджених доказах, тому залишатись у законній силі не може.

Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційних скарг судова колегія виходить з наступного.

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Отже, вказана норма визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес.

Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Звернувшись з відповідною вимогою позивач в силу ст. 10 ЦПК України має довести, як фактичну так і правову підставу свого позову.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_7 була власником нерухомого майна, а саме: квартир №№ 3, 3 а , 3 б , 4, 5,6,7,13,14,15,16, нежитлових приміщень 1-го поверху від 2-3 по 2-6, загальною площею 42,1 кв.м., нежитлових приміщень 3в-1, 3в-2, 3в-3, загальною площею 100,3 кв.м., нежитлових приміщень 3в-4, 3в-5, загальною площею 67,4 кв.м. в будинку АДРЕСА_1; будинку АДРЕСА_2; земельної ділянки площею 0,2500 га, кадастровий номер: НОМЕР_1 та розташована на території АДРЕСА_2, цільове призначення - для обслуговування житлового будинку.

Вказане нерухоме майно, яке належало на праві власності ОСОБА_7, було предметом договорів іпотеки, укладених між ВАТ Кредобанк та ОСОБА_7 на забезпечення виконання зобов'язань позичальника ОСОБА_8 відповідно до кредитних договорів, укладених останнім із ВАТ Кредобанк .

Зокрема, з метою забезпечення кредитних зобов'язань за кредитним договором № 777 від 27 червня 2007 року між ВАТ Кредобанк та ОСОБА_7 27 червня 2007 року укладено іпотечний договір за реєстровим № Д-1029 (т. 1, а.с. 100-107).

Крім цього, з метою забезпечення кредитних зобов'язань за кредитним договором №860 від 04 вересня 2007 року між ВАТ Кредобанк та ОСОБА_7 04 вересня 2007 року укладено іпотечний договір за реєстровим № 2165 та договір від 25 жовтня 2007 року № 2559 з метою забезпечення кредитних зобов'язань за кредитним договором № 977 від 25 жовтня 2007 року (т.1, а.с. 82-91, 114-128).

Рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 02 грудня 2009 року у справі № 2-732/2009 розірвано кредитний договір № 777 від 27 червня 2007 року та стягнено солідарно з ОСОБА_8 і ОСОБА_7 на користь першої філії ВАТ Кредобанк заборгованість за кредитним договором в сумі 2787118,55 грн. та 71417,27 грн. шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, а саме нежитлові приміщення 1-го поверху від 2-3 по 2-6, загальною площею 42,1 кв.м., нежитлові приміщення 3в-1, 3в-2, 3в-3, загальною площею 100,3 кв.м., нежитлові приміщення 3в-4, 3в-5, загальною площею 67,4 кв.м. в будинку АДРЕСА_1 (т. 1 а.с. 169-171).

Крім цього, рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 02 грудня 2009 року у справі № 2-782/2009 розірвано кредитний договір № 977 від 23 жовтня 2007 року та стягнено солідарно з ОСОБА_8, ОСОБА_7 і ОСОБА_13 на користь першої філії ВАТ Кредобанк заборгованість за кредитним договором в сумі 2807584,39 грн. шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, а саме квартири №№ 3, 3 а , 3 б , 4, 5,6,7,13,14,15,16, в будинку АДРЕСА_1; будинок АДРЕСА_2; земельну ділянку площею 0,2500 га, кадастровий номер: НОМЕР_1 та розташована на території АДРЕСА_2, цільове призначення - для обслуговування житлового будинку, а також обладнання для професійного аудіо- та відеозапису (всього 118 найменувань) згідно з актом перевірки наявності та оцінки майна, що передається в заставу від 25 жовтня 2007 року (т. 1 а.с. 172-174).

Також, рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 02 грудня 2009 року у справі № 2-752/2009 розірвано кредитний договір № 860 від 04 вересня 2007 року та стягнено солідарно з ОСОБА_8 і ОСОБА_7 на користь першої філії ВАТ Кредобанк заборгованість за кредитним договором в сумі 15369536,60 грн. та 804 грн. шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, а саме квартири №№ 3, 3 а , 3 б , 4, 5,6,7,13,14,15,16, в будинку АДРЕСА_1 (т. 2 а.с. 60-62).

Правова позиція з питання припинення договору іпотеки у випадку розірвання кредитного договору за рішенням суду, викладена у постанові Врехоновго Суду України від 09 вересня 2015 року у справі № 6-939цс15, яка зводиться до наступного.

Статтею 526 ЦК України визначено загальні умови виконання зобов'язання, а саме: зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із статтею 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Відповідно до статті 599 ЦК України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Законом України Про іпотеку встановлено, що іпотека припиняється у разі: припинення основного зобов'язання або закінчення строку дії іпотечного договору; реалізації предмета іпотеки відповідно до цього Закону; набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки; визнання іпотечного договору недійсним; знищення (втрати) переданої в іпотеку будівлі (споруди); з інших підстав, передбачених Законом (стаття 17).

Відомості про припинення іпотеки підлягають державній реєстрації у встановленому законодавством порядку.

Згідно із частинами третьою, четвертою статті 653 ЦК України якщо договір змінюється або розривається в судовому порядку, зобов'язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішення суду про зміну або розірвання договору законної сили. Сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов'язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом.

За загальним правилом розірвання договору припиняє його дію на майбутнє, але не скасовує сам факт укладення та дії договору включно до моменту його розірвання, а також залишає в дії окремі його умови щодо зобов'язань сторін, спеціально передбачених для застосування на випадок порушення зобов'язань і після розірвання договору, з огляду на характер цього договору, за яким кредитор повністю виконав умови договору до його розірвання.

Отже, аналіз зазначених норм показує, що, припинення зобов'язання можливе за умови його належного виконання, що проведено належним чином, а розірвання кредитного договору не є підставою для припинення іпотеки, якою може забезпечуватися виконання зобов'язання, що виникло до набрання законної сили рішенням суду про розірвання договору.

З врахуванням того, що сума заборгованості за кредитними договорам після ухвалення зазначених вище судових рішень про розірвання кредитних договорів та стягнення заборгованості шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки позичальником та поручителями не погашена, відтак зобов язання за договорами іпотеки продовжували існувати.

Як встановлено судом першої інстанції, 29.11.2011 року між ПАТ Кредобанк та ТзОВ ФК Приватні інвестиції укладено договір факторингу, за умовами якого банк продав та відступив новому кредитору права вимоги, визначені у додатку № 1 до цього договору.

В подальшому, 15.04.2014 року між ТзОВ ФК Приватні інвестиції (клієнт) та ТзОВ ФК Омега (фактор) укладено договора факторингу №№ 132/О, 133/О, 134/О, за якими на користь фактора відступлено право вимоги за кредитними договорами № 777 від 27.06.2007 року, № 860 від 04.09.2007 року, № 977 від 25.10.2007 року та іпотечними договорами, укладеними на забезпечення вимог кредитних договорів (т. 2 а.с. 50-57).

При цьому, 15.04.2014 року між ТзОВ ФК Приватні інвестиції та ТзОВ ФК Омега укладені три договори про відступлення прав вимоги за договором іпотеки, за умовами яких новому іпотекодержателю відступлені всі права вимоги за іпотечними договорами, укладеними між ВАТ Кредобанк та ОСОБА_7 від 27 червня 2007 року за реєстровим № Д-1029, від 04 вересня 2007 року за реєстровим № 2165 та від 25 жовтня 2007 року № 2559 (т.2, а.с. 107-112).

Також, з матеріалів справи встановлено, що 03.12.2014 року між TзOB Факторингова компанія Омега та ОСОБА_9 укладено договори купівлі - продажу предмету іпотеки, за умовами яких продавець продав, а покупець купив нежитлові приміщення першого поверху від 2-3 по 2-6, нежитлові приміщення 3в-1, 3в-2, 3в-3., 3в-4, 3в-5 за адресою: АДРЕСА_1 на загальну суму 2172689.00 грн., а також квартири № 3, 3 а , 3 б , 4, 5, 6,7, 13,14,15, 16 за адресою: АДРЕСА_1 на загальну суму 5495068,00 грн. (т.1, а.с. 74-81, 94-99).

25.12.2014 року між TзOB Факторингова компанія Омега та ОСОБА_14 укладено договір купівлі-продажу предмета іпотеки іпотекодержателем, згідно якого ОСОБА_14 придбав будинок № 5, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 та земельну ділянку площею 0,2500 га. кадастровий номер: НОМЕР_1 та розташована на території Розлуцької сільської ради Турківського району, Львівської області (місцезнаходження - АДРЕСА_2), цільове призначення - для обслуговування житлового будинку. Продаж вказаного майна здійснено за 735862,00 грн. (т.1, а.с. 108-113).

В подальшому зазначене майно ОСОБА_9 та ОСОБА_10 відчужено на користь відповідачів ТзОВ ЕСТЕТЙТ КЕПІТАЛ ГРУП та ТзОВ ЕЛЛІКО , шляхом внесення майна до статутного капіталу товариств їх учасниками.

Звертаючись з позовними вимогами ОСОБА_2 покликався на те, що спірне майно, право власності на яке останній не оформив, вибуло з його володіння без його волі та за відсутності будь яких правочинів між ним та відповідачами, тому має бути витребуване на його користь із чужого незаконного володіння.

З матеріалів справи встановлено, що мама позивача ОСОБА_7 померла ІНФОРМАЦІЯ_2, що підтверджується свідоцтвом про смерть Серія НОМЕР_2 від 24.03.2011 року (т. 1, а.с. 20).

Відповідно до заповіту, складеного 22.04.2005 року спадкодавцем ОСОБА_7, її син ОСОБА_2 є спадкоємцем всього майна, що належало ОСОБА_7 (т.1 а.с. 19).

Згідно із вимогами статті 1216 ЦК України, спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Частиною 5 статті 1268 ЦК України передбачено, що незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Згідно із ст. 387 цього ж Кодексу, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Суд першої інстанції встановив, що позивач ОСОБА_2 звернувшись із заявою про прийняття спадщини, на час розгляду справи не отримав свідоцтва про право на спадщину.

Колегія суддів звертає увагу, що у спадкоємця, який у встановленому законом порядку прийняв спадщину, права володіння та користування спадковим майном виникають з часу відкриття спадщини. Такий спадкоємець може захищати свої порушені права володіння та користування спадковим майном відповідно до глави 29 ЦК України. Якщо у складі спадщини, яку прийняв спадкоємець, є нерухоме майно, право розпорядження нерухомим майном виникає в нього з моменту державної реєстрації цього майна (ч. 2 ст. 1299 ЦК України). Спадкоємець, який прийняв у спадщину нерухоме майно, ще до його державної реєстрації має право витребовувати це майно від його добросовісного набувача з підстав, передбачених ст. 388 ЦК України, зокрема у разі, якщо воно вибуло з володіння спадкодавця поза волею останнього.

В свою чергу, статтею 387 ЦК України визначено, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Пунктом 3 частини 1 ст. 388 ЦК України передбачено, що в разі придбання майна за відплатним договором в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у випадку, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Добросовісне придбання, згідно зі ст. 388 ЦК України можливе тоді, коли майно придбане не безпосередньо у власника, а в особи, яка не мала права його відчужувати. Наслідком правочину, укладеного з таким порушенням, є не двостороння реституція, а повернення майна з чужого незаконного володіння (віндикація).

Віндикаційний позов є речово-правовим і може застосовуватися лише у випадку відсутності між позивачем і відповідачем зобов'язальних відносин та бути поданим щодо індивідуально-визначеного майна.

При цьому, наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача, тому відсутні правові підстави для застосування до спірних правовідносин статті 387, 388 ЦК України.

Відповідно до ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов язків є договори та інші правочини.

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 6 ЦК України ).

За змістом ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, що визначені законом як істотні або необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Як зазначено вище майно, що є предметом спору, перебувало в іпотеці за іпотечними договорами, укладеними між ВАТ Кредобанк та ОСОБА_7 від 27 червня 2007 року за реєстровим № Д-1029, від 04 вересня 2007 року за реєстровим № 2165 та від 25 жовтня 2007 року № 2559, при цьому вибуло від первинного власника на підставі договорів купівлі-продажу предмета іпотеки, укладених між ТзОВ ФК Омега та ОСОБА_9 і ОСОБА_10

Правові наслідки порушення зобов'язання, забезпеченого іпотекою, передбачені ЗУ Про іпотеку .

Статтею 1 Закону України Про іпотеку передбачено, що іпотека - це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Відповідно до ч. 3 ст. 33 Закону України Про іпотеку звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя, що є позасудовим врегулюванням спору.

Згідно із ч. 1 ст. 37 Закону України Про іпотеку правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності.

У свою чергу, позасудовий спосіб захисту за договором про задоволення вимог іпотекодержателя або за відповідним застереженням в іпотечному договорі реалізується шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки або надання права іпотекодержателю від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу.

Таким чином, як зазначено вище, позасудове врегулювання здійснюється на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя, який складають сторони, або згідно з застереженням, що міститься в іпотечному договорі.

Відповідно до ч. 5 ст. 38 ЗУ Про іпотеку дії щодо продажу предмета іпотеки та укладання договору купівлі-продажу здійснюються іпотекодержателем від свого імені, на підставі іпотечного договору, який містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, що передбачає право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки, без необхідності отримання для цього будь-якого окремого уповноваження іпотекодавця.

У пунктах 5.3 Іпотечних договорів передбачено, що іпотекодержатель має право звернути стягнення на предмет іпотеки, в числі іншого, шляхом продажу предмета іпотеки від свого імені.

Враховуючи наведене та відповідне іпотечне застереження, воля власника майна ОСОБА_7 на відчуження такого майна чітко виражена у договорах іпотеки, відтак відсутні підстави вважати, що майно вибуло не з волі власника ОСОБА_7

Більше того, в силу презумпції правомірності правочину (ст. 204 ЦК України) договори на підставі яких до відповідачів перейшло право власності на спірне майно у встановленому порядку не визнані недійсними, тому є правомірними та створили юридично значущі наслідки.

Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

На переконання колегії суддів, необхідною передумовою витребування майна є визнання недійсним договорів іпотеки або договорів купівлі-продажу предмету іпотеки, оскільки саме ці договори підтверджують волю попереднього власника на вибуття майна з його володіння, відповідно є підставою для втрати права власності, проте з такими вимогами у позові ОСОБА_2 не звертався, а також не надав судові рішення, які б набрали законної сили з цього приводу.

Враховуючи зазначене, колегія суддів приходить переконання, що позовні вимоги ОСОБА_2 про витребування спірного майна є безпідставними та до задоволення не підлягають, оскільки судом не встановлено факт незаконного, без відповідної правової підстави заволодіння відповідачами майном та вибуття такого майна з володіння власника не з його волі іншим шляхом, тому доводи апеляційних скарг в цій частині є підставними та підлягають до задоволення, а оскаржуване рішення необхідно скасувати з ухваленням нового рішення в цій частині про відмову в задоволенні первісного позову.

В свою чергу, право власності спадкоємця на спадкове майно підлягає захисту в судовому порядку шляхом його визнання у разі, якщо таке право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності (ст. 392 ЦК України).

Відповідно до ст. 67 Закону України "Про нотаріат" свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою всіх спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, встановленому цивільним законодавством.

Якщо нотаріусом обґрунтовано відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину, виникає цивільно-правовий спір, що підлягає розглядові у позовному провадженні.

Визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку.

Судом встановлено, що спадкоємець ОСОБА_2 у встановленому законом порядку прийняв спадщину, у нього виникло право володіння та користування спадковим майном з часу відкриття спадщини, проте у встановленому законом порядку свідоцтво про право на спадщину він не отримав, відтак право власності на спірне майно не набув.

При цьому, власниками спірного майна надалі залишаються відповідачі, презумпція правомірності договорів, на підставі яких відповідачами набуто право власності не спростована, відтак відсутні підстави для визнання права власності за ОСОБА_2 на нерухоме майно, яке є предметом спору, в порядку спадкування за заповітом від 22.04.2005 року після смерті його мами ОСОБА_7

Що стосується вимог позивачів по зустрічних позовних заявах, колегія суддів звертає увагу, що згідно із ч.1 ст.317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до ч. 1, ч. 6 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Держава не втручається у здійснення власником права власності.

Частиною 1 ст. 321 ЦК України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

У п. 5 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 07.02.2014 року "Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав" роз"яснено, що вирішуючи питання про правомірність набуття права власності, суд має враховувати, що воно набувається на підставах, які не заборонені законом, зокрема на підставі правочинів. При цьому діє презумпція правомірності набуття права власності на певне майно, яка означає, що право власності на конкретне майно вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (стаття 328 ЦК України).

Відповідно до Інформаційної довідки з Держаного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна від 01.04.2016 року власниками вищезазначеного нерухомого майна, яке було предметом іпотеки та пізніше увійшло до складу спадщини ОСОБА_7, з 11 березня 2016 р. стали Товариство з обмеженою відповідальністю ЕСТЕЙТ КЕПІТАЛ ГРУП , Товариство з обмеженою відповідальність ЕЛЛІКО , які набули вказане майно шляхом внесення такого до статутного капіталу учасниками ОСОБА_9 та ОСОБА_10 (т. 2 а.с. 212-216).

Згідно із ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

У п. 33 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справі від 07 лютого 2014 року № 5 "Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав" судам роз'яснено, що відповідно до положень статей 391, 396 ЦК України позов про усунення порушень права, не пов'язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є власником або особою, яка володіє майном (має речове право) з підстави, передбаченої законом або договором, і що діями відповідача, не пов'язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння.

Не зважаючи на не спростований факт права власності ТзОВ ЕСТЕЙТ КЕПІТАЛ ГРУП та ТзОВ ЕЛЛІКО на спірне майно, доказів про те, що позивач ОСОБА_2 не допускає представників товариств до такого, не виконує вимоги про звільнення приміщень, суду не надано, відтак підстави для задоволення зустрічних позовних вимог відсутні.

Встановивши неправильне застосування норм матеріального права колегія суддів вважає за необхідне скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити по суті справи нове рішення про відмову у задоволенні первісного та зустрічних позовів.

Керуючись ст.ст. 303, 304, п. 2 ч. 1 ст. 307, п.3, п. 4 ч. 1 ст. 309, ст. 313, ч. 2 ст. 314, ст.ст. 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,-

вирішила:

Апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю ЕСТЕЙТ КЕПІТАЛ ГРУП та Товариства з обмеженою відповідальністю ЕЛЛІКО задовольнити частково.

Рішення Галицького районного суду м. Львова від 15 червня 2017 року- скасувати.

Ухвалити нове рішення, яким у задоволенні первісного позовну ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю ЕСТЕЙТ КЕПІТАЛ ГРУП та Товариства з обмеженою відповідальністю ЕЛЛІКО про витребування майна з чужого незаконного володіння та визнання права власності - відмовити.

У задовленні зустрічного позову Товариства з обмеженою відповідальністю ЕСТЕЙТ КЕПІТАЛ ГРУП до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні майном - відмовити.

У задоволенні зустрічного позову Товариства з обмеженою відповідальністю ЕЛЛІКО до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні майном - відмовити.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржене у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання рішенням законної сили.

Головуючий: А.В. Ніткевич

Судді: С.М. Бойко

С.М. Копняк