Постанова

від 22.11.2017 по справі 910/4417/17

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" листопада 2017 р. Справа№ 910/4417/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Мальченко А.О.

суддів: Жук Г.А.

Дикунської С.Я.

при секретарі судового засідання Найченко А.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю Компанія Українська торгівельна мережа

на рішення Господарського суду м. Києва від 15.08.2017

у справі № 910/4417/17 (суддя: Турчин С.О.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Північспецбудмонтаж

до Товариства з обмеженою відповідальністю Компанія Українська торгівельна мережа ,

третя особа 1 без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача -

Товариство з обмеженою відповідальністю Автомобільний альянс Партнер-Авто ,

третя особа 2 без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача -

Державна служба України з надзвичайних ситуацій,

третя особа 3 без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача -

Державна податкова інспекція у Дарницькому районі Головного управління ДФС у м. Києві,

третя особа 4 без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача -

Державна організація (установа, заклад) Лівобережне об'єднання управління Пенсійного Фонду України в м. Києві,

третя особа 5 без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача -

Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у місті Києві,

третя особа 6 без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю Стандарт Брок

про визнання договору недійсним,

за участю представників:

від позивача: арбітражний керуючий Мирутенко М.М. (посвідчення а/к №1718 від 13.11.2013);

від відповідача: не з'явився;

від третьої особи-1: не з'явився;

від третьої особи-2: представник Лябах О.О. (довіреність № 01-5/08 від 02.01.2017);

від третьої особи-3: не з'явився;

від третьої особи-4: не з'явився;

від третьої особи-5: не з'явився;

від третьої особи-6: не з'явився,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Північспецбудмонтаж (надалі - ТОВ Північспецбудмонтаж ) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Компанія Українська торгівельна мережа (надалі - ТОВ Компанія Українська торгівельна мережа ) про визнання недійсним договору купівлі-продажу цінних паперів від 29.03.2010 № 57/9-10Б.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.06.2017 залучено до участі у справі № 910/4417/17 третіх осіб 1-5 без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю Автомобільний альянс Партнер-Авто , Державну службу України з надзвичайних ситуацій, Державну податкову інспекцію у Дарницькому районі Головного управління ДФС у м. Києві, Державну організацію (установа, заклад) Лівобережне об'єднання управління Пенсійного Фонду України в м. Києві, Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у місті Києві, третю особу-6 без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю Стандарт Брок .

Рішенням Господарського суду міста Києва від 15.08.2017 у справі №910/4417/17 позов задоволено повністю, визнано недійсним договір купівлі-продажу цінних паперів від 29.03.2010 № 57/9-10Б, укладений між ТОВ Північспецбудмонтаж та ТОВ Компанія Українська торгівельна мережа , стягнуто з ТОВ Компанія Українська торгівельна мережа на користь ТОВ Північспецбудмонтаж 1 600,00 грн витрат зі сплати судового збору.

Не погоджуючись із вищезазначеним рішенням господарського суду першої інстанції, ТОВ Компанія Українська торгівельна мережа звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення повністю та прийняти нове, яким у позові відмовити повністю.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що рішення суду першої інстанції прийняте з порушенням та неправильним застосуванням судом норм матеріального та процесуального права, при неповному з'ясуванні усіх обставин, що мають значення для справи, у зв'язку з чим висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 14.09.2017 зазначену апеляційну скаргу прийнято до провадження, призначено до розгляду на 17.10.2017.

Позивач та третя особа-2 скористалися правом, наданим статтею 96 Господарського процесуального кодексу України, надали відзиви на апеляційну скаргу, в яких просили залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва без змін.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 17.10.2017, у зв'язку з неявкою в судове засідання відповідача, третьої особи-1, третьої особи-3, третьої особи-4, третьої особи-5 та третьої особи-6, в порядку статті 77 ГПК України розгляд справи було відкладено на 22.11.2017.

У судове засідання відповідач, третя особа-1, третя особа-3, третя особа-4, третя особа-5 та третя особа-6 повторно не з'явились, своїх представників не направили, про місце, дату та час розгляду даної справи були повідомлені належним чином, про що свідчать повідомлення про вручення поштових відправлень.

Вислухавши думку представника позивача та третьої особи-2, враховуючи, що вищевказані особи не повідомили суд про поважність причин нез'явлення до суду апеляційної інстанції та не заявили клопотань про відкладення розгляду справи, судова колегія, порадившись на місці, ухвалила здійснити розгляд апеляційної скарги за їх відсутності.

У судовому засіданні представники позивача та третьої особи-2 проти вимог апеляційної скарги заперечили повністю, вважають її безпідставною та необґрунтованою, у зв'язку з чим просили суд апеляційної інстанції відмовити в її задоволенні, а судове рішення залишити без змін.

22.11.2017 в судовому засіданні колегією суддів було оголошено вступну та резолютивну частини постанови господарського суду апеляційної інстанції.

Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, вислухавши пояснення представників позивача та третьої особи-2, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а рішення має бути залишеним без змін, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено місцевим господарським судом, 29.03.2010 між ТОВ Компанія Українська торгівельна мережа (у тексті договору - продавець) та ТОВ Північспецбудмонтаж (у тексті договору - покупець) було укладено договір купівлі-продажу цінних паперів № 57/9-10Б (далі - договір), відповідно до п. 1.1 якого продавець зобов'язується передати у власність покупця, а покупець зобов'язується прийняти і оплатити наступні цінні папери (далі - ЦП):

- 1.1.1. Вид ЦП - акції прості іменні; найменування емітента - ВАТ Київський завод високоякісної цегли ; код ЄДРПОУ емітента 36428997; форма випуску та існування ЦП бездокументарна; номінальна вартість 0,25 грн; код ISIN UA4000055669; кількість ЦП 1175433 шт.; загальна номінальна вартість 293 858,25 грн; загальна вартість ЦП 5877165,00 грн;

- 1.1.2. Вид ЦП - акції прості іменні; найменування емітента - Публічне акціонерне товариство Український Бізнес Партнер ; код ЄДРПОУ емітента 36677299; форма випуску та існування ЦП бездокументарна; номінальна вартість 100,00 грн; код ISIN UA4000060172; кількість ЦП 4290 шт.; загальна номінальна вартість 429 000,00 грн; загальна вартість ЦП 17502200,00 грн.

Згідно з п. 1.2 договору загальна вартість ЦП, що зазначені в п. 1.1 договору складає 23 380 365,00 грн.

Пунктом 2.1 договору визначено, що розрахунок за цим договором здійснюється між покупцем та продавцем шляхом перерахування покупцем на розрахунковий рахунок продавця загальної суми договору до 31.03.2010 включно. За згодою сторін можлива інша форма розрахунків, що зазначена в п. 1.2, що повинно бути передбачено додатковою угодою до даного договору.

Відповідно до п. 3.1 договору покупець та продавець самостійно здійснюють переоформлення прав власності на ЦП за цим договором.

Продавець зобов'язаний до 31.03.2010 включно надати розпорядження на переказ ЦП з рахунку №004532, найменування зберігача: ТОВ ФК Ініціатива (рахунок зберігача в депозитарній системі 1153), на рахунок у ЦП №004518, найменування зберігача: ТОВ ФК Ініціатива (рахунок зберігача в депозитарній системі 1153), який належить покупцю (п. 3.2 договору).

Положеннями п. 3.3 договору встановлено, що документом, який підтверджує факт здійснення переходу прав власності на ЦП на ім'я покупця є виписка з рахунку в ЦП.

З матеріалів справи вбачається, що 29.03.2010 між позивачем та відповідачем також було підписано Акт прийому-передачі до договору купівлі-продажу цінних паперів № 57/9-10Б, згідно з яким продавець передав, а покупець прийняв цінні папери, зазначені в п. 1.1 договору (а.с. 39, т. 1).

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірний договір купівлі-продажу цінних паперів є фіктивним та не спрямованим на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, а тому має бути визнаний судом недійсним, як такий, що не відповідає вимогам ст. ст. 203, 215 ЦК України.

Заперечуючи проти задоволення позову, відповідач як під час розгляду справи місцевим господарським судом, так і в апеляційній скарзі наголошував на тому, що невиконання правочину сторонами не є підставою для визнання його фіктивним. При цьому, про виконання умов договору, за твердженням відповідача, свідчить підписаний між сторонами Акт прийому-передачі до договору та лист ПАТ Юбіпартнер (колишній ПАТ Український Бізнес Партнер , згідно якого акції в кількості 4290 шт. (1,76% статутного капіталу) належать ТОВ Північспецбудмонтаж .

Крім того, на думку апелянта, судом першої інстанції безпідставно відхилено та не задоволено подану ним заяву про застосування строку позовної давності до заявленої позивачем вимоги.

Задовольняючи позовні вимоги, місцевий господарський суд виходив з того, що укладаючи спірний договір купівлі-продажу цінних паперів, сторони не мали наміру створення правових наслідків, які обумовлені цим правочином, а мали на меті створення штучної заборгованості позивача, що призведе до банкрутства підприємства, у зв'язку з чим дійшов висновку, що договір є фіктивний, а тому наявні підстави для визнання його недійсним згідно вимог ст. ст. 203, 215 ЦК України.

Колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновками суду першої інстанції, а твердження скаржника вважає безпідставними та необґрунтованими, з огляду на наступне.

У відповідності до ст. 204 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Підставою недійсності правочину, у відповідності до ч. 1 ст. 215 ЦК України, є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства (ч. 1 ст. 203); особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (ч. 2 ст. 203); волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (ч. 3 ст. 203); правочин має вчинятись у формі, встановленій законом (ч. 4 ст. 203); правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч. 5 ст. 203).

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч. 3 ст. 215 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 207 ГК України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

У пунктах 1, 2 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними зазначено, що цивільні відносини щодо недійсності правочинів регулюються Цивільним кодексом України, Земельним кодексом України, Сімейним кодексом України, Законом України від 12 травня 1991 року № 1023-ХІІ Про захист прав споживачів , Законом України від 6 жовтня 1998 року № 161-ХІУ Про оренду землі та іншими актами законодавства.

При розгляді справ про визнання правочинів недійсними суди залежно від предмета і підстав позову повинні застосовувати норми матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, та на підставі цих норм вирішувати справи.

Судам необхідно враховувати, що згідно зі статтями 4, 10 та 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК України, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства.

Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України).

Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, викладених у п. 7 постанови від 06.11.2009 року № 9 Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними , правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

Отже, вирішуючи спір про визнання договору недійсним, необхідним є встановлення наявності тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону, додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони тощо.

В силу статей 626, 628, 627 ЦК України зміст правочину становить визначену на розсуд сторін правочину і погоджену ними домовленість, спрямовану на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента, визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 6 ЦК України передбачено право сторін укласти договір, який не передбачено актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства; сторони мають право відступити в договорі від положень актів цивільного законодавства та врегулювати свої відносини на власний розсуд; сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або суті правовідносин сторін.

Таким чином, суперечність правочину актам законодавства як підстава його недійсності, повинна ґрунтуватися на повно та достовірно встановлених судами обставинах справи про порушення певним правочином (чи його частиною) імперативного припису законодавства чи укладення певного правочину всупереч змісту чи суті правовідносин сторін; саме по собі відступлення сторонами від положення законодавства, регулювання їх іншим чином, не свідчить про суперечність змісту правочину цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства

Відповідно до п. 2.5.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду №11 від 29.05.2013 Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними слід мати на увазі, що визнання правочину (господарського договору) недійсним господарським судом є наслідком його вчинення з порушенням закону, а не заходом відповідальності сторін. Тому для такого визнання, як правило, не має значення, чи усвідомлювали (або повинні були усвідомлювати) сторони протиправність своєї поведінки під час вчинення правочину; винятки з цього правила можливі, якщо вони випливають із закону.

Для визнання оспорюваного договору недійсним позивач має довести за допомогою належних засобів доказування, що договір суперечить вимогам чинного законодавства щодо його форми, змісту, правоздатності і волевиявленню сторін, на момент укладення договору свідомо існує об'єктивна неможливість настання правового результату, а також, що внаслідок його укладення порушені права позивача.

Як правильно встановлено місцевим господарським судом, за своєю правовою природою укладений між сторонами договір є договором купівлі-продажу, за яким, відповідно до ст. 655 ЦК України, одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1 ст. 656 ЦК України предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

Частиною 4 статті 656 ЦК України встановлено, що до договору купівлі-продажу на біржах, конкурсах, аукціонах (публічних торгах), договору купівлі-продажу валютних цінностей і цінних паперів застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено законом про ці види договорів купівлі-продажу або не випливає з їхньої суті.

Відповідно до ст. 658 ЦК України право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару.

Згідно з ч. 1 ст. 194 ЦК України цінним папером є документ установленої форми з відповідними реквізитами, що посвідчує грошове або інше майнове право, визначає взаємовідносини емітента цінного папера (особи, яка видала цінний папір) і особи, яка має права на цінний папір, та передбачає виконання зобов'язань за таким цінним папером, а також можливість передачі прав на цінний папір та прав за цінним папером іншим особам.

Відповідно до ч. 7 ст. 139 Господарського кодексу України цінні папери є особливим видом майна суб'єктів господарювання.

Статтею 5 Закону України Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обсягу цінних паперів в Україні (чинного на момент укладення договору) встановлено, що підтвердженням права власності на цінні папери є сертифікат, а в разі знерухомлення цінних паперів чи їх емісії в бездокументарній формі - виписка з рахунку у цінних паперах, яку зберігач зобов'язаний надавати власнику цінних паперів.

Враховуючи наведені норми, продавцем за договором купівлі-продажу цінних паперів може виступати особа-власник таких цінних паперів, право власності якої має бути підтверджене випискою з рахунку в цінних паперах.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 25.04.2017 у справі № 910/13469/16.

Однак, в матеріалах справи відсутні будь-які докази, які б підтверджували те, що станом на 29.03.2010, тобто на дату укладення спірного договору, відповідач, як продавець, був власником цінних паперів: вид ЦП акції прості іменні; найменування емітента ВАТ Київський завод високоякісної цегли ; код ЄДРПОУ емітента 36428997; форма випуску та існування ЦП бездокументарна; номінальна вартість 0,25 грн; код ISIN UA4000055669; кількість ЦП 1175433 шт.; вид ЦП акції прості іменні; найменування емітента Публічне акціонерне товариство Український Бізнес Партнер ; код ЄДРПОУ емітента 36677299; форма випуску та існування ЦП бездокументарна; номінальна вартість 100,00 грн; код ISIN UA4000060172; кількість ЦП 4290 шт.

З урахуванням викладеного, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що спірний договір суперечить законодавству України, зокрема статті ст. 658 ЦК України, оскільки на момент укладення спірного договору ТОВ Компанія Українська торгівельна мережа не було власником цінних паперів, що є предметом договору.

Крім того, позивач стверджує, що спірний договір купівлі-продажу цінних паперів є фіктивним та не спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно зі статтею 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.

Фіктивний правочин визнається недійсним внаслідок того, що він не відповідає загальним підставам дійсності правочинів, вказаних в частині 5 статті 203 ЦК України, оскільки не спрямований на реальне настання правових наслідків, обумовлених ним.

У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін, яка не спрямована на виникнення, зміну чи припинення цивільних прав і обов'язків, не відповідає зовнішньому її прояву.

У пункті 3.11. постанови Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними від 29.05.2013 № 11 роз'яснено, що фіктивний правочин (стаття 234 ЦК України) є недійсним незалежно від мети його укладення, оскільки сторони не мають на увазі настання правових наслідків, що породжуються відповідним правочином. Таким може бути визнаний будь-який правочин, в тому числі нотаріально посвідчений. Якщо сторонами не вчинено ніяких дій на виконання фіктивного правочину, господарський суд приймає рішення лише про визнання фіктивного правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків.

У розгляді відповідних справ суд має враховувати, що ознака фіктивності має бути притаманна діям усіх сторін правочину. Якщо хоча б одна з них намагалася досягти правового результату, то даний правочин не може визнаватися фіктивним. Позивач, який вимагає визнання правочину недійсним, повинен довести, що всі учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент його вчинення.

Як вбачається з умов укладеного між сторонами договору, продавець зобов'язаний до 31.03.2010 включно надати розпорядження на переказ ЦП з рахунку №004532, найменування зберігача: ТОВ ФК Ініціатива (рахунок зберігача в депозитарній системі 1153), на рахунок у ЦП №004518, найменування зберігача: ТОВ ФК Ініціатива , який належить покупцю, а документом, що підтверджує факт здійснення переходу прав власності на ЦП на ім'я покупця є виписка з рахунку в ЦП.

Однак, матеріали справи не містять жодного доказу на підтвердження факту зарахування на особистий рахунок покупця - ТОВ Північспецбудмонтаж цінних паперів в кількості 1175433 шт., емітентом яких є ВАТ Київський завод високоякісної цегли та у кількості 4290 шт., емітентом яких є ПАТ Український бізнес Партнер .

При цьому, як правильно зауважив суд першої інстанції, підписаний сторонами Акт прийому-передачі цінних паперів від 29.03.2010 не доводить наявності у сторін оспорюваного договору намірів настання реальних наслідків у результаті його укладення.

Також місцевим господарським судом правомірно відхилені твердження відповідача про те, що відповідно до повідомлення ПАТ Юбіпартнер акції в кількості 4290 шт. належать позивачеві, оскільки, у даному випадку, належним та допустимим доказом наявності права власності у позивача на акції в кількості 4290 шт. є виписки з рахунку в цінних паперах, однак сторонами спору такої виписки суду не надано.

Крім того, як вбачається з умов спірного договору, номінальна вартість акцій ПАТ Український бізнес Партнер становить 429 000,00 грн, в той же час позивач придбав дані акції за ціною 17 503 200,00 грн, що у 40 разів є більшою їх номінальної вартості.

Колегія суддів також враховує, що на підставі постанови старшого слідчого СУ ФР ДПІ у Дарницькому районі ГУ ДФС у м. Києві від 26.05.2015 про призначення судово-економічної експертизи у кримінальному провадженні №32014100020000049, Київським науково-дослідним інститутом судових експертиз була проведена експертиза, за наслідками якої складено висновок №9413/15-45 від 18.09.2015 (а.с. 41-68, т. 2).

Вказаним висновком було встановлено, що за результатами проведеного аналізу, показники фінансового-економічного стану підприємства ТОВ Північспецбудмонтаж за період з 01.01.2008 по 30.06.2010 мають ознаки доведення до банкрутства, наведені в п. 3.2 Методичних рекомендацій щодо виявлення ознак неплатоспроможності підприємства та ознак дій з приховуванням банкрутства, фіктивного банкрутства чи доведення до банкрутства , затверджені наказом Міністерства економіки України №14 від 19.01.2006.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.08.2010 порушено провадження у справі №44/497-б про банкрутство ТОВ Північспецбудмонтаж .

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.12.2010 у справі №44/497-б визнано вимоги ТОВ Компанія Українська торгівельна мережа на суму 23 380 365,00 грн на підставі спірного договору купівлі-продажу цінних паперів № 57/9-10Б від 29.03.2010.

З урахуванням встановлених вище обставин, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що укладаючи договір купівлі-продажу цінних паперів № 57/9-10Б від 29.03.2010, сторони не мали наміру створення правових наслідків, які обумовлені цим правочином, а мали на меті створення штучної заборгованості позивача, що призведе до банкрутства підприємства, таким чином спірний договір є фіктивним, а тому наявні підстави для визнання його недійсним згідно вимог ст. ст. 203, 215 ЦК України.

Разом з тим, під час розгляду справи місцевим господарським судом відповідачем було подано заяву про застосування строків позовної давності до вимог про визнання недійсним договору № 57/9-10Б від 29.03.2010 (а.с. 257, т. 1).

Згідно зі статтею 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

При цьому, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до прийняття ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. ч. 3 та 4 ст. 267 ЦК України).

Статтею 92 ЦК України визначено, що дії органу або особи, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, у відносинах із третіми особами розглядаються як дії самої юридичної особи.

Таким чином, для юридичної особи як сторони правочину (договору) днем початку перебігу строку позовної давності слід вважати день вчинення правочину (укладання договору), оскільки він збігається із днем, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права.

Частиною сьомою статті 261 ЦК України передбачено, що винятки з правила частини першої цієї статті можуть бути встановлені законом.

Законом України Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом (у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) спеціальних норм про позовну давність (у тому числі для звернення до суду арбітражного керуючого із заявою про визнання недійсними угод боржника) не встановлено.

З урахуванням викладеного, апелянт правильно зазначає, що строк позовної давності для оскарження спірного договору на момент подання даного позову сплив.

Разом з тим, доводи апелянта про порушення судом першої інстанції норм процесуального права щодо застосування строку позовної давності колегія суддів відхиляє, виходячи з наступного.

Так, частиною 5 статті 267 ЦК України передбачено, що якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

У пункті 2.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 10 Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів роз'яснено, що позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини п'ятої статті 267 ЦК України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску позовної давності.

Питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об'єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується господарським судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем було подано клопотання про визнання поважними причини пропуску строку позовної давності (а.с. 95-98, т. 2).

Як зазначає в обґрунтування заявленого клопотання позивач та підтверджується матеріалами справи, на час укладання спірного договору та у період до 20.04.2016 на посаді керівника ТОВ Північспецбудмонтаж перебувала одна і та сама особа - ОСОБА_4

Разом з цим, висновком судово-економічної експертизи, проведеної в рамках кримінального провадження №32014100020000049, було встановлено, що показники фінансового-економічного стану підприємства ТОВ Північспецбудмонтаж за період з 01.01.2008 по 30.06.2010 мають ознаки доведення до банкрутства, наведені в п. 3.2 Методичних рекомендацій щодо виявлення ознак неплатоспроможності підприємства та ознак дій з приховуванням банкрутства, фіктивного банкрутства чи доведення до банкрутства , затверджених наказом Міністерства економіки України №14 від 19.01.2006.

Враховуючи висновки експертизи та встановлення вини директора ТОВ Північспецбудмонтаж у кримінальному провадженні №32014100020000049 стосовно доведення до банкрутства ТОВ Північспецбудмонтаж , 03.03.2016 відбулось засідання комітету кредиторів останнього, на якому було прийнято рішення про відсторонення ОСОБА_4 від виконання обов'язків директора ТОВ Північспецбудмонтаж та покладення виконання його обов'язків на розпорядника майном боржника Мирутенка М.М. (а.с. 97-98, т. 2)

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.04.2016 у справі №44/497-б відсторонено ОСОБА_4 від виконання обов'язків керівника ТОВ Північспецбудмонтаж , виконання вказаних обов'язків покладено на розпорядника майном боржника - арбітражного керуючого Мирутенка М.М.

З огляду на встановлені обставини, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для визнання поважними причини пропуску строку позовної давності, у зв'язку з чим порушене право позивача підлягає захисту.

При цьому, доводи апеляційної скарги щодо пропуску позивачем строку позовної давності правильності висновків суду першої інстанції не спростовують.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про наявність підстав для задоволення позову про визнання недійсним договору купівлі-продажу цінних паперів від 29.03.2010 № 57/9-10Б, укладеного між ТОВ Північспецбудмонтаж та ТОВ Компанія Українська торгівельна мережа .

Відповідно до ст. ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються судом письмовими та речовими доказами, поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь у судовому процесі. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно зі статтею 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

З огляду на вищенаведене, колегія суддів вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 15.08.2017 у справі №910/4417/17 прийнято відповідно до вимог чинного законодавства, з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги законних та обґрунтованих висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому підстав для його скасування чи зміни не вбачається, відповідно, апеляційна скарга ТОВ Компанія Українська торгівельна мережа має бути залишена без задоволення.

Судовий збір за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні на підставі статті 49 ГПК України покладається на апелянта.

Керуючись статтями 4-3, 32, 33, 43, 49, 99, 101 - 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Компанія Українська торгівельна мережа на рішення Господарського суду міста Києва від 15.08.2017 у справі №910/4417/17 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 15.08.2017 у справі №910/4417/17 залишити без змін.

3. Матеріали справи №910/4417/17 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Головуючий суддя А.О. Мальченко

Судді Г.А. Жук

С.Я. Дикунська