Рішення

від 21.11.2017 по справі 913/598/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ



ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ 61022 м. Харків, пр. Науки, буд.5, тел./факс 702-10-79 inbox@lg.arbitr.gov.ua

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

21 листопада 2017 року                                                   Справа № 913/598/17

                                                                                Провадження №19/913/598/17

За позовом керівника Лисичанської місцевої прокуратури Луганської області в інтересах держави в особі Лисичанської міської ради Луганської області, м. Лисичанськ Луганської області

до Приватного підприємства “Євродом”, м. Лисичанськ Луганської області

про стягнення 9520 грн 88 коп.

           Суддя Драгнєвіч О.В.

                               Секретар судового засідання Рвачов О.О.

У засіданні брали участь:

від органу прокуратури: ОСОБА_1, прокурор відділу прокуратури Харківської області на підставі службового посвідчення № №028256 від 15.08.2014;

від позивача: представник не прибув;

від відповідача: представник не прибув.

СУТЬ СПОРУ:

Керівник Лисичанської місцевої прокуратури Луганської області в інтересах держави в особі Лисичанської міської ради Луганської області звернувся до Господарського суду Луганської області з позовом до Приватного підприємства “Євродом” про відшкодування збитків у розмірі 9520 грн 88 коп., заподіяних безоплатним користуванням земельними ділянками без правовстановлюючих документів, розташованими за адресою: пр. Леніна, 102, м. Лисичанськ, Луганська область, 93120.

Позозовні вимоги обґрунтовані тим, що рішенням Лисичанської міської ради №178 від 27.12.2006 затверджено технічну документацію із землеустрою та надано відповідачу в оренду земельну ділянку площею 0,0114 га, розташовану за адресою: пр. Леніна, 102, м. Лисичанськ, для експлуатації будівлі магазину та земельну ділянку площею 0,0024 га, розташовану за тією ж адресою, для експлуатації будівлі опалювальної терміном на 5 років. На виконання вказаного рішення 22.01.2007 між сторонами укладено договори оренди землі, які зареєстровано у книзі записів державної реєстрації договорів оренди земельних ділянок за №040740600031 та №040740600032 від 26.01.2007.

За інформацією Лисичанської міської ради №878/01-02 від 27.06.2017 термін дії договорів оренди землі №№040740600031, 040740600032 від 26.01.2007 закінчився 26.01.2012. З 26.01.2012 наразі відповідач із клопотанням щодо поновлення договорів оренди не звертався, однак безоплатно продовжує використовувати земельні ділянки за цільовим призначенням, акт приймання-передачі земельних ділянок не підписав, ухилявся від поновлення або продовження терміну дії договорів. У зв’язку з чим, внаслідок безпідставного використання відповідачем земельних ділянок спричинено збитки територіальній громаді міста Лисичанськ.

Ухвалою Господарського суду Луганської області (у складі судді Косенко Т.В.) від 08.08.2017 підтверджено підстави представництва керівником Лисичанської місцевої прокуратури Луганської області інтересів держави в особі Лисичанської міської ради Луганської області заявленим позовним вимогам, порушено провадження у справі.

Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.09.2017 для розгляду справи замість судді Косенко Т.В., у зв’язку з її тимчасовою непрацездатністю, визначено суддю Драгнєвіч О.В.

Ухвалами Господарського суду Луганської області 25.09.2017, 11.10.2017, 01.11.2017 розгляд справи відкладався у зв’язку зі зміною складу суду, неявкою представників сторін, ненаданням всіх документів та письмових пояснень, необхідних для розгляду справи.

Наразі в наданих письмових поясненнях під час розгляду спору позивач також просив позовні вимоги задовольнити, посилаючись на те, що термін дії договорів оренди землі №040740600031 та №040740600032 від 26.01.2007 закінчився 26.01.2012, після чого відповідач продовжує використовувати земельні ділянки за цільовим призначенням, але ухиляється від поновлення або продовження терміну дії договорів; бездіяльність відповідача у частині оформлення права користування земельною ділянкою слід розцінювати як вчинення цивільного правопорушення; комісією з визначення та відшкодування збитків власникам землі і землекористувачам неодноразово були складені відповідні акти з визначення розміру збитків, спричинених територіальній громаді міста Лисичанськ внаслідок безпідставного використання відповідачем земельних ділянок, а також був визначений порядок їх відшкодування. Однак, відповідачем спричинені збитки не погашені, плата за користування земельними ділянками не вноситься. Позивач просив здійснювати розгляд справи без участі його представника, що враховується судом.

В судове засідання 21.11.2017 прибув лише прокурор, надав усні пояснення щодо суті заявлених позовних вимог, наведеного розрахунку збитків, що заявляються до стягнення, позов підтримав повністю.

Через канцелярію суду від органу прокуратури також надійшли письмові пояснення за вих.№10835 вих.17 від 17.11.2017, в яких повідомлено, що відзив на позовну заяву від відповідача не надходив.

Відповідно до п.3.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" місцезнаходження юридичної особи або місце проживання фізичної особи-підприємця визначається на підставі відомостей, внесених до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (ст.17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців").

Відповідно до даних витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців місцепроживанням відповідача є: пр. Леніна, буд.102, м.Лисичанськ Луганської області, 93120 (а.с.80-81). Саме на вказану в реєстрі адресу відповідача направлялися судом всі процесуальні документи.

Наразі відповідач не скористався своїм правом, передбаченим ст.22 Господарського процесуального кодексу України, під час розгляду спору не забезпечив участі повноважного представника у судових засіданнях, не надав суду відзив на позовну заяву.

Як вбачається з матеріалів справи, направлені процесуальні документи на адресу відповідача були повернуті органом поштового зв’язку за закінченням терміну зберігання.

Згідно роз'яснень, викладених в ч. 2 п.3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України “Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції” №18 від 26.12.2011, у разі якщо ухвалу про порушення у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Враховуючи зазначене, суд враховує, що відповідача було належним чином повідомлено про судовий розгляд справи.

          У відповідності до положень ст.75 Господарського процесуального кодексу України, якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи на подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

Наразі, за висновком суду, неприбуття представника відповідача у судові засідання та не надання відзиву на позовну заяву не перешкоджає розгляду спору по суті. За таких обставин розгляд справи здійснюється в порядку ст.75 ГПК Укаїни.

У судовому засіданні 21.11.2017 оголошено вступну та резолютивну частини судового рішення.

Дослідивши матеріали справи та з’ясувавши фактичні обставини, засухавши пояснення прокурора, суд

В С Т А Н О В И В:

На підставі рішення Лисичанської міської ради №178 від 27.12.2006, 22.01.2007 між Лисичанською міською радою Луганської області (орендодавець) та Приватним підприємством “Євродом” (орендар) укладено договори оренди землі, які зареєстровані в книзі записів державної реєстрації договорів оренди земельних ділянок за №04074060031 від 26.01.2007 та за №04074060032 від 26.01.2007.

Згідно предмету договору №04074060031 від 26.01.2007 орендодавець на підставі рішення №178 від 27.12.2006 надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку для експлуатації будівлі магазину, розташовану за адресою: пр.Леніна, буд.102, м.Лисичанськ, Луганська область.

Відповідно до п.п. 2, 3 договру в оренду передається земельна ділянка загальною площею 0,0114 га, у тому числі під капітальну одноповерхову забудову 0,0114 га. На земельній ділянці розташована будівля магазину, що належить Приватному підприємству “Євродом” на праві приватної власності.

Згідно п.5 вказаного договору нормативно-грошова оцінка земельної ділянки на період експлуатації становить 55861 грн 88 коп.

Земельна ділянка передається в оренду для експлуатації опалювальної. Цільове призначення земельної ділянки –землі роздрібної торгівлі комерційних послуг (п.п.14, 15 договору).

Договір укладено на 5 років, починаючи з дати його державної реєстрації. Після закінчення строку договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк. Після закінчення строку договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 60 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію (п.8 договору).

Згідно п.20 договору, після припинення дії договору оренди земельної ділянки орендар повертає орендодавцеві земельну ділянку у стані, не гіршому порівняно з тим, у якому він одержав її в оренду, з урахуванням архітектурно-планувального завдання.

В п.34 договору сторони погодили, що дія договору припиняється, зокрема у разі закінчення строку на який його було укладено.

Орендар зобов’язаний повернути земельну ділянку орендодавцю після закінчення строку оренди (п.30 договору),

Відповідно до п.п. 2, 3 договору №04074060032 від 26.01.2007 в оренду відповідачу передана земельна ділянка загальною площею 0,0024 га, у тому числі під капітальну одноповерхову забудову 0,0024 га. На земельній ділянці розташована будівля опалювальної, що належить Приватному підприємству “Євродом” на праві приватної власності.

Згідно п.5 вказаного договору нормативно-грошова оцінка земельної ділянки на період експлуатації становить 11760 грн 40 коп.

Інші умови цього договору відповідають змісту умов договору №04074060031 від 26.01.2007.

Матеріали справи свідчать, що вказані земельні ділянки були передані відповідачу в користування за актами приймання-передачі об’єкта оренди – земельної ділянки, які підписані сторонами 26.01.2007.

В подальшому, до вказаних договорів сторонами укладені додаткові угоди від 08.07.2010, якими внесено зміни до п.5, п.9, п.11 договорів щодо розміру нормативно-грошової оцінки земельних ділянок, розміру орендної плати.

За інформацією Лисичанського Комунального підприємства «Бюро технічної інвентаризації» №224 від 29.06.2017 право власності на вбудовано-прибудоване приміщення загальною площею 292, 60 кв.м, розташоване за адресою: пр.Леніна, буд.102, м.Лисичанськ, Луганська область зареєстровано за Приватним підприємством “Євродом” на підставі договору купівлі-продажу, зареєстрованого за №4372 від 06.10.2004, що також підтверджується інформаційною довідкою з Реєстру прав власності на нерухоме майно №90620101 від 27.06.2017 (а.с.42-43).

Термін дії договорів оренди №04074060031 від 26.01.2007 та №04074060032 від 26.01.2007 закінчився 26.01.2012.

В матеріалах справи відсутні докази повернення вказаних земельних ділянок відповідачем орендодавцю.

На обґрунтування позову позивач посилається на те, що через бездіяльність відповідача, який продовжує користуватися після закінчення строку дії договорів земельними ділянками, не повернув їх за актом приймання-передачі орендодавцю, ухиляється від належного оформлення права користування земельними, територіальній громаді м. Лисичанська завдано збитків у вигляді неодержаних доходів, які фактично складаються з орендної плати, розраховані за період з 01.04.2016 по 01.03.2017 за земельну ділянку площею 24 кв.м. в сумі 2783 грн 56 коп. та за земельну ділянку площею 114 кв.м. за період з 01.08.2016 по 01.03.2017 в сумі 7289 грн 58 коп., якби між сторонами було б укладено договір оренди землі.

Розмір заявленої до стягнення суми позивач обґрунтовує актами визначення збитків у вигляді неодержаних доходів, доданими розрахунками, завданих територіальній громаді м. Лисичанська через необґрунтоване використання земельних ділянок відповідачем, а також порядку їх відшкодування № 57/16 від 17.08.2016, № 17/17 від 15.03.2017, № 22/17 від 15.03.2017 на загальну суму 10073 грн 14 коп. за заявлені до стягнення періоди за обидві земельні ділянки (а.с.61, 65-67, 71, 169-170).

Зазначені акти затверджені відповідними рішеннями виконавчого комітету Лисичанської міської ради № 336 від 06.09.2016, № 156 від 04.04.2017, у відповідності до приписів постанови КМ України від 19.04.1993 № 284 "Про порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам".

Наразі ціна позову складає 9520 грн 88 коп., оскільки за період з 14.04.2014 по 07.06.2016 відповідач повинен бути звільнений від плати за користування земельною ділянкою площею 24 кв.м. в сумі 552 грн 26 коп. (що розраховуються позивачем з 01.04.2016 до 07.06.2016, а.с.71) з огляду на приписи ст. 6 Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" (10073 грн 14 коп. - 552 грн 26 коп.).

Надаючи юридичну оцінку спірним правовідносинам сторін, суд виходить з наступного.

У відповідності до ст. 377 Цивільного кодексу України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Статтею 120 Земельного кодексу України передбачено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється права власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об’єкти. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об’єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача. Відповідно до ст. 141 Земельного кодексу України право користування земельною ділянкою припиняється, зокрема, набуттям іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці.

Водночас, за змістом ст. 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації.

Під час розгляду спору судом з’ясовано, що відповідач у справі – Приватне підприємство “Євродом”, володіючи об’єктом нерухомості (вбудовано-прибудованим приміщенням загальною площею 292,60 кв.м.) за адресою: м. Лисичанськ Луганської області, пр. Леніна, буд. 102, користується земельними ділянками під вказаною нерухомістю площею 0,0114 га та 0,0024 га.

За даними управління власності Лисичанської міської ради, наданими в листі за вих.№878 від 27.06.2017, відповідач з часу закінчення терміну дії договорів оренди, з 26.01.2012 по теперішній час з клопотанням про продовження строку дії договорів, не звертався. Повідомлення управління направлені відповідачу щодо необхідності належного оформлення права оренди землі, останнім були залишені без виконання (а.с.47-54; 153-160).

За відсутності належним чином оформлених і зареєстрованих речових прав на землю, відповідачем здійснюється користування земельними ділянками без внесення плати за цю землю.

Наразі відповідач після закінчення строків, на які були укладені договори оренди, їх не переоформив на новий строк (не поновив), нові договори оренди не уклав, а отже право землекористування відповідачем не оформлене у встановленому законом порядку, і відповідно він не може бути суб‘єктом плати за землю у формі земельного податку.

Згідно даних Головного управління ДФС у Луганській області, Приватне підприємство “Євродом” було платником орендної плати за земельні ділянки у ДПІ у м.Лисичанську лише протягом 2007-2012 років на підставі укладених з Лисичанською міської радою договорів оренди №04074060031 та №04074060032 від 26.01.2007. Відповідно до п.286.1 ст.286 Податкового кодексу України від 02.12.200 №2755-VI зі змінами та доповненнями підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру. На теперішній час в державному земельному кадастрі відсутня інформація щодо наявності у Приватного підприємства “Євродом” права власності та/або користування земельними ділянками за адресою: м.Лисичанськ, пр.Перемоги,102. Згідно п.288.1 ст.288 Податкового кодексу України підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди земельної ділянки. (а.с.56).

Таким чином єдиною можливою формою здійснення плати за землю для відповідача як землекористувача є орендна плата (статті 14.12.72, 14.1.73 Податкового кодексу України), яку розраховано позивачем виходячи з площі земельних ділянок та розміру нормативної грошової оцінки земельних ділянок, що підтверджено довідками компетентного органу Управління Держгеокадастру (у м. Лисичанськ, доданими до справи.

Нормативно обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, прокурор, зокрема посилається на ст.22 ЦК України, ч.2 ст.152, ч.1 ст.156, ст.157 Земельного кодексу України, тобто стягнення збитків у вигляді неодержаного доходу.

Відповідно до ст. 22 Цивільного кодексу України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є:1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Згідно ч.2 ст.152 Земельного кодексу України, власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Положеннями ст.156 Земельного кодексу України передбачено, власникам землі та землекористувачам відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок: неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.

Відповідно до ч.1,3 ст.157 Земельного кодексу України, відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам здійснюють органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, громадяни та юридичні особи, які використовують земельні ділянки, а також органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, громадяни та юридичні особи, діяльність яких обмежує права власників і землекористувачів або погіршує якість земель, розташованих у зоні їх впливу, в тому числі внаслідок хімічного і радіоактивного забруднення території, засмічення промисловими, побутовими та іншими відходами і стічними водами. Порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі і землекористувачам встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Разом з цим, при зверненні до суду прокурором не враховано правову позицію Судової палати у господарських справах Верховного Суду України, викладену у постанові від 12.04.2017 у справі № 922/5468/14 (3-1347гс16).

Так, у цій постанові зазначено, що із часу виникнення права власності на нерухоме майно у відповідача виник й обов’язок укласти та зареєструвати відповідний договір щодо користування спірною земельною ділянкою. Цього обов’язку відповідач не виконав, а тому без законних підстав зберігав у себе майно – кошти за оренду землі.

Відповідно до ч. 1 ст. 11128 Господарського процесуального кодексу України висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 11116 цього Кодексу, є обов’язковим для всіх суб’єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що предмет позову у цій справі – збитки у вигляді неодержаного доходу – не відповідають належній правовій кваліфікації спірних правовідносин сторін з огляду на вказану вище постанову Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 12.04.2017 по справі № 922/5468/14.

У разі, коли позовні вимоги не відповідають матеріально-правовим способам захисту, або обраний особою, яка звернулася з позовом, спосіб захисту не призводить до поновлення його порушеного права, але при розгляді спору буде встановлений факт порушення прав цієї особи (позивача), то суд має право сам визначити належний спосіб судового захисту і ухвалити відповідне рішення щодо захисту порушеного права.

В силу ст. 4 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має право самостійно визначитися стосовно законодавства, яке підлягає застосуванню при вирішенні конкретного господарського спору незалежно від змісту вимог, викладених у позовній заяві, та не застосовує лише акти державних та інших органів, якщо ці акти не відповідають законодавству України. При цьому, самостійне визначення судом законодавства, яке підлягає застосуванню до спірних правовідносин, не може розумітися як вихід суду за межі позовних вимог та порушення останнім положень ст. 83 ГПК України.

Не вважається зміною підстав позову доповнення його новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин, зміна посилання на норми права. Водночас і посилання суду в рішенні на інші норми права, ніж зазначені у позовній заяві, не може розумітися як вихід суду за межі позовних вимог. Аналогічної правової позиції дотримується ВГС України (постанови від 18.12.2012 по справі № 6/5005/3915/2012, від 01.06.2016 по справі № 912/2965/15).

Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Відтак зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається.

Разом з тим не вважаються зміною підстав позову доповнення його новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин та зміна посилання на норми матеріального чи процесуального права. Водночас і посилання суду в рішенні на інші норми права, ніж зазначені у позовній заяві, не може розумітися як вихід суду за межі позовних вимог. У зв'язку з цим господарський суд, з'ясувавши у розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу в обґрунтування своїх вимог або заперечень послалися не на ті норми, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує у прийнятті рішення саме такі норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини (постанова пленуму ВГС України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" від 26.12.2011).

Стаття 1212 ЦК досить широко визначає підстави виникнення зобов’язань у зв’язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави.

Втім, предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, що виникають у зв’язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

За змістом пункту 4 частини третьої статті 1212 ЦК положення глави 83 ЦК застосовується також до вимог про відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Відповідно до загальних положень законодавства про відшкодування завданої шкоди таке відшкодування є мірою відповідальності. Разом з тим обов’язок набувача повернути безпідставно набуте (збережене) майно потерпілому не належить до заходів відповідальності, оскільки боржник при цьому не несе жодних майнових втрат – він зобов’язується повернути тільки майно, яке безпідставно утримував (зберігав). На відміну від зобов’язань, які виникають із завдання шкоди, для відшкодування шкоди за пунктом 4 частини третьої статті 1212 ЦК вина не має значення, оскільки важливий сам факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.

Відповідно до статті 206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним. Об’єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Статтею 14 Податкового кодексу України визначено, що плата за землю – це загальнодержавний податок, який справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності.

Як вбачається з матеріалів справи та наданих розрахунків, прокурором первісно заявлено до стягнення збитки у вигляді неодержавних доходів за обидві ділянки на загальну суму 9520 грн 88 коп., розраховані як орендна плата, виходячи з площ та нормативно грошової оцінки земельних ділянок.

Зокрема, за земельну ділянку площею 114 кв.м. за період з 01.08.2016 до 01.03.2017 нараховано до стягнення 7289 грн 58 коп. (а.с.68, 169).

Суд, перевіривши наведений позивачем розрахунок, визнає його правильним та арифметично вірним.

Натомість, перевіривши розрахунок, наведений позивачем за земельну ділянку площею 24 кв.м., зроблений за період з 07.06.2016 до 01.03.2017 на суму 2231 грн 30 коп., суд відмічає про наявність в ньому помилок (а.с.170).

Як вбачається в першому розрахунку позивач розраховує орендну плату за земельну ділянку площею 24 кв.м. за період з 01.04.2016 до 01.03.2017 на суму 2783 грн 56 коп.

Потім, враховуючи, положення ст. 6 Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" № 1669-VII від 02.09.2014, якою передбачено звільнення суб’єктів господарювання, які здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції, від сплати за користування земельними ділянками державної та комунальної власності під час проведення антитерористичної операції за період з 14.04.2014 по 07.06.2016, від нарахованої суми 2783 грн 56 коп. (період 01.04.2016 до 01.03.2017) - нараховані 552 грн 26 коп (період з 01.04.2016 до 07.06.2016) = 2231 грн 30 коп. (за період з 07.06.2016 до 01.03.2017; а.с.66, 71, 170).

Суд зауважує, що позивачем неправомірно було включено до періоду розрахунку 07.06.2016, день коли суб’єкт господарювання, який здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції, ще звільнений від сплати за користування земельною ділянкою комунальної власності.

За розрахунком суду, період нарахування за земельну ділянку площею 24 кв.м. має становити з 08.06.2016 до 01.03.2017 та складає 2223 грн 06 коп. (з 08.06.2016 до 01.01.2017 =1706 грн 25 коп.; з 01.01.2017 до 01.03.2017 = 516 грн 81 коп.).

З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку про можливість задоволення позову частково та стягнення з відповідача 9512 грн 64 коп. безпідставно збережених відповідачем коштів за оренду землі, розмір яких підтверджений документально доданими до справи письмовими доказами. Зокрема, за земельну ділянку площею 114 кв.м. за період з 01.08.2016 до 01.03.2017 в сумі 7289 грн 58 коп.; за земельну ділянку площею 24 кв.м. за період з 08.06.2016 до 01.03.2017 - 2223 грн 06 коп. В іншій частині позову слід відмовити.

Відповідно до приписів ст.ст.44, 49 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору за подання позову покладається на відповідача пропорційно задовленим вимогам.

Керуючись ст. ст. 44, 49, 75, 82, 84-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов керівника Лисичанської місцевої прокуратури Луганської області в інтересах держави в особі Лисичанської міської ради Луганської області до Приватного підприємства “Євродом” про стягнення 9520 грн 88 коп. задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного підприємства “Євродом” (ідентифікаційний код 32792472, пр. Леніна, буд.102, м.Лисичанськ Луганської області, 93120) на користь Лисичанської міської ради Луганської області (ідентифікаційний код 26522196, вул.ім.М. Грушевського, 7, м.Лисичанськ Луганської області, 93100) 9512 грн 64 коп. безпідставно збережених коштів за оренду землі.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Стягнути з Приватного підприємства “Євродом” (ідентифікаційний код 32792472, пр. Леніна, буд.102, м.Лисичанськ Луганської області, 93120) на користь Прокуратури Луганської області (вул.Богдана Ліщини, б.27, м.Сєвєродонецьк Луганської області, ідентифікаційний код 02909921) витрати зі сплати судового збору в сумі 1598 грн 61 коп.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено 27.11.2017.

Суддя                                                                                                     О.В. Драгнєвіч