Постанова

від 20.11.2017 по справі 910/27621/14

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 листопада 2017 року Справа № 910/27621/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Карабаня В.Я. - головуючого, Ковтонюк Л.В., Корнілової Ж.О., розглянувши матеріали касаційної скаргидержавного закладу "Дорожня клінічна лікарня №2 станції Київ ДТГО "Південно-Західна залізниця" напостанову Київського апеляційного господарського суду від 17.07.17 та рішення господарського суду міста Києва від 22.03.17 у справігосподарського суду міста Києва №910/27621/14 за позовомтовариства з обмеженою відповідальністю "Медек" додержавного закладу "Дорожня клінічна лікарня №2 станції Київ ДТГО "Південно-Західна залізниця" провідшкодування витрат у розмірі 815 912,00грн.

представники сторін:

від позивача - Хорошун Д.І., Зосименко Г.Р., Павленко Г.М.,

від відповідача - Петренко Д.В.,

У С Т А Н О В И В:

09.12.2014 товариство з обмеженою відповідальністю "Медек" звернулися до господарського суду міста Києва з позовом до державного закладу "Дорожня клінічна лікарня №2 станції Київ ДТГО "Південно-Західна залізниця" про відшкодування витрат на будівництво у розмірі 769 432,00грн. В обгрунтування позовних вимог зазначали, що на підставі договору про спільну діяльність від 25.07.1994, укладеного з державним закладом "Дорожня клінічна лікарня №2 станції Київ ДТГО "Південно-Західна залізниця", товариством було проінвестовано та фактично збудовано об'єкт "Складські приміщення для зберігання обладнання та розміщення обслуговуючого персоналу" за адресою: м. Київ, проспект Повітрофлотський, 9, який в установленому законом порядку зданий не був, перебуває на балансі відповідача, а договір від 25.07.1994 було розірвано згідно рішення суду.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог, державний заклад "Дорожня клінічна лікарня №2 станції Київ ДТГО "Південно-Західна залізниця" зазначали, що місцевим судом неправомірно визнано причини пропуску товариством строку позовної давності. Крім того, вважали належним чином не обгрунтованим розмір позовних вимог у сумі 815 912,00грн.

Справа розглядалась судами неодноразово.

25.07.2016 постановою Вищого господарського суду України скасовано постанову Київського апеляційного господарського суду від 17.05.2016 та рішення господарського суду міста Києва від 08.12.2015, а справу направлено для нового розгляду до місцевого суду, оскільки обидві судові інстанції не вжили заходів для перевірки тверджень позивача щодо ринкової вартості закінченого будівництвом об'єкту нерухомості, на що обгрунтовано посилався відповідач у касаційній скарзі.

22.03.2017 рішенням господарського суду міста Києва (суддя Зеленіна Н.І.), залишеним без змін 17.07.2017 постановою Київського апеляційного господарського суду (судді Агрикова О.В., Чорногуз М.Г., Пономаренко Є.Ю.) позовні вимоги, з урахуванням заяви про їх збільшення, задоволено повністю, присуджено до стягнення з ДЗ "Дорожня клінічна лікарня №2 станції Київ ДТГО "Південно-Західна залізниця" на користь ТОВ "Медек" 815 912,00грн. відшкодування вартості витрат на будівництво, витрати зі сплати судового збору та на оплату судової експертизи. Судові акти мотивовані обгрунтованістю та доведеністю позовних вимог.

Не погоджуючись з ухваленими судовими рішеннями, державний заклад "Дорожня клінічна лікарня №2 станції Київ ДТГО "Південно-Західна залізниця" звернулися до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою про їх скасування та відмову в задоволенні позовних вимог, посилаючись на неправильне застосування судами строків позовної давності, які за доводами заявника було пропущено. Зазначали, що суд безпідставно вийшов за межі позовних вимог, прийнявши заяву позивача про їх збільшення, а також ототожнив поняття вартості будівлі та вартості будівництва, що призвело до незаконного стягнення з відповідача 815 912,00грн. Вважали відсутніми підстави для застосування положень ст.216 ЦК України у вигляді відшкодування вартості витрат на будівництво.

Проаналізувавши касаційну скаргу на предмет її обґрунтованості у сукупності з іншими матеріалами справи, колегія суддів приходить до висновку про задоволення вимог скарги виходячи з наступного.

Як установлено судами попередніх інстанцій та убачається із матеріалів справи, 25.07.1994 між спільним малим підприємством "Медек", правонаступником якого є позивач, та відділковою лікарнею ст. Київ Південно-Західної залізниці, правонаступником якої є відповідач, було укладено договір про спільну діяльність, за умовами якого сторони зобов'язалися спільно діяти в проектуванні, відведенні земельної ділянки, будівництві та експлуатації тимчасового господарського блоку з метою отримання вигоди від спільної діяльності.

Відповідно до п.2.1. договору відповідач зобов'язався надати земельну ділянку площею 0,5 га для будівництва тимчасового господарського блоку.

Пунктом 2.2. договору закріплено обов'язок позивача здійснити проектування, скласти кошторис і за власні кошти збудувати господарські тимчасові споруди на площі 0,5 га відповідно до технічної документації.

Після закінчення будівництва господарський блок є власністю позивача (п.2.3. договору).

Згідно з п.2.4. договору два бокси позивач зобов'язується передати відповідачеві не пізніше як через 1 місяць після отримання документу про прийняття господарського блоку в дію.

26.07.2000 наказом ДТГО "Південно-Західна залізниця" №нз-1-940 "Про затвердження проектно-кошторисної документації складських приміщень для зберігання обладнання і розміщення обслуговуючого персоналу на території господарчого двору відділової лікарні ст. Київ по Повітрофлотському проспекту, 9 у Залізничному районі м. Києва" затверджена проектно-кошторисна документація по робочому проекту складських приміщень для зберігання обладнання і розміщення обслуговуючого персоналу на території господарчого двору відділової лікарні ст. Київ по Повітрофлотському проспекту, 9 у Залізничному районі м. Києва. Зазначеним наказом визначена вартість будівництва за цінами 1997 року у розмірі 611,611 тис.грн. та визначено генерального підрядника будівництва - МП "Віра".

16.07.2000 розпорядженням Київської міської державної адміністрації №1108 Центральній транспортній клінічній лікарні дозволено здійснити будівництво складських приміщень для зберігання обладнання та розміщення обслуговуючого персоналу на території господарського двору лікарні, відповідно до узгодженої проектної документації.

15.08.2000 Управлінням державного архітектурно-будівельного контролю м. Києва відповідачеві видано дозвіл №546-3л/Т на виконання будівельних робіт.

01.06.2001 робочою комісією у складі голови - заступника Головного лікаря клінічної лікарні, представників інвестора (позивача), генерального підрядника, субпідрядних організацій та представників інших державних органів був підписаний акт робочої комісії закінченого будівництвом об'єкта для пред'явлення державній приймальній комісії.

01.12.2005 постановою Київського апеляційного господарського суду у справі №12/259, яка вступила в законну силу, укладений між сторонами договір про спільну діяльність від 25.07.1994 визнано недійсним.

Із матеріалів справи видно, що будівництво об'єкта здійснювалось за рахунок коштів ТОВ "Медек", що підтверджується актом КРУ м. Києва від 25.06.2001 за наслідками перевірки окремих питань фінансово-господарської діяльності позивача, яка проводилась з 31.05.2001 по 25.06.2001.

Спір у справі виник у зв'язку з тим, що ТОВ "Медек" на підставі договору про спільну діяльність від 25.07.1994, який визнаний судом недійсним, здійснювали інвестування та фактичне будівництво об'єкта нерухомості, котрий не був зданий та перебуває на балансі відповідача. Тому, на думку позивача, вартість його витрат на будівництво цього об'єкта повинна бути відшкодована відповідачем.

Відповідно до ч.ч. 1, 5 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою.

Отже, як правильно встановлено судами попередніх інстанцій, ТОВ "Медек" здійснювали інвестування та фактичне будівництво вказаного вище об'єкта нерухомості на підставі договору про спільну діяльність від 25.07.1994, який визнаний судом недійсним.

Скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій та направляючи справу для нового розгляду, Вищий господарський суд України у постанові від 25.07.2016 зазначав, що для визначення розміру суми, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, суди повинні були призначити відповідну експертизу для визначення вартості будівництва витратним методом.

Задовольняючи позовні вимоги, з урахуванням вказівок касаційної інстанції, господарські суди попередніх інстанцій виходили з того, що згідно висновку комплексної судової оціночно-будівельної та будівельно-технічної експертизи №2828/19147/15-42 від 30.10.2015 залишкова вартість об'єкту будівництва склала 815 912,00грн., як було заявлено позивачем. При цьому, згідно пояснень судового експерта у судовому засіданні 15.03.2017 та викладених письмово, вказана вартість об'єкту визначалась витратним методом, без урахування вартості земельної ділянки, а також інших чинників, які стосуються земельної складової, станом на дату складання висновку. Тому зважаючи на те, що договір від 25.07.1994 визнано судом недійсним, на підставі положень ст.ст.216, 331 ЦК України, дослідивши та оцінивши зібрані у справі докази, надавши їм належну правову оцінку, обгрунтовано задовольнили позовні вимоги.

Що стосується доводів відповідача про пропущення позивачем строків позовної давності, то вони з урахуванням тривалого розгляду судових справ стосовно спірного об'єкту (№12/259, №18/257, №5011-9/11327-2012) загальним періодом з липня 2002 по листопад 2012, були правомірно поновлені судом першої інстанції на підставі ч.5 ст.267 ЦК України. Такі твердження заявника були спростовані мотивованими висновками суду апеляційної інстанції.

Відповідно до положень ст.111-5 ГПК України у касаційній інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи у суді першої інстанції за винятком процесуальних дій, пов'язаних із встановленням обставин справи та їх доказуванням. Касаційна інстанція використовує процесуальні права суду першої інстанції виключно для перевірки юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення у рішенні або постанові господарського суду.

Статтею 111-7 ГПК України визначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Реалізуючи зазначені положення Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів приходить до висновку, що ухвалена ухвалені судові рішення відповідають вимогам ст.43 ГПК України та грунтуються на повному з'ясуванні усіх обставин, на які посилалися особи та які мають суттєве значення для правильного вирішення спору і доказів на підтвердження цих обставин. Надано правильну кваліфікацію відносинам сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи. Правильно застосовано положення діючого законодавства при вирішенні спору. Виходячи з чого, суди попередніх інстанцій обгрунтовано задовольнили позовні вимоги з урахуванням приписів ст.32 ГПК України, на виконання яких позивачем було надано докази на підтвердження своїх вимог.

Достатніх обґрунтувань із посиланням на норми права, які спростовували б висновки господарських судів, заявником не наведено, у зв'язку з чим колегія суддів не вбачає підстав для зміни чи скасування оскаржуваних рішень, при ухваленні яких здійснено всебічний, повний та об'єктивний розгляд у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, надано належну правову оцінку всім наявним у матеріалах справи доказам і твердженням сторін, правильно застосовано норми матеріального та процесуального права.

Керуючись ст.ст. 111 5 , 111 7 , 111 9 -111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Замінити державний заклад "Дорожня клінічна лікарня №2 станції Київ ДТГО "Південно-Західна залізниця" правонаступником публічне акціонерне товариство "Українська залізниця" в особі структурного підрозділу Київська клінічна лікарня на залізничному транспорті №2 філії "Центр охорони здоров'я публічного акціонерного товариства "Українська залізниця".

Касаційну скаргу державного закладу "Дорожня клінічна лікарня №2 станції Київ ДТГО "Південно-Західна залізниця" залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 17.07.2017 та рішення господарського суду міста Києва від 22.03.2017 у справі №910/27621/14 господарського суду міста Києва - без змін.

Головуючий суддяВ.Я. Карабань СуддяЛ.В. Ковтонюк СуддяЖ.О. Корнілова