Постанова

від 29.11.2017 по справі 906/260/17

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 листопада 2017 року Справа № 906/260/17 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого: Кравчука Г.А.,

суддів: Алєєвої І.В., Корсака В.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу заступника прокурора Рівненської області на постановуРівненського апеляційного господарського суду від 07.09.2017 у справі Господарського суду№ 906/260/17 Житомирської області за позовомзаступника прокурора Житомирської області в інтересах держави в особі: 1) Паволоцької сільської ради, 2) Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області, дотовариства з обмеженою відповідальністю "Претор" простягнення 1 593 935,43 грн.,

в судовому засіданні взяли участь представники:

прокуратури: позивача-1: позивача-2:Доценко Т.О., посв. від 29.09.2014 № 029222; не з'явились; не з'явились; відповідача:Орлов А.П., дог. від 23.11.2017,

В С Т А Н О В И В:

У березні 2017 року заступник прокурора Житомирської області (далі - Прокурор) в інтересах держави в особі Паволоцької сільської ради (далі - Рада) та Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області (далі - Держгеокадастр) звернувся до Господарського суду Житомирської області з позовною заявою, у якій просив стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Претор" (далі - Товариство) на користь Ради 1 593 935,43 грн. збитків у вигляді неодержаного доходу (упущеної вигоди).

Позовні вимоги Прокурор, посилаючись на норми Господарського кодексу України (далі - ГК України) та Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), обґрунтовував тим, що Товариством порушено умови п. 9.4 договору оренди землі № 456/06 від 31.12.2014, укладеного між Головним управлінням Держземагенства у Житомирській області та Товариством, в частині реєстрації договору у 2-місячний строк, внаслідок чого державі в особі територіальної громади завдано збитків у вигляді упущеної вигоди, яка полягає у неотриманні орендної плати за землю згідно даного договору за період з 01.03.2015 по 31.01.2017 в сумі 1 593 935,43 грн..

Рішенням Господарського суду Житомирської області від 22.06.2017 (суддя Сікорська Н.А.) у задоволенні позову Прокурора відмовлено.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 07.09.2017 (колегія суддів: Крейбух О.Г., Мамченко Ю.А., Демянчук Ю.Г.) рішення Господарського суду Житомирської області від 22.06.2017 залишено без змін.

Судові рішення мотивовані посиланнями на безпідставність нарахування Прокурором збитків у вигляді упущеної вигоди на підставі договору оренди землі № 456/06 від 31.12.2014, який не вчинений в зв'язку з не проведенням його державної реєстрації у встановленому законом порядку.

Заступника прокурора Рівненської області звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 07.09.2017 та рішення Господарського суду Житомирської області від 22.06.2017 та постановити нове рішення про задоволення позову. Викладені у касаційній скарзі вимоги заступник прокурора Рівненської області обґрунтовує посиланням на обставини справи, приписи ст.ст. 193, 224, 225 ГК України, ст.ст. 22, 525, 526, 629, 1166 ЦК України та ст.ст. 152, 156, 157, 206 Земельного кодексу України (далі - ЗК України).

Товариство скористалось правом, наданим статтею 111 2 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) та надіслало до Вищого господарського суду України відзив на касаційну скаргу Заступника прокурора Рівненської області, у якому просить залишити її без задоволення, а постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 07.09.2017 - без змін. Викладені у відзиві вимоги Товариство обґрунтовує тим, що оскаржувану постанову прийнято з урахуванням фактичних обставин справи та у відповідності до вимог діючого законодавства України.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи, перевіривши правильність юридичної оцінки встановлених фактичних обставини справи, застосування господарськими судами першої та другої інстанцій норм матеріального та процесуального права при прийнятті рішення та постанови, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга Заступника прокурора Рівненської області не підлягає задоволенню , враховуючи наступне.

Місцевим та апеляційним господарськими судами на підставі матеріалів справи встановлено, що:

- 28.08.2014 Головним управлінням Держземагенства у Житомирській області видано наказ "Про затвердження документації із землеустрою та передачі в оренду земельної ділянки", яким вирішено: затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємствами, що пов'язані з користуванням надрами Товариством на території Попільнянського району Паволоцької сільської ради; надати в оренду Товариству земельну ділянку загальною площею 49,7000 та (кадастровий номер 1824784800:04:000:0269), зі зміною цільового призначення для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємствами, що пов'язані з користуванням надрами (11.01) із земель сільськогосподарського призначення державної власності, строком на 17 років, розташовану на території Попільнянського району Паволоцької сільської ради; встановити річну орендну плату за користування вказаною земельною ділянкою в розмірі 4 (чотири) відсотки від її нормативної грошової оцінки; приступити до використання земельної ділянки після встановлення її меж в натурі (на місцевості) та здійснення державної реєстрації права оренди у Державному реєстрі речових прав;

- 31.12.2014 на виконання зазначеного наказу, між Головним управлінням Держземагентства у Житомирській області (орендодавець) та Товариством (орендар) було укладено договір оренди землі № 456/06, згідно умов якого орендодавець, на виконання наказу Головного управління Держземагенства у Житомирській області № 6-1281/14-14-СГ від 28.08.2014 надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку загальною площею 49,7000 га., кадастровий номер 1824784800:04:000:0269 зі зміною її цільового призначення для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємствами, що пов'язані з користуванням надрами із земель сільськогосподарського призначення, яка знаходиться на території Паволоцької сільської ради Попільнянського району Житомирської області (за межами населених пунктів);

- нормативна грошова оцінка земельної ділянки відповідно до витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, затвердженої Рішенням двадцять четвертої сесії Попільнянської районної ради Житомирської області шостого скликання № 395 від 30.04.2014 та набирає чинності 01.01.2015 становить 20 790 462,20 грн.;

- договір оренди землі укладено на 17 (сімнадцять) років. Право оренди виникає з моменту державної реєстрації (п. 3.1 договору);

- орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі та розмірі 7 (семи) кратного розміру земельного податку, що становить 238 861,91 грн. за рік, а з дати набрання чинності рішення щодо нормативної грошової оцінки земельної ділянки відповідно до пункту 271.2 статті 271 Податкового кодексу України - 4 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, що становить 831 618,49 грн. за 1 рік (п. 4.1 договору);

- передача земельної ділянки орендарю здійснюється після державної реєстрації права оренди земельної ділянки відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", за актом її приймання-передачі (п. 6.4 договору);

- пунктом 9.4 договору передбачено обов'язки орендаря, серед яких: у двомісячний строк після підписання сторонами договору зареєструвати право оренди у встановленому законодавством порядку та у п'ятиденний строк після державної реєстрації права оренди земельної ділянки державної власності надати копію договору відповідному органу доходів і зборів;

- договір оренди землі № 456/06 від 31.12.2014 в установленому законом порядку не зареєстровано та не передано його копію відповідному органу доходів і зборів.

За приписами статей 525, 526 ЦК України, статті 193 ГК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з частиною першою статті 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Предметом даного спору є стягнення збитків у вигляді неодержаного доходу (упущеної вигоди) у зв'язку з порушенням відповідачем свого договірного зобов'язання в частині реєстрації договору оренди землі № 456/06 від 31.12.2014.

Приписами статті 210 ЦК України встановлено, що правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації. Перелік органів, які здійснюють державну реєстрацію, порядок реєстрації, а також порядок ведення відповідних реєстрів встановлюються законом.

Згідно статті 125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (стаття126 ЗК України).

У відповідності до частин першої та третьої статті 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація прав є обов'язковою. Інформація про права на нерухоме майно та їх обтяження підлягає внесенню до Державного реєстру прав.

Держава гарантує достовірність зареєстрованих прав на нерухоме майно та їх обтяжень. Права на нерухоме майно та їх обтяження, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

Відповідно до статті 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Обов'язковій державній реєстрації підлягають речові права та обтяження на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить фізичним та юридичним особам, державі в особі органів, уповноважених управляти державним майном, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним організаціям, іноземним державам, а також територіальним громадам в особі органів місцевого самоврядування, зокрема, право володіння; право користування (сервітут); право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис); право забудови земельної ділянки (суперфіцій); право господарського відання; право оперативного управління; право постійного користування та право оренди земельної ділянки.

Врахувавши наведені норми законодавства, суди попередніх інстанцій правильно виходили з того, що договір оренди землі № 456/06 від 31.12.2014 підлягав державній реєстрації і саме з моменту державної реєстрації його слід вважати таким, що вчинений (укладений). Натомість, відсутність реєстрації права оренди за даним договором свідчить про відсутність будь-яких прав та обов'язків сторін по такому договору.

При цьому, суди правильно зазначили про те, що в силу пункту сьомого статті 16 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" орендодавець також наділений правом на звернення з заявою про реєстрацію договору оренди землі, проте останній також не вчиняв дій, направлених на державну реєстрацію договору оренди землі № 456/06 від 31.12.2014 для виникнення у орендаря обов'язку сплачувати орендну плату.

Нормами статті 623 ЦК України та статті 224 ГК України визначено, що учасник господарських відносин, який порушив господарські зобов'язання або встановлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Статтею 22 ЦК України передбачено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. При цьому, збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Отже, поняття "збитки" передбачає й упущену вигоду, під якою розуміються доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено (постанова Верховного Суду України від 18.05.2016 у справі № 6-237цс16).

У відповідності до статті 225 ГК України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

При визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання (частина 4 статті 623 ЦК України).

Приписами частини другої статті 22 ЦК України передбачено, що до збитків відносяться: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди є одним із видів цивільно-правової відповідальності. При цьому, для застосування такої міри відповідальності потрібна наявність повного складу цивільного правопорушення, а саме: протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи, шкідливий результат такої поведінки (збитки), причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками, вина правопорушника. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.

Обов'язок довести наявність збитків покладається на позивача, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяними збитками. В свою чергу, відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні збитків.

При цьому, збитки не є санкцією заздалегідь визначеного розміру. Тягар доведення наявності і обґрунтування розміру упущеної вигоди покладається на позивача, який повинен довести, що він міг і повинен був отримати визначені доходи і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток. Тобто упущена вигода розглядається як гарантований, безумовний і реальний доход.

Також, важливим елементом доказування наявності неодержаних доходів (упущеної вигоди) є встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками потерпілої особи. Слід довести, що протиправна поведінка, дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи - наслідком такої протиправної поведінки.

Неодержаний дохід (упущена вигода) - це розрахункова величина втрат очікуваного приросту в майні, що базується на документах, які беззастережно підтверджують реальну можливість отримання потерпілим суб'єктом господарювання грошових сум (чи інших цінностей), якби учасник відносин у сфері господарювання не допустив правопорушення. Якщо ж кредитор не вжив достатніх заходів, щоб запобігти виникненню збитків чи зменшити їх, шкода з боржника не стягується.

Пред'явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора обов'язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані в разі належного виконання боржником своїх обов'язків. При визначенні реальності неодержаних доходів мають враховуватися заходи, вжиті кредитором для їх одержання. У вигляді упущеної вигоди відшкодовуються ті збитки, які могли б бути реально отримані при належному виконанні зобов'язання (вказана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 09.12.2014 у справі № 5023/4983/12).

При цьому, наявність теоретичного обґрунтування можливості отримання доходу ще не є підставою для його стягнення.

Колегія суддів зазначає, що збитки мають реальний характер та у разі, якщо сторона, яка вважає, що її права були порушені та нею понесені збитки, повинна довести як розмір збитків, так і факт їх понесення.

Підстави відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам визначені статтею 156 ЗК України до яких відноситься, зокрема, неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.

Водночас порядок відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам встановлений статтею 157 ЗК України, згідно якої відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам здійснюють органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, громадяни та юридичні особи, які використовують земельні ділянки, а також органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, громадяни та юридичні особи, діяльність яких обмежує права власників і землекористувачів або погіршує якість земель, розташованих у зоні їх впливу, в тому числі внаслідок хімічного і радіоактивного забруднення території, засмічення промисловими, побутовими та іншими відходами і стічними водами. Порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі і землекористувачам встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України № 284 від 19.04.1993 затверджено Порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам (надалі - Порядок), пунктом першим якого передбачено, що власникам землі та землекористувачам відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок, зокрема, неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.

Згідно пункту другого Порядку, розміри збитків визначаються комісіями, створеними Київською та Севастопольською міськими, районними державними адміністраціями, виконавчими комітетами міських (міст обласного значення) рад.

Результати роботи комісій оформляються відповідними актами, що затверджуються органами, які створили ці комісії.

Відповідно до пункту третього Порядку, відшкодуванню підлягають, серед іншого, інші збитки власників землі і землекористувачів, у тому числі орендарів, включаючи неодержані доходи, якщо вони обґрунтовані.

Згідно із статтею 1 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" самовільне зайняття земельної ділянки - це будь-які дії, що свідчать про фактичне її використання за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про надання її у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.

Розмір шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельної ділянки, визначається Методикою визначення розміру шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, зняття ґрунтового покриву (родючого шару ґрунту) без спеціального дозволу, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України № 963 від 25.07.2007.

Встановивши викладені вище обставини та врахувавши перелічені вище норми матеріального права, суди попередніх інстанцій дійшли правильних висновків про те, що вимога Прокурора про стягнення з Товариства завданих збитків у вигляді упущеної вигоди внаслідок невиконання зобов'язань щодо реєстрації договору оренди землі суперечить частині четвертій статті 623 ЦК України щодо врахування заходів, вжитих кредитором для одержання упущеної вигоди, пункту сьому статті 16 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" згідно якої орендодавець також наділений правом на звернення з заявою про реєстрацію договору оренди землі, проте останній також не вчиняв дій, направлених на державну реєстрацію договору оренди землі № 456/06 від 31.12.2014 для виникнення у орендаря обов'язку сплачувати орендну плату та нормам земельного законодавства, оскільки Земельним кодексом України чітко передбачено випадки та порядок здійснення розрахунку завданої шкоди, зокрема, за користування земельною ділянкою без правовстановлюючих документів. Нарахування Прокурором збитків у вигляді упущеної вигоди на підставі не вчиненого договору оренди землі № 456/06 від 31.12.2014 є безпідставним.

З вказаних обставин правильно виходили суди попередніх інстанцій відмовляючи в задоволенні позовних вимог.

Викладені в касаційній скарзі доводи Прокуратури зводяться до незгоди з оскаржуваними судовими актами та не спростовують правильних висновків судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для стягнення упущеної вигоди розрахованої на підставі не вчиненого договору оренди землі № 456/06 від 31.12.2014, тому відхиляються колегією суддів як безпідставні.

На підставі зазначеного колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що відповідно до вимог ст. 43 ГПК України постанова Рівненського апеляційного господарського суду від 07.09.2017 ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, доводи касаційної скарги залізниці зводяться до переоцінки доказів та не спростовують висновків господарських судів першої та другої інстанції, у зв'язку з чим підстав для їх скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 111 5 , 111 7 , 111 9 та 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу заступника прокурора Рівненської області залишити без задоволення, а постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 07.09.2017 у справі № 906/260/17 Господарського суду Житомирської області - без змін.

Головуючий суддя Г.А. Кравчук

Суддя І.В. Алєєва

Суддя В.А. Корсак