Постанова

від 29.11.2017 по справі 916/215/17

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 листопада 2017 року Справа № 916/215/17 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого: Кравчука Г.А.,

суддів: Алєєвої І.В., Корсака В.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Інвестбанк" на постановуОдеського апеляційного господарського суду від 01.08.2017 у справі Господарського суду№ 916/215/17 Одеської області за позовомтовариства з обмеженою відповідальністю "Глобалсітівест" допублічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Інвестбанк" простягнення 330 650,64 грн. та за зустрічним позовомпублічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Інвестбанк" дотовариства з обмеженою відповідальністю "Глобалсітівест" про визнання недійсною додаткової угоди,

представники сторін в судове засідання не з'явились, про час та місце проведення засідання повідомлені належним чином,

В С Т А Н О В И В:

У січні 2017 року товариство з обмеженою відповідальністю "Глобалсітівест" (далі - Товариство) звернулось до Господарського суду Одеської області з позовною заявою, у якій, з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог від 21.03.2017, просило стягнути на його користь з публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Інвестбанк" (далі - Банк) 330 650, 64 грн. заборгованості за порушення Банком умов договору оренди нежитлового приміщення від 11.03.2016 в частині сплати орендної плати за період з 01.01.2017 по 15.03.2017.

У березні 2017 року Банк звернувся до Господарського суду Одеської області із зустрічним позовом до Товариства про визнання недійсною додаткової угоди від 11.07.2016 до договору оренди нежитлового приміщення від 11.03.2016.

Позовні вимоги Банк, посилаючись на норми Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), Господарського кодексу України (далі - ГК України) та Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", обґрунтовував тим, що внаслідок укладення спірної додаткової угоди загальний строк дії договору становить більше трьох років, тому додаткова угода до договору від 11.07.2016 підлягала нотаріальному посвідченню та державній реєстрації, а недотримання вказаних вимог закону є підставою для визнання спірної додаткової угоди недійсною з підстав, що передбачені статтями 203, 215 ЦК України.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 08.06.2017 (колегія суддів: Щавинська Ю.М., Оборотова О.Ю., Смелянець Г.Є.) позовні вимоги Товариства задоволено частково. Стягнуто з Банку на користь Товариства 330 552,56 грн. заборгованості з орендної плати. В решті позову відмовлено.

У задоволенні зустрічного позову Банку до Товариства відмовлено.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 01.08.2017 (колегія суддів: Бєляновський В.В., Величко Т.А., Жеков В.І.) рішення Господарського суду Одеської області від 08.06.2017 залишено без змін.

Рішення мотивовані обґрунтованістю вимог Товариства, викладених у позовній заяві та уточненнях до неї, з врахуванням правильного розрахунку, здійсненого місцевим судом.

Судові акти в частині відмови в задоволенні зустрічних вимог Банку обґрунтовані тим, що договір оренди нежитлового приміщення від 11.03.2016 та спірна угода до договору від 11.07.2016 мають строк дії менше ніж три роки, тому нотаріальне посвідчення таких правочинів відбувається тільки за згодою сторін і не є обов'язковим відповідно до вимог закону.

Банк звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Одеського апеляційного господарського суду від 01.08.2017 і рішення Господарського суду Одеської області від 08.06.2017 та постановити нове рішення про задоволення зустрічного позову Банку та про відмову в задоволенні первісного позову Товариства. Викладені у касаційній скарзі вимоги Банк обґрунтовує посиланням на обставини справи, приписи статей 215, 216, 220, 509, 654, 793, 794, 795 ЦК України, пункт перший частини п'ятої статті 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" та статтю 33 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

Товариство скористалось правом, наданим ст. 111 2 ГПК України, та надіслало до Вищого господарського суду України відзив на касаційну скаргу Банку, у якому просить залишити її без задоволення, а постанову Одеського апеляційного господарського суду від 01.08.2017 - без змін. Викладені у відзиві вимоги Товариство обґрунтовує тим, що оскаржувану постанову прийнято з урахуванням фактичних обставин справи та у відповідності до вимог діючого законодавства України.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи, перевіривши правильність юридичної оцінки встановлених фактичних обставини справи, застосування господарськими судами першої та другої інстанцій норм матеріального та процесуального права при прийнятті рішення та постанови, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга Банку не підлягає задоволенню, враховуючи наступне.

Місцевим та апеляційним господарськими судами на підставі матеріалів справи встановлено, що:

- 11.03.2016 між Товариством (орендодавець) та Банком (орендар) було укладено договір оренди нежитлового приміщення, згідно якого орендодавець зобов'язався передати орендарю в тимчасове користування нежитлове приміщення, розташоване за адресою: м. Одеса, вул. Грецька, буд. 45, загальною площею 375,9 кв.м. для використання з метою, визначеною у даному договорі (для розміщення відділення банку), а орендар зобов'язався оплачувати орендодавцю плату за користування орендованим майном;

- строк оренди встановлюється з моменту підписання сторонами акту прийому-передачі об'єкту оренди орендареві і до 11.07.2016 (п. 1.3 договору);

- розмір орендної плати за користування приміщенням сторонами встановлений з моменту підписання акту прийому-передачі приміщення і за один місяць користування приміщенням складає 1 036 грн., в тому числі ПДВ (п.3.1.1 договору);

- нарахування орендної починається в день підписання акту прийому-передачі приміщення. Датою припинення нарахування орендної плати вважається дата підписання обома сторонами акта прийому-передачі об'єкту оренди про повернення об'єкту оренди від орендаря до орендодавця. У випадку, якщо орендна плата сплачується за період користування об'єктом оренди, який менше календарного місяця, орендна плата сплачується орендарем пропорційно до розрахункового періоду користування (п. 3.2 договору);

- орендна плата вноситься один раз на місяць, починаючи з моменту фактичної передачі об'єкту оренди орендареві по акту прийому-передачі, не пізніше п'ятого числа місяця, за який здійснюється розрахунок (п. 3.4 договору);

- об'єкт оренди вважається повернутим орендодавцю з моменту підписання сторонами відповідного двостороннього акту прийому-передачі. З цієї дати припиняється нарахування орендної плати. Сторона, що відмовилася від підписання зазначеного акту прийому-передачі, зобов'язана відшкодувати іншій стороні збитки, завдані такою відмовою або затриманням підписання вказаного акту (п. 4.5 договору);

- 11.03.2016 об'єкт оренди було передано Товариством Банку по акту прийому-передачі;

- 11.07.2016 між сторонами було укладено додаткову угоду до договору оренди нежитлового приміщення від 11.03.2016, якою внесено зміни у п. 1.3 договору оренди та викладено його у наступній редакції: "Строк договору встановлюється до 11.06.2019", внесено зміни і у п. 3.1.1 оренди та викладено його у наступній редакції: "Розмір орендної плати за один місяць користування приміщення в період: з 11.07.2016 включно до 31.12.2016 складає 106 823,63 грн., в тому числі ПДВ, що станом на дату укладання цієї додаткової угоди еквівалентно 4 302,20 доларів США, відповідно до офіційного курсу гривні до іноземних валют, встановленого Національним банком України; з 01.01.2017 до 11.06.2019 складає 121 771,29 грн., в тому числі ПДВ, що станом на дату укладання цієї додаткової угоди еквівалентно 4 904,20 доларів США відповідно до офіційного курсу гривні до іноземних валют, встановленого Національним банком України. Розмір орендної плати коригується без укладання додаткової угоди щомісячно пропорційно зміні офіційного курсу гривні до долару США, встановленого Національним банком України на 1 число місяця за який сплачується орендна плата. В інших випадках, розмір орендної плати може бути змінений тільки за домовленістю сторін, про що вони підписують відповідну додаткову угоду";

- 15.12.2016 між сторонами було укладено додаткову угоду до договору оренди нежитлового приміщення від 11.03.2016, згідно якої сторони домовились розірвати договір оренди нежитлового приміщення від 11.03.2016 за взаємною згодою сторін з 16.01.2017 та погодили, що нарахування орендної плати закінчується в день підписання акту повернення об'єкту оренди та/або в день фактичного звільнення орендарем об'єкту оренди.

За приписами статей 525, 526 ЦК України, статті 193 ГК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з частиною першою статті 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до частини першої статті 762 ЦК України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Частиною другою статті 795 ЦК України унормовано, що повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту договір найму припиняється.

Пунктом 5.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 за N 12 "Про деякі питання практики застосування законодавства про оренду (найм) майна" роз'яснено, що у розгляді справ зі спорів, що виникають з договорів оренди будівель або інших капітальних споруд, слід враховувати умови договору та спеціальні норми статті 795 ЦК України, в силу яких договір найму припиняється з моменту оформлення відповідних документів (актів), що підтверджують повернення наймачем предмета договору найму.

Судами встановлено, що орендоване приміщення по акту приймання-передачі від Банку до Товариства не передавалось.

При цьому судами встановлено, що позивач стверджує про звільнення відповідачем орендованого приміщення 16.03.2017, а відповідач заперечуючи зазначає, що звільнив орендоване ним приміщення у грудні 2016 року, а 10.01.2017 направив Товариству лист з актом прийому-передачі нежитлового приміщення від 10.01.2017 та додатковою угодою від 10.01.2017, за умовами якої Банк пропонував визнати договір оренди нежитлового приміщення від 11.03.2016 розірваним за взаємною згодою сторін з 25.01.2017.

Надавши юридичну оцінку листу центру поштового зв'язку № 1 Одеської дирекції ПАТ "Укрпошта" № 08-04-557 від 18.05.2017, яким повідомляється, що рекомендований лист за № 2501208602820 від 10.01.2017, адресований Товариству був повернутий на зворотну адресу відправника (Банку) 23.01.2017, так як договір на доставку кореспонденції не укладений, суди правильно виходили з того, що вказаний Банком лист з документами не було вручено Товариству та враховуючи відсутність опису вкладення до вказаного листа немає можливості встановити, які саме документи були надіслані Банком Товариству.

Згідно статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Судами не встановлено, а матеріали справи не містять належних доказів підтвердження звільнення Банком орендованого приміщення в грудні 2016 року.

За таких обставин, встановивши порушення відповідачем договірного зобов'язання в частині сплати орендної плати за період з 01.01.2017 по 15.03.2017 в сумі 330 552,56 грн., суди попередніх інстанцій дійшли правильних висновків про задоволення позовних вимог Товариства.

Щодо зустрічних позовних вимог Банку до Товариства слід зазначити наступне.

Обґрунтовуючи свої вимоги Банк зазначав про те, що додаткова угода від 11.07.2016 до договору оренди нежитлового приміщення від 11.03.2016 є недійсною в зв'язку з недотриманням вимог статей 793, 794 ЦК України та ст. 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" щодо необхідності її нотаріального посвідчення та відповідної державної реєстрації.

Відповідно до статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Згідно з частинами першою-третьою статті 209 ЦК України правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін. Нотаріальне посвідчення може бути вчинене на тексті лише такого правочину, який відповідає загальним вимогам, встановленим статтею 203 цього Кодексу.

Правочин підлягає державній реєстрації у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації (частини перша та друга статті 210 ЦК України).

В силу частини другої статті 793 ЦК України договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) строком на три роки і більше підлягає нотаріальному посвідченню.

Право користування нерухомим майном, яке виникає на підставі договору найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини), укладеного на строк не менш як три роки, підлягає державній реєстрації відповідно до закону (стаття 794 ЦК України).

Положеннями статті 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" встановлено, що права на нерухоме майно та їх обтяження, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу (частина перша статті 215 ЦК України).

Пунктом 2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" № 11 від 29.05.2013 роз'яснено, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Якщо із закінченням строку договору найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) його дію було продовжено і наведене призвело до збільшення загального строку користування орендованим майном, який складає понад три роки, це не може бути підставою для визнання такого договору нікчемним у зв'язку з відсутністю його нотаріального посвідчення та державної реєстрації, якщо на момент укладення такого договору він відповідно до частини другої статті 215 ЦК України відповідав вимогам частини другої статті 793 та статті 794 ЦК України (п. 2.9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 12 "Про деякі питання практики застосування законодавства про оренду (найм) майна" від 29.05.2013).

Як вже було зазначено вище, договір оренди нежитлового приміщення від 11.03.2016 було укладено на строк до 11.07.2016, а 11.07.2017 у зв'язку із закінченням строку дії даного договору оренди, сторонами було укладено спірну додаткову угоду, якою продовжено строк дії договору до 11.06.2019.

Таким чином, спірну додаткову угоду було укладено у зв'язку із закінченням строку договору оренди нежитлового приміщення і на строк, що є меншим ніж три роки, оскільки фактичні дії сторін свідчать про намір саме продовжити строк дії договору оренди, а не змінити його.

Отже, договір оренди нежитлового приміщення від 11.03.2016 та спірна угода до договору від 11.07.2016 мають строк дії менше ніж три роки, тому нотаріальне посвідчення таких правочинів відбувається тільки за згодою сторін і не є обов'язковим відповідно до вимог закону.

Разом з тим, судами не встановлено, а матеріали справи не містять доказів звернення Банку до Товариства з пропозицією нотаріального посвідчення спірної додаткової угоди від 11.07.2016 до договору оренди нежитлового приміщення від 11.03.2016.

Зазначені обставини стали обґрунтованою підставою для відмови в задоволенні зустрічних позовних вимог Банку до Товариства судами попередніх інстанцій.

Доводи касаційної скарги про те, що Товариство є кредитором Банку на якого поширюються обмеження встановлені пунктом першим частини п'ятої статті 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", і тому вимоги про стягнення з Банку заборгованості з орендної плати від часу запровадження у останньому тимчасової адміністрації не можуть бути задоволені, відхиляються судом з огляду на наступне.

Пунктом другим частини шостої статті 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" унормовано, що обмеження, встановлене пунктом першим частини п'ятої цієї статті, не поширюється на зобов'язання банку щодо витрат, пов'язаних із забезпеченням його господарської діяльності відповідно до частини четвертої цієї статті.

Відповідно до частини четвертої статті 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" початок тимчасової адміністрації не є підставою для припинення, розірвання або невиконання договорів про надання послуг (виконання робіт), які забезпечують господарську діяльність банку, зокрема договорів про оренду нерухомого майна , надання комунальних послуг, послуг зв'язку, охорони.

Оскільки як вже було зазначено вище, судами встановлено, що Банк орендував у Товариства нежитлове приміщення саме для ведення своєї господарської діяльності, тому посилання скаржника на приписи пункту першого частини п'ятої статті 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" є безпідставними.

На підставі викладеного колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що відповідно до вимог ст. 43 ГПК України постанова Одеського апеляційного господарського суду від 01.08.2017 ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, доводи касаційної скарги Банку зводяться до переоцінки доказів та не спростовують висновків господарських судів першої та другої інстанції, у зв'язку з чим підстав для їх скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 111 5 , 111 7 , 111 9 та 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Інвестбанк" залишити без задоволення, а постанову Одеського апеляційного господарського суду від 01.08.2017 у справі № 916/215/17 Господарського суду Одеської області - без змін.

Головуючий суддя Г.А. Кравчук

Суддя І.В. Алєєва

Суддя В.А. Корсак