Ухвала

від 11.10.2017 по справі 127/50/16-ц

ВИЩИЙ СПЕЦІАЛІЗОВАНИЙ СУД УКРАЇНИ З РОЗГЛЯДУ ЦИВІЛЬНИХ І КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВ

УхвалА

іменем україни

11 жовтня 2017 року м. Київ

Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду

цивільних і кримінальних справ у складі:

Хопти С.Ф., Журавель В.І., Луспеника Д.Д.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, третя особа - ОСОБА_6, про визнання права власності на частину земельної ділянки за касаційною скаргою ОСОБА_4, поданою представником - ОСОБА_7, на рішення апеляційного суду Вінницької області від 27 лютого 2017 року,

в с т а н о в и л а:

У січні 2015 року ОСОБА_4 звернулася до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що відповідно до договору купівлі - продажу частки житлового будинку від 17 травня 2013 року вона придбала у відповідача 1/5 частку житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_1 який розташований на земельній ділянці площею 0,1 га. Згідно з договором вони погодили, що земельна ділянка буде відчужуватися за окремим договором після виділу 1/5 частки у спільній сумісній власності у термін до 17 листопада 2013 року. Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 21 жовтня 2013 року визнано мирову угоду, укладену між ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_5, ОСОБА_10, ОСОБА_11, про визначення часток у спільній сумісній власності.

Проте після визначення ідеальної частки відповідачка відмовилась від оформлення земельної ділянки на її ім'я.

У звґязку з цим позивач просила суд визнати за нею право власності на 1/5 частку земельної ділянки, площею 0,1 га по АДРЕСА_1 перебуває у власності ОСОБА_5 згідно державного акту на право приватної власності на земельну ділянку від 1 жовтня 2008 року.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 22 листопада 2016 рокупозов ОСОБА_4 задоволено. Визнано за ОСОБА_4 право власності на 1/5 частку земельної ділянки, площею 0,1 га по АДРЕСА_1 яка перебуває у власності ОСОБА_5 згідно державного акту на право приватної власності на земельну ділянку від 1 жовтня 2008 року. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Рішенням апеляційного суду Вінницької області від 27 лютого 2017 року рішення міського суду скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.

У касаційній скарзі представник ОСОБА_4 - ОСОБА_7, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення апеляційного суду скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Відповідно до п. 6 розд. XII Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII Про судоустрій і статус суддів Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України від 18 березня 2004 року.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Скасовуючи рішення суду та відмовляючи ОСОБА_4 у задоволенні позову, апеляційний суд на підставі доказів, поданих сторонами, які належним чином оцінені (ст. 212 ЦПК України), вірно застосувавши положення ст. ст. 377, 626, 655 ЦК України, ст. 120 ЗК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), дійшов до правильного висновку про те, що позивач, придбавши частину житлового будинку не набула автоматичного права власності на частку земельної ділянки, яка на момент придбання частини житлового будинку, перебувала у спільній сумісній власності, так як частки земельної ділянки не були виділені в натурі і кожна із цих часток не набули самостійного об'єкту права власності, при тому, що в договорі купівлі-продажу частини будівлі сторони обумовили, що відчуження земельної ділянки відбуватиметься на підставі іншого договору після виділення частки співвласника. При цьому апеляційний суд правильно зазначив, що невиконання однією із сторін договору своїх зобов'язань за договором, а саме відмова ОСОБА_5 від укладення окремого договору купівлі-продажу частки земельної ділянки, що було передбачено п. 4 договору купівлі-продажу частки житлового будинку від 17 травня 2013 року, є підставою для захисту порушених прав ОСОБА_4 в іншому порядку, передбаченому чинним законодавством.

При цьому, укладаючи договір купівлі-продажу частки житлового будинку з відповідними умовами щодо подальшого придбання земельної ділянки за окремим договором, сторони у справі реалізували своє право на свободу умов договору (ст. ст. 3, 627 ЦК України).

Доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, на законність ухваленого судового рішення не впливають, а направлені на переоцінку доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Враховуючи наведене та керуючись положеннями ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів вважає за необхідне відхилити касаційну скаргу.

Керуючись ст. ст. 332, 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

у х в а л и л а:

Касаційну скаргу ОСОБА_4, подану представником - ОСОБА_7, відхилити.

Рішення апеляційного суду Вінницької області від 27 лютого 2017 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді: С.Ф. Хопта

В.І. Журавель

Д.Д. Луспеник