Постанова

від 12.09.2018 по справі 127/50/16-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

12 вересня 2018 року

м. Київ

справа № 127/50/16-ц

провадження № 61-5958зпв18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Червинської М.Є. (суддя-доповідач)

суддів: Антоненко Н. О., Коротуна В. М., Крата В. І., Курило В. П.,

розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення та виклику учасників справи заяву ОСОБА_1 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 жовтня 2017 року та рішення апеляційного суду Вінницької області від 27 лютого 2017 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа - ОСОБА_3, про визнання права власності на частину земельної ділянки,

ВСТАНОВИВ

Підпунктом 1 пункту 1 розділу ХІІІ Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів передбачено, що заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України у цивільних справах, які подані та розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку колегією у складі трьох або більшої непарної кількості суддів за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. Такі заяви розглядаються без повідомлення та виклику учасників справи, за винятком випадку, коли суд з огляду на обставини справи ухвалить рішення про інше.

У січні 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, третя особа - ОСОБА_3, про визнання права власності на частину земельної ділянки.

Позов мотивований тим, що відповідно до договору купівлі - продажу частки житлового будинку від 17 травня 2013 року вона придбала у відповідача 1/5 частку житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_1, який розташований на земельній ділянці площею 0,1 га. Згідно з договором вони погодили, що земельна ділянка буде відчужуватися за окремим договором після виділу 1/5 частки у спільній сумісній власності у термін до 17 листопада 2013 року. Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 21 жовтня 2013 року визнано мирову угоду, укладену між ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_2, ОСОБА_6, ОСОБА_7, про визначення часток у спільній сумісній власності, проте після визначення ідеальної частки відповідачка відмовилась від оформлення земельної ділянки на її ім'я.

У зв?язку з цим позивач просила суд визнати за нею право власності на 1/5 частку земельної ділянки, площею 0,1 га по АДРЕСА_1, яка перебуває у власності ОСОБА_2 згідно державного акту на право приватної власності на земельну ділянку від 01 жовтня 2008 року.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 22 листопада 2016 року позов задоволено. Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/5 частку земельної ділянки, площею 0,1 га по АДРЕСА_1, яка перебуває у власності ОСОБА_2 згідно державного акту на право приватної власності на земельну ділянку від 01 жовтня 2008 року. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Рішенням апеляційного суду Вінницької області від 27 лютого 2017 року рішення міського суду скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 жовтня 2017 року касаційну скаргу ОСОБА_1, подану представником - ОСОБА_8, відхилено, рішення апеляційного суду Вінницької області від 27 лютого 2017 року залишено без змін.

У грудні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду України із заявою про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 жовтня 2017 року та рішення апеляційного суду Вінницької області від 27 лютого 2017 року з підстав, передбачених пунктом 4 частини першої статті 355 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання заяви про перегляд судових рішень), а саме невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеним у постановах Верховного Суду України висновкам щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме: статті 377 ЦК України та статті 120 ЗК України.

На підтвердження підстав, викладених у заяві, заявник посилалася на постанови Верховного Суду України від 11 лютого 2015 року у справі № 6-2цс15 та від 12 жовтня 2016 року у справі № 6-2225цс16, в яких, на думку заявника, зазначені норми матеріального права застосовані по-іншому.

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів (далі - Закон від 3 жовтня 2017 року), за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України ).

Відповідно до підпункту 1 пункту 1 розділу XIII ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України у цивільних справах, які подані та розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку колегією у складі трьох або більшої непарної кількості суддів за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. Такі заяви розглядаються без повідомлення та виклику учасників справи, за винятком випадку, коли суд з огляду на обставини справи ухвалить рішення про інше.

Заяву ОСОБА_1передано до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 19 березня 2018 року відкрито провадження у вказаній справі та витребувано її з Вінницького міського суду Вінницької області.

У червні 2018 року від ОСОБА_1 надійшли письмові пояснення щодо її заяви про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 жовтня 2017 року та рішення апеляційного суду Вінницької області від 27 лютого 2017 року.

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 22 серпня 2018 року справу призначено до розгляду.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві доводи, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що заява не підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

За положеннями пункту 4 частини першої статті 355 ЦПК України 2004 року підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

У справі, яка переглядається, суди встановили, що згідно договору купівлі - продажу частки житлового будинку від 17 травня 2013 року, ОСОБА_1 купила у ОСОБА_2 1/5 частки житлового будинку з прибудовами, господарськими будівлями та спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_2.

Пунктом 4 вказаного договору купівлі - продажу сторони погодили, що земельна ділянка площею 0,1000 га, на якій розташована зазначена вище нерухомість, належить на праві спільної сумісної власності ОСОБА_2 на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серія НОМЕР_1, виданого 02 жовтня 2008 року управлінням земельних ресурсів у м. Вінниці, буде відчужуватися за окремим договором, після виділу частки у спільній сумісній власності, в строк до 17 листопада 2013 року.

Відповідно до державного акту на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_1, ОСОБА_2 є співвласником вказаної земельної ділянки в межах згідно з планом. Співвласниками земельної ділянки є: ОСОБА_5, ОСОБА_9, ОСОБА_6, ОСОБА_10

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 21 жовтня 2013 року визнано мирову угоду укладену між ОСОБА_4 та ОСОБА_5, ОСОБА_2, ОСОБА_6, ОСОБА_7 відповідно до якої: частка померлої ОСОБА_9 становить 1/5 частини у праві власності на земельну ділянку площею 0,1000 га; частка померлої ОСОБА_10 становить 1/5 частини у праві власності на земельну ділянку площею 0,1000 га; частка ОСОБА_2 становить 1/5 частини у праві власності на земельну ділянку площею 0,1000 га; частка ОСОБА_5 становить 1/5 частини у праві власності на земельну ділянку площею 0,1000 га; частка ОСОБА_6 становить 1/5 частини у праві власності на земельну ділянку площею 0,1000 га; ОСОБА_5, ОСОБА_2, ОСОБА_6 та представники ОСОБА_4 та ОСОБА_7 в 10- денний термін з моменту визнання мирової угоди зобов'язуються повернути за актами прийому - передачі до архіву управління Держземагенства у Вінницькому районі Вінницької області наявні у них примірники державних актів на право власності на земельну ділянку за кадастровим номером НОМЕР_2 площею 0,1000 га, розташованої по АДРЕСА_1.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 10 червня 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Вінницької області від 29 вересня 2016 року, визнано недійсним договір про зміну часток у праві власності та поділу в натурі земельної ділянки від 21 січня 2016 року, укладеного між ОСОБА_2, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_11, ОСОБА_12, посвідченого приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу - Рудик Л. В. та зареєстрованого за № 166.

Таким чином співвласники спірної земельної ділянки уклали мирову угоду, яка була визнана судом, внаслідок чого кожному із них було виділено по 1/5 частки спірної земельної ділянки, і право кожного з них зареєстровано.

Обґрунтовуючи позов, ОСОБА_1 посилалася на те, що у неї відсутнє зареєстроване право власності на земельну ділянку, яку вона вважала, що придбала разом із часткою будівлі, а тому право власності у неї виникло на підставі статті 120 ЗК України та статті 377 ЦК України.

Задовольняючи позов суд першої інстанції дійшов висновку, що разом з припиненням права власності на частку будинку припинилось і право на прилеглу до нього земельну ділянку.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у позові, апеляційний суд виходив з того, що спір виник між співвласниками з приводу користування земельною ділянкою, яка розташована біля будинку, а тому дослідивши умови договору купівлі-продажу частки житлового будинку, дійшов висновку, що позивач, придбавши частину будівлі, набула право власності лише на ту частину земельної ділянки, на якій розташована ця будівля, тобто не набула автоматично право власності на 1/5 частини всієї земельної ділянки, яка на час вирішення справи набула статусу спільної часткової власності і відносно якої сторони домовились укласти окремий договір купівлі-продажу.

Суд касаційної інстанції, погоджуючись із висновком апеляційного суду про відмову у позові, виходив з того, що позивач, придбавши частину житлового будинку, не набула автоматичного права власності на частку земельної ділянки, яка на момент придбання частини житлового будинку перебувала у спільній сумісній власності, оскільки частки земельної ділянки не були виділені в натурі і кожна із цих часток не набули самостійного об'єкту права власності, а в договорі купівлі-продажу частини будівлі сторони обумовили, що відчуження земельної ділянки відбуватиметься на підставі іншого договору після виділення частки співвласника. При цьому невиконання однією із сторін договору своїх зобов'язань за договором, а саме відмова ОСОБА_2 від укладення окремого договору купівлі-продажу частки земельної ділянки, що було передбачено пунктом 4 договору купівлі-продажу частки житлового будинку від 17 травня 2013 року, є підставою для захисту порушених прав ОСОБА_1 в іншому порядку, передбаченому чинним законодавством.

Також суд зазначив, що укладаючи договір купівлі-продажу частки житлового будинку з відповідними умовами щодо подальшого придбання земельної ділянки за окремим договором, сторони у справі реалізували своє право на свободу умов договору (статті 3, 627 ЦК України).

Постанови Верховного Суду України, які надані заявником як підстави звернення із заявою про перегляд судових рішень, не свідчать про невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права з огляду на те, що:

- у постанові Верховного Суду України від 11 лютого 2015 року у справі № 6-2цс15 міститься висновок про те, що згідно з нормами цивільного законодавства спадкоємством є перехід прав та обов'язків (спадщини) від однієї фізичної особи (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців), а тому у зв'язку із прийняттям 22 лютого 2001 року спадщини у сторін із передбачених законом підстав виникло в рівних частках право власності на спірну земельну ділянку, яка з моменту отримання спадкодавцем державного акта є об'єктом права власності, оскільки за загальним правилом, закріпленим у частині четвертій статті 120 ЗК України, особа, яка набула права власності на частину будівлі чи споруди стає власником відповідної частини земельної ділянки на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику, якщо інше не передбачено у договорі відчуження нерухомості.

у постанові Верховного Суду України від 12 жовтня 2016 року у справі № 6-2225цс14 викладено висновок про те, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти, а томувстановивши, що позивач набула право власності на торговий павільйон згідно договору купівлі-продажу від 01 червня 2010 року, місцевий суд належним чином не дослідив зміст цього договору, не з'ясував чи виділялась попередньому власнику торгового павільйону земельна ділянка для обслуговування цього нерухомого майна, якщо так, то у яких розмірах й коли була виділена земельна ділянка та чи перейшло за договором купівлі-продажу нерухомості право на земельну ділянку новому власнику торгового павільйону; не встановив площу земельної ділянки, необхідну для обслуговування торгового павільйону

У вказаній постанові Верховний Суд України зазначає, що за змістом статті 377 ЦК України до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором. Якщо договором про відчуження житлового будинку, будівлі або споруди розмір земельної ділянки не визначений, до набувача переходить право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка є необхідною для їх обслуговування. Якщо житловий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, наданій у користування, то у разі їх відчуження до набувача переходить право користування тією частиною земельної ділянки, на якій вони розміщені, та частиною ділянки, яка необхідна для їх обслуговування.

Згідно статті 120 ЗК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) при переході права власності на будівлю і споруду право власності на земельну ділянку або її частину може переходити на підставі цивільно-правових угод, а право користування - на підставі договору оренди. При відчуженні будівель та споруд, які розташовані на орендованій земельній ділянці, право на земельну ділянку визначається згідно з договором оренди земельної ділянки. У разі переходу права власності на будинок або його частину від однієї особи до іншої за договором довічного утримання право на земельну ділянку переходить на умовах, на яких вона належала попередньому власнику.

При переході права власності на будівлю та споруду до кількох осіб право на земельну ділянку визначається пропорційно часткам осіб у вартості будівлі та споруди, якщо інше не передбачено у договорі відчуження будівлі і споруди. При переході права власності на будівлю або споруду до громадян або юридичних осіб, які не можуть мати у власності земельні ділянки, до них переходить право користування земельною ділянкою, на якій розташована будівля чи споруда.

Зазначена норма закріплює загальний принцип цілісності об'єкту нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об'єкт розташований. За цією нормою визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачається механізм роздільного правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникають при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, і правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на нерухомість.

Отже, враховуючи умови договору купівлі-продажу спірного будинку, висновки щодо застосування статті 377 ЦК України та статті 120 ЗК України, зроблені судом у справі, яка переглядається, не суперечать висновкам, які містяться у постановах Верховного Суду України від 11 лютого 2015 року у справі № 6-2цс15 та від 12 жовтня 2016 року у справі № 6-2225цс16, наданих заявником на підтвердження невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеним у цих постановах висновкам щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

За змістом пункту 1 частини першої статті 360 - 5 ЦПК України , якщо обставини, які стали підставою перегляду справи, не підтвердилися, або норми права у рішенні, про перегляд якого подана заява, були застосовані правильно - це є підставами для відмови у задоволенні заяви.

Таким чином не знайшли свого підтвердження обставини для перегляду судового рішення, у зв'язку із чим, відповідно до частини першої статті 360-5 ЦПК України у редакції, яка діяла до набрання чинності Законом України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, у задоволенні заяви необхідно відмовити.

Керуючись пунктами 1, 2, 4 частини першої статті 355, пунктом 2 частини першої статті 360-3, частиною першою статті 360-5 ЦПК України 2004 року, пунктом 1 розділу ХІІІ Перехідних положень ЦПК України у реакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів , Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 жовтня 2017 року та рішення апеляційного суду Вінницької області від 27 лютого 2017 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа - ОСОБА_3, про визнання права власності на частину земельної ділянки відмовити.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є. Червинська Судді:Н. О. Антоненко В. М. Коротун В. І. Крат В. П. Курило