Рішення

від 28.11.2017 по справі 921/512/17-г

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.11.2017Справа №921/512/17-г

За позовом Приватного підприємства "Тернопіль-Західінвест"

до 1) Регіонального відділення Фонду державного майна України по Тернопільській області

2) Державної казначейської служби України

третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів - Головне управління Державної казначейської служби України у Тернопільській області

про стягнення 440700 грн.

Суддя Турчин С.О.

Представники сторін:

від позивача: Іващук В.М. (довіреність)

від відповідача 1: Болгар Н.С. (довіреність)

від відповідача 2: Тимофєєва Т.М. (довіреність)

від третьої особи: не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне підприємство "Тернопіль-Західінвест" звернулось до Господарського суду Тернопільської області з позовною заявою до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Тернопільській області, Державної казначейської служби України про стягнення з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України безпідставно збережених грошових коштів у сумі 440700,00 грн.

Позов мотивований тим, що у зв'язку із розірванням в судовому порядку договору купівлі-продажу об'єкта незавершеного будівництва державної форми власності, що підлягає продажу на аукціоні від 27.12.2005, Регіональне відділення Фонду державного майна України по Тернопільській області безпідставно зберігає сплачені позивачем за вказаним договором кошти у сумі 440700,00 грн., у зв'язку із чим, на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України, позивачем заявлено позов про стягнення з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України безпідставно збережених грошових коштів у сумі 440700,00 грн.

Ухвалою Господарського суду Тернопільської області від 13.09.2017 матеріали вказаної вище позовної заяви, на підставі ч. 5 ст. 16, ст. 17 ГПК України, передано за територіальною підсудністю до Господарського суду міста Києва.

Ухвалою Господарського суду Тернопільської області від 18.09.2017 виправлено описку, допущену в ухвалі суду від 13.09.2017.

27.09.2017 матеріали позовної заяви Приватного підприємства "Тернопіль-Західінвест" надійшли до Господарського суду міста Києва.

Згідно автоматизованої системи документообігу матеріали вказаної вище позовної заяви передані на розгляд судді Турчина С.О.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.09.2017 порушено провадження у справі № 921/512/17-г та призначено її до розгляду на 19.10.2017.

13.10.2017 через відділ діловодства суду від відповідача 1 надійшли документи по справі та відзив на позовну заяву. У відзиві на позов відповідач 1 обґрунтовуючи заперечення на позов посилається на те, що оскільки грошові кошти одержані за договором купівлі-продажу укладеного 27.12.2005 у сумі 440700,00 грн. були в повному обсязі перераховані Регіональним відділенням на рахунок Державного казначейства України до Державного бюджету України і набули статусу коштів Державного бюджету, то повернення сплачених позивачем коштів має здійснюватись з Державного бюджету України через органи Державної казначейської служби України. За таких обставин, відповідач 1 вказує, що Регіональне відділення Фонду державного майна України по Тернопільській області не є належним відповідачем по справі.

17.10.2017 через відділ діловодства суду від відповідача 2 надійшло клопотання про заміну відповідача 2 - Державну казначейську службу України на належного відповідача - Головне управління Державної казначейської служби України у Тернопільській області.

19.10.2017 через відділ діловодства суду від позивача надійшли документи по справі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.10.2017 розгляд справи №921/512/17-г відкладено на 14.11.2017.

06.11.2017 через відділ діловодства суду від відповідача 2 надійшли письмові заперечення на позовну заяву, в яких відповідач 2 заперечуючи позовні вимоги посилається на те, що у договорі сторонами не було передбачено порядку повернення коштів, сплачених за об'єкт приватизації, а законодавство, яке регламентувало повернення об'єктів приватизації та сплачених коштів (п. 133 Державної програми приватизації на 2000- 2002 роки, затвердженої Законом України "Про Державну програму приватизації від 18.05.2000 №1723-ІІІ) втратило чинність, у зв'язку із чим, підстави для повернення коштів позивачу відсутні.

14.11.2017 через відділ діловодства суду від позивача надійшли пояснення по справі.

В судовому засіданні 14.11.2017, за результатами розгляду клопотання відповідача 2 про заміну його на належного відповідача, з огляду на те, що позивач заперечив щодо заявленого відповідачем 2 клопотання про заміну відповідача 2 - Державної казначейської служби України на належного відповідача - Головне управління Державної казначейської служби України у Тернопільській області, суд відмовив в задоволенні вказаного клопотання.

Проте, суд дійшов висновку про необхідність залучення Головного управління Державної казначейської служби України у Тернопільській області до участі у справі як третю особу без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.11.2017 залучено до участі у справі № 921/512/17-г як третю особу без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів - Головне управління Державної казначейської служби України у Тернопільській області, розгляд справи № 921/512/17-г відкладено на 28.11.2017.

22.11.2017 через відділ діловодства суду від відповідача 1 надійшли письмові пояснення щодо перерахунку коштів у сумі 440700,00 грн. до загального та спеціального фондів Державного бюджету України.

28.11.2017 через відділ діловодства суду від позивача надійшли докази направлення копії позову на адресу залученої до участі у справі третьої особи та акт приймання-передачі об'єкту незавершеного будівництва від 05.07.2017.

Представник позивача в судовому засіданні 28.11.2017 підтримав вимоги в повному обсязі, просив суд їх задовольнити.

Представник відповідача 1 проти позовних вимог заперечив.

Представник відповідача 2 також заперечив проти позовних вимог.

Представник третьої особи в судове засідання 28.11.2017 не з'явився. Третя особа була належним чином повідомлена про час та місце судового розгляду ухвалою суду від 14.11.2017, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення.

В судовому засіданні 28.11.2017 було оголошено вступну та резолютивну частини рішення, відповідно до ст. 85 ГПК України.

Розглянувши надані документи та матеріали, заслухавши пояснення представників учасників процесу, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

27.12.2005 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Тернопільській області та Спільним малим підприємством "Західінвест", правонаступником якого є Приватне підприємство "Тернопіль-Західінвест" укладений договір купівлі - продажу об'єкта незавершеного будівництва державної форми власності, що підлягає продажу на аукціоні, посвідчений приватним нотаріусом Теребовлянського районного нотаріального округу Мєшковою Н.Ф. та зареєстрований в реєстрі за № 3667. Відповідно до умов договору продавець зобов'язується передати у власність покупцеві об'єкт незавершеного будівництва державної форми власності 40 квартирний житловий будинок (друга черга), що знаходиться на балансі відділу інвестицій і капітального будівництва управління сільського господарства і продовольства Теребовлянської райдержадміністрації, який розташовується за адресою вул. Паращука,5, м. Теребовля Тернопільської області, на земельній ділянці площею 0,7 га, виділеній під будівництво цілого комплексу за рішенням Теребовлянської міської ради народних депутатів від 12.12.1986р. № 288, під даним об'єктом, відповідно до довідки Теребовлянської міської ради від 13.12.2005 № 3018 розмір земельної ділянки становить 0,315 га, а покупець зобов'язується прийняти об'єкт незавершеного будівництва і сплатити за нього ціну відповідно до умов, що визначені в цьому договорі.

Відповідно до п. 1.6. договору об'єкт незавершеного будівництва продано за 440700,00 грн., в т.ч. ПДВ в сумі 73450,00 грн.

В подальшому, сторони вносили зміни до договору купівлі-продажу об'єкта незавершеного будівництва державної форми власності, що підлягає продажу на аукціоні шляхом укладення договорів про внесення змін від 28.02.2009, від 05.08.2011, від 07.09.2012, від 05.09.2013, від 05.09.2014.

Рішенням Господарського суду Тернопільської області від 06.06.2016 у справі №921/163/16-г/11, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 10.10.2016, задоволено позовні вимоги за первісним позовом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Тернопільській області. Розірвано договір купівлі-продажу об'єкта незавершеного будівництва державної форми власності, що підлягає продажу на аукціоні, укладений 27.12.2005 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Тернопільській області та ПП "Тернопіль-Західінвест", посвідчений приватним нотаріусом Теребовлянського районного нотаріального округу Мєшковою Н.Ф. та зареєстрований в реєстрі за № 3667. Зобов'язано ПП "Тернопіль-Західінвест" повернути в державну власність до сфери управління Регіонального відділення Фонду державного майна України по Тернопільській області майно - об'єкт незавершеного будівництва - 40-квартирний житловий будинок (друга черга), що знаходиться за адресою: м. Теребовля Тернопільської області, вул. Паращука, 5 шляхом підписання акту прийому-передачі. Стягнуто з ПП "Тернопіль-Західінвест" на користь Регіонального відділення Фонду державного майна України по Тернопільській області - 2756,00 грн. в повернення сплаченого судового збору.

Позивач звертаючись до суду за даним позовом посилається на те, що у зв'язку із розірванням в судовому порядку договору купівлі-продажу об'єкта незавершеного будівництва державної форми власності, що підлягає продажу на аукціоні від 27.12.2005, Регіональне відділення Фонду державного майна України по Тернопільській області безпідставно зберігає сплачені позивачем за вказаним договором кошти у сумі 440700,00 грн. Враховуючи наведене, позивач стверджує, що на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України, безпідставно збережені грошові кошти у сумі 440700,00 грн. підлягають стягненню з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України.

Дослідивши наявні матеріали справи, оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст.655 Цивільного кодексу України)

Як встановлено судом вище, між позивачем та Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Тернопільській області був укладений договір купівлі - продажу об'єкта незавершеного будівництва державної форми власності, що підлягає продажу на аукціоні від 27.12.2005, з подальшими змінами.

Відповідно до умов договору купівлі-продажу, Регіональне відділення Фонду державного майна України по Тернопільській області зобов'язалося передати у власність позивачу об'єкт незавершеного будівництва державної форми власності 40 квартирний житловий будинок (друга черга), що знаходиться на балансі відділу інвестицій і капітального будівництва управління сільського господарства і продовольства Теребовлянської райдержадміністрації, який розташовується за адресою вул. Паращука, 5, м. Теребовля Тернопільської області, а позивач мав сплатити за придбаний об'єкт 440700,00 грн. у порядку визначеному договором.

У відповідності до розділу 2 договору купівлі-продажу, грошові кошти перераховувались позивачем на рахунок Регіонального відділення Фонду державного майна України по Тернопільській області.

Згідно із ч. 2 ст. 6 Закону України "Про Фонд державного майна України" Регіональні відділення та представництва Фонду державного майна України мають рахунки в органах Державної казначейської служби України.

Відповідно до ч. 1 статті 43 Бюджетного кодексу України, при виконанні державного бюджету і місцевих бюджетів застосовується казначейське обслуговування бюджетних коштів. Казначейство України забезпечує казначейське обслуговування бюджетних коштів на основі ведення єдиного казначейського рахунку, відкритого у Національному банку України.

Пунктом 2 ч. 1 ст. 43 Бюджетного кодексу України передбачено, що казначейське обслуговування бюджетних коштів передбачає контроль за здійсненням бюджетних повноважень при зарахуванні надходжень бюджету, взятті бюджетних зобов'язань розпорядниками бюджетних коштів та здійсненні платежів за цими зобов'язаннями.

Як підтверджено наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями №740 від 13.12.2005, №774 від 28.12.2005, №33 від 23.01.2006, №71 від 10.02.2006, №90 від 20.02.2006, №99 від 22.02.2006, №100 від 23.02.2006, позивач на виконання умов договору купівлі - продажу об'єкта незавершеного будівництва державної форми власності, що підлягає продажу на аукціоні від 27.12.2005 сплатив на рахунок Регіонального відділення Фонду державного майна України по Тернопільській області, відкритий у Головному управлінні Державної казначейської служби України у Тернопільській області, кошти у сумі 440700,00 грн.

Згідно із відомостями Регіонального відділення Фонду державного майна України по Тернопільській області сплачені позивачем кошти в сумі 440700,00. грн. були перераховані до загального фонду Державного бюджету на рахунок 32319501000019 у сумі 363577,50 грн. (99%) згідно із платіжними дорученням №3 від 12.01.2006 в сумі 18 466,27 гри., №9 від 27.01.2006 в сумі 163322,48 грн., №14 від 15.02.2006 в сумі 25038,75 грн., №18 від 22.02.2006 в сумі 82500,00 грн. №20 від 24.02.2006 в сумі 41250,00 грн., №22 від 27.02.2006 - в сумі 33000,00 грн. та до спеціального фонду Державного бюджету України на рахунок 32320501000019 - 3672,50 грн. коштів від приватизації (1 %) згідно із платіжними дорученнями №4 від 12.01.2006 в сумі 186,53 грн., № 10 від 27.01.2006 - в сумі 1649,72 грн., №15 від 15.02.2006 в сумі 252,92 грн., №19 від 22.02.2006 в сумі 833,33 грн. №21 від 24.02.2006 в сумі 416,67 грн., №23 від 27.02.2006 в сумі 333,33 грн., а також до загального фонду Державного бюджету України на рахунок 31116029500002 перераховано податок на додану вартість у сумі 73450,00 грн. за платіжними дорученнями №13 від 13.02.2006 в сумі 36725,00 грн. та №28 від 06.03.2006 в сумі 36725,00 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Згідно із ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачені правові наслідки порушення зобов'язання, зокрема, одним з таких правових наслідків є розірвання договору.

У відповідності до ч. 5, ч. 9 статті 27 Закону України "Про приватизацію державного майна" на вимогу однієї із сторін договір купівлі-продажу може бути розірвано або визнано недійсним за рішенням суду в разі невиконання іншою стороною зобов'язань, передбачених договором купівлі-продажу, у визначені строки. У разі розірвання в судовому порядку договору купівлі-продажу у зв'язку з невиконанням покупцем договірних зобов'язань приватизований об'єкт підлягає поверненню у державну власність.

У разі невиконання однією з сторін умов цього договору він може бути змінений або розірваний на вимогу другої сторони за рішенням суду або господарського суду. У разі розірвання у судовому порядку договору купівлі-продажу у зв'язку з невиконанням договірних зобов'язань приватизований об'єкт підлягає поверненню у державну власність. (п.п.12.3, 12.4 договору купівлі-продажу).

Як встановлено судом, рішенням Господарського суду Тернопільської області від 06.06.2016 у справі №921/163/16-г/11, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 10.10.2016, розірвано договір купівлі-продажу об'єкта незавершеного будівництва державної форми власності, що підлягає продажу на аукціоні, укладений 27.12.2005 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Тернопільській області та ПП "Тернопіль-Західінвест", посвідчений приватним нотаріусом Теребовлянського районного нотаріального округу Мєшковою Н.Ф. та зареєстрований в реєстрі за № 3667 та зобов'язано ПП "Тернопіль-Західінвест" повернути в державну власність до сфери управління Регіонального відділення Фонду державного майна України по Тернопільській області майно - об'єкт незавершеного будівництва - 40-квартирний житловий будинок (друга черга), що знаходиться за адресою: м. Теребовля Тернопільської області, вул. Паращука, 5 шляхом підписання акту прийому-передачі.

05.07.2017 на виконання рішення Господарського суду Тернопільської області від 06.06.2016 у справі №921/163/16-г/11, позивач повернув Регіональному відділенню Фонду державного майна України по Тернопільській області об'єкт незавершеного будівництва - 40-квартирний житловий будинок (друга черга), що знаходиться за адресою: м. Теребовля Тернопільської області, вул. Паращука, 5, про що Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Тернопільській області та Приватним підприємством "Тернопіль-Західінвест" складено та підписано акт приймання-передачі.

За приписами ст. 188 Цивільного кодексу України якщо судовим рішенням договір змінено або розірвано, договір вважається зміненим або розірваним з дня набрання чинності даним рішенням, якщо іншого строку набрання чинності не встановлено за рішенням суду.

Відповідно до ст. ст. 598, 604, ч. 2 ст. 653 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Зобов'язання припиняється за домовленістю сторін. У разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються.

Статтею 653 Цивільного кодексу України передбачено, в тому числі, наслідки розірвання договору. Зокрема, частиною 3 вказаної статті визначено, що якщо договір розривається у судовому порядку, зобов'язання припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили.

Частиною 4 статті 653 Цивільного кодексу України, передбачено, що сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов'язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом.

Якщо договір змінений або розірваний у зв'язку з істотним порушенням договору однією із сторін, друга сторона може вимагати відшкодування збитків, завданих зміною або розірванням договору (ч. 5 ст. 653 ЦК України).

З приписів статті 653 Цивільного кодексу України вбачається, що розірвання договору у судовому порядку позбавляє сторін права вимагати отриманого за правочином та передбачає можливість сторони вимагати відшкодування завданих збитків, у разі якщо правочин було розірвано у зв'язку з істотним порушенням договору.

Так, розірвання договору тягне для сторін настання відповідних правових наслідків, перелік і зміст яких може бути визначений або самим договором, який розривається, або додатковим правочином про розірвання договору, або законом.

Наведене зумовлене тим, що у разі розірвання договору не відбувається нівелювання юридичних наслідків правочину, на підставі якого виникло договірне правовідношення (на відміну від випадків визнання правочинів недійсними), тому сторони не повертаються у первісний стан, тобто, не застосовується реституція. У випадку розірвання договору сторони з моменту такого розірвання перестають бути зобов'язаними один перед одним. Разом з цим, сторони можуть вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов'язанням до моменту розірвання договору, якщо така можливість передбачена сторонами договором про розірвання або законом.

Зазначене узгоджується із правовою позицією Вищого господарського суду України у постанові від 28.09.2017 по справі № 910/32399/15.

З урахуванням наведеного, чинним цивільним законодавством не передбачено реституцію (тобто повернення сторонами одна одній того, що одержала кожна внаслідок укладення та виконання договору) у випадку розірвання договору, як це передбачено у випадках визнання правочинів недійсними. Набуте кожною із сторін у зобов'язанні до моменту розірвання залишається у сторін, якщо іншого не визначено самими сторонами або законом.

Зі змісту договору купівлі - продажу об'єкта незавершеного будівництва державної форми власності, що підлягає продажу на аукціоні від 27.12.2005 вбачається, що сторони не передбачили можливості та порядку повернення позивачу як покупцю за договором коштів, сплачених за об'єкт приватизації.

При цьому, судом враховано, що відповідно до п. 133 Державної програми приватизації на 2000-2002 роки, затвердженої Законом України "Про Державну програму приватизації" від 18 травня 2000 року № 1723-III чинної на час укладення договору купівлі-продажу, у разі розірвання договорів купівлі-продажу об'єктів приватизації у зв'язку з невиконанням їх умов або визнання їх недійсними в судовому порядку повернення покупцям коштів, сплачених за об'єкт приватизації, провадиться на підставі рішення суду з коштів позабюджетного Державного фонду приватизації або фонду приватизації Автономної Республіки Крим, отриманих від повторного продажу цих об'єктів у порядку, встановленому Фондом державного майна України.

На підставі пункту 133 Державної програми приватизації на 2000 - 2002 роки, затвердженої Законом України "Про Державну програму приватизації на 2000 - 2002 роки" діяв Порядок повернення покупцям коштів, сплачених за об'єкт приватизації, у разі розірвання або визнання недійсними договорів купівлі-продажу, затверджений наказом Фонду державного майна України від 15 серпня 2000 року № 1701, яким визначається механізм повернення покупцю об'єкта приватизації коштів, сплачених ним за об'єкт приватизації, у разі розірвання договору купівлі-продажу або визнання його недійсним через невиконання його умов і повернення об'єкта приватизації у власність держави.

Так, вказаним Порядком було передбачено, що при розірванні договору купівлі-продажу або визнанні його недійсним повернення Покупцю коштів, сплачених ним за об'єкт приватизації, здійснюється лише на підставі рішення суду, арбітражного суду. Джерелом розрахунків з покупцем є кошти, одержані органом приватизації від повторного продажу об'єкта, повернутого у власність держави. Розрахунки здійснюються тільки після повторного продажу державою об'єкта приватизації, повернутого у її власність, і надходження коштів від повторного продажу на рахунок позабюджетного Державного фонду приватизації або фонду приватизації АРК.

18 лютого 2012 року Закон України "Про державну програму приватизації" № 1723-ІІІ від 18.05.2000 року, в статті 133 якого був встановлений спеціальний порядок повернення грошових коштів за розірваними договорами, виключно за рахунок коштів одержаних від повторного продажу об'єкта повернутого у власність держави, втратив чинність, у зв'язку із затвердженням чергової Державної програми приватизації Законом України від 13 січня 2012 року № 4335-VI.

Згідно із наказом Фонду державного майна України від 13 травня 2013 року № 624 також втратив чинність наказ Фонду державного майна України від 15 серпня 2000 року №1701, яким було затверджено вищевказаний порядок повернення коштів, сплачених за об'єкт приватизації.

Отже, на момент розірвання договору купівлі-продажу об'єкта незавершеного будівництва державної форми власності, що підлягає продажу на аукціоні від 27.12.2005 законодавство, яке регламентувало повернення об'єктів приватизації та сплачених коштів (п. 133 Державної програми приватизації на 2000- 2002 роки, затвердженої Законом України "Про Державну програму приватизації" від 18.05.2000 № 1723-ІІІ та наказ Фонду державного майна України від 15 серпня 2000 року №1701) втратило чинність.

Законодавством, чинним на момент розірвання договору купівлі-продажу від 27.12.2005 об'єкта незавершеного будівництва державної форми власності, що підлягає продажу на аукціоні, не було передбачено порядку повернення позивачу як покупцю за договором коштів, сплачених за об'єкт приватизації.

Таким чином, такі наслідки розірвання договору, як повернення позивачу грошових коштів, сплачених за об'єкт продажу, на час розірвання договору не передбачені ні законодавством, ні самим договором купівлі - продажу, а тому у позивача відсутні підстави вимагати повернення таких коштів.

З приводу посилань позивача на приписи ст. 1212 Цивільного кодексу України, то суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду України від 2 жовтня 2013 року № 6-88цс13, предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Об'єктивними умовами виникнення зобов'язань iз набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однiєю особою (набувачем) за рахунок iншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або незбiльшення майна у iншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна на стороні набувача шляхом зменшення або вiдсутностi збільшення на стороні потерпілого; 4) вiдсутнiсть правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.

За змістом частини першої статті 1212 ЦК України безпідставно набутим майном є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави, зокрема, внаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені частиною другою статті 11 ЦК України. Тобто, відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

З положень частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частини першої статті 202, частин першої та другої статті 205, частини першої статті 207, частини першої статті 1212 ЦК України випливає, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).

Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками відповідних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов'язків.

Набуття однією зі сторін зобов'язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов'язання не є безпідставним.

Оскільки, сплата коштів у сумі 440700,00 грн. здійснювались на користь відповідача на виконання договору, який було розірвано у судовому порядку, договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них положень частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України. В свою чергу, у даному випадку кошти у сумі 440700,00 грн., згідно приписів ст. 1212 ЦК України, не можуть визнаватись такими, що набувались Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Тернопільській області безпідставно.

У відповідності до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору (ч. 1 ст. 32 ГПК України).

Частиною 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно із ч. 2 ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

З урахуванням зазначеного, суд прийшов до висновку про відмову у задоволенні позову Приватного підприємства "Тернопіль-Західінвест" до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Тернопільській області, Державної казначейської служби України про стягнення з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України безпідставно збережених грошових коштів у сумі 440700,00 грн.

Підсумовуючи вищенаведене, суд відмовляє у задоволенні позову Приватного підприємства "Тернопіль-Західінвест".

У зв'язку з відмовою в задоволенні позову судовий збір, відповідно до ст. ст. 49 ГПК України, покладається на позивача.

Керуючись ст. ст. 4, 32-34, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено та підписано 04.12.2017.

Суддя С.О. Турчин