Постанова

від 07.05.2018 по справі 921/512/17-г

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 травня 2018 року

м. Київ

Справа № 921/512/17-г

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Жукова С.В. - головуючого, Білоуса В.В., Ткаченко Н.Г.,

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Приватного підприємства "Тернопіль-Західінвест"

на рішення господарського суду міста Києва від 28.11.2017

(суддя - Турчин С.О.)

та постанову Київського апеляційного господарського суду від 01.02.2018

(колегія суддів: Власов Ю.Л. - головуючий, Андрієнко В.В., Буравльов С.І.)

у справі

за позовом Приватного підприємства "Тернопіль-Західінвест"

до 1. Регіонального відділення Фонду державного майна України по Тернопільській області,

2. Державної казначейської служби України

третя особа Головне управління Державної казначейської служби України у Тернопільській області,

про стягнення 440700,00 грн, -

ВСТАНОВИВ:

1. Приватне підприємство "Тернопіль-Західінвест" (далі в тексті - Позивач) звернулося до Господарського суду Тернопільської області з позовною заявою до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Тернопільській області (далі в тексті - Відповідач 1) та Державної казначейської служби України (далі в тексті - Відповідач 2) про стягнення з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України безпідставно збережених грошових коштів у сумі 440700,00 грн.

Короткий зміст позовних вимог та рішень судів першої і апеляційної інстанції

2. Позов мотивований тим, що у зв'язку із розірванням в судовому порядку договору купівлі-продажу об'єкта незавершеного будівництва державної форми власності, що підлягає продажу на аукціоні від 27.12.2005, Регіональне відділення Фонду державного майна України по Тернопільській області безпідставно зберігає сплачені Позивачем за вказаним договором кошти у сумі 440700,00 грн., у зв'язку із чим, на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України, Позивачем заявлено позов про стягнення з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України безпідставно збережених грошових коштів у сумі 440700,00 грн.

3. Ухвалою господарського суду Тернопільської області від 13.09.2017 матеріали позовної заяви, на підставі ч. 5 ст. 16, ст. 17 ГПК України, передано за територіальною підсудністю до господарського суду міста Києва.

4. Рішенням господарського суду міста Києва від 28.11.2017 в задоволенні позову відмовлено повністю.

5. Постановою Київського апеляційного господарського суду від 01.02.2018 рішення господарського суду міста Києва від 28.11.2017 у справі №921/512/17-г залишено без змін.

6. Рішення судів попередніх інстанцій мотивовані наступним:

6.1. 27.12.2005 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Тернопільській області та Спільним малим підприємством "Західінвест", правонаступником якого є Приватне підприємство "Тернопіль-Західінвест" укладений договір купівлі - продажу об'єкта незавершеного будівництва державної форми власності, що підлягає продажу на аукціоні, посвідчений приватним нотаріусом Теребовлянського районного нотаріального округу Мєшковою Н.Ф. та зареєстрований в реєстрі за № 3667. Відповідно до умов договору продавець зобов'язується передати у власність покупцеві об'єкт незавершеного будівництва державної форми власності 40 квартирний житловий будинок (друга черга), що знаходиться на балансі відділу інвестицій і капітального будівництва управління сільського господарства і продовольства Теребовлянської райдержадміністрації, який розташовується за адресою вул. Паращука,5, м. Теребовля Тернопільської області, на земельній ділянці площею 0,7 га, виділеній під будівництво цілого комплексу за рішенням Теребовлянської міської ради народних депутатів від 12.12.1986 № 288, під даним об'єктом, відповідно до довідки Теребовлянської міської ради від 13.12.2005 № 3018 розмір земельної ділянки становить 0,315 га, а покупець зобов'язується прийняти об'єкт незавершеного будівництва і сплатити за нього ціну відповідно до умов, що визначені в цьому договорі.

6.2. Відповідно до п. 1.6. договору об'єкт незавершеного будівництва продано за 440700,00 грн., в т.ч. ПДВ в сумі 73450,00 грн.

6.3. В подальшому, сторони вносили зміни до договору купівлі-продажу об'єкта незавершеного будівництва державної форми власності, що підлягає продажу на аукціоні шляхом укладення договорів про внесення змін від 28.02.2009, від 05.08.2011, від 07.09.2012, від 05.09.2013, від 05.09.2014.

6.4. Рішенням господарського суду Тернопільської області від 06.06.2016 у справі №921/163/16-г/11, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 10.10.2016, задоволено позовні вимоги за первісним позовом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Тернопільській області. Розірвано договір купівлі-продажу об'єкта незавершеного будівництва державної форми власності, що підлягає продажу на аукціоні, укладений 27.12.2005 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Тернопільській області та ПП "Тернопіль-Західінвест", посвідчений приватним нотаріусом Теребовлянського районного нотаріального округу Мєшковою Н.Ф. та зареєстрований в реєстрі за № 3667. Зобов'язано ПП "Тернопіль-Західінвест" повернути в державну власність до сфери управління Регіонального відділення Фонду державного майна України по Тернопільській області майно - об'єкт незавершеного будівництва - 40-квартирний житловий будинок (друга черга), що знаходиться за адресою: м. Теребовля Тернопільської області, вул. Паращука, 5 шляхом підписання акту прийому-передачі. Стягнуто з ПП "Тернопіль-Західінвест" на користь Регіонального відділення Фонду державного майна України по Тернопільській області - 2756,00 грн. в повернення сплаченого судового збору.

6.5. Позивач звертаючись до суду за даним позовом посилається на те, що у зв'язку із розірванням в судовому порядку договору купівлі-продажу об'єкта незавершеного будівництва державної форми власності, що підлягає продажу на аукціоні від 27.12.2005, Регіональне відділення Фонду державного майна України по Тернопільській області безпідставно зберігає сплачені Позивачем за вказаним договором кошти у сумі 440700,00 грн. Враховуючи наведене, Позивач стверджує, що на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України, безпідставно збережені грошові кошти у сумі 440700,00 грн. підлягають стягненню з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України.

6.6. Суд першої інстанції встановив, що як підтверджено наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями №740 від 13.12.2005, №774 від 28.12.2005, №33 від 23.01.2006, №71 від 10.02.2006, №90 від 20.02.2006, №99 від 22.02.2006, №100 від 23.02.2006, Позивач на виконання умов договору купівлі - продажу об'єкта незавершеного будівництва державної форми власності, що підлягає продажу на аукціоні від 27.12.2005 сплатив на рахунок Регіонального відділення Фонду державного майна України по Тернопільській області, відкритий у Головному управлінні Державної казначейської служби України у Тернопільській області, кошти у сумі 440700,00 грн.

6.7. Також в оскаржуваному рішенні суду першої інстанції встановлено, що згідно із відомостями Регіонального відділення Фонду державного майна України по Тернопільській області сплачені Позивачем кошти в сумі 440700,00 грн були перераховані до загального фонду Державного бюджету на рахунок 32319501000019 у сумі 363577,50 грн. (99%) згідно із платіжними дорученням №3 від 12.01.2006 в сумі 18 466,27 гри., №9 від 27.01.2006 в сумі 163322,48 грн., №14 від 15.02.2006 в сумі 25038,75 грн., №18 від 22.02.2006 в сумі 82500,00 грн. №20 від 24.02.2006 в сумі 41250,00 грн., №22 від 27.02.2006 - в сумі 33000,00 грн. та до спеціального фонду Державного бюджету України на рахунок 32320501000019 - 3672,50 грн. коштів від приватизації (1 %) згідно із платіжними дорученнями №4 від 12.01.2006 в сумі 186,53 грн., № 10 від 27.01.2006 - в сумі 1649,72 грн., №15 від 15.02.2006 в сумі 252,92 грн., №19 від 22.02.2006 в сумі 833,33 грн. №21 від 24.02.2006 в сумі 416,67 грн., №23 від 27.02.2006 в сумі 333,33 грн., а також до загального фонду Державного бюджету України на рахунок 31116029500002 перераховано податок на додану вартість у сумі 73450,00 грн. за платіжними дорученнями №13 від 13.02.2006 в сумі 36725,00 грн. та №28 від 06.03.2006 в сумі 36725,00 грн.

6.8. 05.07.2017 на виконання рішення господарського суду Тернопільської області від 06.06.2016 у справі №921/163/16-г/11, Позивач повернув Регіональному відділенню Фонду державного майна України по Тернопільській області об'єкт незавершеного будівництва - 40-квартирний житловий будинок (друга черга), що знаходиться за адресою: м. Теребовля Тернопільської області, вул. Паращука, 5, про що Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Тернопільській області та Приватним підприємством "Тернопіль-Західінвест" складено та підписано акт приймання-передачі.

6.9. Суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні зазначив, що у разі розірвання договору не відбувається нівелювання юридичних наслідків правочину, на підставі якого виникло договірне правовідношення (на відміну від випадків визнання правочинів недійсними), тому сторони не повертаються у первісний стан, тобто, не застосовується реституція. У випадку розірвання договору сторони з моменту такого розірвання перестають бути зобов'язаними один перед одним. Разом з цим, сторони можуть вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов'язанням до моменту розірвання договору, якщо така можливість передбачена сторонами договором про розірвання або законом.

6.10. Також суди попередніх інстанцій в оскаржуваних рішеннях навели висновок, що чинним цивільним законодавством не передбачено реституцію (тобто повернення сторонами одна одній того, що одержала кожна внаслідок укладення та виконання договору) у випадку розірвання договору, як це передбачено у випадках визнання правочинів недійсними. Набуте кожною із сторін у зобов'язанні до моменту розірвання залишається у сторін, якщо іншого не визначено самими сторонами або законом.

6.11. Зі змісту договору купівлі - продажу об'єкта незавершеного будівництва державної форми власності, що підлягає продажу на аукціоні від 27.12.2005 вбачається, що сторони не передбачили можливості та порядку повернення позивачу як покупцю за договором коштів, сплачених за об'єкт приватизації.

6.12. На підставі пункту 133 Державної програми приватизації на 2000 - 2002 роки, затвердженої Законом України "Про Державну програму приватизації на 2000 - 2002 роки" діяв Порядок повернення покупцям коштів, сплачених за об'єкт приватизації, у разі розірвання або визнання недійсними договорів купівлі-продажу, затверджений наказом Фонду державного майна України від 15 серпня 2000 року № 1701, яким визначається механізм повернення покупцю об'єкта приватизації коштів, сплачених ним за об'єкт приватизації, у разі розірвання договору купівлі-продажу або визнання його недійсним через невиконання його умов і повернення об'єкта приватизації у власність держави.

6.13. Так, вказаним Порядком було передбачено, що при розірванні договору купівлі-продажу або визнанні його недійсним повернення Покупцю коштів, сплачених ним за об'єкт приватизації, здійснюється лише на підставі рішення суду, арбітражного суду. Джерелом розрахунків з покупцем є кошти, одержані органом приватизації від повторного продажу об'єкта, повернутого у власність держави. Розрахунки здійснюються тільки після повторного продажу державою об'єкта приватизації, повернутого у її власність, і надходження коштів від повторного продажу на рахунок позабюджетного Державного фонду приватизації або фонду приватизації АРК.

6.14. 18 лютого 2012 року Закон України "Про державну програму приватизації" № 1723-ІІІ від 18.05.2000 року, в статті 133 якого був встановлений спеціальний порядок повернення грошових коштів за розірваними договорами, виключно за рахунок коштів одержаних від повторного продажу об'єкта повернутого у власність держави, втратив чинність, у зв'язку із затвердженням чергової Державної програми приватизації Законом України від 13 січня 2012 року № 4335-VI.

6.15. Згідно із наказом Фонду державного майна України від 13 травня 2013 року № 624 також втратив чинність наказ Фонду державного майна України від 15 серпня 2000 року №1701, яким було затверджено вищевказаний порядок повернення коштів, сплачених за об'єкт приватизації.

6.16. Отже, на момент розірвання договору купівлі-продажу об'єкта незавершеного будівництва державної форми власності, що підлягає продажу на аукціоні від 27.12.2005 законодавство, яке регламентувало повернення об'єктів приватизації та сплачених коштів (п. 133 Державної програми приватизації на 2000- 2002 роки, затвердженої Законом України "Про Державну програму приватизації" від 18.05.2000 № 1723-ІІІ та наказ Фонду державного майна України від 15 серпня 2000 року №1701) втратило чинність.

6.17. З наведеного у оскаржуваних судових рішеннях зроблено висновок, що такі наслідки розірвання договору, як повернення Позивачу грошових коштів, сплачених за об'єкт продажу, на час розірвання договору не передбачені ні законодавством, ні самим договором купівлі - продажу, а тому у Позивача відсутні підстави вимагати повернення таких коштів.

7. Рішення судів попередніх інстанцій мотивовані положеннями статей 653, 1212 Цивільного кодексу України (далі в тексті - ЦК України).

Короткий зміст вимог касаційної скарги з узагальненими доводами особи, яка подала касаційну скаргу

8. Позивач подав до Верховного Суду касаційну скаргу у якій просить рішення господарського суду міста Києва від 28.11.2017 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 01.02.2018 у справі № 921/512/17-г скасувати, у господарській справі прийняти рішення про задоволення позовних вимог ПП "Тернопіль-Західінвест" в повному обсязі.

9. В обґрунтування підстав для скасування оскаржуваних судових рішень з прийняттям нового рішення у касаційній скарзі наводяться наступні доводи:

9.1. Суди попередніх інстанцій не врахували що після втрати чинності нормою, якою був встановлений спеціальний порядок повернення коштів за розірваними договорами, зазначені кошти повертаються відповідно до положень ст. 1212 ЦК України.

Узагальнений виклад позиції інших учасників у справі

10. До Верховного Суду від Відповідача 1 надійшов відзив на касаційну скаргу у якому Відповідач 1 просить суд залишити без задоволення касаційну скаргу, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Позиція Верховного Суду

11. Ухвалою Верховного Суду від 07.03.2018 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Приватного підприємства "Тернопіль-Західінвест" на рішення господарського суду міста Києва від 28.11.2017 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 01.02.2018 у справі №921/512/17-г та прийнято до розгляду у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

12. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та заперечення проти неї, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно задовольнити, оскаржувані судові рішення скасувати з прийняттям нового рішення про задоволення позову у повному обсязі.

13. Відповідно ст. 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

14. Суд касаційної інстанції саме в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

15. Щодо доводу касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанцій не врахували що після втрати чинності нормою, якою був встановлений спеціальний порядок повернення коштів за розірваними договорами, зазначені кошти повертаються відповідно до положень ст. 1212 ЦК України, колегія суддів зазначає наступне.

16. Відповідно до положень ст. 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

17. Згідно приписів ч. 2 ст. 653 ЦК України, у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються.

18. Зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).

19. Об'єктивними умовами виникнення зобов'язань з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або незбільшення майна в іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна з боку набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.

20. За змістом статті 1212 ЦК України безпідставно набутим є майно, набуте особою або збережене нею в себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.

21. Відповідно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частин першої, другої статті 509 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені цими актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

22. До підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, належать договори та інші правочини. Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, установлених статтею 11 цього Кодексу.

23. Зобов'язання повинне належно виконуватись відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що зазвичай ставляться.

24. Згідно з частиною першою статті 177 ЦК України об'єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші.

25. Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

26. Частиною першою статті 202 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

27. Отже, системний аналіз положень частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частини першої статті 177, частини першої статті 202, частини першої статті 1212 ЦК України дає можливість дійти висновку про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).

28. Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками відповідних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов'язків, зокрема внаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені частиною другою статті 11 ЦК України.

29. Загальна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах, бо отримане однією зі сторін у зобов'язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі цієї тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.

30. Набуття однією зі сторін зобов'язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов'язання не вважається безпідставним.

31. Тобто в разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, статтю 1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

32. Відповідні висновки про застосування норм права викладені у постанові Верховного Суду України від 03.06.2015 №6-100цс15 та постанові Верховного Суду від 04.05.2018 у справі № 927/468/17.

33. Суди попередніх інстанцій встановили, що рішенням господарського суду Тернопільської області від 06.06.2016 у справі №921/163/16-г/11, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 10.10.2016, задоволено позовні вимоги за первісним позовом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Тернопільській області. Розірвано договір купівлі-продажу об'єкта незавершеного будівництва державної форми власності, що підлягає продажу на аукціоні, укладений 27.12.2005 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Тернопільській області та ПП "Тернопіль-Західінвест", посвідчений приватним нотаріусом Теребовлянського районного нотаріального округу Мєшковою Н.Ф. та зареєстрований в реєстрі за № 3667. Зобов'язано ПП "Тернопіль-Західінвест" повернути в державну власність до сфери управління Регіонального відділення Фонду державного майна України по Тернопільській області майно - об'єкт незавершеного будівництва - 40-квартирний житловий будинок (друга черга), що знаходиться за адресою: м. Теребовля Тернопільської області, вул. Паращука, 5 шляхом підписання акту прийому-передачі.

34. Також в оскаржуваних рішеннях встановлено, що 05.07.2017 на виконання рішення господарського суду Тернопільської області від 06.06.2016 у справі №921/163/16-г/11, Позивач повернув Регіональному відділенню Фонду державного майна України по Тернопільській області об'єкт незавершеного будівництва - 40-квартирний житловий будинок (друга черга), що знаходиться за адресою: м. Теребовля Тернопільської області, вул. Паращука, 5, про що Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Тернопільській області та Приватним підприємством "Тернопіль-Західінвест" складено та підписано акт приймання-передачі.

35. З встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи можна зробити висновок, що відповідна правова підстава для утримання коштів, які були перераховані Позивачем Відповідачу, відпала.

36. Відповідно до положень ч. 4 ст. 653 ЦК України, сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов'язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом.

37. Згідно пункту 133 Державної програми приватизації на 2000 - 2002 роки, затвердженої Законом України "Про державну програму приватизації", відповідно до якого у разі розірвання договорів купівлі-продажу об'єктів приватизації у зв'язку з невиконанням їх умов або визнання їх недійсними в судовому порядку, повернення покупцям коштів, сплачених за об'єкт приватизації, провадиться на підставі рішення суду з коштів позабюджетного Державного фонду приватизації або фонду приватизації Автономної Республіки Крим, отриманих від повторного продажу цих об'єктів у порядку, встановленому Фондом. Отже, на момент укладення договору купівлі-продажу від 27.12.2005 у Позивача виникли певні права у випадку розірвання такого договору в силу спеціальних норм приватизаційного законодавства.

38. Відтак, у випадку розірвання приватизаційного договору Позивач вправі, згідно з частиною 4 статті 653 ЦК України, вимагати повернення коштів, внесених ним за об'єкт приватизації після здійснення його перепродажу та отримання коштів за нього, оскільки спеціальні норми законодавства про приватизацію, чинні на момент укладення договору, передбачали такі права для покупців приватизованого об'єкта (аналогічний висновок про застосування норм права викладений у постанові Верховного Суду від 15.02.2018 у справі № 904/5492/15).

39. У відзиві на касаційну скаргу Відповідач 1 зазначає, що Порядок повернення у державну власність об'єктів приватизації у разі розірвання або визнання недійсними договорів купівлі-продажу таких об'єктів, затверджений постановою Кабінету Міністрів України №32 від 18.01.2001 та пункт 133 Державної програми приватизації на 2000-2002 роки, якими було визначено порядок повернення спірних коштів, на час розгляду справи у судах втратив чинність, а нового порядку не затверджено. На думку Відповідача 1, такі обставини є правовою підставою для відмови у задоволенні вимог про повернення спірних коштів.

40. Також у відзиві Відповідач 1 повідомляє, що 07.03.2018 набув чинності Закон України "Про приватизацію державного і комунального майна" частиною 11 статті 26 якого передбачено, що порядок повернення в державну (комунальну) власність об'єктів приватизації в разі розірвання або визнання недійсними договорів купівлі-продажу таких об'єктів затверджується Фондом державного майна України. Повернення покупцям коштів, сплачених за об'єкти приватизації, здійснюється у порядку, встановленому Фондом державного майна України, на підставі рішення суду з коштів, які надійшли від повторного продажу таких об'єктів (зменшених на суму збитків, неустойки, штрафів та будь-яких інших платежів, які належать до сплати покупцем згідно з цим Законом та/або договором купівлі-продажу), протягом п'яти робочих днів після надходження коштів від повторного продажу на рахунок державного органу приватизації. Повернення коштів покупцям здійснюється в сумі, отриманій державними органами приватизації в результаті повторного продажу об'єктів, але не може перевищувати суми, сплаченої покупцем під час попереднього продажу.

41. Позиція Відповідача 1 про те, що на час розгляду справи у судах втратив чинність порядок повернення покупцям коштів, сплачених за об'єкти приватизації а нового порядку не затверджено, що на думку Відповідача 1, такі обставини є правовою підставою для відмови у задоволенні вимог про повернення спірних коштів є необгрунтованою з огляду на наступне:

41.1. Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав і основоположних свобод визначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

41.2. В рішенні у справі "Федоренко проти України" від 01.06.2006 Європейський суд з прав людини визначив основні критерії, згідно з якими необхідно оцінювати дотримання вимог статті 1 Першого Протоколу до Конвенції у справах, що стосуються втручання в майнові права особи:

41.2.1. чи мало місце втручання у майно в розумінні Конвенції;

41.2.2. чи було втручання законним в контексті положень національного законодавства;

41.2.3. чи переслідувало втручання мету, спрямовану на задоволення інтересів суспільства;

41.2.4. чи було втручання у право власності справедливим, тобто чи було дотримано "справедливий баланс" між загальними інтересами суспільства та вимогами фундаментальних прав окремої особи.

41.3. Подібні висновки щодо застосування статті 1 Першого Протоколу до Конвенції містять рішення у справах "Стретч проти Сполученого Королівства", "Рисовський проти України","Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки", "Спорронг та Льонротт проти Швеції", "Беєлер проти Італії", "Megadat.com S.r.l. проти Молдови" тощо.

41.4. Верховний Суд виходить з того, що неповернення Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Тернопільській області на користь ПП "Тернопіль-Західінвест" грошових коштів, які є предметом спору в межах даної справи, є порушенням прав, гарантованих Першим Протоколом, оскільки така бездіяльність державного органу не ґрунтується на нормах закону та не переслідує легітимної мети, спрямованої на захист інтересів суспільства, окремої особи чи держави, порушує баланс інтересів суспільства та особи, якій певні права було гарантовано законом. Особа не може нести весь тягар негативних наслідків, які спричинені бездіяльністю компетентних державних органів на затвердження процедури повернення з бюджету коштів, отриманих необґрунтовано внаслідок приватизації державного майна (аналогічний висновок зазначений у постанові Верховного Суду від 15.02.2018 у справі № 904/5492/15).

41.5. Висновок Європейського суду з прав людини, викладений у рішенні "Щокін проти України" від 14.10.2010, пунктом 56 якого, Європейський суд з прав людини, коментуючи можливість двозначного тлумачення норм матеріального права як на користь особи, так і на користь держави, вказав: "відсутність в національному законодавстві необхідної чіткості та точності, які передбачали можливість різного тлумачення такого важливого фінансового питання, порушує вимогу "якості закону", передбачену Конвенцією, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника".

42. За таких обставин, колегія суддів дійшла до висновку про обґрунтованість доводів касаційної скарги та позовних вимог Позивача.

43. Відповідно до положень п. 3 ч. 1 ст. 308 ГПК України, суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право: скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

44. Відповідно до приписів ч. ч. 1, 3 ст. 311 ГПК України, підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

45. Враховуючи те, що суди попередніх інстанцій не застосували до спірних правовідносин положення статті 1212 Цивільного кодексу України, беручи до уваги висновки про застосування норм права які викладені у постановах Верховного Суду від 31.01.2018 у справі № 910/26276/15, від 15.02.2018 у справі № 904/5492/15, від 04.05.2018 у справі № 927/468/17, колегія суддів дійшла до висновку про скасування рішення господарського суду міста Києва від 28.11.2017 та постанови Київського апеляційного господарського суду від 01.02.2018 у справі № 921/512/17-г з прийняттям нового рішення про задоволення позову Приватного підприємства "Тернопіль-Західінвест" у повному обсязі.

46. Разом з тим колегія суддів зазначає, що суди попередніх інстанцій встановили, що як підтверджено наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями №740 від 13.12.2005, №774 від 28.12.2005, №33 від 23.01.2006, №71 від 10.02.2006, №90 від 20.02.2006, №99 від 22.02.2006, №100 від 23.02.2006, Позивач на виконання умов договору купівлі - продажу об'єкта незавершеного будівництва державної форми власності, що підлягає продажу на аукціоні від 27.12.2005 сплатив на рахунок Регіонального відділення Фонду державного майна України по Тернопільській області, відкритий у Головному управлінні Державної казначейської служби України у Тернопільській області, кошти у сумі 440700,00 грн.

47. Згідно пункту 2 частини 1 статті 5 Закону України "Про Фонд державного майна України" від 09.12.1991 № 4107-VI Фонд державного майна України здійснює повноваження власника державного майна, у тому числі корпоративних прав, у процесі приватизації та контролює діяльність підприємств, установ та організацій, що належать до сфери його управління.

48. Відповідно до пункту 1, абзацу 2 пункту 2 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, цей Порядок визначає механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників (далі - рішення про стягнення коштів), прийнятих судами, а також іншими державними органами (посадовими особами), які відповідно до закону мають право приймати такі рішення. Боржники - визначені в рішенні про стягнення коштів розпорядники (бюджетні установи) та одержувачі бюджетних коштів, а також підприємства, установи та організації, рахунки яких відкриті в органах Казначейства.

49. Відтак, Фонд державного майна України може бути самостійним відповідачем у справі без залучення у справі Державної казначейської служби України (аналогічний висновок про застосування норм права міститься у постанові Верховного Суду від 31.01.2018 по справі № 910/26276/15).

50. Органи Державної казначейської служби України є уповноваженим органом виконання на підставі виконавчого документу рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів (п. 3 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників).

51. Суди попередніх інстанцій встановили, що згідно із відомостями Регіонального відділення Фонду державного майна України по Тернопільській області сплачені Позивачем кошти в сумі 440700,00 грн були перераховані до загального фонду Державного бюджету на рахунок 32319501000019 у сумі 363577,50 грн. (99%) згідно із платіжними дорученням №3 від 12.01.2006 в сумі 18 466,27 гри., №9 від 27.01.2006 в сумі 163322,48 грн., №14 від 15.02.2006 в сумі 25038,75 грн., №18 від 22.02.2006 в сумі 82500,00 грн. №20 від 24.02.2006 в сумі 41250,00 грн., №22 від 27.02.2006 - в сумі 33000,00 грн. та до спеціального фонду Державного бюджету України на рахунок 32320501000019 - 3672,50 грн. коштів від приватизації (1 %) згідно із платіжними дорученнями №4 від 12.01.2006 в сумі 186,53 грн., № 10 від 27.01.2006 - в сумі 1649,72 грн., №15 від 15.02.2006 в сумі 252,92 грн., №19 від 22.02.2006 в сумі 833,33 грн. №21 від 24.02.2006 в сумі 416,67 грн., №23 від 27.02.2006 в сумі 333,33 грн., а також до загального фонду Державного бюджету України на рахунок 31116029500002 перераховано податок на додану вартість у сумі 73450,00 грн. за платіжними дорученнями №13 від 13.02.2006 в сумі 36725,00 грн. та №28 від 06.03.2006 в сумі 36725,00 грн.

52. За таких обставин, враховуючи те, що Позивач на виконання умов договору купівлі - продажу об'єкта незавершеного будівництва державної форми власності, що підлягає продажу на аукціоні від 27.12.2005 сплатив на рахунок Регіонального відділення Фонду державного майна України по Тернопільській області, відкритий у Головному управлінні Державної казначейської служби України у Тернопільській області, кошти у сумі 440700,00 грн, а також враховуючи те, що Фонд державного майна України може бути самостійним відповідачем у справі без залучення у справі Державної казначейської служби України, колегія суддів дійшла до висновку про задоволення позову та необхідності стягнення з Регіонального відділення Фонду державного майна України по Тернопільській області на користь Приватного підприємства "Тернопіль-Західінвест" 440 700,00 грн, які були сплачені Позивачем на виконання умов договору купівлі - продажу об'єкта незавершеного будівництва державної форми власності, що підлягає продажу на аукціоні від 27.12.2005.

53. Згідно приписів ст. 129 ГПК України, якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

54. Враховуючи ухвалення судом касаційної інстанції нового рішення про задоволення позову у повному обсязі, судові витрати Позивача у вигляді судового збору за подання у даній справі позовної заяви у сумі 6 610, 50 грн за подання апеляційної скарги у сумі 7 271, 55 грн та за подання касаційної скарги у сумі 13 221, 00 грн, що разом складає 27 103, 05 грн покладаються на Регіональне відділення Фонду державного майна України по Тернопільській області.

Керуючись ст. ст. 129, 300, 301, 304, 308, 311, 314, 315, 317, 327 ГПК України, Верховний Суд, -

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу Приватного підприємства "Тернопіль-Західінвест" задовольнити.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 28.11.2017 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 01.02.2018 у справі № 921/512/17-г скасувати повністю та ухвалити нове рішення яким позов Приватного підприємства "Тернопіль-Західінвест" задовольнити повністю.

3. Стягнути з Регіонального відділення Фонду державного майна України по Тернопільській області (код ЄДРПОУ: 14037372, місцезнаходження: 46008, Тернопільська обл., місто Тернопіль, вул. Танцорова, будинок 11) на користь Приватного підприємства "Тернопіль-Західінвест" (код ЄДРПОУ: 14029711, місцезнаходження: 46005, Тернопільська обл., місто Тернопіль, вул. Микулинецька, будинок 114) 440 700, 00 грн (чотириста сорок тисяч сімсот гривень 00 копійок) безпідставно збережених грошових коштів та 27 103, 05 грн (двадцять сім тисяч сто три гривні 05 копійок) судового збору за подання позовної заяви та апеляційної і касаційної скарг.

4. Доручити господарському суду міста Києва видати відповідний наказ.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий С.В. Жуков

Судді В.В. Білоус

Н.Г. Ткаченко