Рішення

від 28.11.2017 по справі 910/2868/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.11.2017Справа №910/2868/16

За позовом Керівника Київської місцевої прокуратури № 10 в інтересах держави в особі Київської міської ради

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Колос

третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача -

Комунальне підприємство "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва

про витребування майна

Суддя Турчин С.О.

Представники учасників процесу :

від прокуратури: Такташов О.Я. (посвідчення № 044658 від 26.10.2016)

від позивача: Трохимчук В.С. (довіреність)

від відповідача: Біліченко В.В. (довіреність)

від третьої особи: Кривошей В.В. (довіреність)

вільний слухач: ОСОБА_5

ОСОБА_6

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Київська місцева прокуратура № 10 в інтересах держави в особі Київської міської ради звернулась до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Колос" про витребування з чужого незаконного володіння на користь територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради нежитлове приміщення № 56 на 1 поверсі площею 35,2 кв. м. по АДРЕСА_1

Рішенням Господарського суду міста Києва від 16.05.2016 у справі № 910/2868/16 (суддя Ковтун С.А.) позов задоволено повністю та витребувано з чужого незаконного володіння Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Колос" на користь територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради нежитлове приміщення №56 на 1 поверсі площею 35,2 кв. м. по АДРЕСА_1

Постановою Київського апеляційного господарського суду № 910/2868/16 від 01.12.2016 рішення Господарського суду міста Києва № 910/2868/16 від 16.05.2016 скасовано та прийнято нове рішення, яким відмовлено у задоволенні позову.

Постановою Вищого господарського суду України № 910/2868/16 від 22.02.2017 рішення Господарського суду міста Києва від 16.05.2016 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 01.12.2016 у справі № 910/2868/16 скасовано, а справу направлено на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Рішенням господарського суду міста Києва (суддя Сівакова В.В.) від 11.04.2017, яке залишене без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 08.06.2017 у справі №910/2868/16 позов задоволено та витребувано з чужого незаконного володіння товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Колос" на користь територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради нежитлове приміщення № 56, на 1 поверсі, площею 35,2 кв. м по вул. АДРЕСА_1

Постановою Вищого господарського суду України від 12.10.2017 у справі №910/2868/16 постанову Київського апеляційного господарського суду від 08.06.2017 та рішення Господарського суду міста Києва від 11.04.2017 у справі № 910/2868/16 скасовано, а справу № 910/2868/16 передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Розпорядженням керівника апарату Господарського суду м. Києва № 05-23/2915 від 25.10.2017 призначено повторний автоматизований розподіл справи № 910/2868/16.

В результаті повторного автоматизованого розподілу справи № 910/2868/16, вказану справу було передано на розгляд судді Турчин С.О.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.10.2017 суддею Турчин С.О. прийнято справу № 910/2868/16 до свого провадження та призначено її до розгляду на 09.11.2017.

09.11.2017 через відділ діловодства суду від позивача - Київської міської ради надійшли пояснення по справі, у яких позивач зазначає, що до вимог про витребування майна строк позовної давності не застосовується, а про порушене право Київська міська рада дізналась лише з позовної заяви прокуратури.

09.11.2017 через відділ діловодства суду від відповідача надійшли пояснення по справі та клопотання про витребування доказів. У поданих письмових поясненнях відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог з наступних підстав: 1) Київська міська рада не являється законним та дійсним власником спірного приміщення; 2) відповідач за рахунок власних коштів за згодою Київської міської ради провів будівництво спірного нежитлового приміщення, у зв'язку з чим площа приміщення збільшилася з 14,5 кв.м. до 35,2 кв.м, внаслідок чого створено нову річ, власником якої, відповідно до ч. 4 ст. 778 ЦК України став відповідач, який зареєстрував своє право власності у встановленому порядку; 3) строк звернення Київською міською радою до суду за захистом свої порушених прав має відраховуватись від 05.04.2009, а не з 2015.

В судове засідання 09.11.2017 з'явились представники позивача та відповідача, прокурор не з'явився.

Представник відповідача підтримав подане через канцелярію суду клопотання про витребування доказів, надав пояснення в обґрунтування заявленого клопотання та просив суд його задовольнити.

Представник позивача заперечив проти клопотання про витребування доказів, надав пояснення стосовно своїх заперечень.

Судом відкладено розгляд клопотання про витребування доказів.

Також в судовому засіданні 09.11.2017 вирішувалось питання щодо необхідності залучення до участі у справі третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва", на що представники сторін зазначили, що у вирішенні даного питання покладаються на розсуд суду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.11.2017 залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Комунальне підприємство "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва", розгляд справи відкладено на 28.11.2017.

21.11.2017 від прокуратури надійшли письмові пояснення по справі з урахуванням постанови Вищого господарського суду України від 12.10.2017.

24.11.2017 від відповідача надійшли додаткові пояснення, у яких останній просить залучити до участі у справі третю особу - Головне управління комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради.

27.11.2017 від позивача надійшов відзив на клопотання про витребування доказів.

У судовому засіданні 28.11.2017 представник третьої особи надав документи для долучення до матеріалів справи.

Представник відповідача підтримав подане через канцелярію суду клопотання про залучення третьої особи, просив суд його задовольнити.

Так, відповідач просить залучити до участі у справі третю особу - Головне управління комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради.

Вказане клопотання мотивоване тим, що зазначений структурний підрозділ Київської міської ради вже 05.04.2009 був ознайомлений про право власності відповідача на спірний об'єкт.

Відповідно до ст. 27 Господарського процесуального кодексу України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до прийняття рішення господарським судом, якщо рішення з господарського спору може вплинути на їх права або обов'язки щодо однієї з сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за клопотанням сторін, прокурора. Якщо господарський суд при прийнятті позовної заяви, вчиненні дій по підготовці справи до розгляду або під час розгляду справи встановить, що рішення господарського суду може вплинути на права і обов'язки осіб, що не є стороною у справі, господарський суд залучає таких осіб до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору.

Суд зазначає, що на даний час назву Головного управління комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради змінено на Департамент комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).

В той же час, враховуючи предмет та підстави позовних вимог, суд дійшов висновку, що рішення у даній справі не вплине на права та обов'язки Департаменту комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), у зв'язку з чим клопотання відповідача про залучення до участі у справі Головного управління комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради задоволенню не підлягає.

У судовому зсіданні 28.11.2017 представник відповідача підтримав раніше подане клопотання про витребування доказів, просив суд його задовольнити.

Суд, розглянувши клопотання відповідача про витребування доказів, дійшов висновку що останнє задоволенню не підлягає, з огляду на наступне.

Згідно із ч. 1, ч. 2 ст. 38 Господарського процесуального кодексу України, сторона або прокурор у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування господарським судом доказів. У клопотанні повинно бути зазначено: 1) який доказ витребовується; 2) обставини, що перешкоджають його наданню; 3) підстави, з яких випливає, що цей доказ має підприємство чи організація; 4) обставини, які може підтвердити цей доказ.

Однак, суд зазначає, що з урахуванням приписів ст. ст. 32-34, 38 ГПК України, документи, які відповідач просить витребувати, за висновками суду не вплинуть на вирішення спору у даній справі.

У судовому засіданні 28.11.2017 прокурор та представник позивача надали суду пояснення по суті позовних вимог, підтримали вимоги в повному обсязі та просили суд їх задовольнити.

Представник відповідача заперечив проти позовних вимог, надав пояснення стосовно своїх заперечень.

Представник третьої особи надав пояснення по справі.

В судовому засіданні 28.11.2017 було оголошено вступну та резолютивну частини рішення, відповідно до ст. 85 ГПК України.

Розглянувши надані документи та матеріали, заслухавши пояснення представників учасників процесу, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

15.04.1991 року введено в дію Закон УРСР "Про власність", яким розмежовано державну та комунальну власність.

05.11.1991 року Кабінетом Міністрів України, на виконання постанови Верховної ради УРСР від 26 березня 1991 року "Про введення в дію Закону Української РСР "Про власність", прийнято постанову № 311 "Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною власністю)", якою затверджено Перелік державного майна України, що передається до власності адміністративно-територіальних одиниць (комунальної власності).

Відповідно до розділу 2 Переліку державного майна України, що передається до власності адміністративно-територіальних одиниць (комунальної власності), до власності територіальної громади міста Києва передано житловий та нежитловий фонд міської Ради народних депутатів, житлово-експлуатаційні, ремонтно-будівельні та інші організації, пов'язані з обслуговуванням та експлуатацією цього житлового фонду.

Повноваженнями щодо розмежування майна між власністю областей, міст Києва та Севастополя і власністю районів, міст обласного підпорядкування, районів міст Києва та Севастополя постановою КМ України № 311 були наділені облвиконкоми, Київський і Севастопольський міськвиконкоми з участю виконкомів нижчестоящих Рад народних депутатів.

13.01.1992 року виконавчим комітетом Київської міської ради прийнято рішення № 26 "Про формування комунального майна міста та районів" і затверджено перелік комунального майна, яке перебуває у власності міста (додаток 1 до рішення) та перелік майна, яке передано до комунальної власності районів (додатки 2-15 до рішення).

В зв'язку з адміністративно-територіальною реформою в м. Києві пунктами 1, 2 рішення Київської міської ради від 27.12.2001 року № 208/1642 затверджено перелік об'єктів комунальної власності територіальної громади міста Києва (додаток 1) та районів міста (додатки 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11).

У позиції 823 таблиці 7 додатку 10 до вказаного рішення значиться житловий будинок загальною площею 1073,0 кв. м, що розташований за адресою: м. АДРЕСА_2 із нежилими приміщеннями площею 14,50 кв. м.

Відповідно до укладеного з Управлінням з питань комунального майна, приватизації та підприємництва Шевченківської районної у м. Києві ради договору № 1231/2 оренди нежилих приміщень територіальної громади Шевченківського району м. Києва від 11.09.2008 року товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Колос" отримало в оренду нежиле приміщення 1 поверху що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 35,2 кв. м.

19.01.2009 року рішенням Постійно діючого третейського суду при асоціації "Розвитку та правозахисту підприємств" визнано за ТОВ "ТД "Колос" право власності на об'єкт новоствореного нерухомого майна: нежитлове приміщення №56, І поверху, загальною площею 35,2 кв. м по АДРЕСА_1 таким що введений в експлуатацію.

Зобов'язано ТОВ "ТД "Колос" згідно із ст.ст. 182, 334 ЦК України надати документи для державної реєстрації до Київського міського бюро технічної інвентаризації та реєстрації прав власності на об'єкти нерухомого майна на об'єкт новоствореного нерухомого майна: нежитлове приміщення №56, І поверху, загальною площею 35,2 кв. м по АДРЕСА_1 в Шевченківському районі м. Києва.

Зобов'язано Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації прав власності на об'єкти нерухомого майна зареєструвати право власності ТОВ "ТД "Колос" на об'єкт новоствореного нерухомого майна: нежитлове приміщення №56, І поверху, загальною площею 35,2 кв. м по вул. АДРЕСА_1

Сторонами у справі були ОСОБА_7 та ТОВ "ТД "Колос".

23.03.2009 року ТОВ "Торговий дім "Колос" звернулось до Київського міського бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна з заявою про реєстрацію права власності на нежиле приміщення № 56 за адресою:м. АДРЕСА_2, надавши ухвалу Ленінського районного суду м. Вінниці від 29.01.2009 року про визнання за ТОВ "ТД "Колос" право власності на об'єкт новоствореного нерухомого майна: нежитлове приміщення №56, І поверху, загальною площею 35,2 кв. м по АДРЕСА_1 таким що введений в експлуатацію, та виконавчий лист від 29.01.2009 року, виданий Ленінським районним судом м. Вінниці на виконання ухвали від 29.01.2009 року.

30.03.2009 року КП "Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна" зареєструвало за ТОВ "Торговий дім "Колос" право власності на нежиле приміщення № 56, першого поверху (в літ. Б), загальною площею 345,2 кв. м по АДРЕСА_1.

30.03.2009 року право власності на спірне майно було зареєстровано за ТОВ "Торговий дім "Колос" на підставі рішення постійно діючого Третейського суду при асоціації "Розвитку та правозахисту підприємств" від 19.01.2009 року та ухвали Ленінського районного суду м. Вінниці від 29.01.2009 року.

09.09.2010 року між ТОВ "Торговий дім "Колос" та Управлінням з питань комунального майна, приватизації та підприємництва Шевченківської районної у м. Києві ради укладено договір № 642/2 оренди нежитлового приміщення № 56, 1 поверху, загальною площею 35,2 кв. м. по вул. АДРЕСА_1

14.02.2011 року між ТОВ "Торговий дім "Колос", як орендарем, та КП "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району міста Києва" укладено додаткову угоду № 1 до договору № 642/2 від 09.09.2010 року, згідно з якою орендодавцем визначено Комунальне підприємство "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району міста Києва".

Рішенням Київської міської ради від 02.12.2010 року № 284/5096 "Про питання комунальної власності територіальної громади міста Києва" будинок за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 1073,0 кв. м із нежитловими приміщеннями площею 35,2 кв. м включений до переліку об'єктів права комунальної власності територіальної громади міста Києва за порядковим № 894 в додатку № 10, який розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 10.12.2010 року № 1112 передано до сфери управління Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації.

Рішенням господарського суду міста Києва від 14.05.2015 року у справі № 910/6770/15-г задоволено позов КП "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району міста Києва" до ТОВ "Торговий дім "Колос", розірвано договір оренди нежилих приміщень територіальної громади Шевченківського району м. Києва №642/2 (з урахуванням додаткових угод №1 від 14.02.2011 року та №2 від 15.08.2011 року). Виселено ТОВ "Торговий дім "Колос" з нежитлового приміщення площею 35,2 кв.м, а саме: 1 поверху з орендованого площею 35,2 кв. м за адресою: АДРЕСА_1

Обґрунтовуючи позовні вимоги, прокурор зазначає, що прокуратурою району на адресу Вінницького районного суду Вінницької області зроблено запит про надання інформації чи виносилась 29.01.2009 суддею Ленінського районного суду м. Вінниці Вишарою І.Ю. ухвала про видачу ТОВ "Торговий дім "Колос" виконавчого листа на виконання рішення постійно діючого третейського суду при Асоціації "Розвитку та правозахисту підприємств" від 19.01.2009. Судом надано відповідь про відсутність в архіві суду вказаних рішень. Право власності територіальної громади перейшло до товариства в обхід встановленої законодавством приватизаційної процедури, що підтверджується листом Департаменту комунальної власності м. Києва № 062/10/13-5466 від 18.05.2015. Крім того, прокурор вважає, що не є правовою підставою для набуття права власності на майно й рішення суду, яке набрало законної сили і є чинним та не було скасоване, у разі якщо дійсні власники не були учасниками відповідних судових процесів. Враховуючи те, що дійсним власником майна є Київська міська рада, вказане приміщення підлягає витребуванню з чужого незаконного володіння від відповідача на користь позивача на підставі ст. 387 ЦК України.

При цьому, статтею 121 Конституції України на органи прокуратури України покладено функції представництва інтересів громадян та держави в судах.

Частиною 1 статті 23 Закону України "Про прокуратуру", представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Згідно із ч. 1, ч. 3 ст. 2 ГПК України передбачено, що господарський суд порушує справи за позовними заявами прокурорів, які звертаються до господарського суду в інтересах держави.

Прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Статтею 29 ГПК України передбачено, що прокурор бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, порушену за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду для представництва інтересів громадянина або держави.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 08.04.99 N 3-рп/99 зі справи за конституційним поданням Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (далі - Рішення Конституційного Суду України), із врахуванням того, що, "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Під поняттям "орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах", зазначеним у частині другій статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України, потрібно розуміти орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.

Відповідні повноваження органу місцевого самоврядування визначаються з огляду на вимоги Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні".

Частиною 1 статті 6 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21.05.1997 № 280/97-ВР, первинним суб'єктом місцевого самоврядування, основним носієм його функцій і повноважень є територіальна громада села, селища, міста.

Згідно із ч. 1 ст. 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Статтею 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності, зокрема, на нерухоме майно.

Таким чином, Київська міська рада є органом, що представляє територіальну громаду міста Києва та здійснює від імені територіальної громади міста Києва повноваження щодо розпорядження майном комунальної власності.

Звернення з даним позовом до суду в інтересах держави в особі Київської міської ради обґрунтоване тим, що Київська міська рада неналежним чином здійснює захист своїх порушених прав та інтересів. Також, прокурор зазначає, що необхідність звернення прокурора з позовом пов'язана з тим, що відповідач заволодів комунальним майном незаконно, у зв'язку з чим порушено інтереси держави в особі Київської міської ради, яка незаконно позбавлена можливості щодо реалізації свого права на розпорядження спірним об'єктом нерухомості.

З огляду на вищенаведене, звернення прокурора в інтересах держави в особі Київської міської ради до господарського суду з даним позовом, направлено на захист охоронюваних законом інтересів територіальної громади міста Києва, уповноваженим органом якої є Київська міська рада.

Відповідач, заперечуючи проти задоволення позовних вимог зазначив, що Київська міська рада не являється законним та дійсним власником спірного приміщення; відповідач за рахунок власних коштів за згодою Київської міської ради провів будівництво спірного нежитлового приміщення, у зв'язку з чим площа приміщення збільшилася з 14,5 кв.м. до 35,2 кв.м, внаслідок чого створено нову річ, власником якої, відповідно до ч. 4 ст. 778 ЦК України став відповідач, який зареєстрував своє право власності у встановленому порядку; позивачем пропущено строк позовної давності, інформація про те, що ухвала суду про видачу виконавчого листа на виконання рішення третейського суду в архіві не значиться, не є фактом невинесення даної ухвали судом.

Дослідивши наявні матеріали справи, оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, з наступних підстав.

Скасовуючи рішення Господарського суду міста Києва від 11.04.2017 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 08.06.2017 у справі № 910/2868/16 та направляючи справу на новий розгляд, Вищий господарський суд України у своїй постанові від 12.10.2017 вказав, що застосовуючи ст. 261 ЦК України суди не врахували презумпцію обізнаності особи про стан своїх суб'єктивних прав, а тому їх висновок про дотримання позивачем позовної давності та відсутності підстав для застосування наслідків її пропуску (стаття 267 ЦК України) є передчасним.

Згідно статті 111 12 Господарського процесуального кодексу України вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.

На виконання вказівок суду касаційної інстанції, викладених у постанові Вищого господарського суду України від 12.10.2017, судом першої інстанції під час вирішення спору встановлено наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно із частиною 1 статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною другою цієї статті визначено способи захисту цивільних прав та інтересів. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Статтею 20 Цивільного кодексу України право на захист особа здійснює на свій розсуд.

Стаття 41 Конституції України проголошує, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до ст. 316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно зі ст. 319 Цивільного кодексу України здійснення права власності полягає в володінні, користуванні, розпорядженні своїм майном на власний розсуд.

Відповідно до ч. 1 ст. 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом (ч. 2 ст. 321 Цивільного кодексу України).

Одним із способів захисту права власності є визнання його в судовому порядку.

Зокрема, відповідно до ст. 392 Цивільного кодексу України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Вказаний спосіб захисту права власності пов'язаний з тим, що право власності має спиратись на певний титул, щоб бути доведеним перед іншими особами. Саме суд в разі виникнення спору здійснює це доведення.

Отже, рішення суду про визнання права власності, яке прийнято за результатами розгляду позову, поданого в порядку ст. 392 Цивільного кодексу України, є правозахисним актом, і спрямоване на захист наявного у позивача права власності.

У зв'язку з цим, момент виникнення права не залежить від набрання рішенням законної сили, оскільки підставою для прийняття останнього є наявність у позивача до звернення до суду тих матеріально-правових фактів, з якими закон пов'язує виникнення права власності.

Тобто, підставою для звернення до суду з позовом про визнання права власності згідно зі ст. 392 Цивільного кодексу України є оспорення існуючого права, а не намір набути вказане право за рішенням суду.

Як встановлено судом вище, 19.01.2009 рішенням Постійно діючого третейського суду при асоціації "Розвитку та правозахисту підприємств" (без зазначення номеру справи)

- визнано за ТОВ "ТД "Колос" право власності на об'єкт новоствореного нерухомого майна: нежитлове приміщення № 56, І поверху, загальною площею 35,2 кв. м по вулиці Саксаганського, 129, літера "Б" квартал № 713 в Шевченківському районі м. Києва, таким що введений в експлуатацію;

- зобов'язано ТОВ "ТД "Колос" згідно з ст.ст. 182, 334 ЦК України надати документи для державної реєстрації до Київського міського бюро технічної інвентаризації та реєстрації прав власності на об'єкти нерухомого майна на об'єкт новоствореного нерухомого майна: нежитлове приміщення № 56, І поверху, загальною площею 35,2 кв. м. по АДРЕСА_1 в Шевченківському районі м. Києва;

- зобов'язано Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації прав власності на об'єкти нерухомого майна зареєструвати право власності ТОВ "ТД "Колос" на об'єкт новоствореного нерухомого майна: нежитлове приміщення № 56, І поверху, загальною площею 35,2 кв. м. по АДРЕСА_1

ТОВ "Торговий дім "Колос" 23.03.2009 звернулось до Комунального підприємства "Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна" із заявою про реєстрацію права власності на нежиле приміщення № 56 за адресою: м. АДРЕСА_2.

Комунальне підприємство "Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна" 30.03.2009 зареєструвало за ТОВ "Торговий дім "Колос" право власності на нежиле приміщення № 56, І поверху (в літ. Б), загальною площею 345,2 кв. м. по АДРЕСА_1 (запис в реєстровій книзі № 129-П-162 за реєстровим № 697-П). Право власності було зареєстровано на підставі рішення постійно діючого Третейського суду при асоціації "Розвитку та правозахисту підприємств" від 19.01.2009 та ухвали Ленінського районного суду м. Вінниці від 29.01.2009.

Рішення Постійно діючого третейського суду при асоціації "Розвитку та правозахисту підприємств" від 19.01.2009 мотивоване тим, що ТОВ "Торговий дім "Колос" здійснило поліпшення орендованого ним у територіальної громади Шевченківського району м. Києва майна, внаслідок чого виник новостворений об'єкт нерухомості.

Однак, суд зазначає, що наявні в матеріалах справи докази, зокрема рішення Київської міської ради від 27.12.2001 року № 208/1642, рішенням Київської міської ради від 02.12.2010 року № 284/5096, а також договори оренди спірного майна від 11.09.2008 та від 09.09.2010, свідчать про те, що на момент звернення та розгляду вказаної вище справи постійно діючим Третейським судом при асоціації "Розвитку та правозахисту підприємств" власником спірного майна була територіальна громада міста Києва.

В той же час, третейським судом розглянуто справу всупереч вимог Закону України Про третейські суди , оскільки справи у спорах про визнання права власності третейським судам не підвідомчі, а відтак зазначене рішення третейського суду не може бути правовою підставою для набуття права власності.

За таких обставин, враховуючи ту обставини, що дійсний власник - Київська міська рада, не була учасником процесу у постійно діючому Третейському суді при асоціації "Розвитку та правозахисту підприємств", його рішення від 19.01.2009 не є підставою для виникнення у ТОВ "Торговий дім "Колос" права власності на нежитлове приміщення № 56, І поверху, загальною площею 35,2 кв. м. по вул. АДРЕСА_1

Даної позиції дотримується Верховний Суд України у постанові від 16.09.2015 в цивільній справі № 6-1203цс15.

Крім того, твердження відповідача про створення ним нового майна спростовуються укладенням 11.09.2008 договору № 1231/2 оренди нежилих приміщень територіальної громади Шевченківського району м. Києва, орендодавцем якого було Управлінням з питань комунального майна, приватизації та підприємництва Шевченківської районної у м. Києві ради, а відповідачем отримало в оренду нежиле приміщення 1 поверху що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 35,2 кв. м.

Відповідно до п. 1.4 Тимчасового положення про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002 р. N 7/5 (чинного на момент виникнення спірних відноси з реєстрації права власності) державна реєстрація прав власності на нерухоме майно (далі - реєстрація прав) - це внесення запису до Реєстру прав власності на нерухоме майно у зв'язку з виникненням, існуванням або припиненням права власності на нерухоме майно, що здійснюється БТІ за місцезнаходженням об'єктів нерухомого майна на підставі правовстановлювальних документів коштом особи, що звернулася до БТІ.

Тобто, державна реєстрація це не підстава набуття права власності, а засвідчення державою вже набутого особою права власності, і ототожнювати факт набуття права власності з фактом його державної реєстрації не видається за можливе. При дослідженні обставин існування в особи права власності, необхідним є перш за все встановлення підстави, на якій особа набула таке право, оскільки факт реєстрації права власності є лише елементом юридичного складу, який тягне виникнення права власності, а не є підставою його набуття. Сама по собі реєстрація права не є підставою виникнення права власності, оскільки такої підстави закон не передбачає.

Згідно з приписами ст. 55 Закону України "Про третейські суди" (в редакції, чинній станом на січень 2009 року), виконання рішення третейського суду, якщо воно потребує вчинення дій органами державної влади, органами місцевого самоврядування та їх службовими особами, здійснюється за умови видачі компетентним судом виконавчого документа.

За твердженням відповідача, 29.01.2009 Ленінським районним судом м. Вінниці видано виконавчий лист по справі № 280 за ухвалою про видачу виконавчого документу на виконання рішення Третейського суду від 19.01.2009.

Разом з цим, згідно з листом Вінницького районного суду Вінницької області № 3819 від 10.08.2015 (даний суд утворений у 2012 році внаслідок ліквідації Замостянського, Ленінського та Староміського районних судів міста Вінниці) суддею Ленінського районного суду м. Вінниці Вишарою І.Ю. ухвала про видачу ТОВ "Торговий дім "Колос" виконавчого листа по справі за позовом ОСОБА_7 до ТОВ "Торговий дім "Колос" про розв'язання спору щодо договору підряду та визнання права власності на новостворений об'єкт нерухомості для виконання рішення постійно діючого третейського суду при Асоціації "Розвитку та правозахисту підприємств" від 19.01.2009 не видавалась, а також не видавався 29.01.2009 виконавчий лист за вказаною вище ухвалою.

Оскільки реєстрація є похідною дією від права власності, відсутність у ТОВ "Торговий дім "Колос" права власності на нежитлове приміщення № 56, І поверху, загальною площею 35,2 кв. м. по АДРЕСА_1 свідчить про недостовірність даних, внесених до реєстру прав власності 30.03.2009 Комунальним підприємством "Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна" на підставі рішення постійно діючого Третейського суду при асоціації "Розвитку та правозахисту підприємств" від 19.01.2009 та ухвали Ленінського районного суду м. Вінниці від 29.01.2009.

Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що 09.09.2010 між відповідачем та Управлінням з питань комунального майна, приватизації та підприємництва Шевченківської районної у м. Києві ради було укладено договір № 642/2 оренди нежитлового приміщення № 56, 1 поверху, загальною площею 35,2 кв. м. по вул. АДРЕСА_1

14.02.2011 між ТОВ "Торговий дім "Колос", як орендарем з однієї сторони, та КП "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району міста Києва", з іншої сторони укладено додаткову угоду № 1 до договору № 642/2 від 09.09.2010, згідно якої орендодавцем визначено Комунальне підприємство "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району міста Києва".

Рішенням Господарського суду міста Києва від 14.05.2015 у справі № 910/6770/15-г, яке набрало законної сили) задоволено позов КП "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району міста Києва" до ТОВ "Торговий дім "Колос" розірвано договір оренди нежилих приміщень територіальної громади Шевченківського району м. Києва № 642/2 (з урахуванням додаткових угод № 1 від 14.02.2011 року та № 2 від 15.08.2011 року); виселено ТОВ "Торговий дім "Колос" з нежитлового приміщення площею 35,2 кв. м., а саме: 1 поверху з орендованого площею 35,2 кв. м за адресою: АДРЕСА_1

Зазначене свідчить, що після реєстрації права власності на спірне майно, відповідач не вважав себе дійсним власником майна, а продовжував вчиняти дії як орендар, а не власник приміщення.

Також суд вважає за необхідне зазначити, що матеріали справи не містять доказів прийняття ні Київською міською радою, ні Департаментом комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) рішення щодо приватизації спірного приміщення.

Згідно з положеннями статті 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності встановлена судом.

Статтею 391 Цивільного Кодексу України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Крім того, відповідно до ст. 387 Цивільного кодексу України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.

Зважаючи на те, що дійсним власником нерухомого майна по вул. Саксаганського, 129 літера "Б" у Шевченківському районі м. Києва загальною площею 35,2 кв. м. є територіальна громада міста Києва в особі Київської міської ради, проте як встановлено судом з боку ТОВ "Торговий дім "Колос" вчинено неправомірні дії, спрямовані на реєстрацію права власності на спірне майно, що свідчить про незаконність заволодіння комунальним майном та позбавляє територіальну громаду можливості фактично володіти та розпоряджатися своїм майном, вказане приміщення підлягає витребуванню з чужого незаконного володіння від ТОВ "Торговий дім "Колос" на підставі ст. 387 Цивільного кодексу України на користь Київради як розпорядника майна територіальної громади міста Києва, оскільки у відповідача відсутні належні правові підстави для набуття у власність комунального майна.

Суд також зазначає, що відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Перший протокол, Конвенція), кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Предметом безпосереднього регулювання статті 1 Першого протоколу є втручання держави в право на мирне володіння майном, зокрема, й позбавлення особи права власності на майно шляхом його витребування на користь держави.

Перший протокол ратифікований Законом України N 475/97-ВР від 17 липня 1997 року й із огляду на приписи частини першої статті 9 Конституції України, статті 10 ЦК України застосовується судами України як частина національного законодавства. При цьому розуміння змісту норм Конвенції та Першого протоколу, їх практичне застосування відбувається через практику (рішення) Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), яка згідно зі статтею 17 Закону України від 23 лютого 2006 року N 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" застосовується українськими судами як джерело права.

Прийняття рішення про передачу в приватну власність об'єктів комунальної власності позбавляє конкретну територіальну громаду правомочностей власника майна. В цьому контексті в сфері відносин власності важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності.

Отже, правовідносини, пов'язані з вибуттям об'єктів комунальної власності, становлять "суспільний", "публічний" інтерес, а незаконність вибуття об'єкта із комунальної власності, такому суспільному інтересу не відповідає.

Згідно із п. 30 ч. 1 ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання прийняття рішень щодо відчуження відповідно до закону комунального майна; затвердження місцевих програм приватизації, а також переліку об'єктів комунальної власності, які не підлягають приватизації; визначення доцільності, порядку та умов приватизації об'єктів права комунальної власності; вирішення питань про придбання в установленому законом порядку приватизованого майна, про включення до об'єктів комунальної власності майна, відчуженого у процесі приватизації, договір купівлі-продажу якого в установленому порядку розірвано або визнано недійсним, про надання у концесію об'єктів права комунальної власності, про створення, ліквідацію, реорганізацію та перепрофілювання підприємств, установ та організацій комунальної власності відповідної територіальної громади.

З огляду на встановлені судом факти, фактично відбулась неправомірна реєстрація права власності, оскільки перехід права власності відбувся всупереч закону.

ЄСПЛ, оцінюючи можливість захисту права особи за статтею 1 Першого протоколу, загалом перевіряє доводи держави про те, що втручання в право власності відбулося в зв'язку з обґрунтованими сумнівами щодо законності набуття особою права власності на відповідне майно, зазначаючи, що існують відмінності між тією справою, в якій законне походження майна особи не оспорюється, і справами стосовно позбавлення особи власності на майно, яке набуте злочинним шляхом або стосовно якого припускається, що воно було придбане незаконно (наприклад, рішення та ухвали ЄСПЛ у справах "Раймондо проти Італії" від 22 лютого 1994 року, "Філліпс проти Сполученого Королівства" від 5 липня 2001 року, "Аркурі та інші проти Італії" від 5 липня 2001 року, "Ріела та інші проти Італії" від 4 вересня 2001 року, "Ісмаїлов проти Російської Федерації" від 6 листопада 2008 року).

Таким чином, стаття 1 Першого протоколу гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і для оцінки додержання "справедливого балансу" в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується.

В той же час, відповідач не мав перешкод у доступі до законодавства та міг і повинен був знати про правовий порядок набуття права власності на об'єкти комунального майна та незаконність розгляду третейським судом спору про право власності, а тому зазначене ставить під сумнів добросовісність набуття відповідачем спірного майна у власність.

Щодо тверджень відповідача, викладених у відзиві на позовну заяву, то суд зазначає наступне.

Твердження про те, що позивач не є власником спірного приміщення розміром 35,2 кв.м. спростовані судом вище наявністю рішень Київської міської ради, якими затверджено перелік об'єктів комунальної власності територіальної громади міста Києва, до яких віднесено було спірне майно. Порядок збільшення площі спірного майна з 14,2 до 35,2 кв м. не має правового значення для вирішення спору у даній справі.

Посилання відповідача на набуття права власності в порядку, передбаченому ч. 4 ст. 778 ЦК України є хибним, оскільки законодавством чітко встановлений порядок набуття права власності на об'єкти комунального майна. Більше того, умовами укладеного між сторонами договору оренди від 09.09.2010 чітко встановлено, що орендар зобов'язаний за власний рахунок, за погодженням з орендодавцем проводити поточний та капітальний ремонт об'єкту оренди. При цьому, у п. 6.3 договору сторони погодили, що при припиненні дії договору оренди поліпшення орендованого майна, здійснені за рахунок орендаря за згодою орендодавця, якщо вони не можуть бути відокремлені від орендованого майна без заподіяння йому шкоди, залишаються у власності власника майна. Отже, проведення відповідачем ремонтних робіт у орендованому приміщенні не тягне за собою виникнення у відповідача права власності на весь об'єкт оренди або його частину.

Щодо заяви відповідача про застосування строків позовної давності, то суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно із ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Крім того, ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Таким чином, для визначення моменту виникнення права на позов важливим є як об'єктивні (сам факт порушення права), так і суб'єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) моменти.

При цьому визначення початкового моменту перебігу позовної давності має важливе значення, оскільки від нього залежить і правильність обчислення позовної давності, і захист порушеного права.

Такий правовий висновок наведено й у постановах Верховного Суду України від 27.05.2014 року у справі № 5011-32/13806-2012 та від 29.10.2014 року у справі № 6-152цс14).

При цьому і в разі пред'явлення позову особою, право якої порушене, і в разі пред'явлення позову в інтересах цієї особи іншою, уповноваженою на це особою, позовна давність обчислюється з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів або інтересів територіальної громади.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що Київською міською радою строк на звернення з позовом не пропущено, оскільки вона не була ні стороною у третейській справі, ні стороною договорів оренди та не могла довідатись про порушення свого права. Про порушення прав позивача стало відомо у 2015 році у ході розслідування кримінального провадження № 42015100100000132 від 25.05.2015, а отже прокуратура звернувшись 19.02.2016 до суду не пропустила строк позовної давності.

Більше того, доказів того, що Комунальне підприємство "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва довідалось або могло довідатись про порушення прав раніше, матеріали справи не містять. В той же час, звернення Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва до суду з позовом про розірвання договору оренди нежилих приміщень №642/2 від 09.09.2010, зобов'язання ТОВ "Торговий дім "Колос" повернути нежитлове приміщення площею 35,2 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 шляхом виселення з орендованого приміщення, свідчить про необізнаність останнього, про порушення прав власності.

Крім того, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 321 Цивільного кодексу України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійснені.

Таким чином, право власності на майно, яке було відчужене поза межами волі власника не набувається в тому числі і добросовісним набувачем, оскільки це майно може бути витребуване у нього. Право власності дійсного власника в такому випадку презюмується і не припиняється із втратою ним цього майна.

Відповідно до ст.ст. 317, 319 Цивільного кодексу України саме власнику належить право розпоряджатися своїм майном за власною волею.

Підстави припинення права власності передбачені ст. 346 Цивільного кодексу України.

Ця норма не передбачає підстави припинення права власності у разі, коли під час прийняття незаконного рішення майно вибуло із володіння власника без участі та згоди дійсного власника.

У ст. 268 Цивільного кодексу України наведений невичерпний перелік вимог, на які позовна давність не поширюється. Частиною другою даної статті передбачено, що законом можуть бути встановлені також інші вимоги, на які не поширюється позовна давність.

Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" позовна давність не може поширюватися на вимоги про усунення перешкод у здійсненні власником права користування та розпорядження своїм майном (ст. 391 Цивільного кодексу України), оскільки в такому разі йдеться про так зване триваюче правопорушення.

Таким чином, власник може звернутись з позовом про витребування майна із незаконного володіння у будь-який час незалежно від того, коли почалося порушення його прав.

Враховуючи викладене вище, суд дійшов висновку, що строк позовної давності позивачем не пропущено.

У відповідності до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Відповідно до ч. 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Частиною 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно із ч. 2 ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Підсумовуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, за подання касаційної скарги Прокуратурою міста Києва сплачений судовий збір у розмірі 3 251,88 грн., що підтверджується наявним в матеріалах справи № 910/2868/16 платіжним дорученням № 1925 від 20.12.2016.

Згідно п. 4.4. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 7 від 21.02.2013 Про деякі питання практики застосування розділу VІ Господарського процесуального кодексу України у випадках скасування рішення господарського суду і передачі справи на новий розгляд розподіл судового збору у справі, в тому числі й сплаченого за подання апеляційної та/або касаційної скарги або заяви про перегляд рішення за нововиявленими обставинами, здійснює господарський суд, який приймає рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Стаття 49 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що стороні, на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує судовий збір за рахунок другої сторони.

Оскільки рішення прийнято на користь позивача, судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі 3 251,88 грн. підлягає стягненню з відповідача на користь Прокуратури міста Києва.

Керуючись ст. ст. 4, 32-34, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Витребувати з чужого незаконного володіння Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Колос" (02147, м. Київ, Русанівська набережна, 4, код ЄДРПОУ 30301040) на користь територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради (01004, м. Київ, вул. Хрещатик, 36, код ЄДРПОУ 22883141) нежитлове приміщення № 56, на 1 поверсі, площею 35,2 кв. м. по вул. АДРЕСА_1

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Колос"(02147, м. Київ, Русанівська набережна, 4, код ЄДРПОУ 30301040) на користь Прокуратури міста Києва (03150, м. Київ, вул. Предславинська, 45/9, код ЄДРПОУ 02910019) 2 709,90 грн.. витрат по сплаті судового збору за подання позову та 3 251,88 грн. витрат по сплаті судового збору за подання касаційної скарги.

Після набрання рішенням законної сили видати накази.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено та підписано 04.12.2017.

Суддя С.О. Турчин