Постанова

від 23.01.2019 по справі 910/2868/16

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 січня 2019 року

м. Київ

Справа № 910/2868/16

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Сухового В.Г. - головуючого, Берднік І.С., Міщенка І.С.,

за участю секретаря судового засідання - Журавльова А.В.,

за участю представників:

прокуратури - Савицька О.В.,

позивача - Трохимчук В.С.,

відповідача - Дульський Г.Г., Волкодав І.Ю.,

третьої особи - не з'явився

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу

Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Колос" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 12.02.2018 (головуючий суддя Зеленін В.О., судді Мартюк А.І., Власов Ю.Л.) та рішення Господарського суду міста Києва від 28.11.2017 (суддя Турчин С.О.) у справі № 910/2868/16

за позовом Керівника Київської місцевої прокуратури № 10 в інтересах держави в особі Київської міської ради

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Колос"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: Комунальне підприємство "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва"

про витребування майна,

Історія справи

Короткий зміст вимог

1. У лютому 2016 року керівник Київської місцевої прокуратури № 10 звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом в інтересах держави в особі Київської міської ради (далі - позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Колос" (далі - відповідач) про витребування з чужого незаконного володіння на користь територіальної громади міста Києва нежитлового приміщення № 56, на 1 поверсі, площею 35,2 кв.м по вул. Саксаганського, 129 літера "Б" в м. Києві.

2. Позов обґрунтовано тим, що зазначене нежитлове приміщення є об'єктом комунальної власності міста Києва та незаконно вибуло з володіння Київської міської ради за рішенням Постійно діючого третейського суду при асоціації "Розвитку та правозахисту підприємств" від 19.01.2009, яким визнано за відповідачем право власності на спірне майно, без участі його дійсного власника. Крім того, Ленінським районним судом м. Вінниці не видавалась ухвала про видачу виконавчого документу на виконання рішення постійно діючого Третейського суду при асоціації "Розвитку та правозахисту підприємств" від 19.01.2009, що свідчить про незаконність дій відповідача, спрямованих на реєстрацію права власності.

Короткий зміст рішень, прийнятих судами першої, апеляційної та касаційної інстанцій

3. Рішенням Господарського суду міста Києва від 16.05.2016 у справі №910/2868/16 позов задоволено повністю та витребувано з чужого незаконного володіння Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Колос" на користь територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради нежитлове приміщення №56 на 1 поверсі площею 35,2 кв.м по вул. Саксаганського, 129 літера "Б" в м. Києві.

4. Постановою Київського апеляційного господарського суду від 01.12.2016 рішення Господарського суду міста Києва від 16.05.2016 скасовано та прийнято нове рішення, яким відмовлено у задоволенні позову.

5. Постановою Вищого господарського суду України від 22.02.2017 рішення Господарського суду міста Києва від 16.05.2016 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 01.12.2016 у справі № 910/2868/16 скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

6. Рішенням Господарського суду міста Києва від 11.04.2017, яке залишене без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 08.06.2017 у справі №910/2868/16, позов задоволено та витребувано з чужого незаконного володіння Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Колос" на користь територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради нежитлове приміщення № 56, на 1 поверсі, площею 35,2 кв.м по вул. Саксаганського, 129 літера "Б" в м. Києві.

7. Постановою Вищого господарського суду України від 12.10.2017 постанову Київського апеляційного господарського суду від 08.06.2017 та рішення Господарського суду міста Києва від 11.04.2017 у справі № 910/2868/16 скасовано, а справу № 910/2868/16 передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Скасовуючи судові рішення у даній справі, Вищий господарський суд України зазначив про неправильність застосування судами частини першої статті 261 ЦК України, оскільки за змістом цієї норми для визначення початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а і об'єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав.

8. За результатами нового розгляду справи, рішенням Господарського суду міста Києва від 28.11.2017 у справі №910/2868/16, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 12.02.2018, позов задоволено повністю. Витребувано з чужого незаконного володіння Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Колос" на користь територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради нежитлове приміщення № 56, на 1 поверсі, площею 35,2 кв. м. по вул. Саксаганського, 129 літера "Б" в м. Києві.

Судові рішення мотивовані відсутністю у відповідача належних правових підстав для набуття у власність комунального майна, оскільки дійсний власник - Київська міська рада не була учасником процесу у постійно діючому Третейському суді при асоціації "Розвитку та правозахисту підприємств" і його рішення від 19.01.2009 не є підставою для виникнення у ТОВ "Торговий дім "Колос" права власності на спірне нежитлове приміщення. Крім того, всупереч чинного на той час законодавства ухвала про видачу виконавчого листа для виконання рішення постійно діючого третейського суду при асоціації "Розвитку та правозахисту підприємств" від 19.01.2009 не видавалась, а також не видавався 29.01.2009 виконавчий лист за вказаною ухвалою.

Щодо заяви відповідача про застосування строку позовної давності, судами зазначено, що позивачем строк на звернення з позовом не пропущено, оскільки він не був ані стороною у третейській справі, ані стороною договорів оренди та не міг довідатись про порушення свого права, а про його порушення довідався у 2015 році у ході розслідування кримінального провадження, отже прокурор звернувся до суду 19.02.2016 в межах строку позовної давності. Крім того, судами зазначено, що позовна давність не може поширюватися на вимоги про усунення перешкод у здійсненні власником права користування та розпорядження своїм майном, оскільки в такому разі йдеться про так зване триваюче правопорушення, отже власник може звернутися з позовом про витребування майна із незаконного володіння у будь-який час незалежно від того, коли почалося порушення його прав.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

9. Відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувані рішення першої інстанції та постанову апеляційної інстанції та передати справу повністю на новий розгляд до суду першої інстанції.

Аргументи учасників справи

Доводи відповідача, який подав касаційну скаргу (узагальнено)

10. В переліку комунального майна, яке перебуває у власності міста та переліку майна, яке передано до комунальної власності районів, відсутнє жодне посилання на наявність у житловому фонді, до якого віднесено житловий будинок №129-Б по вул. Саксаганського в м. Києві, нежилих приміщень, тому Рішення від 13.01.1992 №26 не є достовірним доказом, який би підтверджував факт отримання Київською міською радою із державної власності спірного нежитлового приміщення.

11. Висновок судів обох інстанцій про те, що із державного майна України до власності територіальної громади міста Києва у 1991 - 1992 роках було передано спірне нежитлове приміщення у житловому будинку № 129-Б по вул. Саксаганського в м. Києві та саме з цього моменту Київська міська рада набула у власність спірне майно, є необгрунтованим та не відповідає фактичним обставинам справи.

12. В порушення вимог статей 78 та 86 ГПК України судами обох інстанцій всебічно, повно та об'єктивно не досліджувалося Рішення від 27.12.2001 №208/1642 та не враховано той факт, що постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22.10.2008 у справі №22-а-29124/08 рішення Київської міської ради від 27.12.2001 № 208/1642 скасовано повністю, тому воно не може бути належним доказом права власності.

13. Суди першої та апеляційної інстанції встановили обставини набуття Київською міською радою права власності на спірне нежиле приміщення площею 35,2 кв.м. у 1991-1992 роках на підставі недопустимих доказів.

14. Київська міська рада не надала жодного доказу державної реєстрації права власності на спірне нежиле приміщення, тому відсутні підстави вважати, що саме позивач є дійсним власником цього майна, так як невідомо, якого саме розміру майно було набуте нею у власність у 1991-1992 роках.

15. Суди попередніх інстанцій не досліджували предмет позову - нежиле приміщення площею 35,2 кв.м. у житловому будинку № 129-Б по вул. Саксаганського в м. Києві: момент його будівництва, площу приміщення, новостворене воно або перероблене, введено в експлуатацію, проведено державну реєстрацію щодо вказаного майна.

16. Судами невірно застосовано норми процесуального права (не досліджено зібрані у справі докази; необгрунтовано відхилено клопотання про витребування доказів для встановлення обставин, що мають значення для правильного вирішення справи; встановлено обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів) та невірно застосовано норми матеріального права, а саме статті 329, 182, 331, 387 ЦК України.

Позиція прокурора та позивача

17. У відзиві на касаційну скаргу, який надійшов на адресу суду від Київської місцевої прокуратури № 10, прокурор наголошує на її необгрунтованості, зазначаючи, що відповідач не набув право власності на спірні нежитлові приміщення на підставі рішення третейського суду та ухвал, виданих на його виконання, а волевиявлення дійсного власника майна - територіальної громади, на його відчуження відсутнє.

18. Позивач та третя особа не скористалися своїм правом на подання відзивів, наданим їм відповідно до положень частини 1 статті 295 ГПК України, що в силу частини 3 даної статті не перешкоджає перегляду судових рішень.

19. 23.01.2019 на адресу суду надійшли письмові пояснення відповідача до касаційної скарги, до яких долучено додаткові докази, які підлягають залишенню без розгляду на підставі ч. 2 ст. 118 ГПК України.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій

20. Верховний Суд зазначає, що імперативними приписами частини 2 статті 300 ГПК України чітко встановлено межі перегляду справи судом касаційної інстанції, а саме: суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Компетенція суду касаційної інстанції відповідно до частини 1 вказаної статті полягає виключно в перевірці правильності застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи.

З урахуванням викладеного, судом не приймаються та не розглядаються доводи скаржника, пов'язані з переоцінкою доказів, визнанням доведеними/недоведеними або встановленням по новому обставин справи.

21. Предметом даного позову є вимога прокурора, заявлена в інтересах органу місцевого самоврядування, про витребування з чужого незаконного володіння нерухомого майна комунальної власності у зв'язку з набуттям відповідачем цього майна без належних правових підстав.

22. 15.04.1991 введено в дію Закон УРСР "Про власність", яким розмежовано державну та комунальну власність.

05.11.1991 Кабінетом Міністрів України, на виконання постанови Верховної ради УРСР від 26 .03.1991 "Про введення в дію Закону Української РСР "Про власність", прийнято постанову № 311 "Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною власністю)", якою затверджено Перелік державного майна України, що передається до власності адміністративно-територіальних одиниць (комунальної власності).

Відповідно до розділу 2 Переліку державного майна України, що передається до власності адміністративно-територіальних одиниць (комунальної власності), до власності територіальної громади міста Києва передано житловий та нежитловий фонд міської Ради народних депутатів, житлово-експлуатаційні, ремонтно-будівельні та інші організації, пов'язані з обслуговуванням та експлуатацією цього житлового фонду.

Повноваженнями щодо розмежування майна між власністю областей, міст Києва та Севастополя і власністю районів, міст обласного підпорядкування, районів міст Києва та Севастополя постановою КМ України № 311 були наділені облвиконкоми, Київський і Севастопольський міськвиконкоми з участю виконкомів нижчестоящих Рад народних депутатів.

23. Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що 13.01.1992 виконавчим комітетом Київської міської ради прийнято рішення №26 "Про формування комунального майна міста та районів" і затверджено перелік комунального майна, яке перебуває у власності міста (додаток 1 до рішення) та перелік майна, яке передано до комунальної власності районів (додатки 2-15 до рішення).

24. В зв'язку з адміністративно-територіальною реформою в м. Києві пунктами 1, 2 рішення Київської міської ради від 27.12.2001 № 208/1642 затверджено перелік об'єктів комунальної власності територіальної громади міста Києва (додаток 1) та районів міста (додатки 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11).

У позиції 823 таблиці 7 додатку 10 до вказаного рішення, зокрема значиться житловий будинок загальною площею 1073,0 кв.м, що розташований за адресою: м. Київ, вул. Саксаганського, 129-Б із нежилими приміщеннями, площею 14,50 кв.м.

25. 11.09.2008 між Управлінням з питань комунального майна, приватизації та підприємництва Шевченківської районної у м. Києві ради та відповідачем - Товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Колос", як орендарем, було укладено договір № 1231/2 оренди нежилих приміщень територіальної громади Шевченківського району м. Києва, відповідно до якого Товариство отримало в оренду нежиле приміщення 1 поверху, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Саксаганського, 129 в літ. "Б", загальною площею 35,2 кв.м.

26. Судами також встановлено, що 19.01.2009 рішенням Постійно діючого Третейського суду при Асоціації "Розвитку та правозахисту підприємств" визнано за ТОВ "ТД "Колос" право власності на об'єкт новоствореного нерухомого майна: нежитлове приміщення №56, І поверху, загальною площею 35,2 кв.м по вулиці Саксаганського, 129, літера "Б" квартал №713 в Шевченківському районі м. Києва, таким, що введений в експлуатацію. Зобов'язано ТОВ "ТД "Колос" згідно із ст.ст. 182, 334 ЦК України надати документи для державної реєстрації до Київського міського бюро технічної інвентаризації та реєстрації прав власності на об'єкти нерухомого майна на об'єкт новоствореного нерухомого майна: нежитлове приміщення №56, І поверху, загальною площею 35,2 кв.м по вул. Саксаганського, 129, літ. "Б", квартал 713 в Шевченківському районі м. Києва.

27. 23.03.2009 ТОВ "Торговий дім "Колос" звернулось до Київського міського бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна з заявою про реєстрацію права власності на нежиле приміщення № 56 за адресою:м. Київ, вул. Саксаганського, 129-Б, надавши ухвалу Ленінського районного суду м. Вінниці від 29.01.2009 про визнання за ТОВ "ТД "Колос" права власності на об'єкт новоствореного нерухомого майна: нежитлове приміщення №56, І поверху, загальною площею 35,2 кв.м по вулиці Саксаганського, 129, літера "Б", квартал №713 в Шевченківському районі м. Києва, таким, що введений в експлуатацію, та виконавчий лист від 29.01.2009, виданий Ленінським районним судом м. Вінниці на виконання ухвали від 29.01.2009.

28. 30.03.2009 КП "Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна" зареєструвало за ТОВ "Торговий дім "Колос" право власності на нежиле приміщення № 56, першого поверху (в літ. Б), загальною площею 35,2 кв.м по вул. Саксаганського, 129-Б в м. Києві на підставі рішення постійно діючого Третейського суду при асоціації "Розвитку та правозахисту підприємств" від 19.01.2009 та ухвали Ленінського районного суду м. Вінниці від 29.01.2009.

29. 09.09.2010 між ТОВ "Торговий дім "Колос" та Управлінням з питань комунального майна, приватизації та підприємництва Шевченківської районної у м. Києві ради укладено договір № 642/2 оренди нежилих приміщень, за яким відповідачу передано в оренду нежиле приміщення 1 поверху, загальною площею 35,2 кв. м. по вул. Саксаганського, 129, літера "Б" у м. Києві.

30. Рішенням Київської міської ради від 02.12.2010 №284/5096 "Про питання комунальної власності територіальної громади міста Києва", будинок за адресою: м. Київ, вул. Саксаганського, 129, літера "Б" загальною площею 1073,0 кв.м із нежитловими приміщеннями площею 35,2 кв.м включений до переліку об'єктів права комунальної власності територіальної громади міста Києва відповідно до додатку №10, який розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 10.12.2010 №1112 передано до сфери управління Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації.

31. Рішенням Господарського суду міста Києва від 14.05.2015 у справі №910/6770/15-г розірвано договір оренди нежилих приміщень територіальної громади Шевченківського району м. Києва №642/2 (з урахуванням додаткових угод №1 від 14.02.2011 та №2 від 15.08.2011); виселено ТОВ "Торговий дім "Колос" з нежитлового приміщення площею 35,2 кв.м, а саме: 1 поверху з орендованою площею 35,2 кв.м за адресою: вул. Саксаганського, 129 "Б" у місті Києві.

32. Відповідно до статей 317, 319 Цивільного кодексу України саме власнику належить право розпоряджатися своїм майном за власною волею.

33. Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

34. Відповідно до закріпленого в статті 387 Цивільного кодексу України загального правила власник має необмежене право витребувати майно із чужого незаконного володіння.

35. У системі правових норм, що регулюють цивільно-правовий захист права власності, центральне місце займають норми, які передбачають такий речово-правовий спосіб захисту права, як витребування майна із чужого незаконного володіння - віндикація.

Віндикацією є передбачений законом основний речово-правовий спосіб захисту цивільних прав та інтересів власника майна чи особи, що має речове право на майно (титульний володілець), який полягає у відновленні становища, що існувало до порушення, шляхом повернення об'єкта права власності у володіння власника (титульного володільця) з метою відновлення права використання власником усього комплексу його правомочностей. Тобто, витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і таке майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.

36. Слід зазначити, що статтею 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності, зокрема, на нерухоме майно. Підставою для набуття права комунальної власності є передача майна територіальним громадам безоплатно, державою, іншими суб'єктами права власності, а також майнових прав, створення, придбання майна органами місцевого самоврядування в порядку, встановленому законом.

37. Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що рішення Київської міської ради від 27.12.2001 № 208/1642, рішення Київської міської ради від 02.12.2010 № 284/5096, а також договори оренди спірного майна від 11.09.2008 та від 09.09.2010, свідчать про те, що на момент звернення та розгляду вказаної вище справи постійно діючим Третейським судом при асоціації "Розвитку та правозахисту підприємств" згідно з Законом України "Про власність" та постановою Кабінету Міністрів України від 05.11.1991 № 311 спірне майно перебувало у комунальній власності, а власником спірного майна була територіальна громада міста Києва.

38. Згідно з положеннями статті 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності встановлена судом.

39. В той же час, третейським судом розглянуто справу всупереч вимог Закону України "Про третейські суди", оскільки справи у спорах про визнання права власності третейським судам не підвідомчі, а відтак зазначене рішення третейського суду не може бути правовою підставою для набуття права власності.

40. Господарськими судами констатовано, що оскільки дійсний власник - Київська міська рада, не була учасником процесу у постійно діючому Третейському суді при асоціації "Розвитку та правозахисту підприємств", його рішення від 19.01.2009 не є підставою для виникнення у ТОВ "Торговий дім "Колос" права власності на нежитлове приміщення № 56, І поверху, загальною площею 35,2 кв. м. по вул. Саксаганського, 129, літера "Б" у м. Києві.

41. Відповідно до п. 1.4 Тимчасового положення про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002 р. N 7/5 (чинного на момент виникнення спірних відносин з реєстрації права власності) державна реєстрація прав власності на нерухоме майно - це внесення запису до Реєстру прав власності на нерухоме майно у зв'язку з виникненням, існуванням або припиненням права власності на нерухоме майно, що здійснюється БТІ за місцезнаходженням об'єктів нерухомого майна на підставі правовстановлювальних документів коштом особи, що звернулася до БТІ. Тобто, державна реєстрація це не підстава набуття права власності, а засвідчення державою вже набутого особою права власності, при цьому, факт реєстрації права власності є лише елементом юридичного складу, який тягне виникнення права власності, а не є підставою його набуття. Сама по собі реєстрація права не є підставою виникнення права власності, оскільки такої підстави закон не передбачає.

42. Оскільки реєстрація є похідною дією від виникнення права власності, відсутність у ТОВ "Торговий дім "Колос" законних підстав виникнення права власності на нежитлове приміщення № 56, І поверху, загальною площею 35,2 кв.м по вул. Саксаганського, 129, літера "Б" у м. Києві свідчить про недостовірність даних, внесених до реєстру прав власності 30.03.2009 Комунальним підприємством "Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна" на підставі рішення постійно діючого Третейського суду при асоціації "Розвитку та правозахисту підприємств" від 19.01.2009 та ухвали Ленінського районного суду м. Вінниці від 29.01.2009.

43. Крім того, наявність договору №642/2 від 09.09.2010 оренди спірного нежитлового приміщення по вул. Саксаганського, 129, літера "Б" у м. Києві та додаткової угоди до нього, який укладено між відповідачем і Управлінням з питань комунального майна, приватизації та підприємництва Шевченківської районної у м. Києві ради, який розірвано за рішенням суду у 2015 році, свідчить про те, що після реєстрації права власності на спірне майно, відповідач не вважав себе дійсним власником майна, а продовжував вчиняти дії як орендар, а не власник приміщення.

44. В силу положень ст. 345 Цивільного кодексу України фізична або юридична особа може набути право власності у разі приватизації державного майна та майна, що є комунальній власності. Приватизація здійснюється у порядку, встановленому законом.

45. Однак, суди попередніх інстанцій дослідили, що матеріали справи не містять доказів прийняття ні Київською міською радою, ні Департаментом комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) рішення щодо приватизації спірного приміщення.

46. Зважаючи на встановлені вище обставини, є вірними висновки господарських судів про застосування положень ст. 387 Цивільного кодексу України у даному спорі та витребуванню спірного приміщення з чужого незаконного володіння від ТОВ "Торговий дім "Колос" на користь Київради, як розпорядника майна територіальної громади міста Києва, оскільки у відповідача відсутні належні правові підстави для набуття у власність комунального майна.

47. Матеріалами справи підтверджується, що відповідачем було подано заяву про застосування строків позовної давності.

48. Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 Цивільного кодексу України). Позовна давність є строком пред'явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушено, так і тими суб'єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права. Загальна позовна давність установлюється тривалістю у три роки (стаття 257 Цивільного кодексу України).

49. Якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, то суд зобов'язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 Цивільного кодексу України та вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв'язку зі спливом позовної давності, або, за наявності поважних причин її пропущення, - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму Цивільного кодексу України).

50. Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об'єктивні (порушення права), так і суб'єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) аспекти. Порівняльний аналіз термінів "довідався" та "міг довідатися", що містяться в статті 261 Цивільного кодексу України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо. Позивач повинен також довести, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 74 ГПК України, про обов'язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

51. За змістом положень статті 2 ГПК України (у редакції, чинній на час звернення прокурора з даним позовом) господарський суд порушує справи за позовними заявами, зокрема прокурорів, які звертаються до господарського суду в інтересах держави. Прокурор у позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

52. Відповідно до положень ч. ч. 2, 4 ст. 29 ГПК України (у редакції, чинній на час звернення прокурора з даним позовом) у разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. Прокурор, який бере участь у справі, несе обов'язки і користується правами сторони, крім права на укладення мирової угоди.

53. Суд зазначає, що як у випадку пред'явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред'явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з одного й того самого моменту - коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.

Таким чином, положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів або інтересів територіальної громади (аналогічну правову позицію висловив Верховний Суд України у постановах від 17.02.2016 у справі №6-2407цс15, від 01.07.2015 у справі №6-178гс15, від 23.12.14 у справі № 3-194гс14, а також Верховний Суд в постанові від 15.05.2018 у справі № 922/2058/17, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 30.05.2018 у справі №359/2012/15-ц (провадження №14-101цс18)). Це правило пов'язане не тільки з часом безпосередньої обізнаності особи про певні обставини (факти порушення її прав), а й з об'єктивною можливістю цієї особи знати про такі обставини.

54. Можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (статті 15, 16, 20 Цивільного кодексу України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права.

55. У справі, що переглядається, прокурор в інтересах держави в особі Київської міської ради звернувся з позовом про витребування майна до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Колос" - особи, за якою зареєстровано право власності на спірне майно - нежитлове приміщення № 56, на 1 поверсі, площею 35,2 кв.м по вул. Саксаганського, 129 літера "Б" в м. Києві.

56. Як встановлено судами попередніх інстанцій, Київською міською радою строк на звернення з позовом не пропущено, оскільки вона не була ні стороною у третейській справі, ні стороною договорів оренди та не могла довідатись про порушення свого права. Про порушення прав позивача стало відомо у 2015 році у ході розслідування кримінального провадження № 42015100100000132 від 25.05.2015, а отже прокуратура, звернувшись 19.02.2016 до суду, не пропустила строк позовної давності.

57. Також судами вказано відсутність в матеріалах справи доказів того, що Комунальне підприємство "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва довідалось або могло довідатись про порушення прав раніше. В той же час, звернення Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва до суду з позовом про розірвання договору оренди нежилих приміщень №642/2 від 09.09.2010, зобов'язання ТОВ "Торговий дім "Колос" повернути нежитлове приміщення площею 35,2 кв.м за адресою: вул. Саксаганського, 129 "Б" у місті Києві шляхом виселення з орендованого приміщення, свідчить про необізнаність останнього, про порушення прав власності.

58. Водночас, господарські суди попередніх інстанцій, досліджуючи питання наявності чи відсутності правових підстав для застосування інституту позовної давності, вказали, що позовна давність не може поширюватися на вимоги про усунення перешкод у здійсненні власником права користування та розпорядження своїм майном, оскільки в такому разі йдеться про так зване триваюче правопорушення, тому власник може звернутись з позовом про витребування майна із незаконного володіння у будь - який час незалежно від того, коли почалося порушення його прав.

59. Колегія суддів зазначає про помилковість таких висновків судів попередніх інтанцій з огляду на те, що до позовних вимог про витребування майна на підставі статей 387, 388 Цивільного кодексу України застосовується загальна позовна давність у три роки, що також визначено у судовій практиці Верховного Суду України у постановах від 06.12.2010 у справі №3-13гс10, від 08.06.2016 у справі №6-3089цс15, від 22.06.2017 у справі № 6-1047цс17 та у судовій практиці Великої Палати Верховного Суду у постановах від 07.11.2018 у справі № 372/1036/15-ц (провадження №14-252цс18), від 20.11.2018 у справі № 907/50/16 (провадження № 12-122гс18). Крім того, колегія суддів зазначає, що у постанові від 07.11.2018 у справі №372/1036/15-ц Велика Палата Верховного Суду вказала про помилковість висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 5 жовтня 2016 року у справі № 916/2129/15 (№ 3-604гс16), на який послався суд апеляційної інстанції, та зводився до того, що позовна давність не може поширюватись на вимоги власника про витребування майна із чужого незаконного володіння, оскільки в такому разі йдеться про так зване триваюче правопорушення, яке полягає в тому, що кожного нового періоду часу наступає нове порушення прав власника.

60. Водночас, в силу приписів ст. 309 ГПК України не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

61. У даному випадку, помилковість вищевказаних висновків господарських судів попередніх інстанцій не призвела до прийняття незаконних рішень, оскільки суди дійшли вірного висновку про задоволення позовних вимог.

62. Доводи касаційної скарги, викладені в 10, 11, 14 даної постанови, які зводяться до спонукання касаційного суду здійснити переоцінку встановлених судами попередніх інстанцій обставин набуття позивачем права комунальної власності на нежитлове приміщення площею 35,2 кв.м за адресою: вул. Саксаганського, 129 "Б" у місті Києві, колегією суддів відхиляються як необгрунтовані з огляду на те, що судами правильно встановлено обставини набуття позивачем права комунальної власності на спірне майно.

63. Доводи скаржника, які викладені в п. 12 даної постанови, не є обгрунтованими, оскільки скасоване постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22.10.2008 у справі №22-а-29124/08 рішення Київської міської ради від 27.12.2001 № 208/1642 фактично є рішенням про розмежування комунального майна міста Києва між власністю міста і власністю його районів. Правовою підставою набуття спірного приміщення (у складі житлового будинку) у комунальну власність міста Києва є Закон України "Про власність" та постанова Кабінету Міністрів України від 05.11.1991 № 311, прийнята на його виконання, згідно з якими державою було передано спірне майно відповідно до розділу 2 Переліку державного майна України, що передається, зокрема, до власності територіальної громади міста Києва. Тобто, скасування судом названого рішення Київради не спростовує факту передачі державою спірного майна в комунальну власність територіальної громади міста Києва.

64. Доводи касаційної скарги в частині не дослідження судами попередніх інстанцій предмету позову - нежилого приміщення площею 35,2 кв.м у житловому будинку № 129-Б по вул. Саксаганського в м. Києві, а саме, момент його будівництва, площу приміщення, новостворене воно або перероблене, введено в експлуатацію, чи проведено державну реєстрацію щодо вказаного майна, колегія суддів відхиляє з огляду на встановлені судами обставини передачі спірного майна у комунальну власність та обставини незаконності набуття майна у власність відповідача. Крім того, про безпідставність доводів відповідача свідчить укладення ним, як орендарем 11.09.2008 договору №1231/2 оренди нежилих приміщень територіальної громади Шевченківського району м. Києва, орендодавцем якого було Управлінням з питань комунального майна, приватизації та підприємництва Шевченківської районної у м. Києві ради, за яким відповідач підтвердив отримання в оренду нежиле приміщення 1 поверху, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Саксаганського, 129 в літ. "Б", загальною площею саме 35,2 кв.м, а не 14,50 кв.м.

65. Разом із тим, аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків господарських судів попередніх інстанцій, суд касаційної інстанції враховує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. Колегія суддів касаційної інстанції з огляду на викладене зазначає, що скаржникам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують встановленого судами.

66. Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Російської Федерації", у справі "Нєлюбін проти Російської Федерації") повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок і недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень, яких у цьому випадку немає.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

67. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що касаційна скарга має бути залишена без задоволення, оскаржувані судові рішення - без змін, з врахуванням викладеного в мотивувальній частині даної постанови.

Щодо розподілу судових витрат

68. З огляду на те, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, згідно ст. 129 ГПК України, витрати зі сплати судового збору покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Колос" залишити без задоволення.

2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 12.02.2018 та рішення Господарського суду міста Києва від 28.11.2017 у справі № 910/2868/16 залишити без змін, з урахуванням мотивувальної частини даної постанови.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Суховий В.Г.

Судді Берднік І.С.

Міщенко І.С.