Постанова

від 12.02.2018 по справі 910/2868/16

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" лютого 2018 р. Справа№ 910/2868/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Зеленіна В.О.

суддів: Мартюк А.І.

Власова Ю.Л.

при секретарі Вінницькій Т.В.

за участю представників сторін:

прокурор Жовтий С.О. за посвідченням;

від позивача Трохимчук В.С. за довіреністю;

від відповідача Біліченко В.В. за довіреністю;

від третьої особи: не з'явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Колос"

на рішення Господарського суду міста Києва від 28.11.2017 (повне рішення складено 04.12.2017)

у справі №910/2868/16 (головуючий суддя Турчин С.О.)

За позовом Керівника Київської місцевої прокуратури № 10 в інтересах держави в особі Київської міської ради

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Колос"

третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача -

Комунальне підприємство "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва

про витребування майна

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2016 року керівник Київської місцевої прокуратури № 10 звернувся до господарського суду міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради (далі - позивач) з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Колос" (далі - відповідач) про витребування з чужого незаконного володіння на користь територіальної громади міста Києва нежитлового приміщення № 56, на 1 поверсі, площею 35,2 кв.м по вул. Саксаганського, 129 літера "Б" в м. Києві.

Позов обґрунтовано тим, що зазначене нежитлове приміщення є об'єктом комунальної власності міста Києва та незаконно вибуло з володіння Київської міської ради за рішенням Постійно діючого третейського суду при асоціації "Розвитку та правозахисту підприємств" від 19.01.2009 року, яким визнано за відповідачем право власності на спірне майно, без участі його дійсного власника. Крім того, Ленінським районним судом м. Вінниці не видавалась ухвала про видачу виконавчого документу на виконання рішення постійно діючого Третейського суду при асоціації "Розвитку та правозахисту підприємств" від 19.01.2009 року, що свідчить про незаконність дій відповідача, спрямованих на реєстрацію права власності.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 16.05.2016 у справі №910/2868/16 позов задоволено повністю та витребувано з чужого незаконного володіння Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Колос" на користь територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради нежитлове приміщення №56 на 1 поверсі площею 35,2 кв. м. по вул. Саксаганського, 129 літера Б в м. Києві.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 01.12.2016 рішення Господарського суду міста Києва № 910/2868/16 від 16.05.2016 скасовано та прийнято нове рішення, яким відмовлено у задоволенні позову.

Постановою Вищого господарського суду України від 22.02.2017 рішення Господарського суду міста Києва від 16.05.2016 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 01.12.2016 у справі № 910/2868/16 скасовано, а справу направлено на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Рішенням господарського суду міста Києва від 11.04.2017, яке залишене без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 08.06.2017 у справі №910/2868/16, позов задоволено та витребувано з чужого незаконного володіння товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Колос" на користь територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради нежитлове приміщення № 56, на 1 поверсі, площею 35,2 кв. м по вул. Саксаганського, 129 літера "Б" в м. Києві.

Постановою Вищого господарського суду України від 12.10.2017 постанову Київського апеляційного господарського суду від 08.06.2017 та рішення Господарського суду міста Києва від 11.04.2017 у справі № 910/2868/16 скасовано, а справу № 910/2868/16 передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Скасовуючи судові рішення у даній справі Вищий господарський суд України зазначив про неправильність застосування судами частини першої статті 261 ЦК України, оскільки за змістом цієї норми для визначення початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а і об'єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав.

За результатами нового розгляду справи, рішенням Господарського суду міста Києва від 28.11.2017 у справі №910/2868/16 позов задоволено повністю. Витребувано з чужого незаконного володіння Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Колос" на користь територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради нежитлове приміщення № 56, на 1 поверсі, площею 35,2 кв. м. по вул. Саксаганського, 129 літера "Б" в м. Києві. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Колос" на користь Прокуратури міста Києва 2 709,90 грн.. витрат по сплаті судового збору за подання позову та 3 251,88 грн. витрат по сплаті судового збору за подання касаційної скарги.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Колос" подало апеляційну скаргу, у якій просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.

Скарга мотивована тим, що при прийнятті оскаржуваного рішення судом порушено норми матеріального та процесуального права, а висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, оскільки позивачем не надано доказів належності йому спірного майна, відповідач набув право власності на спірне майно на законних підставах, крім цього, прокурором та позивачем пропущено позовну давність.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 26.12.2017 відкрито апеляційне провадження, встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. Повідомлено учасників про можливість реалізації прав на подачу суду клопотань (відповідно до вимог нової редакції Господарського процесуального кодексу України) протягом 5 днів з дня отримання даної ухвали.

10.01.2018 відповідач подав клопотання про витребування доказів у позивача та КП Київської міської ради "Київське міське бюро технічної інвентаризації".

22.01.2018 від прокурора надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому він просить відмовити у задоволенні скарги та залишити оскаржуване рішення без змін.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 23.01.2018 відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про витребування доказів. Призначено справу до розгляду на 12.02.2018.

24.01.2018 від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому він просить відмовити у задоволенні скарги та залишити оскаржуване рішення без змін, посилаючись на те, що майно вибуло із володіння територіальної громади поза її волею, підлягає витребуванню у відповідача і до даних вимог позовна давність не застосовується.

24.01.2018 від позивача надійшли заперечення на клопотання відповідача про витребування доказів.

Третя особа явку представників у судове засідання не забезпечила. Про дату та час судового засідання була повідомлена належним чином, що підтверджується поштовим повідомленням про вручення ухвали суду.

Частиною 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Представник відповідача (апелянта) у судовому засіданні підтримав апеляційну скаргу, просив її задовольнити.

Прокурор та представник позивача заперечили проти задоволення апеляційної скарги.

Статтями 269, 270 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, чинній з 15.12.2017) передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Заслухавши пояснення прокурора та представників сторін, дослідивши матеріали справи, розглянувши апеляційну скаргу, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду встановила наступне.

З 15.04.1991 набрав чинності Закон УРСР "Про власність", статтею 31 якого було встановлено, що до державної власності в Українській РСР належать загально-державна (республіканська) власність і власність адміністративно-територіальних одиниць (комунальна власність).

Відповідно до ч. 2 ст.32 зазначеного Закону суб'єктами права комунальної власності є адміністративно-територіальні одиниці в особі обласних, районних, міських, селищних, сільських Рад народних депутатів.

05.11.1991 Кабінетом Міністрів України, на виконання постанови Верховної ради УРСР від 26 березня 1991 року "Про введення в дію Закону Української РСР "Про власність", прийнято постанову № 311 "Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною власністю)", якою затверджено Перелік державного майна України, що передається до власності адміністративно-територіальних одиниць (комунальної власності).

Відповідно до розділу 2 Переліку державного майна України, що передається до власності адміністративно-територіальних одиниць (комунальної власності), до власності територіальної громади міста Києва передано житловий та нежитловий фонд міської Ради народних депутатів, житлово-експлуатаційні, ремонтно-будівельні та інші організації, пов'язані з обслуговуванням та експлуатацією цього житлового фонду.

Повноваженнями щодо розмежування майна між власністю областей, міст Києва та Севастополя і власністю районів, міст обласного підпорядкування, районів міст Києва та Севастополя постановою КМ України № 311 були наділені облвиконкоми, Київський і Севастопольський міськвиконкоми з участю виконкомів нижчестоящих Рад народних депутатів.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, 13.01.1992 виконавчим комітетом Київської міської ради прийнято рішення № 26 "Про формування комунального майна міста та районів" і затверджено перелік комунального майна, яке перебуває у власності міста (додаток 1 до рішення) та перелік майна, яке передано до комунальної власності районів (додатки 2-15 до рішення).

В зв'язку з адміністративно-територіальною реформою в м. Києві пунктами 1, 2 рішення Київської міської ради від 27.12.2001 № 208/1642 затверджено перелік об'єктів комунальної власності територіальної громади міста Києва (додаток 1) та районів міста (додатки 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11).

У позиції 823 таблиці 7 додатку 10 до вказаного рішення, зокрема, значиться житловий будинок загальною площею 1073,0 кв. м, що розташований за адресою: м. Київ, вул. Саксаганського, 129-Б із нежилими приміщеннями площею 14,50 кв. м.

11.09.2008 між Управлінням з питань комунального майна, приватизації та підприємництва Шевченківської районної у м. Києві ради та відповідачем - товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Колос", як орендарем, було укладено договір № 1231/2 оренди нежилих приміщень територіальної громади Шевченківського району м. Києва, відповідно до якого товариство отримало в оренду нежиле приміщення 1 поверху що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Саксаганського, 129 в літ. "Б", загальною площею 35,2 кв. м.

19.01.2009 рішенням Постійно діючого третейського суду при асоціації "Розвитку та правозахисту підприємств" визнано за ТОВ "ТД "Колос" право власності на об'єкт новоствореного нерухомого майна: нежитлове приміщення №56, І поверху, загальною площею 35,2 кв. м по вулиці Саксаганського, 129, літера "Б" квартал №713 в Шевченківському районі м. Києва, таким що введений в експлуатацію.

Зобов'язано ТОВ "ТД "Колос" згідно із ст.ст. 182, 334 ЦК України надати документи для державної реєстрації до Київського міського бюро технічної інвентаризації та реєстрації прав власності на об'єкти нерухомого майна на об'єкт новоствореного нерухомого майна: нежитлове приміщення №56, І поверху, загальною площею 35,2 кв. м по вул. Саксаганського, 129, літ. "Б", квартал 713 в Шевченківському районі м. Києва.

Зобов'язано Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації прав власності на об'єкти нерухомого майна зареєструвати право власності ТОВ "ТД "Колос" на об'єкт новоствореного нерухомого майна: нежитлове приміщення №56, І поверху, загальною площею 35,2 кв. м по вул. Саксаганського, 129, літера "Б", квартал №713 в Шевченківському районі.

Сторонами у справі були Парджикія Наталія Валентинівна, яка подала позов про стягнення заборгованості за договором підряду, та ТОВ "ТД "Колос", яке подало зустрічний позов про визнання за ним право власності на нерухоме майно.

23.03.2009 ТОВ "Торговий дім "Колос" звернулось до Київського міського бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна з заявою про реєстрацію права власності на нежиле приміщення № 56 за адресою:м. Київ, вул. Саксаганського, 129-Б, надавши ухвалу Ленінського районного суду м. Вінниці від 29.01.2009 року про визнання за ТОВ "ТД "Колос" право власності на об'єкт новоствореного нерухомого майна: нежитлове приміщення №56, І поверху, загальною площею 35,2 кв. м по вулиці Саксаганського, 129, літера "Б" квартал №713 в Шевченківському районі м. Києва, таким що введений в експлуатацію, та виконавчий лист від 29.01.2009 року, виданий Ленінським районним судом м. Вінниці на виконання ухвали від 29.01.2009 року.

30.03.2009 КП "Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна" зареєструвало за ТОВ "Торговий дім "Колос" право власності на нежиле приміщення № 56, першого поверху (в літ. Б), загальною площею 345,2 кв. м по вул. Саксаганського, 129-Б в м. Києві.

30.03.2009 право власності на спірне майно було зареєстровано за ТОВ "Торговий дім "Колос" на підставі рішення постійно діючого Третейського суду при асоціації "Розвитку та правозахисту підприємств" від 19.01.2009 року та ухвали Ленінського районного суду м. Вінниці від 29.01.2009 року.

09.09.2010 між ТОВ "Торговий дім "Колос" та Управлінням з питань комунального майна, приватизації та підприємництва Шевченківської районної у м. Києві ради укладено договір № 642/2 оренди нежитлового приміщення № 56, 1 поверху, загальною площею 35,2 кв. м. по вул. Саксаганського, 129, літера "Б" у м. Києві.

14.02.2011 між ТОВ "Торговий дім "Колос", як орендарем, та КП "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району міста Києва" укладено додаткову угоду № 1 до договору № 642/2 від 09.09.2010 року, згідно з якою орендодавцем визначено Комунальне підприємство "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району міста Києва".

Рішенням Київської міської ради від 02.12.2010 року № 284/5096 "Про питання комунальної власності територіальної громади міста Києва" будинок за адресою: м. Київ, вул. Саксаганського, 129, літера "Б" загальною площею 1073,0 кв. м із нежитловими приміщеннями площею 35,2 кв. м включений до переліку об'єктів права комунальної власності територіальної громади міста Києва за порядковим № 894 в додатку № 10, який розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 10.12.2010 року № 1112 передано до сфери управління Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації.

Рішенням господарського суду міста Києва від 14.05.2015 року у справі № 910/6770/15-г задоволено позов КП "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району міста Києва" до ТОВ "Торговий дім "Колос", розірвано договір оренди нежилих приміщень територіальної громади Шевченківського району м. Києва №642/2 (з урахуванням додаткових угод №1 від 14.02.2011 року та №2 від 15.08.2011 року). Виселено ТОВ "Торговий дім "Колос" з нежитлового приміщення площею 35,2 кв.м, а саме: 1 поверху з орендованого площею 35,2 кв. м за адресою: вул. Саксаганського, 129 "Б" у місті Києві.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, прокурор зазначав, що прокуратурою району на адресу Вінницького районного суду Вінницької області зроблено запит про надання інформації чи виносилась 29.01.2009 суддею Ленінського районного суду м. Вінниці Вишарою І.Ю. ухвала про видачу ТОВ "Торговий дім "Колос" виконавчого листа на виконання рішення постійно діючого третейського суду при Асоціації "Розвитку та правозахисту підприємств" від 19.01.2009. Судом надано відповідь про відсутність в архіві суду вказаних рішень. Право власності територіальної громади перейшло до товариства в обхід встановленої законодавством приватизаційної процедури, що підтверджується листом Департаменту комунальної власності м. Києва № 062/10/13-5466 від 18.05.2015. Крім того, прокурор вважає, що не є правовою підставою для набуття права власності на майно й рішення суду, яке набрало законної сили і є чинним та не було скасоване, у разі якщо дійсні власники не були учасниками відповідних судових процесів. Враховуючи те, що дійсним власником майна є Київська міська рада, вказане приміщення підлягає витребуванню з чужого незаконного володіння від відповідача на користь позивача на підставі ст. 387 ЦК України.

Звернення з даним позовом до суду в інтересах держави в особі Київської міської ради обґрунтоване тим, що Київська міська рада неналежним чином здійснює захист своїх порушених прав та інтересів. Також, прокурор зазначає, що необхідність звернення прокурора з позовом пов'язана з тим, що відповідач заволодів комунальним майном незаконно, у зв'язку з чим порушено інтереси держави в особі Київської міської ради, яка незаконно позбавлена можливості щодо реалізації свого права на розпорядження спірним об'єктом нерухомості.

Відповідач, заперечуючи проти задоволення позовних вимог посилався на те, що Київська міська рада не являється законним та дійсним власником спірного приміщення; відповідач за рахунок власних коштів за згодою Київської міської ради провів будівництво спірного нежитлового приміщення, у зв'язку з чим площа приміщення збільшилася з 14,5 кв.м. до 35,2 кв.м, внаслідок чого створено нову річ, власником якої, відповідно до ч. 4 ст. 778 ЦК України став відповідач, який зареєстрував своє право власності у встановленому порядку; позивачем пропущено строк позовної давності, інформація про те, що ухвала суду про видачу виконавчого листа на виконання рішення третейського суду в архіві не значиться, не є фактом невинесення даної ухвали судом.

Задовольняючи позовні вимоги прокурора у повному обсязі суд першої інстанції дійшов висновків щодо доведеності, обґрунтованості та правомірності заявлених позовних вимог.

Колегія суддів Київського апеляційного господарського суду погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно із частиною 1 статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною другою цієї статті визначено способи захисту цивільних прав та інтересів. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Статтею 20 Цивільного кодексу України право на захист особа здійснює на свій розсуд.

Стаття 41 Конституції України проголошує, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до ст. 316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно зі ст. 319 Цивільного кодексу України здійснення права власності полягає в володінні, користуванні, розпорядженні своїм майном на власний розсуд.

Відповідно до ч. 1 ст. 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом (ч. 2 ст. 321 Цивільного кодексу України).

Одним із способів захисту права власності є визнання його в судовому порядку.

Зокрема, відповідно до ст. 392 Цивільного кодексу України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Вказаний спосіб захисту права власності пов'язаний з тим, що право власності має спиратись на певний титул, щоб бути доведеним перед іншими особами. Саме суд в разі виникнення спору здійснює це доведення.

Отже, рішення суду про визнання права власності, яке прийнято за результатами розгляду позову, поданого в порядку ст. 392 Цивільного кодексу України, є правозахисним актом, і спрямоване на захист наявного у позивача права власності.

У зв'язку з цим, момент виникнення права не залежить від набрання рішенням законної сили, оскільки підставою для прийняття останнього є наявність у позивача до звернення до суду тих матеріально-правових фактів, з якими закон пов'язує виникнення права власності.

Тобто, підставою для звернення до суду з позовом про визнання права власності згідно зі ст. 392 Цивільного кодексу України є оспорення існуючого права, а не намір набути вказане право за рішенням суду.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 19.01.2009 рішенням Постійно діючого третейського суду при асоціації "Розвитку та правозахисту підприємств" (без зазначення номеру справи), вирішено:

- визнати за ТОВ "ТД "Колос" право власності на об'єкт новоствореного нерухомого майна: нежитлове приміщення № 56, І поверху, загальною площею 35,2 кв. м по вулиці Саксаганського, 129, літера "Б" квартал № 713 в Шевченківському районі м. Києва, таким що введений в експлуатацію;

- зобов'язати ТОВ "ТД "Колос" згідно з ст.ст. 182, 334 ЦК України надати документи для державної реєстрації до Київського міського бюро технічної інвентаризації та реєстрації прав власності на об'єкти нерухомого майна на об'єкт новоствореного нерухомого майна: нежитлове приміщення № 56, І поверху, загальною площею 35,2 кв. м. по вул. Саксаганського, 129, літ. "Б", квартал 713 в Шевченківському районі м. Києва;

- зобов'язати Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації прав власності на об'єкти нерухомого майна зареєструвати право власності ТОВ "ТД "Колос" на об'єкт новоствореного нерухомого майна: нежитлове приміщення № 56, І поверху, загальною площею 35,2 кв. м. по вул. Саксаганського, 129, літера "Б", квартал № 713 в Шевченківському районі.

В подальшому відповідач, на підставі вказаного рішення, 23.03.2009 звернувся до Комунального підприємства "Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна" із заявою про реєстрацію права власності на нежиле приміщення № 56 за адресою: м. Київ, вул. Саксаганського, 129-Б.

Комунальне підприємство "Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна" 30.03.2009 зареєструвало за ТОВ "Торговий дім "Колос" право власності на нежиле приміщення № 56, І поверху (в літ. Б), загальною площею 345,2 кв. м. по вул. Саксаганського, 129-Б в м. Києві (запис в реєстровій книзі № 129-П-162 за реєстровим № 697-П). Право власності було зареєстровано на підставі рішення постійно діючого Третейського суду при асоціації "Розвитку та правозахисту підприємств" від 19.01.2009 та ухвали Ленінського районного суду м. Вінниці від 29.01.2009.

Рішення Постійно діючого третейського суду при асоціації "Розвитку та правозахисту підприємств" від 19.01.2009 мотивоване тим, що ТОВ "Торговий дім "Колос" здійснило поліпшення орендованого ним у територіальної громади Шевченківського району м. Києва майна, внаслідок чого виник новостворений об'єкт нерухомості.

Однак, як вірно встановлено судом першої інстанції, наявні в матеріалах справи докази, зокрема рішення Київської міської ради від 27.12.2001 року № 208/1642, рішенням Київської міської ради від 02.12.2010 року № 284/5096, а також договори оренди спірного майна від 11.09.2008 та від 09.09.2010, свідчать про те, що на момент звернення та розгляду вказаної вище справи постійно діючим Третейським судом при асоціації "Розвитку та правозахисту підприємств" власником спірного майна була територіальна громада міста Києва.

В той же час, третейським судом розглянуто справу всупереч вимог Закону України "Про третейські суди", оскільки справи у спорах про визнання права власності третейським судам не підвідомчі, а відтак зазначене рішення третейського суду не може бути правовою підставою для набуття права власності.

Таким чином, є вірним висновок суду першої інстанції про те, що оскільки дійсний власник - Київська міська рада, не була учасником процесу у постійно діючому Третейському суді при асоціації "Розвитку та правозахисту підприємств", його рішення від 19.01.2009 не є підставою для виникнення у ТОВ "Торговий дім "Колос" права власності на нежитлове приміщення № 56, І поверху, загальною площею 35,2 кв. м. по вул. Саксаганського, 129, літера "Б" у м. Києві.

При цьому місцевим господарським судом також правомірно враховані висновки Верховного Суду України, які викладені у постанові від 16.09.2015 у справі № 6-1203цс15, у якій зазначено, що відповідно до закріпленого у ст. 387 ЦК України загального правила власник має необмежене право витребувати майно із чужого незаконного володіння.

Також місцевим господарським судом обґрунтовано відхилені аргументи відповідача про створення ним нового майна, оскільки укладенням 11.09.2008 договору № 1231/2 оренди нежилих приміщень територіальної громади Шевченківського району м. Києва, орендодавцем якого було Управлінням з питань комунального майна, приватизації та підприємництва Шевченківської районної у м. Києві ради, відповідач підтвердив отримання в оренду нежилого приміщення 1 поверху що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Саксаганського, 129 в літ. "Б", загальною площею 35,2 кв. м.

Відповідно до п. 1.4 Тимчасового положення про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002 р. N 7/5 (чинного на момент виникнення спірних відноси з реєстрації права власності) державна реєстрація прав власності на нерухоме майно (далі - реєстрація прав) - це внесення запису до Реєстру прав власності на нерухоме майно у зв'язку з виникненням, існуванням або припиненням права власності на нерухоме майно, що здійснюється БТІ за місцезнаходженням об'єктів нерухомого майна на підставі правовстановлювальних документів коштом особи, що звернулася до БТІ.

Тобто, державна реєстрація це не підстава набуття права власності, а засвідчення державою вже набутого особою права власності, і ототожнювати факт набуття права власності з фактом його державної реєстрації не видається за можливе. При дослідженні обставин існування в особи права власності, необхідним є перш за все встановлення підстави, на якій особа набула таке право, оскільки факт реєстрації права власності є лише елементом юридичного складу, який тягне виникнення права власності, а не є підставою його набуття. Сама по собі реєстрація права не є підставою виникнення права власності, оскільки такої підстави закон не передбачає.

Згідно з приписами ст. 55 Закону України "Про третейські суди" (в редакції, чинній станом на січень 2009 року), виконання рішення третейського суду, якщо воно потребує вчинення дій органами державної влади, органами місцевого самоврядування та їх службовими особами, здійснюється за умови видачі компетентним судом виконавчого документа.

Так, за доводами відповідача, 29.01.2009 Ленінським районним судом м. Вінниці видано виконавчий лист по справі № 280 за ухвалою про видачу виконавчого документу на виконання рішення Третейського суду від 19.01.2009.

Разом з цим, згідно з листом Вінницького районного суду Вінницької області № 3819 від 10.08.2015 (даний суд утворений у 2012 році внаслідок ліквідації Замостянського, Ленінського та Староміського районних судів міста Вінниці) суддею Ленінського районного суду м. Вінниці Вишарою І.Ю. ухвала про видачу ТОВ "Торговий дім "Колос" виконавчого листа по справі за позовом Парджикії Н.В. до ТОВ "Торговий дім "Колос" про розв'язання спору щодо договору підряду та визнання права власності на новостворений об'єкт нерухомості для виконання рішення постійно діючого третейського суду при Асоціації "Розвитку та правозахисту підприємств" від 19.01.2009 не видавалась, а також не видавався 29.01.2009 виконавчий лист за вказаною вище ухвалою.

Отже, оскільки реєстрація є похідною дією від права власності, відсутність у ТОВ "Торговий дім "Колос" права власності на нежитлове приміщення № 56, І поверху, загальною площею 35,2 кв. м. по вул. Саксаганського, 129, літера "Б" у м. Києві свідчить про недостовірність даних, внесених до реєстру прав власності 30.03.2009 Комунальним підприємством "Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна" на підставі рішення постійно діючого Третейського суду при асоціації "Розвитку та правозахисту підприємств" від 19.01.2009 та ухвали Ленінського районного суду м. Вінниці від 29.01.2009.

В подальшому, 09.09.2010 між відповідачем та Управлінням з питань комунального майна, приватизації та підприємництва Шевченківської районної у м. Києві ради було укладено договір № 642/2 оренди нежитлового приміщення № 56, 1 поверху, загальною площею 35,2 кв. м. по вул. Саксаганського, 129, літера "Б" у м. Києві.

14.02.2011 між ТОВ "Торговий дім "Колос", як орендарем з однієї сторони, та КП "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району міста Києва", з іншої сторони укладено додаткову угоду № 1 до договору № 642/2 від 09.09.2010, згідно якої орендодавцем визначено Комунальне підприємство "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району міста Києва".

Рішенням Господарського суду міста Києва від 14.05.2015 у справі № 910/6770/15-г, яке набрало законної сили) задоволено позов КП "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району міста Києва" до ТОВ "Торговий дім "Колос" розірвано договір оренди нежилих приміщень територіальної громади Шевченківського району м. Києва № 642/2 (з урахуванням додаткових угод № 1 від 14.02.2011 року та № 2 від 15.08.2011 року); виселено ТОВ "Торговий дім "Колос" з нежитлового приміщення площею 35,2 кв. м., а саме: 1 поверху з орендованого площею 35,2 кв. м за адресою: вул. Саксаганського, 129 "Б" у місті Києві.

Враховуючи наведені докази, суд першої інстанції зробив вірний висновок, що зазначене свідчить, що після реєстрації права власності на спірне майно, відповідач не вважав себе дійсним власником майна, а продовжував вчиняти дії як орендар, а не власник приміщення.

При цьому, матеріали справи не містять доказів прийняття ні Київською міською радою, ні Департаментом комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) рішення щодо приватизації спірного приміщення.

Згідно з положеннями статті 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності встановлена судом.

Статтею 391 Цивільного Кодексу України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

При цьому, ст. 387 Цивільного кодексу України унормовано, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстав заволоділа ним.

Витребування власником свого майна із чужого незаконного володіння здійснюється шляхом подання до суду віндикаційного позову, який визначають як позов про повернення свого майна з чужого незаконного володіння. По суті, це вимога власника, який не володіє майном, повернути майно в натурі.

Предметом віндикаційного позову є вимога неволодіючого власника до незаконно володіючого невласника про витребування майна із чужого незаконного володіння, з метою відновити порушене володіння річчю.

Позивачем у віндикаційному позові може бути власник майна або особа, яка хоч і не є власником майна, але володіє ним на підставах, встановлених законом чи договором (так званий "титульний володілець"), який на момент пред'явлення позову не володіє цим майном. Відповідачем за віндикаційним позовом є особа, яка незаконно володіє майном, тобто, заволоділа ним без відповідної правової підстави.

Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.

Зважаючи на те, що дійсним власником нерухомого майна по вул. Саксаганського, 129 літера "Б" у Шевченківському районі м. Києва загальною площею 35,2 кв. м. є територіальна громада міста Києва в особі Київської міської ради, проте як вірно встановлено судом першої інстанції, з боку ТОВ "Торговий дім "Колос" вчинено неправомірні дії, спрямовані на реєстрацію права власності на спірне майно, що свідчить про незаконність заволодіння комунальним майном та позбавляє територіальну громаду можливості фактично володіти та розпоряджатися своїм майном, вказане приміщення підлягає витребуванню з чужого незаконного володіння від ТОВ "Торговий дім "Колос" на підставі ст. 387 Цивільного кодексу України на користь Київради як розпорядника майна територіальної громади міста Києва, оскільки у відповідача відсутні належні правові підстави для набуття у власність комунального майна.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Перший протокол, Конвенція), кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Предметом безпосереднього регулювання статті 1 Першого протоколу є втручання держави в право на мирне володіння майном, зокрема, й позбавлення особи права власності на майно шляхом його витребування на користь держави.

Перший протокол ратифікований Законом України N 475/97-ВР від 17 липня 1997 року й із огляду на приписи частини першої статті 9 Конституції України, статті 10 ЦК України застосовується судами України як частина національного законодавства. При цьому розуміння змісту норм Конвенції та Першого протоколу, їх практичне застосування відбувається через практику (рішення) Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), яка згідно зі статтею 17 Закону України від 23 лютого 2006 року N 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" застосовується українськими судами як джерело права.

Прийняття рішення про передачу в приватну власність об'єктів комунальної власності позбавляє конкретну територіальну громаду правомочностей власника майна. В цьому контексті в сфері відносин власності важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності.

Отже, правовідносини, пов'язані з вибуттям об'єктів комунальної власності, становлять "суспільний", "публічний" інтерес, а незаконність вибуття об'єкта із комунальної власності, такому суспільному інтересу не відповідає.

Згідно із п. 30 ч. 1 ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання прийняття рішень щодо відчуження відповідно до закону комунального майна; затвердження місцевих програм приватизації, а також переліку об'єктів комунальної власності, які не підлягають приватизації; визначення доцільності, порядку та умов приватизації об'єктів права комунальної власності; вирішення питань про придбання в установленому законом порядку приватизованого майна, про включення до об'єктів комунальної власності майна, відчуженого у процесі приватизації, договір купівлі-продажу якого в установленому порядку розірвано або визнано недійсним, про надання у концесію об'єктів права комунальної власності, про створення, ліквідацію, реорганізацію та перепрофілювання підприємств, установ та організацій комунальної власності відповідної територіальної громади.

З огляду на встановлені судом факти, фактично відбулась неправомірна реєстрація права власності, оскільки перехід права власності відбувся всупереч закону.

ЄСПЛ, оцінюючи можливість захисту права особи за статтею 1 Першого протоколу, загалом перевіряє доводи держави про те, що втручання в право власності відбулося в зв'язку з обґрунтованими сумнівами щодо законності набуття особою права власності на відповідне майно, зазначаючи, що існують відмінності між тією справою, в якій законне походження майна особи не оспорюється, і справами стосовно позбавлення особи власності на майно, яке набуте злочинним шляхом або стосовно якого припускається, що воно було придбане незаконно (наприклад, рішення та ухвали ЄСПЛ у справах "Раймондо проти Італії" від 22 лютого 1994 року, "Філліпс проти Сполученого Королівства" від 5 липня 2001 року, "Аркурі та інші проти Італії" від 5 липня 2001 року, "Ріела та інші проти Італії" від 4 вересня 2001 року, "Ісмаїлов проти Російської Федерації" від 6 листопада 2008 року).

Таким чином, стаття 1 Першого протоколу гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і для оцінки додержання "справедливого балансу" в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується.

З врахуванням наведених положень Першого протоколу до Конвенції та практики ЄСПЛ, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку, що відповідач не мав перешкод у доступі до законодавства та міг і повинен був знати про правовий порядок набуття права власності на об'єкти комунального майна та незаконність розгляду третейським судом спору про право власності, а тому зазначене ставить під сумнів добросовісність набуття відповідачем спірного майна у власність.

Доводи відповідача про те, що позивач не є власником спірних приміщень, обґрунтовано відхилені судом першої інстанції, оскільки вказані доводи спростовуються наявністю рішень Київської міської ради, якими затверджено перелік об'єктів комунальної власності територіальної громади міста Києва, до яких віднесено було спірне майно. При цьому, порядок збільшення площі спірного майна з 14,2 до 35,2 кв м. не має правового значення для вирішення спору у даній справі.

Колегія суддів також погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що посилання відповідача на набуття права власності в порядку, передбаченому ч. 4 ст. 778 ЦК України є хибним, оскільки законодавством чітко встановлений порядок набуття права власності на об'єкти комунального майна. Більше того, умовами укладеного між сторонами договору оренди від 09.09.2010 чітко встановлено, що орендар зобов'язаний за власний рахунок, за погодженням з орендодавцем проводити поточний та капітальний ремонт об'єкту оренди. При цьому, у п. 6.3 договору сторони погодили, що при припиненні дії договору оренди поліпшення орендованого майна, здійснені за рахунок орендаря за згодою орендодавця, якщо вони не можуть бути відокремлені від орендованого майна без заподіяння йому шкоди, залишаються у власності власника майна. Отже, проведення відповідачем ремонтних робіт у орендованому приміщенні не тягне за собою виникнення у відповідача права власності на весь об'єкт оренди або його частину.

Як зазначалось вище, скасовуючи рішення Господарського суду міста Києва від 11.04.2017 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 08.06.2017 у справі № 910/2868/16 та направляючи справу на новий розгляд, Вищий господарський суд України у своїй постанові від 12.10.2017 вказав, що застосовуючи ст. 261 ЦК України суди не врахували презумпцію обізнаності особи про стан своїх суб'єктивних прав, а тому їх висновок про дотримання позивачем позовної давності та відсутності підстав для застосування наслідків її пропуску (стаття 267 ЦК України) є передчасним.

Згідно статті 111-12 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, яка була чинна до 15.12.2017) вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.

Відповідно до п. 2.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.2013 р. "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Відповідно до ст. 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно зі ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Перебіг позовної давності, відповідно до ст. 261 ЦК України, починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Згідно ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами N 22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства"; пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі "ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії").

Порівняльний аналіз термінів "довідався" та "міг довідатися", що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила про обов'язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, в свою чергу, повинен довести, що інформацію про порушення права можна було отримати раніше.

Визначення початкового моменту перебігу позовної давності має важливе значення, оскільки від нього залежить і правильність обчислення позовної давності, і захист порушеного права.

Такий правовий висновок наведено й у постановах Верховного Суду України від 27.05.2014 року у справі № 5011-32/13806-2012 та від 29.10.2014 року у справі № 6-152цс14).

При цьому, і в разі пред'явлення позову особою, право якої порушене, і в разі пред'явлення позову в інтересах цієї особи іншою, уповноваженою на це особою, позовна давність обчислюється з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів або інтересів територіальної громади.

Враховуючи встановлені фактичні обставини справи, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що Київською міською радою строк на звернення з позовом не пропущено, оскільки вона не була ні стороною у третейській справі, ні стороною договорів оренди та не могла довідатись про порушення свого права. Про порушення прав позивача стало відомо у 2015 році у ході розслідування кримінального провадження № 42015100100000132 від 25.05.2015, а отже прокуратура звернувшись 19.02.2016 до суду не пропустила строк позовної давності.

Більше того, доказів того, що Комунальне підприємство "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва довідалось або могло довідатись про порушення прав раніше, матеріали справи не містять. В той же час, звернення Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва до суду з позовом про розірвання договору оренди нежилих приміщень №642/2 від 09.09.2010, зобов'язання ТОВ "Торговий дім "Колос" повернути нежитлове приміщення площею 35,2 кв.м за адресою: вул. Саксаганського, 129 "Б" у місті Києві шляхом виселення з орендованого приміщення, свідчить про необізнаність останнього, про порушення прав власності.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 321 Цивільного кодексу України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійснені.

Таким чином, право власності на майно, яке було відчужене поза межами волі власника не набувається в тому числі і добросовісним набувачем, оскільки це майно може бути витребуване у нього. Право власності дійсного власника в такому випадку презюмується і не припиняється із втратою ним цього майна.

Відповідно до ст.ст. 317, 319 Цивільного кодексу України саме власнику належить право розпоряджатися своїм майном за власною волею.

Підстави припинення права власності передбачені ст. 346 Цивільного кодексу України.

Ця норма не передбачає підстави припинення права власності у разі, коли під час прийняття незаконного рішення майно вибуло із володіння власника без участі та згоди дійсного власника.

У ст. 268 Цивільного кодексу України наведений невичерпний перелік вимог, на які позовна давність не поширюється. Частиною другою даної статті передбачено, що законом можуть бути встановлені також інші вимоги, на які не поширюється позовна давність.

Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" позовна давність не може поширюватися на вимоги про усунення перешкод у здійсненні власником права користування та розпорядження своїм майном (ст. 391 Цивільного кодексу України), оскільки в такому разі йдеться про так зване триваюче правопорушення.

Таким чином, власник може звернутись з позовом про витребування майна із незаконного володіння у будь-який час незалежно від того, коли почалося порушення його прав.

Зазначені висновки також узгоджуються з правовими позиціями Верховного Суду України, які викладені у постанові від 09.10.2016 у справі №916/2129/15.

Враховуючи викладене вище, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що строк позовної давності позивачем не пропущено.

Відповідно до ч. 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно ч.1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

При прийнятті оскаржуваного судового рішення місцевий господарський суд, керуючись, зокрема, приписами наведених норм, на підставі повного та всебічного дослідження фактичних обставин справи і перевірки їх наявними доказами, з урахуванням визначених прокурором меж позовних вимог, дійшов правомірного висновку щодо задоволення позовних вимог.

Доводи, які викладені скаржником у апеляційній скарзі, не спростовують вірних висновків суду першої інстанції.

За таких обставин висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, а тому рішення Господарського суду міста Києва від 28.11.2017 у справі № 910/2868/16 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи, прийнято без порушення норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст. 267-285 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Колос" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 28.11.2017 у справі № 910/2868/16 - без змін

2. Повернути до Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/2868/16.

3. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

4. Касаційна скарга на судове рішення подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, що оскаржується, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 19.02.2018.

Головуючий суддя В.О. Зеленін

Судді А.І. Мартюк

Ю.Л. Власов