Ухвала

від 07.12.2017 по справі 530/627/16-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 530/627/16-ц Номер провадження 22-ц/786/2741/17Головуючий у 1-й інстанції Должко С. Р. Доповідач ап. інст. Лобов О. А.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 грудня 2017 року м. Полтава

Апеляційний суд Полтавської області в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючий суддя Лобов О.А.

судді: Гальонкін С.А., Триголов В.М.

за участю секретаря Гнатюк О.С.

розглянув у відкритому судовому засіданні в м.Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2, представника ОСОБА_3, на рішення Зіньківського районного суду Полтавської області від 26 вересня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, ОСОБА_3 про заборону вчиняти перешкоди у правомірному користуванні земельною ділянкою, зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання правочину недійсним.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, суд

в с т а н о в и в:

У березні 2014 року ОСОБА_4 звернувся до суду з вказаним позовом, після зміни позовних вимог, остаточно просив: зобов'язати відповідачів припинити дії щодо незаконного використання шляхом обробітку, засіву, тощо земельної ділянки площею 24.82 га ріллі, кадастровий № НОМЕР_1, розташованої на території Шилівської сільської ради Зіньківського району Полтавської області, яка передана в оренду ОСОБА_4 на підставі договору оренди землі, зареєстрованого в Зіньківському районному відділі Полтавської регіональної філії Центр ДЗК при Держкомземі України , про що в Державному реєстрі земель вчинено запис від 25 січня 2007 року за №040755500247 і Угоди про поновлення цього договору від 30 грудня 2011 року, які порушують право ОСОБА_4 на користування земельною ділянкою до закінчення строку дії цього договору, тобто до 01.01.2017 року. Зобов'язати відповідачів в подальшому утриматись від вчинення дій щодо незаконного використання земельної ділянки площею 24,82 га кадастровий № НОМЕР_1, розташованої на території Шилівської сільської ради Зіньківського району Полтавської області, які порушують право ОСОБА_4 на користування земельною ділянкою до 01.01.2017 року.

В обґрунтування зазначеного позову вказував на те, що відповідачі самовільно зайняли належну йому на праві оренди земельну ділянку, обробляють її, посилаючись на те, що спірна земельна ділянка належить на праві постійного користування ОСОБА_3, але підтверджуючих правовстановлюючих документів на ім'я ОСОБА_3 на цю земельну ділянку відсутні.

У серпні 2014 року ОСОБА_3 звернулась до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_4 про визнання правочину недійсним, просила визнати недійсним правочин щодо укладання договору оренди землі від 01 листопада 2006 року між Зіньківською районною державною адміністрацією Полтавської області та ОСОБА_4 та угоди від 30 грудня 2011 року про поновлення договору оренди земельної ділянки від 01 листопада 2006 року.

Заявлені вимоги мотивувала тим, що згідно рішення Зіньківського районного суду Полтавської області від 28.02.2013 року за нею визнано право на спадщину після померлого 29 вересня 2007 року громадянина ОСОБА_6, який за життя був головою Селянського (фермерського) господарства Михайлів хутір . У 2013 році нею проведено державну реєстрацію змін до установчих документів, а пізніше їй стало відомо, що земельні ділянки, які перебували у постійному користуванні ОСОБА_6 площею 50,3 га ріллі на території Шилівської сільської ради Зіньківського району Полтавської області за межами населених пунктів, були незаконно передані в оренду відповідача на підставі договору оренди землі від 01 листопада 2006 року, укладеного між Зіньківською районною державною адміністрацією Полтавської області та ОСОБА_4, та угоди від 30 грудня 2011 року про поновлення договору оренди земельної ділянки від 01 листопада 2006 року.

Рішенням Зіньківського районного суду Полтавської області від 04 листопада 2015 року первісний позов ОСОБА_4 до ОСОБА_5, ОСОБА_3 задоволено. Зобов'язано ОСОБА_5, ОСОБА_3 припинити дії щодо незаконного використання шляхом обробітку, засіву, тощо земельної ділянки площею 24,82 гаріллі, кадастровий номер НОМЕР_1, розташованої на території Шилівської сільської Зіньківського району Полтавської області, яка передана в оренду ОСОБА_4 на підставі Договору оренди землі, зареєстрованому в Зіньківському районному відділі Полтавської регіональної філії Центр ДЗК при Держкомземі України , про що в державному реєстрі земель вчинено запис від 25 січня 2007 року за № 040755500247 і Угоди про поновлення цього договору від 30 грудня 2011 року, та вчиняти перешкоди і будь які дії, що порушують права ОСОБА_4 щодо користування зазначеною земельною ділянкою, до закінчення строку дії вказаного договору, тобто до 01.01.2017 року.

Зобов'язано ОСОБА_5, ОСОБА_3 в подальшому утримуватись від вчинення дій щодо незаконного використання земельної ділянки площею 24,82 га ріллі, кадастровий номер НОМЕР_1, розташованої на території Шилівської сільської ради Зіньківського району Полтавської області, які порушують право ОСОБА_4 на користування земельною ділянкою до 01.01.2017 року. Вирішено питання судового збору.

В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання недійсним правочину щодо укладення договору оренди землі від 01.11.2006 року між Зіньківською районною державною адміністрацією та ОСОБА_4 і угоди від 30.12.2011 року про поновлення договору оренди земельної ділянки від 01.11.2006 року відмовлено в повному обсязі.

У травні 2016 року ОСОБА_2, представник за довіреністю ОСОБА_3, звернувся до Зіньківського районного суду Полтавської області із заявою про перегляд вищевказаного рішення суду у зв`язку з нововиявленими обставинами.

В обґрунтування вказаної заяви зазначив, що Зіньківський районний суд Полтавської області, ухвалюючи рішення від 04.11.2015 року у цивільній справі № 530/667/14-ц, прямо посилався на ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду по справі адміністративного судочинства №816/3735/14 від 25.05.2015 року за скаргою ОСОБА_3 на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 24.03.2015 року по справі № 816/3735/14 за позовом ОСОБА_3 до Зіньківської районної державної адміністрації про визнання протиправними та скасування рішення і зазначив, що згідно ч.3 ст.61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській, або адміністративній справі, що набули законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Тобто підставою для ухвалення рішення Зіньківського районного суду Полтавської області від 04.11.2015 року у цивільній справі № 530/667/14-ц була ухвала Харківського апеляційного адміністративного суду по справі адміністративного судочинства № 816/3735/14 від 25.05.2015 року.

Проте, постановою колегії суддів судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України від 09.02.2016 року були скасовані ухвала Вищого адміністративного суду України від 19 червня 2015 року, ухвала Харківського апеляційного адміністративного суду від 25.05.2015 року та постанова Полтавського окружного адміністративного суду від 24.03.2015 року у справі № 816/3735/14 за позовом ОСОБА_3 до Зіньківської районної державної адміністрації, третя особа: ОСОБА_4 про визнання протиправними та скасування рішення, а провадження в адміністративній справі закрито.

Ухвалою Зіньківського районного суду Полтавської області від 14 березня 2017 року у задоволенні заяви відмовлено. При цьому, суд виходив з того, що зазначені заявником обставини не є нововиявленими у розумінні ст.361 ЦПК України, а також із того, що договір оренди спірної земельної ділянки закінчився 01.01.2017 року, а отже відсутній спір про право.

Ухвалою Апеляційного суду Полтавської області від 18 травня 2017 року скасовано ухвалу Зіньківського районного суду Полтавської області від 14 березня 2017 року, заяву про перегляд за нововиявленими обставинами передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Рішенням Зіньківського районного суду Полтавської області від 26 вересня 2017 року заяву ОСОБА_2, представника ОСОБА_3 за довіреністю, про перегляд рішення суду від 04.11.2015 року за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, ОСОБА_3 про заборону вчиняти перешкоди у правомірному користуванні земельною ділянкою, зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання правочину недійсним, задоволено частково.

Рішення Зіньківського районного суду Полтавської області від 04.11.2015 року скасовано за нововиявленими обставинами.

По первісних позовних вимогах ОСОБА_4 до ОСОБА_5, ОСОБА_3 відмовлено в повному обсязі.

В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання недійсним правочину щодо укладення договору оренди землі від 01.11.20106 року, укладеного між Зіньківською районною державною адміністрацією громадянином ОСОБА_4 та угоди від 30.12.2011 року про поновлення договору оренди земельної ділянки від 01.11.2006 року відмовлено в повному обсязі.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2, представник ОСОБА_3, посилаючись на порушення судом норм процесуального і матеріального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати в частині відмови у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення вимог ОСОБА_3 в повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції дав неправильну оцінку встановленим фактичним обставинам справи та не звернув увагу на те, що ненормативні правові акти органу місцевого самоврядування є актами одноразового застосування, тому вони не можуть бути скасовані чи змінені органом місцевого самоврядування після їх виконання. Окрім того, користування спірною земельною ділянкою було припинено Селянському (фермерському) господарству Михайлів хутір , а не ОСОБА_6

Також вказував, що судом першої інстанції не звернуто уваги на те, що документ, який посвідчував право користування земельною ділянкою, не був повернутий до архіву державного органу земельних ресурсів, де зберігається другий примірник цього документа і у відповідній книзі записів (реєстрації) не було зроблено запису про припинення права користування земельною ділянкою.

Колегія суддів, перевіривши матеріали справи в межах доводів апеляційної скарги та позовних вимог, заявлених в суді першої інстанції, заслухавши пояснення осіб, які беруть участь в справі, дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід відхилити з таких підстав:

Відповідно до п.1 ч.1 ст.307, ст.308 ЦПК України апеляційний суд за результатами розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції вправі відхилити апеляційну скаргу та залишити рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом першої інстанції встановлено, що рішенням 15 сесії 23 скликання Шилівської сільської ради Зіньківського району Полтавської області від 29.02.2000 року та рішенням 10 сесії 23 скликання Зіньківської районної ради Полтавської області від 19.04.2000 року громадянину ОСОБА_6 надано у постійне користування земельну ділянку площею 28 га, ріллі на території Шилівської сільської ради Зіньківського району Полтавської області за межами населених пунктів для розширення фермерського господарства, у зв'язку з чим до державного акту серії НОМЕР_2 від 19.07.1993 року внесено відповідні доповнення (т.1 а.с.121).

Рішенням 27 сесії 23 скликання Шилівської сільської ради від 19.09.2001 року "Про стан використання рільних земель селянських (фермерських) господарств на території сільської ради", серед іншого, вказано голові СФГ "Михайлів хутір" ОСОБА_6 на незадовільне використання земельних ділянок та необхідність вжиття заходів по боротьбі з бур'янами на забур'янених земельних ділянках, які не використовуються протягом поточного року. Підставою слугувало не здійснення СФГ "Михайлів хутір" оброблення земельних ділянок загальною площею майже 40 га. (т.1 а.с.120).

15.04.2002 року ОСОБА_6 звернувся до сесії Шилівської сільської ради із заявою, згідно якої просив вилучити земельну ділянку орендовану СФГ "Михайлів хутір" у зв'язку з неможливістю ефективно обробляти землю через несприятливу економічну ситуацію (т.1 а.с.119).

Рішенням 1 сесії 24 скликання Шилівської сільської ради від 16.04.2002 року відмінено рішення 15 сесії 23 скликання від 29.02.2000 року "Про надання в постійне користування земельної ділянки площею 28,0 га." та припинено дію договору оренди земельної ділянки загальною площею 39,3 га з головою СФГ "Михайлів хутір" - ОСОБА_6 та зобов'язано спеціаліста по земельних ресурсах ОСОБА_7 внести відповідні зміни до земельно-облікових документів ( т.1 а.с.118).

21.01.2005 року голова СФГ "Михайлів хутір" ОСОБА_6 звернувся до голови Зіньківської РДА із заявою про вилучення земельної ділянки, що знаходиться в його користуванні площею 22,3 га, у зв'язку з неможливістю подальшого обробітку (т.1 а.с.116).

Розпорядженням голови Зіньківської РДА від №19 від 24.01.2005 року припинено СФГ "Михайлів хутір" право постійного користування земельною ділянкою площею 22,3 га (державний акт на право постійного користування землею НОМЕР_2, зареєстрований виконавчим комітетом Шилівської сільської ради 19.07.1993 року за №1), наданою для ведення селянсько (фермерського) господарства за межами населених пунктів на території Шилівської сільської ради в зв'язку з добровільною відмовою землекористувача. Зобов'язано голову СФГ "Михайлів хутір ОСОБА_6 повернути земельну ділянку згідно акту прийому-передачі в стані придатному для подальшого використання за цільовим призначенням та здати державний акт на право постійні користування землею, серії НОМЕР_2, зареєстрований Зіньківською районною радою 19.07.19993 року за №1 до районної державної адміністрації (т.1 а.с.117).

Розпорядженням № 519 Зіньківської РДА від 01.11.2016 року передано в оренду ОСОБА_4 земельні ділянки загальною площею 55,54 га із земель запасу на території Шилівської сільської ради за межами населеного пункту для ведення товарного сільськогосподарського виробництва терміном на 5 років ( т.1 а.с.10).

В цей же день між ОСОБА_4 та Зіньківською районною державною адміністрацією Полтавської області укладено договір оренди землі. Згідно умов цього договору ОСОБА_4 передано в строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення, яка знаходиться на території Шилівської сільської ради Зіньківського району Полтавської області, загальною площею 24,82 га., у тому числі ріллі 24.82 га, на п'ять років. Вказаній земельній ділянці присвоєно кадастровий номер НОМЕР_1. Договір зареєстровано в Зіньківському районному відділі Полтавської регіональної філії Центр ДЗК Держкомземі України , про що в Державному реєстрі земель вчинено запис від 25 січня 2007 за № 040755500247 (т.1 а.с.6-7).

30 грудня 2011 року між ОСОБА_4 та Зіньківською районною державною адміністрацією Полтавської області укладено угоду про поновлення договору оренди земельної ділянки від 01.11.2006 року, за якою договір поновлено на той самий строк і на тих самих умовах до 01.01.2017 року (т.1 а.с.8).

Відмовляючи в задоволенні зустрічних позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що договір оренди землі, укладений між ОСОБА_4 за Зіньківською районною державною адміністрацією Полтавської області, відповідає чинному законодавству, оскільки на момент його укладення між сторонами було досягнуто згоди по всіх істотних умовах договору, що підтверджується підписами сторін та даний договір зареєстровано в Державному реєстрі земель. Тобто сторонами договору не порушено публічного порядку правочину.

Перевіряючи доводи апеляційної скарги, колегія суддів виходить з такого.

Цивільним законодавством поняття нікчемний визначено лише для правочинів. Так, відповідно до ч.2 ст.215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Чинне законодавство не містить такого поняття як нікчемність акту органу місцевого самоврядування .

У рішенні Конституційного Суду України № 7-рп/2009 від 16 квітня 2009 року (справа за конституційним поданням Харківської міської ради щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 19, статті 144 Конституції України, статті 25, частини чотирнадцятої статті 46, частин першої, десятої статті 59 Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні" (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) зроблений правовий висновок про те , що органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб'єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення. Це є „гарантією стабільності суспільних відносин" між органами місцевого самоврядування і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення. Ненормативні правові акти органу місцевого самоврядування є актами одноразового застосування, вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, тому вони не можуть бути скасовані чи змінені органом місцевого самоврядування після їх виконання.

За змістом наведеного висновку неможливість скасування органом місцевого самоврядування свого рішення, на підставі якого виникли правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, пов'язується, перш за все, із запереченням учасників цих правовідносин проти скасування такого рішення.

Окрім того, у цьому випадку правовий висновок Конституційного Суду України не є правовою нормою, яка прямо визначає незаконність акту органу місцевого самоврядування, яким скасований попередній акт індивідуальної дії цього органу.

У разі вирішення спору про незаконність акту органу місцевого самоврядування зазначений висновок Конституційного Суду України є обов'язковим, проте у справі, що розглядається, вимоги про визнання незаконним і скасування рішення 1-ої сесії 24-го скликання Шилівської сільської ради від 16.04.2002 року не заявлялися.

Як вбачається зі змісту заяви ОСОБА_6 до сесії Шилівської сільської ради від 15 квітня 2002 року, він як голова СФГ Михайлів Хутір просив вилучити у нього землі у зв'язку з неможливістю їх ефективного обробітку (т.1 а.с.119), тобто ОСОБА_6 добровільно відмовився від користування наданими йому землями. За таких обставин очевидним є те, що він як учасник правовідносини, пов'язаних з реалізацією його суб'єктивного права на користування землею, не заперечував проти скасування Шилівською сільською радою свого попереднього рішення від 29 лютого 2000 року, яким ці землі були надані йому у користування.

Рішенням 1-ої сесії 24-го скликання Шилівської сільської ради від 16.04.2002 року також припинений договір оренди землі (39,3 га ріллі), який був укладений з ОСОБА_6, при цьому останній до часу своєї смерті (29 вересня 2007 року) це рішення не оскаржував, погодився з ним.

З огляду на наведене твердження апеляційної скарги про нікчемність рішення 1-ої сесії 24-го скликання Шилівської сільської ради від 16.04.2002 року не ґрунтуються на законі та суперечать фактичним обставинам.

Відповідно до п.а) ч.1 ст.141 ЗК України у редакції, що діяла на час видачі розпорядження Голови Зінківської РДА №19 від 24 січня 2005 року однією з підстав припинення права користування земельною ділянкою була

добровільна відмова від права користування земельною

ділянкою.

Ні положення ЗК України, ні Інструкція про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право приватної власності на землю, право колективної власності на землю…, затверджена наказом Державного комітету України по земельних ресурсах №43 від 04 травня 1999 року, не містять норми про те, що моментом припинення права користування землею у разі добровільної відмови від такого права є саме момент повернення до архіву державного органу земельних ресурсів документа, який посвідчував право користування.

Та обставина, що ОСОБА_6 не виконав розпорядження Голови Зінківської РДА №19 від 24 січня 2005 року у частині здачі акту на право постійного користування землею серії ПЛ. №1 від 19 липня 1993 року (т.1 а.с.117) не є самостійною і достатньою підставою для висновку про те, що землі фактично і формально не були вилучені з його користування.

Як вбачається зі змісту зустрічної позовної заяви (т.1 а.с.126-129), ОСОБА_3, посилаючись на рішення Зінківського районного суду Полтавської області від 28 лютого 2013 року (т.1 а.с.99), стверджує, що укладення договору оренди землі із ОСОБА_4 у листопаді 2006 року порушило її право ведення фермерського господарства. Згідно рішення Зінківського районного суду Полтавської області від 28 лютого 2013 року за ОСОБА_3 визнано право на спадщину після померлого 29 вересня 2007 року ОСОБА_6, у тому числі корпоративні права засновника юридичної особи СФГ Михайлів хутір . Отже, підставою недійсності договору оренди землі ОСОБА_3 вважає факт передачі в оренду земельної ділянки без припинення права постійного користування землею, яке належало спадкодавцю ОСОБА_6

У постанові Верховного Суду України №6-3113цс15 від 23 листопада 2016 року сформульована така правова позиція :

За змістом частини першої статті 14 Закону України Про фермерське господарство фермерське господарство та його члени відповідно до закону мають право, зокрема продавати або іншим способом відчужувати земельну ділянку, передавати її в оренду, заставу, спадщину.

Статтею 23 цього Закону передбачено, що успадкування фермерського господарства (цілісного майнового комплексу або його частини) здійснюється відповідно до закону.

До складу майна фермерського господарства (складеного капіталу) можуть входити: будівлі, споруди, облаштування, матеріальні цінності, цінні папери, продукція, вироблена господарством в результаті господарської діяльності, одержані доходи, інше майно, набуте на підставах, що не заборонені законом, право користування землею, водою та іншими природними ресурсами, будівлями, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права (в тому числі на інтелектуальну власність), грошові кошти, які передаються членами фермерського господарства до його складеного капіталу (стаття 19 Закону України Про фермерське господарство ).

Згідно із частиною першою статті 20 зазначеного Закону майно фермерського господарства належить йому на праві власності. Член фермерського господарства має право на отримання частки майна фермерського господарства при його ліквідації або у разі припинення членства у фермерському господарстві. Розмір частки та порядок її отримання визначаються статутом фермерського господарства.

Відповідно до статті 191 ЦК України підприємство як єдиний майновий комплекс є нерухомістю. Права на земельну ділянку та інші об'єкти нерухомого майна, які входять до складу єдиного майнового комплексу підприємства, підлягають державній реєстрації в органах, що здійснюють державну реєстрацію прав на нерухоме майно.

За положеннями статті 182 ЦК України до складу спадщини входить лише те нерухоме майно, право на яке зареєстровано в органах, що здійснюють державну реєстрацію нерухомого майна.

Таким чином, видача свідоцтва про право на спадщину на майно, яке підлягає державній реєстрації, провадиться після подання правовстановлюючих документів про належність цього майна спадкодавцеві.

Згідно з частиною 1 статті 92 ЗК України (у редакції чинній на час виникнення спірних відносин) право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановленого строку.

Зі змісту частини другої статті 92 ЗК України вбачається, що передача земельної ділянки у постійне користування громадянам не передбачена.

Пунктом 6 Перехідних положень ЗК України визначено, що громадяни та юридичні особи, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але за цим Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 1 січня 2008 року переоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на них.

Отже, земельні ділянки, надані громадянам або юридичним особам у постійне користування, перебувають у власності держави або у власності територіальної громади до переоформлення у встановленому порядку та отримання у власність чи користування.

Відповідно до частини першої статті 125 ЗК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.

Згідно із частиною першою статті 126 ЗК України право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом, крім випадків, визначених частиною другою цієї статті.

Відповідно до статті 131 ЗК України громадяни та юридичні особи України, а також територіальні громади та держава мають право набувати у власність земельні ділянки на підставі міни, ренти, дарування, успадкування та інших цивільно-правових угод. Укладення таких угод здійснюється відповідно до ЦK України з урахуванням вимог цього Кодексу.

Згідно із частиною першою статті 407 ЦK України право користування чужою земельною ділянкою встановлюється договором між власником земельної ділянки і особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб.

Відповідно до частини другої статті 407 ЦК України (у редакції, що діяла на час відкриття спадщини), та частини другої статті 102 1 ЗК України право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) може відчужуватися і передаватися у порядку спадкування.

Відповідно до статті 1225 ЦK України право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців за загальними правилами спадкування (зі збереженням її цільового призначення) при підтвердженні цього права спадкодавця державним актом на право власності на землю або іншим правовстановлюючим документом. У порядку спадкування можуть передаватися також право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій), право користування чужим майном (сервітут).

Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Згідно статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що право користування земельною ділянкою, що виникло в особи лише на підставі державного акта на право користування земельною ділянкою без укладення договору про право користування земельною ділянкою із власником землі, припиняється зі смертю особи, якій належало таке право і не входить до складу спадщини . .

Зважаючи на наведену правову позицію, а також те, що між власником спірних земельних ділянок (орган місцевого самоврядування) та головою СФГ Михайлів хутір не укладались договори, положеннями яких передбачалась можливість передачі в порядку спадкування права користування чужими земельними ділянками для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), відсутні законні підстави вважати, що ОСОБА_3 в порядку спадкування отримала право на землі, передані за договором оренди у користування ОСОБА_4, тобто не можна стверджувати про наявність порушеного, невизнаного або оспорюваного права ОСОБА_3 на зазначену земельну ділянку.

Окрім того, з довідки державної статистичної звітності про наявність земель та розподіл їх власниками земель, землекористувачами, угіддями по Шилівській сільській раді за станом на 01.01.2006 року вбачається, що за ОСОБА_6 як землекористувачем не обліковувалося жодних земельних ділянок на території Шилівської сільської ради.

Земельні ділянки використовувалися ОСОБА_6 для ведення СФГ Михайлів хутір товарного сільськогосподарського виробництва, отже неточність у розпорядженні голови Зінківської РДА №19 від 24 січня 2005 року у частині найменування особи, право користування землею якої припинено, не має суттєвого значення.

В апеляційній скарзі не наведено нових засобів доказування, які б спростовували правильність висновків суду першої інстанції, а також не зроблено посилання на обставини, з якими процесуальне законодавство пов'язує скасування чи зміну судового рішення.

Керуючись ст.303, п.1 ч.1 ст.307, ст.308, ст.315, ст.319 ЦПК України, суд

у х в а л и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2, представника ОСОБА_3, відхилити.

Рішення Зіньківського районного суду Полтавської області від 26 вересня 2017 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя О. А.Лобов

Судді С.А. Гальонкін

В.М. Триголов

З оригіналом згідно

Суддя О.А.Лобов