Рішення

від 04.12.2017 по справі 910/13769/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04.12.2017Справа №910/13769/17

За позовом Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Страхові гарантії"

до Національної поліції України

та Департаменту патрульної поліції

про стягнення 136 050,00 грн. Суддя Грєхова О.А.

Представники сторін:

від позивача: Косач Г.А., за довіреністю;

від відповідача - 1: Грімова Г.М., за довіреністю;

від відповідача - 2: Ковтун А.М., за довіреністю.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд Господарського суду міста Києва були передані позовні вимоги Приватного акціонерного товариства Страхова компанія Страхові гарантії до Національної поліції України про стягнення страхового відшкодування в розмірі 136050,00 грн.

Позовні вимоги вмотивовано тим, що Приватним акціонерним товариством Страхова компанія Страхові гарантії на підставі Договору добровільного страхування наземного транспорту №000224/01/15-ОД від 16.10.2015 року внаслідок настання страхової події - дорожньо-транспортної пригоди виплатило страхове відшкодування власнику автомобіля Audi A7, д.н.з. НОМЕР_2, а тому позивачем відповідно до положень статті 27 Закону України Про страхування та статті 993 Цивільного кодексу України отримано право зворотної вимоги до особи, відповідальної за завдану шкоду. Позивач зазначає, що оскільки вина у вчиненні ДТП поліцейським патрульної роти УПП в м. Суми капралом поліції Дриглової Е.Ю. встановлена у судовому порядку, останній зобов'язаний відшкодувати шкоду, завдану своїм працівником у розмірі 136050,00 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.08.2017 року позовну заяву Приватного акціонерного товариства Страхова компанія Страхові гарантії повернуто без розгляду на дооформлення на підставі п. 1 ч. 1 ст. 63 ГПК України.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 18.09.2017 апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Страхові гарантії" задоволено частково, ухвалу Господарського суду м. Києва від 17.08.2017 року у справі №910/13769/17 скасовано, в задоволенні вимоги про винесення окремої ухвали відмовлено, позовну заяву Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Страхові гарантії" та додані до неї документи передано Господарському суду міста Києва для розгляду позовної заяви по суті.

28.09.2017 до Господарського суду міста Києва повернулись матеріали апеляційного оскарження ухвали Господарського суду міста Києва від 17.08.2017 у справі № 910/13769/17.

Розпорядженням керівника апарату Господарського суду міста Києва від 28.09.2017 № 04-2763 призначено повторний автоматичний розподіл справи № 910/13769/17, за результатами якого позовну заяву передано для подальшого розгляду судді Грєховій О.А.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.10.2017 було порушено провадження у справі № 910/13769/17, розгляд справи призначено на 30.10.2017.

12.10.2017 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва представником позивача було подано клопотання про долучення документів до матеріалів справи.

30.10.2017 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва представником відповідача було подано клопотання про заміну неналежного відповідача належним або залучення до участі у справі іншого відповідача.

У судовому засіданні 30.10.2017, розглянувши клопотання представника відповідача про залучення до участі у справі іншого відповідача, заміну неналежного відповідача належним або залучення до участі у справі іншого відповідача, суд в порядку статті 24 Господарського процесуального кодексу України залучив до участі у справі в якості іншого відповідача Департамент патрульної поліції Національної поліції України.

Враховуючи невиконання відповідачем вимог ухвал Господарського суду міста Києва від 02.10.2017 та залученням до участі у справі іншого відповідача, розгляд справи було відкладено на 20.11.2017.

08.11.2017 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від представника позивача надійшло клопотання про долучення документів до матеріалів справи.

16.11.2017 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва представником відповідача-1 було подано відзив на позовну заяву, в якому відповідач-1 хаперечуючи проти позову вказав, що Національна поліція України не є власником автомобіля .

У судове засідання 20.11.2017 представники позивача та відповідача-1 з'явились.

Представник відповідача-2 у судовому засіданні подав клопотання про долучення документів до матеріалів справи та відзив на позовну заяву, у якому відповідач-2 заперечуючи проти позову, зазначає, що цивільно-правова відповідальність власника автомобіля Toyota Prius, д.н.з. НОМЕР_3, станом на 07.07.2016 відповідно до страхового полісу № АІ/9009434 була застрахована у ПрАТ Українська страхова компанія Княжа Вієнна Іншуранс Груп з лімітом відповідальності 50000,00 грн. Відтак, оскільки зазначений страховик у межах суми страхового відшкодування за шкоду, заподіяну майну, виплатив позивачу 49500,00 грн., що підтверджується копією платіжного доручення від 13.12.2016 № ЗР069556, відсутні правові підстави для стягнення з відповідача на користь позивача коштів у порядку регресу в розмірі 136050,00 грн. Також, відповідач-2 зазначив, що при зверненні до суду з позовом, позивач не врахував правило конкуренції норм загальних і норм спеціальних, оскільки саме Законом України Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів встановлено, в яких межах страховик при настанні страхового випадку відшкодовує оцінену шкоду, заподіяну життю, здоров'ю або майна третьої особи.

У судовому засіданні 20.11.2017 судом було оголошено перерву до 04.12.2017.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.11.2017, в порядку ст. 89 ГПК України, виправлено допущену помилку в назві відповача-2, так вірною назвою відповідача-2 є Департамент патрульної поліції.

23.11.2017 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва представником відповідача-2 було подано додаткове обґрунтування підстав відзиву на позовну заяву.

30.11.2017 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від представника позивача надійшло клопотання про долучення документів до матеріалів справи, серед яких заява про уточнення позовних вимог, відповідно до якої, вважаючи що власником джерела підвищеної небезпеки (атомобіля Toyota Prius, д.н.з. НОМЕР_3) є Департамент патрульної поліції, керуючись ст. 22 ГПК України, позивач просить стягнути суму виплаченого страхового відшкодування саме з відповідача-2.

Представник відповідача-2 у судове засідання 04.12.2017 з'явився та подав клопотання про призначення судової автотоварознавчої експертизи, в обґрунтування якого, відповідач-2 зазначає, що доданий до позовної заяви звіт про визначення вартості матеріального збитку, складений ТОВ Експертна компанія Укравтоекспертиза-Стандарт від 09.08.2016 не відповідає вимогам встановленим для звіту про оцінку майна, оскільки не містить докладного опису об'єкта оцінки та пошкоджень (дефектів) об'єкта оцінки, не наведено обґрунтування засобів і обсягу відновлювальних робіт та не додано письмової заяви оцінювача про якість використаних вихідних даних при проведенні оцінки.

Розглянувши в судовому засіданні клопотання відповідача-2 про призначення судової експертизи, заслухавши представників сторін, суд дійшов наступного висновку.

Так, відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно з ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Відповідно до ст. 41 ГПК України для роз'яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань, господарський суд призначає судову експертизу. Учасники судового процесу мають право пропонувати господарському суду питання, які мають бути роз'яснені судовим експертом. Остаточне коло цих питань встановлюється господарським судом в ухвалі. Проведення судової експертизи доручається державним спеціалізованим установам чи безпосередньо особам, які відповідають вимогам, встановленим Законом України "Про судову експертизу". Особа, яка проводить судову експертизу (далі - судовий експерт) користується правами і несе обов'язки, зазначені у статті 31 цього Кодексу.

Згідно п. 2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 року № 4 "Про деякі питання практики призначення судової експертизи" відповідно до статті 1 Закону судова експертиза - це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об'єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи, що перебуває у провадженні, зокрема, суду. Водночас і згідно з частиною першою статті 41 ГПК експертиза призначається для з'ясування питань, що потребують спеціальних знань. Як видно з зазначених норм права перед судовими експертами не ставляться правові питання, вирішення яких чинним законодавством віднесено до компетенції суду, зокрема, про відповідність окремих нормативних актів вимогам закону, про правову оцінку дій сторін тощо.

Судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування.

Якщо наявні у справі докази є взаємно суперечливими, їх оцінку в разі необхідності може бути здійснено господарським судом з призначенням відповідної судової експертизи.

В матеріалах справи наявний Звіт про визначення вартості матеріального збитку від 09.08.2016, який складений сертифікованим експертом, в присутності представника позивача та відповідача-2, який 01.08.2016 проводив огляд автомобіля з подальшим складанням висновку.

Судом також встановлено, що вказана оцінка виконана у відповідності до Методики товарознавчої експертизи та оцінки дорожніх транспортних засобів, яка затверджена наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України від 24.11.2003р. № 142/5/2092.

При цьому, доводи відповідача-2, зазначені в обґрунтування поданого клопотання, спростовуються матеріалами справи, оскільки наявний в матеріалах справи звіт про визначення вартості матеріального збитку від 09.08.2016 містить докладний опис об'єкта оцінки та пошкоджень (дефектів) об'єкта оцінки, які зазначені у Протоколі огляду транспортного засобу від 01.08.2016, який є Додатком № 1 до вказаного звіту, а також містить сертифікат якості оцінки, що є 17 сторінкою вказаного звіту.

Разом з тим, з Протоколу огляду транспортного засобу від 01.08.2016 вбачається, що він підписаний представником відповідача-2, який був присутній при огляді транспортного засобу та діяв на підставі Довіреності № 79 від 22.06.2016, копія якої наявна в матеріалах справи.

Враховуючи викладене та оскільки потреби в призначенні експертизи немає у зв'язку з наявністю в матеріалах справи звіту про визначення вартості матеріального збитку від 09.08.2016, суд дійшов до висновку, що зазначене вище клопотання не підлягає задоволенню.

У судовому засіданні 04.12.2017 представник позивача подав заяву про відмову від позовних вимог до Національної поліції України.

Згідно з ч. 4 ст. 22 ГПК України позивач вправі до прийняття рішення по справі відмовитись від позову.

Відповідно до ч. 1 статті 78 ГПК України відмова позивача від позову, визнання позову відповідачем і умови мирової угоди сторін викладаються в адресованих господарському суду письмових заявах, що долучаються до справи. Ці заяви підписуються відповідно позивачем, відповідачем чи обома сторонами.

Згідно з ч. 2 статті 78 ГПК України до прийняття відмови позивача від позову або до затвердження мирової угоди сторін господарський суд роз'яснює сторонам наслідки відповідних процесуальних дій, перевіряє, чи є повноваження на вчинення цих дій у представників сторін.

Розглянувши у судовому засіданні 04.12.2017 заяву представника позивача про відмову від позову до Національної поліції України, роз'яснивши позивачу наслідки відповідної процесуальної дії, перевіривши повноваження представника позивача на вчинення зазначеної дії, а також те, що вказана дія не суперечить законодавству та не порушує прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб, суд приймає заяву позивача про відмову від позову.

Згідно з ч. 4 статті 78 ГПК України про прийняття відмови позивача від позову або про затвердження мирової угоди сторін господарський суд виносить ухвалу, якою одночасно припиняє провадження у справі.

Пункт 4 ч. 1 статті 80 ГПК України передбачає, що господарський суд припиняє провадження у справі, якщо позивач відмовився від позову і відмову прийнято господарським судом.

З урахуванням викладеного, зважаючи на те, що відмова від позову у даній справі в частині вимог до відповідача-1 не порушує чиїхось прав та інтересів, підстав для її неприйняття судом не встановлено, господарський суд приймає відмову позивача від позову в частині позовних вимог до Національної поліції України.

У зв'язку з тим, що позивач з власної ініціативи письмовою заявою відмовився від позову в частині вимог до Національної поліції України і відмова прийнята господарським судом, провадження у справі в цій частині підлягає припиненню на підставі п. 4 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України.

У судовому засіданні представник позивача надав усні пояснення по суті спору, позовні вимоги до Департаменту патрульної поліції підтримав в повному обсязі.

Представник Департаменту патрульної поліції надав усні пояснення по суті спору, проти позову заперечив.

На виконання вимог ст. 81-1 Господарського процесуального кодексу України складено протоколи судових засідань, які долучено до матеріалів справи.

Відповідно до ст. 82 ГПК України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та витребуваних судом.

У судовому засіданні 04.12.2017 відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

16.10.2015 між ОСОБА_7 (далі - страхувальник) та Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "Страхові Гарантії" (далі - позивач) було укладено Договір добровільного страхування наземного транспортного засобу №000224/01/15-ОД, відповідно до якого позивачем були застраховані майнові інтереси страхувальника, пов'язані з експлуатацією наземного транспортного засобу, а саме: автомобіля марки Audi A7, д.н.з. НОМЕР_2.

Як вбачається з матеріалів справи, 07.07.2016 близько 03 год. 35 хв., водій ОСОБА_8, керуючи автомобілем марки Toyota Prius, д.н.з. НОМЕР_3 при виїзді з другорядної дороги вул. О.Береста на головну вул. Г.Кондатьєва, не надала дорогу та допустила зіткнення з автомобілем марки Audi A7, д.н.з. НОМЕР_2, під керуванням водія ОСОБА_9, внаслідок чого автомобілі отримали механічні пошкодження.

В результаті дорожньо-транспортної пригоди було пошкоджено застрахований позивачем автомобіль Audi A7, д.н.з. НОМЕР_2.

Постановою Ковпаківського районного суду міста Суми від 22.09.2016 ОСОБА_8 визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, та застосовано до неї адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 340,00 грн.

Відповідно до Звіту про визначення вартості матеріального збитку, завданого власнику транспортного засобу Audi A7, д.н.з. НОМЕР_2 № С-16-264 від 09.08.2016, вартість відновлювального ремонту автомобіля марки Audi A7, д.н.з. НОМЕР_2, складає 224201,98 грн.

Згідно з п. 16.7.1 Договору добровільного страхування виплата страхового відшкодування здійснюється безпосередньо страхувальнику (вигодонабувачу) у два етапи:

- страховик сплачує першу частину страхового відшкодування у строк не пізніше п'ятнадцяти робочих днів після складання страхового відшкодування, визначеному у страховому акті;

- решта 30% страхового відшкодування сплачується страховиком лише за умови документального підтвердження страхувальником оплати вартості відновлювального ремонту транспортного засобу (копія платіжного доручення або товарний і фіскальний чеки (при наявності РРО) або прибутковий касовий ордер, оформлені належним чином) та надання Акту виконаних робіт.

Позивачем був складений та підписаний страховий акт № 2001 від 25.08.2016, згідно з яким пошкодження автомобіля марки Audi A7, д.н.з. НОМЕР_2, внаслідок ДТП, визнано позивачем страховим випадком, визначено, що вартість страхового відшкодування складає 204204,98 грн., та з урахуванням п. 16.7.1 Договору добровільного страхування призначено до виплати страхове відшкодування в розмірі 142943,49 грн.

На підставі сформованого страхового акту № 2001 від 25.08.2016 позивачем було здійснено виплату страхового відшкодування в розмірі 130693,49 грн., що підтверджується копією платіжного доручення № 528 від 29.08.2016 на суму 130693,49 грн.

Надалі, на підставі наданого страхувальником товарного чеку та Акту виконаних робіт від 01.11.2016, позивачем було сформовано страховий акт № 2013 від 15.12.2016, на підставі якого здійснено виплату страхового відшкодування у розмірі 54856,51 грн. (30% від суми страхового відшкодування), що підтверджується копією платіжного доручення № 606 від 27.12.2016.

Таким чином, загальна суму страхового відшкодування, сплаченого власнику автомобіля марки Audi A7, д.н.з. НОМЕР_2, склала 185550,00 грн.

15.05.2106 року позивач звернувся до відповідача- 1 з заявою про відшкодування шкоди в порядку регресу в розмірі 136050,00 грн.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач посилається на те, що оскільки вина у вчиненні ДТП поліцейським патрульної роти УПП в м. Суми капралом поліції ОСОБА_8 встановлена у судовому порядку, відповідач-2 зобов'язаний відшкодувати шкоду, завдану своїм працівником у розмірі 136050,00 грн.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Суд вважає, що позовні вимоги Приватного акціонерного товариства Страхова компания Страхові гарантії підлягають задоволенню з наступних підстав.

Положення статті 22 Цивільного кодексу України передбачає, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Також, статтею 27 Закону України Про страхування та статтею 993 Цивільного кодексу України визначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем на виконання зобов'язань за Договором добровільного страхування наземного транспорту №000224/01/15-ОД від 16.10.2015 року, предметом якого є страхування транспортного засобу Audi A7, д.н.з. НОМЕР_2, було відшкодовано на користь страхувальника 185550,00 грн.

Згідно зі ст. ст. 512, 514 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою у випадках, встановлених законом.

Таким законом, зокрема, є норми ст. 993 ЦК України та ст. 27 Закону України Про страхування , відповідно до яких до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Тобто у таких правовідносинах відбувається передача (перехід) права вимоги від страхувальника (вигодонабувача) до страховика. Нового зобов'язання з відшкодування збитків при цьому не виникає, оскільки відбувається заміна кредитора: потерпілий (страхувальник) передає страховику, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат право вимоги до особи, відповідальної за спричинення шкоди. Отже, страховик виступає замість потерпілого у деліктному зобов'язанні.

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Новий кредитор набуває прав та обов'язків свого попередника. Відповідно, заміною кредитора деліктне зобов'язання не припиняється, оскільки відповідальна за спричинену шкоду особа свій обов'язок із відшкодування шкоди не виконала.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року у справі №3-303гс15.

Частинами першою та другою статті 1187 Цивільного кодексу України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо - і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до пунктів 1, 3 частини 1 статті 1188 Цивільного кодексу України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою, а за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.

Отже, за змістом вказаних норм, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини.

В пункті 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.03.1992 р. № 6 визначено, що джерелом підвищеної небезпеки належить визнавати будь-яку діяльність, здійснення якої створює підвищену імовірність заподіяння шкоди через неможливість контролю за нею людини, а також діяльність по використанню, транспортуванню, зберіганню предметів, речовин і інших об'єктів виробничого, господарського чи іншого призначення, які мають такі ж властивості. Майнова відповідальність за шкоду, заподіяну діями таких джерел, має наставати як при цілеспрямованому їх використанні, так і при мимовільному прояві їх шкідливих властивостей (наприклад, у випадку заподіяння шкоди внаслідок мимовільного руху автомобіля).

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, вина особи, яка керувала транспортним засобом Toyota Prius, д.н.з. НОМЕР_3, встановлена у судовому порядку Постановою Ковпаківського районного суду міста Суми від 22.09.2016 ОСОБА_8 визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, та застосовано до неї адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 340,00 грн.

Відповідно до частини 4 статті 35 Господарського процесуального кодексу України вирок суду в кримінальному провадженні або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для господарського суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про страхування" страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів громадян та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати громадянами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.

Статтею 4 Закону України "Про страхування" визначено, що майнові інтереси, які пов'язані із володінням, користуванням і розпорядженням майном, а також інтереси, пов'язані з відшкодуванням страхувальником заподіяної ним шкоди особі або її майну, а також шкоди, заподіяної юридичній особі (страхування відповідальності) віднесені до об'єктів страхування.

Абзацом 1 статті 9 Закону України „Про страхування" визначено, що страхова сума - грошова сума, в межах якої страховик відповідно до умов страхування зобов'язаний провести виплату при настанні страхового випадку.

Страхове відшкодування - це страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку (абзац 16 статті 9 Закону України „Про страхування").

Абзацем 18 статті 9 Закону України Про страхування передбачено, що франшиза - частина збитків, що не відшкодовується страховиком згідно з договором страхування.

Пунктом 22.1 статті 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено, що при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Відносини у сфері оцінки шкоди регулюються Законом України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" та Постановою КМУ "Про затвердження Національного стандарту № 1 "Загальні засади оцінки майна та майнових прав" № 1440 від 10.09.2003р.

За приписами ч. 4 ст. 3 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" процедури оцінки майна встановлюються нормативно-правовими актами з оцінки майна. У випадках проведення незалежної оцінки майна складається звіт про оцінку майна. У випадках самостійного проведення оцінки майна органами державної влади та органами місцевого самоврядування складається акт оцінки майна. Вимоги до звітів про оцінку майна та актів оцінки майна встановлюються відповідно до статті 12 цього Закону.

У відповідності до ч. 1 ст. 7 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" оцінка майна проводиться у випадках, встановлених законодавством України, міжнародними угодами, на підставі договору, а також на вимогу однієї з сторін угоди та за згодою сторін.

Проведення оцінки майна згідно положень п. 9 ч. 2 ст. 7 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" є обов'язковим у випадках необхідності визначення збитків або розміру відшкодування у випадках, встановлених законом.

Механізм оцінки колісних транспортних засобів встановлюється Методикою товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів (КТЗ), затвердженою Міністерством Юстиції України та Фондом державного майна України 24.11.03 (далі - Методика).

Відповідно до п. 4.3. Методики за результатами оцінки оцінювач складає звіт про оцінку КТЗ, у якому зазначається інформація, передбачена п. 4.4. Методики.

Положеннями ч.1 ст.12 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" встановлено, що звіт про оцінку майна є документом, що містить висновки про вартість майна та підтверджує виконані процедури з оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання відповідно до договору. Звіт підписується оцінювачами, які безпосередньо проводили оцінку майна, і скріплюється печаткою та підписом керівника суб'єкта оціночної діяльності.

Як встановлено судом, звітом про визначення вартості матеріального збитку №С16-264 від 09.08.2016 року визначено вартість матеріального збитку, завданого власнику автомобіля Audi A7, д.н.з. НОМЕР_2 у розмірі 224201,98 грн.

Висновок був виконаний відповідно до Методики товарознавчої експертизи та оцінки дорожніх транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України № 142/5/2092 від 24 листопада 2003 року.

Зазначений висновок був складений сертифікованим експертом, який в присутності представника позивача та відповідача 01.08.2016 року проводив огляд автомобіля з подальшим складанням протоколу огляду транспортного засобу та висновку №С16-264, про що зазначено в самому висновку та про що свідчать підписи представників відповідача в протоколі огляду транспортного засобу від 01.08.2016 року і відмітка представника відповідача-1 про отримання виклику на огляд транспортного засобу.

Відповідно до статті 1166 Цивільного кодексу України, шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до статті 1172 Цивільного кодексу України, юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.

Отже, відповідальність юридичної або фізичної особи настає лише у випадках, коли особа, з вини якої заподіяна шкода, знаходиться з даною організацією в трудових відносинах, і шкода, заподіяна нею у зв'язку з виконанням трудових (службових) обов'язків.

При цьому під виконанням працівником своїх трудових (службових) обов'язків розуміється виконання ним роботи, зумовленої трудовим договором (контрактом), посадовими інструкціями, а також роботи, яка хоча і виходить за межі трудового договору чи посадової інструкції, але доручається юридичною або фізичною особою, або спричинена необхідністю, як на території роботодавця, так і за її межами. Це можуть бути дії виробничого, господарського, технічного та іншого характеру, вчинення яких безпосередньо входить до службових обов'язків працівника.

Згідно зі статтею 1192 Цивільного кодексу України з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Матеріалами справи підтверджується, що на час скоєння ДТП особою, яка володіє транспортним засобом на відповідній правовій підставі є Департамент патрульної поліції (далі - відповідач-2), що підтверджується, зокрема довідкою відповідача-2 № 5655/41/3/05-2017 від 27.10.2017, у якій Департамент патрульної поліції повідомив, що на момент ДТП, яка сталася 07.07.2016, автомобіль марки Toyota Prius, д.н.з. НОМЕР_3 (номер кузова НОМЕР_1) перебував на балансі відповідача-2 на підставі спільного наказу МВС України та Національної поліції України від 26.01.2016 № 42/46, відповідно до акту приймання-передачі майна від 20.02.2016 № 42/64/16, затвердженого спільним наказом МВС України та Національної поліції України від 30.06.2016 № 583/550.

Також, відповідачем-2 зазначено, що 26.10.2016 Департамент патрульної поліції став власником автомобіля Toyota Prius, д.н.з. НОМЕР_3 (номер кузова НОМЕР_1), про що видане свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_4, при цьому, номерний знак транспортного засобу було змінено з НОМЕР_3 на 112717.

При цьому, відповідач-2 ані у відзиві на позовну, ані у додаткових обгрунтуваннях підстав відзиву на позовну заяву, ані у судових засіданнях не заперечував, що станом на дату скоєння дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_8 була співробітником Департаменту патрульної служби.

Таким чином, відповідальність за шкоду, заподіяну транспортному засобу Audi A7, д.н.з. НОМЕР_2, має нести саме відповідач-2 як юридична особа, з винних неправомірних дій працівника якого сталася дорожньо-транспортна пригода, внаслідок якої застрахований позивачем автомобіль зазнав технічних ушкоджень.

З матеріалів справи вбачається, що цивільно-правова відповідальність власника автомобіля Toyota Prius, д.н.з. НОМЕР_3, на момент скоєння вищезазначеної ДТП була застрахована у Приватному акціонерному товаристві Українська страхова компанія Княжа вієнна іншуранс груп , згідно з Полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АІ/9009434.

Відповідно до Полісу АІ/9009434 ліміт відповідальності: за шкоду по життю та здоров'ю 100 000,00 грн., за шкоду по майну 50 000,00 грн., франшиза 500,00 грн.

Судом встановлено, що Приватним акціонерним товариством Українська страхова компанія Княжа вієнна іншуранс груп було сплачено позивачу страхове відшкодування у межах ліміту вищезазначеного полісу, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією платіжного доручення № ЗР069556 від 13.12.2016 на суму 49500,00 грн.

З огляду на викладене, різниця між виплаченою позивачем сумою страхового відшкодування та стягнутою сумою страхового відшкодування зі страховика, у якого було застраховано цивільно-правової відповідальність, складає 136050,00 грн.

Статтею 1194 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Отже, в силу вимог ст. 1194 ЦК України, оскільки відповідач-1 застрахував свою цивільно-правову відповідальність, то на нього покладається додаткова (субсидіарна) відповідальність, як на власника джерела підвищеної небезпеки - учасника ДТП, та роботодавця винної у вчиненні ДТП особи, яка настає лише у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої шкоди.

Враховуючи те, що сума страхового відшкодування була сплачена Приватним акціонерним товариством Українська страхова компанія Княжа вієнна іншуранс груп позивачу та розмір такої страхової виплати є недостатнім для повного відшкодування завданої позивачу шкоди, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги про стягнення з відповідача-1 136050,00 грн. страхового відшкодування заявлені обґрунтовано.

Як встановлено в ст. 43 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

В силу вимог ст. 33, 34 цього Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Департамент патрульної поліції під час розгляду справи не надав суду жодних доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги, як і не надав доказів часткової або повної сплати заявленої до стягнення суми.

Враховуючи вищевикладене, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог у повному обсязі, з покладенням судового збору на відповідача-2, в порядку ст. 49 Господарського процесуального кодексу України.

Крім того, відповідно до п. 4.8 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 7 від 21.02.2013 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України", якщо судом апеляційної інстанції скасовано ухвалу місцевого господарського суду з числа зазначених у частині сьомій статті 106 ГПК або судом касаційної інстанції скасовано ухвалу з числа зазначених у частині четвертій статті 111 13 ГПК з передачею справи на розгляд суду першої інстанції, то розподіл сум судового збору, пов'язаного з розглядом відповідних апеляційної та/або касаційної скарг, здійснюється судом першої інстанції за результатами розгляду ним справи згідно із загальними правилами статті 49 ГПК.

Керуючись ст. 4 3 , 32, 33, 34, 43, 44, 49, 78, 80, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд,

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Департаменту патрульної поліції (03048, м. Київ, вулиця Федора Ернста, будинок 3; ідентифікаційний код: 40108646) на користь Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Страхові гарантії" (03150, м. Київ, вулиця Предславинська, будинок 11/13, офіс 211; ідентифікаційний код: 21957067) страхове відшкодування в розмірі 136 050 (сто тридцять шість тисяч п'ятдесят) грн. 00 коп., витрати по сплаті судового збору в розмірі 2 040 (дві тисячі сорок) грн. 75 коп. та витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги в розмірі 1 600 (одна тисяча шістсот) грн. 00 коп.

3. Після набрання рішенням Господарського суду міста Києва законної сили видати відповідний наказ.

4. Прийняти заяву Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Страхові гарантії" про відмову від позову в частині вимог до Національної поліції України про стягнення 136 050,00 грн.

5. Провадження у справі № 910/13769/17 в частині вимог Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Страхові гарантії" до Національної поліції України про стягнення 136 050,00 грн. припинити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 07.12.2017.

Суддя О.А. Грєхова