Постанова

від 08.02.2018 по справі 910/13769/17

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"08" лютого 2018 р. Справа№ 910/13769/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Гаврилюка О.М.

суддів: Суліма В.В.

Тищенко А.І.

за участю представників сторін згідно із протоколом судового засідання від 08.02.2018

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

Департаменту патрульної поліції

на рішення Господарського суду міста Києва від 04.12.2017, повний текст якого підписаний 07.12.2017,

у справі № 910/13769/17 (судя - Грєхова О.А.)

за позовом Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Страхові гарантії"

до Національної поліції України,

Департаменту патрульної поліції

про стягнення 136 050,00 грн.

ВСТАНОВИВ:

Позов заявлено про стягнення страхового відшкодування в розмірі 136 050,00 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 04.12.2017, повний текст якого підписаний 07.12.2017, у справі № 910/13769/17 позов задоволено повністю.

Стягнуто з Департаменту патрульної поліції на користь Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Страхові гарантії" страхове відшкодування в розмірі 136050,00 грн., витрати по сплаті судового збору в розмірі 2040,75 грн. та витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги в розмірі 1600, 00 грн. Прийнято заяву Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Страхові гарантії" про відмову від позову в частині вимог до Національної поліції України про стягнення 136 050,00 грн. Провадження у справі № 910/13769/17 в частині вимог Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Страхові гарантії" до Національної поліції України про стягнення 136 050,00 грн. припинено.

Рішення мотивоване тим, що вина у вчиненні ДТП поліцейським патрульної роти УПП в м. Суми капралом поліції ОСОБА_3. встановлена у судовому порядку, другий відповідач зобов'язаний відшкодувати шкоду, завдану своїм працівником у розмірі 136 050,00 грн. Матеріалами справи підтверджується, що на час скоєння ДТП особою, яка володіє транспортним засобом на відповідній правовій підставі є Департамент патрульної поліції , що підтверджується, зокрема, довідкою відповідача-2 № 5655/41/3/05-2017 від 27.10.2017, у якій Департамент патрульної поліції повідомив, що на момент ДТП, яка сталася 07.07.2016, автомобіль марки Toyota Prius, д.н.з. НОМЕР_2 (номер кузова НОМЕР_1) перебував на балансі другого відповідача, на підставі спільного наказу МВС України та Національної поліції України від 26.01.2016 № 42/46, відповідно до акту приймання-передачі майна від 20.02.2016 № 42/64/16, затвердженого спільним наказом МВС України та Національної поліції України від 30.06.2016 № 583/550. Таким чином, відповідальність за шкоду, заподіяну транспортному засобу Audi A7, д.н.з. НОМЕР_3, має нести саме другий відповідач, як юридична особа, з винних неправомірних дій працівника якого сталася дорожньо-транспортна пригода, внаслідок якої застрахований позивачем автомобіль зазнав технічних ушкоджень. Враховуючи те, що сума страхового відшкодування сплачена Приватним акціонерним товариством Українська страхова компанія Княжа вієнна іншуранс груп позивачу та розмір такої страхової виплати є недостатнім для повного відшкодування завданої позивачу шкоди, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги про стягнення з другого відповідача 136 050,00 грн. страхового відшкодування заявлені обґрунтовано.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, Департамент патрульної поліції звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 04.12.2017 у справі № 910/13769/17 та прийняти постанову, якою у задоволенні позову Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Страхові гарантії" до Департаменту патрульної поліції відмовити.

Апеляційна скарга мотивована порушенням місцевим господарським судом норм матеріального і процесуального права та неповним з'ясуванням всіх обставин справи.

Підстави апеляційної скарги обґрунтовуються наступними доводами.

На думку скаржника, з посиланням на рішення Конституційного суду України від 03.10.2001 у справі № 12-рп/2001, господарським судом першої інстанції помилково застосовано до спірних правовідносин ч.1 ст. 1172 ЦК України, а також, в порушення ст. 24 ГПК України не залучено до участі у справі як співвідповідача Державне казначейство України, враховуючи те, що рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства у порядку черговості надходження таких документів.

Також, скаржник вказує на те, що господарським судом першої інстанції не залучено у справі, в якості третьої особи поліцейського ОСОБА_3, з вини якої сталась дорожньо-транспортна пригода, оскільки після виплати стягнутого страхового відшкодування, Казначейство в порядку регресу може звернутись з позовною заявою про відшкодування збитків, завданих державному бюджету, до суду, відповідачем у якій буде винна у завдання матеріальної шкоди особа - поліцейський ОСОБА_3

Скаржник вважає, що прийнявши оскаржуване рішення, судом першої інстанції допущено порушення частини 4 статті 22 ГПК України, у зв'язку із прийняттям після початку розгляду справи по суті заяви про одночасну зміну підстави і предмету позову.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 19.12.2017 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Департаменту патрульної поліції на рішення Господарського суду міста Києва від 04.12.2017 у справі № 910/13769/17, а ухвалою від 15.01.2018 призначено справу до розгляду на 08.02.2018.

Розпорядженням начальника управління автоматизованого документообігу суду та моніторингу виконання документів Київського апеляційного господарського суду № 09.1-08/308/18 від 07.02.2018 р. справу № 910/13769/17, у зв'язку із перебуванням судді Коротун О.О., яка не є головуючим суддею (суддею-доповідачем), на лікарняному, відповідно до підпунктів 2.3.25, 2.3.49 пункту 2.3 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, призначено до повторного автоматизованого розподілу.

Згідно із протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07.02.2018 р., справу № 910/13769/17 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Гаврилюк О.М., судді: Сулім В.В., Тищенко А.І.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 07.02.2018 прийнято матеріали справи № 910/13769/17 з розгляду апеляційної скарги Департаменту патрульної поліції на рішення Господарського суду міста Києва від 04.12.2017 до свого провадження.

09.01.2018 через відділ канцелярії суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якій позивач заперечує проти доводів апеляційної скарги, просить рішення Господарського суду міста Києва від 04.12.2017 залишити без змін.

Представник першого відповідача у судовому засіданні надав пояснення по суті спору.

Представник другого відповідача у судовому засіданні 08.02.2018 підтримав вимоги апеляційної скарги, просив рішення Господарського суду міста Києва від 04.12.2017 скасувати, прийняти постанову, якою у задоволенні позову Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Страхові гарантії" до Департаменту патрульної поліції, відмовити.

Представник позивача у судове засідання 08.02.2018 не з'явився, про місце та час судового засідання повідомлений належним чином. Після обговорення, враховуючи, що згідно із ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, судова колегія ухвалила розглядати апеляційну скаргу за відсутності представника позивача.

Відповідно до ч. 1 ст. 270 ГПК України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.

Згідно із ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Колегія суддів, розглянувши наявні матеріали, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку фактичних обставин даної господарської справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, встановила наступне.

Позивачем до Господарського суду міста Києва подано позовну заяву про стягнення з Національної поліції України суми виплаченого страхового відшкодування в розмірі 136 050,00 грн.

В подальшому, господарським судом першої інстанції, розглянувши клопотання представника відповідача про залучення до участі у справі іншого відповідача, заміну неналежного належним або залучення до участі у справі іншого відповідача, в порядку статті 24 ГПК України залучено до участі у справі в якості іншого відповідача - Департамент патрульної поліції Національної поліції України.

04.12.2017 представник позивача, на підставі ч. 4 ст. 22 ГПК України, подав заяву про відмову від позовних вимог до Національної поліції України, яка була прийнята господарським судом першої інстанції, з урахуванням того, що відмова від позову у даній справі в частині вимог до першого відповідача не порушує чиїхось прав та інтересів, підстав для її неприйняття судом не встановлено, у зв'язку із чим провадження у справі в цій частині підлягає припиненню на підставі п. 4 ст. 80 ГПК України.

Як вбачається із матеріалів справи, 16.10.2015 між ОСОБА_4 та позивачем укладено договір добровільного страхування наземного транспортного засобу № 000224/01/15-ОД, відповідно до якого позивачем застраховані майнові інтереси страхувальника, пов'язані з експлуатацією наземного транспортного засобу, а саме: автомобіля марки Audi A7, д.н.з. НОМЕР_3.

Відповідно до ст. 16 Закону України "Про страхування" від 07.03.1996 № 85/96-ВР (далі - Закон № 85/96-ВР) договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

Така ж норма закріплена і в ч. 1 ст. 979 ЦК України.

Згідно із ст. 8 Закону № 85/96-ВР страховий випадок - подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.

07.07.2016 близько 03 год. 35 хв., водій ОСОБА_3, керуючи автомобілем марки Toyota Prius, д.н.з. НОМЕР_2 при виїзді з другорядної дороги вул. О.Береста на головну вул. Г.Кондатьєва, не надала дорогу та допустила зіткнення з автомобілем марки Audi A7, д.н.з. НОМЕР_3, під керуванням водія ОСОБА_5, внаслідок чого автомобілі отримали механічні пошкодження.

В результаті дорожньо-транспортної пригоди було пошкоджено застрахований позивачем автомобіль Audi A7, д.н.з. НОМЕР_3.

Постановою Ковпаківського районного суду міста Суми від 22.09.2016 ОСОБА_3 визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, та застосовано до неї адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 340,00 грн.

Відповідно до Звіту про визначення вартості матеріального збитку, завданого власнику транспортного засобу Audi A7, д.н.з. НОМЕР_3 № С-16-264 від 09.08.2016, вартість відновлювального ремонту автомобіля марки Audi A7, д.н.з. НОМЕР_3, складає 224 201,98 грн.

Згідно із п. 16.7.1 договору добровільного страхування виплата страхового відшкодування здійснюється безпосередньо страхувальнику (вигодонабувачу) у два етапи:

- страховик сплачує першу частину страхового відшкодування у строк не пізніше п'ятнадцяти робочих днів після складання страхового відшкодування, визначеному у страховому акті;

- решта 30% страхового відшкодування сплачується страховиком лише за умови документального підтвердження страхувальником оплати вартості відновлювального ремонту транспортного засобу (копія платіжного доручення або товарний і фіскальний чеки (при наявності РРО) або прибутковий касовий ордер, оформлені належним чином) та надання Акту виконаних робіт.

Позивачем був складений та підписаний страховий акт № 2001 від 25.08.2016, згідно з яким пошкодження автомобіля марки Audi A7, д.н.з. НОМЕР_3, внаслідок ДТП, визнано позивачем страховим випадком, визначено, що вартість страхового відшкодування складає 204 204,98 грн., та з урахуванням п. 16.7.1 договору добровільного страхування призначено до виплати страхове відшкодування в розмірі 142 943,49 грн.

На підставі сформованого страхового акту № 2001 від 25.08.2016 позивачем здійснено виплату страхового відшкодування в розмірі 130 693,49 грн., що підтверджується копією платіжного доручення № 528 від 29.08.2016 на суму 130 693,49 грн.

Надалі, на підставі наданого страхувальником товарного чеку та Акту виконаних робіт від 01.11.2016, позивачем було сформовано страховий акт № 2013 від 15.12.2016, на підставі якого здійснено виплату страхового відшкодування у розмірі 54 856,51 грн. (30% від суми страхового відшкодування), що підтверджується копією платіжного доручення № 606 від 27.12.2016.

Таким чином, загальна суму страхового відшкодування, сплаченого власнику автомобіля марки Audi A7, д.н.з. НОМЕР_3, склала 185 550,00 грн.

15.05.2106 року позивач звернувся до першого відповідача з заявою про відшкодування шкоди в порядку регресу в розмірі 136 050,00 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем на виконання зобов'язань за договором добровільного страхування наземного транспорту №000224/01/15-ОД від 16.10.2015, предметом якого є страхування транспортного засобу Audi A7, д.н.з. НОМЕР_3, відшкодовано на користь страхувальника 185 550,00 грн.

Згідно зі ст. ст. 512, 514 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою у випадках, встановлених законом.

Таким законом, зокрема, є норми ст. 993 ЦК України та ст. 27 Закону України Про страхування , відповідно до яких до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Тобто у таких правовідносинах відбувається передача (перехід) права вимоги від страхувальника (вигодонабувача) до страховика. Нового зобов'язання з відшкодування збитків при цьому не виникає, оскільки відбувається заміна кредитора: потерпілий (страхувальник) передає страховику, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат право вимоги до особи, відповідальної за спричинення шкоди. Отже, страховик виступає замість потерпілого у деліктному зобов'язанні.

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Новий кредитор набуває прав та обов'язків свого попередника. Відповідно, заміною кредитора деліктне зобов'язання не припиняється, оскільки відповідальна за спричинену шкоду особа свій обов'язок із відшкодування шкоди не виконала.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року у справі №3-303гс15.

Частинами першою та другою статті 1187 ЦК України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо - і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до пунктів 1, 3 частини 1 статті 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою, а за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.

Отже, за змістом вказаних норм, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини.

В пункті 4 постанови пленуму Верховного Суду України від 27.03.1992 р. № 6 визначено, що джерелом підвищеної небезпеки належить визнавати будь-яку діяльність, здійснення якої створює підвищену імовірність заподіяння шкоди через неможливість контролю за нею людини, а також діяльність по використанню, транспортуванню, зберіганню предметів, речовин і інших об'єктів виробничого, господарського чи іншого призначення, які мають такі ж властивості. Майнова відповідальність за шкоду, заподіяну діями таких джерел, має наставати як при цілеспрямованому їх використанні, так і при мимовільному прояві їх шкідливих властивостей (наприклад, у випадку заподіяння шкоди внаслідок мимовільного руху автомобіля).

Пунктом 3 ч. 2 ст. 11 ЦК України встановлено, що завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі є підставою виникнення цивільних прав і обов'язків.

Відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, зокрема, порядок виплати такого відшкодування та дії сторін при настанні страхового випадку, регулюються Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" від 01.07.2004 № 1961-IV (далі Закон № 1961).

Згідно із ст. 22 Закону № 1961 у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Відповідно до ст. 29 Закону № 1961 у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України; якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.

Колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується із висновком господарського суду першої інстанції про те, що матеріалами справи підтверджується, що вина особи, яка керувала транспортним засобом Toyota Prius, д.н.з. НОМЕР_2, встановлена у судовому порядку Постановою Ковпаківського районного суду міста Суми від 22.09.2016 ОСОБА_3 визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, та застосовано до неї адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 340,00 грн.

Відповідно до ч. 4 ст. 35 ГПК України (в редакції станом на момент прийняття оскарженого рішення) вирок суду в кримінальному провадженні або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для господарського суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Відповідно до статті 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.

Отже, відповідальність юридичної або фізичної особи настає лише у випадках, коли особа, з вини якої заподіяна шкода, знаходиться з даною організацією в трудових відносинах, і шкода, заподіяна нею у зв'язку з виконанням трудових (службових) обов'язків.

При цьому під виконанням працівником своїх трудових (службових) обов'язків розуміється виконання ним роботи, зумовленої трудовим договором (контрактом), посадовими інструкціями, а також роботи, яка хоча і виходить за межі трудового договору чи посадової інструкції, але доручається юридичною або фізичною особою, або спричинена необхідністю, як на території роботодавця, так і за її межами. Це можуть бути дії виробничого, господарського, технічного та іншого характеру, вчинення яких безпосередньо входить до службових обов'язків працівника.

Згідно із статтею 1192 ЦК України з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Як вбачається із матеріалів справи, на час скоєння ДТП особою, яка володіє транспортним засобом на відповідній правовій підставі є другий відповідач, що підтверджується довідкою за № 5655/41/3/05-2017 від 27.10.2017, у якій останній повідомив, що на момент ДТП, яка сталася 07.07.2016, автомобіль марки Toyota Prius, д.н.з. НОМЕР_2 (номер кузова НОМЕР_1) перебував на балансі другого відповідача на підставі спільного наказу МВС України та Національної поліції України від 26.01.2016 № 42/46, відповідно до акту приймання-передачі майна від 20.02.2016 № 42/64/16, затвердженого спільним наказом МВС України та Національної поліції України від 30.06.2016 № 583/550.

Другим відповідачем не заперечується, що 26.10.2016 він став власником автомобіля Toyota Prius, д.н.з. НОМЕР_2 (номер кузова НОМЕР_1), про що видане свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_4, при цьому, номерний знак транспортного засобу змінено з НОМЕР_2 на 112717.

Таким чином, відповідальність за шкоду, заподіяну транспортному засобу Audi A7, д.н.з. НОМЕР_3, має нести другий відповідач, як юридична особа, з винних неправомірних дій працівника якого сталася дорожньо-транспортна пригода, внаслідок якої застрахований позивачем автомобіль зазнав технічних ушкоджень.

З матеріалів справи вбачається, що цивільно-правова відповідальність власника автомобіля Toyota Prius, д.н.з. НОМЕР_2, на момент скоєння вищезазначеної ДТП була застрахована у Приватному акціонерному товаристві Українська страхова компанія Княжа вієнна іншуранс груп , згідно з Полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АІ/9009434.

Відповідно до Полісу АІ/9009434 ліміт відповідальності: за шкоду по життю та здоров'ю 100 000,00 грн., за шкоду по майну 50 000,00 грн., франшиза 500,00 грн.

Абзацем 18 статті 9 Закону України Про страхування передбачено, що франшиза - частина збитків, що не відшкодовується страховиком згідно з договором страхування.

Матеріалами справи підтверджується, що Приватним акціонерним товариством Українська страхова компанія Княжа вієнна іншуранс груп сплачено позивачу страхове відшкодування у межах ліміту вищезазначеного полісу, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією платіжного доручення № ЗР069556 від 13.12.2016 на суму 49 500,00 грн., отже, різниця між виплаченою позивачем сумою страхового відшкодування та стягнутою сумою страхового відшкодування зі страховика, у якого було застраховано цивільно-правової відповідальність, складає 136 050,00 грн.

Статтею 1194 ЦК України передбачено, що особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Отже, з урахуванням вимог ст. 1194 ЦК України, на другого відповідача, як на власника джерела підвищеної небезпеки - учасника ДТП, та роботодавця винної у вчиненні ДТП особи, яка настає лише у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої шкоди.

Враховуючи викладене, у другого відповідача, як роботодавця винної у ДТП особи, виник обов'язок відшкодувати позивачу страхове відшкодування у розмірі 136 050,00 грн., здійсненого позивачем.

Таким чином, сума страхового відшкодування сплачена Приватним акціонерним товариством Українська страхова компанія Княжа вієнна іншуранс груп позивачу, однак, розмір такої страхової виплати є недостатнім для повного відшкодування завданої позивачу шкоди, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується із висновком господарського суду першої інстанції про те, що позовні вимоги про стягнення з другого відповідача 136 050,00 грн. страхового відшкодування заявлені обґрунтовано та є такими, що підлягають задоволенню.

Київський апеляційний господарський суд не погоджується із доводами апеляційної скарги, враховуючи викладене та наступне.

Відповідно до п. 3 рішення Конституційного суду України від 03.10.2001 у справі № 12-рп/2001 підстави і порядок відшкодування шкоди регулюються Законом України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду" від 01.12.1994 № 266/94-ВР, а аналіз норм вказаного закону, свідчить про те, що він не розповсюджується на спірні правовідносини, отже посилання скаржника на вказане рішення та незастосування місцевим судом ст. 1174 ЦК України, та помилкове застосування ст. 1172 ЦК України, є безпідставним.

Рішення суду про стягнення коштів з державного органу не впливає на права чи обов'язки Казначейства щодо позивача чи відповідача, а виконання Казначейством рішення суду та безспірне списання коштів з рахунку державного органу (боржника) не ставиться у залежність від участі (неучасті) Казначейства у справі. Оскільки рішення у справі № 910/13769/17 не впливає на права чи обов'язки Державної казначейської служби по відношенню до позивача чи відповідача, правові підстави для залучення Державної казначейської служби України до участі у справі як в якості співвідповідача, так і в якості третьої особи, відсутні.

Посилання скаржника на можливість звернення Казначейства після виплати стягнутого страхового відшкодування з позовом до ОСОБА_3 в порядку регресу як до особи, винної у заподіянні шкоди, посилаючись на норми Бюджетного кодексу України є безпідставним, оскільки згідно із ст. 132 Кодексу законів про працю України, відповідальність працівника за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації при виконанні трудових обов'язків, обмежена розміром середнього місячного заробітку.

Як вбачається із матеріалів справи, предметом позову у даній справі є стягнення страхового відшкодування в розмірі 136 050,00 грн., сплаченого позивачем власником застрахованого автомобіля, внаслідок ДТП, а зміст матеріально-правової вимоги позивача та обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги у справі не змінювався позивачем, тому доводи скаржника щодо порушення господарським судом першої інстанції норм ГПК України, а саме ст. 22, є безпідставними.

З огляду на викладене, правові підстави для скасування рішення Господарського суду міста Києва від 04.12.2017 у справі № 910/13769/17 та для задоволення апеляційної скарги Департаменту патрульної поліції, відсутні.

Твердження апеляційної скарги не спростовують висновків, викладених у рішенні Господарського суду міста Києва від 04.12.2017 у справі № 910/13769/17.

Скаржником, на підтвердження доводів щодо неправильного застосування норм процесуального та матеріального права, не наведено обставин, які б свідчили про наявність таких порушень.

Отже, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час перегляду рішення судом апеляційної інстанції, скаржник не подав жодних належних та допустимих доказів на підтвердження власних доводів, які могли б бути прийняті та дослідженні судом апеляційної інстанції в розумінні ст.ст. 73, 74, 76-79 ГПК України.

За встановлених обставин, на думку колегії суддів, висновок місцевого суду про наявність правових підстав для задоволення заявлених позовних вимог відповідає нормам чинного законодавства, фактичним обставинам справи і наявним у ній матеріалам, а доводи апеляційної скарги його не спростовують.

З огляду на викладене, підстав для зміни або скасування рішення місцевого суду не вбачається.

Керуючись ст.ст. 269, 270, 275, 276, 281-284 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Департаменту патрульної поліції на рішення Господарського суду міста Києва від 04.12.2017 у справі № 910/13769/17 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 04.12.2017 у справі № 910/13769/17 залишити без змін.

Повний текст постанови складено та підписано 09.02.2018.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена відповідно до положень, викладених у ст.ст. 286- 291 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя О.М. Гаврилюк

Судді В.В. Сулім

А.І. Тищенко