Ухвала

від 07.12.2017 по справі 761/10121/14-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА [1]

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 грудня 2017 року м. Київ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду міста Києва в складі:

головуючого - Левенця Б.Б.

суддів - Ратнікової В.М., Борисової О.В.

при секретарі - Куркіній І.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України на ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 23 серпня 2017 року по справі за скаргою ОСОБА_1 на постанову державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Шевченко Максима Романовича про стягнення виконавчого збору у виконавчому провадженні, заінтересована особа Публічне акціонерне товариство Златобанк , -

в с т а н о в и л а :

У червні 2017 року заявник звернувся до суду зі скаргою, в якій зазначив, що постановою державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Сивокозова О.М. від 09 листопада 2015 року було відкрито виконавче провадження ВП №49263604 з примусового виконання виконавчого листа № 2/761/186/2016, виданого 22 жовтня 2015 року Шевченківським районним судом міста Києва про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ Златобанк заборгованості за кредитним договором № 113/1/13-KL від 19 квітня 2013 року в розмірі 63 625 485,96 грн., заборгованості за кредитним договором № 83/1/13-KL від 29 березня 2013 року у розмірі 16 883 848,75 грн., а також судових витрат в розмірі 1827,00 грн.

Після ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження ВП №49263604, 06 червня 2017 року заявнику стало відомо про винесення головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Шевченком М.Р. постанови від 19 травня 2017 року про стягнення виконавчого збору.

Посилаючись на те, що державний виконавець невірно застосував вимоги Закону України Про виконавче провадження в редакції від 21 квітня 1999 року, який втратив чинність, а також відсутність передбачених Законом України Про виконавче провадження в редакції від 21 квітня 1999 року та Законом України Про виконавче провадження в діючій редакції підстав для стягнення із боржника виконавчого збору, просив визнати неправомірною і скасувати постанову державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Шевченко М.Р. від 19 травня 2017 року у виконавчому провадженні № 49263604 про стягненняз ОСОБА_1 виконавчогозбору урозмірі 8051116,11грн.(а.с.1-3)

Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 23 серпня 2017 року, скаргу задоволено, визнано незаконною та скасовано постанову державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Шевченко М.Р. від 19 травня 2017 року про стягнення виконавчого збору у виконавчому провадженні №49263604, що відкрито на підставі виконавчого листа №2/761/186/2015, виданого Шевченківським районним судом міста Києва 22 жовтня 2015 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ Златобанк заборгованості по кредиту. (а.с.66-70)

В апеляційній скарзі представник Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України - Бігдан А.В. посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просила скасувати ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 23 серпня 2017 року та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні скарги. На обґрунтування скарги представник апелянта зазначила, що пунктом 7 Розділу XIII Прикінцеві та перехідні положення Закону України Про виконавче провадження № 1404-VIII від 02 червня 2016 року врегульовано питання здійснення саме виконавчих дій, а не виконавчих проваджень, вказувала, що виконавчий збір підлягає стягненню незалежно від того чи було здійснено стягнення коштів за виконавчим документом органами державної виконавчої служби, крім випадків визначених ст. 27 Закону України Про виконавче провадження , тому вважала, що виконавчі дії проведені державним виконавцем у відповідності до вимог закону. (а.с.75-79)

В судовому засіданні представник Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України - ЯрмоленкоК.Ю. підтримала скаргу і просила її задовольнити.

Інші особи в судове засідання не з'явились, про час та місце розгляду справи були сповіщені належним чином про що у справі є докази. Представник ОСОБА_1 - ОСОБА_6 подав заяву про відкладення розгляду справи, посилаючись на зайнятість в інших справах. (а.с.100-106)

Зважаючи на вимоги ч. 5 ст. 76, ч. 2 ст. 305 ЦПК України, колегія суддів визнала повідомлення належним, а неявку такою, що не перешкоджає апеляційному розглядові справи.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст. 383 ЦПК України, сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.

Відповідно до положень ст. 387 ЦПКУкраїни, за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу.

У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця задовольнити вимогу заявника та усунути порушення або іншим шляхом поновлює його порушені права чи свободи.

Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і права чи свободи заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.

Згідно ст. 74 Закону України Про виконавче провадження , рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

Рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.

Якщо законом установлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби, то це виключає юрисдикцію адміністративних судів у такій категорії справ.

Відповідна правова позиція міститься і в постановах Верховного Суду України від 24 лютого 2016 року у справі № 6-3077цс15, від 11 листопада 2015 року у справі № 6-2187цс15, яка з огляду на положення ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для застосування судами України.

Судом встановлено, що 22 жовтня 2015 року Шевченківським районним судом міста Києва видано виконавчий лист про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ Златобанк заборгованості за кредитним договором № 113/1/13-KL від 19 квітня 2013 року в розмірі 63 625 485,96 грн., заборгованості за кредитним договором № 83/1/13-KL від 29 березня 2013 року у розмірі 16 883 848,75 грн., а також судових витрат в розмірі 1827,00 грн. (а.с.5-6)

Постановою головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Сивокозова О.М. від 09 листопада 2015 року було відкрито виконавче провадження ВП №49263604. (а.с.7-8)

Постановою головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Сивокозова О.М. від 19 травня 2017 року у виконавчому провадженні ВП №49263604 стягнуто з боржника ОСОБА_1 на користь Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України виконавчий збір у розмірі 8 051 116,11 грн. з посиланням на ст. 28 Закону України Про виконавче провадження від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV. (а.с.10-11)

Згідно зі статтею 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 58 Конституції Українивизначено, що Закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Як вбачається, зокрема, з рішення Конституційного суду України від 9 лютого 1999 року № 1-рп/99[у справі за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів)] до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Відповідно до п. 1 Розділу XIII Прикінцеві та перехідні положення Закону України Про виконавче провадження № 1404-VIII від 02 червня 2016 року, цей Закон набирає чинності одночасно з набранням чинності Законом України Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів , крім статей 8, 9 та положень, що стосуються діяльності приватних виконавців, які вводяться в дію через три місяці з дня набрання чинності цим Законом.

З набранням чинності вказаним Законом України Про виконавче провадження № 1404-VIII від 02 червня 2016 року визнається таким, що втратив чинність Закон України Про виконавче провадження № 606-XIV від 21 квітня 1999 року, крім статті 4, яка втрачає чинність через три місяці з дня набрання чинності цим Законом.

З Прикінцевих та перехідних положень Закону України Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів від 02 червня 2016 року № 1403-VIII вбачається, що цей Закон набирає чинності через три місяці з дня його опублікування, крім пункту 7 цього розділу цього Закону, який набирає чинності з дня, наступного за днем опублікування цього Закону.

Враховуючи, що Закон України Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів опубліковано 05 липня 2016 року, тому Закон України Про виконавче провадження № 1404-VIII від 02 червня 2016 року набрав чинності 05 жовтня 2016 року.

Згідно п. 7 Розділу XIII Прикінцеві та перехідні положення Закону України Про виконавче провадження № 1404-VIII від 02 червня 2016 року, виконавчі дії, здійснення яких розпочато до набрання чинності цим Законом, завершуються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Після набрання чинності цим Законом виконавчі дії здійснюються відповідно до цього Закону.

Таким чином, поширення дії норм вказаного Законуна правовідносини щодо оскарження рішення державного виконавця залежить від часу винесення такого рішення державним виконавцем.

Оскільки постанова головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Сивокозова О.М. про стягнення виконавчого збору винесено 19 травня 2017 року, тобто на момент чинності Закону України Про виконавче провадження № 1404-VIII від 02 червня 2016 року, то правові підстави для застосування норм Закону України Про виконавче провадження № 606-XIV від 21 квітня 1999 року, який на час винесення оскаржуваної постанови втратив чинність, відсутні.

За змістом оскаржуваної постанови, остання винесена головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України СивокозовимОлександром Миколайовичем, проте підписана головним державним виконавцем Шевченко М.Р. (а.с.10-11)

Вищевказане свідчить, що державним виконавцем не дотримано вищенаведених вимог законодавства, оскаржувана постанова не може бути визнана законною і обґрунтованою.

Тому, ухвала районного суду про визнання незаконною і скасування оскаржуваної постанови є правильною по суті вирішення спору.

При цьому, таке судове рішення не перешкоджає державному виконавцю вирішувати питання про стягнення виконавчого збору з боржника в межах цього виконавчого провадження у випадку наявності підстав, передбачених ст. 27 Закону України Про виконавче провадження від 02 червня 2016 року № 1404-VІІІ.

Інші доводи апеляційної скарги цих висновків суду не спростовують, тому колегія суддів їх відхилила.

Керуючись ст.ст. 303, п. 1 ч. 1 ст. 312, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія судів, -

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України відхилити.

Ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 23 серпня 2017 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили негайно з моменту проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Судді Апеляційного суду міста Києва: Б.Б.Левенець

В.М.Ратнікова

О.В.Борисова

Справа № 22-ц/796/11928/2017

Унікальний номер 761/10121/14-ц

Головуючий у першій інстанції - Осаулов А.А.

Доповідач Левенець Б.Б.