Ухвала

від 07.12.2017 по справі 607/6029/17

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 607/6029/17Головуючий у 1-й інстанції Братасюк В.М. Провадження № 22-ц/789/1321/17 Доповідач - Загорський О.О. Категорія - 41

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 грудня 2017 р. Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Тернопільської області в складі:

головуючого - Загорського О.О.

суддів - Ходоровський М. В., Щавурська Н. Б.,

секретар судового засідання - Панькевич Т.І.

за участі - ОСОБА_1

і її представника ОСОБА_2,

представника ОСОБА_3 ОСОБА_4 - ОСОБА_5

ОСОБА_6

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Тернополі цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Тернопільського міськрайонного суду від 20 жовтня 2017 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 ОСОБА_4 про зобов'язання спростувати недостовірну інформацію, стягнення моральної шкоди і зобов'язання сплатити недоплачену суму коштів при звільненні,

ВСТАНОВИЛА:

12.05.2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду із вказаним позовом. В обгрунтування позовних вимог зазначено, що відповідачем поширено інформацію, що не відповідає дійсності та принижує її честь і гідність в листі відповіді від 30.11.2016 року, письмових показах відповідача, допитаного в процесуальному статусі свідка у кримінальному провадженні №12016210010003754, котре розслідувалось слідчим СВ ТВП ГУНП в Тернопільській області за зверненням ОСОБА_1, акті порушення трудової дисципліни від 01.04.2016 року, наданій керівником міжнародного благодійного фонду «Дар життя» характеристиці позивача, котра міститься в матеріалах вказаного кримінального провадження.

Окремо ОСОБА_1 вказує на порушення відповідачем вимог трудового законодавства, котрий при її звільненні з роботи не доплатив кошти в сумі 33926, 76 гривень, оскільки розрахунок при звільненні було здійснено виходячи з розміру офіційної заробітної плати ОСОБА_1, проте не було враховано коштів, які щомісячно платив відповідач позивачу в конверті .

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 20.10.2017 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 просить скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове, яким задовольнити позов, посилаючись на порушення норм процесуального права, неповне з'ясування судом обставин що мають значення для справи.

Вказує, що суд у своєму рішенні вказав про пред'явлення позову до неналежного відповідача, але питання заміни неналежного відповідача не вирішив.

Зазначає, що поширенням інформації є викладення її в характеристиках, листах, адресованих іншим особам і у виданій МБФ «Дар Життя» характеристиці містяться не тільки суб'єктивні оціночні судження, але і вказано про неодноразове порушення нею трудової дисципліни, шантажування, вимагання коштів, крадіжку гуманітарної допомоги, однак доказів на підтвердження цих фактів відповідач не надав.

В судовому засіданні ОСОБА_1 і її представник апеляційну скаргу підтримали і навели доводи аналогічні викладеним в апеляційній скарзі.

Представник ОСОБА_3 ОСОБА_4 - ОСОБА_5 апеляційну скаргу заперечив і навів доводи аналогічні викладеним в поданому запереченні на апеляційну скаргу.

Вказав, що ОСОБА_1 повинна була заявляти вимоги до роботодавця МБФ «Дар Життя» , про що її неодноразово роз'яснювалось суддею в суді першої інстанції.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що характеристика видана МБФ «Дар Життя» на підставі акту підписаного усіма працівниками даного фонду щодо ОСОБА_1, була долучена за запитом правоохоронного органу виключно до матеріалів кримінального провадження під час досудового розслідування розпочатого за заявою ОСОБА_1 і докази її оприлюднення у матеріалах справи відсутні. Аналогічно й відомості про ОСОБА_1, викладені в протоколі допиту свідка, відповідача ОСОБА_3 ОСОБА_4, здобуті в межах вказаного кримінального провадження, ніде не оприлюднювалися.

Щодо вимог про стягнення недоплаченої суми заробітної плати при звільненні то суд виходив з того, що при звільненні з роботи підлягає до виплати офіційний дохід працівника, проте аж ніяк не кошти, можливо отримувані працівником від роботодавця в конверті , тобто з приховуванням від оподаткування та сплати соціальних внесків.

Самостійною підставою для відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_7 є їх пред'явлення до неналежного відповідача, оскільки таким повинен бути МБФ «Дар Життя» , а не її керівник.

З таким висновком суду першої інстанції, колегія суддів апеляційного суду погоджується, оскільки висновок суду достатньо вмотивований і грунтується на матеріалах справи.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 03.04.2006 року по 01.06.2016 року працювала у МБФ «Дар Життя» .

Як слідує з довідки Тернопільської об'єднаної державної податкової інспекції ГУ ДФС у Тернопільській області від 23.08.2016 року «Про результати документальної позапланової виїзної перевірки МБФ «Дар Життя» код за ЄДРПОУ 21673507 з питань правильності обчислення, повноти та своєчасності внесення до бюджету сум податку на доходи фізичних осіб та єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 01.07.2013 року - 30.06.2016 року» (а.с. 68-72).

Згідно представлених до перевірки документів встановлено, що ОСОБА_1 була прийнята до МБФ «Дар Життя» на посаду консультанта з 03.04.2006 року.

Посадовий оклад, затверджений штатним розписом підприємства, станом на 01.01.2014 рік становив - 3116 грн., 01.01.2015 року становив - 6118 грн., станом на 01.01.2016 року становив - 3577,50 грн. ( 0,5 ставки ).

29.07.2015 року працівницею МБФ «Дар Життя» ОСОБА_1 було написано власноручно заяву про встановлення їй неповного робочого часу - 20 годин на тиждень (4 години на день) з оплатою в розмірі 0,5 посадового окладу, про що у вищевказаному підприємстві було видано відповідний наказ за №8к від 28.07.2015 року.

Видано наказ №1 від 01.10.2015 року «Про внесення змін до нарахування та виплати надбавок та затвердження штатного розпису» , згідно якого ОСОБА_1 припинено нарахування надбавки у розмірі 872 грн. 15.03.2016 року у МБФ «Дар Життя» видано наказ №2 «Про скорочення штату працівників» , у якому зазначено: скоротити посаду консультанта штатну одиницю у зв'язку зі скороченням фінансування та недоцільності утримання 5 повноцінних консультантів за наявності 4 консультаційних центрів.

31.03.2016 року консультант ОСОБА_1 відмовилась ознайомитись та підписати Наказ №2 від 15.03.2015 року «Про скорочення штату» , про що було складено відповідний акт від 31.03.2016 року.

01.04.2016 року ОСОБА_1 було вислано рекомендований лист з повідомленням про вручення поштового відправлення із попередженням, про майбутнє звільнення з посади, згідно з пунктом 1 статті 40 КЗпП України, з 01.06.2016 року.

01.04.2016 року складено акт про порушення трудової дисципліни консультантом ОСОБА_1 та видано директором МБФ «Дар Життя» розпорядження від 01.04.2016 року - не виходити на роботу у зв'язку відсутністю потреби проведення консультацій для пацієнтів мобільного центру МБФ «Дар Життя» , на період перебування медичного центру поза межами основного місця розташування (за адресою м. Тернопіль, вул. Репіна, 11), згідно розкладу затвердженого 10.03.2016 року.

01.06.2016 року видано наказ № 8-к, про звільнення ОСОБА_1 з посади консультанта у зв'язку зі скороченням штату на підставі п. 1 статті 40 КЗпП України.

МБФ «Дар Життя» працівниці ОСОБА_1 за весь період роботи виплачувало заробітну плату своєчасно і в повному обсязі на картковий рахунок, при звільненні в червні 2016 року проведено остаточний розрахунок, виплатили компенсацію при скороченні, відпускні, а також заробітну плату, в загальній сумі 16636 грн.

Актом перевірки додержання суб'єктами господарювання законодавства про працю та загальнообов'язкове державне соціальне страхування №19-01-35/163 МБФ «Дар Життя» перевіркою встановлено, що ОСОБА_1 працювала у МБФ "Дар життя" на посаді консультанта за сумісництвом з 03.04.2006 року, а з 04.01.2010 року прийнята на посаду консультанта за основним місцем роботи (а.с. 60-67).

Наказом № 8-к відповідно до поданої заяви, з 29.07.2015 року ОСОБА_1 було встановлено неповний робочий день тривалістю 4 години з оплатою праці відповідно відпрацьованому часу.

Наказом № 2 від 15.03.2016 року "Про скорочення штату працівників" передбачено вивільнення однієї посади консультанта.

31.03.2016 року ОСОБА_1 була ознайомлена із наказом "Про скорочення штату працівників", про що свідчить Акт про відмову від ознайомлення із змістом наказу та підписання даного наказу.

01.04.2016 року наказ "Про скорочення штату працівників" був надісланий на домашню адресу ОСОБА_1 та отриманий нею 04.04.2016 року.

Наказом № 8-к від 01.06.2016 року ОСОБА_1 звільнено з посади консультанта у зв'язку із скороченням штату на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України з 01.06.2016 р.

Трудову книжку ОСОБА_1 отримала в день звільнення - 01.06.16 року, про що свідчить її підпис у книзі обліку руху трудових книжок. Заробітна плата, компенсація за 84 дні невикористаних відпусток та вихідна допомога були перераховані на картковий рахунок ОСОБА_1 в день звільнення - 01.06.2016 року.

Як ОСОБА_1 так і відповідач ОСОБА_3 ОСОБА_4, з метою реалізації своїх прав на звернення, гарантованих ст. 40 Конституції України, зверталися до правоохоронних органів з метою відновлення порушених, на їх думку, особистих майнових та немайнових прав і законного інтересу.

За наслідками розгляду цих звернень вказаними органами складалися висновки. Кожен із сторін даного спору надавав власну оцінку діям один одного, тобто висловлювали суб'єктивні оціночні судження з приводу поведінки кожного з них.

Згідно з ч. 1 ст. 302 ЦК України фізична особа має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію.

Відповідно до ч. 1 ст. 30 Закону України «Про інформацію» ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень.

Пленум Верховного Суду України в п. п. 1, 19 постанови «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» від 27 лютого 2009 року № 1 роз'яснив, що беручи до уваги положення ст. ст. 32, 34 Конституції України, суди при вирішенні справ про захист гідності, честі та ділової репутації повинні забезпечувати баланс між конституційним правом на свободу думки і слова, правом на вільне вираження своїх поглядів та переконань, з одного боку, та правом на повагу до людської гідності, конституційними гарантіями невтручання в особисте і сімейне життя, судовим захистом права на спростування недостовірної інформації про особу, з іншого боку.

Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з'ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.

Відповідно до ч. 2 ст. 47-1 Закону України «Про інформацію» оціночними судженнями, за винятком образи чи наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, зокрема критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, з огляду на характер використання мовних засобів, зокрема гіпербол, алегорій, сатири. Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

Таким чином, відповідно до ст. 277 ЦК України не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб'єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень ст. 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Суду слід уважно розрізняти факти та оціночні судження. Наявність фактів можна довести, а правдивість оціночних суджень не можна. Що ж стосується оціночних суджень, цю вимогу неможливо виконати, вона є порушенням самої свободи поглядів, яка є основною складовою права, гарантованого ст. 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Лінгенс проти Австрії ).

Відповідно до ч. 1 ст. 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім'ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.

Враховуючи вказане колегія суддів приходить до переконання, що суд першої інстанції надав вірну правову оцінку правовідносинам, які виникли між сторонами, належно дослідив докази у справі і дійшов вірного висновку про відмову в задоволенні позову, належним чином обгрунтувавши його у своєму рішенні.

Згідно ч.1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 в апеляційній скарзі вказує, що суд першої інстанції не вирішив питання про заміну неналежного відповідача у справі, чим порушив норми процесуального права.

Колегією суддів критично оцінюються такі доводи апеляційної скарги з наступних підстав.

Згідно ч.1 ст. 33 ЦПК України суд за клопотанням позивача, не припиняючи розгляду справи, замінює первісного відповідача належним відповідачем, якщо позов пред'явлено не до тієї особи, яка має відповідати за позовом.

Матеріали справи не містять доказів того, що позивач подавала клопотання про заміну неналежного відповідача.

Суд першої інстанції у рішенні вказував, про те, що за відсутності клопотання сторони суд позбавлений можливості самостійно змінювати відповідача у справі.

Представник відповідача під час розгляду справи в апеляційному суді вказував, що суд роз'яснював позивачу його право на заміну первісного відповідача належним відповідачем

Колегією суддів критично оцінюються доводи апеляційної скарги, що у характеристиці виданій МБФ «Дар Життя» поширено недостовірну інформацію, оскільки вказано про порушення трудової дисципліни протягом кількох років, шантажування, вимагання, крадіжку гуманітарної допомоги з наступних підстав:

на а.с. 11-12 знаходиться характеристика ОСОБА_1 видана МБФ «Дар Життя» і в змісті якої відсутні твердження про шантажування, вимагання, крадіжку гуманітарної допомоги;

в характеристиці ОСОБА_1 дана оцінка як працівнику МБФ «Дар Життя» , зокрема її відносинам з керівництвом та іншими працівниками фонду;

факти порушення трудової дисципліні зафіксовані в акті (а.с. 10), у цьому ж актів вказано, що ОСОБА_1 показала аморальну поведінку, ображаючи присутніх працівників і вступаючи з ними в конфлікт. Даний акт підписано окрім самого керівника фонду ще десятьма працівниками фонду, вказані в акті обставини не спростовано;

враховуючи вказане, дана характеристика містить оціночні судження керівника щодо свого працівника, які, в силу вимог закону, положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, з врахування практики Європейського суду, не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості;

вказана характеристика була долучена за запитом правоохоронного органу виключно до матеріалів кримінального провадження під час досудового розслідування розпочатого за заявою ОСОБА_1, докази її оприлюднення у матеріалах справи відсутні;

позивач не позбавлений можливості скористатися наданим йому законодавством правом на відповідь, якщо вважає, що оціночні судження або думки принижують його гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку.

Як вказано в п. 58 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Серявін та інші проти України" (Заява N 4909/04) від 10.02.2010 року Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ) зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), N 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Відповідно до ч.1 ст. 60 ЦПК України саме апелянт повинен довести належними доказами обставини, на які він посилається як на підставу для задоволення його вимог, що ним зроблено не було.

У відповідності до ч.1 ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Згідно ч. 2 ст. 308 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Враховуючи вказане, матеріали справи, подані докази, колегія суддів приходить до переконання, що рішення постановлено у відповідності до чинних норм матеріального і процесуального права і підстав для його скасування немає. Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 308, 315, 317 ЦПК України, колегія суддів,-

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Тернопільського міськрайонного суду від 20 жовтня 2017 року залишити без змін.

Судові витрати покласти на сторони в межах понесених ними сум.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий

Судді