Постанова

від 12.04.2018 по справі 607/6029/17

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

12 квітня 2018 року

м. Київ

справа № 607/6029/17

провадження № 61-1506св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Стрільчука В. А. (суддя-доповідач),

суддів: Карпенко С. О., Кузнєцова В. О., Погрібного С. О., Ступак О. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4 на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 20 жовтня 2017 року у складі судді Братасюка В. М. та ухвалу Апеляційного суду Тернопільської області від 07 грудня 2017 року у складі колегії суддів: Загорського О. О., Щавурської Н. Б., Ходоровського М. В.,

ВСТАНОВИВ:

У травні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про зобов'язання cпростувати недостовірну інформацію шляхом публічного вибачення, відшкодування заподіяної моральної шкоди у розмірі 185 500 грн та зобов'язання сплатити недоплачену суму грошових коштів при звільненні у розмірі 33 926 грн 76 коп.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 посилалася на те, що відповідачем поширено інформацію, яка не відповідає дійсності, принижує її честь та гідність. Вказана інформація була розповсюджена у листі-відповіді від 30 листопада 2016 року, письмових показаннях відповідача, який був допитаний слідчим слідчого відділу Тернопільського відділу поліції Головного управління національної поліції в Тернопільській області як свідок у кримінальному провадженні № 12016210010003754, що розслідується за її зверненням, акті порушення трудової дисципліни від 01 квітня 2016 року та характеристиці, наданій їй керівником міжнародного благодійного фонду (далі - МБФ) Дар життя . Відповідачем порушено вимоги трудового законодавства, що виразилося у тому, що при звільненні їй не доплачено грошові кошти у розмірі 33 926 грн 76 коп., оскільки розрахунок було проведено з урахуванням розміру її офіційної заробітної плати, проте не було враховано грошові кошти, які відповідач їй щомісячно виплачував у конверті . Посилаючись на викладене, просила задовольнити позов.

Представник ОСОБА_2 - адвокат ОСОБА_5 подав заперечення на позовну заяву, в якому зазначив, що обставини, викладені позивачем, є недоведеними, а позов пред'явлений до неналежного відповідача. Позовні вимоги є безпідставними.

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 20 жовтня 2017 року в задоволенні позову відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 1 900 грн понесених витрат на правову допомогу.

Відмовляючи в задоволенні позову в частині спростування недостовірної інформації, суд першої інстанції виходив з того, що характеристика, видана МБФ Дар життя на підставі акта, підписаного всіма працівниками цього фонду, щодо ОСОБА_1 була надана на запит правоохоронного органу виключно для приєднання до матеріалів кримінального провадження під час досудового розслідування, розпочатого за її заявою, і докази її оприлюднення у матеріалах справи відсутні. Відомості, викладені у протоколі допиту відповідача, були здобуті у межах цього кримінального провадження і також не оприлюднювалися. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог у частині стягнення недоплаченої суми заробітної плати при звільненні, місцевий суд дійшов висновку, що при звільненні з роботи підлягають виплаті офіційно зароблені працівником кошти, а не кошти, отримувані ним від роботодавця у конверті , тобто з приховуванням від оподаткування та сплати соціальних внесків. Відмовляючи у задоволенні позову в частині відшкодування моральної шкоди, місцевий суд виходив із правомірності звільнення позивача з роботи у зв'язку зі скороченням штату, що ОСОБА_1 у судовому порядку не оскаржує. Крім того, позов пред'явлений до неналежного відповідача.

Ухвалою Апеляційного суду Тернопільської області від 07 грудня 2017 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4 відхилено, рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 20 жовтня 2017 року залишено без змін.

Залишаючи без змін рішення місцевого суду, апеляційний суд виходив з того, що суд першої інстанції дав належну правову оцінку правовідносинам, які виникли між сторонами, дослідив докази у справі та дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позову, обґрунтувавши його у рішенні.

У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - ОСОБА_4 просить скасувати ухвалу апеляційного суду і рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог про спростування недостовірної інформації та направити справу частково на новий розгляд, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції на порушення вимог Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 року в редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваних судових рішень (далі - ЦПК України 2004 року), встановивши, що належним відповідачем у справі є МБФ Дар життя , не залучив його до участі у справі з власної ініціативи. Залишаючи без змін рішення місцевого суду, суд апеляційної інстанції не звернув уваги на те, що обов'язок доказування достовірності поширеної інформації покладається на відповідача, у зв'язку з чим дійшов помилкового висновку, що саме позивач повинен довести належними доказами обставини, на які він посилається як на підставу задоволення його вимог. Суди не дослідили докази, які свідчать про поширення недостовірної інформації, тому безпідставно вважали, що ця інформація є оціночними судженнями.

Представник ОСОБА_2 - адвокат ОСОБА_5 подав відзив на касаційну скаргу та просив її відхилити, посилаючись на те, що оскаржувані судові рішення ухвалені з дотриманням норм матеріального і процесуального права, тому підстави для їх скасування відсутні. У ході розгляду справи в суді першої інстанції позивач не заявляла клопотання про заміну відповідача на належного, а тому суд був позбавлений процесуальної можливості вирішити таке питання з власної ініціативи. Водночас суди попередніх інстанцій, незважаючи на те, що МБФ Дар життя не брав участі у справі, дав оцінку всім доказам, які стосувалися заявлених позовних вимог, у тому числі вмотивовано відхилив доводи позивача про порушення її прав з боку МБФ Дар життя із посиланням на відповідні норми матеріального права.

Згідно з частиною другою статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про відшкодування заподіяної моральної шкоди у розмірі 185 500 грн та в частині зобов'язання відповідача сплатити недоплачену їй суму грошових коштів при звільненні у розмірі 33 926 грн 76 коп. не оскаржується, а тому в касаційному порядку не переглядається.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судові рішення відповідають вимогам статей 213, 214, 315 ЦПК України 2004 року щодо законності та обґрунтованості.

Судами встановлено, що ОСОБА_1 з 03 квітня 2006 року по 01 червня 2016 року працювала у МБФ Дар життя .

У серпні 2008 року Тернопільською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Державної фіскальної служби України у Тернопільській області було проведено документальну позапланову виїзну перевірку фінансово-господарської діяльності МБФ Дар життя , за результатами якої встановлено, що ОСОБА_1 прийнято до МБФ Дар життя на посаду консультанта з 03 квітня 2006 року. Посадовий оклад позивача, затверджений штатним розписом підприємства, станом на 01 січня 2014 року становив 3 116 грн, на 01 січня 2015 року - 6 118 грн, на 01 січня 2016 року - 3 577 грн 50 коп. (0,5 ставки). 29 липня 2015 року ОСОБА_1 власноручно було написано заяву про встановлення їй неповного робочого часу - 20 годин на тиждень (4 години на день) з оплатою в розмірі 0,5 посадового окладу, про що МБФ Дар життя видано наказ від 28 липня 2015 року № 8к. Наказом МБФ Дар життя від 01 жовтня 2015 року № 1 Про внесення змін до нарахування та виплати надбавок і затвердження штатного розпису ОСОБА_1 припинено нарахування надбавки у розмірі 872 грн. 15 березня 2016 року відповідачем видано наказ № 2 Про скорочення штату працівників , яким скорочено посаду консультанта. 31 березня 2016 року ОСОБА_1 відмовилася ознайомитися та підписати вказаний наказ, про що було складено відповідний акт. 01 квітня 2016 року на адресу ОСОБА_1 рекомендованим листом було надіслано попередження про звільнення її з роботи за пунктом 1 статті 40 Кодексу Законів про працю України (далі - КЗпП України) з 01 червня 2016 року, яке отримано позивачем 04 квітня 2016 року. Актом від 01 квітня 2016 року встановлено порушення консультантом ОСОБА_1 трудової дисципліни, директором МБФ Дар життя видано розпорядження про те, що позивач не повинна виходити на роботу у зв'язку з відсутністю потреби проведення консультацій для пацієнтів мобільного центру МБФ Дар життя на період перебування медичного центру поза межами основного місця розташування, згідно з розкладом, затвердженим 10 березня 2016 року.

Аналогічні обставини були встановлені Управлінням Держпраці у Тернопільській області під час перевірки додержання МБФ Дар життя законодавства про працю та загальнообов'язкового державного соціального страхування, про що складено відповідний акт від 18-20 липня 2016 року № 19-01-35/163.

Зміст інформації, наведеної в акті порушення трудової дисципліни від 01 квітня 2016 року, характеристиці МБФ Дар життя , листі-відповіді від 30 листопада 2016 року, письмових показаннях відповідача у кримінальному провадженні, яку просила спростувати ОСОБА_1, зводиться до звинувачення її у неодноразових порушеннях нею трудової дисципліни, шантажуванні, вимаганні коштів, крадіжці гуманітарної допомоги.

Згідно з частиною першою статті 3 Конституції Українилюдина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Відповідно до частини першої статті 34 Конституції України кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань.

Разом з тим відповідно до статті 68 Конституції України кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов'язок не поширювати про особу недостовірну інформацію та таку, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію.

Чинне законодавство не містить визначення понять гідності, честі чи ділової репутації, оскільки вони є морально-етичними категоріями й одночасно особистими немайновими правами, яким закон надає значення самостійних об'єктів судового захисту.

Зокрема, під гідністю слід розуміти визнання цінності кожної фізичної особи як унікальної біопсихосоціальної цінності, з честю пов'язується позитивна соціальна оцінка особи в очах оточуючих, яка ґрунтується на відповідності її діянь (поведінки) загальноприйнятим уявленням про добро і зло, а під діловою репутацією фізичної особи розуміється набута особою суспільна оцінка її ділових і професійних якостей при виконанні нею трудових, службових, громадських чи інших обов'язків.

Згідно зі статтею 297 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожен має право на повагу до його гідності та честі. Гідність та честь фізичної особи є недоторканними. Фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її гідності та честі.

За змістом статей 94, 277 ЦК України, частини четвертої статті 32 Конституції України, статті 10 Конвенції про захист прав людини і основних свобод (далі - Конвенція) кожному гарантується право на захист ділової репутації та спростування недостовірної інформації особою, яка поширила таку інформацію.

Пунктом 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи роз'яснено, що при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право. Під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв'язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі. Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Відповідно до частин першої, другої статті 30 Закону України Про інформацію ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень. Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі Лінгенс проти Австрії суд зазначає, що необхідно розрізняти факти та оціночні судження. Існування фактів можна довести, а правдивість критичного висловлювання не підлягає доведенню. Вимога доводити правдивість критичного висловлювання є неможливою для виконання і порушує свободу на власну точку зору, що є фундаментальною частиною права, захищеного статтею 10 Конвенції.

Пунктом 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи роз'яснено, що відповідно до статті 277 ЦК України не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб'єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції.

Частиною першою статті 10 ЦПК України 2004 року закріплений принцип змагальності сторін у цивільному судочинстві. Відповідно до частини третьої статті 10 ЦПК України 2004 року кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог або заперечень, надавши докази відповідно до вимог статей 57, 60 ЦПК України 2004 року.

Судами встановлено, що як ОСОБА_1, так і ОСОБА_2 з метою реалізації своїх прав на звернення, гарантованих статтею 40 Конституції України, зверталися до правоохоронних органів з метою відновлення порушених, на їх думку, особистих немайнових прав і законних інтересів.

За наслідками розгляду цих звернень вказаними органами складалися висновки. Кожна із сторін цього спору надавала власну оцінку діям одне одного, тобто висловлювали суб'єктивні оціночні судження щодо поведінки кожного з них.

Ухвалюючи рішення про відмову ОСОБА_1 у задоволенні позову в частині зобов'язання відповідача спростувати недостовірну інформацію, суд першої інстанції, з рішенням якого погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про те, що спірна інформація є оціночним судженням, наведеним у характеристиці, виданій МБФ Дар життя на підставі акта, підписаного усіма працівниками благодійного фонду, поданій на запит правоохоронних органів виключно для приєднання до матеріалів кримінального провадження. Тому відсутній повний склад правопорушення, на яке посилається позивач, а саме поширення інформації, що порушує особисті немайнові права або завдає шкоди особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право. Крім того, суд правильно виходив з того, що у матеріалах справи відсутні будь-які докази про оприлюднення характеристики та відомостей щодо позивача, викладених у протоколі допиту свідка ОСОБА_2, які були здобуті в ході досудового розслідування кримінального провадження.

Суди повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і дали їм належну правову оцінку згідно зі статтями 57-60, 212-215, 303, 304, 315 ЦПК України 2004 року, правильно встановили обставини справи, у результаті чого ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам матеріального і процесуального права.

Доводи касаційної скарги про те, що у характеристиці, виданій МБФ Дар життя , поширено недостовірну інформацію, а саме вказано, що ОСОБА_1 протягом тривалого часу порушувала трудову дисципліну, шантажувала, вимагала і займалася розкраданням гуманітарної допомоги, є безпідставними та не заслуговують на увагу, оскільки у характеристиці відсутні будь-які твердження про шантажування, вимагання і крадіжку гуманітарної допомоги, у ній дана оцінка ОСОБА_1 як працівнику МБФ Дар життя , зокрема, її відносинам з керівництвом та іншими працівниками, факти порушення трудової дисципліни зафіксовані в акті, який підписано працівниками благодійного фонду. Видана ОСОБА_1 характеристика містить оціночні судження керівника щодо працівника, які в силу вимог чинного законодавства і положень Конвенції, з урахуванням практики Європейського суду з прав людини не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

Інформація про шантажування, вимагання коштів, крадіжку гуманітарної допомоги, наведена у протоколі допиту свідка ОСОБА_2 у кримінальному провадженні, не є поширенням недостовірної інформації, оскільки ця інформації повідомлена компетентному правоохоронному органу для її перевірки та вжиття передбачених законом заходів реагування.

Згідно з положеннями статті 277 ЦК України і статті 10 ЦПК України 2004 року обов'язок довести, що поширена інформація є достовірною, покладається на відповідача, проте позивач має право подати докази недостовірності поширеної інформації. Позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права.

Що стосується посилання заявника на пункт 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року № 2 Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції , в якому йдеться про те, що суд може з власної ініціативи залучити до участі у справі іншу особу як співвідповідача, то Верховний Суд України у цьому пункті висловив свою позицію щодо застосування частини першої статті 33 ЦПК України 2004 року в редакції, чинній на час прийняття вказаної постанови, згідно з якою суд за клопотанням позивача, не припиняючи розгляду справи, замінює первісного відповідача належним відповідачем, якщо позов пред'явлено не до тієї особи, яка має відповідати за позовом, або залучає до участі у справі іншу особу як співвідповідача. У разі відсутності згоди на це позивача суд залучає до участі в справі іншу особу як співвідповідача.

Однак Законом України Про судоустрій і статус суддів від 07 липня 2010 року № 2453- VI були внесені зміни у частину першу статті 33 ЦПК України 2004 року, якими виключено друге речення цієї частини статті. Отже, на час ухвалення оскаржуваних судових рішень у суду не було повноважень з власної ініціативи залучати до участі у справі іншу особу як співвідповідача.

Інші наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками судів щодо установлення фактичних обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами першої та апеляційної інстанцій, які їх обґрунтовано спростували. Вказані доводи не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, а зводяться до переоцінки доказів, що відповідно до вимог вищенаведеної частини першої статті 400 ЦПК України на стадії перегляду справи у касаційному порядку не допускається.

Згідно з частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків судів попередніх інстанцій та не дають підстав вважати, що цими судами порушено норми процесуального права та/або неправильно застосовано норми матеріального права, касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 20 жовтня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Тернопільської області від 07 грудня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийВ. А. Стрільчук Судді:С. О. Карпенко В. О. Кузнєцов С. О. Погрібний О. В. Ступак