Рішення

від 12.12.2017 по справі 145/746/17

ТИВРІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

іменем України

"12" грудня 2017 р. 145/746/17

2/145/527/2017

Тиврівський районний суд Вінницької області в складі:

головуючого Мазурчака А. Г.

при секретарі Мигдальській Н.М.,

за участі позивача ОСОБА_1,

представника позивача ОСОБА_2

представників відповідача Крочак О.Р., Московко О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в смт. Тиврів цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ТОВ "Агро Інвест Україна" про визнання договору оренди недійсним,

встановив:

Позивач звернувся до суду із позовом в якому вказує, що 18 грудня 2008 року між ним та ТОВ Агро Інвест Україна в особі філії Стояни було укладено договір оренди НОМЕР_2 земельної частки (паю), відповідно до якого він передав, а відповідач по справі прийняв у строкове платне користування земельну ділянку розміром 4,4208 га, цільове призначення - ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Жахнівської сільської ради Тиврівського району Вінницької області.

Вказана земельна ділянка належить йому на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_1 від 03 жовтня 2008 року, виданим на підставі розпорядження Тиврівської районної державної адміністрації № 613 від 14.11.2007 року.

Перед укладенням зазначеного договору оренди між ним та відповідачем по справі було досягнуто домовленості про те, що договір оренди має бути укладено на п'ять років.

Після підписання договору оренди йому було роз'яснено, що він має пройти реєстрацію в Тиврівському районному відділі Вінницької регіональної філії Центру державного земельного кадастру і лише після цього набуде юридичної сили. Оскільки витрати на проведення реєстрації договору оренди брав на себе орендар - ТОВ Агро Інвест Україна , йому було запропоновано отримати його примірник договору оренди вже після проведення його державної реєстрації.

В подальшому він неодноразово звертався до відповідача по справі з вимогою про надання йому примірника договору оренди, однак йому в цьому відмовляли, пояснюючи, що договір оренди було здано на реєстрацію та він ще не зареєстрований.

В листопаді цього року після чергового звернення до Відповідача по справі йому було видано копію договору оренди НОМЕР_2 земельної ділянки (паю).

Однак при ознайомленні з копією договору оренди він виявив, що в п. 5 вказаного договору зазначено, що його укладено на 15 років, в той час як він чітко пам'ятає, що підписував -договір оренди строком на 5 років.

Після ознайомлення зі змістом договору оренди земельної ділянки (паю) та додатками до нього, ним було виявлено, що підпис у вказаному договорі та в акті приймання-передачі земельної ділянки в графі Орендодавець виконано не ним.

Вважає, що такими діями відповідач по справі порушив його права стосовно свободи договору, відтак вимушений звернутись до суду за їх захистом.

Просить договір оренди НОМЕР_2 земельної ділянки (паю) від 18 грудня 2008 року, укладений між ним, ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю Агро-Інвест Україна , визнати недійсним.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_2 позовні вимоги підтримали.

ОСОБА_1 пояснив, що в нього з відповідачем була усна домовленість про передачу земельної ділянки в оренду на 5 років. В 2016 році він став вимагати повернення земельної ділянки і лише тоді отримав копію договору, де побачив, що його укладено на 15 років. Раніше не вимагав повернення земельної ділянки, так як був заклопотаний сімейними справами, поїздкою на Батьківщину, лікуванням дітей. Підписів він не ставив ні в договорі оренди на 5 років, ні в договорі оренди на 15 років. Він обіцяв здати земельну ділянку в оренду на 5 років.

Представник позивача ОСОБА_2 пояснив, що висновок експертизи є категоричним і підтверджує обставини викладені в позові. Домовленість між ними була усна на 5 років, а не на 15 років. ОСОБА_1 отримував плату за використання його земельної ділянки, а не за її оренду і це не є доказом схвалення позивачем такого договору. Істотною умовою договору є строк дії договору і його оговорили 5 років оренди, а не 15.

Представник відповідача Крочак О.Р. пояснила, що позивач з 2010 по 2016 рік включно отримував оплату за оренду, тобто протягом 8 років він ні разу не звертався з якимись запереченнями. ТОВ "Агро Інвест Україна" укладало договори оренди по Жахнівській сільській раді лише на 15 років, це робилось для зручності обробітку і сівозміни.

Отже твердження позивача, що при укладенні з ним договору оренди землі обговорювало строк дії договору тривалістю 5 (п'ять) років, не відповідає дійсності, оскільки всього на території Жахнівської сільської ради було укладено 151 договір оренди землі, всі договори оренди укладені на 15 років. Зміст та умови укладених договорів є ідентичними (шаблонними) для всіх орендодавців Жахнівської сільської ради.

Укладення договорів оренди земельних ділянок на різний строк на одному полі ускладнює в майбутньому обробіток таких полів, адже площі цілих полів, які складаються із багатьох окремих ділянок, включені до сівозміни культур. Виключення із масиву окремих ділянок унеможливлює раціональний обробіток та ефективне використання землі, тому підприємство не практикує на одному полі або в межах однієї сільської ради укладення договорів оренди землі на різний строк.

Представник відповідача ОСОБА_4 позовні вимоги не визнав, пояснив, що з 2008 року договір оренди виконувався. В 2010 році договір був зареєстрований в реєстраційній службі і позивачу про це було відомо, він особисто отримував орендну плату. ТОВ "Агро Інвест Україна" не практикувало договорів менш ніж на 15 років, інших договорів не було, чому підпис в договорі оренди виконано не позивачем не відомо, можливо він змінився. З 2008 року жодних заперечень щодо договору оренди позивачем заявлено не було, що ще раз підтверджує те, що йому було відомо на який строк було укладено договір оренди.

Суд, вислухавши осіб, які беруть участь у справі, дослідивши матеріали справи, вважає, що в задоволенні позову слід відмовити, виходячи з наступного.

Відповідно до частини першої статті 3 ЦПК України, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Згідно із ч. 2 ст. 16 ЦК України суд може захистити цивільне право або інтерес способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до частини другої статті 792 Цивільного кодексу України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Спеціальним законом, яким регулюються відносини, пов'язані з орендою землі, є Закон України "Про оренду землі".

Згідно статті 15 Закону України "Про оренду землі" у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин істотними умовами договору оренди землі є:

об'єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки);

строк дії договору оренди;

орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату;

умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду;

умови збереження стану об'єкта оренди;

умови і строки передачі земельної ділянки орендарю;

умови повернення земельної ділянки орендодавцеві;

існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки;

визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об'єкта оренди чи його частини;

відповідальність сторін.

Згідно ч. 2 ст. 15 даного Закону відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог статей 4 - 6, 11, 17, 19 цього Закону є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону.

18.12.2008 р. між ОСОБА_1 (Орендодавець) з одного боку та ТОВ Агро Інвест Україна (Орендар) в особі директора філії Стояни ТОВ Агро Інвест України Міняйло В.А., який діє на підставі довіреності з другого боку укладено Договір оренди земельної ділянки НОМЕР_2 площею 4,4208 га (а.с. 4-6).

29 грудня 2010 року вказаний договір було зареєстровано в Тиврівському районному відділі Вінницької регіональної філії (Центр ДЗК) внесено у державний реєстр земель та вчинено запис № 041006000387.

Статтею 218 ЦК України передбачено, що недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом. Якщо правочин, для якого законом встановлена його недійсність у разі недодержання вимоги щодо письмової форми, укладений усно і одна із сторін вчинила дію, а друга сторона підтвердила її вчинення, зокрема шляхом прийняття виконання, такий правочин у разі спору може бути визнаний судом дійсним.

Чинним законодавством не передбачено прямої вказівки на обов'язковість визнання договору оренди земельної ділянки недійсним з підстав недотримання його форми укладення.

У своїй позовній заяві позивач підтвердив той факт, що він достовірно знав хто використовує його земельну ділянку та факт укладення ним договору оренди землі.

Представником відповідача надано платіжні відомості згідно яких позивач вчасно та в повному обсязі отримував орендну плату. Докази на підтвердження існування претензії від позивача, щодо питань орендної плати до суду не подавались.

Тобто дії позивача свідчать про те, що він погоджувався на умови укладеного договору оренди землі на підставі якого ТОВ Агро Інвест Україна користувалось належною йому земельною ділянкою та йому було відомо про реальний строк дії договору оренди землі. Між ними фактично був укладений договір оренди земельної ділянки оскільки сторонами виконувались всі істотні умови договору та не оспорювався факт законності використання земельної ділянки упродовж 2008-2016 років.

Намагання позивача припинити стосунки оренди та визнати договір оренди землі недійсним з підстав того, що він не підписував цей договір оренди землі є формальним приводом.

Позивачем не надано будь-яких доказів про те, що він не бажав укладення спірного договору або хотів його розірвати, або укладав на інший строк, що могло б свідчити про порушення його прав. Навпаки його пояснення суперечать змісту позовної заяви та ніяким чином не підтверджують позову.

Відповідно до ст. 59 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України, докази подаються сторонами та іншими особами, що беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Висновок експертизи Вінницького відділення КНДІСЕ № 4336/4337/17-21 від 19.10.2017 року, згідно якого підпис на договорі оренди землі від 18.12.2008 року та в акті приймання-передачі земельної ділянки укладеного 18.12.2008 року, виконаний не самим ОСОБА_1, а іншою особою, зазначених висновків не спростовує та не доводить того, що він не знав про строк дії договору.

Відповідно до ч. 3 ст. 203 ЦК, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Згідно платіжних відомостей від 22.12.2009 р., 07.10.2010 р., 26.10.2016 р., та видаткових касових ордерів від 20.09.2012 р., 27.09.2013 р., 16.12.2014 р., 01.10.2015 р. позивач отримував орендну плату, що ним не заперечується.

На переконання суду фактичне неодноразове прийняття орендної плати ОСОБА_1 свідчить про вчинення ним дій направлених на сприйняття обумовлених в договорі умов та самого договору в цілому.

Згідно роз'яснень викладених у п.7 Пленуму ВСУ від 06.11.2009р. Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними; Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав визначених законом.

Аналогічну правову позицію висловив ВСУ в постанові Верховного Суду України від 25 грудня 2013 року № 6-94 цс13, предметом якої був спір про визнання договорів оренди земельних ділянок недійсними.

При розгляді цієї справи Верховний Суд України зробив правовий висновок, відповідно до якого однією з обов'язкових умов визнання договору недійсним є порушення у зв'язку з його укладенням прав та охоронюваних законом інтересів позивача. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, а позивач посилається на формальне порушення закону, у суду немає правових підстав для задоволення позову.

Відповідно до ст. 360-7 ЦПК України висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Керуючись ст.ст. 10, 11, 15, 59, 60, 208, 209, 212 -215 ЦПК України ст.ст.3,15,16, 203, 215, 638, 792 ЦК України, ст.15 ЗУ Про оренду землі ,

вирішив:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ТОВ "Агро Інвест Україна" про визнання договору оренди недійсним відмовити.

Апеляційна скарга на рішення може бути подана до апеляційного суду Вінницької області через Тиврівський районний суд протягом десяти днів з дня його проголошення.

Суддя Мазурчак А. Г.