Постанова

від 19.12.2017 по справі 522/12782/15-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Номер провадження: 22-ц/785/3852/17

22-ц/785/6312/17

Номер справи місцевого суду: 522/12782/15-ц

Головуючий у першій інстанції Ільченко Н. А.

Доповідач Сегеда С. М.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19.12.2017 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі :

головуючого Сегеди С.М.,

суддів: Кононенко Н.А.,

Цюри Т.В.,

за участю:

секретаря Цихиселі Л.Р.,

адвоката Висоцького В.Е.,

представника: ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги ОСОБА_5 та представника ОСОБА_6 - ОСОБА_7 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 20 лютого 2017 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_8 до ОСОБА_5, ОСОБА_6 про витребування квартири із чужого незаконного володіння і виселення, та за зустрічним позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_8 про визнання права власності,

встановила:

22.06.2015 року позивач ОСОБА_8 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_5 і ОСОБА_6 про витребування квартири під № 10, що знаходиться у будинку АДРЕСА_1, із чужого незаконного володіння ОСОБА_5, та про виселення ОСОБА_5 і ОСОБА_6 із вказаної квартири (далі - спірна квартира) (т.1, а.с.3-6, 73-76, 78).

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач ОСОБА_8 вказувала, що вона набула право власності на вищевказану квартиру на підставі договору № Фб-22-ф про інвестування будівництва від 21.11.2005 року та додаткової угоди до цього договору від 24.12.2010 року.

У відповідності до Свідоцтва про право власності на квартиру за нею було зареєстровано право власності на спірну квартиру.

Заочним рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 15.08.2012 року було задоволено позов ОСОБА_9 до ОСОБА_8 про визнання права власності, та за ОСОБА_9 було визнано право власності на квартиру АДРЕСА_2 а також на інше рухоме майно, перелік якого мається у вказаному заочному рішенні.

Проте, ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 10.12.2012 року згадане заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси від 15.08.2012 р. було скасоване, а в подальшому ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 22.07.2013 року позов ОСОБА_9 до ОСОБА_8 про визнання права власності було залишено без розгляду.

Разом з тим, на підставі вищевказаного заочного рішення Приморського районного суду м. Одеси від 15.08.2011 року, ОСОБА_9 зареєстрував на своє ім'я право власності на спірну квартиру, після чого відчужив її на користь ТОВ Модуль Трансконт , яке за нотаріально посвідченим договором купівлі-продажу від 10.10.2013 року відчужило цю квартиру на користь ОСОБА_5

Посилаючись на зазначені обставини і на те, що позивач є власником вищевказаної квартири, вона просила її позовні вимоги задовольнити.

Під час судового розгляду даної справи, відповідач ОСОБА_5 пред'явила зустрічний позов до ОСОБА_8 про визнання права власності на спірну квартиру, посилаючись на те, що ця квартира вибула з володіння ОСОБА_8 за її волею.

Свої вимоги мотивувала тим, що після винесення Приморським районним судом м. Одеси ухвали від 10.12.2012 року про скасування заочного рішення Приморського районного суду м. Одеси від 15.08.2011 року і до постановлення ухвали Приморського районного суду м. Одеси від 22.07.2013 року про залишення позову ОСОБА_9 до ОСОБА_8 про визнання права власності - без розгляду, ОСОБА_8 не здійснила жодних дій для скасування реєстрації права власності ОСОБА_9 на спірну квартиру та відновлення реєстрації права власності на цю квартиру на своє ім'я (т.1, а.с. 158-162).

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_8 - ОСОБА_4 підтримав позов своєї довірительки та не визнав зустрічний позов ОСОБА_5, а представник відповідача ОСОБА_5 - ОСОБА_10 не визнала позов ОСОБА_8 та підтримала зустрічний позов ОСОБА_5

Відповідач ОСОБА_6 в судове засідання не з'явився, направлена йому судова повістка про виклик до суду, надіслана за останньою відомою судові адресою його місця проживання, була повернута судові з поміткою про те, що він відмовився від отримання судової повістки.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 20 лютого 2017 року позов ОСОБА_8 задоволено в повному обсязі.

Витребувано спірну квартиру із чужого незаконного володіння ОСОБА_5 на користь ОСОБА_8 та виселено ОСОБА_5 та ОСОБА_6 із спірної квартири.

Стягнуто з ОСОБА_5 та ОСОБА_6 в рівних частках на користь ОСОБА_8 судові витрати в сумі 519,21 грн., з кожного по 259,61 грн.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_5 було відмовлено у повному обсязі.

В апеляційній скарзі ОСОБА_5 ставить питання про скасування даного судового рішення із ухваленням нового про відмову у задоволенні повних вимог ОСОБА_8 та про задоволення її зустрічного позову, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_6 - ОСОБА_7 ставить питання про скасування даного судового рішення із ухваленням нового про відмову у задоволенні повних вимог ОСОБА_8, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права.

Перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, заперечень проти неї, колегія суддів дійшла висновку про необхідність відмови в задоволенні апеляційної скарги, виходячи з наступних підстав.

Ухвалюючи судове рішення про задоволення первісних позовних вимог ОСОБА_8 та відмови в задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_5, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_8 є власником спірної квартири, а тому має право на захист своїх прав власника, шляхом витребування її із чужого незаконного володіння та виселення із спірної квартири відповідачів ОСОБА_5 та ОСОБА_6

В свою чергу, ОСОБА_5 не довела суду, що вона є власником спірної квартири і в законному порядку проживає в ній разом з ОСОБА_6, а також того, що спірна квартира не може бути у неї витребувана.

З таким висновком суду повністю погоджується колегія суддів, з огляду на наступні обставини.

Як вбачається з матеріалів справи, первісний позивач ОСОБА_8 набула право власності на спірну квартиру на підставі Свідоцтва про право власності НОМЕР_1 від 05.12.2011 р., виданого виконавчим комітетом Одеської міської ради на підставі договору № Фб-22-ф про інвестування будівництва житла в м. Одесі від 21.11.2005 р., додаткової угоди від 14.12.2010 р., додаткової угоди від 08.02.2011 р., акту прийому-передачі квартири від 20.10.2011 р.), зареєстрованого КП Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об'єктів нерухомості (номер запису: 2491 в книзі: 792пр-139), (т.1, а.с.8-11).

Разом з тим, заочним рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 15.08.2012 р. у справі № 1522/17093/12 (провадження № 2/1522/9680/12) було задоволено позов ОСОБА_9 до ОСОБА_8 про визнання права власності на спірну квартиру та нерухоме майно, яким вона облаштована квартира, визнано за ОСОБА_9 право власності на спірну квартиру та на рухоме майно, яким вона облаштована (т.1, а.с.12-17).

11.09.2012 р., на підставі вищевказаного заочного рішення Приморського районного суду м. Одеси від 15.08.2012 р., ОСОБА_9 зареєстрував за собою право власності на спірну квартиру, а 06.08.2013 р. право власності на цю квартиру було переоформлено на ТОВ Модуль Трансконт (код ЄДРПОУ 37810024) (т.1, а.с. 27 -30).

10.10.2013 р. на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого державним нотаріусом Шостої одеської державної нотаріальної контори Пенчевим К.Л. за реєстровим № 4-2671 ТОВ Модуль Трансконт відчужило спірну квартиру на користь відповідача ОСОБА_5 (т.1, а.с. 31-32, 33-34, 35).

Однак, вищевказане заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси від 15.08.2012 р., на підставі якого власником спірної квартири став ОСОБА_9, було скасоване ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 10.12.2012 р. у справі № 1522/27820/12 (провадження № 2-п/1522/556/12) (т.1, а.с.18).

Крім того, ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 22.07.2013 р. у справі № 1522/29665/12 (провадження № 2/522/587/13), яка набрала законної сили, вищевказаний позов ОСОБА_9 до ОСОБА_8 про визнання права власності на спірну квартиру та на рухоме майно, яким вона облаштована, - було залишено без розгляду (т.1, а.с. 20, 21, 22, 23).

Таким чином, ОСОБА_9 не був належним власником спірної квартири, у зв'язку з чим всі подальші угоди по її відчуженню є незаконними, і особи, які набули право власності на спірну квартиру в подальшому, набули на неї право власності незаконно, що дає підстави позивачу ОСОБА_8 витребувати спірну кватиру в останнього її власника.

Так, відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

За приписами ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

У відповідності до п. 3 ч. 1 ст. 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Таких правових позицій дотримується Верховний Суд України в своїй Постанові від 16 квітня 2014 року у справі № 6-146цс13 (т.1, а.с.40-42)

Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що коли майно придбано за договором в особи, яка не мала права його відчужувати, то на підставі статті 388 ЦК України власник має право звернулися до суду з позовом про витребування майна у добросовісного набувача. Зазначене стосується не лише випадків, коли укладено один договір із порушенням закону, а й випадків, коли спірне майно відчужено на підставі наступних договорів.

Тобто, враховуючи, що суд першої інстанції дійшов висновку, що право власності ТОВ Модуль Трансконт на спірну квартиру похідне від права власності на цю квартиру ОСОБА_9, який у встановленому законом порядку не набув право власності на цю квартиру, то і ТОВ Модуль Трансконт не мало право відчужувати цю квартиру відповідачу ОСОБА_5

При цьому слід зазначити, що спірна квартира вибула з володіння ОСОБА_8 не з її волі іншим шляхом.

Разом з тим, заперечуючи проти позовних вимог ОСОБА_8, відповідач ОСОБА_5 зазначила, що вона не погоджується з тим, що спірна квартира вибула із володіння позивача поза її волею, з посиланням на те, що після скасування заочного рішення вона не вчинила жодних дій по поновленню свого права власності на спірну квартиру, що в свою чергу позволило її декілька раз відчужити.

Однак, не погоджуючись з даними доводами, колегія суддів зазначає, що позивач ОСОБА_8 здійснила всі необхідні дії по поновленню свого права власності на спірну квартиру.

Так, як було зазначено вище, 10.12.2012 р. у справі № 1522/27820/12 (провадження № 2-п/1522/556/12) Приморським районним судом м. Одеси була винесена ухвала про скасування заочного рішення Приморського районного суду м. Одеси від 15.08.2012 р. у справі № 1522/17093/12 (провадження № 2/1522/9680/12) за позовом ОСОБА_9 до ОСОБА_8 про визнання права власності на квартиру та нерухоме майно, яким вона облаштована.

Після цього, ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 18.01.2013 р. було задоволено заяву представника ОСОБА_8 про забезпечення позову та накладено арешт на спірну квартиру, а також на рухоме майно, яким вона облаштована.

Далі, ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 22.07.2013 р. у справі № 1522/29665/12 (провадження № 2/522/587/13) позов ОСОБА_9 до ОСОБА_8 про визнання права власності на спірну квартиру та на рухоме майно, яким вона облаштована, - було залишено без розгляду.

Однак, не погодившись з цією ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_9 її оскаржив в апеляційному порядку, та ухвалою апеляційного суду Одеської області від 18.10.2013 р. було відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_9 на ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 22.07.2013 р.

Таким чином, матеріали справи свідчать про те, що весь цей час позивач ОСОБА_8 в судовому порядку доводила своє право власності на спірну квартиру.

Однак, не дивлячись на існування у вказаний період часу судового спору між ОСОБА_9 і ОСОБА_8, Приморським районним судом м. Одеси від 30.07.2013 р. у відсутності ОСОБА_8 та/або її представника, було постановлено ухвалу по заяві ОСОБА_9 про скасування заходів забезпечення позову у вигляді накладення арешту на спірну квартиру, а також на рухоме майно, яким вона облаштована, що раніше були застосовані ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 18.01.2013 р. за заявою ОСОБА_8

Тобто, без участі первісного позивача ОСОБА_8, були скасовані заходи забезпечення позову у вигляді арешту на спірну квартиру, а також на рухоме майно, яким вона облаштована, які були вжиті саме за заявою ОСОБА_8

При цьому, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що ОСОБА_8 своєчасно було отримано копію вищевказаної ухвали Приморського районного суду м. Одеси від 30.07.2013 р. про скасування заходів забезпечення позову та/або що вона своєчасно була обізнана про існування цієї ухвали і мала можливість здійснити дії щодо скасування реєстрації права власності на квартиру на ім'я ОСОБА_9 і поновлення реєстрації права власності на квартиру на своє ім'я.

Не надали таких доказів суду і ОСОБА_5, або її представник.

Таким чином, лише після скасування арешту, а саме 06.08.2013 р. право власності на спірну квартиру було переоформлено на ТОВ Модуль Трансконт , а 10.10.2013 р. - на відповідача ОСОБА_5

Тобто, відповідач по первісному позову і позивач по зустрічному позову ОСОБА_5 придбала спірну квартиру в той час, як в суді апеляційної інстанції перебував спір стосовно цієї квартири, що в свою чергу свідчить про те, що саме ОСОБА_5 діяла недобросовісно, оскільки не мала права придбавати спірну квартиру до закінчення судового розгляду відносно неї.

Вказаними обставинами повністю спростовуються доводи заявника апеляційної скарги ОСОБА_12 про те, що при купівлі спірної квартири вона вжила всіх розумних заходів, виявила обережність та обачність, оскільки саме її необачність і необережність призвела до незаконної купівлі спірної квартири.

За приписами ст. 41 Конституції України та ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно ст.ст. 317, 319 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном; на зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна; власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

З підстав викладеного, суд дійшов правильного і обгрунтованого висновку, що позовні вимоги ОСОБА_8 є такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі, у тому числі в частині виселення відповідачів ОСОБА_5 і ОСОБА_6 із спірної квартири.

В свою чергу, на підставі вищевикладеного, а також враховуючи, що підстав для визнання права власності на спірну квартиру за ОСОБА_5 матеріали справи не містять, її зустрічні позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Що стосується доводів заявників апеляційних скарг ОСОБА_5 та ОСОБА_6 про те, що позивач ОСОБА_8 незаконно не сплатила судовий збір за вимоги майнового характеру, то вони є частково слушними, з огляду на наступні обставини.

Так, позивач ОСОБА_8 не заявляла позовних вимог про визнання права власності на нерухоме майно, на відміну від ОСОБА_5 по зустрічним позовним вимогам.

Разом з тим, вона ставила питання про витребування спірної квартири із чужого незаконного володіння. При цьому сплатила судовий збір за вимоги лише немайнового характеру у сумі 243,6 грн. (т.1, а.с.2), а не як зазначають апелянти - 243,40 грн.

Так, первісні вимоги позивача ОСОБА_8 полягали у визнанні угод недійсними та витребування майна із чужого незаконного володіння. В подальшому ці вимоги були уточнені та були заявлені вимоги, окрім вимог про витребування спірної квартири із чужого незаконного володіння, позивач ОСОБА_8 заявила вимоги про виселення відповідачів ОСОБА_5 і ОСОБА_6 із цієї квартири.

Таким чином, позивачем ОСОБА_8 дійсно не був сплачений судовий збір у сумі 3654 грн. (1218 х 3) за вимоги майнового характеру - щодо витребування майна із чужого незаконного володіння.

Проте, зазначені питання можуть бути вирішені судом першої інстанції шляхом ухвалення у справі додаткового рішення, яким мають бути розподілені між сторонами вказані судові витрати, враховуючи принцип пропорційності задоволених позовних вимог.

Крім цього, 08.04.2016 року позивач ОСОБА_8 звернулась до суду із заявою про забезпечення позову, за яку сплатила судовий збір у сумі 275,61 грн. (т.1, а.с.120). Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 11 квітня 2016 року вказана заява про забезпечення позову була задоволена (т.1, а.с.124).

Таким чином загальна сума судового збору, яка була сплачена позивачем ОСОБА_8 по даній справі, склала 519,21 грн., які суд і стягнув оскаржуваним судовим рішенням в рівних частках з відповідачів.

Що стосується доводів заявника апеляційної скарги ОСОБА_6 на оскаржуване судове рішення (т.2, а.с.40-42), про те, що за цим рішенням виселенню зі спірної квартири підлягає неповнолітня дитина відповідачів - ОСОБА_13, ІНФОРМАЦІЯ_1, а тому суд був зобов'язаний залучити до участі у справі орган опіки і піклування, з метою захисту прав дитини, то вони є безпідставними, з огляду на наступні обставини.

Так, суд оскаржуваним судовим рішенням не вирішував питання щодо прав та обов'язків неповнолітньої ОСОБА_13, ІНФОРМАЦІЯ_1 та не вирішував питання про її виселення зі спірної квартири, оскільки такі позовні вимоги не заявлялись, а тому у суду не було підстав для залучення до участі у справі орган опіки і піклування.

Окрім викладеного, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що за первісним позовом ОСОБА_8 до участі у справі в якості співвідповідачів були залучені ОСОБА_9, ТОВ Модуль Трансконт та Реєстраційна служба Одеського міського управління юстиції в Одеській області. Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 20 липня 2015 року саме із вказаними учасниками судового процесу було відкрито провадження у справі (т.1, а.с.49).

В подальшому, а саме 13.10.2015 року позивач ОСОБА_8 уточнила свої позовні вимоги (т.1, а.с.73-76), однак від позовних вимог до вищевказаних осіб не відмовилась і суд не приймав ухвали стосовно закриття провадження у справі в цій частині або залишення без розгляду позовних вимог до ОСОБА_9, ТОВ Модуль Трансконт та Реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції в Одеській області.

Разом з тим, ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 03 листопада 2015 року було відмовлено у відкритті провадження у справі за позовом до Реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції в Одеській області (т.1, а.с.78).

Таким чином, ОСОБА_9 та ТОВ Модуль Трансконт так і залишились відповідачами у справі.

В подальшому, в ході розгляду справи в суді апеляційної інстанції було встановлено, що діяльність ТОВ Модуль Трансконт була припинена (т.2, а.с.72-75, 92-99, 106).

Що стосується відповідача ОСОБА_9, то за зареєстрованим місцем свого проживання він поштової кореспонденції не отримував, як в суді першої, та і в суді апеляційної інстанції (т.1, а.с.48, 57-59, т.2, а.с. 82, 103).

Згідно ч.ч. 1,5,6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може грунтуватися на припущеннях.

Колегія суддів зазначає, що заявники апеляційних скарг не надали суду достатніх, належних і допустимих доказів існування обставин, на які вони посилаються як на підставу своїх заперечень проти первісних позовних вимог, доводів зустрічних позовних вимог та доводів апеляційної скарги.

Згідно ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

За змістом ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно грунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обгрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду, доводи апеляційних скарг його не спростовують, рішення ухвалено у відповідності до вимог матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим апеляційні скарги слід відхилити, оскаржуване рішення суду залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 368, п.1 ч.1 ст. 374, ст.ст. 375, 381 - 384 ЦПК України, колегія суддів

постановила:

Апеляційні скарги ОСОБА_5 та представника ОСОБА_6 - ОСОБА_7 відхилити.

РішенняПриморського районного суду м. Одеси від 20 лютого 2017 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня набрання законної сили безпосередньо до суду касаційної інстанції України, яким є Верховний Суд.

Судді апеляційного суду Одеської області: С.М. Сегеда

Н.А. Кононенко

Т.В. Цюра

Повне судове рішення складено 22.12.2017 р.