Постанова

від 02.01.2018 по справі 130/2573/16-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/772/85/2018

Категорія: 2

Головуючий у суді 1-ї інстанції Сенько Л. Ю.

Доповідач :Ковальчук О. В.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 січня 2018 рокуСправа № 130/2573/16-цм . Вінниця

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Вінницької області в складі :

головуючого Ковальчука О.В.,

суддів : Якименко М.М., Стадника І.М.

за участю секретаря Кирилюк Л.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, Товариства з обмеженою відповідальністю Авто Гео , ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання правочину недійсним, витребування майна з чужого незаконного володіння та визнання права власності на майно,

за апеляційною скаргою ОСОБА_5, подану його представником ОСОБА_6, на рішення Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 31 жовтня 2017 року, ухвалене у цій справі, зі складанням його повного тексту 31 жовтня 2017 року у м. Жмеринка суддею Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області Сенько Л.Ю.,

В С Т А Н О В И Л А:

У листопаді 2016 року ОСОБА_2 звернулась до суду з вказаним позовом про визнання правочину недійсним, витребування майна з чужого незаконного володіння та визнання права власності на майно, мотивуючи його тим, що з 26 лютого 2008 року їй на праві власності належав автомобіль марки SsangYong модель Rexton II . 27 липня 2013 року ОСОБА_7, який діяв від її імені, у порядку передоручення посвідчив у приватного нотаріуса Хмельницького міського нотаріального округу Мороз О.А. довіреність, якою уповноважив ОСОБА_3 бути представником ОСОБА_2 з питань розпорядження (продавати, обмінювати, передавати у позичку, оренду, заставу) належного їй автомобіля.

24 жовтня 2015 року ОСОБА_3 уклав з ТОВ Авто Гео договір доручення № 9/10, згідно якого ТОВ Авто Гео взяло на себе зобов'язання за дорученням ОСОБА_3 укласти договір купівлі-продажу вищевказаного транспортного засобу із третьою особою. ТОВ Авто Гео відчужило автомобіль ОСОБА_4, а останній ОСОБА_5, однак коштів за реалізований автомобіль ні ОСОБА_3, ні ОСОБА_2, так і не сплатили.

ОСОБА_3, звернувся до правоохоронних органів із заявою про вчинення кримінального правопорушення. За матеріалами досудового розслідування, внесеного до ЄДРДР за №12015020010007887 за ознаками вчинення злочину, передбаченого ч.4 ст.190 КК України, що перебуває у провадженні Вінницького ВП ГУНП у Вінницькій області встановлено, що вказаний автомобіль був реалізований посадовими особами ТОВ Авто Гео без участі власників третім особам із привласненням коштів від реалізації, а автомобіль на підставі довідки-рахунку серії НОМЕР_2 від 04 листопада 2015 року зареєстрований за ОСОБА_5, якому видано свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу від 24 листопада 2015 року.

Рішенням Апеляційного суду Вінницької області від 13 жовтня 2016 року у іншій справі, зокрема №130/168/16-ц, позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ТОВ Авто Гео , ОСОБА_4, ОСОБА_5, за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача ОСОБА_7, задоволено частково, визнано недійсним зазначений договір доручення.

Посилаючись на викладені обставини, а також на положення ст. ст. 215, 216, 388, 392 ЦК України, позивач просила визнати недійсним укладений між ТОВ Авто Гео та ОСОБА_4 у формі довідки-рахунку від 24 жовтня 2015 року договір купівлі-продажу автомобіля марки SsangYong модель Rexton II , витребувати на її користь з чужого незаконного володіння у ОСОБА_5 цей автомобіль та визнати за нею право власності на нього.

Рішенням Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 31 жовтня 2017 року позов задоволено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Не погодившись із ухваленим рішенням, представник ОСОБА_5, ОСОБА_9, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права, в апеляційній скарзі просить рішення суду скасувати та ухвали нове, яким у задоволенні позову відмовити.

Колегія суддів відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити, а рішення суду - скасувати з таких підстав.

Відповідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повного і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Однак, оскаржуване рішення суду цим вимогам не відповідає з таких підстав.

Згідно з положеннями ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або запе5речень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

Статтею 82 ЦПК України передбачено, що обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, встановлені рішенням суду, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 з 26 лютого 2008 року на підставі свідоцтва про реєстрацію права власності серії НОМЕР_3, виданого першим ВРЄР УДАІ в Хмельницькій області, належав автомобіль марки SsangYong , модель Rexton II 2008 року випуску, чорного кольору, номер кузова/шасі НОМЕР_4, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 (ця обставини сторонами не заперечується, а також встановлена рішенням Апеляційного суду Вінницької області від 13 жовтня 2016 року у справі №130/168/16-ц (том 2 а.с. 63 - 66)).

24 липня 2013 року ОСОБА_2, посвідченою приватним нотаріусом Хмельницького міського нотаріального округу Вальчук О.М. довіреністю, уповноважила ОСОБА_7 або ОСОБА_11, або ОСОБА_12, або ОСОБА_13, або ОСОБА_14 бути її представниками з питань розпорядження (продавати, обмінювати, передавати в позичку, оренду, заставу) належним їй автомобілем (ця обставини сторонами не заперечується, а також встановлена рішенням Апеляційного суду Вінницької області від 13 жовтня 2016 року у справі №130/168/16-ц).

27 липня 2013 року ОСОБА_7 у порядку передоручення, діючи від імені ОСОБА_2, видав довіреність ОСОБА_3, ОСОБА_15, які діють самостійно, строком дії до 27 липня 2023 року, посвідчену приватним нотаріусом Хмельницького міського нотаріального округу Мороз О.А., якою уповноважив останніх бути представником довірителя з питань розпорядження (продавати, обмінювати, передавати у позичку, оренду, заставу) належним ОСОБА_2 автомобілем (том 2 а.с. 38). Цією довіреністю ОСОБА_3 та ОСОБА_15 уповноважено вчиняти особисто певні дії, в тому числі експлуатувати, зняти з обліку та відчужити вказаний автомобіль. Право передоручення здійснення цих дій не передбачено.

24 жовтня 2015 року ОСОБА_3, уклав із ТОВ Авто Гео , договір доручення № 9/10, згідно якого ТОВ Авто Гео зобов'язалося здійснити продаж вказаного транспортного засобу за узгодженою ціною вказаною у Додатку №1 до договору (том 1 а.с.8 - 10). На підставі цього договору доручення автомобіль посадовими особами ТОВ Авто Гео згідно довідки-рахунку серія НОМЕР_2 від 24 жовтня 2015 року був проданий ОСОБА_4 за 50 000 грн. ( том 1 а.с.15).

Згідно зі свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_5 (том 1 а.с. 17) 24 листопада 2015 року спірний автомобіль зареєстровано за ОСОБА_5, який відповідно до довідки-рахунку серії НОМЕР_2 від 04 листопада 2015 року був ним придбаний за 149 000 грн. (а.с. 16).

Рішенням Апеляційного суд Вінницької області від 13 жовтня 2016 року вказаний договір доручення №9/10 визнано недійсним, оскільки ОСОБА_3, вчиняючи цей правочин, діяв всупереч закону та виданої на його ім'я ОСОБА_7 довіреності, оскільки не був уповноважений передоручати іншій особі, надані йому повноваження.

Встановивши наведені обставини, суд першої інстанції, керуючись ст. ст. 203, 215, 216, 236, 316, 317, 329, 388, 658, 659 ЦК України, дійшов висновку про задоволення позову, мотивуючи тим, що оскільки зазначеним вище рішенням апеляційного суду визнано недійсним вказаний договір доручення, тому всі інші правочини, вчинені після нього щодо спірного автомобіля є недійсними.

Дійшовши висновку про недійсність правочину на підставі ст. 215 ЦПК України за довідкою-рахунком серії НОМЕР_2 від 24 жовтня 2015 року щодо продажу вказаного автомобіля ТОВ Авто Гео ОСОБА_4, суд першої інстанції одночасно застосував до спірних правовідносин положення ст. 388 ЦПК України, зазначивши, що автомобіль має бути витребуваний у ОСОБА_5 у зв'язку із його вибуттям із власності ОСОБА_2 поза її волею на вчинення недійсних правочинів. Враховуючи викладене, суд також дійшов висновку й про відновлення порушеного права позивача шляхом визнання за нею права власності на цей транспортний засіб.

Із такими висновками суду колегія суддів не погоджується, оскільки вони зроблені із неправильним застосуванням судом норм матеріального права.

Так, за загальним правилом ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. ч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 216 ЦК України у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Згідно зі ст. 330 ЦК України майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до ст. 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Право особи, яка вважає себе власником майна, не підлягає захистові шляхом задоволення позову до чергового добросовісного набувача з використанням правового механізму, установленого ст. ст. 215, 216 ЦК України. Норма ч. 1 ст. 216 ЦК України не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було відчужене третій особі. Не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину.

У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача - з підстав, передбачених ч. 1 ст. 388 ЦК України.

Такий правовий висновок Верховного Суду України, який відповідно до положень ст. 263 ЦПК України враховується колегією суддів, зроблено у справі № 6-95цс13.

Відповідно до закріпленого в статті 387 ЦК України загального правила власник має необмежене право витребувати майно із чужого незаконного володіння.

Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.

Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача.

Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом.

За змістом статті 388 ЦК України випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можливі за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею.

Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача.

Такий правовий висновок Верховного Суду України, який відповідно до положень ст. 263 ЦПК України враховується колегією суддів, зроблено у справі № 6-2233цс16.

Аналогічна правова позиція викладена Пленумом Вищого спеціалізованого суду України з розгляд у цивільних і кримінальних справ у п. п. 21, 22, 26 постанови від 07 лютого 2014 року № 5 Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав .

Із наведеного висновку Верховного Суду України вбачається, що не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину, що не було враховано судом першої інстанції при задоволенні позову.

При розгляді такої категорії справ обов'язковою для з'ясування судом є та обставина чи вибуло майно з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Суд у порушення вимог ст. 388 ЦК України дійшов помилкового висновку про те, що майно (автомобіль) ОСОБА_2 вибуло із її володіння поза її волею, оскільки довіреністю від 24 липня 2013 року, посвідченою приватним нотаріусом Хмельницького міського нотаріального округу Вальчук О.М., вона особисто уповноважила ОСОБА_7 або ОСОБА_11, або ОСОБА_12, або ОСОБА_13, або ОСОБА_14 бути її представниками з питань розпорядження (продавати, обмінювати, передавати в позичку, оренду, заставу) належним їй автомобілем на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 виданого 26 лютого 2008 року першим ВРЕР УДАЇ УМВСУ в Хмельницькій області м. Хмельницький, визначивши строк дії цієї довіреності до 24 липня 2023 року.

Не можна визнати обґрунтованим оскаржуване рішення й в частині задоволення позовних вимог про визнання права власності на автомобіль, оскільки з позовом про витребування майна у порядку ст. 388 ЦК України звертається лише власник майна, який набув право власності на законних підставах, а тому повторне визнання за ним права власності законом не передбачено.

Таким чином, з огляду на положення ст. ст. 10, 60 ЦПК України (який діяв на час подання позову та розгулу справи), позивач, посилаючись у своїх позовній заяві на положення ст. 388 ЦК України, не довела належними та допустимими доказами, що спірний автомобіль вибув з її володіння не з її волі.

За таких обставин, пред'явлений ОСОБА_2 позов задоволенню не підлягає, оскільки наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача, тому оскаржуване рішення в законній силі залишатись не може та відповідно до вимог ст. 376 ЦПК України підлягає скасуванню повністю з прийняттям у цій справі постанови про відмову у задоволенні позові.

Доводи апеляційної скарги про те, що спір між тими ж сторонами про визнання права власності на спірний автомобіль вирішено рішенням у справі №130/168/16-ц від 13 жовтня 2016 року, а тому провадження у справі, яка переглядається слід закрити на підставі ч. 2 ст. 205, 310 ЦПК України (в редакції цього Кодексу на час звернення з апеляційною скаргою), не можна визнати обґрунтованими, оскільки зі змісту позовних заяв у цих справах (том 1 а.с. 3-7, том 2 а.с.35-37) вбачається, що підстави заявлених у них позовних вимогах різні, що виключає можливість закриття провадження у справі, яка переглядається.

Враховуючи положення ст. 141, ст. 382 ЦПК України, колегія суддів, вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, вважає за необхідне судовий збір, сплачений за подачу позовної заяви, залишити за позивачем, а сплачений судовий збір за подачу апеляційної скарг у розмірі 3 884 грн. 32 коп. стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_5

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 382 - 384, 389 ЦПК України, колегія суддів ,

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_5, подану його представником ОСОБА_6, задовольнити, рішення Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 31 жовтня 2017 року скасувати повністю.

У задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3, Товариства з обмеженою відповідальністю Авто Гео , ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання правочину недійсним, витребування майна з чужого незаконного володіння та визнання права власності на майно - відмовити.

Судовий збір, сплачений за подачу позовної заяви, залишити за позивачем.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_5 сплачений ним за подачу апеляційної скарги судовий збір у розмірі 3 884 (три тисячі вісімсот вісімдесят чотири) грн. 32 коп.

Постанова набирає законної сили із дня її прийняття.

Касаційна скарга на постанову може бути подана до Верховного Суду протягом тридцяти днів із дня складання повного тексту постанови.

Головуючий О.В. Ковальчук

Судді : М.М. Якименко

І.М. Стадник

Повний текст постанови виготовлено 03 січня 2018 року