Рішення

від 12.12.2017 по справі 570/747/17

РІВНЕНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 570/747/17

Номер провадження 2/570/807/2017

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

(заочне)

12 грудня 2017 року Рівненський районний суд Рівненської області

в особі судді Гладишева Х.В.

за участю секретаря судового засідання Кмін В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Рівне цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання договору недійсним, -

в с т а н о в и в :

Позивач ОСОБА_1 27.02.2017 року звернувся до суду з позовом та з урахуванням збільшених, а в подальшому зменшених позовних вимог просив визнати недійсним договір дарування будинковолодіння та земельної ділянки по вул. Персопницькій, 20 у с. Верхівськ Рівненського району Рівненської області, укладений 24.11.2011 року між ОСОБА_4, що діяв і від імені ОСОБА_3, як дарувальниками та ОСОБА_2, як обдарованою, із підстави укладення його під впливом помилки (ч. 1 ст. 229 ЦК України) та із застосуванням наслідків його недійсності.

В обґрунтування заявлених вимог зазначає, що ОСОБА_1 та ОСОБА_5 є подружжям.

2006 року у зв'язку із передпенсійним віком та з метою повернення з Росії для постійного проживання в Україну ОСОБА_1 та дружина ОСОБА_5 дійшли згоди із батьками позивача ОСОБА_4 та ОСОБА_3 про знесення належного батькам позивача дерев'яного будинку та господарських будівель 1952 року забудови на земельній ділянці по вул. Пересопницькій, 20 у с. Верхівськ Рівненського району Рівненської області, про будівництво за кошти позивачів на його місці нового домоволодіння, а також про постійне проживання їх у новозбудованому домоволодінні разом та довічного утримання.

Батьки позивача мають ще одного сина ОСОБА_6, та враховуючи досягнутої згоди про знесення належного їм домоволодіння, яке планували передати у спадок обом синам, ОСОБА_4, ОСОБА_3 поставили позивачу додаткову вимогу про сплату їх сину ОСОБА_6 половини вартості належного їм домоволодіння, оцінивши його у 20000 доларів США. Половину із цієї суми 10000 доларів США позивач із дружиною сплатили Володимиру 11.04.2007 року, що підтверджується складеною ним розпискою та іншими доказами.

У 2007-2010 роках на місці знесеного будинку площею 95,9 кв.м. та існуючих господарських будівель 1952 року забудови, за кошти позивача та його дружини було збудовано новий житловий будинок площею 160 кв.м. та нові господарські будівлі були прийняті в експлуатацію, як завершенні об'єкти, із оформленням 29 липня 2011 року власності на них на ім'я батька ОСОБА_7П

У зв'язку із завершенням будівництва нового домоволодіння позивач у 2011 році, а його дружина у 2012 році приїхали в Україну для постійного проживання, офіційно зареєструвавши місце проживання у новозбудованому домоволодінні.

Проте, при спробі переоформлення на позивача права власності вищезазначене домоволодіння та на земельну ділянку ОСОБА_1 стало відомо, що 25.11.2011 року його батьки вже подарували домоволодіння та земельну ділянку під ним одній із дочок позивача, своїй внучці ОСОБА_2, яка постійно проживає у м. Рівне.

Позивач вважає, що дарувальник при укладенні договору дарування перебував під впливом помилки, оскільки в момент його укладення помилявся щодо природи правочину, вважаючи його безоплатним (безвинагородним, безкомпенсаційним).

Так, згідно ст.717 ЦК України, договір дарування передбачає безумовну передачу дарувальником належного йому майна у власність обдарованого, тобто без отримання взаємної винагороди(компенсації), тобто безоплатно. А за обставин, коли дарувальник сам потребує сторонньої допомоги, предметом дарування є єдине його житло, в якому він продовжує проживати і після укладення договору дарування, то зазначені обставини свідчать про те, що за своєю правовою природою такий правочин є договором довічного утримання чи спадковим договором. Тобто дарувальник помилявся в природі договору: вважав його договором дарування, тоді коли такий договір фактично є договором довічного утримання чи, наприклад, спадкування..

Відтак, вважає, що зазначені обставини свідчать, що дарувальник при укладенні договору дарування перебував під впливом помилки.

Представник позивача ОСОБА_8 такі вимоги та обґрунтування підтримує, та просить позовні вимоги задовольнити повністю.

Сторони в судове засідання не з'явилися, про причини неявки не повідомили, клопотань про відкладення розгляду справи до суду не надійшли.

Зважаючи на те, що явку сторін не було визнано обов'язковою, враховуючи думку сторони позивача, достатність матеріалів справи для прийняття рішення та доказів про правовідносини сторін, відсутність необхідності заслуховувати їх особисті пояснення з приводу спору суд, беручи до уваги встановлені строки розгляду цивільних справ, дійшов висновку про можливість розглянути справу за відсутності сторін в порядку заочного розгляду та у відповідності до ч.2 ст.197 ЦПК України без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Дослідивши матеріали справи слід прийти до наступних висновків, що предметом спору є вимога про визнання договору дарування недійсним, оскільки дарувальник при укладенні договору перебував під впливом помилки.

Виниклі правові відносини є цивільними і регулюються нормами цивільного права, а саме вимогами ст. 203, 229 ЦК України, відповідно до яких правочин повинен бути укладений на підставі вільного волевиявлення сторін і відповідати внутрішній волі. Якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Судом встановлено, що згідно рішення виконавчого комітету Верхівської сільської ради Рівненського району Рівненської області від 30.06.2011 року № 64, було вирішено оформити право приватної власності на житловий будинок з надвірними будівлями по вул. Пересопницькій, 20 у с. Верхівськ Рівненського району Рівненської області на ім'я ОСОБА_4.

В подальшому, ОСОБА_4 отримав свідоцтво про право власності на вищезазначений житловий будинок з надвірними будівлями, та зареєстрував право власності на нерухоме майно на своє ім'я, про що свідчить витяг з Реєстру прав власності на нерухоме майно.

На підставі договору дарування від 24.11.2011 року власник майна - ОСОБА_4 (дарувальник) передав безоплатно обдарованій - ОСОБА_2 житловий будинок з надвірними будівлями по вул. Пересопницькій, 20 у с. Верхівськ Рівненського району Рівненської області. Договір був посвідчений приватним нотаріусом ОСОБА_9

За змістом договору: були відсутні обставини, що примусили сторони укласти їх цей договір; цей договір не носить характеру мнимої чи удаваної угоди; договір підписується сторонами добровільно, при здоровому розумі та ясній пам'яті, відповідає дійсним намірам сторін.

На підставі договору дарування від 24.11.2011 року власник майна - ОСОБА_4 (дарувальник) передав безоплатно обдарованій - ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,2179 га за адресою: вул. Пересопницька, 20 у с. Верхівськ Рівненського району Рівненської області. Договір був посвідчений приватним нотаріусом ОСОБА_9

За змістом договору: земельна ділянка вільна від обтяжень, не перебуває у спорі. Згода на її відчуження була отримана у іншого подружжя (так як ділянка є об'єктом спільної сумісної власності).

16.12.2015 року ОСОБА_4 помер, що підтверджується копію свідоцтва про смерть, виданого 04.12.2015 року серія І-ГЮ № 184482.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, пятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частиною 2 ст. 229 ЦК України визначено, що якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

Пленум Верховного Суду України в п. 19 постанови Про судову практику розгляду справ про визнання правочинів недійсними від 6 листопада 2009 року № 9 роз'яснив, що правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину, мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.

Відповідно до статті 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Виходячи зі змісту статей 203, 717 ЦК України договір дарування вважається укладеним, якщо сторони мають повну уяву не лише про предмет договору, а й досягли згоди про всі його істотні умови.

Договір, що встановлює обов'язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування, правовою метою якого є передача власником свого майна у власність іншої особи без отримання взаємної винагороди.

Враховуючи викладене, особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести на підставі належних і допустимих доказів, у тому числі пояснень сторін і письмових доказів, наявність обставин, які вказують на помилку - неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, дійсно було і має істотне значення. Такими обставинами є: вік позивача, його стан здоров'я та потреба у зв'язку із цим у догляді й сторонній допомозі; наявність у позивача спірного житла як єдиного; відсутність фактичної передачі спірного нерухомого майна за оспорюваним договором дарування дарувальником обдаровуваному та продовження позивачем проживати в спірній квартирі після укладення договору дарування.

Отже, наявність чи відсутність помилки неправильного сприйняття позивачем фактичних обставин правочину, що вплинуло на волевиявлення особи під час укладення договору дарування, суд визначає не тільки за фактом прочитання сторонами тексту оспорюваного договору дарування та роз'яснення нотаріусом суті договору, а й за такими обставинами, як: вік позивача, його стан здоров'я та потреба у зв'язку із цим у догляді й сторонній допомозі; наявність у позивача спірного житла як єдиного; відсутність фактичної передачі спірного нерухомого майна за оспорюваним договором дарування дарувальником обдаровуваному та продовження позивачем проживати в спірній квартирі після укладення договору дарування.

Лише в разі встановлення цих обставин норми частини першої статті 229 та статей 203 і 717 ЦК України у сукупності вважаються правильно застосованими (вказана правова позиція висловлена Верховним Судом України 13 березня 2016 року за результатами розгляду справи №6-93цс16).

Свої вимоги щодо недійсності договору дарування домоволодіння та земельної ділянки представник позивача обґрунтовує тим, що із обставин цієї справи, наявними є три обставини, які свідчать про наявність помилки при укладенні договору дарування власного житла:якщо вік дарувальника та його стан здоров'я свідчать про його потребу у догляді й сторонній допомозі від інших осіб; якщо подарованим є житло-єдине місце проживання дарувальника; якщо у зв'язку із цим, не відбулось фактичної передачі житла і дарувальник продовжує проживати в ньому і після укладення договору.

Однак на підтвердження доводів про помилку, а саме неправильне сприйняття фактичних обставин правочину, що вплинули на волевиявлення під час укладення договору дарування замість договору довічного утримання належних та допустимих доказів, на виконання вимог ст.ст. 12, 79-81 ЦПК України, не надав.

Так, позивачем не надано жодного доказу, що на час укладення договору дарування ОСОБА_4 та ОСОБА_3, за віком чи станом свого здоров'я, потребували сторонньої допомоги, що подарованим є житло-єдине місце проживання дарувальника, а також не відбулось фактичної передачі житла і дарувальник продовжує проживати в ньому і після укладення договору.

Окрім того, задовольнивши клопотання представника позивача, судом було витребувано матеріали справи № 570/3028/13-ц за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_5 до ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_3 про визнання недійсними договорів дарування земельної ділянки та житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами; визнання права власності на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами.

Суди першої, апеляційної та касаційної інстанції при розгляді справи № 570/3028/13-ц дійшли висновків, що позивачі не були стороною договору дарування від 24 листопада 2011 року, тому правових підстав для визнання цього договору недійсним за їхнім позовом немає. При цьому встановили, що ОСОБА_4, ОСОБА_3 при укладенні договору дарування написали заяви, з яких вбачається, що їхнє волевиявлення на укладення цього договору було вільним.

Також судами встановлено, що оскільки позивачі не були стороною договору дарування, а тому у останніх відсутні підстави ставити питання про визнання цього договору недійсним, як укладеного під впливом обману чи під примусом.

Окрім того слід зазначити, шо у матеріалах справи № 570/3028/13-ц (Том 1 а.с. 120, 163, 200) наявні нотаріально завірені заяви, з яких вбачається, що ОСОБА_4, ОСОБА_3 знаходяться за межами Рівненської області, заявлений до них позов не визнають, вказують, що викладені в позові обставини не відповідають дійсності, вчинений правочин відповідає їхньому волевиявленню, оскільки подарували будинок та земельну ділянку своїй внучці ОСОБА_2, добре розуміючи значення своїх дій та без будь-якого примусу.

Позивач не довів на підставі належних, допустимих доказів, у тому числі пояснень і письмових доказів, наявність обставин, які вказують на помилку-неправильне сприйняття дарувальником фактичних обставин правочину, що вплинуло на його волевиявлення, дійсно було і має істотне значення.

Судом встановлено, що на момент укладення договору дарування усі його істотні умови було передбачено, з'ясовано і перевірено вільну волю дарувальника, який погодився зі всіма істотними умовами договору, який був укладений і добровільно підписаний сторонами, що свідчить про їх вільне волевиявлення на укладення договору дарування, їм було роз'яснено усі наслідки підписання такого договору.

Також, судом не встановлено наявність помилки-неправильного сприйняття позивачем-дарувальником фактичних обставин правочину, обману або насильства, що вплинуло на волевиявлення особи під час укладення договору дарування . Не має підстав вважати доведеним, що воля позивача була направлена на укладення договору довічного утримання.

Таким чином, суд приходить до переконання, що відсутні підстави для задоволення позовних вимог позивача.

З огляду на викладене, керуючись ст.ст.10, 60, 213-215, 218 ЦПК України

в и р і ш и в :

Відмовити у задоволенні цивільного позову ОСОБА_1до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання договору недійсним.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Апеляційного суду Рівненської області через Рівненський районний суд протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя Гладишева Х.В.