Постанова

від 16.07.2020 по справі 570/747/17

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

16 липня 2020 року

м. Київ

справа № 570/747/17

провадження № 61-36881св18

Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Мартєва С. Ю., Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Сімоненко В. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , у інтересах якого діє адвокат Твердий Микола Кузьмович на заочне рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 12 грудня 2017 року у складі судді Гладишева Х. В. та постанову Апеляційного суду Рівненської області від 10 травня 2018 року у складі колегії суддів: Шимківа С. С., Григоренка М. П., Ковальчук Н. М.

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2017 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання права на цілу (1/1) частку у праві власності на будинковолодіння, розміщене на земельній ділянці площею 0,2179 га з кадастровим номером 5624682701:07:029:0004 по АДРЕСА_1 .

20 квітня 2017 року позивач подав заяву про збільшення позовних вимог та просив суд визнати недійсним договір дарування будинковолодіння та земельної ділянки по АДРЕСА_1 , укладений 24 листопада 2011 року між ОСОБА_4 , що діяв від імені ОСОБА_5 , як дарувальниками та ОСОБА_6 , як обдаровуваною, із підстави укладення його під впливом помилки (частина 1 статті 229 ЦК України) та із застосуванням наслідків його недійсності.

Позовна заява мотивована тим, що правочин вчинено під впливом помилки, оскільки дарувальник при укладенні договору дарування помилявся щодо правової природи правочину та існували обставини, які зумовлюють визнання вказаного договору дарування недійсним.

Мало місце не укладення договору дарування, яке передбачає безумовну передачу майна у власність іншої особи, а фактично було укладено договір довічного утримання, коли обдарований фактично в обмін на передачу йому у власність житла зобов`язався утримувати дарувальника довічно, замість позивача.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Заочним рішенням Рівненського районного суду Рівненської області від 12 грудня 2017 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення мотивовано тим, що судом не встановлено наявність помилки, а саме неправильного сприйняття дарувальником фактичних обставин правочину, обману або насильства, що вплинуло на волевиявлення особи під час укладення договору дарування. Не має підстав вважати доведеним, що воля позивача була направлена на укладення договору довічного утримання.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду Рівненської області від 10 травня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах якого діє адвокат Твердий М. К., заочне рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 12 грудня 2017 року залишено без змін.

Постанова мотивована тим, що позивачем не надано жодного доказу, що на час укладення договору дарування ОСОБА_4 помилявся у правовій природі правочину.

Крім того, позивач ОСОБА_1 уже звертався до суду з позовом до ОСОБА_7 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 про визнання недійсними вказаного договору дарування з підстав вчинення його під дією обману. Рішенням Рівненського районного суду Рівненської області від 03 жовтня 2016 року у справі № 570/3028/13-ц, яке набрало законної сили, у задоволенні позову відмовлено. Судом встановлено обставини, за яких власник майна ОСОБА_4 добровільно, без примусу розпорядився своїм майном на користь відповідачки ОСОБА_7 (а.с. 71).

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У червні 2018 року ОСОБА_1 , у інтересах якого діє адвокат Твердий М. К. засобами поштового зв`язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу на судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій, у якій просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове про задоволення позову.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

25 червня 2018 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 , у інтересах якого діє адвокат Твердий М. К. та витребувано цивільну справу з Рівненського районного суду Рівненської області .

18 липня 2018 року до Верховного Суду надійшла витребовувана цивільна справа.

Згідно розпорядження від 16 квітня 2020 року про призначення повторного автоматизованого розподілу судової справи на підставі подання судді Олійник А. С. зобов`язано призначити повторний автоматизований розподіл судової справи.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16 квітня 2020 року справу призначено судді-доповідачеві Петрову Є. В., судді, які входять до складу колегії: Сімоненко В. М., Мартєв С. Ю.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі ОСОБА_1 зазаначав, що у цій справі, обставинами, що вказують на помилку, згідно положень статті 229 ЦК України, є вік позивача, його стан здоров`я та потреба у зв`язку із цим у догляді й сторонній допомозі; наявність спірного житла як єдиного; відсутність фактичної передачі спірного нерухомого майна за оспорюваним договором дарування обдаровуваному та продовження дарувальником проживати в будинковолодінні після укладення договору дарування.

Для врегулювання спірних правовідносин, що виникають із обставин справи, застосуванню підлягають статті 179, 190 ЦК України, які вказують на наявність у позивача майнового (речового) права на спірне будинковолодіння, що є підставою для оформлення його права на частку у праві власності на це домоволодіння, оскільки позивач вчинив дії, спрямовані на виникнення юридичних фактів, що є підставою для отримання права власності на об`єкт будівництва, яким у справі є спірне домоволодіння.

Окрім того, для врегулювання спірних правовідносин, що випливають із обставин справи, апеляційний суд вправі був, але в порушення вимог частини 4 та частини 5 статті 367 ЦПК України відмовився розглянути справу у повному обсязі та не скасував рішення суду першої інстанції, бо не застосував частини 3 статті 18, статей 77-79, частини 7 статті 82 ЦПК України та частини 5 статті 11 ЦК України.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що згідно витягу про державну реєстрацію прав №31092281 від 26 серпня 2011 року ОСОБА_4 на праві приватної власності належав житловий будинок з надвірними будівлями, за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 49).

Згідно договору дарування від 24 листопада 2011 року ОСОБА_4 (дарувальник) передав безоплатно у власність ОСОБА_7 (обдаровувана) будинок житловий з надвірними будівлями за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 160 кв.м. Будинок житловий розташований на земельній ділянці, загальною площею 0,2179 га, кадастровим номером 5624682701:07:029:0004 (а.с. 50).

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть, серії НОМЕР_1 від 04 грудня 2015 року (а.с. 57).

Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна ОСОБА_2 29 листопада 2011 року зареєструвала своє право власності на будинок житловий з надвірними будівлями, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 на підставі договору дарування від 24 листопада 2011 року (а.с. 51).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій відповідають вказаним вимогам закону.

Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваного судового рішення, обговоривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

За правилом частини третьої статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Відповідно до статті 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір, що встановлює обов`язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.

Згідно з частинами першою-третьою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до вимог частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Правові наслідки вчинення правочину під впливом помилки передбачені статтею 229 ЦК України.

Згідно з частиною першою статті 229 ЦК України якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини першої статті 236 ЦК України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Правочини, вчинені під впливом помилки, належать до категорії правочинів, в яких внутрішня воля співпадає з волевиявленням та дійсно спрямована на досягнення мети правочину, але формування такої волі відбулося під впливом обставин, які спотворили справжню волю особи.

Помилка - це неправильне сприйняття особою фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, за відсутності якого можна було б вважати, що правочин не був би вчинений. Неправильне сприйняття може бути викликане найрізноманітнішими обставинами. Причини помилки правового значення не мають.

Для визнання правочину недійсним, як укладеного під впливом помилки, необхідно, щоб помилка мала істотне значення. Під помилкою, що має істотне значення, ЦК України розуміє: помилку в характері (природі) правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей та якостей речей, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням.

Під природою правочину слід розуміти юридичну природу того чи іншого правочину, тобто, основні (типові) характеристики, притаманні зазвичай правочинам цього виду.

Істотне значення має помилка не щодо будь-яких властивостей та якостей речі, а саме таких, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням.

Неправильне уявлення про будь-які інші обставини, крім тих, які зазначені в законі, не може бути підставою для визнання правочину недійсним як такого, що вчинений під впливом помилки. Це стосується і особи контрагента (навіть у тому випадку, коли особа контрагента має істотне для правочину значення).

Не є істотною помилка в мотивах правочину, тобто, в причинах, які спонукали до його укладення, крім випадків, встановлених законом.

З роз`яснень, викладених у пункті 19 постанови Пленуму Верховного суду України Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними від 06 листопада 2009 № 9 убачається, що відповідно до статей 229-233 ЦК України правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229 ЦК України), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення.

Якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом (частина перша статті 229 ЦК України).

Аналогічний правовий висновок міститься й у постанові Верховного Суду України від 21 жовтня 2015 року № 6-202цс15, в якій були встановлені подібні правовідносини та аналогічні фактичні обставини.

Отже, суд першої інстанції ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, повно та всебічно дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку в силу вимог статей 10, 60, 212 ЦПК України 2004 року, встановивши, що договір дарування підписаний ОСОБА_4 та ОСОБА_2 у присутності нотаріуса, яким встановлено їх особи, перевірено дієздатність, нотаріусом роз`яснено дарувальнику зміст договору дарування і він був ознайомлений з природою договору дарування, тому заявлені позовні вимоги на підставі статті 229 ЦК України задоволенню не підлягають.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Наведенні в касаційній скарзі доводи Верховним Судом відхиляються, оскільки судами правильно застосовано до спірних правовідносин норми матеріального права та не порушено норми процесуального права.

Зазначені висновки відповідають установленим обставинам справи та нормам матеріального права, а доводи, викладені у касаційній скарзі, цих висновків не спростовують.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту в пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , у інтересах якого діє адвокат Твердий Микола Кузьмович залишити без задоволення.

Заочне рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 12 грудня 2017 року та постанову Апеляційного суду Рівненської області від 10 травня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Петров

С. Ю. Мартєв

В. М. Сімоненко