Постанова

від 10.05.2018 по справі 570/747/17

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 травня 2018 року

м. Рівне

Справа № 570/747/17

Провадження № 22-ц/787/390/2018

Апеляційний суд Рівненської області у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Шимківа С.С.,

суддів: - Григоренка М.П., Ковальчук Н.М., секретар судового засідання - Москалик Т.В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі - ОСОБА_2,

- ОСОБА_3,

представник позивача - ОСОБА_4,

представник відповідачів - ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу, яка подана представником ОСОБА_1 - адвокатом ОСОБА_4 на заочне рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 12 грудня 2017 року (суддя Гладишева Х.В.) у справі № 570/747/17 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання договору недійсним, -

в с т а н о в и в :

27.02.2017 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання права на цілу (1/1) частку у прав власності на будинковолодіння, розміщене на земельній ділянці площею 0,2179 га з кадастровим номером НОМЕР_1 по АДРЕСА_1.

20.04.2017 року позивач подав заяву про збільшення позовних вимог та просив суд визнати недійсним договір дарування будинковолодіння та земельної ділянки по АДРЕСА_1, укладений 24.11.2011 року між ОСОБА_6, що діяв і від імені ОСОБА_3, як дарувальниками та ОСОБА_2, як обдаровуваною, із підстави укладення його під впливом помилки (ч. 1 ст. 229 ЦК України) та із застосуванням наслідків його недійсності.

Позовна заява мотивована тим, що правочин вчинено під впливом помилки, оскільки дарувальник при укладенні договору дарування помилявся щодо правової природи правочину та існували обставини, які зумовлюють визнання вказаного договору дарування недійсним.

Мало місце не укладення договору дарування, яке передбачає безумовну передачу майна у власність іншої особи, а фактично було укладено договір довічного утримання, коли обдарований фактично в обмін на передачу йому у власність житла зобов'язався утримувати дарувальника довічно, замість позивача.

Заочним рішенням Рівненського районного суду Рівненської області від 12 грудня 2017 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення мотивовано тим, що судом не встановлено наявність помилки, а саме неправильного сприйняття дарувальником фактичних обставин правочину, обману або насильства, що вплинуло на волевиявлення особи під час укладення договору дарування. Не має підстав вважати доведеним, що воля позивача була направлена на укладення договору довічного утримання.

13 січня 2018 року представником ОСОБА_1 - адвокатом ОСОБА_4 подано апеляційну скаргу, у якій він, покликаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, просить скасувати заочне рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 12 грудня 2017 року і ухвалити нове, яким задоволити позов ОСОБА_1

Зазначає, що рішення суду першої інстанції є незаконним та необґрунтованим, а саме: неповно та неправильно досліджено обставини справи, неправильно визначено спірні правовідносини та невірно застосовано норми матеріального права.

У цій справі, обставинами, що вказують на помилку, згідно положень ст. 229 ЦК України, є вік позивача, його стан здоров'я та потреба у зв'язку із цим у догляді й сторонній допомозі; наявність спірного житла як єдиного; відсутність фактичної передачі спірного нерухомого майна за оспорюваним договором дарування обдаровуваному та продовження дарувальником проживати в будинковолодінні після укладення договору дарування.

Для врегулювання спірних правовідносин, що виникають із обставин справи, застосуванню підлягають ст.ст. 179, 190 ЦК України, які вказують на наявність у позивача майнового (речового) права на спірне будинковолодіння, що є підставою для оформлення його права на частку у праві власності на це домоволодіння та у праві власності на земельну ділянку - відповідно до ст. 120 ЗК, ст. 377 ЦК України, оскільки позивач вчинив дії, спрямовані на виникнення юридичних фактів, що є підставою для отримання права власності на об'єкт будівництва, яким у справі є спірне домоволодіння.

16 квітня 2018 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 подано відзив на апеляційну скаргу, у якому вони покликаючись на законність та обгрунтованість рішення суду першої інстанції, просять суд залишити оскаржуване рішення без змін.

Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення учасників процесу, колегія суддів приходить до висновку про її відхилення з наступних підстав.

Судом встановлено, що згідно витягу про державну реєстрацію прав №31092281 від 26.08.2011 року ОСОБА_6 на праві приватної власності належав житловий будинок з надвірними будівлями, за адресою: АДРЕСА_2 (а.с. 49).

Згідно договору дарування від 24.11.2011 року ОСОБА_6 (дарувальник) передав безоплатно у власність ОСОБА_2 (обдаровувана) будинок житловий з надвірними будівлями за адресою АДРЕСА_1 загальною площею 160 кв.м.. Будинок житловий розташований на земельній ділянці, загальною площею 0, 2179 га, кадастровим номером НОМЕР_1 (а.с. 50).

ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_6 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть, серії НОМЕР_2 від 04.12.2015 року (а.с. 57).

Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна ОСОБА_2 29.11.2011 року зареєструвала своє право власності на будинок житловий з надвірними будівлями, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 на підставі договору дарування від 24.11.2011 року (а.с. 51).

Відповідно до ст. 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір, що встановлює обов'язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.

Відповідно до ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з положеннями ч. ч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до ч. 1 та 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

У позовній заяві позивач зазначив, що оспорюваний правочин було вчинено ОСОБА_6 внаслідок помилки, оскільки він мав на меті укладення договору довічного утримання, а тому договір дарування від 24.11.2011 року підлягає визнанню недійсним на підставі ст. 229 ЦК України.

За положеннями ч. 1 ст. 229 ЦК України, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

Воля особи до вчинення правочину і результат правочину не узгоджуються в разі помилки, якщо вона має істотне значення. Такими є помилки щодо правової природи правочину, його змісту, предмета, ціни, сторони, якості об'єкта тощо. Найчастіше хибне сприйняття стосується правової природи та предмета правочину, що може виникнути при визначенні тотожності предмета або його якості.

Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину, мають існувати або, навпаки, бути відсутніми саме на момент вчинення правочину. Сторона на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка насправді мала місце, та надати відповідні докази, які б свідчили про її помилку, зокрема, щодо правової природи правочину.

Також п. 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" судам роз'яснено, що відповідно до ст. 229-233 ЦК правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (ст. 229 ЦК), мають існувати саме на момент вчинення правочину.

Ураховуючи викладене, особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести на підставі належних і допустимих доказів, у тому числі пояснень сторін і письмових доказів, наявність обставин, які вказують на помилку, - неправильне сприйняття фактичних обставин правочину, що вплинуло на волевиявлення, і що ця помилка дійсно була і має істотне значення.

Судом встановлено, що договір дарування підписаний ОСОБА_6 та ОСОБА_2 у присутності нотаріуса, яким встановлено їх особи, перевірено дієздатність. Нотаріусом роз'яснено дарувальнику зміст договору дарування, визначений ст. 717 ЦК України, і він був ознайомлений з природою договору дарування.

Згідно ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У порушення вищевказаних вимог процесуального закону, ОСОБА_1 не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження того, що оспорюваний договір укладено ОСОБА_6 під впливом помилки.

За положеннями ст. 744 ЦК України за договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов'язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно.

Так, позивачем не надано жодного доказу, що на час укладення договору дарування ОСОБА_6 помилявся у правовій природі правочину.

Позивач ОСОБА_1 уже звертався до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_6, ОСОБА_3 про визнання недійсними вказаного договору дарування з підстав вчинення його під дією обману. Рішенням Рівненського районного суду Рівненської області від 03 жовтня 2016 року у справі № 570/3028/13-ц, яке набрало законної сили, у задоволенні позову відмовлено. Судом встановлено обставини, за яких власник майна ОСОБА_6 добровільно, без примусу розпорядився своїм майном на користь відповідачки ОСОБА_2 (а.с. 71).

Виходячи з наведеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно і всебічно з'ясувавши всі дійсні обставини спору сторін та виконавши інші вимоги цивільного судочинства, вирішив дану справу згідно із законом.

Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав вважати, що судом допущені порушення норм матеріального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення спору.

Підстав для скасування ухваленого у справі судового рішення та задоволення поданої апеляційної скарги, виходячи з меж її доводів, апеляційний суд не вбачає, оскільки ці доводи правильності зробленого судом першої інстанції висновку не спростовують.

Судові витрати віднести на рахунок позивача ОСОБА_1.

Керуючись ст.ст. 367, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, Апеляційний суд Рівненської області, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу, яка подана представником ОСОБА_1 - адвокатом ОСОБА_4 залишити без задоволення, а рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 12 грудня 2017 року - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне судове рішення не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.

Повний текст постанови виготовлено 15 травня 2018 року.

Головуючий суддя С.С. Шимків

Судді: М.П. Григоренко

Н.М. Ковальчук