Постанова

від 16.01.2018 по справі 484/197/17

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа №484/197/17 16.01.2018

Провадження №22-ц/784/13/18

Категорія 27 Доповідач в апеляційній інстанції ОСОБА_1

П О С Т А Н О В А

Іменем України

16 січня 2018 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області у складі:

головуючого - Яворської Ж.М.,

суддів:ОСОБА_2, ОСОБА_3,

при секретарі судового засідання - Богуславській О.М.,

за участю: позивача - ОСОБА_4,

представника відповідача - ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу

за апеляційною скаргою

представника ОСОБА_4 - ОСОБА_6

на рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 24 липня 2017 року, ухвалене головуючим суддею Хемич О.Б., вступна та резолютивна частини проголошена цього ж дня у приміщенні цього ж суду о 15 год.30 хв . за позовом ОСОБА_4 до Управління Держгеокадастру Первомайського району Миколаївської області, приватного сільськогосподарського підприємства Корпорація України ( далі - ПСП Корпорація України ), державного реєстратора речових прав на нерухоме майно Первомайської районної державної адміністрації Миколаївської області про визнання недійсною додаткової угоди до договору оренди землі,

в с т а н о в и л а

23 січня 2017 року ОСОБА_4 через свого представника ОСОБА_6 звернулася до суду із позовом до Управління Держгеокадастру Первомайського району Миколаївської області, ПСП Корпорація України , про визнання недійсною додаткової угоди до договору оренди землі.

В обґрунтування позову позивачка зазначала, що 13 червня 2005 року між її матір'ю ОСОБА_7А та ПСП Корпорація України було укладено договір оренди належної їй земельної ділянки розміром 8,00 га, що розташована в межах Лукашівської сільської ради Первомайського району Миколаївської області строком на 5 років, про що у Книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі по Лукашівській сільській раді 23 травня 2007 року зроблено запис №040602200006.

20 грудня 2012 року ОСОБА_7 померла.

На теперішній час їй на праві приватної власності належить земельна ділянка розміром 8,0055 га, кадастровий номер: 4825484200:04:000:0033, що розташована в межах Лукашівської сільської ради Первомайського району Миколаївської області, яку вона отримала в порядку спадкування після смерті ОСОБА_7

Право власності на дану земельну ділянку зареєстровано за нею 27 серпня 2013 року.

26 вересня 2016 року їй стало відомо, що за даним договором оренди земельної ділянки між її матір'ю та ПСП Корпорація України укладено додаткову угоду, якою продовжено термін дії основного договору оренди до 01 грудня 2020 року, про що 20 листопада 2012 року зроблено запис у Книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі по Лукашівській сільській раді за № 482548424002888.

Посилаючись на те, що додаткова угода до договору оренди землі, укладена 24 червня 2011 року між ОСОБА_7 та відповідачем є недійсною, оскільки їй достовірно відомо, що її мати не укладала жодних додаткових угод з ПСП Корпорація України , не підписувала їх, а також на те, що дії державного реєстратора щодо реєстрації даної додаткової угоди є протиправними та незаконними, тому що її реєстрація відбулась із порушенням чинного законодавства, так як на момент її укладання термін дії основного договору оренди вже закінчився, в Управлінні Держгеокадастру в Первомайському районі відсутні оригінали заяв на підставі яких проведено державну реєстрацію цієї угоди та у державному реєстрі сфальсифіковано відомості щодо площі спірної земельної ділянки, збільшивши позовні вимоги, представник позивача остаточно просив визнати недійсною додаткову угоду до договору оренди землі від 23 травня 2007 року за № 040602200006, укладену 24 червня 2011 року між ОСОБА_7А та ПСП Корпорація України та скасувати запис про державну реєстрацію зміни дії договору оренди земельної ділянки від 20 листопада 2012 року №002818 на підставі вищезазначеної додаткової угоди.

Ухвалою Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 15 березня 2017 року до участі у справі у якості співвідповідача залучено державного реєстратора речових прав на нерухоме майно Первомайської районної державної адміністрації Миколаївської області.

Рішенням Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 24 липня 2017 року у задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_4 - ОСОБА_6, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив рішення суду скасувати та ухвалити нове про задоволення позову.

Заслухавши суддю-доповідача, позивача, представника відповідача, перевіривши наведені в скарзі доводи та дослідивши матеріали справи, в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом, що ОСОБА_7 на праві власності належала земельна ділянка площею 8.00 га (кадастровий номер 4825484200:04:000:0033) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована в межах Лукашівської сільської ради Первомайського району Миколаївської області, про що їй 09 грудня 2003 року видано державний акт про право власності на земельну ділянку серії МК №051307 (а.с.59).

За договором оренди землі від 13 червня 2005 року ОСОБА_7 передала в оренду ПСП Корпорація України земельну ділянку площею 8,0 га ріллі строком на п'ять років. Даний договір зареєстровано в Книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі по Лукашівській сільській раді 23 травня 2007 року за реєстраційним №040602200006 (а.с.9-10).

Додатковою угодою до цього договору від 01 грудня 2008 року збільшено розмір орендної плати, а згідно з додатковою угодою від 24 червня 2011 року - строк дії договору продовжено на 10 років, терміном з 01 січня 2011 року до 01 грудня 2020 року.

У пункті 3.1 указаного договору оренди сторони узгодили, що земельна ділянка надається в оренду строком на 10 років, починаючи з моменту державної реєстрації цього договору.

Відповідно до пункту 11.1 договору оренди земельної ділянки він набирає чинності після його державної реєстрації в установленому чинним законодавством порядку.

За приписами п. 3 розділу Зміна умов договору і припинення його дії цього договору перехід права власності на орендовану земельну ділянку до другої особи, а також реорганізація фізичної особи-орендаря не є підставою для змін умов або розірвання договору( т.1 а.с.10).

Земельну ділянку передано в користування орендарю згідно з актом прийому-передачі від 10 лютого 2006 року (а.с. 9).

Вказані додаткові угоди зареєстровано у Книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі по Лукашівській сільській раді 02 квітня 2009 року за №040902200011, 20 листопада 2012 року за реєстраційним №482548424002888 відповідно ( т.1 а.с.11,15,60-61).

20 грудня 2012 року ОСОБА_7 померла ( т.1 а.с.16).

Згідно свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виданого Другою Первомайською державною нотаріальною конторою 27 серпня 2013 року ОСОБА_4 отримала свідоцтво про право на спадщину за заповітом на земельну ділянку площею: - 8,0055 га згідно витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку; - 8,00 га згідно державного акту на право власності на земельну ділянку, кадастровий №4825484200:04:000:0033, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва в межах території Лукашівської сільської ради Первомайського району Миколаївської області ( т.1 а.с.16).

Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 27 вересня 2013 року ОСОБА_4 є власником земельної ділянки площею 8,0055 га кадастровий №4825484200:04:000:0033 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва за адресою: Миколаївська область, Первомайський район, с/р Лукашівська (т.1 а.с.8).

За приписами ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частина 1 ст. 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 ст. 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Укладання договору оренди земельної ділянки із земель приватної власності здійснюється за згодою орендодавця та особи, яка згідно із законом вправі набувати право оренди на таку земельну ділянку. Укладання договору оренди земельної ділянки може бути здійснено на підставі цивільно-правового договору або в порядку спадкування ( ч.ч.1,3 ст.16 Закону України Про оренду землі ).

За змістом ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідно до ч. 3 ст. 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Як вольова дія, правочин являє собою поєднання волі та волевиявлення. Воля сторін полягає в їхній згоді взяти на себе певні обов'язки, вона повинна бути взаємною, двосторонньою і спрямованою на досягнення певної мети.

Таким чином, вільне волевиявлення учасника правочину, передбачене ст. 203 ЦК України, є важливим чинником, без якого неможливо укладення договору оренди земельної ділянки.

Своє волевиявлення на укладення договору учасник правочину виявляє в момент досягнення згоди з усіх істотних умов, складання та скріплення підписом письмового документа.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до роз'яснень, викладених у п.8 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 6 листопада 2009 року Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними , згідно яких відповідно до частини першої статті 215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК , саме на момент вчинення правочину . Не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено. У зв'язку з цим судам необхідно правильно визначати момент вчинення правочину (статті 205 , 210 , 640 ЦК тощо). Зокрема, не є укладеними правочини (договори), у яких відсутні встановлені законодавством умови, необхідні для їх укладення (відсутня згода за всіма істотними умовами договору; не отримано акцепт стороною, що направила оферту; не передано майно, якщо відповідно до законодавства для вчинення правочину потрібна його передача тощо).

За положеннями ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч. 4 ст. 10 ЦПК України, вказана норма та інші норми ЦПК України по тексту постанови в редакції чинного на час ухвалення оскаржуваного рішення).

Згідно з положеннями ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Частиною 6 ст. 147 ЦПК України передбачено, що висновок експерта для суду не є обов'язковим і оцінюється судом за правилами, встановленими ст. 212 ЦПК України.

Стаття 212 ЦПК України зазначає, що жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Зважаючи на викладене, для вирішення питання про наявність чи відсутність волевиявлення ОСОБА_7 на укладання додаткової угоди по справі в суді апеляційної інстанції проведено судову почеркознавчу експертизу №654 від 13 грудня 2017 року, відповідно до висновку якої підписи від імені ОСОБА_7 у графах Орендодавець розділів Підпису сторін у 2-х примірниках додаткової угоди від 24 червня 2011 року до договору оренди землі від 23 травня 2007 року за №040602200006 виконані ОСОБА_7Д.( т.1 а.с. 339-342).

За таких обставин не можна вважати, що додаткова угода від 24 червня 2011 року до договору оренди землі від 13 червня 2005 року не відповідає волі орендодавця та вимогам закону. А відтак відсутні підстави для визнання даної додаткової угоди недійсною.

У справі, що переглядається, ОСОБА_7 та ПСП Корпорація України у додатковій угоді дійшли згоди щодо істотної умови договору оренди земельної ділянки, скріпивши 24 червня 2011 року її своїми підписами, що і є моментом укладання додаткової угоди.

Разом з тим, цивільні права та обов'язки, на досягнення яких спрямоване волевиявлення сторін додаткової угоди до договору оренди, набувається після відповідної реєстрації. В момент державної реєстрації набирає чинності (юридичної сили) додаткова угода, укладання якої вже відбулося, і така реєстрація не може змінювати моменту її укладання. Реєстрація цієї угоди є адміністративним актом, тобто елементом зовнішнім щодо неї і ніяким чином не впливає на факт її укладання.

Таким чином, здійснення реєстрації додаткової угоди 20 листопада 2012 року, як вважає позивач після закінчення строку дії договору, проте волевиявлення на укладання якої ОСОБА_7 виявила у момент досягнення згоди з усіх істотних умов, складання та скріплення підписом письмового документу, не є підставою для визнання оспорюваної додаткової угоди недійсною у порядку, визначеному ст.203, ч.1 ст.215 ЦК України з цих підстав.

На день підписання сторонами у 2011 році додаткової угоди до договору оренди, яким продовжено строк дії договору до 01 грудня 2020 року, договір оренди землі свою дію не припинив, внаслідок чого, на день розгляду справи судом першої інстанції, орендні правовідносини не припинилися, що свідчить про наявність у відповідача права користування цією ділянкою.

Відповідно до ст. 202 ЗК України (в редакції до 01 січня 2013 року) державна реєстрація земельних ділянок здійснюється у складі державного реєстру земель, який складається з двох частин: а) книги записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі із зазначенням кадастрових номерів земельних ділянок; б) Поземельної книги, яка містить відомості про земельну ділянку.

Згідно зі ст. 20 Закону України Про оренду землі укладений договір оренди землі підлягає державній реєстрації. Право оренди земельної ділянки виникає з дня державної реєстрації цього права відповідно до закону, що регулює державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Законом України Про внесення змін до Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (прикінцеві та перехідні положення Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень ) встановлено, що до 01 січня 2013 року державна реєстрація права власності, права користування земельними ділянками, права постійного користування земельними ділянками, договорів оренди земельних ділянок проводиться територіальними органами земельних ресурсів.

За змістом ст. 4. Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень обов'язковій державній реєстрації підлягають речові права та обтяження на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить фізичним та юридичним особам,а саме: 1) право власності на нерухоме майно: 2) право володіння; право користування (сервітут); право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис); право забудови земельної ділянки (суперфіцій); право господарського відання; право оперативного управління; право постійного користування та право оренди земельної ділянки; право користування (найму, оренди) будівлею або іншими капітальними спорудами, їх окремими частинами; іпотека; довірче управління майном; 3) інші речові права відповідно до закону; 4) податкова застава, предметом якої є нерухоме майно, та інші обтяження.

Речові права на нерухоме майно, зазначені в п. п. 2 і 3 ч. 1, є похідними і реєструються після державної реєстрації права власності на таке майно. Зокрема п. 2 встановлено, що земельні ділянки, право власності (користування) на які виникло до 2004 року, вважаються сформованими незалежно від присвоєння їм кадастрового номера. У разі якщо відомості про зазначені земельні ділянки не внесені до Державного реєстру земель, їх державна реєстрація здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) за заявою їх власників (користувачів земельної ділянки державної та комунальної власності). Внесення інших змін до відомостей про ці земельні ділянки здійснюється після державної реєстрації земельних ділянок.

Крім того, згідно з п.1 ч.2 ст.9 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень обов'язок проведення державної реєстрації на підставі відповідних документів покладений на державного реєстратора і не передбачає обов'язку орендаря реєструвати в електронному реєстрі прав договір оренди землі та додаткові угоди до них, які вже були зареєстровані в установленому законом порядку. А тому при реєстрації права власності за позивачем були відсутні відомості про обмеження у використанні спірної земельної ділянки. Проте це не свідчить про відсутність орендних правовідносин.

На день реєстрації оспорюваної додаткової угоди відповідно до п.п.13-6,13-2 Порядку введення Поземельної книги, затвердженої Постановою Кабінету Міністрів України від 09 вересня 2001 року №1021, яка втратила чинність з 01 січня 2013 року на підставі Постанови КМ України від 17 жовтня 2012 року №1051 Про затвердження Порядку ведення Державного земельного кадастру , державна реєстрація земельної ділянки здійснювалася територіальним органом Держземагенства за її місцезнаходженням на підставі заяви набувача права на земельну ділянку.

Як вище зазначалося договір оренди землі між ОСОБА_7А та ПСП Корпорація України , укладений 13 червня 2005 року строком на 5 років, зареєстровано у Книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі по Лукашівській сільській раді 23 травня 2007 року за №040602200006.

Додаткові угоди до цього договору від 01 грудня 2008 року та від 24 червня 2011 року також зареєстровано у Книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі по Лукашівській сільській раді - 02 квітня 2009 року за №040902200011, 20 листопада 2012 року за реєстраційним №482548424002888 відповідно ( т.1 а.с.15,60).

Право власності на спірну земельну ділянку у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстровано за позивачем 27 серпня 2013 року.

27 вересня 2013 року відомості щодо земельної ділянки та її власники до Державного земельного кадастру про земельну ділянку ( т.1 а.с. 8,14).

За такого, внесення до запису про державну реєстрацію змін/ дострокового припинення дії договору оренди земельної ділянки від 20 листопада 2012 року №002817 змін щодо площі земельної ділянки - 8.0055 га відповідає вимогам діючого законодавства.

Отже, оспорювана додаткова угода була зареєстрована відповідно до вимог законодавства, чинного на час виникнення спірних правовідносин.

Вищевикладене спростовує доводи позивача про фальсифікацію реєстратором внесених змін до запису про державну реєстрацію змін щодо площі земельної ділянки.

Таким чином, колегія суддів не вбачає підстав для скасування запису державної реєстрації змін дії договору оренди землі від 20 листопада 2012 року №002818 за реєстраційним №482548424002888.

Посилання позивача на листи Головного управління Дергеокадастру у Миколаївській області відділ у Первомайському районі від 10 жовтня 2016 року №34, від 28 квітня 2017 року № 31-14.05-0.6-1210/0/2-17 про відсутність в управлінні за земельно - обліковими даними відомостей щодо реєстрації додаткової угоди до договору оренди землі, укладеної гр. ОСОБА_7 на земельну ділянку 4825484200:04:000:0033 предметом яких є поновлення строку договору, не є підтвердженням порушення порядку як реєстрації у 2012 році спірної додаткової угоди, так і внесення змін до запису про державну реєстрацію змін щодо площі цієї земельної ділянки ( т.1 а.с.13,163).

Інші доводи апеляційної скарги на правильність висновків суду першої інстанції не впливають і їх не спростовують.

Таким чином, суд першої інстанції, із висновками якого погоджується колегія суддів, дослідивши докази у справі і надавши їм належну оцінку згідно зі ст. ст. 10, 60, 212 ЦПК України ( в редакції чинній на час ухвалення оскаржуваного рішення), а також встановивши обставини справи дійшов вірного висновку про відсутність підстав для задоволення позову. З огляду на викладене колегія суддів не вбачає підстав для скасування оскаржуваного рішення суду.

Відповідно до ст.375 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, колегія суддів

п о с т а н о в и л а

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_4 - ОСОБА_6 залишити без задоволення, а рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 24 липня 2017 року без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання її повного тексту до Верховного Суду у випадку та з підстав, передбачених ст. 389 ЦПК України.

Головуючий Ж.М. Яворська

Судді Т.М. Базовкіна

ОСОБА_3

Повний текст постанови складено 19 січня 2018 року