Рішення

від 30.05.2007 по справі 8/213пд

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

8/213пд

                                ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ  

                                  83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

                                                             Р І Ш Е Н Н Я   

                                                            іменем України

30.05.07 р.                                                                                                 Справа № 8/213пд                               

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Курорт-Інвест",                     ЄДРПОУ 32221135, м.Ясинувата

до відповідача 1. Дочірнього підприємства "Санаторій "Шахтар" Закритого

                             акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок

                             України "Укрпрофздоровниця", ЄДРПОУ 32359697, м.Слов'яногірськ

до відповідача 2. Закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів  

                              профспілок України "Укрпрофоздоровниця", ЄДРПОУ 02593780,

                              м.Київ

про розірвання договору та стягнення 13694150 грн. 61 коп.

                                                                        Головуючий суддя  Ємельянов А.С.

                                                                      Суддя                             Мартюхіна Н.О.

                                                                      Суддя                        Сковородіна О.М.

Представники:

від позивача: не з'явився

від відповідача 1: Мосєйко В.М.-по дов., Сергєєва Т.В.-по дов.

від відповідача 2: Сергєєва Т.В.-по дов.

В засіданні суду брали участь:

                                                                 Згідно із ст.77 ГПК України в засіданні суду

                                                                 оголошувалась перерва з 06.03. по 17.04.2007р.,

                                                                 з 24.05. по 29.05.2007р., з 29.05. по 30.05.2007р.

СУТЬ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Курорт-Інвест", м.Ясинувата, позивач,  звернувся до господарського суду з позовною заявою до відповідача 1, Дочірнє підприємство "Санаторій "Шахтар" Закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофздоровниця", м.Слов'яногірськ, про:

- розірвання договору №1407072-2003/12 від 25.03.2003р. про сумісну діяльність;

- стягнення з відповідача 1 грошових коштів в сумі 9135000,00 грн., внесених позивачем за договором №1407072-2003/12 від 25.03.2003р.;

- стягнення з відповідача 1 збитків в сумі 4559150,61 грн.

Ухвалою від 18.01.2007р. до участі у справі залучено відповідача 2, Закрите акціонерне товариство лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця", м.Київ.

Згідно із ст.22 Господарського процесуального кодексу України позивач заявами від 19.12.2006р., №08/02-1 від 08.02.2007р., від 28.02.2007р., заявою без номера та дати, яка надійшла на адресу суду 11.05.2007р., змінив предмет позову, заявивши вимоги про:

- визнання недійсним договору №1407072-2003/12 від 25.03.2003р. про сумісну діяльність;

- стягнення з відповідача 2 грошових коштів в сумі 9135000,00 грн.

В судовому засіданні 15.05.2007р. позивачем заявлено про підтримання ним позовних вимог, викладених виключно в заяві, яка надійшла на адресу суду 11.05.2007р., внаслідок чого судом розглянуті вимоги про визнання недійсним договору №1407072-2003/12 від 25.03.2003р. про сумісну діяльність, про стягнення з відповідача 2 грошових коштів в сумі 9135000,00 грн.

В обгрунтування своїх вимог позивач посилається на невідповідність спірного договору вимогам закону, враховуючи неправомірність внесення відповідачем 1 в якості внеску до сумісної діяльності майна, належного на праві власності відповідачу 2. Одночасно, обгрунтовуючи вимоги про стягнення грошових коштів в сумі 9135000,00 грн. позивач стверджує про відсутність правових підстав для перерахування ним останніх на ремонт та переобладнання майна відповідача 2.

Відповідач 1 надав пояснення на позовну заяву від 18.01.2007р., в яких позовні вимоги не визнав. В обгрунтування своїх заперечень відповідач 1 посилається на відсутність будь-яких порушень з його боку умов спірного договору. Крім цього, як вказує відповідач 1 Цивільним кодексом України не передбачено можливості повернення внесків учасників у сумісну діяльність. Будь-яких пояснень щодо правомірності укладання спірного договору відповідачем 1 не надано.

Відповідач 2  у відзиві на позовну заяву від 16.05.2007р. проти змінених позовних вимог заперечує, посилаючись на наявність у відповідача 1 права передати майно, належне на праві власності відповідачу 2, в якості внеску до сумісної діяльності за спірним договором. Одночасно, за твердженням відповідача 2, позивачем не доведено факту отримання відповідачем 2 грошових коштів в сумі 9135000,00 грн.

Крім цього, в заяві від 16.05.2007р. відповідачем 2 також заявлено про пропущення позивачем встановлених строків позовної давності в частині вимог про визнання недійсним спірного договору.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення позивача та відповідачів, господарський суд встановив:

25.03.2003р. між позивачем та відповідачем 1 був підписаний договір №1407072-2003/12 про сумісну діяльність.

Згідно з умовами вказаного договору позивач та відповідач 1 зобов'язались об'єднати свої внески для здійснення сумісної інвестиційної діяльності на території санаторію "Шахтар" (м.Слов'яногірськ, Україна) та спільно діяти без створення юридичної особи з метою отримання прибутку шляхом експлуатації відремонтованих та обладнаних об'єктів. Вказаний договір затверджений головою правління відповідача 2.

В п.2.1.1 договору №1407072-2003/12 від 25.03.2003р. передбачено, що внеском, зокрема, відповідача 1 у сумісну діяльність є об'єкти, розташовані на території відповідача 1, балансовою вартістю 3756800,00 грн. згідно додатку №4 до договору.

За змістом додатку №4 до договору №1407072-2003/12 від 25.03.2003р. передачі відповідачем 1 до сумісної діяльності підлягали будівлі, споруди, передаточні пристрії, автотранспорт, машини та обладнання (у тому числі медичне), господарський інвентар.

Виходячи зі змісту позовної заяви, фактичним власником переліченого вище нерухомого майна, є відповідач 2.

За таких обставин, виходячи з того, що згідно з п.2.3 договору №1407072-2003/12 від 25.03.2003р. внески учасників до сумісної діяльності стають спільною власністю учасників такої діяльності, за твердженням позивача, передача відповідачем 1 до сумісної діяльності з позивачем майна, власником якого є відповідач 2, протирічить вимогам закону.

У зв'язку з викладеним, позивачем заявлені вимоги про визнання недійсним договору №1407072-2003/12 від 25.03.2003р. про сумісну діяльність.

Крім цього, як вказує позивач, ним в якості внеску до сумісної діяльності за договором №1407072-2003/12 від 25.03.2003р. було перераховано грошові кошти в сумі 9135000,00 грн.

За умовами п.1.2.1 договору №1407072-2003/12 від 25.03.2003р. вказані грошові кошти були використані для ремонту будівель, споруд, інженерних систем, обладнання та оснастки будівель згідно переліку робіт.

Виходячи з того, що власником майна, на ремонт якого фактично позивачем було перераховано грошові кошти в сумі 9135000,00 грн., є відповідач 2, враховуючи відсутність будь-яких договірних відносин між позивачем та відповідачем 2, за твердженням позивача, відсутні будь-які правові підстави отримання відповідачем 2 матеріальної вигоди в результаті виконаних за рахунок позивача робіт, внаслідок чого позивачем також заявлені вимоги про стягнення з відповідача 2 грошових коштів в сумі 9135000,00 грн.

Відповідач 1 письмових заперечень по суті змінених позовних вимог не надав. В усній формі відповідач 1 підтримав заперечення відповідача 2 проти позову.

Відповідач 2 у відзиві на позовну заяву змінені позовні вимоги не визнав, посилаючись на ті обставини, що у відповідача 1 на момент укладання спірного договору було право розпоряджатися майном, належним відповідачу 2. Крім цього, за твердженням відповідача 2, позивачем не доведено факту отримання відповідачем 2 грошових коштів в сумі 9135000,00 грн.

Згідно із заявою від 16.05.2007р. відповідачем 2 заявлено про застосування судом строків позовної давності щодо вимог про визнання недійсним договору №1407072-2003/12 від 25.03.2003р.

Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд вважає вимоги позивача такими, що підлягають задоволенню враховуючи наступне:

Згідно із ст.58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі.

Тобто, норми Цивільного кодексу України, який набрав чинності з 01.01.2004р., не можуть застосовуватись судом при визначенні відповідності укладеного сторонами до набрання чинності цим кодексом договору.

Відповідно до роз'яснень президії Вищого господарського суду України від 12.03.1999р. №02-5/111 відповідність чи невідповідність угоди вимогам законодавства має оцінюватись судом стосовно законодавства, яке діяло на момент укладення спірної угоди.

Таким чином, виходячи з того, що спірний договір про сумісну діяльність був укладений сторонами під час дії Цивільного кодексу УРСР, при розгляді цієї справи суд застосовував норми цього кодексу.

Згідно із ст.41 Цивільного кодексу УРСР угодами визнаються дії осіб (відносно юридичної особи – її уповноважених органів), спрямовані на встановлення, припинення або зміну цивільних правовідносин.

В статті 151 Цивільного кодексу УРСР встановлено, що зобов'язання виникають, зокрема,  з договору.

Як вказувалось вище, 25.03.2003р. між позивачем та відповідачем 1 був укладений договір №1407072-2003/12 про сумісну діяльність, тобто, договір, який є підставою для виникнення певних цивільних прав та обов'язків у сторін.

Відповідно до ст.430 Цивільного кодексу УРСР за договором про сумісну діяльність сторони зобов'язуються сумісно діяти для досягнення спільної господарської мети, як-то: будівництво і експлуатація міжколгоспного або державно-колгоспного підприємства або установи (що не передаються в оперативне управління організації, яка є юридичною особою), будування водогосподарських споруд і пристроїв, будівництво шляхів, спортивних споруд, шкіл, родильних будинків, жилих будинків тощо.

На підставі вказаного вище договору №1407072-2003/12 від 25.03.2003р. позивач та відповідач 1 зобов'язались об'єднати свої внески для здійснення сумісної інвестиційної діяльності на території санаторію "Шахтар" (м.Слов'яногірськ, Україна) та спільно діяти без створення юридичної особи з метою отримання прибутку шляхом експлуатації відремонтованих та обладнаних об'єктів.

Статтею 432 Цивільного кодексу УРСР передбачено, що для досягнення мети, зазначеної у статті 430 цього кодексу, учасники договору про сумісну діяльність роблять внески грошима чи іншим майном або трудовою участю.

Як встановлено судом, в п.2.1 договору №1407072-2003/12 від 25.03.2003р. (з урахуванням додаткової угоди) позивачем та відповідачем 1 було узгоджено, що для здійснення сумісної діяльності позивач та відповідач 1 зобов'язуються зробити наступні внески:

-          внеском відповідача 1 є об'єкти, розташовані на території відповідача 1 - ДП "Санаторій "Шахтар" Закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофздоровниця", м.Слов'яногірськ, балансовою вартістю 3756800,00 грн. згідно додатку №4 до договору;

-          внеском позивача у сумісну діяльність є грошові кошти у розмірі 11110550,00 грн. з урахуванням конкретних показників кошторисів за кожним об'єктом, перераховані на рахунок сумісної діяльності згідно з графіком фінансування.

Виходячи зі змісту додатку №4 до договору №1407072-2003/12 від 25.03.2003р. визначено перелік основних фондів, які підлягали внесенню відповідачем 1: будівлі (як-то клуб-їдальня, гараж, спальний корпус, насосні, однокімнатні житлові будинки тощо), споруди (асфальтові доріжки, оранжерея, автозупинка та т.д.), передаточні пристрії, автотранспорт, машини й обладнання, медичне обладнання, господарський інвентар.

Згідно з наданим до матеріалів справи актом приймання-передачі основних фондів до договору про сумісну діяльність №1407072-2003/12 від 25.03.2003р. відповідач 1 передав у сумісну діяльність з позивачем вказане вище майно.

Як встановлено судом, згідно з наявним в матеріалах справи свідоцтвом про право власності від 20.01.2003р., будівлі санаторію "Шахтар" на праві колективної власності належать відповідачу 2.

Факт належності відповідачу 2 майна, яке підлягало внесенню відповідачем 1 до сумісної діяльності за договором №1407072-2003/12 від 25.03.2003р., з боку сторін підтверджено.

Згідно з п.1.2 статуту відповідача 1 власником майна Дочірнього підприємства "Санаторій "Шахтар" Закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофздоровниця", м.Слов'яногірськ є відповідач 2.

При цьому, з урахуванням п.4.3 статуту, відповідач 1 лише володіє та користується майном за винятком прийняття рішення щодо його відчудження. Відповідач 1 згідно з п.3.4 статуту має право виступати учасником інших товариств виключно відповідно до рішень загальних зборів відповідача 2.

Одночасно, за змістом пунктів 8.7.6, 8.7.11 статуту відповідача 2 затвердження положення про порядок відчудження майна відповідача 2, прийняття рішень про відчудження основних фондів першої групи: будівель, споруд, інших об'єктів нерухомості відноситься до компетенції загальних зборів товариства.

Таким чином, з урахуванням положень статутів відповідача 1 та відповідача 2, а також приймаючи до уваги наявне в матеріалах справи свідоцтво про право власності від 20.01.2003р., суд дійшов висновку, що право розпоряджатися майном, яке було внесене відповідачем 1 до сумісної діяльності з позивачем за договором №1407072-2003/12 від 25.03.2003р., належало виключно відповідачу 2. В той самий час, відповідач 1 мав право володіти та користуватися цим майном, проте, у відповідача 1 відсутнє право розпорядження цим майном.

Відповідно до ст.432 Цивільного кодексу УРСР грошові та інші майнові внески учасників договору, а також майно, створене або придбане в результаті їх спільної діяльності, є їх спільною власністю. Учасник договору про сумісну діяльність не вправі розпоряджатися своєю часткою у спільному майні без згоди інших учасників договору.

За змістом п.2.3 договору №1407072-2003/12 від 25.03.2003р. позивачем та відповідачем 1 було узгоджено, що грошові або інші майнові внески учасників до сумісної діяльності, а також майно, створене або придбане в результаті сумісної діяльності учасників, є їх спільною власністю згідно ст.432 Цивільного кодексу УРСР.

Тобто, з урахуванням вимог Цивільного кодексу УРСР, а також умов договору №1407072-2003/12 від 25.03.2003р., майно, яке вносилось позивачем та відповідачем 1 до сумісної діяльності, перестало бути власністю цих осіб, а набуло статусу спільної власності позивача та відповідача 1. Як наслідок, відповідач 2 позбавився свого права володіти, користуватися та розпоряджатися цим майном.

Статтею ст.4 Закону України "Про власність" (в редакції, яка діяла на момент підписання сторонами договору №1407072-2003/12 від 25.03.2003р.) встановлено, що на свій розсуд володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном має право власник. Саме власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, що не суперечать закону. Він може використовувати майно для здійснення господарської та іншої, не забороненої законом, діяльності, зокрема, передавати його безоплатно або за плату у володіння і користування іншим особам.

Як вказувалось вище, власником майна, переданого відповідачем 1 до сумісної діяльності за договором №1407072-2003/12 від 25.03.2003р. є відповідач 2.

Таким чином, передача до сумісної діяльності відповідачем 1 майна, належного на праві власності відповідачу 2, не відповідає вимогам ст.4 Закону України "Про власність".

Посилання відповідачів на ті обставини, що за договором №1407072-2003/12 від 25.03.2003р. про сумісну діяльність відповідачем 1 було передано лише право користування спірним майном спростовуються змістом самого договору, згідно з пунктом 2.1.1 якого, а також додатком №4 до якого, прямо передбачено внесення відповідачем 1 до сумісної діяльності певних об'єктів, а не право користування ними.

Одночасно, суду не представлено будь-яких документів, що підтверджують надання відповідачем 2 права відповідачу 1 розпоряджатися належним відповідачу 2 майном.

Затвердження спірного договору головою правління відповідача 2 не може бути належним доказом наявності у відповідача 1 права на розпорядження майном відповідача 2, враховуючи, що за умовами п.п.8.7.6, 8.7.11 статуту відповідача 2 прийняття рішень про відчудження основних фондів відповідача 2 першої групи: будівель, споруд, інших об'єктів нерухомості, відноситься до компетенції загальних зборів товариства.

Крім цього, внаслідок затвердження договору про сумісну діяльність №1407072-2003/12 від 25.03.2003р. з боку голови правління відповідача 2, останній не став стороною цього договору, не набув будь-яких прав та обов'язків за вказаною угодою. Відповідного рішення щодо майна, внесеного до сумісної діяльності відповідачем 1, загальними зборами відповідача 2 не приймалось.

Судом також прийнято до уваги ті обставини, що згідно з наданим до матеріалів справи рішенням №ПЗ-8 від 02.11.2001р. правлінням відповідача 2 було затверджено Положення про порядок укладання договорів про сумісну діяльність в дочірніх підприємствах відповідача 2 (далі по тексту "Положення").

За приписом п.4.3 вказаного Положення передбачено, що договори про сумісну діяльність на суму більше 3 млн. грн. затверджуються радою, про що приймається відповідне рішення.

З урахуванням умов спірного договору, внеском відповідача 1 у сумісну діяльність є об'єкти, розташовані на території відповідача 1 - ДП "Санаторій "Шахтар" Закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофздоровниця", м.Слов'яногірськ, балансовою вартістю 3756800,00 грн. згідно додатку №4 до договору, вказаний договір укладений виключно між позивачем та відповідачем 1.

Таким чином, право на укладання договору про сумісну діяльність може виникнути у відповідача 1 виключно після прийняття радою відповідача 2 відповідного рішення.

Доказів прийняття радою відповідача 2 відповідного рішення про укладання відповідачем 1 договору про сумісну діяльність №1407072-2003/12 від 25.03.2003р. до матеріалів справи відповідачами не надано.

Відповідно до ст.48 Цивільного кодексу України недійсною є угода, що не відповідає вимогам закону.

На підставі викладеного, виходячи з того, що внесок до сумісної діяльністі за договором №1407072-2003/12 від 25.03.2003р. у вигляді певного майна був зроблений особою, яка не є власником цього майна, суд дійшов висновку, що договір №1407072-2003/12 від 25.03.2003р. не відповідає ст.4 Закону України "Про власність" та на підставі п.1 ст.83 Господарського процесуального кодексу України підлягає визнанню недійсним, а позов в цій частині вимог задоволенню.

Згідно із ст.59 Цивільного кодексу УРСР угода, яка визнана судом недійсною, вважається недійсною з моменту її вчинення.

Таким чином, враховуючи висновки суду щодо недійсності договору №1407072-2003/12 від 25.03.2003р., останній є таким з моменту його вчинення.

Клопотання відповідача 2 про застосування строків позовної давності щодо вимог про визнання недійсним договору судом залишено без задоволення з огляду на таке:

Згідно з п.7 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України до позовів про визнання заперечуваного правочину недійсним і про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину, право на пред'явлення якого виникло до 01.01.2004р., застосовується позовна давність, встановлена для відповідних позовів законодавством, що діяло раніше.

В ст.257 Цивільного кодексу України був встановлений загальний строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (позовна давність), у три роки.

За змістом ст.261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня,  коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Як встановлено судом, обґрунтовуючи вимоги про визнання недійсним договору №1407072-2003/12 від 25.03.2003р., позивач посилається на неправомірність внесення відповідачем 1 до сумісної діяльності майна, яке не було його власністю.

Таким чином, з урахуванням вимог ст.261 Цивільного кодексу України право позивача на позов про визнання недійсним вказаного вище договору виникає з моменту, коли позивач дізнався, що майно, передане відповідачем 1 до сумісної діяльності, не є власністю останнього.

Згідно з наявним в матеріалах справи свідоцтвом про право власності від 30.10.2000р. будівлі санаторію "Шахтар" належали на праві колективної власності відповідачу 1.

Одночасно, згідно зі свідоцтвом про право власності від 20.01.2003р., яке також додане до матеріалів справи, будівлі санаторію "Шахтар" на праві колективної власності належать відповідачу 2.

Як встановлено судом, згідно з поясненнями позивача, на момент укладання спірного договору у нього були відсутні будь-які відомості щодо наявності у відповідача 2 свідоцтва  про право власності від 20.01.2003р.

При цьому, як вказує позивач, достовірні відомості щодо наявності свідоцтва про право власності від 20.01.2003р. він отримав лише після одержання від КП "Бюро технічної інвентаризації м.Слов'янська" належним чином засвідченої копії цього свідоцтва на запит адвоката від 09.11.2006р., після чого був направлений позов до суду.

Згідно з доданою до матеріалів справи копією свідоцтва про право власності від 20.01.2003р. на останній міститься відмітка про засвідчення цієї копії КП "Бюро технічної інвентаризації м.Слов'янська" 13.11.2006р.

Відповідно до п.4.10.2 Примірної інструкції з діловодства у міністерствах, інших центральних органах виконавчої влади, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих органах                          виконавчої влади, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.1997р. №1153, напис про засвідчення документа складається, зокрема, з дати засвідчення копії.

Таким чином, враховуючи наявність на копії свідоцтва від 20.01.2003р. дати її засвідчення 13.11.2006р., суд дійшов висновку, що копія свідоцтва про право власності від 20.01.2003р. була отримана позивачем в день її засвідчення, тобто, 13.11.2006р. та, відповідно, з цієї дати повинен відраховуватись строк позовної давності про визнання недійсним спірного договору з підстав, викладених у цьому позові.

З боку відповідачів твердження позивача щодо фактичного отримання відповідного документу у вказаний вище час не спростовані.

Одночасно, будь-яких документів, які б підтверджували можливість отримання позивачем відомостей щодо дійсного власника внесеного відповідачем 1 до сумісної діяльності майна, не представлено.

За таких обставин, виходячи з того, що позовна заява направлена до суду 27.11.2006р. (згідно зі штампом канцелярії), а вимоги про визнання спірного договору недійсним - 11.05.2007р. (згідно зі штампом канцелярії на відповідній заяві), судом встановлено, що позивачем дотримано встановлений ст.257 Цивільного кодексу України трирічний строк позовної давності.

Позовні вимоги про стягнення з відповідача 2 грошових коштів в сумі 9135000,00 грн. за висновками суду також підлягають задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до ст.526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до   звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Як вказувалось вище, згідно з п.2.2 договору №1407072-2003/12 від 25.03.2003р. (з урахуванням додаткової угоди до нього) встановлений обов'язок позивача зробити внесок у сумісну діяльність в сумі 11110550,00 грн.

Згідно з наданими до матеріалів справи платіжними дорученнями №60 від 30.09.2004р., №59 від 28.09.2004р., №28 від 17.06.2004р., №54 від 06.09.2004р., №18 від 13.05.2004р., №19 від 17.05.2004р., №6 від 01.04.2004р., №9 від 21.04.2004р., №6 від 18.11.2003р., №9 від 05.12.2003р., №1 від 07.08.2003р., №2 від 08.10.2003р., №5 від 19.08.2003р., №10 від 06.10.2003р., №88 від 15.12.2004р., №90 від 20.12.2004р. позивачем на виконання умов договору №1407072-2003/12 від 25.03.2003р. було перераховано на вказаний вище рахунок грошові кошти в сумі 9135000,00 грн.

Як встановлено судом, виходячи зі змісту договору №1407072-2003/12 від 25.03.2003р. внески позивача мали бути використані для ремонту будівель, споруд, інженерних систем, обладнання та оснастки будівель, які були внесені відповідачем 1 до сумісної діяльності.

Проте, як вказувалось вище, визначене майно є власністю відповідача 2.

В матеріалах справи містяться контракт №7ПД-2003\4 від 05.01.2004р., який був підписаний між сумісною діяльністю ДП "Санаторій "Шахтар" ЗАТ лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофздоровниця", м.Слов'яногірськ та ТОВ "Монтажне управління-2 Електропівденмонтаж", про виконання електроремонтних робіт по санаторно-лікувальним корпусам та об'єктам санаторію "Шахтар".

Крім цього, до справи також додано контракт №24, підписаний у травні 2003р. між відповідачем 1 та підприємством "Агроспецмонтажнік" на виконання ремонтних робіт за програмою  сумісної діяльності.

При цьому, в матеріалах справи також наявні відповідні акти приймання виконаних за вказаними вище договорами робіт, які свідчать про виконання ремонтних робіт на об'єктах санаторію "Шахтар" на суму, яка була перерахована позивачем в якості внеску до сумісної діяльності за  договором №1407072-2003/12 від 25.03.2003р.

Факт виконання цих робіт та використання перерахованих позивачем коштів в сумі 9135000,00 грн. для ремонту майна відповідача 2 з боку відповідачів не заперечується.

Відповідно до ст.1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Згідно з ч.2 ст.1213 Цивільного кодексу України у разі неможливості повернути в натурі   потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.

За висновками суду, в результаті проведених ремонтних робіт та сплати їх вартості, майно відповідача 2 збільшилось у вартості, тобто, відбулось поліпшення стану цього майна.

За таких обставин, виходячи з того, що отримувачем вигоди в результаті проведених ремонтних робіт приміщень є відповідач 2 як їх законний власник, враховуючи відсутність будь-яких правових підстав одержання відповідачем 2 такої вигоди (при чому відповідач 2 знав та допустив виконання цих робіт в результаті затвердження як самого договору, так і відповідних кошторисів), а також неможливість повернення вартості цих робіт в натурі, суд дійшов висновку про правомірність заявлених позивачем вимог про стягнення з відповідача 2 грошових коштів в сумі 9135000,00 грн., внаслідок чого позов в цій частині вимог підлягає задоволенню.

Витрати по сплаті державного мита за вимогами немайнового характеру підлягають віднесенню на відповідача 1.

Витрати по сплаті державного мита за майновими вимогами підлягають віднесенню на відповідача 2.

Витрати за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу підлягають розподілу між відповідачами порівну.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.22, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,

                                                      ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Курорт-Інвест", м.Ясинувата до Дочірнього підприємства "Санаторій "Шахтар" Закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофздоровниця", м.Слов'яногірськ, Закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця", м.Київ задовольнити повністю.

Визнати недійсним договір №1407072-2003/12 від 25.03.2003р. про сумісну діяльність, який був укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Курорт-Інвест", м.Ясинувата та Дочірнім підприємством "Санаторій "Шахтар" Закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофздоровниця", м.Слов'яногірськ.

Стягнути з Закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця", м.Київ на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Курорт-Інвест", м.Ясинувата грошові кошти в сумі 9135000 грн. 00 коп., витрати по сплаті державного мита в сумі 25500 грн. 00 коп., витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 59 грн. 00 коп.

Стягнути з Дочірнього підприємства "Санаторій "Шахтар" Закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофздоровниця", м.Слов'яногірськ на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Курорт-Інвест", м.Ясинувата витрати по сплаті державного мита в сумі 85 грн. 00 коп., витрати на інформаційно-тиехічне забезпечення судового процесу в сумі 59 грн. 00 коп.

Видати накази після набрання рішенням законної сили.

В судовому засіданні 30.05.2007р. оголошено повний текст рішення.

        Головуючий суддя                                                                                Ємельянов А.С.                               

        Суддя                                    Мартюхіна Н.О.

        Суддя                                                                                                      Сковородіна О.М.