Рішення

від 25.01.2018 по справі 308/207/16-ц

УЖГОРОДСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 308/207/16-ц

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 січня 2018 року місто Ужгород

Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області в складі головуючого судді Фазикош О.В., за участю секретаря Рабош А.О., позивача ОСОБА_1 та його представника ОСОБА_2, відповідача ОСОБА_3 та її представника ОСОБА_4, представника відповідача ОСОБА_5 - ОСОБА_4, розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_3, про визнання права спільної сумісної власності та поділ майна, -

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до ч. 6 ст. 268 ЦПК України 25 січня 2018 року було проголошено вступну та резолютивну частини рішення. Повний текст судового рішення виготовлено та підписано 29 січня 2018 року.

ОСОБА_1 звернувся до Ужгородського міськрайонного суду з позовною заявою до відповідача ОСОБА_3 про визнання права спільної сумісної власності та поділ майна.

Заявлені вимоги мотивовані тим, що починаючи з 1993 року ОСОБА_1 проживав однією сім'єю разом з ОСОБА_3 без реєстрації шлюбу. ІНФОРМАЦІЯ_8 року у них народилась донька ОСОБА_5. Позивач вказує, що факт проживання однією сім'єю ОСОБА_1 з ОСОБА_3 встановлено рішенням апеляційного суду Закарпатської області від 07 червня 2013 року у справі №712/17709/12 за позовною заявою ОСОБА_6 до ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_5, треті особи на стороні позивача ОСОБА_7, ОСОБА_8 про усунення перешкод у володінні та користуванні житловим будинком шляхом зняття з реєстраційного обліку та виселення, а тому у відповідності до ч.3 ст.61 ЦПК України не потребує доказування.

Починаючи з початку 2015 року стосунки позивача з відповідачем погіршились, подальше подружнє життя разом ОСОБА_1 з ОСОБА_3 виявилось неможливим і станом на теперішній час вони проживають спільно в одному будинку, але відповідач намагається виселити позивача з будинку. Досягнути згоди щодо добровільного поділу спільного сумісного майна між позивачем та відповідачем не вдалось, в зв'язку з чим, позивач змушений звернутись до суду за захистом своїх майнових прав та інтересів.

Позивач зазначає, що за час спільного проживання у 2010 році ОСОБА_1 продав належну йому на праві власності земельну ділянку загальною площею 0,08 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. Ціна продажу земельної ділянки становила 10500 (десять тисяч п'ятсот) доларів США. В подальшому в 2012 році за виручені від продажу землі грошові кошти ОСОБА_1 придбав нерухоме майно, а саме: будинок у АДРЕСА_2, загальною площею 67 м.кв., за ціною 20500 (двадцять тисяч п'ятсот) доларів США. З моменту придбання вказаного будинку було проведено його капітальний ремонт, зокрема розширено житлове приміщення та прибудований мансардний поверх. Для здійснення ремонтних робіт ОСОБА_1 було залучено робітників, оплату праці яких він здійснював особисто. Також він купував будівельні матеріали та контролював ремонтні роботи, здійснював документальне оформлення проведених ремонтних робіт, в результаті чого ОСОБА_1 витратив на реконструкцію будинку близько 200 тис.гривень власних грошових коштів. У вересні 2014 року позивач ОСОБА_1 разом з ОСОБА_3 та ОСОБА_5 вселились до даного будинку, проте ремонтні роботи тривають і досі. Починаючи з 1998 року і по сьогодні позивач ОСОБА_1 працює на сезонних роботах за кордоном та отримую заробіток в середньому 1000 (одна тисяча) доларів США. Дані кошти позивач залучає для ремонту будинку.

Враховуючи вищенаведене, ОСОБА_5 вважає, що дане нерухоме майно - будинок АДРЕСА_3 належить позивачу ОСОБА_1 та відповідачу ОСОБА_3 на праві спільної сумісної власності, оскільки жодних інших письмових домовленостей між ними досягнуто не було. Таким чином, будинок АДРЕСА_4 як об'єкт спільної сумісної власності, підлягає поділу по 1/2 частки на праві спільної часткової власності ОСОБА_1 та ОСОБА_3

На підставі наведеного, позивач просить: визнати право спільної сумісної власності за ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на будинок АДРЕСА_5; визнати за ОСОБА_1 право спільної часткової власності на 1/2 частки будинку АДРЕСА_6; визнати за ОСОБА_3 право спільної часткової власності на 1/2 частки будинку АДРЕСА_5.

У процесі розгляду справи позивач в порядку ст.31 ЦПК України збільшив позовні вимоги та просить суд: встановити факт спільного проживання однією сім'єю ОСОБА_1 та ОСОБА_3 без реєстрації шлюбу з 1993 року по 31.12.2015 року; визнати земельну ділянку кадастровий номер НОМЕР_2, площею 0,05 га. в АДРЕСА_1, та земельну ділянку кадастровий номер НОМЕР_3, площею 0,1 га. в АДРЕСА_1, об'єктом спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_3; визнати недійсними договір дарування житлового будинку в АДРЕСА_1, посвідчений 17.06.2016 року за № 916 приватним нотаріусом Ужгородського МНО Селехман О.В., договір купівлі-продажу посвідчений 17.06.2016 року за №915 приватним нотаріусом Ужгородського МНО Селехман О.В. земельної ділянки кадастровий номер НОМЕР_2, площею 0,05 га., в АДРЕСА_7, та договір купівлі-продажу посвідчений 17.06.2016 року за №914 приватним нотаріусом Ужгородського МНО Селехман О.В. земельної ділянки кадастровий номер НОМЕР_3, площею 0,1 га., в АДРЕСА_1, укладені між ОСОБА_3 та ОСОБА_5; визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку земельної ділянки кадастровий номер НОМЕР_2, площею 0,05 га., в АДРЕСА_2, та на 1/2 частку земельної ділянки кадастровий номер НОМЕР_3, площею 0,1 га., в АДРЕСА_8.

В обґрунтування заявлених додаткових вимог позивач зазначає, що за час спільного проживання з ОСОБА_3 ними одночасно з придбанням будинку також були придбані земельні ділянки, кадастровий номер НОМЕР_2, площею 0,05 га., та кадастровий номер НОМЕР_3, площею 0,1 га., в АДРЕСА_1, які, на думку позивача, є об'єктом спільної сумісної власності ОСОБА_1 і ОСОБА_3 та підлягають поділу.

Крім того, ОСОБА_1 вказує, що вже за час знаходження справи у суді ОСОБА_3 без його згоди відчужила вищезгадане майно їх доньці ОСОБА_5 на підставі договору дарування житлового будинку та договорів купівлі-продажу земельних ділянок, які посвідчені приватним нотаріусом Ужгородського МНО Селехман О.А. 17.06.2016 року та зареєстровані в реєстрі за № 916, №915 та №914. За таких обставин, позивач вважає, що вказані договори слід визнати недійсними відповідно до ст.203 та ст.215 ЦК України.

Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду від 26.06.2017 року до участі в справі у якості співвідповідача залучено ОСОБА_5.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_2 позовні вимоги підтримали в повному обсязі та просили їх задовольнити.

Відповідач ОСОБА_3 та її представник ОСОБА_4 у судовому засіданні позовні вимоги не визнали, вважають їх безпідставними та такими, що не підлягають до задоволення, з підстав викладених в письмових поясненнях та запереченні. Відповідач ОСОБА_3 зазначила, що з позивачем ОСОБА_1 вона не перебувала у зареєстрованому шлюбі і спільно однією сім'єю ніколи не проживала. Той факт, що у них є спільна донька ОСОБА_5 вона не заперечує.

Відповідач ОСОБА_5 у судове засідання не з'явилась, хоча про час та місце розгляду справи була повідомлена належним чином. Клопотань про відкладення розгляду справи до суду не надходило.

Представник відповідача ОСОБА_5 - ОСОБА_4 у судовому засіданні позовні вимоги не визнав, вважає їх безпідставними та такими, що не підлягають до задоволення, з підстав викладених в письмових поясненнях та запереченні.

Заслухавши пояснення учасників судового розгляду, дослідивши матеріали даної справи, матерілаи цивільної справи за №712/17709/12, оцінивши зібрані докази, суд приходить до наступного висновку.

Відповідно до ст. ст. 15, 16 ЦК України, ст.4 ЦПК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних прав, свобод чи інтересів у спосіб, передбачений законом або договором.

Захист цивільних прав це передбачені законом або договором способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_11 показав, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 він знає давно, являється далеким родичем позивача. До початку цього суду він вважав їх подружжям. Вказує, що після народження доньки ОСОБА_5 сторони проживали у будинку батьків ОСОБА_1 по АДРЕСА_9 по сусідству з ним, близько двадцяти років, вони часто приходили один до одного в гості. В 1998 році він разом з сім'єю переїхав проживати на АДРЕСА_10, і в гості до нього вже приходив лише ОСОБА_1 Десь у 2012 році або на початку 2013 року ОСОБА_1 та ОСОБА_3 купили будинок по АДРЕСА_11, де вони проживають і зараз разом з донькою ОСОБА_5 Свідок зазначає, що часто допомагав ОСОБА_5 виконувати ремонтні роботи у будинку, зокрема проводили воду та каналізацію, світло, різні зварювальні роботи, їздив з ним за будівельними матеріалами на ринок Краснодонців та опалювальним котлом в м.Виноградів.

Свідок ОСОБА_12 у судовому засіданні показала, що з відповідачкою ОСОБА_3 вона познайомилась десь у 1991-1992 р.р., оскільки та була подругою її сестри, тобто вони знайомі близько 26 років, позивача ОСОБА_1 знає років 20, їх познайомила відповідач. У сторін є спільна донька ОСОБА_12, але після народження доньки вони спільно не проживали, ОСОБА_3 жила на різних квартирах, а коли доньці виповнилось близько 2 років, мати позивача забрала її та дитину до їх будинку по АДРЕСА_12, де вже ОСОБА_1 та ОСОБА_3 проживали разом, як подружжя, близько 20 років, поки їх звідти не виселили через суд у 2014 році. По АДРЕСА_13 вони проживали по сусідству, дружили, часто відмічали різні свята, випивали разом, з 2012 року вже спілкувались рідше. Свідок вказує, що в період тісного спілкування з 1997 до 2012 р.р. у ОСОБА_1 та ОСОБА_3, як у сім'ї все було добре, іноді, як і всі, вони сварились коли позивач випивав. Під час спілкування від подружжя вона чула, що вони мають бажання купити квартиру, а десь у 2012 році ними був придбаний будинок по АДРЕСА_11, який знаходився у занедбаному стані. Свідок вважає, що вказаний будинок був придбаний сторонами за їх спільні кошти або кошти позивача, який до того продав свій дачний будинок та автомобіль. Після виселення з будинку по АДРЕСА_13, ОСОБА_1, ОСОБА_3 та їх донька переїхали до будинку по АДРЕСА_14, позивач виконував там ремонтні роботи, витрачав свої кошти, вона (свідок ОСОБА_12.), чула, як позивач розповідав, що йде купити комп'ютер, телевізор та інше, але тепер ОСОБА_3 заявляє, що все це належить особисто їй, що, на думку, свідка не відповідає дійсності. Від попереднього власника (продавця) будинку по АДРЕСА_11 їй відомо, що цей будинок ОСОБА_1 та ОСОБА_3 придбали, як подружжя.

Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_13 показала, що знайома з відповідачкою з 1997-1998 років, вони разом працюють на ринку, дружать. Їй відомо, що у ОСОБА_3 та ОСОБА_1 є спільна донька, але після її народження позивачка часто ховалась від відповідача по різних квартирах, оскільки він пив та застосовував до неї фізичну силу. Певний проміжок часу ОСОБА_3 проживала у будинку батьків позивача в м.Ужгороді, мікрорайон Шахта , чи проживали вони з ОСОБА_1 спільно як подружжя, вона не знає. ОСОБА_3 довго затримувалась на ринку на роботі і чи йшла вона після цього до ОСОБА_1 їй не відомо. Відповідача з позивачем свідок ніколи разом не бачила, іноді ОСОБА_1 приходив на ринок, але чи допомагав він ОСОБА_3 у бізнесі на ринку їй також нічого невідомо. Свідок вказує, що у зв'язку з постійними сварками та після того, як ОСОБА_3 вигнали з будинку батьків позивача, вона почала збирати кошти, щоб придбати для себе і доньки будинок, просила її позичити їй гроші, але свідок відмовила. В період 2011-2012 р.р. ОСОБА_3 придбала будинок по АДРЕСА_11, до якого згодом і переїхала з донькою. Через деякий час у будинку з'явився і ОСОБА_1, проте на яких умовах він там проживає вона не знає. Позивач часто вчиняє сварки, б'є відповідачку та їх спільну доньку, виганяє їх з будинку.

Свідок ОСОБА_14 у судовому засіданні показав, що проживає АДРЕСА_15. По сусідству знаходився старий будинок, який продавався тривалий період часу і був занедбаний. Оскільки у цьому будинку постійно збирались підлітки, йому як представнику громадськості було дано завдання розібратися з цим питанням, а тому він був зацікавлений у тому, щоб будинок продався і в ньому з'явились нові власники. Згодом від дружини він дізнався, що будинок має намір придбати їх знайома ОСОБА_3, яку він знає від тоді коли вона почала продавати на ринку Зелений базар на пл..Корятовича в м.Ужгороді. Його дружина познайомила відповідачку з власницею будинку, яка проживала на Березнянщині, вони домовились про ціну, але яку саме і хто сплачував гроші йому невідомо. Дружина йому розповідала, що ОСОБА_3 просила позичити гроші, але вони їй відмовили. Після купівлі даного будинку відповідач розпочала його реконструкцію, під час ремонту він надавав їй деякі матеріали - дошки для опалубки , стрем'янку, тощо. Свідок вказує, що бачив як ремонтні роботи проводили майстри, а також допомагали брати ОСОБА_3, вони косили двір. Позивача він бачив один раз, коли той засипав канаву. Через деякий час до будинку заселилась ОСОБА_3 та її донька, іноді там бачить ОСОБА_1. Коли він заходив до сусідки на свята, бачив там позивача, який проходив по кімнаті, але вони не спілкувались, а тому які у них з відповідачкою стосунки свідку невідомо. Також свідок зазначив, що часто до вказаного будинку приїздить поліція.

Допитаний в судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_15 показав, що проживає по сусідству з ОСОБА_1 та ОСОБА_3 по АДРЕСА_16. Будинок, де проживають сторони по справі, почав перебудовуватись у 2013 році. Під час будівництва працювала бригада працівників, на місці він бачив і ОСОБА_1, і ОСОБА_3 Будівництво продовжувалось десь 2-3 роки. Зараз через забор тільки їх бачить. Свідок вказує, що у дружніх відносинах з позивачем та відповідачем він не був, у гості до них не ходив, разом їх як подружжя не бачив. Останній рік вони часто сваряться і до них приїздить поліція.

Свідок ОСОБА_16 у судовому засіданні показала, що знайома з відповідачкою з 1998 року, познайомились вони на ринку. На початку 2012 року ОСОБА_3 мала намір купити будинок для себе та доньки без чоловіка, вона позичала у неї 62 тис.грн. на купівлю будинку. Свідок вказує, що в березні 2012 року вона передавала кошти власниці будинку разом з відповідачем.

Допитаний свідок ОСОБА_17 показав, що в 2013 році його сім'я купила будинок за адресою АДРЕСА_17. По сусідству в будинку №9 в той час проводились будівельні роботи, які виконували майстри, позивача він бачив лише у шортах. Після завершення першого поверху, ОСОБА_1 та ОСОБА_3 заселились до будинку. Тоді свідок думав, що вони є справжньою сім'єю, але потім між ними був конфлікт і він бачив, як приїжджала поліція. У гостях у ОСОБА_1 та ОСОБА_3 він не був і близько з ними не спілкувався.

Свідок ОСОБА_18 в судовому засіданні показала, що знайома з ОСОБА_3 вона знайома близько 17 років, разом працюють на ринку. В березні 2012 року відповідачка позичала у неї гроші на купівлю будинку в сумі 1250 дол.США, в гривневому еквіваленті. ОСОБА_3 пояснювала, що у неї важкі сімейні обставини і вона вже не може жити в будинку батьків позивача, а тому хоче купити квартиру або будинок. Свідок вказує, що ОСОБА_1 знала лише візуально, він іноді приходив на ринок в якості покупця, чи допомагав позивач ОСОБА_3 у її бізнесі на ринку їй не відомо. Знає, що ОСОБА_1 є батьком доньки ОСОБА_3, але як вони жили і які між ними стосунки вона не цікавилась.

Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_19 показала, що близько 5 років тому на весні вона позичала ОСОБА_3 грошові кошти в сумі 2500 дол.США на купівлю будинку, згодом вона допомагала їй меблями. Відповідачка пояснювала, що хоче мати власне житло, а тому вона вирішила їй допомогти. Свідок познайомилась з відповідачкою коли та проживала разом з донькою у будинку батьків позивача ОСОБА_1 по АДРЕСА_18, в одній кімнаті. Потім їх звідти виселили. ОСОБА_19 була декілька раз у гостях у ОСОБА_3 на АДРЕСА_19, коли разом повертались з роботи, але чи жили вони з позивачем однією сім'єю, їй невідомо. Десь через рік, після того як ОСОБА_3 разом з донькою переселилась до будинку по АДРЕСА_20, свідок була у неї на день народженні. Там був і ОСОБА_1, але чи проживав він будинку, чи прийшов привітати, вона не знає.

Суд враховує, що згідно рішення Ужгородського міськрайонного суду від 4 квітня 2013 року та додатковим рішенням того ж суду від 30 квітня 2013 року по справі № 712/17709/12 позов ОСОБА_6 до ОСОБА_1, ОСОБА_5 та ОСОБА_3, треті особи: ОСОБА_7, ОСОБА_8, про усунення перешкод у володінні та користуванні житловим будинком шляхом зняття з реєстраційного обліку та виселення задоволено повністю. Постановлено усунути перешкоди у володінні та користуванні належним ОСОБА_6 житловим будинком в АДРЕСА_21, шляхом зняття з реєстрації ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_5 та їх виселення без надання іншого житлового приміщення. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Згідно ухвали Апеляційного суду Закарпатської області від 07 червня 2013 року вказане рішення залишено без змін. Судами було встановлено, що на підставі договору дарування від 07.09.2012 року позивачеві ОСОБА_6 належить на праві власності житловий будинок та земельна ділянка на якій цей будинок розташований за адресою: АДРЕСА_22. В даному будинку крім позивача проживають його дружина, син, батьки та відповідач ОСОБА_1 (брат позивача) з дружиною і дочкою.

Крім того, судом враховуються додані до заперечення позову пояснення відповідача по справі ОСОБА_3. Так, відповідно до висновку Ужгородського МВ УМВС України в Закарпатській області по зверненню гр..ОСОБА_3 від 07 серпня 2015 року, відповідач ОСОБА_3 03.08.2015 року зверталась в Ужгородський МВ УМВС України в Закарпатській області з заявою про вчинення сварки, за місцем спільного проживання в АДРЕСА_23 з її цивільним чоловіком ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3. Крім того, згідно висновку Ужгородського МВ УМВС України в Закарпатській області по зверненню гр.. ОСОБА_3 від 26.12.2015 року, відповідач ОСОБА_3 25.12.2015 року зверталась в Ужгородський МВ УМВС України в Закарпатській області з заявою про вчинення сварки та нанесення тілесних ушкоджень, за місцем спільного проживання в АДРЕСА_23 з її співмешканцем ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3.

Сторони по справі не заперечували, що ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_4, є спільною дитиною позивача ОСОБА_1 та ОСОБА_3.

Таким чином, суд приходить до висновку, що доказами дослідженими в судовому засіданні фактично підтверджується факт спільного проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_3 однією сім'єю, як чоловіка та жінки без шлюбу з листопада 1996 року до 26.12.2015 року.

Враховуючи, те що правовідносини між чоловіком та жінкою, які проживали однією сім"єю без укладення шлюбу в оргнах РАГСУ, в різні періоди регулювались законодавством в Україні по різному, суд вважає за необхідне звернути увагу на наступні особливості.

Так в період до 01.01.2004 року шлюбні та сімейні відносини в Україні регулювались Кодексом про шлюб та сімю України, затвердженим законом Української РСР від 220.06.1969 року №2006 (далі- КпШС України).

Відповідно до ст.6,13 КпШС України правове регулювання шлюбних і сімейних відносин в Україні здійснювалось тільки державою. В цей період визнавався тільки шлюб, укладений у державних органах реєстрації актів громадянського стану. Права і обовязки подружжя породжував лише шлюб, укладений в державних органах РАГС. Час виникнення прав та обовязків подружжя визначався моментом реєстрації шлюбу в органах РАГС.

Згідно до положень ст.58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

За частиною першою статті 21 СК України подружжя утворюється тільки на підставі шлюбу -добровільного сімейного союзу жінки та чоловіка, зареєстрованого в державному органі реєстрації актів цивільного стану. Відповідно до статті 36 СК України саме шлюб є підставою для виникнення прав та обов'язків подружжя.

Відповідно до частини другої статті 21 СК України проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов'язків подружжя.

Пунктом 1 розділу VII Прикінцевих положень Сімейного кодексу України, визначено, що цей Кодекс набирає чинності одночасно з набранням чинності Цивільним кодексом України, тобто з 01 січня 2004 року.

За загальним правилом дії законів та інших нормативно-правових актів у часі (ч.1 ст.58 Конституції України) норми Сімейного кодексу України застосовуються до сімейних відносин, які виникли після набрання ним чинності, тобто не раніше 1 січня 2004 р.

До сімейних відносин, які вже існували на зазначену дату, норми СК України застосовуються лише в частині тих прав і обов'язків, що виникли після набрання ним чинності. Ці права та обов'язки визначаються на підставах, передбачених СК України (пункт 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року №3).

За приписами ч.2 ст.3 СК України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Подружжя вважається сім'єю і тоді, коли дружина та чоловік, у зв'язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно.

Аналіз указаних норм дає підстави для висновку, що встановлені ч.2 ст.3 СК України виключення, згідно з якими подружжя вважається сім'єю і тоді, коли дружина та чоловік у зв'язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно, стосуються офіційно зареєстрованих шлюбів.

До відносин, які виникли до 1 січня 2004 року, застосовуються положення Кодексу про шлюб та сім'ю України (далі КпШС України), яким не передбачено можливості визнання факту спільного проживання без реєстрації шлюбу як підстави для визнання набутого майна спільною сумісною власністю.

Відповідно до роз'яснень, що містяться в пункті 12 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 1998 року № 16 "Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім'ю України" (у редакції, яка була чинною на момент спірних правовідносин), спори про поділ майна осіб, які живуть однією сім'єю, але не перебувають у зареєстрованому шлюбі, мають вирішуватися згідно з пунктом 1 статті 17 Закону України "Про власність", відповідних норм ЦК Української РСР та з урахуванням пункту 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року № 20 Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності. Правила статей 22, 28, 29 КпШС України в цих випадках не застосовуються.

За змістом пункту 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року № 29 Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності, розглядаючи позови, повязані з спільною власністю громадян, суди повинні виходити з того, що відповідно до чинного законодавства спільною сумісною власністю є не лише майно, нажите подружжям за час шлюбу (статті 16 Закону Про власність, статті 22 КпШС України), а й майно, придбане внаслідок спільної праці членів сімї, або майно, придбане внаслідок спільної праці громадян, що обєдналися для спільної діяльності, коли укладеною між ними письмовою угодою визначено, що воно є спільною сумісною власністю (пункту 1 статті 17, статті 18, пункту 2 статті 17 Закону України Про власність"), тощо.

Так, згідно зі статтею 17 Закону України "Про власність", який був чинним на час виникнення спірних правовідносин, майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім'ї, є їх спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними. Майно, придбане внаслідок спільної праці громадян, що об'єдналися для спільної діяльності, є їх спільною частковою власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними. Розмір частки кожного визначається ступенем його трудової участі.

Отже, майно, набуте під час спільного проживання особами, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі між собою, є об'єктом їхньої спільної сумісної власності, якщо: 1) майно придбане внаслідок спільної праці таких осіб, як сімї (при цьому спільною працею осіб слід вважати їхні спільні або індивідуальні трудові зусилля, унаслідок яких вони одержали спільні або особисті доходи, об'єднані в майбутньому для набуття спільного майна, ведення ними спільного господарства, побуту та бюджету); 2) інше не встановлено письмовою угодою між ними.

Відповідно до п.5 ч.2 ст.234 та ст.256 ЦПК України, роз'яснень, викладених у п.1 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №5 Про судову практику в справах про встановлення фактів, що має юридичне значення , в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. При наявності спору про право, який вирішується в порядку позовного провадження встановлення факту і вирішення спору про право розглядається у позовному провадженні.

У звязку з прийняттям нового Cімейного кодексу України від 11.10.2002 року №12947, що набрав чинності з 01.01.2004 року, його стаття 36 встановлює, що шлюб є підставою для виникнення прав та обовязків подружжя, а в ч.1.2 ст.21 СК України підкреслюється, що проживання однією сімєю жінки та чоловіка без шлюбу, зареєстрованого у державному органі реєстрації актів цивільного стану, не є підставою для виникнення прав та обовязків подружжя.

Однак відповідно до ст.74 СК України якщо жінка та чоловік проживають однією сімєю, але не перебувають у шлюбі між собою, майно набуте ними під час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.

Таким чином, у зв'язку з прийняттям нового СК України у питаннях виникнення права сумісної власності виникла потреба у встановленні факту проживання однією сімєю.

З 01.09.2005 року набрав чинності ЦПК України №1618 в редакції від 18.03.2004 року, відповідно до п.5 ч.1 ст.256 ЦПК України суди одержали можливість розглядати справи про встановлення факту проживання однією сімєю чоловіка та жінки без шлюбу.

Отже з вищенаведеного випливає, що суд має право вирішувати питання про те, чи мав місце факт проживання однією сімєю як чоловіка та жінки без шлюбу, і цей факт має юридичне значення щодо поділу майна, придбаного в період проживання чоловіка те жінки без реєстрації шлюбу в період часу, починаючи з 01.01.2004 року, коли набрав чинності новий СК України.

Також при вирішення даного питання суд враховує п.20 Постанови Пленуму ВСУ №11 від 20.12.2007 року Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя , відповідно до якого при застосуванні ст.74 СК України, що регулює поділ майна осіб, які проживають у фактичних шлюбних відносинах, судам необхідно враховувати, що правило зазначеної норми поширюється на випадки, коли чоловік та жінка не перебувають в іншому шлюбі між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю.

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу.

З досліджених судом доказів та показань свідків встановлено, що у період з листопада 1996 року по 26 грудня 2015 року ОСОБА_1 та ОСОБА_3 спільно проживали однією сім'єю, як чоловік та жінка, без реєстрації шлюбу, були пов'язані спільним побутом і мали взаємні права та обов'язки.

Разом з тим, приймаючи до уваги, що до 2004 року діяв Кодекс про шлюб та сім'ю України, який визнавав тільки шлюб, укладений у державних органах реєстрації актів громадського стану, а тому встановлення факту проживання однією сім'єю можливо лише з 01 січня 2004 року, суд вважає за можливе встановити факт спільного проживання однією сім'єю ОСОБА_1 та ОСОБА_3, як чоловіка та жінки, без реєстрації шлюбу з 01 січня 2004 року по 26 грудня 2015 року.

Що стосується позовних вимог ОСОБА_1 про належність позивачу ОСОБА_1 та відповідачу ОСОБА_3 на праві спільної сумісної власності вказаного в позові нерухомого майна, слід зазначити наступне.

Статтею 60 СК України передбачено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

За правилами статті 74 СК України якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

Отже, проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом, законною) підставою для виникнення у них деяких прав та обов'язків, зокрема права спільної сумісної власності на майно.

Визнання майна таким, що належить на праві спільної сумісної власності жінці та чоловікові, які проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою, відбувається шляхом встановлення факту проживання однією сім'єю, ведення спільного побуту, виконання взаємних прав та обов'язків.

Згідно із частиною четвертою статті 368 ЦК України майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім'ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.

Ураховуючи викладене, особам, які проживають однією сім'єю без реєстрації шлюбу, на праві спільної сумісної власності належить майно, набуте ними за час спільного проживання або набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти.

До складу майна, що підлягає поділу, входить загальне майно, наявне у подружжя на час розгляду справи, і те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї.

Таким чином, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то цивільні права та обов'язки за цим договором виникають в обох із подружжя.

Якщо наявність боргових зобов'язань підтверджується відповідними засобами доказування, такі боргові зобов'язання повинні враховуватись при поділі майна подружжя.

01 березня 2012 року згідно договору купівлі-продажу нерухомо майна та договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідчених приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Куровською Н.Ю. та зареєстрованих в реєстрі за №204, №206 та №210, відповідно, ОСОБА_3 придбала у ОСОБА_21 належні їй на праві приватної власності будинок за номером АДРЕСА_24 разом з надвірними будівлями та спорудами, земельну ділянку площею 0,1000 га, кадастровий номер НОМЕР_3, а також земельну ділянку площею 0,0500 га, кадастровий номер НОМЕР_2, що знаходяться за адресою АДРЕСА_1.

Твердження позивача про те, що вказаний житловий будинок та земельні ділянки були придбані ним за виручені від продажу у 2010 році земельної ділянки кошти, а також проведення ним капітального ремонту в будинку не знайшли свого підтвердження.

Як слідує з пояснень відповідачки ОСОБА_3 кошти на купівлю будинку та прилежної до нього земельної ділянки частково в сумі 8700 дол.США були зібрані нею особисто, іншу частину коштів вона позичала від знайомих, а саме: ОСОБА_16 у сумі 62 тис.грн.; ОСОБА_18 у сумі 1250 дол.США; ОСОБА_19 у сумі 2500 дол.США.

Допитані в судовому засіданні в якості свідків ОСОБА_16, ОСОБА_18 та ОСОБА_19 підтвердили факт надання ОСОБА_3 позики для придбання останньою житлового будинку з земельною ділянкою за адресою АДРЕСА_1.

Факт проживання ОСОБА_1 у вказаному будинку з дозволу ОСОБА_3 не є підтвердженням факту набуття майна в результаті спільної праці чи за спільні кошти.

З досліджених судом матеріалів справи вбачається, що з метою проведення капітального ремонту житлового будинку упродовж 2013-2015 р.р. ОСОБА_3 отримала декілька кредитів у ТОВ Фінансова компанія Центр фінансових рішень ( КредитМаркет ), ПАТ А-Банк , ПАТ Ідея Банк , ПАТ Державний ощадний банк України , ПАТ Альфа-Банк , грошові кошти за якими витратила на придбання вхідних дверей та вікон, придбання енергозберігаючих матеріалів, будівельних матеріалів (цегла, пиломатеріали, вапно, цемент, арматуру, покриття для підлоги, сантехнічні матеріали тощо), що підтверджується копіями кредитних договорів, договорів купівлі-продажу, видатковими накладними та іншими розрахунковими документами, які досліджувались в судовому засіданні.

Окрім того, на замовлення ОСОБА_3 були виготовлені архітектурні дозвільні документи - технічний паспорт на об'єкт нерухомого майна від 28.12.2012 року, будівельний паспорт на реконструкцію житлового будинку з розширенням на власній земельній ділянці від 14.03.2013 року, проект реконструкції з розширенням власного житлового будинку на власній земельній ділянці по АДРЕСА_28, а також здійснено підключення будинку до енерго та газопостачання, про що свідчать договір про користування

Верховний Суд України в постанові від 23.09.2015року у справі №6-1026цс15 висловив правову позицію і зазначив, що майно, набуте під час спільного проживання особами, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі між собою, є обєктом їхньої спільної сумісної власності, якщо :1) майно придбане внаслідок спільної праці таких осіб як сімї ( при цьому спільною працею слід вважати їхні спільні або індивідуальні трудові зусилля, унаслідок яких вони одержали спільні або особисті доходи, обєднані в майбутньому для набуття спільного майна, ведення ними спільного господарства, побуту та бюджету); 2) інше не встановлено письмовою угодою між ними. У звязку з цим суду під час вирішення спору щодо поділу майна, набутого сімєю, слід встановити не лише факт спільного проживання сторін у справі, а й обставини придбання спірного майна внаслідок спільної праці.

Крім цього, будинок АДРЕСА_25 та земельні ділянки площею 0,1000 га, кадастровий номер НОМЕР_3 та площею 0,0500 га, кадастровий номер НОМЕР_2, що знаходяться за вказаною адресою, згідно договору купівлі-продажу нерухомо майна та договору купівлі-продажу земельної ділянки від 01 березня 2012 року належали ОСОБА_3 та є її особистою власністю, виходячи з договорів купівлі-продажу, де в п. 15 та відповідно в п.8 зазначено, що покупець ОСОБА_3 в зареєстрованому шлюбі не перебуває та грошові кошти, що витрачаються на придбання житлового будинку та земельних ділянок за цими договорами, є її особистою приватною власністю.

Суд зазначає, що в матеріалах справи відсутні будь-які належні та допустимі докази факту внесення позивачем грошових коштів при придбанні спірного майна або проведення реконструкції та ремонту такого майна, навіть не надано доказів про наявність у нього таких коштів на момент придбання майна та джерел їх походження.

Доказів того, що ОСОБА_1 поніс будь-які витрати, пов'язанні з придбанням вказаного нерухомого майна, приймав участь у купівлі будівельних матеріалів для проведення капітального ремонту чи реконструкції у матеріалах відсутні.

Надана позивачем заява про отримання коштів 22 квітня 2010 року в якості оплати вартості земельної ділянки, сама по собі, не може бути доказом щодо джерела придбання спірного майна через два роки.

За таких обставин, суд вважає, що підстав для визнання будинку АДРЕСА_25 земельних ділянок площею 0,1000 га, кадастровий номер НОМЕР_3 та площею 0,0500 га, кадастровий номер НОМЕР_2, що знаходяться за вказаною адресою спільною сумісною власністю ОСОБА_3 і ОСОБА_1 та їх поділ не має, а тому в задоволенні позовної заяви в цій частині слід відмовити.

Вирішуючи питання щодо заявленої ОСОБА_1 вимоги про визнання недійсними договору дарування житлового будинку в АДРЕСА_1, посвідченого 17.06.2016 року за №916 приватним нотаріусом Ужгородського МНО Селехман О.В., договору купівлі-продажу посвідченого 17.06.2016 року за №915 приватним нотаріусом Ужгородського МНО Селехман О.В. земельної ділянки кадастровий номер НОМЕР_2, площею 0,05 га., в АДРЕСА_7, та договору купівлі-продажу посвідченого 17.06.2016 року за №914 приватним нотаріусом Ужгородського МНО Селехман О.В. земельної ділянки кадастровий номер НОМЕР_3, площею 0,1 га., в АДРЕСА_1, що укладені між ОСОБА_3 та ОСОБА_5, суд приймає до уваги наступне.

Для встановлення правовідносин між сторонами та при вирішенні спору щодо спірних правовідносин суд застосовує положення Конституції України, Цивільного кодексу України, інших законів України, нормативно-правові акти центральних органів виконавчої влади, практику Верховного суду України.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги в цій частині позивач вказує на те, що укладенні 17.06.2017 року ОСОБА_3 договори мають бути визнані недійсними відповідно до ст.ст.203, 215 ЦК України.

Згідно ч.1 ст.202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно роз'яснень, що містяться в п.5 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 року Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними , відповідно до статей 215 та 216 ЦК вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Відповідно до частини 1 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено.

Статтею 203 ЦК України визначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Так, 17 червня 2017 року ОСОБА_3, на підстав нотаріально посвідченого приватним нотаріуса Ужгородського міського нотаріального округу Селехман О.А. договору дарування, подарувала своїй доньці ОСОБА_5 належний їй на праві власності житловий будинок по АДРЕСА_26. Того ж дня, ОСОБА_3 на підставі нотаріально посвідчених договорів, відчужила ОСОБА_5 належні їй земельну ділянку площею 0,05 га., кадастровий номер НОМЕР_2, та земельну ділянку площею 0,1 га., кадастровий номер НОМЕР_3, в АДРЕСА_1.

Згідно ст.655 ЦПК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Із добутих у судовому засіданні доказів встановлено, що на момент вчинення оспорюваних договорів ОСОБА_3, діяла з дотриманням вимог законодавства, оскільки як власник майна у відповідності до ч.1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується та розпоряджається своїм майном на власний розсуд, а стаття 321 ЦК України визначає, що право власності є непорушним, ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Право власності згідно ст.41 Конституції України є непорушним. Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю і ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом, зокрема із правочинів, вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (ст.328 ЦК України).

Позивач не довів суду, що договір дарування житлового будинку та договори купівлі продажу земельних ділянок ОСОБА_3 вчинено з порушенням вимог ст.203 ЦК України, зокрема вимог щодо обсягу цивільної дієздатності учасників правочину та їх волевиявлення, щодо настання реальних правових наслідків правочину. Зміст вказаних правочинів не суперечити ЦК, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, а також не порушує права позивача.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що вимоги ОСОБА_1 в цій частині є безпідставними, необґрунтованими, недоведеними, а тому задоволенню не підлягають.

Відповідно до статті 141 ЦПК України стягненню з відповідача ОСОБА_3 з урахуванням пропорційності задоволених вимог на користь позивача підлягає судовий збір у розмірі 551,20 гривень.

Керуючись ст.ст.3, 21, 36, 60, 74 СК України, ст.ст.4, 76, 81, 89, 263, 265, 268, 354 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позовну заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_5 про встановлення факту спільного проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, визнання права спільної сумісної власності та поділ майна, визнання недійсним договору дарування житлового будинку та договорів купівлі-продажу земельних ділянок - задовольнити частково.

Встановити факт спільного проживання однією сім'єю ОСОБА_1 та ОСОБА_3, як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу з 01 січня 2004 року по 26 грудня 2015 року.

В іншій частині заявлених позовних вимог - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_3 (ІНФОРМАЦІЯ_5, яка проживає за адресою АДРЕСА_27, відомості про ідентифікаційний номер платника податку - у матеріалах справи відсутні) на користь ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_7, який проживає за адресою АДРЕСА_27, ідентифікаційний номер платника податку - НОМЕР_1) сплачений судовий збір у розмірі 551,20 грн.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Суддя Ужгородського

міськрайонного суду О.В. Фазикош