Постанова

від 20.05.2020 по справі 308/207/16-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

20 травня 2020 року

м. Київ

справа № 308/207/16

провадження № 61-39902св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Жданової В. С., Кузнєцова В. О.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 , на постанову

апеляційного суду Закарпатської області від 13 червня 2018 року у складі колегії суддів: Мацунича М. В., Кондора Р. Ю., Джуга С. Д.

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому після уточнення позовних вимог, просив встановити факт спільного проживання однією сім`єю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 без реєстрації шлюбу з 1993 року по 31 грудня 2015 року; визнати земельну ділянку кадастровий номер 2110100000:36:001:0069, площею 0,05 га. в АДРЕСА_1 та земельну ділянку кадастровий номер 2110100000:36:001:0068, площею 0,1 га в АДРЕСА_1 об`єктом спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ; визнати недійсними договір дарування житлового будинку в АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Ужгородського МНО Селехман О. В. 17 червня 2016 року № 916, договір купівлі-продажу посвідчений приватним нотаріусом Ужгородського МНО Селехман О. В. 17 червня 2016 року за № 915 земельної ділянки кадастровий номер 2110100000:36:001:0069, площею 0,05 га в АДРЕСА_1 , та договір купівлі-продажу посвідчений приватним нотаріусом Ужгородського МНО Селехман О. В. 17 червня 2016 року за № 914 земельної ділянки кадастровий номер 2110100000:36:001:0068, площею 0,1 га в АДРЕСА_1 , укладені між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ; визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку земельної ділянки кадастровий номер 2110100000:36:001:0069, площею 0,05 га в АДРЕСА_1 , та на 1/2 частку земельної ділянки кадастровий номер 2110100000:36:001:0068, площею 0,1 га в АДРЕСА_1 .

Заявлені вимоги мотивовані тим, що починаючи з 1993 року ОСОБА_1 проживав однією сім`єю разом з ОСОБА_2 без реєстрації шлюбу. ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народилась донька ОСОБА_3 .. Позивач вказує, що факт проживання однією сім`єю ОСОБА_1 з ОСОБА_2 встановлено рішенням апеляційного суду Закарпатської області від 07 червня 2013 року у справі № 712/17709/12 за позовною заявою ОСОБА_4 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: ОСОБА_5 , ОСОБА_6 про усунення перешкод у володінні та користуванні житловим будинком шляхом зняття з реєстраційного обліку та виселення, а тому не потребує доказування.

Також зазначає, що за час спільного проживання у 2010 році він продав належну йому на праві власності земельну ділянку загальною площею 0,08 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 . Ціна продажу земельної ділянки становила 10 500,00 доларів США. В подальшому в 2012 році за виручені від продажу землі грошові кошти ОСОБА_1 придбав нерухоме майно, а саме: будинок у АДРЕСА_1 , загальною площею 67 кв. м, за ціною 20 500,00 доларів США. З моменту придбання вказаного будинку проведено його капітальний ремонт, зокрема, розширено житлове приміщення та прибудований мансардний поверх. Для здійснення ремонтних робіт позивачем залучалися робітники, оплату праці яких він здійснював особисто. Також він купував будівельні матеріали та контролював ремонтні роботи, здійснював документальне оформлення проведених ремонтних робіт, в результаті чого ОСОБА_1 витратив на реконструкцію будинку близько 200 000,00 грн власних грошових коштів. У вересні 2014 року ОСОБА_1 разом з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 вселились до вказаного будинку, проте ремонтні роботи тривають і досі. Починаючи з 1998 року і по сьогодні позивач ОСОБА_1 працює на сезонних роботах за кордоном та отримує заробіток в середньому 1 000,00 доларів США. Дані кошти позивач залучає для ремонту будинку. Крім того, за час спільного проживання з ОСОБА_2 ними одночасно з придбанням будинку також були придбані земельні ділянки, кадастровий номер 2110100000:36:001:0069, площею 0,05 га, та кадастровий номер 2110100000:36:001:0068, площею 0,1 га в АДРЕСА_1 .

ОСОБА_3 вважає, що будинок АДРЕСА_1 та вищезазначені земельні ділянки належать йому та відповідачу ОСОБА_2 на праві спільної сумісної власності та підлягають поділу по 1/2 частки, оскільки жодних інших письмових домовленостей між ними досягнуто не було.

ОСОБА_1 вказує, що вже за час знаходження справи у суді ОСОБА_2 без його згоди відчужила вищезгадане майно їх доньці ОСОБА_3 на підставі договору дарування житлового будинку та договорів купівлі-продажу земельних ділянок, які посвідчені приватним нотаріусом Ужгородського МНО Селехман О. А. 17 червня 2016 року та зареєстровані в реєстрі за № 916, № 915 та № 914. За таких обставин, позивач вважає, що вказані договори слід визнати недійсними відповідно до статті 203 та статті 215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 25 січня 2018 року позовну заяву ОСОБА_1 задоволено частково; встановлено факт спільного проживання однією сім`єю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу з 01 січня 2004 року по 26 грудня 2015 року; в іншій частині заявлених позовних вимог відмовлено; вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що в матеріалах справи відсутні будь-які належні та допустимі докази факту внесення позивачем грошових коштів при придбанні спірного майна або проведення реконструкції та ремонту такого майна, придбання будівельних матеріалів, також не надано доказів про наявність у нього таких коштів на момент придбання майна та джерел їх походження.Надана позивачем заява про отримання коштів 22 квітня 2010 року в якості оплати вартості земельної ділянки, сама по собі, не може бути доказом щодо джерела придбання спірного майна через два роки, а отже немає підстав для визнання спільною сумісною власністю спірного майна ОСОБА_2 і ОСОБА_1 та їх поділу.

Також позивач не довів суду, що договір дарування житлового будинку та договори купівлі-продажу земельних ділянок ОСОБА_2 вчинено з порушенням вимог статті 203 ЦК України, зокрема, вимог щодо обсягу цивільної дієздатності учасників правочину та їх волевиявлення, щодо настання реальних правових наслідків правочину. Зміст вказаних правочинів не суперечить Цивільному кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, а також не порушує права позивача.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою апеляційного суду Закарпатської області від 13 червня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , задоволено; рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 25 січня 2018 року скасовано в частині відмови у визнанні нерухомого майна спільною сумісною власністю, визнання недійсними правочинів та визнання частково права власності на нерухоме майно, ухваливши у справі нову постанову про задоволення позовних вимог; визнано за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 право спільної сумісної власності на житловий будинок АДРЕСА_1 , земельну ділянку кадастровий номер 2110100000:36:001:0069, площею 0,0500 га та земельну ділянку кадастровий номер 2110100000:36:001:0068, площею 0,1000 га, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 ; визнано недійсними: договір дарування житлового будинку АДРЕСА_1 , який посвідчено приватним нотаріусом Ужгородського МНО Селехман О. В. 17 червня 2016 року за № 916; договір купівлі-продажу, який посвідчено приватним нотаріусом Ужгородського МНО Селехман О. В. 17 червня 2016 року за № 915 земельної ділянки за кадастровим номером 2110100000 :36:001:0069, площею 0,0500 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та договір купівлі-продажу, який посвідчено приватним нотаріусом Ужгородського МНО Селехман О. В. 17 червня 2016 року за № 914 земельної ділянки за кадастровим номером 2110100000 :36:001:0068, площею 0,1000 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , які укладені між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ; визнано за ОСОБА_1 право власності на Ѕ ідеальну частку в: житловому будинку АДРЕСА_1 , який посвідчено приватним нотаріусом Ужгородського МНО Селехман О. В. 17 червня 2016 року за № 916, земельній ділянці за кадастровим номером 2110100000 :36:001:0069, площею 0,0500 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , земельній ділянці за кадастровим номером 2110100000:36:001:0068 , площею 0,1000 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що в рішенні суду першої інстанції має місце неповне з`ясування і недоведеність обставин, що мають значення для справи, які міськрайонний суд визнав встановленими, та неправильно застосував норми матеріального і процесуального права. Суд апеляційної інстанції вказав, що відповідач ОСОБА_2 не довела достовірними належними та допустимими доказами станом на 01 березня 2012 року момент придбання спірного нерухомого майна, факт отримання грошових коштів, які б вона могла використати на придбання спірного нерухомого майна, а також факт набуття такого майна в особисту власність за особисті грошові кошти.

Аргументи учасників справи

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

У липні 2018 року ОСОБА_2 подала касаційну скаргу на постанову апеляційного суду Закарпатської області, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, просила скасувати оскаржуване судове рішення і залишити в силі рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 25 січня 2018 року.

Касаційна скарга мотивована тим, що під час вирішення питання щодо поділу майна, набутого сім`єю, апеляційним судом не встановлено обставини придбання спірного майна внаслідок спільної праці. Відомості заявлені позивачем щодо його вкладу у розбудову оскаржуваного будинку є безпідставними та не підтверджуються жодним доказом, а висновки суду апеляційної інстанції викладені в постанові без посилання на будь-які докази та розрахунки.

Крім того, ОСОБА_2 надавала докази своєї трудової найманої праці, підприємницької діяльності, письмові докази отримання нею кредитів та витрачених нею коштів як на купівлю нерухомого майна так і на розбудову будинку. Також матеріали справи свідчать про дотримання вимог закону під час укладення нотаріально посвідчених договорів, а тому вказує, що суд апеляційної інстанції знехтував фактичними доказами.

Вважає, що суд апеляційної інстанції залишив без уваги той факт, що вона є одноосібним покупцем оскаржуваного майна та всі дозвільні архітектурні документи, документи пов`язані з підключенням будинку до газопостачання та інші документи були виготовлені на її ім`я, а також в матеріалах справи наявні інші докази що підтверджують вкладення нею власних коштів і праці як у купівлю будинку та земельних ділянок, так і реконструкцію та їх благоустрій.

Заперечення (відзив) на касаційну скаргу до суду касаційної інстанції не надходили.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 04 грудня 2018 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано її матеріали з суду першої інстанції.

Указана справа надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що згідно з Договору купівлі-продажу нерухомого майна від 01 березня 2012 року укладеного між ОСОБА_7 від імені якої по довіреності діє ОСОБА_8 та ОСОБА_2 , продавець продав, а покупець купив будинок АДРЕСА_1 разом з надвірними будівлями та спорудами, загальною площею будинку 69,9 кв. м, вартістю 51 904,00 грн. Договір посвідчено приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Куровською Н. Ю. та зареєстровано в реєстрі за № 204.

Договором купівлі-продажу земельної ділянки від 01 березня 2012 року укладеного між ОСОБА_7 від імені якої по довіреності діє ОСОБА_8 та ОСОБА_2 стверджується, що продавець продав, а покупець купив земельну ділянку площею 0,1000 га., яка розташована в АДРЕСА_1 за кадастровим номером 2110100000:36: 001:0068 , для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель, вартістю 23 250,40 грн. Договір посвідчено приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Куровською Н. Ю. та зареєстровано в реєстрі за № 206.

Також, договором купівлі-продажу земельної ділянки від 01 березня 2012 року укладеного між ОСОБА_7 від імені якої по довіреності діє ОСОБА_8 та ОСОБА_2 підтверджується, що продавець продав, а покупець купив земельну ділянку площею 0,0500 га, яка розташована в АДРЕСА_1 за кадастровим номером 2110100000:36:001:0069, для ведення особистого селянського господарства, вартістю 12480,00 грн. Договір посвідчено приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Куровською Н. Ю. та зареєстровано в реєстрі за № 210.

Загальна вартість придбаного ОСОБА_2 нерухомого майна станом на 01 березня 2012 року складала суму 20 500,00 доларів США.

Установлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 01 січня 2004 року по 26 грудня 2015 року спільно проживали однією сім`єю як чоловік та жінка без реєстрації шлюбу, були пов`язані спільним побутом та мали взаємні права й обов`язки, що ними і не заперечується.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з пунктом 2 Прикінцевих і перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460- IX Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.

Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

У силу частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини другої статті 3 Сімейного кодексу України (далі - СК України) сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Згідно з статтею 74 СК України якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

Отже, проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом, законною) підставою для виникнення у них деяких прав та обов`язків, зокрема права спільної сумісної власності на майно.

Визнання майна таким, що належить на праві спільної сумісної власності жінці та чоловікові, які проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою, відбувається шляхом встановлення факту проживання однією сім`єю, ведення спільного побуту, виконання взаємних прав та обов`язків.

Відповідно до частини четвертої статті 368 ЦК України майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім`ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.

Враховуючи викладене, особам, які проживають однією сім`єю без реєстрації шлюбу, на праві спільної сумісної власності належить майно, набуте ними за час спільного проживання або набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти.

Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частини перша, п`ята, шоста статті 81 ЦПК України).

У сімейному законодавстві існує презумпція спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Вона вказує на те, що будь-яке майно, придбане в шлюбі, є спільною сумісною власністю подружжя, окрім майна, виключеного з цивільного обороту. Таким чином, можна зробити висновок про те, що все нерухоме та рухоме майно, а також інші речі, що були набуті подружжям у шлюбі, є об`єктами спільної сумісної власності. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Отже, сторона, яка посилається на те, що майно придбане у період спільного проживання за особисті кошти та є її особистою власністю, в силу статті 81 ЦПК України зобов`язана надати суду належні докази, які б достовірно підтверджували існування таких обставин. Якщо стороною не надано таких доказів діє загальне правило про презумпцію спільності майна подружжя. Така правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17.

У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом (частина друга статті 372 ЦК України).

Суд апеляційної інстанції вказав, що ОСОБА_1 за час спільного проживання з ОСОБА_2 без реєстрації шлюбу в 2012 році придбано житловий будинок АДРЕСА_1 площею 69,9 кв. м та дві земельні ділянки площами 0,10 га і 0,05 га з цією ж адресою. У вересні 2014 року сторони вселились до будинку, але ремонтні роботи тривають й досі. З 1998 року позивач почав працювати на сезонних роботах за кордоном де отримував заробіток у середньому 1 000,00 доларів США, та дані кошти вкладав у ремонт житлового будинку. ОСОБА_1 займався перевезенням через кордон паливно-мастильних матеріалів, про що також підтвердила і сама ОСОБА_2 у письмовому запереченні.

Крім цього, до матеріалів справи ОСОБА_1 долучив заяву, яка нотаріально посвідчена 22 квітня 2010 року, та зі змісту такої слідує, що 22 квітня 2010 року отримав від ОСОБА_9 повний розрахунок в сумі 10 500,00 доларів США у якості повної оплати вартості земельної ділянки площею 0,08 га, що належала на праві приватної власності. Дана нотаріально посвідчена заява підтверджує джерело походження грошових коштів у ОСОБА_1 , які були вкладені ним для придбання житлового будинку із земельними ділянками.

Також суд апеляційної інстанції зазначив, що матеріали справи не містять достовірних належних та допустимих доказів того, за рахунок та з яких джерел (доходів) ОСОБА_2 могла правомірно набути самостійно кошти.

Отже, апеляційний суд правильно встановив, що будівництво та ремонт спільно придбаного житлового будинку станом на 26 грудня 2015 року здійснено ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за час спільного проживання внаслідок спільної праці та за спільні грошові кошти, правильно застосувавши наведені вище положення сімейного законодавства та дійшов обґрунтованого висновку про те, що спірне майно є спільною власністю сторін та підлягає поділу між ними у рівних частинах.

Установлено, що ОСОБА_2 під час судового розгляду 17 червня 2016 року відчужила спірне нерухоме майно, дочці ОСОБА_3 за договорами дарування.

Як зазначено у статті 63 СК України, дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Частинами першою-третьою статті 65 СК України передбачено, що дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.

Згідно із частинами першою, другою, четвертою статті 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. У разі вчинення одним із співвласників правочину щодо розпорядження спільним майном вважається, що він вчинений за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена. Правочин щодо розпорядження спільним майном, вчинений одним із співвласників, може бути визнаний судом недійсним за позовом іншого співвласника у разі відсутності у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень.

Відповідно до частин першої, третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи викладене, апеляційний суд відповідно до вимог процесуального законодавства оцінив докази, які містяться у матеріалах справи, за своїм внутрішнім переконанням, та надав їм вірну оцінку в цілому.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржуване судове рішення постановлено без додержання норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що, відповідно до положень статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року). Оскаржуване судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту в пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Постанову Апеляційного суду Закарпатської області від 13 червня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. М. Ігнатенко

В. С. Жданова

В. О. Кузнєцов