Ухвала
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 січня 2018 року
м. Київ
Провадження № 51-175ск17
Верховний суд колегією суддів другої судової палати
Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянувши касаційну скаргу прокурора ОСОБА_4 , який брав участь у розгляді кримінального провадження в судах першої й апеляційної інстанцій, на вирок Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 24 лютого 2017 року й ухвалу Апеляційного суду запорізької області від 19 жовтня 2017 року стосовно
ОСОБА_5 ,
в с т а н о в и в:
не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями прокурор звернувся до касаційного суду з касаційною скаргою, яка не відповідала вимогам ст.427КПК, а тому ухвалою від 26 грудня 2017 року їїбуло залишено без руху та надано семиденний строк на усунення недоліків.
У цій ухвалі касаційного суду зазначалося, що усупереч п. 4 ч. 2 ст. 427 КПК касаційна скарга прокурора не містила правового обґрунтування заявлених ним вимог щодо необхідності скасування вироку місцевого суду й ухвали суду апеляційної інстанції
з підстав істотного порушення вимог кримінального процесуального закону і неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність відповідно до статей 412, 413 КПК. Касаційна скарга не містила конкретизації того, у чому саме проявилися зазначені порушення. Натомість фактично він не погоджувався з оцінкою доказів місцевим судом, рішення якого залишено без змін судом апеляційної інстанції.
У межах встановленого строку прокурор повторно звернувся до касаційного суду зі скаргою, аналогічною за змістом з його попередньою, однак зі зміненими вимогами, таким чином, не усунув недоліки, зазначені в ухвалі від 26 грудня 2017 року.
Відповідно до ч. 1 ст. 412 КПК істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення. Крім того, ч. 2 ст. 412 КПК передбачено перелік підстав, коли судове рішення у будь-якому разі підлягає скасуванню.
Посилаючись на незаконність ухвали апеляційного суду з підстав істотного порушення цим судом вимог кримінального процесуального закону (ч. 1 ст. 412, ст. 419 КПК) та, як наслідок, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність: незастосування закону, який підлягав застосуванню (ст. 413 КПК), а саме ч. 5 ст. 191,
ч. 2 ст. 222, ч. 2 ст. 366 КК, прокурор у касаційній скарзі не наводить обґрунтування незаконності ухвали цього суду з наведених підстав, відповідно до вимог ч. 2
ст. 438 КПК та не зазначає, у чому конкретно полягають ці порушення та яким чином вони вплинули або могли вплинути на законність та обґрунтованість рішення суду апеляційної інстанції. Натомість він не погоджується з оцінкою доказів місцевим судом у вироку, перевірка законності якого виходить за межі вимог касаційної скарги прокурора, а тому, відповідно до положень ст. 433 КПК, не є предметом перегляду суду касаційної інстанції.
Касаційна скарга прокурора не містить посилань на жодну з безумовних підстав, передбачених ч. 2 ст. 412 цього Кодексу, для скасування ухвали апеляційного суду.
Не погоджуючись з ухвалою суду апеляційної інстанції, прокурор у касаційній скарзі формально зазначає, що апеляційний суд не дотримався вимог ч. 2 ст. 419 КПК,
не надав оцінки усім доводам апеляційної скарги прокурора і без ґрунтовного аналізу доказів у кримінальному провадженні дійшов висновку про правильність рішення місцевого суду. У той же час, касаційна скарга прокурора не містить посилань на те, які конкретно доводи апеляційної скарги сторони обвинувачення апеляційний суд
не перевірив, не дослідив і не оцінив, внаслідок чого визнав їх необґрунтованими,
а також, чи заявлялися стороною обвинувачення клопотання про дослідження обставин, досліджених судом першої інстанції не повністю або з порушеннями, які апеляційний суд не задовольнив.
Оспорюючи в касаційній скарзі висновки місцевого суду, з якими погодилась колегія апеляційного суду, про недопустимість ряду доказів, прокурор вибірково акцентує увагу касаційного суду на окремому фрагменті положень ч. 1 ст. 87 КПК, при цьому
не наводить доводів, які би спростовували ці висновки конкретно по кожному з доказів, визнаних недопустимим, із тлумаченням цілісно положень статей 87, 94, 214, ч. 1 ст. 219, ч. 8 ст. 223, статей 294, 295 цього Кодексу. У тому числі касаційна скарга не містить доводів на спростування висновків, наведених у вироку місцевого суду, який залишено апеляційним судом без зміни, щодо відсутності в матеріалах кримінального провадження та ненадання стороною обвинувачення процесуальних рішень на підтвердження внесення до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомостей про вчинення ОСОБА_5 кримінальних правопорушень за статтями ч. 2 ст. 222 та
ч. 2 ст. 366 КК, а також про продовження строків досудового розслідування у кримінальному провадженні № 22012080000000003 щодо ОСОБА_5 .
Суд касаційної інстанції є судом права, відповідно до положень ст. 433 КПК переглядає судові рішення у межах касаційної скарги, тому відсутність у ній згаданого обґрунтування та недотримання вимог ст. 427 цього Кодексу перешкоджає вирішенню питання про відкриття касаційного провадження.
Згідно з п. 1 ч. 3 ст. 429 КПК касаційна скарга повертається, якщо особа не усунула недоліки касаційної скарги, яку залишено без руху, в установлений строк.
Оскільки прокурор не усунув зазначені в ухвалі суду недоліки в установлений строк, його касаційна скарга підлягає поверненню.
Враховуючи наведене та керуючись п. 1 ч. 3 ст. 429 КПК, суд,
п о с т а н о в и в:
повернути прокурору ОСОБА_4 його касаційну скаргу.
Ухвала оскарженню не підлягає.
С у д д і:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3
Суд | Касаційний кримінальний суд Верховного Суду |
Дата ухвалення рішення | 29.01.2018 |
Оприлюднено | 27.02.2023 |
Номер документу | 71897525 |
Судочинство | Кримінальне |
Кримінальне
Касаційний кримінальний суд Верховного Суду
Матієк Тетяна Василівна
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні