Постанова

від 01.02.2018 по справі 910/14158/17

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" лютого 2018 р. Справа№ 910/14158/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Отрюха Б.В.

суддів: Станіка С.Р.

Михальської Ю.Б.

За участю секретаря судового засідання: Бойко І.О.

За участю представників: відповідно до протоколу судового засідання від 01.02.2018.

розглянувши апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "УкрСиббанк"

на рішення Господарського суду міста Києва від 04.12.2017 (повний текст рішення складено 11.12.2017)

у справі № 910/14158/17 (суддя Трофименко Т.Ю.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-технічний центр "Прикладні дослідження"

до Публічного акціонерного товариства "УкрСиббанк"

про про визнання недійсною односторонню відмову від договору

ВСТАНОВИВ:

До Господарського суду міста Києва звернулося з позовом Товариство з обмеженою відповідальністю "Науково-технічний центр "Прикладні дослідження" до Публічного акціонерного товариства "УкрСиббанк" про визнання недійсною односторонньою відмову від Договору.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 07.07.2017 відповідач без пояснення причин та без повідомлення припинив надання послуг, відповідно до договору банківського рахунку та обслуговування продуктів клієнта системою "StarAccess" №025009777001 від 24.03.2014. Позивач вважає, що одностороння відмова банку від зобов'язання за договором №025009777001 від 24.03.2014 є незаконною з тих підстав, що відповідач не наводить жодного критерію, що визначений ч. 4 ст. 6 Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення". При цьому, відповідач всупереч вказаного закону не здійснив жодних заходів та не повідомляв позивача про необхідність уточнити інформацію або здійснити додаткову перевірку.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 04.12.2017 у справі № 910/14158/17 позовні вимоги задоволено повністю.

Визнано недійсним правочин щодо односторонньої відмови від договору банківського рахунку та обслуговування продуктів клієнта системою "StarAccess" №02500977001 від 24.03.2014, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю " Науково - Технічний цен6тр "Прикладні дослідження" та Публічним акціонерним товариством "УкрСиббанк", що вчинений Публічним акціонерним товариством "УкрСибБанк" відповідно до листа від 24.05.2017 №58-2-3/25989.

Присуджено до стягнення з Публічного акціонерного товариства "УкрСиббанк" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю " Науково - Технічний центр "Прикладні дослідження" судовий збір у розмірі 1600грн. 00 коп.

Не погодившись із вказаним рішенням, Публічне акціонерне товариство "УкрСиббанк" звернулося до Київського апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва у справі № 910/14158/17 від 04.12.2017, та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

Апеляційна скарга мотивована тим, що місцевим господарським судом прийнято рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, не досліджено всіх обставин справи та не надано належної оцінки доказам у справі.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, скаржник наголосив що наведене у оскаржуваному рішенні тлумачення норм статті 10 ЗУ "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансування тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення" протирічить як правовій суті самої норми Закону.

Крім того, судом не застосовано до спірних правовідносин норму спеціального закону ч.5 ст. 64 ЗУ "Про банки і банківську діяльність", яким встановлено право саме банків на односторонню відмову від договору з клієнтом.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "УкрСиббанк" у справі № 910/14158/17 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді Отрюха Б.В., суддів Станіка С.Р., Михальської Ю.Б.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 27.12.2017, відкрито апеляційне провадження, призначено справу до розгляду на 01.02.2018.

11.01.2018 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач заперечував проти доводів апеляційної скарги просив, залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 04.12.2017 у справі №910/14158/17 без змін.

В судовому засіданні 01.02.2018 представник відповідача надала пояснення по суті спору, підтримала доводи апеляційної скарги та просила задовольнити апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "УкрСиббанк", рішення Господарського суду міста Києва від 04.12.2017 скасувати та прийняти нове рішення яким, відмовити в задоволенні позову.

В судовому засіданні 01.02.2018 представник позивача надав пояснення по суті спору, заперечував проти доводів апеляційної скарги з мотивів викладених у відзиві на апеляційну скаргу та просив відмовити в задоволенні апеляційної скарги Публічного акціонерного товариства "УкрСиббанк", рішення Господарського суду міста Києва від 04.12.2017 залишити без змін.

Колегією суддів на підставі ч. 7 ст. 270 ГПК України надано учасникам судової справи можливість виступити у судових дебатах, яке учасниками справи реалізовано.

Згідно з частиною першою статті 270 ГПК у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій Главі.

У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів, розглянувши наявні матеріали, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку фактичних обставин даної господарської справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 24.03.2014 між Публічним акціонерним товариством "Укрсиббанк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Науково - технічний центр "Прикладні дослідження" було укладено договір банківського рахунку та обслуговування продуктів клієнта системою "StarAccess" №02500977001, згідно з яким на умовах та порядку, що визначені цим договором, банк відкриває рахунок клієнту у національній валюті та/або іноземній валюті для зберігання грошей та здійснення операцій з розрахунково-касового обслуговування за допомогою платіжних інструментів відповідно до умов цього договору та вимог законодавства та здійснює дистанційне обслуговування продуктів клієнта та забезпечує обмін технологічною та іншою інформацією між сторонами, якщо клієнтом виконані вимоги згідно з п. 3.1. цього договору. Обслуговування в системі "StarAccess" та надання інших послуг здійснюється відповідно до умов договорів, що обслуговуються системою "StarAccess", Інструкцій та вимог законодавства.

Відповідно до пункту 2.1. договору Банк відкриває рахунок клієнту на підставі поданої ним заяви встановленої форми про відкриття рахунку та інших документів відповідно до вимог законодавства.

Згідно із пунктом 8.5. договору у разі наявності підстав, передбачених договором або законодавством, банк має право розірвати договір, про що клієнту надсилається поштою відповідний лист (з повідомленням про вручення) за адресою, вказаною клієнтом у цьому договорі, або на іншу адресу, яку клієнт повідомить банку у разі зміни місцезнаходження (місця проживання). Клієнт повинен відповісти на відповідний лист банку протягом одного місяця з дати відправлення такого листа.

Якщо протягом строку, зазначеного у цьому пункті договору, банк не отримав відповідь від клієнта або клієнт не виправив порушення умов цього договору за наявності такого порушення, вважається, що клієнт згоден із розірванням договору, при цьому, всі рахунки, відкриті за договором, закриваються, а наявні залишки коші перераховуються на відповідний внутрішньобанківський рахунок і можуть бути отримані клієнтом за його першою вимогою з урахуванням вимог чинного законодавства.

Пунктом 9.1. договору визначено, що його дія припиняється за згодою сторін або у випадках, визначених законодавством України та/або цим договором.

Відповідно до статті 1066 Цивільного кодексу України, за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком. Банк має право використовувати грошові кошти на рахунку клієнта, гарантуючи його право безперешкодно розпоряджатися цими коштами. Банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші, не передбачені договором або законом, обмеження його права розпоряджатися грошовими коштами на власний розсуд.

Згідно із статтею 1067 Цивільного кодексу України, договір банківського рахунка укладається для відкриття клієнтові або визначеній ним особі рахунка у банку на умовах, погоджених сторонами. Банк зобов'язаний укласти договір банківського рахунка з клієнтом, який звернувся з пропозицією відкрити рахунок на оголошених банком умовах, що відповідають закону та банківським правилам. Банк не має права відмовити у відкритті рахунка, вчинення відповідних операцій за яким передбачено законом, установчими документами банку та наданою йому ліцензією, крім випадків, коли банк не має можливості прийняти на банківське обслуговування або якщо така відмова допускається законом або банківськими правилами. У разі необґрунтованого ухилення банку від укладення договору банківського рахунка клієнт має право на захист відповідно до цього Кодексу.

Статтею 1068 Цивільного кодексу України визначено, що банк зобов'язаний вчиняти для клієнта операції, які передбачені для рахунків даного виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка. Банк зобов'язаний зарахувати грошові кошти, що надійшли на рахунок клієнта, в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не встановлений договором банківського рахунка або законом. Банк зобов'язаний за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунка грошові кошти в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунка або законом.

Відповідно до статті 1074 Цивільного кодексу України обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов'язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму, передбачених законом.

Як вбачається зі змісту рішення викладеного у протоколі №б/н від 12.05.2017, відповідачем 12.05.2017 було розглянуто питання про продовження бізнес-відносин з позивачем, клієнту присвоєно неприйнятно високий рівень ризику та припинено ділові відносини.

Листом від 24.05.2017 №58-2-3/25989 відповідач, повідомив позивача, що згідно з розробленими у банку критеріями ризику, що закріплені у внутрішніх правилах та процедурах та ст. 10 Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення", банк прийняв рішення про встановлення позивачу неприйнятно високого ризику та повідомив про те, що банк має намір закрити рахунок (рахунки) 26007500977000UAH, 26041500977000UAH, 26007500977000USD що відкрито за договором банківського рахунку та обслуговування продуктів клієнта системою "StarAccess" №02500977001 від 24.03.2014, розірвати договір банківського рахунку та обслуговування продуктів клієнта системою "StarAccess" №02500977001 від 24.03.2014. Зазначений договір вважається розірваним, а рахунки закриваються не пізніше 31 календарний день з дня направлення листа. При цьому, у листі зазначено, що банк залишає за собою право продовжити обслуговування зазначеного (зазначених) рахунку (рахунків), а також надання послуг за зазначеними договорами.

Проте, доказів отримання вищевказаного листа позивачем, матеріали справи не містять.

Листом від 10.07.2017 за №21-07/2017 позивач звернувся до відповідача з проханням повідомити про причини припинення обслуговування клієнта та терміново відновити надання послуг відповідно до договору банківського рахунку.

Відповідач Листом від 14.07.2017 повідомив про те, що на переговорах з представником клієнта була досягнута домовленість припинити обслуговування клієнта з 01.07.2017.

Відповідно до статті 598 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

Згідно із саттею 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 653 Цивільного кодексу України визначено, що у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються.

Слід зауважити, що у листі від 24.05.2017 відповідач не вказав жодної з підстав, передбачених договором чи законом для розірвання договору, а до листа від 24.05.2017 жодних запитів щодо необхідності уточнення інформації після проведеної ідентифікації позивачу не надходило, у зв'язку з чим позивач зазначив, що у разі необґрунтованої відмови відповідача від виконання зобов'язань за договором, позивач буде здійснювати заходи щодо поновлення порушених прав та захисту ділової репутації (копія листа долучена до позову). Будь-яких доводів щодо неотримання відповідачем вказаного листа матеріали справи не містять.

Виходячи зі змісту листа від 24.05.2017 №58-2-3/25989, повідомлення про закриття рахунків та розірвання договору яке викладене у ньому за своєю правовою природою є правочином, що спрямований на припинення правовідносин - односторонньою відмовою від договору.

Відповідно до статті 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. До правовідносин, які виникли з односторонніх правочинів, застосовуються загальні положення про зобов'язання та про договори, якщо це не суперечить актам цивільного законодавства або суті одностороннього правочину.

Крім того, у листі від 24.05.2017 №58-2-3/25989 йде мова про те, що відповідач має намір закрити рахунки та розірвати договори (абзаци 3, 4); в абзаці 5 відповідач вказує, що ці договори вважаються розірваними, а рахунки закриваються не пізніше 31 календарного дня з дня направлення листа; викладене в абзаці 8 листа повідомлення про те, що банк залишає за собою право продовжити обслуговування рахунків, а також надання послуг за договорами фактично нівелює викладене у листі повідомлення про розірвання договору, оскільки з сукупного аналізу змісту листа не вбачається чіткого волевиявлення банку, на підставі якого можна зробити висновок про однозначний намір банку по визначенню юридичної долі договору, про який йдеться у листі.

Пунктом 8.5. договору банківського рахунку та обслуговування продуктів клієнта системою "StarAccess" №025977001 від 24.03.2014 визначено, що у разі наявності підстав, передбачених договором або законодавством, банк має право розірвати договір, про що клієнту надсилається поштою відповідний лист (з повідомленням про вручення) за адресою, вказаною клієнтом у цьому договорі, або на іншу адресу, яку клієнт повідомить банку у разі зміни місцезнаходження (місця проживання). Клієнт повинен відповісти на відповідний лист банку протягом одного місяця з дати відправлення такого листа. Якщо протягом строку, зазначеного у цьому пункті договору, банк не отримав відповідь від клієнта або клієнт не виправив порушення умов цього договору за наявності такого порушення, вважається, що клієнт згоден із розірванням договору, при цьому, всі рахунки, відкриті за договором, закриваються, а наявні залишки коштів перераховуються на відповідний внутрішньобанківський рахунок і можуть бути отримані клієнтом за його першою вимогою з урахуванням вимог чинного законодавства.

Згідно із пунктом 9.1. договору, його дія припиняється за згодою сторін або у випадках, визначених законодавством України та/або цим договором.

Листом від 24.05.2017 №58-2-3/25989відповідачем було, повідомлено позивача, що згідно з розробленими у банку критеріями ризику, що закріплені у внутрішніх правилах та процедурах та ст. 10 Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення", банк прийняв рішення про встановлення позивачу неприйнятно високого ризику та повідомив про те, що банк має намір закрити рахунок (рахунки) 26007500977000UAH, 26041500977000UAH, 26007500977000USD що відкрито за договором банківського рахунку та обслуговування продуктів клієнта системою "StarAccess" №02500977001 від 24.03.2014, розірвати договір банківського рахунку та обслуговування продуктів клієнта системою "StarAccess" №02500977001 від 24.03.2014. Зазначений договір вважається розірваним, а рахунки закриваються не пізніше 31 календарний день з дня направлення листа. При цьому, у листі зазначено, що банк залишає за собою право продовжити обслуговування зазначеного (зазначених) рахунку (рахунків), а також надання послуг за зазначеними договорами.

Вищевикладене свідчить про те, що сторонами не було досягнуто згоди щодо розірвання договору банківського рахунку та обслуговування продуктів клієнта системою "StarAccess" №02500977001 від 24.03.2014.

Статтею 651 Цивільного кодексу України визначено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Відповідно до частини 3 статті 651 Цивільного кодексу України у разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Таким чином, розірвання договору, за загальним правилом, може відбуватись лише за згодою сторін або за рішенням суду у випадках, передбачених законом або договором. Водночас, одностороння відмова від договору може мати місце лише у випадку, якщо таке право передбачено законом або умовами договору.

Згідно із статтею 1075 Цивільного кодексу України, договір банківського рахунка розривається за заявою клієнта у будь-який час. Клієнт не має права без згоди обтяжувача за домовленістю з банком чи односторонньо, у тому числі шляхом односторонньої відмови від виконання зобов'язання, розривати договір банківського рахунка чи вчиняти інші дії, що мають наслідком припинення договору, у разі якщо майнові права на грошові кошти, що знаходяться на відповідному рахунку, є предметом обтяження, якщо інше не передбачено умовами обтяження. Правочини, вчинені з порушенням цієї вимоги, є нікчемними.

Банк має право вимагати розірвання договору банківського рахунка:

1) якщо сума грошових коштів, що зберігаються на рахунку клієнта, залишилася меншою від мінімального розміру, передбаченого банківськими правилами або договором, якщо така сума не буде відновлена протягом місяця від дня попередження банком про це;

2) у разі відсутності операцій за цим рахунком протягом року, якщо інше не встановлено договором;

3) у випадках, передбачених законодавством, що регулює відносини у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення;

4) в інших випадках, встановлених договором або законом.

Банк може відмовитися від договору банківського рахунка та закрити рахунок клієнта у разі відсутності операцій за рахунком клієнта протягом трьох років підряд та відсутності залишку грошових коштів на цьому рахунку.

Наведені норми статті 1075 Цивільного кодексу України дають підстави для висновку, що банк вправі відмовитись від договору банківського рахунку (розірвати договір в односторонньому порядку) виключно у разі відсутності операцій за рахунком клієнта протягом трьох років підряд та відсутності залишку грошових коштів на цьому рахунку, тоді-як за наявності передбачених нормами даної статті інших підстав, банк вправі вимагати розірвання, тобто вправі ініціювати процедуру розірвання договору обома сторонами (ч. 1 ст. 651 ЦК України) або за рішенням суду (ч. 2 ст. 651 ЦК України).

Відповідно до статті 5 Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення" суб'єктами первинного фінансового моніторингу є, зокрема, банки, страховики (перестраховики), страхові (перестрахові) брокери, кредитні спілки, ломбарди та інші фінансові установи.

Статтею 10 Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення" визначено, що суб'єкт первинного фінансового моніторингу зобов'язаний: відмовитися від встановлення (підтримання) ділових відносин (у тому числі шляхом розірвання ділових відносин) або проведення фінансової операції у разі, коли здійснення ідентифікації та/або верифікації клієнта (у тому числі встановлення даних, що дають змогу встановити кінцевих бенефіціарних власників (контролерів), є неможливим або якщо у суб'єкта первинного фінансового моніторингу виникає сумнів стосовно того, що особа виступає від власного імені; відмовитися від проведення переказу в разі відсутності даних, передбачених частинами дванадцятою і тринадцятою статті 9 цього Закону; відмовити клієнту в обслуговуванні (у тому числі шляхом розірвання ділових відносин) у разі встановлення факту подання ним під час здійснення ідентифікації та/або верифікації клієнта (поглибленої перевірки клієнта) недостовірної інформації або подання інформації з метою введення в оману суб'єкта первинного фінансового моніторингу.

Суб'єкт первинного фінансового моніторингу має право відмовитися: від проведення фінансової операції у разі, якщо фінансова операція містить ознаки такої, що згідно з цим Законом підлягає фінансовому моніторингу; від встановлення (підтримання) ділових відносин (у тому числі шляхом розірвання ділових відносин) або проведення фінансової операції у разі ненадання клієнтом необхідних для вивчення клієнтів документів чи відомостей або встановлення клієнту неприйнятно високого ризику за результатами оцінки чи переоцінки ризику.

Відмова банку від договору з позивачем обґрунтована саме фактом прийняття банком рішення про встановлення позивачу неприйнятно високого ризику, виходячи із змісту листа від 24.05.2017 №58-2-3/25989.

Так, викладене у статті 10 Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення" формулювання, що суб'єкт первинного фінансового моніторингу зобов'язаний/вправі відмовитися від встановлення (підтримання) ділових відносин (у тому числі шляхом розірвання ділових відносин) не свідчить, що банк вправі відмовитись від договору, на підставі якого виникли господарські зобов'язання, зокрема, вчинити односторонній правочин щодо відмови від договору банківського рахунку, оскільки передбачене у ст. 10 Закону право суб'єкта первинного фінансового моніторингу відмовитись від підтримання "ділових відносин" не може охоплювати суть правовідносин суб'єктів господарювання у розумінні норм Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України, тим більше, що норма ч. 2 ст. 1075 Цивільного кодексу визначає, що банк саме має право вимагати розірвання договору банківського рахунка, зокрема, у випадках, передбачених законодавством, що регулює відносини у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення.

Частиною 3 статті 1075 Цивільного кодексу України визначено, що єдиною підставою, за наявності якої банк має право на односторонню відмову від договору банківського рахунка, визначає лише відсутність операцій за рахунком клієнта протягом трьох років підряд та відсутність залишку грошових коштів на цьому рахунку.

Відповідно до частини 1 статті 10 вказаного закону право банку як суб'єкту первинного фінансового моніторингу на відмову від підтримання (у тому числі шляхом розірвання) ділових відносин у разі встановлення клієнту неприйнятно високого ризику за результатами оцінки чи переоцінки ризику, слід розуміти як право банку на відмову від договору банківського рахунку лише з дотриманням загального порядку реалізації припинення договірних відносин, який передбачений нормами Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України, зокрема статтями 651-653, 1075 ЦК України, тобто шляхом звернення до суду з вимогою про розірвання договору та зазначення встановлених банком як суб'єктом первинного фінансового моніторингу обставин, які можуть бути підставою для розірвання договору банківського рахунку.

При цьому, розірвання ділових відносин, яке вказано Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення", не можна ототожнювати з поняттям розірвання договору як категорії господарського права.

Оскільки право банку на односторонню відмову від договору банківського рахунку з підстав зазначених відповідачем не встановлено нормами закону та договору банківського рахунку та обслуговування продуктів клієнта системою "StarAccess" №025000977001 від 24.03.2014, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність у відповідача права на односторонню відмову від договору з підстав зазначених відповідачем (банк прийняв рішення про встановлення позивачу неприйнятно високого ризику Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення").

Відповідно до статті 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Як вже зазначалося, викладене у листі відповідача від 24.05.2017 №58-2-3/259889 повідомлення про закриття рахунків та розірвання договору за своєю правовою природою є правочином, що спрямований на припинення правовідносин - односторонньою відмовою від договору.

Частиною 1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно із статтею 203 Цивільного кодексу України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Отже, правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, передбачених законом.

Відповідно до статті 598 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

Статтею 651 Цивільного кодексу України розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Слід зазначити, що викладені в статті 1075 ЦК України норми дають підстави для висновку, що банк вправі відмовитися від договору банківського рахунку (розірвати договір в односторонньому порядку) виключно у разі відсутності операцій за рахунком клієнта протягом трьох років підряд та відсутності залишку грошових коштів на цьому рахунку, тоді-як за наявності передбачених даною статтею інших підстав, банк вправі вимагати розірвання, тобто вправі ініціювати процедуру розірвання договору обома сторонами (ч. 1 ст. 651 ЦК України) або за рішенням суду (ч. 2 ст. 651 ЦК України).

Крім того, що стосується посилання відповідача на законодавство, яке регулює відносини у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення, то слід зауважити, відповідачем у листі не наведено жодних критерій які визначені частиною 4 статті 6 Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення" навіть для встановлення високого ступеня ризику та/або Критерій ризику легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансування тероризму та фінансування розповсюдження зброї масового знищення, що затверджені наказом Міністерства фінансів України від 08.07.2016 № 584 та зареєстровані в Міністерстві юстиції України 27.07.2016 № 1047/29177.

Матеріали справи не містять доказів, що позивач отримував від відповідача будь-які запити з проханням надати додаткову інформацію чи документи та/або пройти додаткову ідентифікацію.

Разом з тим, навіть у разі невідповідності критеріям ризику, що закріплені у внутрішніх правилах та процедурах, банк, відповідно до пункту 60 Положення про здійснення банками фінансового моніторингу, затвердженого постановою Правління Національного банку України 26.06.2015 № 417, зобовязаний здійснювати поглиблену перевірку клієнта/представника клієнта (в тому числі щодо кінцевих бенефіціарних власників (контролерів) клієнта), уточнювати інформацію в строки, визначені в пункті 62 цього розділу, уживати інших заходів відповідно до програми ідентифікації, верифікації та вивчення клієнтів банку і Програми управління комплаєнс-ризиком.

Аналогічна правова позиція викладена Вищим господарським судом України в постанові від 30.01.2017 справа № 904/3704/16.

Проте, відповідачем в порушення вимог статті 74 ГПК України не було надано будь-яких доказів щодо обґрунтованості свого рішення про встановлення неприйнятно високого ризику.

Тобто, відповідач вчинив односторонній правочин щодо відмови від договору банківського рахунку та обслуговування продуктів клієнта системою "StarAccess" №02500977001 від 24.03.2014, порушивши встановлений законом порядок припинення правовідносин, у зв'язку з чим наявні підстави для визнання правочину щодо односторонньої відмови від договору банківського рахунку та обслуговування продуктів клієнта системою "StarAccess" №02500977001 від 24.03.2014, вчиненого Публічним акціонерним товариством "УкрСиббанк" відповідно до листа від 24.05.2017 №58-2-3/25989, недійсним.

Враховуючи вищевикладене колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-технічний центр "Прикладні дослідження" до Публічного акціонерного товариства "УкрСиббанк" про визнання недійсною односторонню відмову від договору підлягають задоволенню.

Згідно зі статтею 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Способами захисту цивільних прав та інтересів, відповідно до ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України, можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Дана норма кореспондується з положеннями статті 20 Господарського кодексу України, якими визначено, що держава забезпечує захист прав та законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів у спосіб та порядок, що визначається цим кодексом та іншими законами України. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемляють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом.

Згідно із статтею 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Зазначене також кореспондується зі статтями 525, 526 Цивільного кодексу України відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Доводи, які наведені скаржником в апеляційній скарзі, судовою колегією до уваги не приймаються з огляду на те, що вони є необґрунтованими та такими, що спростовуються матеріалами справи.

Колегія суддів зазначає, що враховуючи положення ч. 1 ст. 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні Суду у справі Трофимчук проти України no. 4241/03 від 28.10.2010 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін.

У відповідності з п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 86 ГПК України).

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. 76 ГПК України).

Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, що їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (ч. 8 ст. 80 ГПК України).

Таким чином, апелянтом не надано до суду належних і допустимих доказів на підтвердження тих обставин, на які він посилається в апеляційній скарзі.

Отже, підсумовуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення суду прийнято у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, підстав його скасовувати або змінювати не вбачається, а доводи апеляційної скарги ґрунтуються на припущеннях та зводяться до намагань здійснити переоцінку обставин справи, вірно встановлених судом першої інстанції.

Таким чином, апеляційна скарга Публічного акціонерного товариства "УкрСиббанк" на рішення Господарського суду міста Києва від 04.12.2017 у справі № 910/14158/17 задоволенню не підлягає. Рішення Господарського суду міста Києва від 04.12.2017 у справі № 910/14158/17 підлягає залишенню без змін.

Судові витрати розподіляються відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись статтями 129, 267-270, 273, 275, 276, 281-285 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "УкрСиббанк" залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду міста Києва від 04.12.2017 у справі № 910/14158/17 залишити без змін.

Матеріали справи № 910/14158/17 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

Повний текст складено та підписано 06.02.2018.

Головуючий суддя Б.В. Отрюх

Судді С.Р. Станік

Ю.Б. Михальська