Рішення

від 17.09.2018 по справі 910/14158/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

17.09.2018Справа № 910/14158/17 За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-технічний центр Прикладні дослідження

до Публічного акціонерного товариства Укрсиббанк

про визнання недійсною односторонньої відмови від договору

Господарський суд міста Києва у складі судді Спичака О.М.

за участю секретаря судового засідання

Тарасюк І.М.

Представники сторін:

від позивача: Саленко В.Ю.

від відповідача: Слюсар О.Б.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Науково-технічний центр Прикладні дослідження звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства УкрСиббанк про визнання недійсною односторонньої відмови від договору.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 07.07.2017 відповідач без пояснення причин та без повідомлення припинив надання послуг, відповідно до договору банківського рахунку та обслуговування продуктів клієнта системою StarAccess НОМЕР_1 від 24.03.2014. Позивач вважає, що одностороння відмова банку від зобов'язання за договором НОМЕР_1 від 24.03.2014 є незаконною з тих підстав, що відповідач не наводить жодного критерію, який визначений Законом України Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення . Позивач посилається на те, що Публічне акціонерне товариство УкрСиббанк в порушення пункту 60 Положення про здійснення банками фінансового моніторингу, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 26.06.2015 №416, не здійснювало жодних заходів та не повідомляло позивача про необхідність уточнити інформацію або здійснити додаткову перевірку. При цьому, зазначає, що позивач повідомив банк відповідно до пункту 8.5 договору про незгоду розірвати договір та висловив прохання повідомити інформацію, необхідну для здійснення поглибленої перевірки клієнта у разі виникнення такої необхідності, проте, банк на вказані дії жодним чином не відреагував.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 04.12.2017, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 01.02.2018, позовні вимоги задоволено повністю: визнано недійсним правочин щодо односторонньої відмови від договору банківського рахунку та обслуговування продуктів клієнта системою StarAccess НОМЕР_1 від 24.03.2014, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю Науково - Технічний центр Прикладні дослідження та Публічним акціонерним товариством УкрСиббанк , що вчинений Публічним акціонерним товариством УкрСибБанк відповідно до листа від 24.05.2017 №58-2-3/25989; присуджено до стягнення з Публічного акціонерного товариства УкрСиббанк на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Науково - Технічний центр Прикладні дослідження судовий збір у розмірі 1600грн.

Постановою Верховного Суду у справі 910/14158/17 від 14.06.2018 касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства УкрСиббанк на рішення Господарського суду міста Києва від 04.12.2017 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 01.02.2018 задоволено частково; рішення Господарського суду міста Києва від 04.12.2017 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 01.02.2018 у справі №910/14158/17 скасовано повністю, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Скасовуючи судові рішення Господарського суду м. Києва та Київського апеляційного господарського суду, суд касаційної інстанції посилався на те, що судами попередніх інстанцій не було надано оцінки спірних правовідносин з урахуванням Закону України Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення .

Згідно розпорядження керівника апарату Господарського суду м. Києва №05-23/1156 від 13.07.2018р. призначено проведення повторного автоматичного розподілу справи № 910/14158/17, за результатами якого дану справу передано на розгляд судді Спичаку О.М., що відображено у протоколі автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.07.2018р.

Ухвалою від 18.07.2018р. справа прийнята до свого провадження суддею Спичаком О.М.; підготовче засідання призначено на 03.08.2018р

03.08.2018р. підготовче засідання було відкладено на 31.08.2018р.

У зв'язку з перебуванням судді Спичака О.М. 31.08.2018р. на лікарняному, судове засідання не відбулось.

Ухвалою від 03.09.2018р. розгляд справи було призначено на 17.09.2018р.

З огляду на те, що у матеріалах справи достатньо документів для правильного вирішення спору, у судовому засіданні 17.09.2018р. за письмовим погодженням представників сторін, у порядку ч.6 ст.183, ст.185 Господарського процесуального кодексу України судом було закрито підготовче провадження та розглянуто справу по суті.

В судовому засіданні 17.09.2018р. на підставі ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.

Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується первісний та зустрічний позови, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представників сторін, Господарський суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

24.03.2014р. між Публічним акціонерним товариством Укрсиббанк та Товариством з обмеженою відповідальністю Науково - технічний центр Прикладні дослідження було укладено договір НОМЕР_1 банківського рахунку та обслуговування продуктів клієнта системою StarAccess , згідно якого банк відкриває рахунок клієнту у національній валюті та/або іноземній валюті для зберігання грошей та здійснення операцій з розрахунково-касового обслуговування за допомогою платіжних інструментів відповідно до умов цього договору та вимог законодавства та здійснює дистанційне обслуговування продуктів клієнта та забезпечує обмін технологічною та іншою інформацією між сторонами, якщо клієнтом виконані вимоги згідно з п. 3.1. цього договору. Обслуговування в системі StarAccess та надання інших послуг здійснюється відповідно до умов договорів, що обслуговуються системою StarAccess , Інструкцій та вимог законодавства.

Банк відкриває рахунок клієнту на підставі поданої ним заяви встановленої форми про відкриття рахунку та інших документів відповідно до вимог законодавства (п. 2.1. договору).

Згідно з п.9.1. договору НОМЕР_1 від 24.03.2014р. договір укладений на невизначений строк та набирає чинності з дати його укладання, а в частині обслуговування системою StarAccess та в частині роботи з електронними документами з дати, вказаної в п.3.1 цього договору. Дія договору припиняється за згодою сторін або у випадках, визначених законодавством України та/або цим договором.

Пунктом 8.5 договору НОМЕР_1 від 24.03.2014р. передбачено, що у разі наявності підстав, передбачених договором або законодавством, банк має право розірвати договір, про що клієнту надсилається поштою відповідний лист (з повідомленням про вручення) за адресою, вказаною клієнтом у цьому договорі, або на іншу адресу, яку клієнт повідомить банку у разі зміни місцезнаходження (місця проживання). Клієнт повинен відповісти на відповідний лист банку протягом одного місяця з дати відправлення такого листа.

Якщо протягом строку, зазначеного у цьому пункті договору, банк не отримав відповідь від клієнта або клієнт не виправив порушення умов цього договору за наявності такого порушення, вважається, що клієнт згоден із розірванням договору, при цьому, всі рахунки, відкриті за договором, закриваються, а наявні залишки коштів перераховуються на відповідний внутрішньобанківський рахунок і можуть бути отримані клієнтом за його першою вимогою з урахуванням вимог чинного законодавства.

Як свідчать матеріали справи, до договору НОМЕР_1 від 24.03.2014р. банківського рахунку та обслуговування продуктів клієнта системою StarAccess неодноразово вносились зміни, зокрема, додатковими угодами №1 від 24.03.2014р., №2 від 24.03.2014р., №3 від 25.03.2014р., №4 від 02.04.2014р., №5 від 30.04.2014р., №6 від 30.05.2014р., №7 від 01.07.2014р., №8 від 31.10.2014р.

За договором банківського рахунку банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком (ч.1 ст.1066 Цивільного кодексу України).

З огляду на встановлений ст.204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги договір НОМЕР_1 від 24.03.2014р. як належну підставу, у розумінні норм ст.11 названого Кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов'язків.

За своїм змістом та правовою природою укладений між сторонами договір є договором банківського рахунку, який підпадає під правове регулювання норм статей 1066-1076 Цивільного кодексу України.

Листом №58-2-3/25989 від 24.05.2017р. Публічним акціонерним товариством Укрсиббанк повідомлено Товариство з обмеженою відповідальністю Науково-технічний центр Прикладні дослідження про те, що згідно з розробленими банком критеріями ризику, що закріплені у внутрішніх правилах та процедурах й ст.10 Закону України Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення , банк прийняв рішення про всиновлення неприйнятно високого ризику і наявність наміру закрити рахунки, що відкриті на підставі договору НОМЕР_1 від 24.03.2014р., розірвати договір. У листі вказано, що договір вважається розірваним, а рахунки закриваються не пізніше ніж через 31 календарний день з дня направлення цього листа.

Як свідчать представлені суду документи, листом №21-07/2017 від 10.07.2017р. Товариство з обмеженою відповідальністю Науково-технічний центр Прикладні дослідження повідомило відповідача про те, що платіжні доручення товариства, як клієнта за договором НОМЕР_1 від 24.03.2014р. було залишено без виконання. У вказаному листі позивач просив відповідача повідомити про причини припинення обслуговування.

У відповідь на лист №21-07/2017 від 10.07.2017р. Публічним акціонерним товариством Укрсиббанк направлено позивачу лист №58-2-3/31488 від 14.07.2017р., в якому вказано про припинення відносин з Товариством з обмеженою відповідальністю Науково-технічний центр Прикладні дослідження .

Наразі, за твердженнями позивача односторонній правочин банку щодо розірвання договору НОМЕР_1 від 24.03.2014р. суперечить приписам чинного законодавства України в частині заборони односторонньої відмови від зобов'язання та зміни умов укладених між сторонами договорів. До того ж, позивачем наголошено, що ст.10 Закону України Закону України Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення передбачено право відмовитись від договірних відносин з клієнтом саме за наслідками проведення відповідного фінансового моніторингу.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог, відповідачем під час нового розгляду справи було наголошено, що право банку на односторонню відмову від договору банківського рахунку встановлене Законом України Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення . Одночасно, вказаним учасником зауважено, що Публічним акціонерним товариством Укрсиббанк , як суб'єктом первинного фінансового моніторингу, на підставі внутрішніх документів з питань фінансового моніторингу та положень вказаного вище Закону України було прийнято рішення про встановлення Товариству з обмеженою відповідальністю Науково-технічний центр Прикладні дослідження неприйнятно високого ризику та припинення ділових відносин.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, господарський суд дійшов висновку щодо відсутності підстав для задоволення позову. При цьому, суд виходить з наступного.

Згідно ч.1 ст.2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (ч.2 ст.4 Господарського процесуального кодексу України).

Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Захист цивільних прав та інтересів судом здійснюється у спосіб встановлений законом або договором.

Перелік основних способів захисту цивільних прав та інтересів визначається ч.2 ст.16 Цивільного кодексу України, до яких, зокрема, відноситься визнання правочину недійсним. Аналогічні положення містить ст.20 Господарського кодексу України.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст.204 Цивільного кодексу України).

За приписом ст.215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб'єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

Пунктом 2.1. Постанови №11 від 29.05.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними визначено, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків.

Відповідно до статей 215 та 216 Цивільного кодексу України суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.

За змістом Постанови №9 від 06.11.2009р. Пленуму Верховного Суду України Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.

Частиною 3 ст. 162 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що позовна заява повинна містити виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову.

За таких обставин, приймаючи до уваги положення Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, позивачем при зверненні до суду з вимогами про визнання одностороннього правочину недійсним повинно бути доведено наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання останнього недійсним.

Як вказувалося вище, обґрунтовуючи заявлений позов позивач посилався на те, що односторонній правочин банку щодо розірвання договору НОМЕР_1 від 24.03.2014р. суперечить приписам чинного законодавства України в частині заборони односторонньої відмови від зобов'язання та зміни умов укладених між сторонами договорів. До того ж, позивачем наголошено, що ст.10 Закону України Закону України Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення передбачено право відмовитись від договірних відносин з клієнтом саме за наслідками проведення відповідного фінансового моніторингу.

Проте, суд з означеними доводами позивача не погоджується з урахуванням наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 651 Цивільного кодексу України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

За змістом ст.188 Господарського кодексу України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду. Якщо судовим рішенням договір змінено або розірвано, договір вважається зміненим або розірваним з дня набрання чинності даним рішенням, якщо іншого строку набрання чинності не встановлено за рішенням суду.

Тобто, з наведеного полягає, що за загальним порядком розірвання правочину пов'язано з волевиявленням обох його сторін, а не одноособовими діями одного з контрагентів, якщо інше не встановлено домовленістю сторін або іншим законом.

Проте, враховуючи характер спірних правовідносин та вказівки Верховного Суду, які викладені у постанові від 14.06.2018р., які відповідно до ч.1 ст.316 Господарського процесуального кодексу України є обов'язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи, суд зазначає наступне.

За змістом ст. 1075 Цивільного кодексу України, договір банківського рахунка розривається за заявою клієнта у будь-який час. Клієнт не має права без згоди обтяжувача за домовленістю з банком чи односторонньо, у тому числі шляхом односторонньої відмови від виконання зобов'язання, розривати договір банківського рахунка чи вчиняти інші дії, що мають наслідком припинення договору, у разі якщо майнові права на грошові кошти, що знаходяться на відповідному рахунку, є предметом обтяження, якщо інше не передбачено умовами обтяження. Правочини, вчинені з порушенням цієї вимоги, є нікчемними.

Банк має право вимагати розірвання договору банківського рахунка: якщо сума грошових коштів, що зберігаються на рахунку клієнта, залишилася меншою від мінімального розміру, передбаченого банківськими правилами або договором, якщо така сума не буде відновлена протягом місяця від дня попередження банком про це; у разі відсутності операцій за цим рахунком протягом року, якщо інше не встановлено договором; у випадках, передбачених законодавством, що регулює відносини у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення; в інших випадках, встановлених договором або законом. Банк може відмовитися від договору банківського рахунка та закрити рахунок клієнта у разі відсутності операцій за рахунком клієнта протягом трьох років підряд та відсутності залишку грошових коштів на цьому рахунку.

Структуру банківської системи, економічні, організаційні і правові засади створення, діяльності, реорганізації і ліквідації банків врегульовано Законом України Про банки і банківську діяльність.

Статтею 64 Закону України Про банки і банківську діяльність на банки покладено обов'язок проводити ідентифікацію та верифікацію клієнтів відповідно до вимог законодавства України.

До того ж, у частині 5 цієї статті банку надано право відмовитися від встановлення (підтримання) договірних відносин (у тому числі шляхом розірвання договірних відносин) чи проведення фінансової операції у разі встановлення клієнту неприйнятно високого ризику за результатами оцінки чи переоцінки ризику.

За змістом ст. 5 Закону України Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення суб'єктами первинного фінансового моніторингу є, зокрема, банки, страховики (перестраховики), страхові (перестрахові) брокери, кредитні спілки, ломбарди та інші фінансові установи.

Згідно з частиною 2 статті 11 Закону України Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення оцінювання ризиків клієнтів суб'єктом первинного фінансового моніторингу здійснюється за відповідними критеріями, зокрема за типом клієнта, географічним розташуванням держави реєстрації клієнта або установи, через яку він здійснює передачу (отримання) активів, і видом товарів, послуг, які клієнт отримує від суб'єкта первинного фінансового моніторингу. Суб'єкт первинного фінансового моніторингу зобов'язаний також здійснювати переоцінку ризиків клієнтів, з якими встановлені ділові відносини, а також в інших випадках, встановлених законодавством, не рідше ніж один раз на рік з метою її підтримання в актуальному стані та документувати результати оцінки чи переоцінки ризиків.

У ст.10 Закону України Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення вказано, що суб'єкт первинного фінансового моніторингу зобов'язаний: відмовитися від встановлення (підтримання) ділових відносин (у тому числі шляхом розірвання ділових відносин) або проведення фінансової операції у разі, коли здійснення ідентифікації та/або верифікації клієнта (у тому числі встановлення даних, що дають змогу встановити кінцевих бенефіціарних власників (контролерів), є неможливим або якщо у суб'єкта первинного фінансового моніторингу виникає сумнів стосовно того, що особа виступає від власного імені; відмовитися від проведення переказу в разі відсутності даних, передбачених частинами дванадцятою і тринадцятою статті 9 цього Закону; відмовити клієнту в обслуговуванні (у тому числі шляхом розірвання ділових відносин) у разі встановлення факту подання ним під час здійснення ідентифікації та/або верифікації клієнта (поглибленої перевірки клієнта) недостовірної інформації або подання інформації з метою введення в оману суб'єкта первинного фінансового моніторингу.

Суб'єкт первинного фінансового моніторингу має право відмовитися: від проведення фінансової операції у разі, якщо фінансова операція містить ознаки такої, що згідно з цим Законом підлягає фінансовому моніторингу; від встановлення (підтримання) ділових відносин (у тому числі шляхом розірвання ділових відносин) або проведення фінансової операції у разі ненадання клієнтом необхідних для вивчення клієнтів документів чи відомостей або встановлення клієнту неприйнятно високого ризику за результатами оцінки чи переоцінки ризику.

Відповідно до Законів України Про Національний банк України , Про банки і банківську діяльність , Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення , з метою запобігання використанню банківської системи для легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансування тероризму та фінансування розповсюдження зброї масового знищення правлінням Національного банку України Постановою №417 від 26.06.2015р. було затверджено Положення про здійснення банками фінансового моніторингу .

Згідно п.2 Положення про здійснення банками фінансового моніторингу аналіз фінансових операцій - комплекс ризик-орієнтованих заходів, які здійснюються на постійній основі та установлені внутрішніми документами банку з питань здійснення фінансового моніторингу, проведення яких дає змогу з'ясувати суть і мету фінансових операцій, зробити висновок про відповідність/невідповідність фінансових операцій фінансовому стану клієнта та/або змісту його діяльності, регулярність здійснення фінансових операцій та спрямований на виявлення фінансових операцій, що підлягають фінансовому моніторингу; вивчення фінансової діяльності клієнта - проведення порівняльного аналізу інформації, отриманої під час здійснення аналізу фінансових операцій клієнта, з інформацією, отриманою під час установлення ділових (договірних) відносин (у тому числі, в процесі уточнення інформації з питань ідентифікації, змісту діяльності, фінансового стану), та з інформацією, отриманою за час обслуговування за попередній період, з метою переоцінки рівня ризику клієнта; високий рівень ризику клієнта - це рівень ризику, отриманий за результатами оцінки ризику клієнта, який визначається банком за результатами аналізу сукупності визначених банком критеріїв ризику проведення клієнтом фінансових операцій з легалізації кримінальних доходів/фінансування тероризму та свідчить про високу ймовірність використання клієнтом послуг банку для легалізації кримінальних доходів/фінансування тероризму; внутрішні документи банку з питань фінансового моніторингу - правила, програми, методики, інші документи з питань фінансового моніторингу, затверджені банком згідно з вимогами законодавства України, у тому числі цього Положення; моніторинг ризиків клієнтів - процес відстеження критеріїв ризиків клієнтів за результатами вивчення клієнтів, що проводиться з метою своєчасного виявлення змін ризику за географічним розташуванням держави реєстрації клієнта або установи, через яку він здійснює передавання (отримання) активів, ризику за видом товарів, послуг, ризику за типом клієнта, у тому числі з урахуванням здійснення ними ризикових фінансових операцій, що підлягають фінансовому моніторингу та їх регулярності, для здійснення переоцінки попередньо встановлених рівнів ризиків клієнтів.

На виконання Положення про здійснення банками фінансового моніторингу, затвердженого постановою №417 від 26.06.2015р. правління Національного банку України та наказу №584 від 08.07.2017р. Міністерства фінансів України Про затвердження Критеріїв ризику легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансування тероризму та фінансування розповсюдження зброї масового знищення Публічним акціонерним товариством УкрСиббанк наказом №П-СОМРЬ-2016-42 від 28.09.2016р. затверджено Програму управління комплаєнс-ризиком фінансового моніторингу.

Відповідно до пункту 4.9 Програми управління комплаєнс-ризиком фінансового моніторингу неприйнятно високий ризик встановлюється клієнту, зокрема, при наявності обґрунтованих підстав вважати, що діяльність даного клієнта несе ризик легалізації кримінальних доходів/фінансування тероризму та/або загрожує репутації банку за рішенням комітету затвердження клієнтів.

Згідно пп.9 п.7.1 Програми управління комплаєнс-ризиком фінансового моніторингу для попередження обмеження та/або зниження до прийнятного рівня виявлених ризиків легалізації кримінальних доходів/фінансування тероризму, банк вживає застережні заходи, зокрема, приймає рішення щодо відмови від установлення/підтримання ділових відносин або проведення фінансової операції, порядок та строки якого визначено у Програмі ідентифікації.

Тобто, виходячи з вищевикладеного полягає, що приписи статей 10, 11 Закону України Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення та статті 64 Закону України Про банки і банківську діяльність , як спеціальних нормативно-правових актів, що прямо наділяють банк правом відмовитися в односторонньому порядку від ділових відносин з клієнтами з неприйнятно високим ризиком, в тому числі, шляхом розірвання договорів, суд дійшов висновку щодо безпідставності та юридичної неспроможності посилань позивача в обґрунтування заявленого позову на загальну норму статті 1075 Цивільного кодексу України, оскільки в спірних правовідносинах, пов'язаних з фінансовим моніторингом, пріоритетним є застосування норм спеціального закону, до чого власне і відсилає пункт 3 частини 2 статті 1075 Цивільного кодексу України.

Норми зазначених законів не обмежують право банку на односторонню відмову від договору з клієнтом в разі настання визначених ними обставин, чим спростовується твердження скаржника про те, що право банку на відмову від підтримання (у тому числі, шляхом розірвання) ділових відносин слід розуміти як право банку на відмову від договору банківського рахунку лише з дотриманням загального порядку припинення договірних відносин, тобто шляхом звернення до суду про розірвання договору. Вказану правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 20.02.2018р. по справі №910/11471/17.

Як свідчать матеріали справи, комітетом затвердження клієнтів Публічного акціонерного товариства Укрсиббанк було розглянуто питання про продовження бізнес-відносин з клієнтом (протокол б/н від 12.05.2017р.).

Зі змісту вказаного протоколу полягає, що в процесі аналізу клієнта в банку виникла підозра про те, що клієнт входить в групу компаній та має іншого реального бенефіціарного власника. Дана підозра ґрунтується на тому, що в банку обслуговуються клієнти, пов'язані з Товариством з обмеженою відповідальністю Науково-технічний центр Прикладні дослідження , але по кожному з них зазначено інших кінцевих бенефіціарних власників. Зокрема, клієнти групи отримували кредити від одного нерезидента - LALCENTERSTREET ENTERPRISES LIMITED - Товариству з обмеженою відповідальністю Науково-технічний центр Прикладні дослідження та Публічному акціонерному товариству Київська поліграфічна фабрика Зоря .

У протоколі б/н від 12.05.2017р. комітету затвердження клієнтів Публічного акціонерного товариства Укрсиббанк вказано, що репутація Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-технічний центр Прикладні дослідження оцінена як негативна.

На підставі наведеного вище, з урахуванням вимог Програми управління комплаєнс-ризиком фінансового моніторингу, яку затверджено наказом №П-СОМРЬ-2016-42 від 28.09.2016р. Публічного акціонерного товариства Укрсиббанк і було прийнято рішення про присвоєння клієнту - Товариству з обмеженою відповідальністю Науково-технічний центр Прикладні дослідження неприйнятно високого рівня ризику та припинення підтримання ділових відносин.

Наразі, суд вважає такими, що позбавлені належного доказового обґрунтування, посилання позивача на необґрунтованість рішення комітету затвердження клієнтів Публічного акціонерного товариства Укрсиббанк , яке оформлено протоколом б/н від 12.05.2017р., та такими, що не нівелюють права банку в односторонньому порядку відмовитись від договору у порядку, що передбачений Закону України Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення .

При цьому, суд зауважує, що згідно п.п.20, 22 ч.1 ст.1 Закону України Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення кінцевий бенефіціарний власник (контролер) - фізична особа, яка незалежно від формального володіння має можливість здійснювати вирішальний вплив на управління або господарську діяльність юридичної особи безпосередньо або через інших осіб, що здійснюється, зокрема, шляхом реалізації права володіння або користування всіма активами чи їх значною часткою, права вирішального впливу на формування складу, результати голосування, а також вчинення правочинів, які надають можливість визначати умови господарської діяльності, давати обов'язкові до виконання вказівки або виконувати функції органу управління, або яка має можливість здійснювати вплив шляхом прямого або опосередкованого (через іншу фізичну чи юридичну особу) володіння однією особою самостійно або спільно з пов'язаними фізичними та/або юридичними особами часткою в юридичній особі у розмірі 25 чи більше відсотків статутного капіталу або прав голосу в юридичній особі. При цьому кінцевим бенефіціарним власником (контролером) не може бути особа, яка має формальне право на 25 чи більше відсотків статутного капіталу або прав голосу в юридичній особі, але є агентом, номінальним утримувачем (номінальним власником) або є тільки посередником щодо такого права. Підозра - припущення, що ґрунтується на результатах аналізу наявної інформації та може свідчити про те, що фінансова операція або її учасники, їх діяльність чи джерела походження активів пов'язані із легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму чи пов'язані із вчиненням іншого суспільно небезпечного діяння, яке визначене Кримінальним кодексом України як злочин або за яке передбачені міжнародні санкції.

У даному випадку, зі змісту протоколу б/н від 12.05.2017р. комітету затвердження клієнтів Публічного акціонерного товариства Укрсиббанк полягає, що підставою для прийняття банком рішення про відмову від подальших договірних відносин з позивачем стала саме підозра Публічного акціонерного товариства Укрсиббанк про ненадання банку інформації щодо реального бенефіціарного власника юридичної особи, що згідно п.4.8 Програми управління комплаєнс-ризиком фінансового моніторингу, яку затверджено наказом №П-СОМРL-2016-42 від 28.09.2016р. Публічного акціонерного товариства Укрсиббанк є підставою для встановлення високого ризику для клієнта.

За таких обставин, з огляду на висновки суду щодо наявності у банку права на односторонню відмову від договору банківського рахунку у відповідності до норм ст.ст.10,11 Закону України Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення , підстави вважати правочин Публічного акціонерного товариства Укрсиббанк щодо припинення договору НОМЕР_1 від 24.03.2014р. таким, що вчинений з порушенням норм чинного законодавства України, відсутні.

Таким чином, виходячи з всього вищевикладеного, суд дійшов висновку щодо відмови в задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-технічний центр Прикладні дослідження до Публічного акціонерного товариства Укрсиббанк про визнання недійсною односторонню відмову від договору НОМЕР_1 від 24.03.2014р.

Всі інші доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані та безпідставні.

З огляду на приписи ст.129 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи висновки суду щодо відсутності підстав для задоволення позову, судовий збір залишається за позивачем.

Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України,

ВИРІШИВ:

1. Відмовити в задоволенні позовних вимог.

Рішення господарського суду набирає законної сили у відповідності до приписів ст.241 Господарського процесуального кодексу України. Згідно ч.1 ст.256 та п.п.17.5 пункту 17 Розділу XI Перехідні положення Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня його проголошення.

Повний текст складено та підписано 27.09.2018р.

Суддя Спичак О.М.