Ухвала

від 09.02.2018 по справі 920/1079/16

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний

Суд

УХВАЛА

09 лютого 2018 року

м. Київ

справа № 920/1079/16

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Булгакової І.В. (головуючий), Львова Б.Ю. і Сухового В.Г.,

розглянувши матеріали заяви публічного акціонерного товариства "Сумиобленерго"

про перегляд постанови Вищого господарського суду України у складі колегії суддів Студенця В.І. (головуючий), Палія В.В. і Селіваненка В.П. від 09.08.2017

за позовом публічного акціонерного товариства "Сумиобленерго" (далі - Товариство)

до Сумського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України (далі - Відділення),

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - товариство з обмеженою відповідальністю "Телерадіокомпанія "Глухів" та фізична особа - підприємець Падюков Володимир Борисович,

про визнання недійсним рішення,

ВСТАНОВИВ:

Згідно з рішенням Відділення від 15.07.2016 № 24 у справі № 02-06/07-2015 "Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу":

- визнано, що Товариство за результатами діяльності у 2013, 2014, 2015 роках та поточному періоді 2016 року відповідно до частини першої статті 12 Закону України "Про захист економічної конкуренції" (далі - Закон № 2210) є суб'єктом господарювання, що займає монопольне (домінуюче) становище на ринку послуг, пов'язаних з використанням опор повітряних ліній електропередач 0,4 -10 кВ місцевих (локальних) електромереж для улаштування (сумісного підвішування) телекомунікаційних мереж на території Сумської області, в межах розташування місцевих (локальних) електричних мереж, що перебувають у власності Товариства та використовуються Товариством для надання послуг;

- визнано дії Товариства, які полягають у включенні до розрахунку розміру плати за використання 1 опори ПЛ 0,4 кВ Товариства для улаштування телекомунікаційних мереж частини витрат на встановлення опори, порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченим пунктом 2 статті 50, частиною першою та пунктом 1 частини другої статті 13 Закону № 2210, у вигляді зловживання монопольним становищем на ринку послуг, пов'язаних з використанням опор повітряних ліній електропередач 0,4-10 кВ місцевих (локальних) електромереж для улаштування (сумісного підвішування) телекомунікаційних мереж на території Сумської області, в межах розташування місцевих (локальних) електричних мереж, що перебувають у власності Товариства та використовуються Товариством для надання послуг, в частині встановлення таких цін реалізації товару, які неможливо було б встановити за умов існування значної конкуренції на ринку;

- зобов'язано Товариство у двомісячний строк з дня отримання рішення припинити наведене порушення законодавства про захист економічної конкуренції, шляхом приведення розміру плати за використання 1 опори ПЛ 0,4 кВ Товариства до економічно обґрунтованого рівня, зокрема, шляхом виключення із розрахунку неправомірно включеної частини витрат на встановлення опори;

- за вчинення зазначеного порушення на Товариство накладено штраф у розмірі 68 000, грн.

Товариство звернулося до господарського суду Сумської області з позовом до Відділення про визнання недійсним рішення Відділення від 15.07.2016 № 24 у справі № 02-06/07-2015 "Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу" (далі -Рішення АМК).

Рішенням господарського суду Сумської області від 18.01.2017 у справі № 920/1079/16 позов задоволено повністю.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 27.03.2017, яка залишена без змін постановою Вищого господарського суду України від 09.08.2017 рішення місцевого господарського суду зі справи скасовано; прийнято нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Товариством подано заяву про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 09.08.2017 у справі № 920/1079/16 з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 111 16 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) в редакції, що діяла до набрання чинності Законом України від 03.10.2017 № 2147-VIII.

Як доказ неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права (статті 13 Закону № 2210), що спричинило до ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, до заяви додано копії постанов Вищого господарського суду України від 21.06.2011 у справі № 6/77, від 29.06.2016 у справі № 916/3900/15, від 03.05.2017 у справі № 924/1799/15, від 19.07.2016 у справі № 918/303/14, від 13.07.2016 у справі № 924/1799/15, від 19.07.2011 у справі № 13/11/11, від 21.06.2011 у справі № 12/228-НМ.

За приписами підпункту 1 пункту 1 Розділу XI "Перехідні положення" ГПК України (в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VIII) заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України у господарських справах, які подані та розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного господарського суду та розглядаються спочатку колегією у складі трьох або більшої непарної кількості суддів за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. Такі заяви розглядаються без повідомлення та виклику учасників справи, за винятком випадку, коли суд з огляду на обставини справи ухвалить рішення про інше.

Відповідно до приписів пункту 1 частини першої статті 111 16 ГПК України в редакції, що діяла до набрання чинності Законом України від 03.10.2017 № 2147-VIII, заява про перегляд судових рішень господарських судів може бути подана, зокрема, з підстав неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило до ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Ухвалення різних за змістом судових рішень матиме місце у разі, коли суд (суди) касаційної інстанції при розгляді двох чи більше справ за подібних предмета і підстав позову, змісту позовних вимог та встановлених судом фактичних обставин і однакового матеріально-правового регулювання спірних правовідносин дійшов неоднакових правових висновків, покладених в основу цих судових рішень.

Перевіривши доводи заявника та дослідивши додані до заяви матеріали, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для допуску справи до провадження Верховного Суду з огляду на таке.

Так, у постанові від 09.08.2017 зі справи № 920/1079/16, про перегляд якої подано заяву, суд касаційної інстанції, залишаючи без змін постанову суду апеляційної інстанції про відмову в задоволенні позову, погодився з висновком суду попередньої інстанції про відсутність визначених законом підстав для визнання недійсним Рішення АМК, з урахуванням, зокрема, особливого статусу Антимонопольного комітету України та його органів в частині їх виключних повноважень проводити дослідження ринків, в тому числі, визначати становище суб'єктів господарювання як монопольне (домінуюче), а також враховуючи встановлені судом фактичні обставини під час здійснення перевірки правильності застосування Відділенням Методики визначення монопольного (домінуючого) становища суб'єктів господарювання на ринку, затвердженої розпорядженням Антимонопольного комітету України від 05.03.2002 № 49-р, відповідно до яких (фактичних обставин) Відділенням в оспорюваному рішенні обґрунтовано встановлено, що Товариство за результатами діяльності у 2013, 2014, 2015 роках та поточному періоді 2016 року відповідно до частини першої статті 12 Закону № 2210 є суб'єктом господарювання, що займає монопольне (домінуюче) становище на ринку послуг, пов'язаних з використанням опор повітряних ліній електропередач 0,4 -10 кВ місцевих (локальних) електромереж для улаштування (сумісного підвішування) телекомунікаційних мереж на території Сумської області, в межах розташування місцевих (локальних) електричних мереж, що перебувають у власності Товариства та використовуються Товариством для надання послуг; водночас дії Товариства, які полягали у включенні до розрахунку розміру плати за використання 1 опори ПЛ 0,4 кВ Товариства для улаштування телекомунікаційних мереж частини витрат на встановлення опори, обґрунтовано визнано порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченим пунктом 2 статті 50, частиною першою та пунктом 1 частини другої статті 13 Закону № 2210, у вигляді зловживання монопольним становищем на відповідному ринку, в частині встановлення таких цін реалізації товару, які неможливо було б встановити за умов існування значної конкуренції на ринку.

Водночас у постанові від 21.06.2011 зі справи № 6/77, на яку посилається заявник, суд касаційної інстанції, скасовуючи в частині судові акти попередніх інстанцій та приймаючи у скасованій частині нове рішення про визнання частково недійсним рішення органу Антимонопольного комітету України, виходив з недоведеності органом Антимонопольного комітету України порушення конкурентного законодавства в діях юридичної особи, зокрема, з огляду на відсутність в оскаржуваному рішенні встановлених обставин, що певні дії Товариства, яке є монополістом на ринку заготівлі цукрових буряків у межах окремих районів, носили непоодинокий системний характер і були б неможливими за умов існування значної конкуренції на ринку.

У постанові від 29.06.2016 зі справи № 916/3900/15 суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій про наявність визначених законом підстав для визнання частково недійсним рішення органу Антимонопольного комітету України, з урахуванням, зокрема, встановлених обставин щодо недоведеності органом Антимонопольного комітету України вчинення Товариством порушення конкурентного законодавства на досліджуваному ринку, з огляду на те, що допущене Товариством, яке є монополістом на ринку надання послуг з електропостачання, порушення приписів Методики визначення обсягу та вартості електричної енергії, не облікованої внаслідок порушення споживачами правил користування електричною енергією, у розрахунку штрафу (нарахування споживачу вартості недоврахованої електричної енергії) могло мати місце як в умовах монопольного становища Товариства на ринку, так і за умов існування значної конкуренції на даному ринку; а також з урахуванням того, що порядок застосування вказаної Методики не ставиться у залежність від стану конкуренції на відповідному ринку.

У наданій для порівняння постанові від 03.05.2017 зі справи № 924/1799/15 суд касаційної інстанції погодився з висновком апеляційного господарського суду про відсутність підстав для визнання недійсним рішення органу Антимонопольного комітету України, з огляду на встановлені обставини доведення органом Антимонопольного комітету України існування монопольного становища юридичної особи на ринку надання послуг при організації та проведенні земельних торгів у формі аукціону з продажу права оренди земельної ділянки протягом вересня 2014 і вчинення зазначеним суб'єктом господарювання дій, що полягали у включенні до договору про участь в земельних торгах у формі аукціону пунктів, якими передбачалось отримання консультативно-правових послуг з питань регулювання земельних відносин і оплату переможцем торгів за надані послуги у вигляді винагороди в розмірі 50%, в тому числі ПДВ 20% від ціни продажу лоту згідно виставленого рахунку-фактури, що є порушенням законодавства про захист економічної конкуренції у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем, шляхом вчинення дій, що можуть призвести до ущемлення інтересів споживачів, які були б неможливими за умов існування значної конкуренції на ринку, та встановлення таких умов реалізації товару, які неможливо було б встановити за умов існування значної конкуренції на ринку. При цьому у постанові Вищий господарський суд України виходив, зокрема, з того, що обов'язковою умовою для кваліфікації дій суб'єкта господарювання за частиною першою статті 13 та пунктом 2 статті 50 Закону № 2210 є наявність фактичних даних про те, що такі дії були б неможливими за умови існування значної конкуренції на ринку.

Таким чином, зазначені судові рішення не підтверджують доводів заявника щодо неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, оскільки наведені постанови прийнято за різної фактично - доказової бази, тобто хоча й за подібного правового регулювання, але за інших обставин, встановлених попередніми судовими інстанціями у кожній з наведених справ, і за інших поданих сторонами та оцінених судами доказів, у залежності від яких (обставин і доказів) й прийняті відповідні судові рішення про задоволення або відмову у задоволенні позову.

Що ж до постанов Вищого господарського суду України від 19.07.2016 у справі № 918/303/14, від 13.07.2016 у справі № 924/1799/15, від 19.07.2011 у справі № 13/11/11, від 21.06.2011 у справі № 12/228-НМ, на які посилається заявник, то останні не можуть слугувати прикладами судових рішень, в яких по - іншому було застосовано норми права, оскільки у зазначених справах суд касаційної інстанції скасував рішення судів попередніх інстанцій, а справи передав на новий розгляд до суду першої інстанції для з'ясування обставин, які мають значення для правильного вирішення спору і безпосередньо впливають на висновок суду про наявність або відсутність підстав для задоволення позову. Ці постанови не містять висновків, які свідчили б про неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, внаслідок чого ухвалено різні за змістом судові рішення у подібних правовідносинах. До того ж передача справи на новий розгляд у будь-якому разі не означає остаточного вирішення спору.

За таких обставин підстави для допуску справи № 920/1079/16 до провадження Верховного Суду відсутні.

Керуючись підпунктом 1 пункту 1 Розділу XI "Перехідні положення" ГПК України в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VІІІ, статтями 111 16 , 111 21 ГПК України (в редакції, що діяла до 15.12.2017 ), суд

УХВАЛИВ:

Відмовити у допуску справи № 920/1079/16 до провадження Верховного Суду.

Копію ухвали разом із копією заяви надіслати особам, які беруть участь у справі.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Суддя І. Булгакова

Суддя Б. Львов

Суддя В. Суховий