Постанова

від 09.02.2018 по справі 922/1784/15

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний

Суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 лютого 2018 року

м. Київ

справа № 922/1784/15

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Мачульського Г.М. - головуючого, Кушніра І.В., Краснова Є.В.

при секретарі судового засідання Лихошерст І.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу заступника прокурора Харківської області

на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 12.09.2017 (колегія суддів у складі: головуючий суддя Камишева Л.М., судді Лакіза В.В., Плахов О.В.) та на рішення Господарського суду Харківської області від 08.06.2017 (колегія суддів у складі: головуючий суддя Жельне С.Ч., судді Кухар Н.М., Добреля Н.С.)

за позовом Чугуївського міжрайонного прокурора в інтересах держави в особі Печенізької районної державної адміністрації Харківської області

до Приватного підприємства "Композит"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Державна інспекція сільського господарства в Харківській області

про розірвання договору оренди земельної ділянки та її повернення

за участю:

прокурора: Гришина Т.А. (посвідчення №044815 від 16.11.16)

відповідача: Прокопченко С.В. (довіреність від 05.01.2018),

ВСТАНОВИВ:

Звернувшись у суд з даним позовом, Чугуївський міжрайонний прокурор Харківської області (далі - прокурор) в інтересах держави в особі Печенізької районної державної адміністрації Харківської області (далі - позивач) просив розірвати договір оренди земельної ділянки від 03.11.2005, укладений між Приватним підприємством "Композит" (далі-відповідач) та позивачем, який зареєстрований у реєстрі № 1377 та зобов'язати відповідача повернути державі в особі позивача земельну ділянку площею 6,0 га, яка знаходиться на території Мартівської сільської ради Печенізького району Харківської області, кадастровий номер 6324683500:03:006:0018.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що орендована відповідачем земельна ділянка використовується з порушенням вимог земельного законодавства, що є підставою для розірвання договору оренди земельної ділянки та її повернення на користь позивача.

Справа розглядалася судами неодноразово.

Останнім рішенням Господарського суду Харківської області від 08.06.2017, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 12.09.2017, в позові відмовлено.

У касаційній скарзі заступник прокурора Харківської області просить скасувати вище вказані судові рішення та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права.

В обґрунтування своїх вимог посилався на те, що суди безпідставно не взяли до уваги постанову Вищого адміністративного суду України від 19.10.2016 у справі № 820/7446/15, а також на те, що судами попередніх інстанцій не досліджені акт обстеження земельної ділянки від 28.04.2014 № 933 та складену на його підставі довідку спеціаліста Держсільгоспінспекції в Харківській області від 28.04.2014, які свідчать про порушення відповідачем умов землекористування та встановлених обмежень, а також вимог статті 61 Земельного Кодексу України, статті 89 Водного Кодексу України, пунктів 14, 23 договору.

У судовому засіданні прокурор змінив свої вимоги, усно заявив, що просить за наслідками скасування судових рішень прийняти нове, яким позов задовольнити.

Однак такі вимоги прокурора про задоволення позову не ґрунтуються на положеннях статті 290 Господарського процесуального кодексу України у редакції із 15.12.2017, яка передбачає, що вимоги викладаються у касаційній скарзі письмово, та передбачають, що касаційна скарга підписується особою, яка її подає, та на приписах статті 298 цього Кодексу, яка передбачає, що особа, яка подала касаційну скаргу, має право доповнити чи змінити її протягом строку на касаційне оскарження.

Отже такі вимоги прокурора судом не приймаються і розгляду не підлягають.

У відзиві на касаційну скаргу відповідач просить залишити без змін вказані судові рішення, посилаючись на те, що судами у відповідності до норм матеріального та процесуального права надано належну правову оцінку поданим сторонами доказам, а доводи, викладені у касаційній скарзі, висновків судів не спростовують.

Переглянувши у касаційному порядку оскаржені судові рішення, колегія суддів Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду, беручи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, виходить з наступного.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що прокурором не подано належних та допустимих доказів, які б свідчили про те, що відповідач в порушення умов договору оренди земельної ділянки та норм чинного законодавства здійснив самочинне будівництво споруд та будівель у межах прибережної захисної смуги, у зв'язку з чим відсутні підстави для розірвання договору. При цьому суди вказали на те, що оскільки вимога про повернення земельної ділянки на користь позивача є похідною від вимоги про розірвання договору, тому задоволенню вона не підлягає. Відхиляючи клопотання відповідача про застосування наслідків спливу строку позовної давності суди послалися на те, що оскільки права та охоронюваний законом інтерес позивача не порушені, то підстави для вчинення такої дії відсутні.

Підстави для скасування судових рішень відсутні з огляду на наступне.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Пунктом першим частини першої статті 611 вказаного Кодексу встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору.

Приписами статті 24 Закону України "Про оренду землі" визначено, що орендодавець має право вимагати від орендаря використання земельної ділянки за цільовим призначенням згідно з договором оренди.

Частиною першою статті 32 наведеного Закону визначено, що на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов'язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об'єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених Земельним кодексом України та іншими законами України.

Статтею 34 вказаного Закону передбачено, що у разі припинення або розірвання договору оренди землі орендар зобов'язаний повернути орендодавцеві земельну ділянку на умовах, визначених договором (ч.1).

Пунктом "г" частини другої статті 61 Земельного кодексу України встановлено, що у прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм та на островах забороняється будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, навігаційного призначення, гідрометричних та лінійних), у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок автомобілів. Аналогічна норма викладена у статті 89 Водного кодексу України.

Відповідно до пункту "ґ" частини першої статті 141 вказаного Кодексу підставами припинення права користування земельною ділянкою є: використання земельної ділянки не за цільовим призначенням.

Судами встановлено, що в обґрунтування позовних вимог прокурор посилався зокрема на акт обстеження земельної ділянки від 28.04.2014 № 933, який на його думку вказував на наявність ознак порушення відповідачем земельного законодавства при використанні земельної ділянки. Також прокурор посилався на довідку від 28.04.2014.

Встановивши, що вказаний акт обстеження складений з порушенням вимог Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" та Порядку планування та здійснення контрольних заходів з питань перевірки стану дотримання суб'єктами господарювання вимог земельного законодавства, який затверджено наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 25.02.2013 № 132, що діяв на час виникнення спірних правовідносин, оскільки наявна у ньому інформація свідчить про проведення перевірки у відсутності відповідача, та щодо довідки від 28.04.2014, пославшись на те, що у наданих документах не зазначається конкретної інформації щодо характеристик розміщених об'єктів, місця їх розташування на орендованій земельній ділянці, суди дослідивши постанову Вищого адміністративного суду України від 19.10.2016 у справі № 820/7446/15, та пославшись на те, що призначена судова експертиза для з'ясування обставин справи щодо фактів використання землі не за цільовим призначенням прокурором оплачена не була, тому не була проведена, дійшли висновку про те, що належних доказів про використання відповідачем земельної ділянки з порушенням умов договору та вимог чинного законодавства судам надано не було, і із посиланням на вказані обставини зазначили, що позов задоволенню не підлягає.

Суд касаційної інстанції погоджується із такими висновками судів, оскільки із встановлених ним обставин справи вбачається, що інших даних, які б вказували на наявність порушення відповідачем вимог земельного законодавства матеріали справи не містять, відтак підстави для задоволення позову відсутні.

При цьому висновки судів про те, що оскільки прокурор не довів порушення прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а тому відсутні підстави для застосування наслідків спливу строку позовної давності на яких наполягав відповідач, є правильними.

Наведеним спростовуються доводи, викладені у касаційній скарзі, щодо незаконності оскаржених судових рішень.

Посилання заступника прокурора Харківської області на постанову Вищого адміністративного суду України від 19.10.2016 у справі № 820/7446/15, як на підставу правомірності дій Держсільгоспінспекції в Харківській області при обстежені земельної ділянки, вказаних висновків судів не спростовують.

Згідно частини третьої статті 300 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Російської Федерації"), у справі "Нєлюбін проти Російської Федерації", повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Повноваження вищих судів мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Згідно ж із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Отже вказані рішення Європейського суду з прав людини суд касаційної інстанції застосовує у даній справі як джерело права.

За вказаних обставин оскільки фундаментальних порушень не встановлено, підстав для скасування судових рішень немає.

Відповідно до приписів статті 129 частини 4, статті 315 частини 3 пункту "в" Господарського процесуального кодексу України, судові витрати у справі належить покласти на прокуратуру.

Керуючись статтями 301, 308, 309, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу заступника прокурора Харківської області залишити без задоволення, а постанову Харківського апеляційного господарського суду від 12.09.2017 у справі Господарського суду Харківської області №922/1784/15, залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Г.М. Мачульський

Судді І.В. Кушнір

Є.В. Краснов