Постанова

від 06.02.2018 по справі 2-1170/12

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

6 лютого 2018 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду міста Києва у складі:

головуючого - судді Рейнарт І.М.

суддів Волошиної В.М., Слюсар Т.А.

при секретарі Іванову В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства Банк Фінанси та Кредит на рішення Печерського районного суду міста Києва від 10 жовтня 2012 року по цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства Банк Фінанси та Кредит до ОСОБА_2, третя особа: ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки,

Справа №2-1170/12 Апеляційне провадження: №22-ц/796/1539/2018 Головуючий у суді першої інстанції: Остапчук Т.В. Доповідач у суді апеляційної інстанції: Рейнарт І.М. встановила:

у грудні 2009р. позивач звернувся до суду з позовом, який неодноразово змінював та уточнював, і остаточно просив у рахунок погашення кредитної заборгованості по договору про відкриття кредитної лінії № 1KL-M/2007 від 4 жовтня 2007р. у розмірі 23 658 660грн. 58коп. звернути стягнення на предмет іпотеки: квартиру АДРЕСА_1, що належить ОСОБА_2, шляхом надання ПАТ Банк Фінанси та Кредит права продажу від свого імені будь-якій особі - покупцеві предмету іпотеки, за початковою ціною його реалізації 4 032 000 грн. та надання ПАТ Банк Фінанси та Кредит усі повноваження, необхідні для здійснення продажу.

Мотивуючи позовні вимоги, позивач зазначав, що 4 жовтня 2007р. між ВАТ Банк Фінанси та Кредит , правонаступником якого він є, та ОСОБА_2 був укладений договір про відкриття кредитної лінії № 1KL-М/2007, на підставі якого позичальнику був наданий кредит у сумі 5 050 000грн. на споживчі цілі, який позичальник зобов'язався повернути щомісячними платежами до 4 жовтня 2022р.

Позивач зазначав, що у забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором 4 жовтня 2007р. з ОСОБА_2 був укладений іпотечний договір, предметом якого є квартира АДРЕСА_1, загальною площею 193м 2 , що складається з чотирьох житлових кімнат, а з ОСОБА_3- договір поруки.

Позивач стверджував, що відповідач належним чином не виконував зобов'язання за кредитним договором, систематично порушував умови його виконання, у зв'язку із чим утворилась заборгованість, яка станом на 23 квітня 2012р. становить 23 658 660грн. 58коп. та складається із суми заборгованості по тілу кредиту у розмірі 4 544 999грн. 92коп., заборгованості по нарахованих відсотках у розмірі 2 708 998грн. 04коп., пені за простроченими нарахованими доходами та кредитом у розмірі 16 404 662грн. 62коп., тому вважає за необхідне звернути стягнення на предмет іпотеки.

Справа розглядалася неодноразово.

Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 10 жовтня 2012 року у позові відмовлено.

- 2 -

Останнім рішенням Апеляційного суду міста Києва від 6 жовтня 2016 року рішення Печерського районного суду міста Києва від 10 жовтня 2012 року скасовано та ухвалено нове

рішення, яким позов задоволено частково.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 6 грудня 2017 року рішення Апеляційного суду міста Києва від 6 жовтня 2016 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

У поданій апеляційній скарзі позивач просив рішення суду скасувати, ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

Позивач посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, оскільки відповідачу неодноразово направлялись вимоги про усунення порушень виконання зобов'язань та попередження про можливе звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання кредитних зобов'язань. Копії вимог від 16 липня 2009р., 23 вересня 2009р., 4 грудня 2009р. та докази їх отримання відповідачем містяться у матеріалах справи.

Крім того, позивач вважає, що судом неправомірно відмовлено у задоволенні вимог щодо надання банку повноважень, необхідних для здійснення продажу предмета іпотеки, у зв'язку із тим, що дані вимоги не передбачені ст. 16 ЦК України.

Позивач зазначає про те, що відповідно до пункту 11 ч. 2 ст. 16 ЦК України суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках, а так як він не є власником майна, йому необхідні повноваження для укладення договору купівлі-продажу предмета іпотеки.

Також позивач посилається на те, що рішення суду не містить обґрунтування відмови у задоволенні вимог щодо передачі майна в управління банку та щодо порядку розподілу судових витрат.

Учасники справи, будучи належним чином повідомленими про день та час розгляду апеляційної скарги (с.с.208-209 т.4), у судове засідання не з'явилися, клопотання про його перенесення не подали, тому відповідно до положень ст. 372 ЦПК України колегія суддів провела судовий розгляд у їх відсутність.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що вона підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено і матеріалами справи підтверджено, що 4 жовтня 2007р. між ВАТ Банк Фінанси та Кредит , правонаступником якого є позивач, та ОСОБА_2 був укладений договір про відкриття кредитної лінії №1KL-М/2007, відповідно до якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 5 050 000грн. на споживчі цілі, які позичальник зобов'язався повернути щомісячними платежами до 4 жовтня 2022р. та сплачувати проценти в розмірі 16,5% річних за користування кредитом.

Пунктом 6.1. договору передбачено, що за прострочення повернення кредитних ресурсів та/або сплати процентів, позичальник сплачує банку пеню з розрахунку 1% від простроченої суми за кожний день прострочення.

У забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором 4 жовтня 2007р. між ВАТ Банк Фінанси та Кредит та ОСОБА_2 був укладений іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Степаненко Д.В., предметом якого є квартира АДРЕСА_1, загальною площею 193м 2 , що складається з чотирьох житлових кімнат та належить ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право власності від 12 січня 2005р.

Крім того, 4 жовтня 2007р. між ВАТ Банк Фінанси та Кредит та ОСОБА_3 був укладений договір поруки, за умовами якого поручитель зобов'язалась перед кредитором відповідати у повному обсязі за своєчасне та повне виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором № 1КL-М/2007 від 4 жовтня 2007р.

З наданого суду першої інстанції розрахунку заборгованості вбачається, що станом на

- 3 -

23 квітня 2012р. у позичальника наявна заборгованість у розмірі 23 658 660грн. 58коп., яка складається із суми заборгованості по тілу кредиту у розмірі 4 544 999грн. 92коп., заборгованості по нарахованих відсотках у розмірі 2 708 998грн. 04коп. та пені за простроченими нарахованими доходами за кредитом у розмірі 16 404 662грн. 62коп.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем відповідачу не було направлено письмову вимогу про усунення порушення, а у вимозі від 23 вересня 2009р., яку ОСОБА_2 отримав 9 жовтня 2009р., не вказано розмір заборгованості за кредитним договором.

Проте, колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції з таких підстав.

Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 35 Закону України Про іпотеку , редакція якої діяла на момент ухвалення судом рішення, у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. У цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього закону. Положення частини першої цієї статті не є перешкодою для реалізації права іпотекодержателя звернутися у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду у встановленому законом порядку.

Отже, невиконання іпотекодержателем указаної вимоги закону у разі пред'явлення ним до суду позову не є підставою для відмови в позові, оскільки позивачем реалізується не позасудовий, а судовий порядок звернення на заставлене нерухоме майно.

Частиною 1 ст. 33 Закону України Про іпотеку передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Відповідно до частини третьої статті 33 вказаного закону звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

У частині першій статті 36 Закону зазначено, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Згідно з положеннями частини третьої зазначеної статті договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання в порядку, встановленому статтею 37 Закону; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.

Відповідно до пункту 3.4. договору про відкриття кредитної лінії банк має право вимагати дострокового повернення кредитного ресурсів, сплати нарахованих процентів по них, неустойки, відповідно до умов цього договору, зокрема, у разі несвоєчасного або не в повному обсязі здійснення зарахування грошових коштів на погашення заборгованості за

- 4 -

кредитом та процентами, відповідно до пунктів 3.2., 4.3., 4.4.

З матеріалів справи убачається, що банк виконав свої зобов'язання за кредитним договором № 1КL-М/2007 від 4 жовтня 2007р. та згідно меморіальних ордерів ОСОБА_2 отримав кредитні кошти в розмірі 5 050 000грн. в період з 4 жовтня 2007р. по 6 березня 2008р., що не заперечував відповідач під час судового розгляду

Проте, позичальником належним чином не виконувалися зобов'язання за кредитним договором в частині своєчасного повернення кредиту та сплати відсотків за його користування, у зв'язку із чим виникла заборгованість.

Частиною 2 ст. 1050 ЦК України визначено, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Враховуючи викладене, позивач мав правові підстави для вимоги про дострокове повернення всієї суми кредиту та сплати процентів за користування ним.

Позивач 15 липня 2009р., 23 вересня 2009р. та 4 грудня 2009р. направляв на адресу ОСОБА_2 та ОСОБА_3 повідомлення про виникнення заборгованості з вимогою про повне дострокове погашення кредиту та застереженням про звернення до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки, які позичальником та поручителем були проігноровані.

Пунктом 4.8 іпотечного договору сторони погодили, що іпотекодержатель має право достроково звернути стягнення на предмет іпотеки у разі неналежного виконання іпотекодавцем будь-яких умов основного зобов'язання, у тому числі, але не обмежуючись переліченим нижче, у разі несвоєчасної чи неповної сплати ануїтетних платежів, несвоєчасного повернення суми основного зобов'язання, у тому числі кредиту, процентів, комісійної винагороди, неустойки.

За вибором іпотекодержателя звернення стягнення на заставлене майно здійснюється: або за рішенням суду або за виконавчим написом нотаріуса, або іпотекодержателем самостійно на умовах цього договору, зокрема, продаж іпотекодержателем від свого імені предмету іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 Закону України Про іпотеку (пункт 11.3.2.).

Отже, обрання певного способу правового захисту, у тому числі й досудового врегулювання спору, є правом, а не обов'язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує.

Установлення законом або договором досудового способу врегулювання спору за волевиявленням суб'єктів правовідносин не вважається обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист.

Такий правовий висновок був висловлений Верховним Судом України у справі 6-3034цс16.

Враховуючи вищевикладені обставини, наявність непогашеної заборгованості, колегія суддів вважає, що позивач мав правові підстави для звернення стягнення на предмет іпотекишляхом надання права іпотекодержателю на продаж предмета іпотеки будь-якій особі-покупцеві .

Порядок реалізації предмета іпотеки за рішенням суду врегульовано статтею 39 Закону, якою передбачено, що в разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначається, зокрема, спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону.

Згідно ч. 6 ст.38 Закону України Про іпотеку ціна продажу предмета іпотеки встановлюється за згодою між іпотекодавцем і іпотекодержателем або на підставі оцінки

- 5 -

майна суб'єктом оціночної діяльності, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна. У разі невиконання цієї умови іпотекодержатель несе відповідальність перед іншими особами згідно з пріоритетом та розміром їх зареєстрованих прав чи вимог та перед іпотекодавцем в останню чергу за відшкодування різниці між ціною продажу предмета іпотеки та звичайною ціною на нього.

Відповідно до ч.1 ст. 39 Закону України Про іпотеку передбачено, що в разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні; спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.

Ціна предмета іпотеки встановлюється в самому договорі - відповідно до ч. 6 ст. 5 Закону України Про іпотеку вартість предмета іпотеки визначається за згодою між іпотекодавцем і іпотекодержателем або шляхом проведення оцінки предмета іпотеки відповідним суб'єктом оціночної діяльності у випадках, встановлених законом або договором. Якщо під час розгляду справи сторони з такою оцінкою погоджуються, то суд не має підстав її не брати до уваги, оскільки вона є умовою договору. Якщо між сторонами виникає спір щодо такої оцінки, то залежно від того, яка сторона її оспорює, ця сторона зобов'язана за змістом ч. 3 ст. 10, статей 11 та 60 ЦПК довести інший розмір, зокрема заявити клопотання про призначення та проведення відповідної судової експертизи.

У іпотечному договорі від 4 жовтня 2007р. сторонами була визначена вартість предмету іпотеки в розмірі 6 417 100грн.

Проте, станом на час розгляду справи судом ринкова вартість предмета іпотеки, відповідно до висновку ПП Аналітичне Бюро Інновацій та Консалтингу від 22 серпня 2012р., становить 4 032 000грн., яка відповідачем у визначеному законом порядку спростована не була і клопотання про призначення відповідної судової експертизи ним заявлено не було.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає за необхідне вказати початкову ціну продажу предмету іпотеки на рівні, не нижчому за 4 032 000 грн.

При цьому, під час судового розгляду не було встановлено вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки, а також не було заявлено про необхідність застосування заходів забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його на період до його реалізації, тому колегія суддів не зазначає вказані обставини у резолютивній частині судового рішення.

Визначаючи розмір заборгованості, колегія суддів виходить з наступного.

Згідно із частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Виходячи зі змісту статей 546, 548, 549 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися відповідно до вимог закону або умов договору, зокрема, неустойкою, яку боржник повинен сплатити в разі порушення зобов'язання.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини

- 6 -

доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Отже, вина відповідача у зобов'язальних правовідносинах презюмується, якщо він не доведе відсутності своєї вини, тобто не доведе належними та допустимими доказами погашення кредитної заборгованості або не доведе іншого розміру заборгованості.

Однак, ні у суді першої інстанції, ні у апеляційному суді відповідачем не були надані жодні докази погашення заборгованості за кредитним договором, не наведено альтернативного, наданому позивачем, розрахунку заборгованості.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що наданий позивачем розрахунок заборгованості є належним доказом.

Відповідно до частини першої статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (частина третя статті 549 ЦК України).

Згідно частин 1 та 2 статті 551 ЦК України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі.

У разі, якщо розмір неустойки перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення, суд може його зменшити (частина третя статті 551 ЦК України).

Положення частини третьої статті 551 ЦК України з урахуванням положень статті 3 цього Кодексу щодо загальних засад цивільного законодавства та частини четвертої статті 10 ЦПК України щодо обов'язку суду сприяти сторонам у здійсненні їхніх прав дає право суду зменшити розмір неустойки за умови, що її розмір значно перевищує розмір збитків.

При цьому положеннями статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення.

Такий правовий висновок був висловлений Верховним Судом України у справі 6-1120цс15.

Позивачем заявлені вимоги про стягнення з позичальника пені у розмірі 16 404 662грн. 62коп., що значно перевищує розмір заборгованості за кредитним договором (7 253 997,96грн), тому колегія суддів вважає необхідним зменшити розмір пені на підставі ч. 3 ст. 551 ЦК України до 500 000грн.

Суд першої інстанції не врахував вищезазначені обставини справи та норми матеріального права, а тому прийшов до помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, у зв'язку із чим колегія суддів скасовує рішення суду та ухвалює нове рішення про часткове задоволення позовних вимог.

Та обставина, що 13 серпня 2014р. між ПАТ Банк Фінанси та Кредит та товариством з обмеженою відповідальністю Люкстрейдкомпані Київ укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2, на думку колегії суддів, не може бути підставою для відмови у задоволенні позовних вимог, оскільки з тексту договору вбачається, що він укладений відповідно до рішення Апеляційного суду м. Києва від 25 червня 2013р. та ухвали Апеляційного суду м. Києва від 5 листопада 2013р.

Отже, іпотекодержатель не реалізував своє право на позасудовий захист порушеного права шляхом укладення договору купівлі продажу, як зазначено в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 6 грудня 2017р., а виконав рішення суду.

Колегія суддів вважає, що вказані обставини можуть бути підставою для не звернення даного судового рішення до виконання, так як воно вже виконане.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає

- 7 -

справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Під час апеляційного розгляду було встановлено, що судом першої інстанції незаконно відмовлено у задоволенні позовних вимог, судом неправильно застосовані норми матеріального права, позовні вимоги є правомірними, а тому підлягають частковому задоволенню.

На підставі ст. 141 ЦПК України з відповідача ОСОБА_2 на користь позивача підлягає стягненню судовий збір за подання позовної заяви та апеляційної скарги у розмірі 4 948грн. 50коп.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 381-383 ЦПК України, колегія суддів

постановила:

апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Банк Фінанси та Кредит задовольнити.

Рішення Печерського районного суду міста Києва від 10 жовтня 2012 року скасувати, ухвалити нове рішення про часткове задоволення позовних вимог.

У рахунок погашення заборгованості ОСОБА_2 за договором про відкриття кредитної лінії №1KL-М/2007 від 4 жовтня 2007 року у сумі 7 753 997грн.96коп., яка складається із суми заборгованості по тілу кредиту у розмірі 4 544 999грн. 92коп., заборгованості по нарахованих відсотках у розмірі 2 708 998грн. 04коп., пені за простроченими нарахованими доходами за кредитом у розмірі 500 000грн. звернути стягнення на предмет іпотеки: квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 193 м 2 , яка складається з чотирьох житлових кімнат, житловою площею 130,40 м 2 , що належить ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право власності серії НОМЕР_1, виданого Головним управлінням житлового забезпечення Київської міської державної адміністрації 12 січня 2005р. на підставі наказу Головного управління житлового забезпечення від 29 грудня 2004р. №2474-С/КІ, зареєстрованого Київським міським бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна 14 січня 2005р. в реєстровій книзі під реєстровим номером №44241, із застосуванням визначеної ст. 38 Закону України Про іпотеку процедури продажу, шляхом надання Публічному акціонерному товариству Банк Фінанси та кредит права на продаж предмета іпотеки від власного імені будь-якій третій особі-покупцю на його власний розсуд за ціною на рівні, не нижчому за 4 032 000грн., з наданням Публічному акціонерному товариству Банк Фінанси та кредит всіх необхідних повноважень для здійснення продажу квартири АДРЕСА_1.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства Банк Фінанси та Кредит судові витрати у розмірі 4 948грн. 50коп.

У зв'язку із виконанням рішення Апеляційного суду м. Києва від 25 червня 2013р. та звернення стягнення на предмет іпотеки, дане судове рішення в цій частині зверненню до виконання не підлягає.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Повний текст постанови складено 12 лютого 2018 року.

Головуючий:

Судді: