Постанова

від 07.02.2018 по справі 299/1570/16-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 299/1570/16-ц

П О С Т А Н О В А

Іменем України

07 лютого 2018 року м. Ужгород

Апеляційний суд Закарпатської області в складі:

головуючого - судді Куштана Б.П. (доповідача),

суддів: Кожух О.А. та Кондора Р.Ю.,

при секретарі: Волощук В.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Виноградівського районного суду від 27 жовтня 2017 року (в складі судді Надопти А.А.) за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, третя особа - ОСОБА_3, про визнання права власності, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом у червні 2016 р.

Просила визнати за нею право власності на 5/6 частин земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 1.4388 га, розташованої на території Підвиноградівської сільської ради Виноградівського району, контур НОМЕР_1, кадастровий номер НОМЕР_2.

На обґрунтування позовних вимог указала, що отримала в порядку спадкування за заповітом за своєю померлою бабою ОСОБА_4 право власності на 5/6 частин жилого будинку, який знаходиться у АДРЕСА_1, згідно зі свідоцтвом про право на спадщину за заповітом, виданим 03 червня 2011 р.

Окрім цього житлового будинку до складу спадкового майна за спадкодавцем ОСОБА_4 входить також земельна ділянка для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 1.44 гектарів на території Підвиноградівської сільської ради, яка раніше належала померлому діду позивача - ОСОБА_5 (помер ІНФОРМАЦІЯ_1). Баба позивачки при житті оформила свої спадкові права на цю земельну ділянкувідповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 02 вересня 2006 р., однак не здійснила належну реєстрацію указаної земельної ділянки.

Державним нотаріусом Виноградівської районної державної нотаріальної контори відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину на земельну ділянку через відсутність правовстановлюючих документів.

Вважає, що її порушене право підлягає судовому захисту.

Рішенням Виноградівського районного суду від 27 жовтня 2017 року позов задоволено: визнано за ОСОБА_2 право власності на 5/6 частин земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Підвиноградівської сільської ради, контур НОМЕР_1, площею 1,4388 гектарів, кадастровий номер НОМЕР_3.

У апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати це рішення і ухвалити нове про відмову в позові. Доводить про неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, неправильне застосування норм матеріального та процесуального права. Указує на неналежну оцінку доказів. Зазначає, що судом першої інстанції були проігноровані її доводи стосовно пропуску позивачем строків позовної давності. Вважає, що спірна земельна ділянка не ввійшла в спадкову масу померлої ОСОБА_4, а тому позивачка не мала права звертатися до суду з позовом про визнання права власності на це майно.

Письмових заперечень або пояснень на скаргу ОСОБА_2 та ОСОБА_3 (третя особа) не подали.

У судове засідання учасники справи та їх представники не з'явилися, хоча про час і місце такого були належно повідомлені. ОСОБА_1 та ОСОБА_3 подали заяву про розгляд справи за їх відсутності.

Суд виходив із доведеності та обґрунтованості позовних вимог.

При цьому встановив, що ОСОБА_2 (до шлюбу - ОСОБА_2) отримала в порядку спадкування за заповітом своє баби - ОСОБА_4, право власності на 5/6 частин житлового будинку по АДРЕСА_1 згідно зі свідоцтвом про право на спадщину за заповітом від 03.06.2011 р.

ОСОБА_1 отримала свідоцтво про право на спадщину за законом на обов'язкову долю цього будинку в розмірі 1/6 частини.

До складу спадкового майна ОСОБА_4, крім житлового будинку, входить земельна ділянка для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 1.44 га на території Підвиноградівської сільської ради, яка раніше належала померлому ІНФОРМАЦІЯ_1 діду позивачки - ОСОБА_5, оскільки баба ОСОБА_2 за життя оформила свої спадкові права на вказану земельну ділянку згідно зі свідоцтвом про право на спадщину за заповітом від 02.09.2006 р., однак не зареєструвала її в установленому на той час порядку.

ОСОБА_2 оформила технічну документацію на цю земельну ділянку з отримання кадастрового номера НОМЕР_3.

Апеляційний суд погоджується із висновками суду першої інстанції через їх відповідність повно з'ясованим обставинам справи, нормам матеріального права та належно оціненим доказам.

Доводи апеляційної скарги, які зводяться по суті спору до відсутності у ОСОБА_2 права на земельну ділянку та пропуск нею строку позовної давності, не спростовують цих висновків і не дають підстав для скасування оскарженого рішення як суперечні обставинам справи, письмовим доказам і належним до застосування у спірних правовідносинах нормам матеріального права.

Неоспореними обставинами є статус позивачки як спадкоємиці за заповітом за бабою - ОСОБА_4, яка була спадкоємицею за заповітом після свого чоловіка - ОСОБА_5, статус відповідачки як спадкоємиці за законом на обов'язкову частку в спадковому майні ОСОБА_4 (в розмірі 1/6 частини) та відмова нотаріуса у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом на земельну ділянку через відсутність правовстановлюючих документів.

Згідно з положеннями ст.ст. 1218, 1297 ЦК до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.Спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов'язаний звернутися до нотаріуса або в сільських населених пунктах - до уповноваженої на це посадової особи відповідного органу місцевого самоврядування за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.

Відповідно до ст. 1299 ЦК, яка була чинною на момент спадкування ОСОБА_4 за померлим чоловіком - ОСОБА_5, якщо у складі спадщини, яку прийняв спадкоємець, є нерухоме майно, спадкоємець зобов'язаний зареєструвати право на спадщину в органах, які здійснюють державну реєстрацію нерухомого майна (стаття 182 цього Кодексу). Право власності на нерухоме майно виникає у спадкоємця з моменту державної реєстрації цього майна.

Як видно зі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 02.09.2006 р., успадковане ОСОБА_4 (бабою позивачки) за своїм чоловіком - ОСОБА_5, майно складається із цілого житлового будинку по АДРЕСА_1 і земельної ділянки площею 1.44 га на території Підвиноградівської сільської ради, яка належала померлому на підставі державного акту на право приватної власності на землю серії НОМЕР_4 від 04.07.2000 р. Указане майно підлягало державній реєстрації у Виноградівському БТІ та в бюро земельних ресурсів (а.с.7).

Однак, ОСОБА_4 за життя не зареєструвала за собою указану земельну ділянку.

Заповітом від 03.12.2009 р. ОСОБА_4 заповіла усе своє майно (де б воно не було і з чого б воно не складалося) онуці ОСОБА_2 (після шлюбу - ОСОБА_2) - (а.с.120).

За померлою ОСОБА_4 (бабою позивачки та матір'ю відповідачки) ОСОБА_2 є власником 5/6 частин житлового будинку - на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 03.06.2011 р., а ОСОБА_1 - власником 1/6 частини цього будинку згідно зі свідоцтвом про право на спадщину за законом (а.с.4, 121).

Право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців на загальних підставах, із збереженням її цільового призначення (ст. 1225 ч.1 ЦК України).

Спори про визнання права власності на земельну ділянку та права на земельну частку (пай) в порядку спадкування, зокрема у випадках, якщо відсутній отриманий спадкодавцем державний акт про право власності на земельну ділянку, зареєстрований належним чином, якщо спадкодавцем не був отриманий державний акт про право власності на земельну ділянку, або в державному акті є неточності, які підлягають виправленню, розглядаються судами з урахуванням вимог закону та роз'яснень, викладених в пунктах 10, 11 ППВСУ від 30 травня 2008 року № 7 про те, що відповідно до статті 1225 ЦК право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців за загальними правилами спадкування (зі збереженням її цільового призначення) при підтвердженні цього права спадкодавця державним актом на право власності на землю або іншим правовстановлюючим документом.

Відповідно до ст. 125 ЗК право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають із моменту державної реєстрації цих прав.

Право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом, а також право власності на земельну ділянку, набуту у власність із земель приватної власності без зміни її меж, цільового призначення, посвідчується, зокрема, свідоцтвом про право на спадщину (ч.1 і ч.2 ст. 126 ЗК).

Набуття права власності на земельну ділянку та перехід права власності на земельну ділянку в порядку спадкування має місце за наявності наступних юридичних фактів у їх сукупності:ухвалення рішення компетентного органу про передачу у власність земельної ділянки спадкодавцю, укладення спадкодавцем правочинів щодо набуття права власності на земельні ділянки;виготовлення технічної документації на земельні ділянки; визначення меж земельної ділянки в натурі; погодження із суміжними землевласниками та землекористувачами; одержання у встановленому порядку Державного акта на землю; реєстрація права власності на земельну ділянку.

Право власності спадкоємця на спадкове майно підлягає захисту в судовому порядку шляхом його визнання у разі, якщо таке право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності (ст. 392 ЦК).

Оскільки ОСОБА_5 (дід позивачки) за життя отримав державний акт на право власності на спірну земельну ділянку і це право згідно зі свідоцтвом про право нас спадщину за заповітом перейшло до дружини - ОСОБА_4, яка його лише не зареєструвала в установленому на той час порядку, то відповідно до ч.1 ст. 1225 ЦК України та ст. ст. 125, 126 ЗК України наявні достатні правові підстави для визнання в судовому порядку за позивачем права власності на земельну ділянку в порядку спадкування.

Доводи апеляційної скарги з цього приводу мають суто формальний характер (з посиланням на низку норм матеріального права без їх логічно-правового розуміння в аспекті спірних правовідносин) і позбавлені переконливості.

Твердження ОСОБА_1 про пропуск позивачкою строку позовної давності, яка , на її думку, сплила 03.06.2014 р. (три роки після отримання ОСОБА_2 свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 03.06.2011 р.), є безпідставним.

Так, відповідно до приписів ч.5 ст. 1268,ч.3 ст. 1296 ЦК незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини. Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину. Статтею 1297 цього Кодексу встановлено обов'язок спадкоємця звернутися за свідоцтвом про право на спадщину на нерухоме майно. Проте нормами цієї статті, так само як й іншими нормами цивільного права, не визначено правових наслідків недотримання такого обов'язку у виді втрати права на спадщину.

У контексті наведеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив законне та обґрунтоване рішення. Неправильного застосування норм матеріального чи порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, не встановлено.

Керуючись ст.ст. 374 ч.1 п.1, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, -

ПОСТАНОВИВ:

1Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення

2. Рішення Виноградівського районного суду від 27 жовтня 2017 року залишити без змін. 3.Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів із дня складення повного судового рішення шляхом подачі скарги безпосередньо до Верховного Суду. 4.Повне судове рішення складено 15.02.2018 р.

Судді: