Постанова

від 06.02.2018 по справі 904/5344/17

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний

Суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 лютого 2018 року

м. Київ

справа № 904/5344/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Дроботової Т.Б. - головуючого, Пількова К.М., Чумака Ю.Я.,

секретар судового засідання - Підгірська Г.О.,

за участю представників:

прокуратури - Клюге Л.М.,

відповідачів:

Нікопольської районної державної адміністрації - Панчук О.І. (за довіреністю),

Фермерського господарства "Нечипоренко" - не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Фермерського господарства "Нечипоренко"

на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 19.10.2017 та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 18.07.2017 у справі

за позовом Першого заступника керівника Нікопольської місцевої прокуратури Дніпропетровської області

до Нікопольської районної державної адміністрації Дніпропетровської області та Фермерського господарства "Нечипоренко"

про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки

В С Т А Н О В И В:

У травні 2017 року Перший заступник керівника Нікопольської місцевої прокуратури Дніпропетровської області (далі - прокурор) звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Нікопольської районної державної адміністрації Дніпропетровської області (далі - Нікопольська РДА) та Фермерського господарства "Нечипоренко" (далі - ФГ "Нечипоренко") про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки водного фонду загальною площею 29,9615 га, із них 17,0760 га водного дзеркала, 12,8855 га - пасовища (прибережна захисна смуга), на території Криничуватської сільської ради Нікопольського району Дніпропетровської області, зареєстрованого в Державному реєстрі земель від 23.04.2009 за № 040912500463, укладеного між Нікопольською РДА і ФГ "Нечипоренко" та зобов'язання ФГ "Нечипоренко" повернути державі в особі Нікопольської РДА зазначену земельну ділянку за актом приймання-передачі.

Позовні вимоги обґрунтовано порушенням інтересів держави, оскільки укладаючи оспорюваний договір оренди землі без проведення нормативної грошової оцінки земельної ділянки, Нікопольська РДА створила умови для спричинення шкоди фінансовим інтересам держави у вигляді ненадходження до бюджету грошових коштів через визначення розміру орендної плати за землю із порушенням вимог статей 13, 23 Закону України "Про оцінку земель", що суперечить встановленому законодавством порядку набуття прав на землю.

Заперечуючи проти позову, відповідач зазначив про необґрунтованість позовних вимог і здійснення землекористування відповідачем із дотриманням та відповідно до норм законодавства згідно з визначеними нормативними грошовими оцінками з 2009 по 2017 рік, що не було з'ясовано прокурором. Крім того, про сумлінність виконання орендарем умов договору та не заподіяння збитків державі свідчить лист Нікопольської ОДПІ ДФС у Дніпропетровській області від 24.04.2017 № 3955/10/04-07-17, яким підтверджено відсутність заборгованості у відповідача зі сплати податків і зборів за землю за весь період.

Нікопольська РДА подала до Господарського суду Дніпропетровської області заяву, у якій на підставі частин 3, 4 статті 267 Цивільного кодексу України просила застосувати позовну давність та відмовити прокурору у задоволенні позову, мотивуючи свою заяву тим, що 26.01.2011 ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області було порушено провадження у справі № 5005/1026/2011 за позовом Нікопольського міжрайонного природоохоронного прокурора в інтересах Нікопольської РДА до ФГ "Нечипоренко" про внесення змін до договору оренди земельної ділянки від 23.04.2009 у частині встановлення розміру орендної плати за користування земельною ділянкою відповідно до вимог Податкового кодексу України, який рішенням від 24.03.2011 було задоволено та внесено відповідні зміни до договору.

Таким чином, Нікопольська РДА зазначила, що строк позовної давності необхідно рахувати із дати порушення провадження у справі № 5005/1026/2011, тобто з 26.01.2011, який сплив 26.01.2014, натомість позов у цій справі № 904/5344/17 про визнання недійсним договору прокурором подано у травні 2017 року.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 18.07.2017 (суддя Ніколенко М.О.) позов задоволено повністю, а саме: визнано недійсним договір оренди земельної ділянки водного фонду загальною площею 29,9615 га, з них 17,0760 га водного дзеркала, 12,8855 га - пасовища (прибережна захисна смуга) на території Криничуватської сільської ради Нікопольського району Дніпропетровської області, зареєстрований в Державному реєстрі земель від 23.04.2009 № 040912500463, укладений між Нікопольською РДА і ФГ "Нечипоренко"; зобов'язано ФГ "Нечипоренко" повернути державі в особі Нікопольської РДА спірну земельну ділянку за актом приймання-передачі. Стягнуто з ФГ "Нечипоренко" витрати зі сплати судового збору.

Мотивуючи рішення, суд встановив, що нормативної грошової оцінки спірної земельної ділянки, яка є основою для визначення розміру орендної плати для земель державної та комунальної власності, проведено не було; розмір орендної плати за землю при укладанні оспорюваного договору визначений із порушенням вимог чинного законодавства, а право оренди набуто ФГ "Нечипоренко" за договором від 08.01.2009, укладеним із порушенням вимог статей 13, 23 Закону України "Про оцінку земель", що є підставою для задоволення позову прокурора.

Щодо заяви Нікопольської РДА про застосування позовної давності суд зазначив, що як вбачається із матеріалів справи, у січні 2011 року до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом про внесення змін до договору оренди спірної земельної ділянки звернулась Нікопольська міжрайонна природоохоронна прокуратура, натомість із цим позовом до суду звернулася Нікопольська місцева прокуратура, яку було утворено на виконання Закону України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 № 1697-VII, тобто Нікопольської місцевої прокуратури не існувало до 14.10.2014 і до цієї дати цей орган не знав і не міг знати про порушення прав та інтересів держави.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 19.10.2017 (Чус О.В. - головуючий, Кузнецов В.О., Науменко І.М.) рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 18.07.2017 залишено без змін із тих же підстав.

ФГ "Нечипоренко" просить постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 19.10.2017 у цій справі скасувати і прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити, зазначаючи, що суд апеляційної інстанції у порушення вимог статті 105 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) безпідставно залишив поза увагою доводи та докази відповідача щодо наявності нормативної грошової оцінки земельної ділянки, визначеної компетентними органами відповідно до норм матеріального права, які регулювали процедуру укладення договору оренди земельної ділянки.

На думку скаржника, посилаючись на постанову Кабінету Міністрів України від 13.12.2006 № 1724 "Деякі питання оренди земель", суд апеляційної інстанції не звернув уваги, що цією постановою визначено чіткий механізм реалізації приписів Земельного кодексу України та Законів України "Про оренду землі", "Про плату за землю" і "Про оцінку земель", і саме на виконання цих приписів довідками про визначення нормативної грошової оцінки земельної ділянки відповідні компетентні органи - Відділ Держкомзему у Нікопольському районі Дніпропетровської області та Управління Держгеокадастру у Нікопольському районі - повідомили скаржникові про встановлення нормативної грошової оцінки земельної ділянки та її щорічний розмір у 2009 - 2017 роках. Проте, наведене залишено судом апеляційної інстанції поза увагою.

ФГ "Нечипоренко" вважає неправомірним висновок суду апеляційної інстанції про неукладеність договору оренди у зв'язку з тим, що землевпорядна документація не пройшла відповідну експертизу, з посиланням на абзац 7 частини 1 статті 9 Закону України "Про державну експертизу землевпорядної документації", оскільки цю норму було прийнято згідно із Законом України від 16.09.2008 № 509-VІ, тобто після виготовлення у 2007 році землевпорядної документації.

Скаржник також вважає безпідставним залишення судом апеляційної інстанції поза увагою доводів заявника про правонаступництво позивача - Нікопольської місцевої прокуратури стосовно Нікопольської природоохоронної прокуратури, яка була позивачем у справі № 5005/1026/2011 про внесення змін до договору оренди землі, а відтак про обізнаність прокурора зі змістом договору і фактом пропуску ним строку позовної давності.

У відзиві Нікопольська РДА просить задовольнити касаційну скаргу, скасувати попередні судові рішення та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову прокурора з підстав пропуску ним строку позовної давності, зазначаючи про безпідставне залишення судами поза увагою приписів статті 6 Закону України "Про прокуратуру" від 05.11.1991 № 1789-ХІІ у редакції, чинній на момент звернення прокурора з позовом. Органи прокуратури України становлять єдину централізовану систему, яку очолює Генеральний прокурор України, з підпорядкуванням нижчестоящих прокурорів вищестоящим. Наведені приписи кореспондуються з положеннями статті 1 Закону України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 № 1697-VІІ. Крім того, судами не враховано, що у 2011 році у справі № 5005/1026/2011 прокурор Дніпропетровської області подав заяву про уточнення позовних вимог, тобто прокуратурі, яка здійснює загальне керівництво місцевими, районними прокуратурами, яка не ліквідовувалася та не перетворювалася, було достеменно відомо про наявність оспорюваного у цій справі договору оренди земельної ділянки, однак, суди першої та апеляційної інстанцій доводи відповідача про пропуск прокурором позовної давності проігнорували.

Перший заступник керівника Нікопольської місцевої прокуратури Дніпропетровської області подав відзив на касаційну скаргу, в якому прокурор просив залишити її без задоволення, а судові рішення у справі - без змін, зазначаючи про правомірність висновків судів щодо невідповідності оспорюваного договору оренди землі вимогам закону, а також обґрунтованість посилань судів на те, що до 15.12.2015 Нікопольської місцевої прокуратури не існувало, а отже цей орган не знав та не міг знати про порушення прав та інтересів держави.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників учасників справи, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та заперечення на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Підставою звернення з позовом про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, укладеного 08.01.2009 між Нікопольською РДА та ФГ "Нечипоренко" зареєстрованого у Державному реєстрі земель від 23.04.2009 за № 040912500463, та зобов'язання ФГ "Нечипоренко" повернути державі в особі Нікопольської РДА цю земельну ділянку за актом приймання-передачі, прокурором визначено як порушення інтересів держави з підстав укладення оспорюваного договору без проведення нормативної грошової оцінки земельної ділянки, тобто із недотриманням вимог статей 13, 23 Закону України "Про оцінку земель", що, в свою чергу, суперечить встановленому законодавством порядку набуття прав на землю.

За змістом частини 1 статті 13 та частини 1 статті 23 Закону України "Про оцінку земель" від 11.12.2003 № 1378-IV (далі - Закон № 1378-IV) нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться у разі визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності. Технічна документація з бонітування ґрунтів, економічної оцінки земель та нормативної грошової оцінки земельних ділянок у межах населених пунктів затверджується відповідною сільською, селищною, міською радою.

Задовольняючи позовні вимоги прокурора, суди першої та апеляційної інстанцій виходили із того, що згідно з пунктом 5.5 договору грошова оцінка земельної ділянки станом на момент укладання договору не проводилася.

За інформацією Управління Держгеокадастру у Нікопольському районі Дніпропетровської області від 17.06.2016 № 10-405-0.5-4755/2-16, Нікопольської РДА від 30.05.2016 №01-31-1603/0/320-16, Нікопольської районної ради Дніпропетровської області від 16.06.2016 № 492/0/2-16 нормативна грошова оцінка земельних ділянок не проводилася, технічної документації із проведення нормативної грошової оцінки земельної ділянки, що перебуває в оренді ФГ "Нечипоренко" в порядку, передбаченому Законом України "Про оцінку земель" розроблено не було.

Таким чином, суди дійшли висновку про порушення порядку нормативної грошової оцінки земель, що є основою для визначення розміру орендної плати для земель державної та комунальної власності, а також про те, що спірний договір у цій частині суперечить вимогам чинного законодавства.

Зважаючи на приписи статті 2 Закону України "Про оренду землі" (далі Закон України № 161-XIV), відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

За змістом статті 124 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

Згідно зі статтею 792 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов'язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату. Земельна ділянка може передаватися у найм разом із насадженнями, будівлями, спорудами, водоймами, розташованими на ній, або без них. Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

За приписами статей 1, 13, 14 Закону України № 161-XIV (у редакції, чинній на момент державної реєстрації спірного договору - 23.04.2009) оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності. Договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства. Типова форма договору оренди землі затверджується Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до статті 21 Закону України № 161-XIV орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою. Розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Закону України "Про плату за землю"). Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди. Річна орендна плата за земельні ділянки, які перебувають у державній або комунальній власності, надходить до відповідних бюджетів, розподіляється і використовується відповідно до закону і не може бути меншою: для земель сільськогосподарського призначення - розміру земельного податку, що встановлюється Законом України "Про плату за землю"; для інших категорій земель - трикратного розміру земельного податку, що встановлюється Законом України "Про плату за землю".

Статтею 2 Закону України "Про плату за землю" від 03.07.1992 № 2535-XII (далі - Закон № 2535-XII) (у редакції, яка була чинна на момент державної реєстрації спірного договору - 23.04.2009) унормовано, що використання землі в Україні є платним. Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель. Розміри податку за земельні ділянки, грошову оцінку яких не встановлено, визначаються до її встановлення в порядку, визначеному цим Законом.

Згідно зі статтею 11 цього Закону за загальним правилом податок за земельні ділянки, надані на землях водного фонду, справляється у розмірі 0,3 відсотка від грошової оцінки одиниці площі ріллі по області.

За змістом статті 19 Закону України № 2535-XII розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за угодою сторін у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності).

Судами встановлено, що як вбачається зі змісту договору оренди землі, ФГ "Нечипоренко" в оренду було передано у строкове, платне володіння і користування земельну ділянку водного фонду (кадастровий номер 1222982800:01:001:0391) загальною площею 29,9615 га.

При цьому згідно з пунктом 5.2 зазначеного договору сторонами було обумовлено, що орендна плата є договірною і становить 100 грн за 1,0 га або всього - 2996,15 грн за 29,9615 га щорічно.

Згідно з частиною 1 статті 23 Закону України № 161-XIV (в редакції, чинній на момент державної реєстрації спірного договору) орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності, які передані в оренду для сільськогосподарського використання, переглядається один раз на три роки в порядку, встановленому законом або договором оренди.

Підставами для зміни розміру, порядку, строків та умов виплати орендної плати сторонами визначено, зокрема, збільшення розмірів ставки земельного податку (підпункт 5.8.5 пункту 5.8 договору).

Судами встановлено, що за рішенням суду від 24.03.2011 у справі № 5005/1026/2011 пункт 5.2 договору викладено в іншій редакції та передбачено, що орендна плата за користування земельною ділянкою встановлюється відповідно до вимог Податкового кодексу України у розмірі трикратного розміру земельного податку, що встановлюється цим кодексом.

Крім того, на виконання розпорядження голови Нікопольської РДА від 13.02.2012 № 54-р-12 між сторонами підписано договір про внесення змін до договору оренди земельної ділянки (зареєстрованого у Нікопольському відділі ДРФ центру ДЗК від 23.04.2009 за № 040912500463) у частині розміру орендної плати за водний об'єкт у встановленому розпорядженням розмірі із розрахунку від нормативної грошової оцінки одиниці площі ріллі по області.

Відповідно до статті 15 Закону України № 161-XIV (у редакції, чинній на момент державної реєстрації спірного договору) істотними умовами договору оренди землі є: об'єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об'єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об'єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін; умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки.

Відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог статей 4-6, 11, 17, 19 цього Закону є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону.

Статтею 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до частини 1 статті 215 зазначеного Кодексу підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу.

Частинною 3 статті 215 ЦК України передбачено, що оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним в судовому порядку за позовом однієї із сторін цього правочину або іншої заінтересованої особи, що заперечують його дійсність на підставах, встановлених законом.

Чинним на момент розгляду справи судами першої та апеляційної інстанції процесуальним законодавством, зокрема, частиною 2 статті 4 3 та статтею 33 Господарського кодексу України(далі - ГПК України) (у редакції до 15.12.2017), було передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Якщо подані сторонами та іншими учасниками судового процесу докази є недостатніми, господарський суд може за їх клопотанням чи за власною ініціативою витребувати в порядку підготовки справи до розгляду необхідні для цього письмові та речові докази, інші матеріали.

Доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів; поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі. В необхідних випадках на вимогу судді пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, мають бути викладені письмово (стаття 32 ГПК України).

За приписами статей 34, 43 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

Проте задовольняючи позовні вимоги, суди першої та апеляційної інстанцій не взяли до уваги приписів законодавства, якими регулювалися спірні правовідносини щодо укладення договору оренди землі на час виникнення цих правовідносин; не взяли до уваги та не спростували доводів відповідача - ФГ "Нечипоренко" щодо наявності виданих Відділом Держкомзему у Нікопольському районі Дніпропетровської області довідки про визначення нормативної грошової оцінки земель у 2009-2017 роках, а тому не встановили обставин справи на підтвердження чи, навпаки, спростування доводів прокурора про невідповідність оспорюваного договору вимогам законодавства та завдання шкоди державі у вигляді ненадходження до бюджету грошових коштів, як і залишили поза увагою доводи ФГ "Нечипоренко" про те, що у листі Нікопольської ОДПІ ГУ ДФС у Дніпропетровській області від 24.040.2017 № 3955/10/04-07-17 підтверджено відсутність заборгованості у ФГ "Нечипоренко" зі сплати податків і зборів за весь період дії договору.

Крім того, суди першої та апеляційної інстанцій встановили, зокрема, що відповідно до пункту 5.2 договору, в редакції, визначеній рішенням суду від 24.03.2011 у справі № 5005/1026/2011, орендна плата за користування земельною ділянкою встановлюється відповідно до вимог Податкового кодексу України у розмірі трикратного розміру земельного податку, що встановлюється Податковим кодексом України.

Тобто розмір орендної плати за користування земельною ділянкою було встановлено рішенням суду у справі № 5005/1026/2011.

При цьому провадження у справі № 5005/1026/2011 Господарським судом Дніпропетровської області ухвалою від 26.01.2011 було порушено за позовом Нікопольського міжрайонного природоохоронного прокурора в інтересах держави в особі Нікопольської РДА до ФГ "Нечипоренко" про внесення змін до договору оренди земельної ділянки, за результатами розгляду якого прийнято рішення про задоволення позову.

Стосовно не взяття до уваги тверджень відповідача - Нікопольської РДА про застосування позовної давності до вимог прокурора із посиланням судів на утворення Нікопольської місцевої прокуратури на виконання Закону України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 № 1697-VІІ внаслідок чого цього органу не існувало до зазначеної дати і він не знав і не міг знати про порушення прав та інтересів держави, колегія суддів вважає за необхідне зазначити таке.

Визначення початку відліку позовної давності наведено у статті 261 ЦК, зокрема відповідно до частини 1 цієї статті перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Крім того, інститут позовної давності передбачає обставини, які є підставами для зупинення та переривання строку давності, вичерпний перелік яких встановлено статтями 263, 264 ЦК.

Разом із тим частинами 2, 4 статті 29 ГПК України (у редакції, чинній на час звернення прокурора з відповідним позовом) встановлено, що у разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави, в якій зазначено про відсутність органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, або про відсутність у такого органу повноважень щодо звернення до господарського суду, прокурор набуває статусу позивача. Прокурор, який бере участь у справі, несе обов'язки і користується правами сторони, крім права на укладення мирової угоди.

Тобто положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється і на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів.

При цьому Закон України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 № 1697-VІІ, на який посилаються суди першої та апеляційної інстанцій, не встановлює і не змінює строку позовної давності, підстав його зупинення або переривання для звернення прокурора до суду з відповідним позовом та не змінює визначеної цим Законом (як у редакції, чинній до 14.10.2014, так і у новій редакції) функцій та повноважень прокуратури України, яка становить єдину систему.

Доводи скаржника щодо безпідставності висновку суду апеляційної інстанції про неукладення договору оренди у зв'язку з тим, що землевпорядна документація не пройшла відповідної експертизи, з посиланням на абзац 7 частини 1 статті 9 Закону України "Про державну експертизу землевпорядної документації", за змістом якого обов'язковій державній експертизі підлягають проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок особливо цінних земель, земель лісогосподарського призначення, а також земель водного фонду, природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення, колегія суддів вважає обґрунтованими, оскільки зазначену норму було прийнято згідно із Законом України від 16.09.2008 № 509-VІ, який набрав чинності 14.10.2008, тобто після виготовлення у 2007 році землевпорядної документації.

За змістом частини 3 статті 310 ГПК України (у редакції, чинній з 15.12.2017) підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

За таких обставин висновки судів про наявність правових підстав для задоволення позову є передчасними і такими, що зроблені без дослідження всіх зібраних у справі доказів, а отже судові рішення у справі підлягають скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду суду слід урахувати наведене, надати оцінку правомірності вимог прокурора та надати належну оцінку всім доводам учасників справи із належним обґрунтуванням прийняття або неприйняття відповідних доводів та доказів, а відтак і встановити обставини щодо наявності або, навпаки, відсутності підстав для задоволення позову.

Оскільки у цьому випадку суд касаційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат судом касаційної інстанції не здійснюється (частина 14 статті 129 ГПК).

Керуючись статтями 300, 301, пунктом 2 частини 1 статті 308, статтями 310, 314, 315, 317 ГПК, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 19.10.2017 та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 18.07.2017 у справі № 904/5344/17 скасувати, справу передати на новий розгляд до Господарського суду Дніпропетровської області.

Касаційну скаргу ФГ "Нечипоренко" задовольнити частково.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Т.Б. Дроботова

Судді К.М. Пільков

Ю.Я. Чумак