Ухвала

від 15.02.2018 по справі 927/1076/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

У Х В А Л А

15 лютого 2018 року м. Чернігівсправа № 927/1076/17

Господарський суд Чернігівської області у складі судді Шморгуна В.В., розглянувши матеріали справи

Позивач: Варвинське районне споживче товариство,

код ЄДРПОУ 01775909, вул. Миру, 4, смт. Варва, Чернігівська область, 17600

Відповідач: Варвинська селищна рада Варвинського району Чернігівської області,

код ЄДРПОУ 04412372, вул. Пилипенка, 3, смт. Варва, Чернігівська область, 17600

Предмет спору: про визнання протиправними та скасування рішень,

ВСТАНОВИВ:

Варвинським районним споживчим товариством подано позов до Варвинської селищної ради Варвинського району Чернігівської області, у якому позивач просить суд:

1. Визнати протиправним та скасувати рішення Варвинської селищної ради Варвинського району Чернігівської області від 22.06.2017 №31-33/17 “Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки комунальної власності”.

2. Визнати протиправним та скасувати рішення Варвинської селищної ради Варвинського району Чернігівської області від 10.08.2017 №33-35/17 “Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо об'єднання земельних ділянок комунальної власності”.

3. Визнати протиправним та скасувати рішення Варвинської селищної ради Варвинського району Чернігівської області від 14.09.2017 №9-36/17 “Про проведення земельних торгів у формі аукціону”.

Обґрунтовуючи позов, позивач зазначає, що прийняття Варвинською селищною радою спірних рішень порушує право позивача на переважне поновлення договору оренди землі від 03.03.2014, укладеного між Варвинським районним споживчим товариством та Варвинською селищною радою Варвинського району Чернігівської області, а поділ земельної ділянки, яка перебуває в оренді у позивача, взагалі здійснено без його згоди.

Ухвалою суду від 30.11.2017 порушено провадження у справі та вжито заходів до забезпечення позову.

Ухвалою суду від 01.02.2018 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 15.02.2018.

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Варвинської селищної ради Варвинського району Чернігівської області від 22.06.2017 №31-33/17 «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки комунальної власності» затверджено технічну документацію із землеустрою щодо поділу земельної ділянки комунальної власності загальною площею 0,8499 га (кадастровий номер 7421155100:01:006:0343) в смт Варва по вул. Ломоносова, яка перебуває в користуванні у Варвинського районного споживчого товариства на умовах оренди згідно договору оренди від 03.03.2014 та додаткової угоди від 01.03.2017 на дві земельні ділянки №1 та №2 з кадастровими номерами 7421155100:01:006:0941 площею 0,0160 га та 7421155100:01:006:0940 площею 0,8339 га, відповідно (далі – рішення від 22.06.2017).

Відповідно до рішення Варвинської селищної ради Варвинського району Чернігівської області від 10.08.2017 №33-35/17 «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо об'єднання земельних ділянок комунальної власності» затверджено технічну документацію із землеустрою щодо об'єднання земельних ділянок (для продажу права оренди на земельних торгах) з кадастровими номерами 7421155100:01:006:0940 площею 0,8339 га та 7421155100:01:006:0692 площею 0,0050 га. Кадастровий номер новоутвореної земельної ділянки загальною площею 0,8389 га - 7421155100:01:006:0942 (далі – рішення від 10.08.2017).

Зазначені рішення прийняті на виконання рішення Варвинської селищної ради Варвинського району Чернігівської області від 23.02.2017 № 11-26/17 «Про включення земельної ділянки до переліку земельних ділянок, право оренди яких підлягає продажу на конкурентних засадах (земельних торгах)» (далі – рішення від 23.02.2017).

Натомість, рішення від 23.02.2017 позивачем у судовому порядку не оскаржується.

Згідно зі ст. 12 Земельного кодексу України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить, зокрема, розпорядження землями територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; організація землеустрою.

Відповідно до ч. 1 ст. 123 Земельного кодексу України надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування. Рішення зазначених органів приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі: надання земельної ділянки із зміною її цільового призначення; формування нової земельної ділянки (крім поділу та об'єднання). Надання у користування земельної ділянки в інших випадках здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). У такому разі розроблення такої документації здійснюється на підставі дозволу, наданого Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування, відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, крім випадків, коли особа, зацікавлена в одержанні земельної ділянки у користування, набуває право замовити розроблення такої документації без надання такого дозволу.

За приписами ст. 79-1 Земельного кодексу України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Формування земельних ділянок здійснюється, зокрема, шляхом поділу чи об'єднання раніше сформованих земельних ділянок. Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Формування земельних ділянок шляхом поділу та об'єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, без зміни їх цільового призначення здійснюються за технічною документацією із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок.

Згідно положень ст. 181 Земельного кодексу України та ст. 1 Закону України «Про землеустрій» землеустрій - це сукупність соціально-економічних та екологічних заходів, спрямованих на регулювання земельних відносин та раціональної організації території адміністративно-територіальних одиниць, суб'єктів господарювання, що здійснюються під впливом суспільно-виробничих відносин і розвитку продуктивних сил. Технічна документація із землеустрою - сукупність текстових та графічних матеріалів, що визначають технічний процес проведення заходів з використання та охорони земель без застосування елементів проектування.

Відповідно до ст. 19 Закону України «Про землеустрій» до повноважень сільських, селищних, міських рад у сфері землеустрою на території сіл, селищ, міст належать:

а) організація і здійснення землеустрою;

б) здійснення контролю за впровадженням заходів, передбачених документацією із землеустрою;

в) координація здійснення землеустрою та контролю за використанням і охороною земель комунальної власності;

г) інформування населення про заходи, передбачені землеустроєм;

ґ) вирішення інших питань у сфері землеустрою відповідно до закону.

Згідно зі ст. 21 Закону України «Про землеустрій» організацію і планування землеустрою на загальнодержавному і місцевому рівнях здійснюють Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України, органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування відповідно до повноважень, встановлених Конституцією України, Земельним кодексом України, цим Законом та іншими законами України.

Землеустрій здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо проведення робіт із землеустрою; укладених договорів між юридичними чи фізичними особами (землевласниками і землекористувачами) та розробниками документації із землеустрою; судових рішень. Рішення Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування про надання дозволу на розробку документації із землеустрою приймається виключно у строки та лише у випадках, передбачених цим Законом та Земельним кодексом України. Зазначене рішення надається безоплатно та має необмежений строк дії (ст. 22 цього Закону).

Відповідно до ст. 56 Закону України «Про землеустрій» технічна документація із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок включає:

а) пояснювальну записку;

б) технічне завдання на складання документації, затверджене замовником документації;

в) кадастрові плани земельних ділянок, які об'єднуються в одну земельну ділянку, або частини земельної ділянки, яка виділяється в окрему земельну ділянку;

г) матеріали польових геодезичних робіт;

ґ) акт приймання-передачі межових знаків на зберігання при поділі земельної ділянки по межі поділу;

д) перелік обтяжень прав на земельну ділянку, обмежень на її використання та наявні земельні сервітути;

е) нотаріально посвідчена згода на поділ чи об'єднання земельної ділянки заставодержателів, користувачів земельної ділянки (у разі перебування земельної ділянки в заставі, користуванні);

є) згоду власника земельної ділянки, для земель державної власності - органу, уповноваженого здійснювати розпорядження земельною ділянкою, на поділ чи об'єднання земельних ділянок користувачем (крім випадків поділу земельної ділянки у зв'язку з набуттям права власності на житловий будинок, розташований на ній).

За змістом ч. 12 ст. 186 Земельного кодексу України у разі поділу, об'єднання власником земельної ділянки, що перебуває у користуванні технічна документація із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок погоджується землекористувачем.

Технічна документація із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок затверджується замовником.

В силу приписів статті 1 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній на момент подання позову) до господарського суду вправі звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється, а угода про відмову від права на звернення до господарського суду вважається недійсною.

Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Статтею 16 ЦК України визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ст. 2 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній на момент подання позову) господарський суд розглядає справи за позовними заявами підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.

Водночас, згідно з ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній на момент подання позову) завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Відповідно до п.1 ст.3 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній на момент подання позову) справа адміністративної юрисдикції - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Пунктом 7 ч.1 ст.3 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній на момент подання позову) визначено, що суб'єкт владних повноважень, це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Крім того, статтею 17 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній на момент подання позову) передбачено, що до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження. Юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема, спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

До компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.

Необхідною ознакою суб'єкта владних повноважень є здійснення цим суб'єктом владних управлінських функцій, причому ці функції повинні здійснюватися відповідним суб'єктом саме у тих правовідносинах, у яких виник спір, що має місце у правовідносинах між позивачем та відповідачем.

Таким чином, наявність порушеного права або інтересів позивача не є визначальною обставиною для встановлення підвідомчості спору, від справ господарської юрисдикції за участю суб'єктів господарської діяльності і суб'єктів владних повноважень адміністративні справи відрізняються особливим змістом правовідносин між сторонами та предметом позовних вимог.

Питання про те, чи підвідомча господарському суду справа у спорі, що виник із земельних правовідносин, повинно вирішуватись залежно від того, який характер мають спірні правовідносини, тобто чи є вони приватноправовими чи публічно-правовими, та чи відповідає склад сторін у справі вимогам Господарського процесуального кодексу України.

Аналогічна правова позиція викладена у Постанові Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 17.05.2011 "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин" (з наступними змінами і доповненнями).

Згідно ч.1 ст.1 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній на момент подання позову) підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Підвідомчість - це визначена законом сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції. При цьому, перелік справ, підвідомчих господарським судам, визначений у ст.12 ГПК України.

Так, згідно ч.1 ст.12 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній на момент подання позову), господарським судам підвідомчі: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у тому числі щодо приватизації майна, та з інших підстав, крім: спорів про приватизацію державного житлового фонду; спорів, що виникають при погодженні стандартів та технічних умов; спорів про встановлення цін на продукцію (товари), а також тарифів на послуги (виконання робіт), якщо ці ціни і тарифи відповідно до законодавства не можуть бути встановлені за угодою сторін; спорів, що виникають із публічно-правових відносин та віднесені до компетенції Конституційного Суду України та адміністративних судів; інших спорів, вирішення яких відповідно до законів України та міжнародних договорів України віднесено до відання інших органів; справи про банкрутство; справи за заявами органів Антимонопольного комітету України, Рахункової палати з питань, віднесених законодавчими актами до їх компетенції; справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між господарським товариством та його учасником (засновником, акціонером), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами) господарських товариств, що пов'язані із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності цього товариства, крім трудових спорів; справи у спорах щодо обліку прав на цінні папери; ) справи у спорах, що виникають із земельних відносин, в яких беруть участь суб'єкти господарської діяльності, за винятком тих, що віднесено до компетенції адміністративних судів.

Індивідуальні акти органів держави або місцевого самоврядування, якими реалізовуються волевиявлення держави або територіальної громади як учасника цивільно-правових відносин і з яких виникають, змінюються, припиняються цивільні права і обов'язки, не належать до правових актів управління, а спори щодо їх оскарження мають приватноправовий характер, тобто справи у них підвідомчі господарським судам.

Проте, зміст оскаржуваних рішень від 22.06.2017 та від 10.08.2017 не був спрямований на виникнення, зміну чи припинення прав та обов'язків позивача.

При цьому, визначальними ознаками приватноправових відносин є юридична рівність та майнова самостійність їх учасників, наявність майнового чи немайнового, особистого інтересу суб'єкта. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням приватного права (як правило майнового) певного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права призвели владні управлінські дії суб'єкта владних повноважень (постанова Верховного суду України №6-2510цc15 від 16.12.2015).

Таким чином, у зв'язку з прийняттям суб'єктом владних повноважень ненормативного акта виникають правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, зокрема, в сфері земельних правовідносин відповідний ненормативний акт слугує підставою виникнення, зміни або припинення конкретних прав та обов'язків фізичних і юридичних осіб приватного права.

За таких обставин, рішення суб'єкта владних повноважень у сфері земельних відносин, яке має ознаки ненормативного акта та вичерпує свою дію після його реалізації, може оспорюватися з точки зору його законності, а вимоги про визнання рішення незаконним - розглядатися в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо за результатами реалізації рішення у фізичної чи юридичної особи виникло право цивільне й спірні правовідносини, на яких ґрунтується позов, мають приватноправовий характер.

Відповідно до п. 10 ч. 1 ст. 20 Господарського процесуального кодексу України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи у спорах щодо оскарження актів (рішень) суб'єктів господарювання та їх органів, посадових та службових осіб у сфері організації та здійснення господарської діяльності, крім актів (рішень) суб'єктів владних повноважень, прийнятих на виконання їхніх владних управлінських функцій, та спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем.

До компетенції господарських судів не відноситься розгляд справ у спорах про оскарження суб'єктом господарювання дій (бездіяльності) органу державної влади, органу місцевого самоврядування, іншого суб'єкта владних повноважень, їхньої посадової чи службової особи, що випливають з наданих їм владних управлінських функцій, якщо ці дії (бездіяльність) не пов'язані з відносинами, у сфері господарювання.

Аналогічні висновки містяться у п. 17 постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам» (із змінами і доповненнями) № 10 від 24.10.2011.

Суд вважає, що оскаржувані рішення від 22.06.2017 та від 10.08.2017 не носять приватноправового характеру, оскільки внаслідок їх прийняття не виникло, не змінилось та не припинилось наявне речове право позивача, встановлене договором оренди землі, за умови існування якого спір підлягав би вирішенню у порядку господарського судочинства.

Зазначене узгоджується з приписами ст. 20 Господарського процесуального кодексу України (у новій редакції), відповідно до яких господарські суди розглядають справи у спорах про визнання недійсними актів, що порушують саме право власності чи інше речове право на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю).

Формування нових земельних ділянок із земель комунальної власності, навіть якщо вони у певній частині є об'єктом оренди, не встановлює, не змінює та не припиняє наявні господарські (орендні) відносини між сторонами за вже укладеним правочином, та, як вже встановлено судом, є лише реалізацією Варвинською селищною радою своїх владних управлінських функцій виключно на забезпечення виконання рішення від 23.02.2017.

Натомість, рішення від 23.02.2017, яке дійсно впливає на речове право позивача, у судовому порядку не оскаржується.

Не пов'язується прийняття цих спірних рішень і безпосередньо з виконанням (невиконанням) умов договору.

При цьому, суд також не вбачає причинно-наслідкового зв'язку між прийняттям Варвинською селищною радою рішень від 22.06.2017 №31-33/17 та від 10.08.2017 №33-35/17 і припиненням орендних відносин через неможливість реалізації переважного права на поновлення договору оренди землі.

Так, норми діючого земельного законодавства передбачають можливість поділу або об'єднання земельної ділянки під час дії договору оренди землі, а приписи ч. 1-5, 10 ст. 33 Закону України «Про оренду землі» передбачають можливість поновлення такого договору і на інших умовах, у тому числі, щодо зміненого об'єкту оренди.

Недотримання, як зазначає позивач, вимог діючого законодавства та порушення при цьому інтересів землекористувача під час формування з орендованої нових земельних ділянок, є лише критерієм оцінки відповідних рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, а саме, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку,

а відтак і підставою визнання незаконними та скасування таких рішень, але у порядку адміністративного судочинства.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Вищого адміністративного суду України щодо офіційного тлумачення положень частини першої статті 143 Конституції України, пунктів "а", "б", "в", "г" статті 12 Земельного кодексу України, пункту 1 частини першої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України від 01.04.2010 №10-рп/2010 Справа №1-6/2010 положення пунктів "а", "б", "в", "г" ст.12 ЗК України у частині повноважень сільських, селищних, міських рад відповідно до цього кодексу вирішувати питання розпорядження землями територіальних громад, передачі земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб, надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності, вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності треба розуміти так, що при вирішенні таких питань ці ради діють як суб'єкти владних повноважень; положення пункту 1 частини першої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України стосовно поширення компетенції адміністративних судів на "спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності" слід розуміти так, що до публічно-правових спорів, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів, належать і земельні спори фізичних чи юридичних осіб з органом місцевого самоврядування як суб'єктом владних повноважень, пов'язані з оскарженням його рішень, дій чи бездіяльності.

З огляду на вищевикладене, суд дійшов до висновку, що вирішуваний спір в частині оскарження рішень від 22.06.2017 та від 10.08.2017 є публічно-правовим, належить до компетенції адміністративних судів, а тому не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України господарський суд закриває провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.

Частиною 2 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України визначено, якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої цієї статті, суд повинен роз'яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи.

Відповідно до ч. 3 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду із спору між тими самим сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.

Оскільки спір про визнання протиправними та скасування рішень від 22.06.2017 та від 10.08.2017 не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства, провадження у справі у цій частині підлягає закриттю.

Позивачу роз'яснюється, що спір про визнання протиправними та скасування рішень Варвинської селищної ради Варвинського району Чернігівської області від 22.06.2017 №31-33/17 та від 10.08.2017 №33-35/17 відноситься до юрисдикції адміністративних судів.

Керуючись ст. 20, п. 1 ч. 1, ч. 2, 3 ст. 231, 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

УХВАЛИВ:

          Закрити провадження у справі в частині позовних вимог про:

- визнання протиправним та скасування рішення Варвинської селищної ради Варвинського району Чернігівської області від 22.06.2017 №31-33/17 «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки комунальної власності»;

- визнання протиправним та скасування рішення Варвинської селищної ради Варвинського району Чернігівської області від 10.08.2017 №33-35/17 «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо об'єднання земельних ділянок комунальної власності».

Ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення. Ухвалу може бути оскаржено до Київського апеляційного господарського суду, з урахуванням п. 17.5 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України, у строки, визначені ст. 256 Господарського процесуального кодексу України.

У зв'язку з перебуванням судді Шморгуна В.В. у відпустці, повний текст ухвали складено 21.02.2018.

Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень: http://reyestr.court.gov.ua/.

          Суддя                                         В.В. Шморгун