Постанова

від 28.02.2018 по справі 375/1294/17

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 375/1294/17 Головуючий у І інстанції Литвин О. В. Провадження № 22-ц/780/571/18 Доповідач у 2 інстанції Сушко Л. П. Категорія 58 28.02.2018

ПОСТАНОВА

Іменем України

28 лютого 2018 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області у складі:

Головуючого судді: Сушко Л.П.,

суддів: Ігнатченко Н.В., Фінагеєва В.О.,

секретар: Вергелес О.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на ухвалу Рокитнянського районного суду Київської області від 01 листопада 2017 року про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2, третя особа - приватний нотаріус Рокитнянського районного нотаріального округу Київської області Липовенко Наталія Іванівна про визнання недійсними заповіту та договору дарування житлового будинку,-

ВСТАНОВИЛА:

У вересні 2017 року позивач ОСОБА_3 звернувся до суду із вищезазначеним позовом в якому просив визнати недійсним заповіт від 30.11.2016 року, складений від імені ОСОБА_5, посвідчений 30.11.2016 року приватним нотаріусом Рокитнянського районного нотаріального округу Липовенко Н.І. та зареєстрований в реєстрі за №1113; визнати недійсним договір дарування від 27 грудня 2014 року, житлового будинку з відповідними господарськими будівлями і спорудами, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_2, посвідчений 27.12.2014 року приватним нотаріусом Рокитнянського районного нотаріального округу Липовенко Н.І. та зареєстрований в реєстрі за №1047.

У листопаді 2017 року позивач ОСОБА_3 звернувся до суду з заявою про забезпечення позову, обґрунтовуючи її тим, що ОСОБА_2, відповідно до оскаржуваного заповіту, є спадкоємцем Фермерського господарства Україна . Згідно виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 05.12.2016 року керівником Фермерського господарства Україна є ОСОБА_2, яка має право вчиняти юридичні дії від імені юридичної особи без довіреності, у тому числі підписувати договори згідно Статуту без обмежень. Вказував, що за період розгляду справи відповідач матиме можливість подарувати майно, що є предметом договору дарування і заповіту, або іншим шляхом відчужити його.

Тому просив суд накласти арешт на нерухоме майно: житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, розташований за адресою: АДРЕСА_1, реєстраційний номер обєкта нерухомого майна: №537057132237; заборонити ОСОБА_2 вчиняти будь-які дії щодо відчуження майна, що належить Фермерському господарству Україна , код ЄДРПОУ 20599111, місцезнаходження якого: Київська область, Рокитнянський р-н, с. Шарки, в тому числі зареєстровані за господарством: причіп ГКБ 819, 1992 року випуску, причіп ГКБ 819, 1992 року випуску, автомобіль ГАЗ-53Б, 1980 року випуску, автомобіль ЗИЛ-ММЗ 4505, 1992 року випуску, крім зібраного врожаю сільськогосподарських культур та виготовленої продукції.

Ухвалою Рокитнянського районного суду Київської області від 01 листопада 2017 року заяву ОСОБА_3про забезпечення позову задоволено.

Накладено арешт на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_1 відомості щодо права власності на який внесені до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження обєктів нерухомого майна 27.12.2014 за № 537057132237.

Заборонено ОСОБА_2 вчиняти будь-які дії з приводу відчуження належного на час винесення даної ухвали Фермерському господарству "Україна", код ЄДРПОУ 20599111, с. Шарки Рокитнянського району Київської області, нерухомого та рухомого майна і в тому числі причепа ГКБ 819, 1992 року випуску, причепа ГКБ 819, 1992 року випуску, автомобіля "ГАЗ-53Б", 1980 року випуску, автомобіля "ЗІЛ-ММЗ 4505", 1992 року випуску, окрім майна, що швидко псується (зібраного врожаю сільськогосподарських культур та виготовленої сільськогосподарської продукції).

В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_2 просить скасувати ухвалу суду першої інстанції, посилаючись на її незаконність та порушення судом норм процесуального права. Вважає, що позивач не надав жодного належного та допустимого доказу того, що відповідач має намір щодо відчуження майна. Вказує, що позивач не надав жодного належного та допустимого доказу щодо обґрунтування позовних вимог. Вказує, що накладення арешту на майно ФГ Україна здійснено без належних підстав. Вказує, що арешт накладено на майно, якого взагалі немає і не було в наявності, а суд першої інстанції не перевірив факт наявності майна у ФГ Україна . Вказує, що позов містить вимогу про відшкодування моральної шкоди в розмірі 100000,00 грн., і постановляючи ухвалу суд вжив заходи забезпечення позову на вимогу немайнового характеру.

Позивач ОСОБА_3 надав суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_2, в якому зазначив, що оскаржувана ухвала постановлена і обгрутована відповідно до положень ЦПК України, Постанови Пленуму ВСУ від 22.12.2006 року №9. Вказує, що у матеріалах справи наявні підтвердження того, що майно відповідно до якого ОСОБА_2 заборонено вчиняти будь-які дії, значиться зареєстрованим за ФГ Україна . Вказує, що посилання ОСОБА_2 на те, що накладення арешту на майно ФГ Україна шкодить господарській діяльності підприємства є безпідставними і необґрунтованими, оскільки судом була накладена заборона тільки на відчуження нерухомого та рухомого майна, тобто господарство вправі без обмежень використовувати його в своїй господарській діяльності. Вказує, що посилання ОСОБА_2 на те, що у позивача не було причин для забезпечення позову, не відповідають дійсності, оскільки ОСОБА_2 здійснювала неправомірні дії щодо спадкового майна. Вказує, що посилання ОСОБА_2 на те, що позов містить вимогу про відшкодування моральної шкоди в розмірі 100000,00 грн., і постановляючи ухвалу суд вжив заходи забезпечення позову на вимогу немайнового характеру, взагалі не стосуються даної справи.

Перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд першої інстанції обґрунтовував свої висновки тим, що доводи заяви про забезпечення позову є обґрунтованими, і погодився з доводами позивача про існування певних ризиків відчуження відповідачем належного їй на праві власності житлового будинку та спадкового майна, що у свою чергу може утруднити чи унеможливити виконання рішення суду в справі.

Однак, такі висновки суду не в повній мірі відповідають обставинам справи та вимогам закону.

Колегія суддів, погоджується з доводами суду першої інстанції про накладення арешту на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_1 який є предметом договору дарування та спору.

Разом з тим, колегія суддів не погоджується з доводами суду першої інстанції про заборону ОСОБА_2 вчиняти будь-які дії з приводу відчуження належного Фермерському господарству "Україна" нерухомого та рухомого майна.

Згідно ч.ч.1-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Встановлено, що 12 вересня 2017 року ОСОБА_3 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2, третя особа: приватний нотаріус Рокитнянського районного нотаріального округу Київської області Липовенко Н.І., в якому просив визнати недійсним заповіт від 30.11.2016 року, складений від імені ОСОБА_5, посвідчений 30.11.2016 року приватним нотаріусом Рокитнянського районного нотаріального округу Липовенко Н.І. та зареєстрований в реєстрі за №1113; визнати недійсним договір дарування від 27 грудня 2014 року, житлового будинку з відповідними господарськими будівлями і спорудами, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_2, посвідчений 27.12.2014 року приватним нотаріусом Рокитнянського районного нотаріального округу Липовенко Н.І. та зареєстрований в реєстрі за №1047 (а.с.1-4).

27 вересня 2017 року ухвалою Рокитнянського районного суду Київської області відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2, третя особа: приватний нотаріус Рокитнянського районного нотаріального округу Київської області Липовенко Н.І. про визнання недійсними заповіту та договору дарування житлового будинку (а.с.16).

01 листопада 2017 року позивач ОСОБА_3 звернувся до суду з заявою про забезпечення позову, в якій просив накласти арешт на нерухоме майно: житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, розташований за адресою: АДРЕСА_1, реєстраційний номер обєкта нерухомого майна: №537057132237; заборонити ОСОБА_2 вчиняти будь-які дії щодо відчуження майна, що належить Фермерському господарству Україна , код ЄДРПОУ 20599111, місцезнаходження якого: Київська область, Рокитнянський р-н, с. Шарки, в тому числі зареєстровані за господарством: причіп ГКБ 819, 1992 року випуску, причіп ГКБ 819, 1992 року випуску, автомобіль ГАЗ-53Б, 1980 року випуску, автомобіль ЗИЛ-ММЗ 4505, 1992 року випуску, крім зібраного врожаю сільськогосподарських культур та виготовленої продукції.

В обгрунтування зазначив, що ОСОБА_2, відповідно до оскаржуваного заповіту, є спадкоємцем Фермерського господарства Україна . Згідно виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 05.12.2016 року керівником Фермерського господарства Україна є ОСОБА_2, яка має право вчиняти юридичні дії від імені юридичної особи без довіреності, у тому числі підписувати договори згідно Статуту без обмежень. Вказував, що за період розгляду справи відповідач матиме можливість подарувати майно, що є предметом договору дарування і заповіту, або іншим шляхом відчужити його (а.с.27-28).

Відповідно до ч.1 ст.151 ЦПК України (в редакції чинній на момент постановлення оскаржуваної ухвали) суд за заявою осіб, які беруть участь у справі, може вжити заходи забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається на будь-які стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду (ч. 3 ст. 151 ЦПК України (в редакції чинній на момент постановлення оскаржуваної ухвали)).

Відповідно до ст.152 ЦПК України (в редакції чинній на момент постановлення оскаржуваної ухвали) позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно або грошові кошти, що належать відповідачеві і знаходяться у нього або в інших осіб; забороною вчиняти певні дії.

Відповідно до ч.3 ст.152 ЦПК України (в редакції чинній на момент постановлення оскаржуваної ухвали) види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Пункт 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року №9 Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має

з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

При встановленні зазначеної відповідності слід враховувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність і зареєстрована відповідно до закону як підприємець.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів. Наприклад, обмеження можливості господарюючого суб'єкта користуватися та розпоряджатися власним майном іноді призводить до незворотних наслідків.

Як вбачається зі змісту заяви про забезпечення позову, в частині забезпечення позову шляхом накладання арешту на майно, вона відповідає встановленим ст.151 ЦПК України (в редакції чинній на момент подання до суду заяви про забезпечення позову) вимогам, містить посилання на обставини справи, причини, у зв'язку із якими необхідно забезпечити позов та вид його забезпечення.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи предметом позову є визнання недійсним договору дарування житлового будинку.

Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про забезпечення позову в частині накладення арешту на житловий будинок. Суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що підставою для задоволення заяви про забезпечення позову є обґрунтоване припущення заявника, що невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду, а не реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду у разі невжиття заходів забезпечення позову.

Викладеним вище спростовуються доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 про те, що позивач не надав жодного належного та допустимого доказу того, що відповідач має намір щодо відчуження майна.

Разом з тим, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку в частині заборони ОСОБА_2 вчиняти будь-які дії з приводу відчуження нерухомого і рухомого майна ФГ Україна з огляду на наступне.

Відповідно до змісту оскаржуваного заповіту від 30 листопада 2016 року ОСОБА_5 визначив спадкоємцем ФГ Україна відповідача - ОСОБА_2.

Встановлено, що ФГ Україна належить на праві власності відповідачу ОСОБА_2 відповідно до оскаржуваного заповіту.

Позивач - ОСОБА_3 просив заборонити вчиняти будь-які дії з приводу відчуження нерухомого і рухомого майна ФГ Україна .

Згідно відповіді Територіального сервісного центру №3242 від жовтня 2017 року за №752 за ФГ Україна зареєстровано причіп ГКБ 819, 1992 року випуску, причіп ГКБ 819, 1992 року випуску, автомобіль ГАЗ-53Б, 1980 року випуску, автомобіль ЗИЛ-ММЗ 4505, 1992 року випуску (а.с.32).

Відповідно до ч.1 ст.20 Закону України Про фермерське господарство майно фермерського господарства належить йому на праві власності.

З матеріалів позовної заяви вбачається, що рухоме та не нерухоме майно власником, якого є ФГ Україна , а також причіп ГКБ 819, 1992 року випуску, причіп ГКБ 819, 1992 року випуску, автомобіль ГАЗ-53Б, 1980 року випуску, автомобіль ЗИЛ-ММЗ 4505, 1992 року випуску не є предметом позовних вимог та спору.

Застосування такого заходу забезпечення позову як заборона вчиняти будь-які дії з приводу відчуження майна, яке належить на праві власності ФГ Україна , не в повній мірі відповідає заявленим позовним вимогам, і положенням Закону.

Крім того, суд позбавлений можливості на підставі наданих доказів встановити чи будуть порушені інтереси третіх осіб, зокрема ФГ Україна , а також, що вжиті заходи не перешкоджатимуть господарській діяльності юридичної особи, що в свою чергу є недопустимим при забезпеченні позову.

З позовної заяви вбачається, що позивач оскаржує заповіт, відповідно до якого спадкодавець призначив спадкоємцем ФГ Україна ОСОБА_2, отже колегія суддів вважає, що в даному випадку предметом спору буде право власності саме на юридичну особу - ФГ Україна , яке перейшло до ОСОБА_2 на підставі заповіту, а не майно яке належить на праві власності зазначеній юридичній особі.

Таким чином, колегія суддів вважає за необхідне змінити оскаржувану ухвалу в частині, і зазначити, що правильним викладенням резолютивної частини оскаржуваної ухвали буде заборона ОСОБА_2 вчиняти дії щодо відчуження ФГ Україна , так як вона є його власником відповідно до оскаржуваного заповіту.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 про те, що арешт накладено на майно ФГ Україна , якого взагалі немає і не було в наявності, а суд першої інстанції не перевірив факт наявності майна у ФГ Україна , відхиляються колегією суддів як такі, що спростовуються матеріалами справи, зокрема листом Територіального сервісного центру №3242 від жовтня 2017 року за №752.

Інші доводи висновків суду першої інстанції не спростовують.

Таким чином, доводи апеляційної скарги частково заслуговують на увагу, висновки суду першої інстанції в частині заборони ОСОБА_2 вчиняти будь-які дії з приводу відчуження належного на час винесення даної ухвали ФГ Україна нерухомого та рухомого майна підлягає зміні, відповідно до ст.376 ЦПК України.

На підставі викладеного, керуючись ст.374, 376 ЦПК України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Ухвалу Рокитнянського районного суду Київської області від 01 листопада 2017 року в частині заборони ОСОБА_2 вчиняти будь-які дії з приводу відчуження належного на час винесення даної ухвали Фермерському господарству "Україна", код ЄДРПОУ 20599111, с. Шарки Рокитнянського району Київської області, нерухомого та рухомого майна і в тому числі причепа ГКБ 819, 1992 року випуску, причепа ГКБ 819, 1992 року випуску, автомобіля "ГАЗ-53Б", 1980 року випуску, автомобіля "ЗІЛ-ММЗ 4505", 1992 року випуску, окрім майна, що швидко псується (зібраного врожаю сільськогосподарських культур та виготовленої сільськогосподарської продукції) змінити, виклавши її у наступній редакції.

Заборонити ОСОБА_2 вчиняти дії щодо відчуження Фермерського господарства Україна , код ЄДРПОУ 20599111, с. Шарки Рокитнянського району Київської області.

В іншій частині ухвалу залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Повний текст постанови складено 28 лютого 2018 року.

Головуючий:

Судді: