Ухвала

від 21.02.2018 по справі 910/14163/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

місто Київ

21.02.2018Справа № 910/14163/14

За скаргою Державного підприємства Одеський морський торговельний порт , місто

Одеса

на дії головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень

управління державної виконавчої служби Головного територіального

управління юстиції у Херсонській області Семенчева Андрія Ігоровича

За позовом Чорноморського прокурора з нагляду за додержанням законів у транспортній сфері Одеської області в інтересах держави в особі 1.Міністерства інфраструктури України

2.Державного підприємства "Одеський морський торговельний порт"

до Державного підприємства "Севастопольський морський торговельний порт"

про повернення майна та стягнення неустойки у розмірі 132 480, 00 грн.

Суддя Літвінова М.Є.

Представники учасників справи:

від прокуратури: не з'явився;

від позивача-1: не з'явився;

від позивача-2 (скаржника): Землянецький Г.В. за довіреністю від 16.01.2018:

від відповідача: не з'явився;

державний виконавець: не з'явився.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду міста Києва № 910/14163/14 від 08.10.2014 позовні вимоги задоволено у повному обсязі, а саме: зобов'язано Державне підприємство "Севастопольський морський торговельний порт" (299011, м. Севастополь, пл. Нахімова, 3, код 01125548) повернути буксир "Прогрес" (прапор України, номер MMSI 272015700), який обліковується на балансі Державного підприємства "Одеський морський торговельний порт" під інвентарним № 074740, до причалу № 28 Державного підприємства "Одеський морський торговельний порт" (65026, м. Одеса, пл. Митна, 1, код 01125666) по акту приймання-передачі буксира "Прогрес" з майном судновласника, що знаходиться на буксирі "Прогрес", з додатками за переліком класифікаційних документів, документів на устаткування, основних засобів, малоцінних необоротних матеріальних активів, малоцінного інвентарю, що швидко зношується, та матеріальних цінностей буксира "Прогрес" від 01.10.2010.; стягнуто з Державного підприємства "Севастопольський морський торговельний порт" (299011, м. Севастополь, пл. Нахімова, 3, код 01125548) на користь Державного підприємства "Одеський морський торговельний порт" (65026, м. Одеса, пл. Митна, 1, код 01125666) неустойку у розмірі 132 480,00 (сто тридцять дві тисячі чотириста вісімдесят гривень 00 коп.); стягнуто з Державного підприємства "Севастопольський морський торговельний порт" (299011, м. Севастополь, пл. Нахімова, 3, код 01125548) в дохід Державного бюджету України (одержувач: Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві (ГУ ДКСУ у м. Києві), банк одержувача: Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві (ГУ ДКСУ у м. Києві), ЄДРПОУ 37993783, МФО 820019, рахунок №31215206783001) судовий збір у розмірі 3 867, 60 грн. (три тисячі вісімсот шістдесят сім гривень 60 коп.).

18.01.2018 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва надійшла скарга Державного підприємства Одеський морський торговельний порт на дії головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Херсонській області Семенчева Андрія Ігоровича, відповідно до змісту якої скаржник просить суд визнати поважними причини пропуску строку на подання скарги та поновити його, а також визнати неправомірною та скасувати постанову про закінчення виконавчого провадження № 54550872 від 07.12.2017 та зобов'язати відновити виконавче провадження.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 19.01.2018 розгляд скарги було призначено на 29.01.2018 року.

25.01.2018 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва від скаржника надійшла заява № 20/7-69 від 24.01.2018 про проведення судового засідання в режимі відеоконференції.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 26.01.2018 року заяву Державного підприємства Одеський морський торговельний порт про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції залишено без задоволення.

В судове засідання 29.01.2018 року представники учасників справи не з'явились, про причину неявки суд не повідомили.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 29.01.2018 розгляд скарги відкладено на 21.02.2018 року.

29.01.2018 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва від державного виконавця надійшли заперечення на скаргу, відповідно до змісту яких державний виконавець просить суд відмовити у задоволенні скарги, оскільки вважає що ним вжито всіх заходів з примусового виконання судового рішення.

Представник скаржника в судовому засіданні 21.02.2018 року підтримав викладені у скарзі вимоги.

Представники прокуратури, позивача-1, відповідача та державний виконавець в судове засідання 21.02.2018 року не з'явились, про причини неявки суд не повідомили.

Згідно з частиною 1 статті 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Частиною 3 статті 120 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.

Відповідно до пункту 3 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення.

Судом встановлено, що учасники справи були належним чином повідомлені про час та місце розгляду скарги.

При цьому, судом враховано, що за приписами частини 2 статті 342 Господарського процесуального кодексу України неявка стягувача, боржника, державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, які належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду скарги, не перешкоджають її розгляду.

Враховуючи вищевикладене, з огляду на те, що неявка представників прокуратури, позивача-1, відповідача та державного виконавця не перешкоджає повному, всебічному та об'єктивному розгляду поданої скарги, суд дійшов висновку про можливість розгляду скарги за наявними матеріалами та за відсутності державного виконавця.

Розглянувши в судовому засіданні 21.02.2018 року скаргу Державного підприємства Одеський морський торговельний порт на дії головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Херсонській області Семенчева Андрія Ігоровича, суд вирішив задовольнити її, враховуючи наступне.

Закон України Про виконавче провадження визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку.

Названим Законом регламентовано порядок та особливості проведення кожної стадії (дії) виконавчого провадження і відповідних дій державних виконавців.

Згідно зі статтею 1 Закону України Про виконавче провадження виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Положеннями статті 2 Закону України Про виконавче провадження передбачено, що однією з засад виконавчого провадження є забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців.

Частиною 1 статті 74 Закону України Про виконавче провадження визначено, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

Згідно зі статтею 339 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.

Отже, одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень, який передбачає, зокрема, обов'язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби щодо примусового виконання судових рішень.

В даному випадку, на розгляд суду передано вимоги про:

- визнання неправомірною та скасування постанови головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Херсонській області Семенчева А.І. від 07.12.2017 про закінчення виконавчого провадження ВП № 54550872.

- зобов'язання Відділ примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Херсонській області відновити виконавче провадження № 54550872.

Розглянувши вищевказані вимоги, суд зазначає наступне.

21.08.2017 року головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Херсонській області Семенчевим А.І. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 54550872 з примусового виконання наказу господарського суду міста Києва від 24.10.2014 у справі № 910/14163/14 про зобов'язання Державне підприємство "Севастопольський морський торговельний порт" (299011, м. Севастополь, пл. Нахімова, 3, код 01125548) повернути буксир "Прогрес" (прапор України, номер MMSI 272015700), який обліковується на балансі Державного підприємства "Одеський морський торговельний порт" під інвентарним №074740, до причалу №28 Державного підприємства "Одеський морський торговельний порт" (65026, м. Одеса, пл. Митна, 1, код 01125666) по акту приймання-передачі буксира "Прогрес" з майном судновласника, що знаходиться на буксирі "Прогрес", з додатками за переліком класифікаційних документів, документів на устаткування, основних засобів, малоцінних необоротних матеріальних активів, малоцінного інвентарю, що швидко зношується, та матеріальних цінностей буксира "Прогрес" від 01.10.2010, та зазначено про необхідність виконання боржником рішення суду протягом 10 робочих днів.

Оскільки рішення боржником виконано не було, 27.11.2017 року головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Херсонській області Семенчевим А.І. винесено постанову про накладення штрафу на боржника у розмірі 5 100, 00 грн., зобов'язано боржника виконати рішення протягом 10 робочих днів та попереджено про кримінальну відповідальність за умисне невиконання рішення суду.

07.12.2018 року головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Херсонській області Семенчевим А.І. складено акт про те, що рішення суду боржником в добровільному порядку не виконано.

Також, 07.12.2017 року головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Херсонській області Семенчевим А.І. було винесено постанову про накладення штрафу на боржника у розмірі 10 200, 00 грн., зобов'язано боржника виконати рішення протягом 10 робочих днів та попереджено про кримінальну відповідальність за умисне невиконання рішення.

Одночасно, 07.12.2017 року головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Херсонській області Семенчевим А.І. винесено подання № 12828/7 до Генічеського відділу поліції ГУНП в Херсонській області щодо внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань та розпочати розслідування по факту вчинення дій, спрямованих на умисне невиконання рішення суду, що набрало законної сили, передбачених статтею 382 Кримінального кодексу України, по примусовому виконанню виконавчого провадження № 54550872 з виконання наказу № 910/14163/14 від 24.10.2014, виданого господарським судом міста Києва.

Крім того, 07.12.2017 року головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Херсонській області Семенчевим А.І. винесено постанову про закінчення виконавчого провадження № 54550872 з посиланням на пункт 11 частини 1 статті 39, статтю 40 Закону України Про виконавче провадження .

Закінчення виконавчого провадження - це дія державного виконавця, що полягає у завершенні проведення виконавчих дій у певному виконавчому провадженні, за певним виконавчим документом.

Отже, здійснення державним виконавцем комплексу дій, які визначені законом, будуть вважатися належними у разі вжиття останнім усіх необхідних (можливих) заходів у їх передбаченій нормативно-правовим актом певній послідовності для повного виконання виконавчого документу у встановлені законом строки, з дотриманням прав учасників виконавчого провадження - стягувача та боржника.

Відповідно до частини 3 статті 18 Закону України Про виконавче провадження виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право:

1) проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону;

2) проводити перевірку виконання юридичними особами незалежно від форми власності, фізичними особами, фізичними особами - підприємцями рішень стосовно працюючих у них боржників;

3) з метою захисту інтересів стягувача одержувати безоплатно від державних органів, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, посадових осіб, сторін та інших учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію, в тому числі конфіденційну;

4) за наявності вмотивованого рішення суду про примусове проникнення до житла чи іншого володіння фізичної особи безперешкодно входити на земельні ділянки, до житлових та інших приміщень боржника - фізичної особи, особи, в якої перебуває майно боржника чи майно та кошти, належні боржникові від інших осіб, проводити в них огляд, у разі потреби примусово відкривати їх в установленому порядку із залученням працівників поліції, опечатувати такі приміщення, арештовувати, опечатувати та вилучати належне боржникові майно, яке там перебуває та на яке згідно із законом можливо звернути стягнення. Примусове проникнення на земельні ділянки, до житлових та інших приміщень у зв'язку з примусовим виконанням рішення суду про виселення боржника та вселення стягувача і рішення про усунення перешкод у користуванні приміщенням (житлом) здійснюється виключно на підставі такого рішення суду;

5) безперешкодно входити на земельні ділянки, до приміщень, сховищ, іншого володіння боржника - юридичної особи, проводити їх огляд, примусово відкривати та опечатувати їх;

6) накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку;

7) накладати арешт на кошти та інші цінності боржника, зокрема на кошти, які перебувають у касах, на рахунках у банках, інших фінансових установах та органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів (крім коштів на рахунках платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, коштів на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом), на рахунки в цінних паперах, а також опечатувати каси, приміщення і місця зберігання грошей;

8) здійснювати реєстрацію обтяжень майна в процесі та у зв'язку з виконавчим провадженням;

9) використовувати за згодою власника приміщення для тимчасового зберігання вилученого майна, а також транспортні засоби стягувача або боржника за їхньою згодою для перевезення майна;

10) звертатися до суду або органу, який видав виконавчий документ, із заявою (поданням) про роз'яснення рішення, про видачу дубліката виконавчого документа у випадках, передбачених цим Законом, до суду, який видав виконавчий документ, - із заявою (поданням) про встановлення чи зміну порядку і способу виконання рішення, про відстрочку чи розстрочку виконання рішення;

11) приймати рішення про відстрочку та розстрочку виконання рішення (крім судових рішень), за наявності письмової заяви стягувача;

12) звертатися до суду з поданням про розшук дитини, про постановлення вмотивованого рішення про примусове проникнення до житла чи іншого володіння боржника - фізичної або іншої особи, в якої перебуває дитина, стосовно якої складено виконавчий документ про її відібрання;

13) звертатися до суду з поданням про примусове проникнення до житла чи іншого володіння боржника - фізичної або іншої особи, в якої перебуває майно боржника чи майно та кошти, що належать боржникові від інших осіб;

14) викликати фізичних осіб, посадових осіб з приводу виконавчих документів, що перебувають у виконавчому провадженні. У разі якщо боржник без поважних причин не з'явився за викликом виконавця, виконавець має право звернутися до суду щодо застосування до нього приводу;

15) залучати в установленому порядку понятих, працівників поліції, інших осіб, а також експертів, спеціалістів, а для проведення оцінки майна - суб'єктів оціночної діяльності - суб'єктів господарювання;

16) накладати стягнення у вигляді штрафу на фізичних, юридичних та посадових осіб у випадках, передбачених законом;

17) застосовувати під час примусового виконання рішень фото- і кінозйомку, відеозапис;

18) вимагати від матеріально відповідальних і посадових осіб боржників - юридичних осіб або боржників - фізичних осіб надання пояснень за фактами невиконання рішень або законних вимог виконавця чи іншого порушення вимог законодавства про виконавче провадження;

19) у разі ухилення боржника від виконання зобов'язань, покладених на нього рішенням, звертатися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи чи керівника боржника - юридичної особи за межі України до виконання зобов'язань за рішенням або погашення заборгованості за рішеннями про стягнення періодичних платежів;

20) залучати в разі потреби до проведення чи організації виконавчих дій суб'єктів господарювання, у тому числі на платній основі, за рахунок авансового внеску стягувача;

21) отримувати від банківських та інших фінансових установ інформацію про наявність рахунків та/або стан рахунків боржника, рух коштів та операції за рахунками боржника, а також інформацію про договори боржника про зберігання цінностей або надання боржнику в майновий найм (оренду) індивідуального банківського сейфа, що охороняється банком;

22) здійснювати інші повноваження, передбачені цим Законом.

Водночас, положеннями частин 4 та 5 статті 18 Закону України Про виконавче провадження передбачено, що вимоги виконавця щодо виконання рішень є обов'язковими на всій території України. Невиконання законних вимог виконавця тягне за собою відповідальність, передбачену законом.

Залучення для проведення виконавчих дій працівників поліції здійснюється за вмотивованою постановою виконавця, яка надсилається керівнику територіального органу поліції за місцем проведення відповідної виконавчої дії. У залученні поліції для проведення виконавчих дій може бути відмовлено лише з підстав залучення особового складу даного територіального органу поліції до припинення групового порушення громадської безпеки і порядку чи масових заворушень, а також для подолання наслідків масштабних аварій чи інших масштабних надзвичайних ситуацій. Під час виконання рішень виконавець має право на безпосередній доступ до інформації про боржників, їхнє майно, доходи та кошти, у тому числі конфіденційної, яка міститься в державних базах даних і реєстрах, у тому числі електронних. Порядок доступу до такої інформації з баз даних та реєстрів встановлюється Міністерством юстиції України разом із державними органами, які забезпечують їх ведення.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 63 Закону України Про виконавче провадження за рішеннями, за якими боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження. У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.

Частиною 3 статті 63 Закону України Про виконавче провадження передбачено, що виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником. У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення, якщо таке рішення може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та вживає заходів примусового виконання рішення, передбачених цим Законом. У разі невиконання боржником рішення, яке не може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.

Розділом IX Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України 02 квітня 2012 року N 512/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України від 29 вересня 2016 року N 2832/5) визначено, що виконання рішень, за якими боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, здійснюється в порядку, визначеному статтею 63 Закону (п. 1), у разі невиконання боржником рішення у встановлений виконавцем строк на боржника накладається штраф відповідно до статті 75 Закону та застосовуються інші заходи, передбачені Законом (п. 2), при виконанні рішення, за яким боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, у разі якщо боржник самостійно не сплачує виконавчий збір, витрати виконавчого провадження, основну винагороду приватного виконавця та накладені на нього штрафи, у передбачених Законом випадках, виконавець примусово стягує виконавчий збір, витрати виконавчого провадження, основну винагороду приватного виконавця та накладені на боржника штрафи одночасно із виконанням такого рішення. Після завершення виконавчого провадження з виконання рішення, за яким боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, якщо виконавчий збір, витрати виконавчого провадження, основна винагорода приватного виконавця та штрафи не стягнуто, виконавець відкриває виконавчі провадження за відповідними постановами та вживає заходів примусового виконання рішень, передбачених Законом, шляхом звернення стягнення на кошти та інше належне боржнику майно (п. 7).

Проаналізувавши вищевказані положення чинного законодавства та дослідивши надані державним виконавцем копії матеріалів виконавчого провадження суд дійшов висновку, що державним виконавцем під час примусового виконання наказу господарського суду міста Києва від 24.10.2014 у справі № 910/14163/14 не вжито заходів щодо виконання рішення суду у повному обсязі.

Зокрема, відповідно до частини 1 статті 18 Закону України Про виконавче провадження державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії для реалізації яких йому надано значний перелік прав.

При цьому, суд зазначає, що закриття виконавчого провадження після внесення подання (повідомлення) правоохоронним органам для притягнення боржника до відповідальності є наслідком вжиття всіх можливих заходів щодо виконання рішення суду та встановлення неможливості такого виконання, тобто встановлення того факту, що механізми та інструменти, якими закон наділяє виконавця при виконанні рішень про зобов'язання боржника особисто вчинити певні дії є вичерпаними.

Тобто, лише після вичерпання усіх наданих законом можливих засобів щодо виконання судового рішення, виконавець повідомляє про вчинення кримінального правопорушення та закриває виконавче провадження, у зв'язку з чим досягається мета судового рішення - поновлення права особи за допомогою певних інструментів, якими володіє виключно держава, і не може володіти особа.

Обґрунтовуючи оскаржувану постанову державний виконавець зазначив про те, що в рамках виконавчого провадження проведено всі необхідні виконавчі дії, передбачені частиною 2 статті 75 Закону України Про виконавче провадження , а саме: накладено штрафні санкції на боржника за невиконання рішення суду, направлено подання до правоохоронних органів щодо внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань та розпочати розслідування по факту невиконання рішення суду, що набрало законної сили. Таким чином, державним виконавцем здійснено всі заходи, що передбачені Законом України Про виконавче провадження для виконання рішення немайнового характеру.

Проте, копії матеріалів виконавчого провадження не містять жодних відомостей про те, які саме встановлені Законом України Про виконавче провадження виконавчі дії були вчинені державним виконавцем з метою примусового виконання рішення суду у даній справи.

Разом з цим, державним виконавцем не зазначено, з яких причин виконання рішення суду у даній справ без участі боржника є неможливим, а матеріали виконавчого провадження не містять жодних відомостей про вжиття державним виконавцем заходів для встановлення фактичного місцезнаходження буксиру Прогрес (прапор України, номер ММSI 272015700) станом на час виконання рішення.

Одночасно, суд наголошує, що відповідно до статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є обов'язковість судового рішення.

Статтею 129-1 Конституції України передбачено, що судове рішення є обов'язковим до виконання.

Конституційний Суд України у своєму рішенні № 18-рп/2012 від 13.12.2012 вказав, що виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, визначений у законі комплекс дій, спрямованих на захист і поновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави.

Розглядаючи справу № 5-рп/2013, Конституційний Суд України у своєму рішенні від 26.06.2013 зазначив, що право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов'язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист.

Невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (п. 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 25.04.2012 № 11-рп/2012).

З наведених приписів Конституції України та рішень Конституційного Суду України вбачається декларування законодавцем безумовного права кожного, на чию користь ухвалено судове рішення, на його виконання.

Частиною 2 статті 13 Закону України Про судоустрій і статус суддів також передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.

Відповідно до частини 1 статті 18 Господарського процесуального кодексу України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.

Крім того, в силу приписів частини 1 статті 326 Господарського процесуального кодексу України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

В силу положень частини 1 статті 1 Закону України Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України тимчасово окупована територія України є невід'ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України.

Для цілей цього Закону тимчасово окупованою територією визначається: 1) сухопутна територія Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, внутрішні води України цих територій; 2) внутрішні морські води і територіальне море України навколо Кримського півострова, територія виключної (морської) економічної зони України вздовж узбережжя Кримського півострова та прилеглого до узбережжя континентального шельфу України, на які поширюється юрисдикція органів державної влади України відповідно до норм міжнародного права, Конституції та законів України; 3) надра під територіями, зазначеними у пунктах 1 і 2 цієї частини, і повітряний простір над цими територіями (стаття 3 Закону України Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України ).

Водночас, положення Закону України Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України не передбачають, що знаходження боржника на тимчасово окупованій території є обставиною, що виключає здійснення виконавчого провадження.

При цьому, судом враховано, що згідно з приписами статті 9 Конституції України, статті 19 Закону України "Про міжнародні договори України", частини 1 статті 3 і частини четвертої статті 11 Господарського процесуального кодексу України судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції" Україна повністю визнає на своїй території дію приписів Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) щодо визнання обов'язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Суду в усіх питаннях, що стосуються її тлумачення і застосування.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" (далі - Закон) встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Отже, у зв'язку з ратифікацією Конвенції, протоколів до неї та прийняттям Верховною Радою України Закону господарським судам у здійсненні судочинства зі справ, віднесених до їх підвідомчості, слід застосовувати судові рішення та ухвали Європейського суду з прав людини з будь-якої справи, що перебувала в його провадженні.

У рішенні Європейського суду від 20.07.2004 у справі "Шмалько проти України" (заява № 60750/00) зазначено, що пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов'язків. Таким чином, ця стаття проголошує "право на суд", одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося, на шкоду одній із сторін. Отже, для цілей ст. 6 Конвенції виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина "судового розгляду".

Правові висновки про те, що виконання рішення, ухваленого тим чи іншим судом, треба розглядати як складову частину судового розгляду, як цього вимагає положення статті 6 Конвенції, у якій йдеться про необхідність забезпечення справедливого судового процесу, містяться також у рішеннях Європейського суду у справах "Бурдов проти Росії", "Горнсбі проти Греції".

Пункт 1 статті 6 Конвенції захищає виконання остаточних судових рішень, які у державах, що визнали верховенство права, не можуть залишатися невиконаними на шкоду одній зі сторін. Відповідно виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати. Держава зобов'язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною, як за законодавством, так і на практиці. Також Суд зазначає, що саме на державу покладається обов'язок вжиття у межах її компетенції усіх необхідних кроків для того, щоб виконати остаточне рішення суду та, діючи таким чином, забезпечити ефективне залучення усього її апарату. Не зробивши цього, вона не виконає вимоги, що містяться у пункті 1 статті 6 Конвенції. Суд повторює, що сама природа виконавчого провадження вимагає оперативності (рішення Європейського суду у справі "Глоба проти України" від 05.07.2012 (заява № 15729/07)).

У рішенні Європейського суду у справі "Агрокомплекс проти України" від 06.10.2011 міститься висновок, що існування заборгованості, яка підтверджена остаточним і обов'язковим для виконання судовим рішенням, дає особі, на користь якої таке рішення винесено, підґрунтя для "законного сподівання" на виплату такої заборгованості і становить "майно" цієї особи у значенні статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

Відсутність у заявника можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, становить втручання у право на мирне володіння майном, як це передбачено першим реченням першого пункту статті 1 Першого протоколу до Конвенції (справа "Юрій Миколайович Іванов проти України", рішення Європейського суду від 15.10.2009).

З урахуванням вищевикладеного, оскільки територія міста Севастополь є саме тимчасово окупованою територією України, тоді як судові рішення, ухвалені судами іменем України є обов'язковими до виконання на всій території України, зважаючи на широке коло повноважень та законодавчо визначені механізми, які мають бути застосовані державними виконавцями в процесі виконання судових рішень, суд дійшов висновку про те, що доводи стягувача є обґрунтованими з огляду на невиконання впродовж значного періоду часу рішення суду у даній справі про повернення державному підприємству буксиру Прогрес (прапор України, номер ММSI 272015700).

У зв'язку з цим, суд вважає за необхідне постанову головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Херсонській області Семенчева А.І. від 07.12.2017 про закінчення виконавчого провадження ВП № 54550872 скасувати.

У разі якщо постанова виконавця про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа стягувачу визнана судом незаконною чи скасована в установленому законом порядку, виконавче провадження підлягає відновленню за постановою виконавця не пізніше наступного робочого дня з дня одержання виконавцем відповідного рішення (частина 1 статті 41 Закону України Про виконавче провадження ).

За таких обставин, оскільки судом встановлено обґрунтованість поданої скарги, вона підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 234, 342, 343 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва,-

УХВАЛИВ:

1. Скаргу Державного підприємства Одеський морський торговельний порт на дії головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Херсонській області Семенчева Андрія Ігоровича задовольнити.

2. Визнати недійсною постанову головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Херсонській області Семенчева А.І. від 07.12.2017 про закінчення виконавчого провадження ВП № 54550872.

3. Зобов'язати Відділ примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Херсонській області відновити виконавче провадження № 54550872.

4. Ухвала набрала законної сили 21.02.2018 року та може бути оскаржена в порядку, передбаченому Господарським процесуальним кодексом України.

Повний текст ухвали складено та підписано 27.02.2018 року.

Суддя М.Є. Літвінова