Постанова

від 28.02.2018 по справі 910/21462/17

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" лютого 2018 р. м.Київ Справа№ 910/21462/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Яковлєва М.Л.

суддів: Тищенко О.В.

Чорної Л.В.

Розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Пролайн ТМ"

на рішення Господарського суду міста Києва від 11.12.2017, повний текст якого складено 15.12.2017

у справі №910/21462/17 (суддя Лиськов М.О.)

за позовом Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Простір"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Пролайн ТМ"

про стягнення 7 981,05 грн.

В С Т А Н О В И В :

В листопаді 2017 року Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Простір" (далі-позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Пролайн ТМ" (далі-відповідач) 7 981,05 грн, з яких: 6 500,00 грн основного боргу, 924,53 грн пені, 447,00 грн збитків від інфляції та 109,52 грн 3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем умов Договору про встановлення сервітуту № 010117/04 від 01.01.2017, внаслідок чого у останнього виникла заборгованість перед позивачем в сумі 7 981,05 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 11.12.2017 у справі №910/21432/17 позов задоволено частково; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Пролайн ТМ" на користь Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Простір" основний борг у сумі 6 500,00 грн, пеню в сумі 920,08 грн, інфляційні збитки в сумі 441,50 грн, 3% річних в сумі 98,30 грн, витрати по сплаті судового збору в сумі 1 595,76 грн та витрати на правову допомогу в розмірі 3 989,40 грн; в іншій частині позову відмовлено.

Задовольняючи позовні вимоги в частині основного боргу суд першої інстанції виходив з того, що позивачем доведено обґрунтованість підстав на які він посилається заявляючи свої вимоги. Що стосується позовних вимог в частині стягнення штрафних санкцій, які є похідними від основного боргу, судом першої інстанції задоволено частково в цій частині вимог в зв'язку з допущенням в розрахунках помилок.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 11.12.2017 у справі №910/21462/17 скасувати та прийняти нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; на невідповідність висновків, викладених в оскаржуваному рішенні суду, обставинам справи; на порушення норм матеріального та процесуального права.

Крім того, відповідач посилається на те, що Договір про встановлення сервітуту № 010117/04 від 01.01.2017 є неукладеним і відповідно не породжує жодних прав та обов'язків для сторін.

09.02.2018 через канцелярію суду представником відповідача подано відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - без змін.

19.02.2018 представником відповідача через канцелярію суду подано заперечення на відзив, в яких посилається на недостовірність фактів та відомостей викладених у відзиві на апеляційну скарги.

З урахуванням приписів частини 1 статті 270 та частини 1 статті 252 ГПК України апеляційний розгляд здійснюється за правилами спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей передбачених у Главі Апеляційний розгляд . При цьому, до апеляційного розгляду застосовуються положення загального позовного провадження з питань, не врегульованих у Главах Апеляційний розгляд і Розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження .

Згідно із ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Судова колегія, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, відзиву та заперечення на нього, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення суду, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - скасуванню виходячи з наступного.

У відповідності до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно зі ст.11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст.628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно із ч.1 ст.401 Цивільного кодексу України право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом.

Частиною 1 статті 402 Цивільного кодексу України передбачено, що сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду.

Відповідно до ч.ч.1, 5 ст. 403 Цивільного кодексу України сервітут визначає обсяг прав щодо користування особою чужим майном. Сервітут не позбавляє власника майна, щодо якого він встановлений, права володіння, користування та розпоряджання цим майном.

Згідно із ч.ч.1, 3 ст.404 Цивільного кодексу України право користування чужою земельною ділянкою або іншим нерухомим майном полягає у можливості проходу, проїзду через чужу земельну ділянку, прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв'язку і трубопроводів, забезпечення водопостачання, меліорації тощо. Право користування чужим майном може бути встановлено щодо іншого нерухомого майна (будівлі, споруди тощо).

Як свідчать матеріали справи, 01.01.2016 між сторонами був укладений договір №010116/04 про встановлення сервітуту (далі - Договір), предметом якого є обмежене право користування відповідачем житловими та нежитловими будівлями для розміщення останнім своїх телекомунікаційних мереж, що знаходяться за адресою: 02091, м.Київ, Харківське шосе, будинок 58-А. Кількість місць складає 3 шт.

Пунктом 1.2 Договору сторони погодили, що об'єкти розміщення використовуються виключно для розміщення комплексу технічних засобів телекомунікацій, призначених для маршрутизації, комутації, передавання та/або приймання знаків, сигналів, письмового тексту, зображень та звуків або повідомлень будь-якого роду по проводових, оптичних чи інших електромагнітних системах, крім радіотехнічних, між кінцевим обладнанням у визначеному сторонами місці.

Розділом 2 Договору визначено умови оплати за використання об'єкту розміщення, а саме: відповідач зобов'язується вносити позивачу, відповідно до умов Договору, плату за використання об'єктів розміщення та інші платежі, визначені Договором; плата за Договором становить 500,00 грн за один календарний місяць та сплачується до 5 числа місяця за поточний місяць на повний обсяг обумовлених Договором платежів, включаючи вартість споживаної телекомунікаційним обладнанням електроенергії; плата перераховується на розрахунковий рахунок позивача на підставі Договору або рахунку, який відповідач має самостійно отримати в офісі позивача.

Договір вважається укладеним та набирає чинності з моменту його підписання сторонами та його скріплення печатками сторін і діє до 31.12.2016 (п.9.1 Договору).

Відповідно до п.3 ч.1 ст.406 Цивільного кодексу України сервітут припиняється у разі спливу строку, на який було встановлено сервітут.

Враховуючи, що термін дії Договору був встановлений до 31.12.2016 без зазначення можливості та порядку його продовження, укладений між сторонами Договір №010116/04 є припиненим в зв'язку із закінченням строку, на який було встановлено сервітут.

На підставі чого позивачем було направлено на адресу відповідача для погодження та підписання проект Договору №010117/04, в якому визначено розмір плати за використання об'єкту розміщення в сумі 1 000,00 грн.

Позивач як в позовній заяві так і у відзиві на апеляційну скаргу посилається на те, що оскільки відповідач після отримання направленого ним проекту Договору №010117/04 не надав у визначений ст.181 Господарського кодексу України 20-ти денний строк жодних заперечень щодо його змісту, а продовжував надалі користуватись правом сервітуту та здійснював розміщення своїх телекомунікаційних мереж в будинку за зазначеною вище адресою, тобто вчиняв дії визначені умовами Договору №010117/04, тому враховуючи положення ч.2 ст.642 Цивільного кодексу України, такі дії вважаються прийняттям пропозиції укласти даний Договір.

Оскільки Договір №010117/04 є укладеним і на його підставі у відповідача виникли зобов'язання з оплати сервітуту в сумі 1 000,00 грн на місяць починаючи з 1 січня 2017 року, які на сьогоднішній день ним належним чином не виконуються позивач звернувся до господарського суду з даним позовом.

В свою чергу, відповідач стверджує, що Договір №010117/04 є неукладеним і відповідно не породжує жодних прав та обов'язків для сторін, у зв'язку з недосягненням згоди щодо його ціни.

Суд першої інстанції приймаючи оскаржуване рішення зазначив, що оскільки відповідач у встановлений законодавством 20-ти денний строк після отримання проекту Договору №010117/04 (з 27.12.2016 по 15.01.2017) не надав заперечень щодо його змісту та фактично продовжив користуватися правом сервітуту та здійснював розміщення своїх телекомунікаційних мереж в будинку позивача і надавав телекомунікаційні послуги мешканцям, тобто вчиняв дії відповідно до вказаних у пропозиції умов Договору, які засвідчують його бажання укласти договір, і які є прийняттям пропозиції, тому даний Договір вважається укладеним.

Проте, судова колегія вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції прийнято з неправильним застосуванням норм матеріального права, а викладені в ньому висновки не відповідають фактичним обставинам справи, виходячи з наступного.

У відповідності до ст.ст. 626, 627 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст.ст. 628, 629 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст.638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Загальний порядок укладання господарських договорів наведений в ст. 181 Господарського кодексу України, згідно з якою господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Проект договору може бути запропонований будь-якою із сторін. У разі якщо проект договору викладено як єдиний документ, він надається другій стороні у двох примірниках. Сторона, яка одержала проект договору, у разі згоди з його умовами оформляє договір відповідно до вимог частини першої цієї статті і повертає один примірник договору другій стороні або надсилає відповідь на лист, факсограму тощо у двадцятиденний строк після одержання договору. За наявності заперечень щодо окремих умов договору сторона, яка одержала проект договору, складає протокол розбіжностей, про що робиться застереження у договорі, та у двадцятиденний строк надсилає другій стороні два примірники протоколу розбіжностей разом з підписаним договором. Сторона, яка одержала протокол розбіжностей до договору, зобов'язана протягом двадцяти днів розглянути його, в цей же строк вжити заходів для врегулювання розбіжностей з другою стороною та включити до договору всі прийняті пропозиції, а ті розбіжності, що залишились неврегульованими, передати в цей же строк до суду, якщо на це є згода другої сторони. У разі досягнення сторонами згоди щодо всіх або окремих умов, зазначених у протоколі розбіжностей, така згода повинна бути підтверджена у письмовій формі (протоколом узгодження розбіжностей, листами, телеграмами, телетайпограмами тощо). У разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України.

Частиною 1 статті 640 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

Пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття (ст.641 Цивільного кодексу України).

В силу ст.642 Цивільного кодексу України відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Відповідь про згоду укласти договір на інших, ніж було запропоновано, умовах є відмовою від одержаної пропозиції і водночас новою пропозицією особі, яка зробила попередню пропозицію (ст.646 Цивільного кодексу України).

Як встановлено вище, позивачем було направлено на адресу відповідача для погодження та підписання проект Договору №010117/04, в якому визначено розмір плати за використання об'єкту розміщення в сумі 1 000,00 грн. Тобто, позивач зробив відповідачу пропозицію укласти договір (оферту).

Твердження позивача про те, що відповідачем не направлялися до нього листи щодо незгоди із запропонованою ціною сервітуту (а.с.56-67 т.1), судова колегія визнає обґрунтованими, оскільки відповідачем не надано та матеріали справи не містять доказів направлення та відповідно отримання позивачем даних листів.

В той же час, матеріали справи також не містять належних та допустимих доказів повної та безумовної відповіді відповідача про прийняття (акцепт) адресованої йому пропозиції укласти договір, тобто акцептування відповідачем оферти позивача.

Стосовно посилань позивача на те, що відповідачем було здійснено дії відповідно до вказаних у пропозиції умов Договору №010117/04, які засвідчують його бажання укласти даний Договір, і які є прийняттям пропозиції, судова колегія зазначає наступне.

Частиною 2 статті 642 Цивільного кодексу України визначено, що якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

В матеріалах справи відсутні будь-які докази виконання відповідачем саме вказаних у пропозиції умов Договору №010117/04, зокрема, розміщення своїх телекомунікаційних мереж чи сплати відповідних сум грошей.

Більше того, як свідчать наявні в матеріалах справи платіжні доручення №594 від 27.06.2017, №969 від 13.10.2017 та №1088 від 10.11.2017 відповідач продовжував здійснювати оплату саме за Договором №0101116/04 та на рахунок зазначений в останньому, який припинив свою дію (а.с.68-70 т.1). При цьому, в Договорі №010117/04 зазначений інший рахунок для здійснення оплат.

Тобто оплата за даними платіжними дорученнями не може свідчити про вчинення відповідачем дій відповідно до вказаних у пропозиції умов Договору №010117/04, які б засвідчували його бажання на укладання останнього.

Також, надання відповідачем телекомунікаційних послуг мешканцям в зазначеному вище будинку не може свідчити про вчинення ним дій до вказаних у пропозиції умов Договору №010117/04, які б засвідчували його бажання на укладання останнього, оскільки матеріали справи не містять як доказів розміщення відповідачем обладнання відповідно до вказаних саме у пропозиції умов Договору №010117/04 так і доказів демонтування обладнання, яке було розміщене на підставі Договору №010116/04.

Оскільки позивачем не надано суду належних та допустимих доказів на спростування викладених вище висновків, судова колегія вважає, що судом першої інстанції безпідставно визнано Договір №010117/04, датований 01.01.2017, укладеним та відповідно задоволено позовні вимоги в частині стягнення основного боргу за не наладжене виконання відповідачем умов Договору №010117/04.

Таким чином, враховуючи в даному випадку сукупність встановлених вище фактів та положення ст.ст.76-79, 86 ГПК України, судова колегія дійшла до висновку, що Договір №010117/04, датований 01.01.2017, є неукладеним, а отже є таким, що не створює юридичних наслідків для сторін.

З огляду на викладене, позовні вимоги в частині стягнення основного боргу за не належне виконання відповідачем умов Договору №010117/04 судовою колегією визнаються не обґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Стосовно позовних вимог про стягнення з відповідача пені, 3% річних та інфляційних втрат, судова колегія вважає, що позовні вимоги в цій частині також не підлягають задоволенню, оскільки за своєю правовою природою є похідними від основної позовної вимоги.

Відповідно до ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доказів, які б спростовували вище встановлені та зазначені судом обставини, учасниками справи не надано.

Враховуючи вищевикладене, судова колегія приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - скасуванню; в задоволенні позовних вимог слід відмовити у повному обсязі.

Судові витрати на підставі ст.129 ГПК України покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. ст.123, 126, 129, 252, 255, 263, 267, 269-271, 273, 275, 277, 281-285 та Розділом ХІ Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд -

П О С Т А Н О В И В :

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Пролайн ТМ" на рішення Господарського суду міста Києва від 11.12.2017 у справі №910/21462/17 задовольнити.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 11.12.2017 у справі №910/21462/17 скасувати та прийняти нове судове рішення, яким відмовити Об'єднанню співвласників багатоквартирного будинку "Простір" в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

3.Стягнути з Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Простір" (02091, м. Київ, Харківське шосе, 58-А; код ЄДРПОУ 32488759) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Пролайн ТМ" (02121, м. Київ, вул. Декабристів, 6-Б; код ЄДРПОУ 33495154) витрати по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги у розмірі 2 400 (дві тисячі чотириста) грн 00 коп.

4.Видачу відповідного наказу доручити Господарському суду міста Києва.

5. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

6. Касаційна скарга на судове рішення подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, що оскаржується, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

7.Повернути до Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/21462/17.

Повний текст судового рішення складено 28.02.2018

Головуючий суддя М.Л. Яковлєв

Судді О.В. Тищенко

Л.В. Чорна