Ухвала

від 28.02.2018 по справі 21/44

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний

Суд

УХВАЛА

28 лютого 2018 року

м. Київ

справа № 21/44

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

О. О. Мамалуй - головуючий, В. В. Білоус, С. В. Жуков

розглянувши матеріали заяви приватного нотаріуса Ткаченко Юлії Валентинівни

про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 30.11.2017р.

у складі колегії суддів: І.П. Ходаківська - головуючий, О.І. Поляк, В.В. Корсак

та постанови Київського апеляційного господарського суду від 01.08.2017р.

у складі колегії суддів: О.В. Агрикова - головуючий, Ю.Л. Власов, М.Г. Чорногуз

за позовом Кабінету Міністрів України

до

1. Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Надра України";

2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Медінвесттрейд";

3. Новопетрівської сільської ради;

4. Комунального підприємства Київської обласної ради "Вишгородське бюро технічної інвентаризації";

5. Товариства з обмеженою відповідальністю "Танталіт"

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача

1. Фонд державного майна України;

2. Міністерство екології та природних ресурсів України;

3. Державне управління справами;

4. Приватний нотаріус Ткаченко Юлія Валентинівна

за участю прокуратури міста Києва

про визнання недійсним договору та свідоцтва про право власності

ВСТАНОВИВ:

14.12.2017р. приватний нотаріус Ткаченко Ю. В. подала до Верховного Суду України заяву про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 30.11.2017р. та постанови Київського апеляційного господарського суду від 01.08.2017р. у справі №21/44, яка 31.01.2018р. надійшла до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06.02.2018р. задоволено заяву судді Ткаченко Н.Г. від 05.02.2018р. про самовідвід у розгляді заяви приватного нотаріусу Ткаченко Ю. В. про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 30.11.2017р. та постанови Київського апеляційного господарського суду від 01.08.2017р. у справі №21/44.

За результатами повторного автоматизованого розподілу судової справи визначено наступний склад колегії суддів: О.О. Мамалуй - головуючий, В.В. Білоус, С.В. Жуков, що підтверджується протоколом від 13.02.2018р.

Згідно з пп. 1 п. 1 Розділу ХІ "Перехідні положення" ГПК України в редакції, яка діє з 15.12.2017р., заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України у господарських справах, які подані та розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного господарського суду та розглядаються спочатку колегією у складі трьох або більшої непарної кількості суддів за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. Такі заяви розглядаються без повідомлення та виклику учасників справи, за винятком випадку, коли суд з огляду на обставини справи ухвалить рішення про інше.

Перевіривши доводи заяви та дослідивши додані до неї матеріали, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що подана заява є необґрунтованою та її доводи не підтверджуються доданими до неї матеріалами з наступних підстав.

Відповідно до ст. 111-16Господарського процесуального кодексу України в редакції, яка діяла до 15.12.2017р., заява про перегляд судових рішень господарських судів може бути подана виключно з підстав, передбачених цією статтею.

Заява приватного нотаріуса Ткаченко Ю. В. про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 30.11.2017р. та постанови Київського апеляційного господарського суду від 01.08.2017р. у справі №21/44 подана з підстав, передбачених п. п. 1, 3 ч. 1 ст.111-16 Господарського процесуального кодексу України в редакції, що діяла до 15.12.2017р. а саме: неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило до ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному в постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

Як доказ неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, до заяви додано копії постанов Вищого господарського суду України від 26.07.2017р. у справі №925/707/16, від 18.07.2017р. у справі №904/9530/16, від 07.06.2017р. у справі №907/1239/15, від 18.07.2017р. у справі №922/1039/15, від 20.06.2017р. у справі №910/2543/16, від 26.09.2017р. у справі №922/4933/13, від 03.10.2017р. у справі №922/886/14, від 03.10.2017р. у справі №914/1374/13, від 04.10.2017р. у справі №904/6475/16, від 17.10.2017р. у справі №921/310/16-г/3, від 24.10.2017р. у справі №05-5-43/1913-49/272-2012, від 24.10.2017р. у справі №4/616, від 07.11.2017р. у справі №905/948/15, від 14.11.2017р. у справі №913/682/16, від 16.04.2013р. у справі №5024/838/2012, від 10.06.2015р. у справі №925/2349/14, від 24.06.2014р. у справі №910/18227/13, від 12.11.2014р. у справі №911/4619/13, від 15.02.2011р. у справі №12/127/10, від 27.04.2016р. у справі №910/25409/15, від 25.02.2016р. у справі №910/20853/15, від 05.04.2016р. у справі №910/23344/15, від 29.11.2017р. у справі №910/21387/16, від 06.09.2017р. у справі №910/6052/16, від 08.08.2017р. у справі №921/1289/13-г/7, від 08.08.2017р. у справі №905/904/16, від 26.12.2016р. у справі №922/2681/16, від 31.01.2017р. у справі №908/2364/14, від 23.05.2017р. у справі №917/1359/16 та копію ухвали Вищого господарського суду України від 06.11.2017р. у справі №924/604/17, у яких, на думку заявника, по-іншому, ніж в оскаржуваній постанові, застосовано норми матеріального права.

У постанові Вищого господарського суду України від 30.11.2017р. у справі №21/44, про перегляд якої заявляє приватний нотаріус Ткаченко Ю. В., суд залишив без змін постанову апеляційного господарського суду, якою позовні вимоги Кабінету Міністрів України задоволено частково: визнано недійсним договір міни, зареєстрований в реєстрі за №139 від 25.09.2007р.; визнано недійсними договори купівлі-продажу від 19.11.2007р.; в задоволенні решти позовних вимог відмовлено. В частині позовних вимог до ТОВ "Медінвесттрейд" провадження у справі припинено. Пославшись на ст. 145 ГК України суд врахував встановлені апеляційним господарським судом обставини з приводу того, що рішення про зміну правового режиму спірного майна не приймалось. З огляду на це, та враховуючи встановлені обставини, Вищий господарський суд України погодився з висновками господарського суду апеляційної інстанції, що відповідно до ч. 4 ст. 293 Господарського кодексу України передане за спірними договорами майно не може бути об`єктом міни, а тому спірний договір міни від 25.09.2007р. слід визнати недійсним на підставі ст. ст. 203, 215 Цивільного кодексу України. Погоджуючись з наявністю підстав для визнання недійсними договорів купівлі-продажу від 19.11.2007р, суд врахував, що відбулось відчуження майна особою, яка фактично не була його власником.

Зважаючи на те, що спірне рішення виконавчого комітету Новопетрівської сільської ради від 25.09.2007р. №185 було прийнято на підставі Розпорядження № 521-р від 11.07.2007р. Кабінету Міністрів України "Про передачу майна до статутного капіталу НАК "Надра України" (із змінами та доповненнями, внесеними розпорядженням Кабінету Міністрів України від 25.07.2007 за № 585-р), яке на час прийняття рішення було чинне, беручи до уваги норми п. 6 Положення про дер жавну реєстрацію права власності на неру хоме майно, Вищий господарський суд України у постанові від 30.11.2017р. зазначив, що суд апеляційної інстанції правомірно відмовив у позовній вимозі про скасування рішення виконавчого комітету Новопетрівської сільської ради від 25.09.2007р. за №185, оскільки воно прийняте у відповідності з нормами чинного законодавства.

Враховуючи встановлені обставини щодо того, що рішення, яким погоджено видати свідоцтво про право власності ТОВ "Медінвесттрейд" на будинок №123-а та майно комплексу відпочинку "Пуща-Водиця" урочища "Межигір`я, не приймалось, суд погодився з відмовою у задоволенні такої позовної вимоги.

Погоджуючись з відмовою у позові в частині визнання недійсним свідоцтва про право власності НАК "Надра України" від 25.09.2007р. серії САВ №439903 та САВ №439904 та свідоцтв про право власності на ці ж об`єкти, видані ТОВ "Медінвесттрейд" (й іншим особам), колегія суддів послалась на п. 6 Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України № 6/5 від 28.01.2003р.

Колегія суддів визнала правомірним припинення провадження у справі в частині вимог заявлених до ТОВ "Медінвесттрейд" на підставі п. 6 ст. 80 ГПК України у зв`язку із визнанням його банкрутом та відсутністю відомостей про правонаступництво.

При цьому, враховуючи доводи НАК "Надра України" про те, що вона та органи державної влади до 2014 року фактично були позбавлені можливості оскарження судових актів у даній справі, що скаржникові не було відомо про те, що Фондом державного майна України майно резиденції "Межигір'я" до активів держави на виконання постанови Верховної Ради України від 24.02.2014р. за № 4189 "Про повернення урядової резиденції "Межигір'я" у державну власність" не приймалося, і про дану обставину стало відомо лише з Єдиного державного реєстру судових рішень, оскільки вона не була учасником відповідної справи, з огляду на положення Закону України "Про очищення влади", постанови Верховної Ради України "Про повернення урядової резиденції "Межигір'я", Вищий господарський суд України погодився з висновками суду апеляційної інстанції, що наведені доводи у клопотанні про відновлення строку подання касаційної скарги зумовлені особливими та непереборними обставинами, які виправдовують втручання у принцип res judicatа, з урахуванням того, що національне законодавство, зокрема Господарський процесуальний кодекс України, не обмежує дискреційні повноваження судів стосовно часу та підстав для поновлення строків на касаційне оскарження судових рішень. При цьому суди послались на ст. 9 Конституції України, ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини.

Відхиляючи доводи скаржника про те, що постанова апеляційної інстанції про задоволення позову прийнята з порушенням ст. 1 Господарського процесуального кодексу України та не призведе до поновлення порушеного права, колегія суддів послалась на ст. 55 Конституції України, ст. ст. 15, 16 Цивільного кодексу України.

У постановах Вищого господарського суду України від 26.07.2017р. у справі №925/707/16, від 18.07.2017р. у справі №904/9530/16, від 07.06.2017р. у справі №907/1239/15, від 18.07.2017р. у справі №922/1039/15, від 20.06.2017р. у справі №910/2543/16, від 26.09.2017р. у справі №922/4933/13, від 03.10.2017р. у справі №922/886/14, від 03.10.2017р. у справі №914/1374/13, від 04.10.2017р. у справі №904/6475/16, від 17.10.2017р. у справі №921/310/16-г/3, від 24.10.2017р. у справі №05-5-43/1913-49/272-2012, від 24.10.2017р. у справі №4/616, від 07.11.2017р. у справі №905/948/15, від 14.11.2017р. у справі №913/682/16 та в ухвалі від 06.11.2017р. у справі №924/604/17, посилаючись на ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" та на практику Європейського суду з прав людини, суди приходили до висновків про відсутність підстав для відновлення процесуальних строків скаржникам з огляду на недоведеність поважності причин пропуску.

У постанові від 10.06.2015р. у справі №925/2349/14, залишаючи без змін постанову апеляційного господарського суду, якою у задоволенні позову заступника прокурора про визнання недійсним з моменту вчинення договору купівлі-продажу від 10.11.2014р. та про зобов'язання повернути все одержане за договором купівлі-продажу від 10.11.2014р. відмовлено, Вищий господарський суд України врахував встановлені обставини щодо того, що продане майно не є об'єктом державної власності.

У постанові від 12.11.2014р. у справі №911/4619/13 Вищий господарський суд України, залишаючи без змін судові рішення в частині визнання незаконним та скасування рішення виконавчого комітету Ревненської сільської ради №22 від 22.02.2010р. "Про оформлення права власності на вбудовані нежитлові приміщення", визнання за позивачем права власності на вбудовані нежитлові приміщення, витребування з незаконного володіння нежитлові приміщення та стягнення з Ревненської сільської ради на користь позивача 109 313 грн. 25 коп. доходу від безпідставно набутого майна та 8 713 грн. 96 коп. судового збору, посилаючись на ст. ст. 316, 321, 328, 392 ЦК України, ст. 25 Закону України "Про власність", ст. 85 ГК України, Положення про порядок передачі державного майна, Положення про порядок передачі в комунальну власність державного житлового фонду, виходив із доведеності позивачем наявності у нього суб'єктивного права на спірне майно.

У справах №910/20853/15, №910/23344/15, №910/25409/15 господарські суди, посилаючись на ст. ст. 203, 215 ЦК України, дійшли висновків про відсутність підстав для визнання недійсними оспорюваних договорів купівлі-продажу цінних паперів, оскільки позивачами не доведено в чому полягає порушення їхніх прав та законних інтересів.

У справах №910/21387/16 та №921/1289/13-г/7 Вищий господарський суд України, переглядаючи судові рішення щодо стягнення коштів, пославшись на ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та на ст. ст. 111-5, 111-7 ГПК України, вказав, що процедури перегляду судових рішень повинні відповідати вимогам ст. 6 Конвенції.

У постановах від 08.08.2017р. №905/904/16, від 06.09.2017р. у справі №910/6052/16, Вищий господарський суд України, відмовляючи в задоволені касаційних скарг, послався на відсутність згідно ст. 111-7 ГПК України повноважень щодо переоцінки фактичних обставин справи.

У справах №922/2681/16, №908/2364/14 та №917/1359/16 Вищий господарський суд України погодився з висновками попередніх судових інстанцій про відхилення заяви про збільшення позовних вимог з посиланням на норми ст. 22 ГПК України.

Вищий господарський суд України у справі №5024/838/2012 про визнання недійсними рішень загальних зборів погодився з висновками, що створення товариства на базі державного майна здійснено у відповідності та на виконання наказів ФДМ України, а у справі №910/18227/13 про направлення суми чистого прибутку до Державного бюджету України погодився з судами про відсутність у відповідача обов'язку відраховувати не менше 30 % чистого прибутку товариства на виплату дивідендів.

У постанові від 15.02.2011р. у справі №12/127/10 Вищий господарський суд України судові рішення скасував, а справу направив на новий розгляд з огляду на неповне з'ясування всіх обставин справи при розгляді спору про стягнення коштів за електроенергію.

Як доказ невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному в постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, до заяви додано копію рішення Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 13.09.2006р. у справі №6-26370кс04, копії постанов Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 01.11.2017р. у справі №918/553/16, від 13.07.2016р. у справі №3-774гс16, від 13.04.2016р. у справі №3-304гс16, від 07.11.2006р. у справі №3-3756к06, від 30.11.2016р. у справі №910/31110/15, копію постанов Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 08.11.2017р. у справі №2-1430/2006, від 18.09.2013р. у справі №6-95цс13, копію постанови Судової палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України від 16.08.2017р. у справі №2-799/09, копію постанови Судових палат в адміністративних справах, у цивільних та господарських справах Верховного Суду України від 11.11.2014р. у справі №21-405а14, копію постанов Судової палати у цивільних та в адміністративних справах Верховного Суду України від 19.11.2014р. у справі №6-170цс14, від 29.10.2014р. у справі №6-164цс14, копію постанови Верховного Суду України від 10.10.2011р. у справі №3-104гс11.

У рішенні Верховного Суду України від 13.09.2006р. у справі №6-26370кс04 суд, скасовуючи рішення судів першої та апеляційної інстанції та відмовляючи у задоволенні позову, посилаючись на ст. ст. 30, 80 ЦПК України, зазначив, що суд першої інстанції не навів обґрунтування причин пропуску позовної давності.

У постанові Верховного Суду України від 01.11.2017р. у справі №918/553/16 суд, скасовуючи постанову Вищого господарського суду України, зазначив, що останній здійснив переоцінку обставин у спорі про усунення перешкод у користуванні будівлею церкви.

У постановах Верховного Суду України від 08.11.2017р. у справі №2-1430/2006, від 16.08.2017р. у справі №2-799/09 та від 13.07.2016р. у справі №3-774гс16 суд вказував на відсутність підстав для відновлення пропущеного процесуального строку на оскарження судових рішень.

У постанові Верховного Суду України від 13.04.2016р. у справі №3-304гс16 щодо визнання недійсним договору поруки суд, пославшись на практику ЄСПЛ, скасував постанову Вищого господарського суду України у зв'язку з безпідставним скасуванням судових рішень попередніх інстанцій та направленням справи на новий розгляд.

У постанові Верховного Суду України від 10.10.2011р. у справі №3-104гс11 суд, пославшись на ст. ст. 15, 16, 115, 216 ЦК України, зазначив про передчасність висновків про те, що права та інтереси ФДМУ порушені. А у постанові від 30.11.2016р. у справі №910/31110/15 суд скасовуючи постанову Вищого господарського суду України від 26.07.2016р. та залишаючи в силі постанову Київського апеляційного господарського суду від 06.06.2016р. зазначив, що оцінюючи обставини стосовно доводів позивача щодо порушення його прав як власника цінних паперів емітента, а також кредитора в межах справи про банкрутство ТОВ "ХК"Київінвестбуд", суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що порушення прав та охоронюваних законом інтересів позивача (як інвестора, як власника облігацій, як позикодавця) відбулося не внаслідок укладення між відповідачами оспорюваних договорів купівлі-продажу, а у зв'язку з невиконання ТОВ ХК Київінвестбуд власних зобов'язань за цінними паперами, однак зазначені обставини не є підставою для визнання правочинів недійсними.

У постанові від 07.11.2006р. у справі №3-3756к06 Верховний Суд України зазначив про обґрунтованість висновків місцевого господарського суду про те, що позивач є власником майна та про наявність підстав для визнання за ним права власності згідно ст. 25 Закону України "Про власність", ст. 115 ЦК України та ст. 86 ГК України.

У постанові Верховного Суду України від 11.11.2014р. у справі №21-405а14, переглядаючи рішення щодо визнання протиправним та скасування рішення Київради "Про передачу земельних ділянок кооперативу", суд зазначив, що обраний позивачем спосіб захисту порушених прав не забезпечує їх реального захисту.

У постанові Верховного Суду України від 18.09.2013р. у справі №6-95цс від 13 19.11.2014р. у справі №6-170цс від 14 29.10.2014р. у справі №6-164цс14 суд вказав, що норма ч. 1 ст. 216 ЦК України не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було відчужене третій особі.

Верховний Суд зазначає, що під судовими рішеннями у подібних правовідносинах слід розуміти такі, де тотожними є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове правове регулювання спірних відносин.

Порівняння змісту зазначених постанов свідчить про відсутність неоднакового застосування касаційною інстанцією норм матеріального права у зазначених справах чи невідповідності рішення суду касаційної інстанції викладеному в постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права з огляду на наявність різних встановлених обставин, різних підстав та змісту позовних вимог. Доводи заяви приватного нотаріуса Ткаченко Ю. В. фактично зводяться до висновків про різну оцінку судами доказів по справах з різними фактичними обставинами.

Таким чином, передбачені ст.111-21 ГПК України підстави для відкриття провадження у справі №21/44 відсутні.

Керуючись пп. 1 п. 1 Розділу ХІ "Перехідні положення" ГПК України в редакції, яка діє з 15.12.2017р., ст. 111-16, 111-21 ГПК України в редакції, яка діяла до 15.12.2017р., Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду

УХВАЛИВ:

1. Відмовити у допуску справи №21/44 до провадження Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.

2. Копію ухвали разом із копією заяви надіслати особам, які беруть участь у справі.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя О. О. Мамалуй

Суддя В. В. Білоус

Суддя С. В. Жуков