Рішення

від 21.02.2018 по справі 914/1589/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.02.2018р. Справа №914/1589/17

За позовом: ОСОБА_1, м. Люблін, Республіка Польща

до відповідача-1: Спільного українсько-польського підприємства у формі Товариства з обмеженою відповідальністю "Гермес-Україна", м. Львів

до відповідача-2: ОСОБА_2, м. Львів

до третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: ОСОБА_3, м. Львів

про визнання недійсною довіреності

Суддя Мороз Н.В.

Суддя Ділай У.І.

Суддя Мазовіта А.Б.

При секретарі М.Бурак

Представники:

Від позивача: ОСОБА_4

Від відповідача-1: Сенів Т. В.

Від відповідача-2: н/з

Від третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: ОСОБА_6

Присутні: ОСОБА_7

Суть спору:

Позовну заяву подано ОСОБА_1, м. Люблін, Республіка Польща до відповідача-1 Спільного українсько-польського підприємства у формі Товариства з обмеженою відповідальністю "Гермес-Україна", м. Львів, до відповідача-2: ОСОБА_2, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_3 про визнання недійсною довіреності.

Ухвалою суду від 03.08.2017р. порушено провадження у справі та призначено до розгляду в засіданні на 31.08.2017р.

Для об'єктивного та всестороннього вирішення спору, 31.08.2017р. та 12.09.2017р. розгляд справи відкладався з підстав, зазначених у відповідних ухвалах.

Ухвалою суду від 03.10.2017р. призначено колегіальний розгляд справи у складі трьох суддів у зв'язку з тим, що за предметом спору справа потребує детального розгляду та об'єктивної оцінки зібраних у ній документальних доказів.

Ухвалою від 05.10.2017р. розгляд справи призначено до розгляду у складі колегії на 24.10.2017 року.

24.10.2017р. та 16.11.2017р. розгляд справи відкладався з підстав, зазначених у відповідних ухвалах.

У зв'язку з перебуванням у відпустці судді Гоменюк З.П., внаслідок автоматичного розподілу виведено зі складу колегії суддю Гоменюк З.П. та введено в колегію суддю Ділай У.І., що підтверджується протоколом автоматичної зміни складу колегії суддів від 27.11.2017р.

Ухвалою суду від 27.11.2017р. залучено до участі у справі в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ОСОБА_3 та відкладено розгляд справи на 11.12.2017р.

Ухвалою суду від 11.12.2017р. виключено зі складу третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_2 та залучено його до участі у справі в якості відповідача-2. Цією ж ухвалою задоволено клопотання позивача про витребування доказів та відкладено розгляд справи на 29.01.2018р.

15.12.2017р. набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", відповідно до положень якого Господарський процесуальний кодекс України було викладено у новій редакції. Згідно з п. 9 ч. 1 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України, справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких порушено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. Відповідно ч. 1 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України, господарське судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку наказного провадження або позовного провадження (загального або спрощеного).

Ухвалою від 29.01.2018р. суд закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті в судовому засіданні.

12.02.2018р. в судовому засіданні оголошено перерву до 21.02.2018р., про що представники сторін та третьої особи ознайомлені під розписку.

В судових засіданнях представник позивача позов підтримав з мотивів, зазначених у позовній заяві, заявах на виконання вимог ухвал суду та додаткових поясненнях. Ствердив, зокрема, про порушення корпоративних прав позивача як учасника товариства, а саме: права на участь у загальних зборах товариства, права на управління справами товариства, права на визначення основних напрямів діяльності товариства, права на затвердження правочинів на відчуження приміщення, права на отримання прибутку від діяльності товариства. Покликається на позицію Верховного Суду України, викладену в постановах від 21.01.2015 у справі N 911/2089/14, від 01.07.2015 у справі N 911/2435/14, про те, що акціонер (учасник) товариства може оспорити у господарському суді договір, вчинений господарським товариством, якщо обґрунтує відповідні позовні вимоги порушенням його корпоративних прав. Свої позовні вимоги мотивує тим, що йому належить 84,18% у статутному капіталі відповідача-1. Відповідно до п. 10.4 Статуту ТзОВ "Гермес-Україна", діяльність дирекції очолює генеральний директор, який призначається зборами засновників. Договори, пов'язані з придбанням або відчуженням нерухомості або транспортних засобів на суму понад 10 000 гривень або еквівалентну суму, генеральний директор має право укладати лише після погодження зборів учасників. Однак, без відома та участі позивача 18.04.2008 р. та 20.10.2008 р. невідомими особами начебто були проведені загальні збори. Рішенням позачергових Загальних зборів учасників ТзОВ "Гермес- Україна", що оформлене протоколом № 18 від 18.04.2008 р., було вирішено: "Для прискорення продажу промислового корпусу за адресою: АДРЕСА_1 уповноважити п. ОСОБА_9. виписати нотаріально завірене доручення на п. ОСОБА_2., який погодився взяти на себе клопотання по підготовці документів на об'єкт". Рішенням позачергових Загальних зборів учасників ТзОВ "Гермес-Україна", що оформлене протоколом № 19 від 20.10.2008 р., було вирішено: "Надати п. ОСОБА_2., що діє згідно довіреності та в інтересах товариства, згоду на продаж приміщення промислового корпусу за адресою: АДРЕСА_1, яке належить СП ТзОВ Геремес-Україна на підставі права власності, та призначити йому винагороду за виконану роботу". Рішенням господарського суду Львівської області від 19.04.2017 р. у справі №914/240/17 за позовом ОСОБА_1 до СУПП ТзОВ "Гермес-Україна " про визнання недійсним рішень загальних зборів, зазначені рішення загальних зборів були визнані недійсними. Рішення не оскаржувалось і набрало законної сили.

Однак, визнані недійсними рішення загальних зборів невстановлені особи встигли реалізувати. 22.04.2008р. невстановленими особами було підроблено довіреність, видану начебто від імені ТзОВ "Гермес-Україна", що була посвідчена приватним нотаріусом Яворівського районного нотаріального округу Львівської області Дудою С.Б., на представництво гр. ОСОБА_2 прав та інтересів ТзОВ "Гермес-Україна". Відповідно до умов цієї довіреності, ТзОВ "Гермес-Україна", в особі Генерального директора ОСОБА_9, уповноважило ОСОБА_2 представляти інтереси товариства і бути представником товариства з усіма необхідними повноваженнями в усіх державних, громадських, господарських та інших органах, установах і організаціях незалежно від підпорядкованості, форм власності, галузевої належності, зокрема, представляти інтереси товариства з питань відчуження належного йому приміщення, укладати всі передбачені законом договори по управлінню і розпорядженню даним приміщенням, проводити розрахунки по укладених договорах. Однак, генеральний директор ОСОБА_9 довіреності не підписувала і не могла підписати, оскільки перебувала за межами України. У ході кримінального провадження було проведено почеркознавчу експертизу і висновком експерта встановлено, що підписи на довіреності від імені ОСОБА_9 виконані не нею, а відтиск печатки на довіреності виконаний не печаткою товариства. Тим не менш, приміщення у АДРЕСА_1, вартістю, згідно із витягом, 308579 грн., було відчужено.

Вважає, що оспорювана довіреність порушує корпоративні права позивача, як учасника товариства, щодо управління справами товариства, розподілу прибутку (з одержанням своєї частки за рахунок майна товариства) від господарської діяльності товариства.

Представник відповідача-1 в судове засідання з'явився. Позовні вимоги визнав, посилаючись на те, що згідно норм господарського процесуального кодексу відповідач має право визнати позов повністю або частково.

Представник відповідача-2 в судове засідання не з'явився, причин неявки суду не повідомив. Клопотаннями від 02.10.2017р., 13.11.2017р. та 22.11.2017р. просить суд про залишення позову без розгляду. Зазначені клопотання мотивовано тим, що до порушення провадження у даній справі господарським судом Львівської області, ще 23.06.2017 р. ОСОБА_1 звернувся у Сихівський районний суд із аналогічними вимогами, за якими було відкрито провадження 03.07.2017 р. (справа №464/4365/17 за позовом ОСОБА_1 до спільного Українсько-Польського підприємства у формі ТзОВ Гермес-Україна та до ОСОБА_2, про визнання недійсною довіреності від 22.04.2008 р. на представництво прав та інтересів Спільного українсько-польського підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю Гермес-Україна , виданої на ім'я ОСОБА_2, посвідченої приватним нотаріусом Яворівського районного нотаріального округу Львівської області Дудою Світланою Богданівною та зареєстрованою в реєстрі за № 759). Заявою від 26.01.2018р. просить застосувати наслідки спливу позовної давності, оскільки, на думку відповідача-2, між днем коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про оскаржувану довіреність і днем звернення з позовом до господарського суду пройшло більше 3 років, так як у провадженні Залізничного районного суду м. Львова знаходилась цивільна справа за позовом учасника спільного Українсько-Польського підприємства у формі ТзОВ Гермес-Україна ОСОБА_10 до ОСОБА_3 за участю третіх осіб - ОСОБА_9 та ОСОБА_1 про визнання недійсним договору купівлі-продажу приміщення промислового корпусу №2, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 від 23.10.2008р. Як зазначено відповідачем-2, у ході розгляду цивільної справи всесторонньо досліджувалися як довіреність, яка є предметом розгляду господарської справи справи №914/1589/17 так і висновки експертиз, якими ОСОБА_1 обгрунтовує позовні вимоги. 02.09.2013р. Залізничним районним судом м. Львова прийнято заочне рішення по вказаній цивільній справі, де зазначено про те, що треті особи та їх представники в судове засідання не з'явились, хоча про день та час розгляду справи повідомлялися у встановленому законом порядку. Таким чином відповідач-2 вважає, що позивач, будучи повідомлений про розгляд Залізничним районним судом м. Львова справи, мав усі можливості для того, щоб дізнатися про оскаржувану довіреність від 22.04.2008р. принаймні 02.09.2013р.

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача в судове засідання з'явився. Дав пояснення по суті спору, проти позовних вимог заперечив, пояснивши, що ОСОБА_3 є власником приміщення, котре знаходиться за адресою АДРЕСА_1, набувши його на законних підставах добросовісно. Клопотанням від 29.01.2018р. просить закрити провадження у справі з тих підстав, що даний спір не може розглядатися господарським судом.

Розглянувши матеріали справи в їх сукупності, заслухавши пояснення представників сторін та третьої особи, оцінивши докази у їх сукупності, створивши у відповідності до ст. 13 ГПК України сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, суд встановив:

Спільне Українсько-Польське підприємство у формі Товариства з обмеженою відповідальністю "Гермес-Україна" (відповідач-1) діє на підставі статуту з урахуванням змін, зареєстрованих 29.06.1999 р.. Доказів існування пізнішої редакції статуту станом на час існування спірних відносин суду не надано.

Згідно п. 4.1 статуту, для забезпечення господарської діяльності товариства формується статутний фонд у розмірі 242 000, 00 грн.

Відповідно до п. 4.2 статуту, статутний фонд формується за рахунок внесків учасників: ОСОБА_9 - 29 100, 00 грн., що становить 12,02% статутного фонду товариства; ОСОБА_10 - 9 187, 00 грн., що становить 3,80 % статутного фонду товариства; ОСОБА_1 - 63 413, 76 доларів США, що становить 84,18% статутного фонду товариства.

Згідно п. 10.4 Статуту ТзОВ "Гермес-Україна", діяльність дирекції очолює генеральний директор, який призначається зборами засновників. Договори, пов'язані з придбанням або відчуженням нерухомості або транспортних засобів на суму понад 10 000, 00 гривень або еквівалентну суму, генеральний директор має право укладати лише після погодження зборів учасників.

02.04.1998р. між Головним заводом "Львівське об'єднання радіотехнічної апаратури" ("ЛОРТА"), в особі ліквідаційної комісії з однієї сторони, та ТзОВ "Гермес-Україна" було укладено договір купівлі-продажу приміщення промислового комплексу № 2, загальною площею, 2728,5 кв.м., яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. Згідно з Витягом з реєстру права власності на нерухоме майно від 26.10.2007 р., вартість цього приміщення становить 308579 грн.. Виходячи з цього, позивач вважає, що відчуження цього приміщення на підставі п. 10.4. статуту ТзОВ Гермес-Україна вимагає погодження зборів учасників товариства. Водночас, зміст п. 10.4. статуту товариства свідчить про те, що право генерального директора самостійно (без погодженням із зборами учасників) укладати договори, пов'язані з придбанням або відчуженням нерухомості або транспортних засобів, обмежено не оціночною вартістю такого майна, а сумою відповідного договору.

ОСОБА_1 (позивач) є учасником Спільного українсько-польського підприємства у формі Товариства з обмеженою відповідальністю "Гермес-Україна" (відповідач-1), якому належить частка в статутному капіталі товариства у розмірі 84,179%, що еквівалентно 203 713, 00 грн. Керівником підприємства відповідача-1 є ОСОБА_9. Зазначене відповідає відомостям Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань.

18.04.2008р. зборами учасників Спільного українсько-польського підприємства у формі Товариства з обмеженою відповідальністю "Гермес-Україна" прийнято рішення, оформлене протоколом № 18 від 18.04.2008р., про те, що для прискорення продажу приміщення промислового корпусу № 2, загальною площею 2 728, 5 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, уповноважити ОСОБА_9 виписати нотаріально завірене доручення на ОСОБА_2, який погодився взяти на себе клопотання по підготовці документів на об'єкт.

22.04.2008р. від імені Спільного українсько-польського підприємства у формі Товариства з обмеженою відповідальністю "Гермес-Україна" видано довіреність, посвідчену приватним нотаріусом Яворівського районного нотаріального округу Львівської області Дудою Світланою Богданівною та зареєстровану в реєстрі за № 749.

Відповідно до умов цієї довіреності, Спільне українсько-польське підприємство у формі товариства з обмеженою відповідальністю "Гермес-Україна", в особі Генерального директора ОСОБА_9, уповноважило ОСОБА_2 представляти інтереси Спільного українсько-польського підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю "Гермес-Україна" та бути представником товариства з усіма необхідними повноваженнями в усіх державних, громадських, господарських та інших органах, установах і організаціях незалежно від підпорядкованості, форм власності, галузевої належності, зокрема, представляти інтереси товариства з питань відчуження належного йому приміщення промислового корпусу № 2 (два), загальною площею 2 728, 5 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, укладати всі передбачені законом договори по управлінню і розпорядженню даним приміщенням, проводити розрахунки по укладених договорах.

Пізніше, зборами учасників Спільного українсько-польського підприємства у формі Товариства з обмеженою відповідальністю "Гермес-Україна" було прийнято рішення, оформлене протоколом Зборів учасників товариства № 19 від 20.10.2008р., надати ОСОБА_2, що діє згідно довіреності та в інтересах Товариства, згоду на продаж приміщення промислового корпусу № 2, загальною площею 2728,5 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3, яке належить Спільному українсько-польському підприємству у формі Товариства з обмеженою відповідальністю "Гермес-Україна" на підставі права власності, та призначити йому винагороду за виконану роботу.

23.10.2008 р. на підставі вказаної довіреності, ОСОБА_2, діючи від імені власника приміщень - Спільного українсько-польського підприємства у формі Товариства з обмеженою відповідальністю "Гермес-Україна", відчужив приміщення промислового корпусу № 2 (два), загальною площею 2 728, 5 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 на користь ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Гавриловою В. А. й зареєстрованого в реєстрі за № 4246.

Як вбачається з інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майнота Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна від 23.11.2017р., власником приміщення промислового корпусу № 2 (два), загальною площею 2 728, 5 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 є Товариство з обмеженою відповідальністю Теллус Капітал .

31.12.2009р. слідчий СВ Залізничного РВ ЛМУ ГУ МВС України у Львівській області, старший лейтенант міліції Дейнека Н.С., встановивши, що 23.10.2008р. невстановлена особа, маючи намір на заволодіння чужим майном шляхом шахрайства, від імені ОСОБА_2 та ОСОБА_9, уклала договір купівлі-продажу приміщення промислового корпусу АДРЕСА_4, незаконно відчуживши вищевказане приміщення на користь ОСОБА_3, заподіявши Спільному українсько-польському підприємству у формі Товариства з обмеженою відповідальністю "Гермес-Україна" майнову шкоду у розмірі 300 000, 00 грн., прийняв постанову про порушення кримінальної справи та прийняття її до свого провадження.

24.11.2014р. відомості про вказану кримінальну справу внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12014140060003907.

В ході кримінального провадження у вказаній кримінальній справі було призначено та проведено ряд експертиз.

Згідно висновку експерта № 456 від 29.06.2010р. по матеріалах вказаної кримінальної справи, рукописні тексти ОСОБА_9 , розташовані у графах Підпис: першого та другого примірників довіреності, складеної 22.04.2008 р. від імені Спільного українсько-польського підприємства у формі Товариства з обмеженою відповідальністю "Гермес-Україна" на ім'я громадянина ОСОБА_2 і зареєстрованої в реєстрі приватного нотаріуса Яворівського районного нотаріального округу Дуди Світлани Богданівни за № 749, виконані не громадянкою ОСОБА_9, а іншою особою; два підписи від імені ОСОБА_9, розташовані у графах Підпис: першого та другого примірників довіреності, складеної 22 квітня 2008 р. від імені Спільного українсько-польського підприємства у формі Товариства з обмеженою відповідальністю "Гермес-Україна" на ім'я громадянина ОСОБА_2 і зареєстрованої в реєстрі приватного нотаріуса Яворівського районного нотаріального округу Дуди Світлани Богданівни за № 749, виконані не громадянкою ОСОБА_9, а іншою особою.

Згідно висновку експерта № 457 від 15.07.2010р. по матеріалах цієї ж кримінальної справи, сім відбитків круглої печатки Спільного українсько-польського підприємства у формі Товариства з обмеженою відповідальністю "Гермес-Україна", в тому числі й на довіреності від 22.04.2008р. та договорі купівлі-продажу від 23.10.2008р., нанесені не круглою печаткою Спільного українсько-польського підприємства у формі Товариства з обмеженою відповідальністю "Гермес-Україна", експериментальні взірці відбитків якої надано на дослідження.

Як вбачається з матеріалів справи, на момент посвідчення оспорюваної довіреності від 22.04.2008р., та на момент укладення договору купівлі-продажу від 23.10.2008р., керівник Спільного українсько-польського підприємства у формі Товариства з обмеженою відповідальністю "Гермес-Україна" ОСОБА_9 не перебувала на території України, оскільки виїхала за її межі 31.08.2007р., а повернулась в Україну 30.06.2008р., що підтверджується листом Державної прикордонної служби України № 914/1589/17 від 11.12.2017р. (в матеріалах справи).

Судом також встановлено, що ОСОБА_1 звертався з позовом до Спільного українсько-польського підприємства у формі Товариства з обмеженою відповідальністю "Гермес-Україна" про визнання недійсними рішень загальних зборів товариства.

19.04.2017р. господарський суд Львівської області у справі № 914/240/17 за позовом ОСОБА_1 до Спільного українсько-польського підприємства у формі Товариства з обмеженою відповідальністю "Гермес-Україна" про визнання недійсним рішень загальних зборів, встановив, що про скликання 18.04.2008р. та 20.10.2008р. загальних зборів товариства його не було повідомлено, участі в таких зборах він не приймав та відповідних протоколів не підписував, відтак, вважаючи, що вказані рішення, прийняті на зазначених загальних зборах є такими, що грубо порушують його права та охоронювані законом інтереси як учасника товариства, що передбачені, зокрема, Статутом товариства та Законом України "Про господарські товариства", а також те, що мали місце істотні порушення вимог чинного законодавства, а також вимог діючої редакції Статуту товариства щодо процедури скликання та проведення зборів.

У рішенні від 19.04.2017р. по справі №914/240/17, суд зазначив, що зважаючи на те, що оспорювані позивачем рішення Зборів учасників Спільного українсько-польського підприємства у формі Товариства з обмеженою відповідальністю "Гермес-Україна" використано невстановленою особою для відчуження майна товариства поза волею його учасників, в тому числі й ОСОБА_1, відтак, суд вважає його корпоративні права порушеними.

Рішенням від 19.04.2008р. у справі № 914/240/17 господарський суд Львівської області визнав недійсним рішення зборів учасників Спільного українсько-польського підприємства у формі Товариства з обмеженою відповідальністю "Гермес-Україна", оформлені протоколом № 18 від 18.04.2008р. та № 19 від 20.10.2008р.

Зазначене рішення господарського суду Львівської області від 19.04.2008р. у справі № 914/240/17 не оскаржувалось та набрало законної сили.

Згідно ч. 4 ст. 75 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Щодо поданого представником третьої особи клопотання про закриття провадження у справі суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 167 ГК України, корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.

Згідно ч. 1 ст. 88 ГК України та п. а ч. 1 ст. 10 Закону України Про господарські товариства , учасники господарського товариства мають право брати участь в управлінні справами товариства в порядку, визначеному в установчих документах, за винятком випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами.

Відповідно до ч. 1 ст. 58 вказаного Закону, вищим органом товариства з обмеженою відповідальністю є загальні збори учасників. Вони складаються з учасників товариства або призначених ними представників.

Згідно ч. 1 ст. 59, п. "а", "і" ч. 5 ст. 41 Закону України Про господарські товариства , до компетенції зборів товариства з обмеженою відповідальністю належить, зокрема, визначення основних напрямів діяльності товариства, затвердження його планів та звітів їх виконання; затвердження договорів (угод), укладених на суму, що перевищує вказану в статуті товариства.

Відповідно до п. 2 постанови Пленуму Верховного суду України № 13 від 24.10.2008р. "Про практику розгляду судами корпоративних спорів", до підвідомчості господарських судів віднесено справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між господарським товариством та його учасником (засновником, акціонером), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами) господарських товариств, що пов'язані зі створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності цього товариства, крім трудових спорів. При визначенні підвідомчості (підсудності) справ цієї категорії судам необхідно керуватися поняттям корпоративних прав, визначеним частиною першою статті 167 ГК, згідно з якою корпоративними є права особи, частка якої визначається у статутному фонді (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами. Під корпоративними відносинами маються на увазі відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав (частина третя статті 167 ГК України). Отже, відповідно до зазначених приписів законодавства суб'єктом корпоративних прав щодо господарського товариства є учасник (засновник, акціонер) такого товариства. Законом не передбачено право акціонера (учасника) господарського товариства звертатися до суду за захистом прав чи охоронюваних законом інтересів товариства поза відносинами представництва. На цій підставі господарським судам належить відмовляти акціонерам (учасникам) господарського товариства в задоволенні позову про укладення, зміну, розірвання чи визнання недійсними договорів та інших правочинів, вчинених господарським товариством. Однак, спори цієї категорії є підвідомчими (підсудними) господарським судам незалежно від їх суб'єктного складу на підставі пункту 4 ч. 1 ст. 12 ГПК, якщо акціонер (учасник) господарського товариства обґрунтовує відповідні позовні вимоги порушенням його корпоративних прав (п. 51 постанови Пленуму Верховного суду України від 24.10.2008р. № 13).

Згідно п. 2.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з корпоративних правовідносин за № 4 від 25.02.2016р., законом не передбачено права учасника (засновника, акціонера, члена) юридичної особи звертатися до суду за захистом прав чи охоронюваних законом інтересів цієї особи поза відносинами представництва. Водночас згідно з положеннями статті 16 ЦК України, пункту 4 частини першої статті 12 та статті 167 ГК України, незалежно від суб'єктного складу, якщо учасник (засновник, акціонер, член) юридичної особи обґрунтовує позовні вимоги порушенням його корпоративних прав, то він має право подати відповідний позов. Такий спір підвідомчий господарським судам і підлягає вирішенню у загальному порядку.

Виходячи із системного аналізу вищенаведених законодавчих норм, можна дійти висновку про те, що право учасника господарського товариства на управління справами товариства, на участь у загальних зборах товариства, на визначення основних напрямів діяльності товариства, на затвердження правочинів на відчуження приміщення, на отримання прибутку від діяльності товариства, поряд з іншими правомочностями учасника, становить зміст його корпоративних прав.

Із фабули позовної заяви, доводів та підстав, котрими позивач обґрунтовує заявлені вимоги вбачається, що позивач, звертаючись до господарського суду із позовом, обґрунтовує позовні вимоги порушенням своїх корпоративних справ, як учасника Спільного українсько-польського підприємства у формі Товариства з обмеженою відповідальністю "Гермес-Україна".

Відтак, встановлюючи та надаючи юридичну оцінку факту й обставинам наявності в особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права та законного інтересу, на захист якого подано позов, питанню наявності чи відсутності факту їх порушення або оспорювання, суд погодився з мотивами позивача зазначеними у позовній заяві та дійшов висновку, що на розгляд поступив корпоративний спір між учасником (засновником) господарського товариства (юридичної особи) та вказаним товариством, при цьому, учасник обґрунтовує позовні вимоги порушенням його лише корпоративних прав, окреслюючи тим самим підстави позову.

Враховуючи наведене вище, в клопотанні про закриття провадження у справі слід відмовити.

Як з'ясовано в судових засіданнях, ухвалою Сихівського районного суду м. Львова від 17.11.2017р. у справі № 464/4365/17, закрито провадження за аналогічним позовом ОСОБА_1, з тих підстав, що даний спір в силу п.4 ст. 12 ГПК України підлягає розгляду за правилами господарського судочинства. Однак, станом на момент розгляду справи №914/1589/17, вказана ухвала не набрала законної сили та оскаржується в апеляційному порядку.

Згідно ч. 1 ст. 2 ГПК України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом (ч. 1 ст. 4 ГПК України).

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 20 ГПК України, господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов'язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів.

Згідно п. 1.10. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з корпоративних правовідносин" № 4 від 25.02.2016 р., з метою запобігання порушенню конституційних прав особи на судовий захист та усунення спорів щодо юрисдикції судам слід враховувати, що у разі коли в ухвалі про закриття провадження у справі місцевим загальним судом визначено господарську юрисдикцію спору як такого, що виник з корпоративних правовідносин, така справа підлягає розгляду господарським судом.

Відповідно до ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно ст. 11 ЦК України, однією з підстав виникнення зобов'язань, є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ст. 202 ЦК України).

Статтею 204 ЦК України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів може бути, в тому числі, визнання правочину недійсним.

Відповідно до ст. 207 ГК України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинене з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст. 203 ЦК України.

Згідно ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до ч. 2, 3 ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Згідно ст. 237 ЦК України, представництво - це правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє.

Відповідно до ст. 244 ЦК України, на підставі довіреності здійснюється представництво. Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами.

Згідно ч. 1, 3 ст. 92 ЦК України, юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.

Як роз'яснено Вищим господарським судом України у абзаці 4 п.п. 2.1 п. 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними , вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Згідно п.п. 2.5. п. 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними , правочини, які не відповідають вимогам закону, не породжують будь-яких бажаних сторонам результатів, незалежно від волі сторін та їх вини у вчиненні незаконного правочину. Правові наслідки таких правочинів настають лише у формах, передбачених законом, - у вигляді повернення становища сторін у початковий стан (реституції) або в інших.

Як встановлено судом, оспорювану довіреність від 22.04.2008р. підписано не керівником Спільного українсько-польського підприємства у формі Товариства з обмеженою відповідальністю "Гермес-Україна" ОСОБА_9, а іншою особою; в день посвідчення вказаної довіреності керівник Спільного українсько-польського підприємства у формі Товариства з обмеженою відповідальністю "Гермес-Україна" ОСОБА_9 перебувала за межами України; рішення загальних зборів учасників Спільного українсько-польського підприємства у формі Товариства з обмеженою відповідальністю "Гермес-Україна", оформлені протоколом № 18 від 18.04.2008р. та № 19 від 20.10.2008р., було визнано недійсними рішенням господарського суду Львівської області від 19.04.2008р. у справі № 914/240/17.

Враховуючи наведене, суд, відповідно до ч. 1-3 ст. 86 ГПК України, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, прийшов до висновку, що позов є обґрунтованим та правомірним, а відтак підлягає задоволенню.

Щодо поданих відповідачем-2 клопотань про залишення позову без розгляду суд зазначає наступне.

Зазначені клопотання мотивовані тим, що до порушення провадження у даній справі господарським судом Львівської області, ОСОБА_1 ще 23.06.2017 р. звернувся у Сихівський районний суд із аналогічними вимогами, за якими було відкрито провадження 03.07.2017 р. (справа №464/4365/17 за позовом ОСОБА_1 до спільного Українсько-Польського підприємства у формі ТзОВ Гермес-Україна та до ОСОБА_2, про визнання недійсною довіреності від 22.04.2008 р. на представництво прав та інтересів Спільного українсько-польського підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю Гермес-Україна , виданої на ім'я ОСОБА_2, посвідченої приватним нотаріусом Яворівського районного нотаріального округу Львівської області Дудою Світланою Богданівною та зареєстрованою в реєстрі за № 759).

Однак, суд дійшов висновку, що у задоволенні такого клопотання слід відмовити з огляду на наступне.

У відповідності до п.3 ч.1 ст. 226 ГПК України, суд залишає позов без розгляду, якщо у провадженні цього чи іншого суду є справа зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, на розгляді Сихівського районного суду перебував не господарський корпоративний спір, а цивільно-правовий спір із відмінним складом та процесуальним статусом учасників. Позивач у справі, що перебуває на розгляді у господарському суді, покликається на порушення лише своїх корпоративних прав, а відтак, розгляд справи господарським судом в межах заявлених позовних вимог та правових підстав і у межах компетенції саме господарського суду можливий незалежно від розгляду справи Сихівським районним судом.

З приводу заяви відповідача-2 про застосування строку позовної давності до спірних правовідносин, то на переконання суду така задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

За змістом ст.ст. 256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Статтею 261 ЦК України передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 3-4 ст. 267 ЦК України).

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства ; пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі ВАТ Нафтова компанія Юкос проти Росії ).

Згідно висновків Верховного Суду України, викладених в постанові від 16 листопада 2016 року у справі № 6-2469цс16, відповідно до якої, позивач повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права, а відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

Відповідач-2 у своїй заяві про застосування наслідків спливу позовної давності зазначає, що позивач був повідомлений про час та місце розгляду у 2013 році Залізничним районним судом м. Львова справи № 462/4125/13-ц за позовом ОСОБА_10 до ОСОБА_3, треті особи ОСОБА_9, ОСОБА_1, спільне українсько-польське підприємство у формі ТзОВ Гермес-Україна про визнання договору купівлі-продажу недійсним, про що зазначено в заочному рішенні вказаного суду від 02.09.2013р. та в ході розгляду даної справи досліджувалася довіреність, яка є предметом розгляду справи №914/1589/17.

Проте, як з'ясовано в судових засіданнях ОСОБА_1, як громадянин Республіки Польща, не був належним чином повідомлений про розгляд Залізничним районним судом м. Львова цієї справи, згідно з порядком передачі судових та позасудових документів для вручення за кордоном, що визначений Конвенцією про вручення судових та позасудових документів у цивільних та комерційних справах від 15 листопада 1965 року, оскільки супровідний лист Залізничного районного суду м. Львова від 20.08.2013р., про залучення його до участі у справі в якості третьої особи та відкладення розгляду справи надіслано ОСОБА_9 та ОСОБА_1 за однією і тією ж адресою - АДРЕСА_5, що не може вважатись належним повідомленням про розгляд справи.

Відтак, суд дійшов висновку, що наведені вище обставини спростовують твердження відповідача-2 про обізнаність ОСОБА_1 про існування оскаржуваної довіреності та пропуск останнім строків позовної давності.

Таким чином, оцінивши доводи учасників справи та обставини, на які вони покликаються як на підставу своїх вимог і заперечень, шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у цій справі, приходить до висновку що позивачем не пропущено строків позовної давності, а вказана заява про застосування наслідків спливу позовної давності судом до уваги не приймається.

Згідно ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обгрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 ГПК України. Згідно з положеннями цієї статті, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Судові витрати, відповідно до ст. 129 ГПК України, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог .

Керуючись ст.ст. 20, 46, 73, 74, 76, 86, 129, 191, 233, 238, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

В И Р І Ш И В :

1. Позов задоволити повністю.

2. Визнати недійсною довіреність від 22.04.2008р. на представництво прав та інтересів Спільного українсько-польського підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю Гермес-Україна , АДРЕСА_1 (код ЄДРПОУ 25545350), видану на ім'я ОСОБА_2 АДРЕСА_6 (ідентифікаційний код НОМЕР_1), що була посвідчена приватним нотаріусом Яворівського районного нотаріального округу Дудою Світланою Богданівною та зареєстрована в реєстрі за №749.

3. Стягнути з Спільного українсько-польського підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю Гермес-Україна АДРЕСА_1 (код ЄДРПОУ 25545350) на користь ОСОБА_1, АДРЕСА_7 - 800, 00 грн. витрат на оплату судового збору.

4. Стягнути з ОСОБА_2 АДРЕСА_6 (ідентифікаційний код НОМЕР_1) на користь ОСОБА_1, АДРЕСА_7 - 800, 00 грн. витрат на оплату судового збору.

Рішення складено 02.03.2018р.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Рішення може бути оскаржено в порядку та строки, передбачені ст.ст. 256, 257 ГПК України.

Суддя Мороз Н.В.

Суддя Ділай У.І.

Суддя Мазовіта А.Б.