Постанова

від 26.04.2018 по справі 914/1589/17

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" квітня 2018 р. Справа № 914/1589/17

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії:

головуючого судді Орищин Г.В.

суддів Галушко Н.А.

Данко Л.С.,

секретар судового засідання Лялька Н.Р.,

розглянув апеляційну скаргу ОСОБА_2 від 20.03.2018

на рішення Господарського суду Львівської області від 21.02.2018 (головуючий суддя Мороз Н.В., судді Ділай У.І., Мазовіта А.Б., повний текст складено 02.03.2018)

у справі №914/1589/17

за позовом ОСОБА_3, м. Люблін, Республіка Польща

до відповідача-1 Спільного українсько-польського підприємства у формі Товариства з обмеженою відповідальністю "Гермес-Україна", м. Львів

відповідача-2 ОСОБА_4, м. Львів

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_2, м. Львів

про визнання недійсною довіреності,

за участю представників:

- від позивача - ОСОБА_5,

- від відповідача-1 - Сенів Т.В.,

- від відповідача-2 - не з'явився,

- від третьої особи - ОСОБА_7

31.07.2017 до Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява ОСОБА_3 до Спільного українсько-польського підприємства у формі Товариства з обмеженою відповідальністю (надалі - ТзОВ) Гермес-Україна та ОСОБА_4, третя особа ОСОБА_2 (залучена в ході розгляду справи), про визнання недійсною довіреності від 22.04.2008 на представництво прав та інтересів ТзОВ Гермес-Україна , видану на ім'я ОСОБА_4 (а.с. 14-20, т.1).

Рішенням Господарського суду Львівської області від 17.01.2018 у даній справі (а.с. 110-126, т.2) вказаний позов задоволено.

Ухвалюючи рішення, місцевий господарський суд виходив з того, що позовні вимоги у даній справі пов'язані із порушенням корпоративних прав ОСОБА_3 як учасника ТзОВ Гермес-Україна . Судом було встановлено, що оспорювана довіреність від 22.04.2008 підписана не керівником товариства ОСОБА_8, а іншою особою, а також, що рішення загальних зборів учасників товариства, оформлені протоколами №18 від 18.04.2008 та №19 від 20.10.2008, на виконання яких було видано оспорювану довіреність, були визнані недійсними на підставі рішення Господарського суду Львівської області від 19.04.2017 у справі № 914/240/17. Ухвалюючи рішення, місцевий господарський суд, також ,відмовив в задоволенні клопотань відповідача-2 про залишення позову без розгляду, закриття провадження у справі та про застосування позовної давності.

Не погодившись із ухваленим рішенням, ОСОБА_2 оскаржила його в апеляційному порядку, посилаючись на наступне:

1) судом першої інстанції було здійснено помилковий висновок про те, що оспорювана довіреність порушує корпоративні права позивача. Так, на думку скаржника, станом на момент звернення із позовом у даній справі (серпень 2017 року), корпоративні права позивача не були порушеними, оскільки 06.07.2016 ТзОВ Гермес-Україна продало зазначене у довіреності приміщення іншій особі;

2) судом першої інстанції безпідставно відмовлено відповідачу-2 у задоволенні заяви про застосування позовної давності. На думку скаржника, суд не мав права давати оцінку діям Залізничного районного суду м.Львова щодо належності чи неналежності повідомлення ОСОБА_3 про розгляд цивільної справи №462/4125/13ц. Крім того, висновок суду про неналежність такого повідомлення є необґрунтованим, оскільки судом не досліджувалися матеріали цивільної справи №462/4125/13ц. Про обізнаність позивача із фактом існування оспорюваної довіреності свідчить, на думку скаржника, наступне: позивач має у своєму розпорядженні копію повідомлення Залізничного районного суду м.Львова про призначене на 02.09.2013 засідання; під час перегляду рішення Залізничного районного суду м.Львова від 02.09.2013 в апеляційному порядку брав участь представник ОСОБА_3 - ОСОБА_9; вказаний представник у липні 2007 року також звертався в правоохоронні органи з заявою про незаконне заволодіння належним ТзОВ Гермес-Україна приміщенням; ОСОБА_10, як учасник товариства зі значною часткою у статутному капіталі, повинен був і мав всі можливості дізнатися про існування оспорюваної довіреності;

3) при вирішенні даної, справи суд першої інстанції безпідставно взяв до уваги висновки експертів, отримані з матеріалів кримінального провадження. На думку скаржника, суд це міг зробити лише в порядку ст. 98 ГПК України. Крім того, у кримінальному провадженні, з якого походять висновки, не було постановлено вироку та не оголошувалося підозри, тобто, ці висновки не піддавалися перевірці в суді, у зв'язку з чим їх слід вважати недопустимими доказами.

ОСОБА_10 та ТзОВ Гермес-Україна подали до суду відзиви на апеляційну скаргу, в якому заперечили доводи та вимоги апеляційної скарги, просили відмовити в її задоволенні, а рішення суду першої інстанції - залишити без змін. Стосовно доводів скаржника зазначили, зокрема, наступне:

1) оспорювана довіреність була видана з метою відчуження належного ТзОВ Гермес-Україна приміщення, яке було єдиним активом товариства. В той же час, положення установчих документів товариства містять вказівку про обов'язковість погодження загальними зборами товариства договорів на суму понад 10' 000,00 грн. Оскільки такого погодження не було, то така довіреність порушує корпоративні права позивача як учасника ТзОВ Гермес-Україна , зокрема, право на управління справами товариства, право на визначення основних напрямків діяльності товариства та право на затвердження правочинів. Крім того, про корпоративний характер спору свідчить і ухвала Сихівського районного суду м.Львова від 17.11.2017 у справі №464/4365/17, залишена без змін постановою Апеляційного суду Львівської області від 15.03.2018, якою було закрито провадження у аналогічній цивільній справі на підставі п.1 ч.1 ст.205 ЦПК України;

2) позовна давність для звернення з позовом у даній справі не була пропущена, оскільки однією з підстав позову є факт недійсності рішень загальних зборів учасників ТзОВ Гермес-Україна , оформлених протоколами №18 від 18.04.2008 та №19 від 20.10.2008. Вказаний факт був встановлений лише 19.04.2017 у рішенні Господарського суду Львівської області у справі №914/240/17.

Крім того, твердження скаржника про обізнаність ОСОБА_3 про розгляд Залізничним районним судом м. Львова у 2013 році цивільної справи №462/4125/13-ц не відповідає дійсності та, зокрема, випливає з того що в жодному із процесуальних документів не зазначено про участь у даній справі ОСОБА_3. Стосовно представництва інтересів позивача ОСОБА_9, то сам лише факт цього представництва на підставі довіреностей, виданих у 2007 та у 2014 роках жодним чином не підтверджує факту обізнаності представника із існуванням підробленої довіреності, визнання недійсною якої є предметом позову у даній справі;

3) висновки судових експертів №456 від 29.06.2010 та №457 від 15.07.2010, що отримані в ході кримінального провадження №12014140060003907 є, відповідно до ч.1 ст.91 ГПК України, письмовими доказами, що містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

ОСОБА_4 (відповідач-2) не забезпечив явку свого представника в судове засідання, хоча був належним чином повідомлений про час та місце його проведення, що підтверджується відповідним повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с. 135, т.2).

Зважаючи на належне повідомлення відповідача-2 про час та місце судового розгляду, а також на те, що в матеріалах даної справи є достатньо доказів для розгляду апеляційної скарги по суті, колегія суддів вважає, що її розгляд можливо здійснити без представника відповідача-2.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача, відповідача-1 та третьої особи, оцінивши подані сторонами докази на відповідність їх фактичним обставинам і матеріалам справи, судова колегія вважає, що відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування оскаржуваного рішення з огляду на наступне:

Відповідно до відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань, ОСОБА_10 (позивач) є учасником ТзОВ Гермес-Україна (відповідач-1), якому належить частка в статутному капіталі товариства у розмірі 203' 713,00 грн. При цьому, статутний капітал товариства становить 242' 000,00 грн. Керівником підприємства відповідача-1 є ОСОБА_8.

ТзОВ Гермес-Україна діє на підставі статуту з урахуванням змін, зареєстрованих 29.06.1999 (а.с. 79-89, т.1). Доказів існування іншої редакції статуту в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань та в матеріалах справи не міститься.

Згідно п. 10.4 статуту ТзОВ Гермес-Україна , діяльність дирекції очолює генеральний директор, який призначається зборами засновників. Договори, пов'язані з придбанням або відчуженням нерухомості або транспортних засобів на суму понад 10' 000,00 гривень або еквівалентну суму, генеральний директор має право укладати лише після погодження зборів учасників.

18.04.2008 зборами учасників ТзОВ Гермес-Україна було прийнято рішення, оформлене протоколом №18 від 18.04.2008, про уповноваження ОСОБА_8 виписати нотаріально завірене доручення на ОСОБА_4, який погодився взяти на себе клопотання по підготовці документів для прискорення продажу приміщення промислового корпусу № 2, загальною площею 2728,5 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 21, т.1).

22.04.2008 від імені ТзОВ Гермес-Україна видано довіреність, посвідчену приватним нотаріусом Яворівського районного нотаріального округу Львівської області Дудою Світланою Богданівною та зареєстровану в реєстрі за № 749 (а.с. 22, т.1).

Відповідно до умов цієї довіреності, ТзОВ Гермес-Україна , в особі генерального директора ОСОБА_8, уповноважило ОСОБА_4 представляти інтереси ТзОВ Гермес-Україна та бути представником товариства з усіма необхідними повноваженнями в усіх державних, громадських, господарських та інших органах, установах і організаціях незалежно від підпорядкованості, форм власності, галузевої належності, зокрема, представляти інтереси товариства з питань відчуження належного йому приміщення промислового корпусу № 2 (два), загальною площею 2728,5 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, укладати всі передбачені законом договори по управлінню і розпорядженню даним приміщенням, проводити розрахунки по укладених договорах.

Пізніше, зборами учасників ТзОВ Гермес-Україна було прийнято рішення, оформлене протоколом №19 від 20.10.2008, про надання ОСОБА_4, що діє згідно довіреності та в інтересах товариства, згоду на продаж приміщення промислового корпусу №2, загальною площею 2728,5 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, яке належить ТзОВ Гермес-Україна на підставі права власності та призначення йому винагороди за виконану роботу (а.с. 78, т.1).

23.10.2008 на підставі вказаної довіреності, ОСОБА_4, діючи від імені ТзОВ Гермес-Україна , відчужив приміщення промислового корпусу №2 загальною площею 2728,5 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 на користь ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Гавриловою В. А. й зареєстрованого в реєстрі за № 4246 (а.с. 201-203, т.1).

Як вбачається з інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майнота Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна від 23.11.2017, власником приміщення промислового корпусу № 2 (два), загальною площею 2728,5 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 є ТзОВ Теллус Капітал (а.с. 102-104, т.2).

31.12.2009 слідчий СВ Залізничного РВ ЛМУ ГУ МВС України у Львівській області, старший лейтенант міліції Дейнека Н.С., встановивши, що 23.10.2008 невстановлена особа, маючи намір на заволодіння чужим майном шляхом шахрайства, від імені ОСОБА_4 та ОСОБА_8, уклала договір купівлі-продажу приміщення промислового корпусу АДРЕСА_2, незаконно відчуживши вищевказане приміщення на користь ОСОБА_2, заподіявши Спільному українсько-польському підприємству у формі Товариства з обмеженою відповідальністю Гермес-Україна майнову шкоду у розмірі 300' 000,00 грн., прийняв постанову про порушення кримінальної справи та прийняття її до свого провадження (а.с. 23, т.1).

24.11.2014 відомості про вказану кримінальну справу внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12014140060003907.

В ході кримінального провадження у вказаній кримінальній справі було призначено та проведено ряд експертиз.

Згідно висновку експерта №456 від 29.06.2010 по матеріалах вказаної кримінальної справи: 1) рукописні тексти ОСОБА_8 , розташовані у графах Підпис: першого та другого примірників довіреності, складеної 22.04.2008 від імені ТзОВ Гермес-Україна на ім'я громадянина ОСОБА_4 і зареєстрованої в реєстрі приватного нотаріуса Яворівського районного нотаріального округу Дуди Світлани Богданівни за № 749, виконані не громадянкою ОСОБА_8, а іншою особою; 2) два підписи від імені ОСОБА_8, розташовані у графах Підпис: першого та другого примірників довіреності, складеної 22.04.2008 від імені ТзОВ Гермес-Україна на ім'я громадянина ОСОБА_4 і зареєстрованої в реєстрі приватного нотаріуса Яворівського районного нотаріального округу Дуди Світлани Богданівни за № 749, виконані не громадянкою ОСОБА_8, а іншою особою (а.с. 24-29, т.1).

Згідно висновку експерта №457 від 15.07.2010 по матеріалах цієї ж кримінальної справи, сім відбитків круглої печатки ТзОВ Гермес-Україна , в тому числі й на довіреності від 22.04.2008 та договорі купівлі-продажу від 23.10.2008, нанесені не круглою печаткою ТзОВ Гермес-Україна , експериментальні взірці відбитків якої надано на дослідження (а.с. 30-34, т.1).

Також, в ході кримінального провадження №12014140060003907 слідчим СВ Залізничного РВ ЛМУ ГУМВСУ у Львівській області було отримано листи Державної прикордонної служби України №0.253-5727/0/15-10 від 31.05.2010 та №0.253-1190/0/16-11 від 04.02.2011 (а.с. 4, 5, т.2), з яких вбачається, що на момент посвідчення оспорюваної довіреності від 22.04.2008 та на момент укладення договору купівлі-продажу від 23.10.2008, керівник ТзОВ Гермес-Україна ОСОБА_8 не перебувала на території України, оскільки виїхала за її межі 31.08.2007, а повернулась в Україну 30.06.2008.

Вказані висновки експерта та листи Державної прикордонної служби України колегія суддів вважає за можливе врахувати при вирішенні даної справи в порядку ст. 91 ГПК України як письмові докази, оцінка яких здійснюється на рівні з іншими доказами, поданими сторонами.

При цьому, твердження скаржника про неналежність вказаних доказів судова колегія відхиляє і наголошує на тому, що висновки експерта у кримінальному провадженні підлягають оцінці не як висновки судової експертизи (ст. 98-107 ГПК України), а як письмові докази на загальних підставах (ст.91 ГПК України).

Відповідно до п. 21 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 №4, висновок судової експертизи, яку було проведено в межах провадження з іншої справи, в тому числі цивільної, кримінальної, адміністративної, оцінюється господарським судом у вирішенні господарського спору на загальних підставах як доказ зі справи, за умови, що цей висновок містить відповіді на питання, які виникають у такому спорі, і поданий до господарського суду в належним чином засвідченій копії.

Судова колегія звертає увагу на те, що заперечуючи проти врахування зазначених документів при вирішенні спору у даній справі, скаржник, в той же час, не заперечує обставин, які встановлені у вказаних документах та не подає жодних інших доказів, які б свідчили про те, що підпис на оспорюваній довіреності дійсно належить ОСОБА_8

З матеріалів справи, також, вбачається, що ОСОБА_10 звертався у Господарський суд Львівської області з позовом до ТзОВ Гермес-Україна про визнання недійсними рішень загальних зборів учасників товариства, оформлених протоколами №18 від 18.04.2008 та №19 від 20.10.2008. Рішенням Господарського суду Львівської області від 19.04.2017 у справі №914/240/17 вказаний позов було задоволено, а відповідні рішення загальних зборів скасовано (а.с. 36-40, т.1).

У вказаному рішенні суду, зокрема, було встановлено, що про скликання 18.04.2008 та 20.10.2008 загальних зборів товариства ОСОБА_3 не було повідомлено, участі в таких зборах він не приймав та відповідних протоколів не підписував, відтак, вважаючи, що вказані рішення є такими, що грубо порушують його права та охоронювані законом інтереси як учасника товариства, що передбачені, зокрема, статутом товариства та Законом України Про господарські товариства , а також те, що мали місце істотні порушення вимог чинного законодавства і умов діючої редакції статуту товариства щодо процедури скликання та проведення зборів, суд дійшов висновку що оспорювані рішення зборів учасників ТзОВ Гермес-Україна використано невстановленою особою для відчуження майна товариства поза волею його учасників, у зв'язку з чим наявні підстави для задоволення позову

Зазначене рішення Господарського суду Львівської області від 19.04.2017 у справі № 914/240/17 не оскаржувалось та набрало законної сили.

Згідно ч. 4 ст. 75 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ч.1 ст. 4, п.3 ч.1 ст. 20 ГПК України (в редакції, що була чинною станом на момент подання позовної заяви у даній справі), право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов'язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів.

Відповідно до ч. 1 ст. 167 ГК України, корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.

Згідно ч. 1 ст. 88 ГК України та п. а ч. 1 ст. 10 Закону України Про господарські товариства , учасники господарського товариства мають право брати участь в управлінні справами товариства в порядку, визначеному в установчих документах, за винятком випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами.

Відповідно до ч. 1 ст. 58 вказаного Закону, вищим органом товариства з обмеженою відповідальністю є загальні збори учасників. Вони складаються з учасників товариства або призначених ними представників.

Згідно ч. 1 ст. 59, п. а , і ч. 5 ст. 41 Закону України Про господарські товариства , до компетенції зборів товариства з обмеженою відповідальністю належить, зокрема, визначення основних напрямів діяльності товариства, затвердження його планів та звітів їх виконання; затвердження договорів (угод), укладених на суму, що перевищує вказану в статуті товариства.

Відповідно до п. 2 постанови пленуму Верховного суду України №13 від 24.10.2008 Про практику розгляду судами корпоративних спорів , до підвідомчості господарських судів віднесено справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між господарським товариством та його учасником (засновником, акціонером), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами) господарських товариств, що пов'язані зі створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності цього товариства, крім трудових спорів. При визначенні підвідомчості (підсудності) справ цієї категорії судам необхідно керуватися поняттям корпоративних прав, визначеним частиною першою статті 167 ГК, згідно з якою корпоративними є права особи, частка якої визначається у статутному фонді (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами. Під корпоративними відносинами маються на увазі відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав (частина третя статті 167 ГК України). Отже, відповідно до зазначених приписів законодавства суб'єктом корпоративних прав щодо господарського товариства є учасник (засновник, акціонер) такого товариства. Законом не передбачено право акціонера (учасника) господарського товариства звертатися до суду за захистом прав чи охоронюваних законом інтересів товариства поза відносинами представництва. На цій підставі господарським судам належить відмовляти акціонерам (учасникам) господарського товариства в задоволенні позову про укладення, зміну, розірвання чи визнання недійсними договорів та інших правочинів, вчинених господарським товариством. Однак, спори цієї категорії є підвідомчими (підсудними) господарським судам незалежно від їх суб'єктного складу на підставі пункту 4 ч. 1 ст. 12 ГПК України, якщо акціонер (учасник) господарського товариства обґрунтовує відповідні позовні вимоги порушенням його корпоративних прав (п. 51 постанови пленуму Верховного суду України від 24.10.2008 № 13).

Згідно п. 2.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з корпоративних правовідносин №4 від 25.02.2016, законом не передбачено права учасника (засновника, акціонера, члена) юридичної особи звертатися до суду за захистом прав чи охоронюваних законом інтересів цієї особи поза відносинами представництва. Водночас, згідно з положеннями статті 16 ЦК України, пункту 4 частини першої статті 12 та статті 167 ГК України, незалежно від суб'єктного складу, якщо учасник (засновник, акціонер, член) юридичної особи обґрунтовує позовні вимоги порушенням його корпоративних прав, то він має право подати відповідний позов. Такий спір підвідомчий господарським судам і підлягає вирішенню у загальному порядку.

Виходячи із аналізу вищенаведених законодавчих норм, право учасника господарського товариства на управління справами товариства, на участь у загальних зборах товариства, на визначення основних напрямів діяльності товариства, на затвердження правочинів на відчуження приміщення, на отримання прибутку від діяльності товариства, поряд з іншими правомочностями учасника, становить зміст його корпоративних прав.

Як зазначалося вище, пунктом 10.4 статуту ТзОВ Гермес-Україна передбачено порядок відчуження майна товариства, відповідно до якого загальні збори учасників погоджують відповідні договори на суму понад 10' 000,00 грн.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна, вартість приміщення промислового корпусу №2 загальною площею 2728,5 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 становить 308' 579,00 грн. Відчуження цього приміщення відбулося за 300' 000,00 грн.

Таким чином, вчинення правочинів, спрямованих на відчуження вказаного приміщення без відповідного рішення та волі учасників ТзОВ Гермес-Україна , порушує корпоративні права учасників товариства, зокрема і ОСОБА_3, передбачені статутом товариства. Про відчуження вказаного приміщення поза волею учасників свідчить факт недійсності рішень загальних зборів учасників ТзОВ Гермес-Україна , оформлених протоколами №18 від 18.04.2008 та №19 від 20.10.2008.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що ухвалою Сихівського районного суду м. Львова від 17.11.2017 у справі № 464/4365/17 було закрито провадження за аналогічним позовом ОСОБА_3, з тих підстав, що даний спір в силу п.4 ст. 12 ГПК України підлягає розгляду за правилами господарського судочинства. Постановою Апеляційного суду Львівської області від 15.03.2018 вказану ухвалу залишено без змін (при цьому, апеляційну скаргу на вказану ухвалу подавала ОСОБА_2).

Враховуючи наведене вище, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про факт порушення оспорюванню довіреністю корпоративних прав позивача, про корпоративний характер спору та правомірно відмовив в клопотаннях про закриття провадження у справі та про залишення позову без розгляду.

Згідно п. 1.10 постанови пленуму Вищого господарського суду України №4 від 25.02.2016 Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з корпоративних правовідносин , з метою запобігання порушенню конституційних прав особи на судовий захист та усунення спорів щодо юрисдикції судам слід враховувати, що у разі коли в ухвалі про закриття провадження у справі місцевим загальним судом визначено господарську юрисдикцію спору як такого, що виник з корпоративних правовідносин, така справа підлягає розгляду господарським судом.

Доводи скаржника про те, що оскільки, станом на момент звернення із позовом у даній справі, зазначене у довіреності приміщення належить іншій особі - ТзОВ Теллус Капітал , то корпоративні права позивача не порушені, відхиляються через необґрунтованість.

Колегія суддів звертає увагу на те, що корпоративні права позивача (право брати участь в управлінні справами товариства, в тому числі, вирішувати питання про затвердження правочинів на відчуження майна товариства) та майнові права відповідача-1 (питання про право власності на приміщення) є різними за своєю правовою природою. Те, що станом на даний час приміщення належить іншій юридичній особі, жодним чином не впливає на той факт, що внаслідок вчинення оспорюваної довіреності без відповідного рішення загальних зборів було порушено п. 10.4 статуту ТзОВ Гермес-Україна , а також відповідні корпоративні права учасника товариства ОСОБА_3.

Відповідно до ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми. До правовідносин, які виникли з односторонніх правочинів, застосовуються загальні положення про зобов'язання та про договори, якщо це не суперечить актам цивільного законодавства або суті одностороннього правочину.

Згідно ст. 237 ЦК України, представництво - це правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 244 ЦК України, представництво, яке грунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю. Представництво за довіреністю може грунтуватися на акті органу юридичної особи.

Частиною 3 ст. 244 та ст. 245 ЦК України встановлено, що довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Форма довіреності повинна відповідати формі, в якій відповідно до закону має вчинятися правочин.

Згідно ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів може бути, в тому числі, визнання правочину недійсним.

Статтею 204 ЦК України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст. 203 ЦК України.

Згідно ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до ч. 2, 3 ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Статтею 246 ЦК України передбачено, що довіреність від імені юридичної особи видається її органом або іншою особою, уповноваженою на це її установчими документами.

Згідно ч. 1, 3 ст. 92 ЦК України, юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.

Як було зазначено вище, із сукупності доказів, які містяться в матеріалах справи вбачається той факт, що оспорювану довіреність від 22.04.2008 підписано не керівником ТзОВ Гермес-Україна ОСОБА_8, а іншою особою. Окрім вищезгаданих висновків експертів, про це свідчить і інформація Державної прикордонної служби України про відсутність ОСОБА_8 в період з 31.08.2007 по 30.06.2008 на території України.

Також, оспорювана довіреність на відчуження нерухомого майна ТзОВ Гермес-Україна була вчинена за відсутності відповідного погодження загальних зборів ТзОВ Гермес-Україна , оскільки рішення загальних зборів учасників товариства, оформлені протоколом №18 від 18.04.2008 та №19 від 20.10.2008, було визнано недійсними на підставі рішення Господарського суду Львівської області від 19.04.2017 у справі № 914/240/17.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про задоволення позову у даній справі.

З приводу доводів скаржника про безпідставність відмови в застосуванні до спірних правовідносин позовної давності, судова колегія зазначає наступне.

За змістом ст.ст. 256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Статтею 261 ЦК України передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 3-4 ст. 267 ЦК України).

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22.10.1996 за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства ; пункт 570 рішення від 20.09.2011 за заявою у справі ВАТ Нафтова компанія Юкос проти Росії ).

Згідно висновків Верховного Суду України, викладених в постанові від 16.11.2016 у справі № 6-2469цс16, позивач повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права, а відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

Заяву про застосування позовної давності подавав до суду першої інстанції відповідач-2, в той час як з результатом вирішення цієї заяви висловила незгоду третя особа.

Стверджуючи про обізнаність позивача з існуванням (можливістю існування) оспорюваної довіреності, ОСОБА_4 зазначав наступне (а.с. 6-9, т.2):

- в порядку цивільного судочинства розглядалася справа №462/4125/13ц, в якій ОСОБА_10 брав участь як третя особа, а отже йому було відомо і про оспорювану довіреність, яка всесторонньо досліджувалася в ході розгляду цієї справи;

- позивач, як основний учасник ТзОВ Гермес-Україна із часткою 84,18% не міг не знати, що відбувається з майном товариства. Крім того, інтереси позивача в Україні представляв ОСОБА_9, який повинен був і міг знати про існування оспорюваної довіреності, на підставі якої здійснювалося відчуження нерухомого майна ТзОВ Гермес-Україна ;

- ще у 2009 році представник позивача ОСОБА_9 звернувся у правоохоронні органи із заявою про незаконне заволодіння належного ТзОВ Гермес-Україна об'єкта нерухомості.

Аналогічні доводи наводить в апеляційній скарзі ОСОБА_2

Стосовно тверджень відповідача-2 та третьої особи про те, що ОСОБА_10 чи ОСОБА_9 могли та повинні були знати про оспорювану довіреність, то такі є лише припущеннями. Вказані твердження могли би бути враховані судом за умови відсутності порушень законодавства при вчиненні оспорюваної довіреності. Проте, як було зазначено вище, матеріалами справи підтверджується той факт, що оспорювану довіреність від 22.04.2008 було підписано не керівником ТзОВ Гермес-Україна ОСОБА_8, а іншою особою. Таким чином, навіть володіючи інформацією про відчуження належного ТзОВ Гермес-Україна об'єкта нерухомості, позивач міг не бути обізнаним із конкретними документами, на підставі яких здійснювалося таке відчуження, в тому числі, із довіреністю від 22.04.2008.

Покликання відповідача-2 та третьої особи лише на одну фразу про належне повідомлення ОСОБА_10 про час та місце судового розгляду справи №462/4125/13-ц, яка зазначена у рішенні Залізничного районного суду м. Львова від 02.09.2013, не може вважатися достатнім доказом такого повідомлення. Так, відповідач-2 та третя особа не наводять інших доказів, а позивач заперечує факт своєї обізнаності про судовий розгляд у Залізничному районному суді м. Львова, покликаючись на те. що повідомлення йому було направлене на спільну з ОСОБА_8 адресу (АДРЕСА_3), за якою він не проживає (а.с. 88, т.2).

З відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань вбачається, що місце проживання позивача знаходиться в місті Люблін, Польща (а.с. 55, т.1).

Зважаючи на надані сторонами докази та пояснення, колегія суддів вважає, що можливість позивача бути обізнаним із оспорюванню довіреністю виникла лише під час апеляційного перегляду цивільної справи №462/4125/13-ц, оскільки з ухвали Апеляційного суду Львівської області від 18.11.2014 вбачається, що у судовому засіданні 18.11.2014 був присутній представник позивача ОСОБА_9 (а.с. 12, т.2). При цьому, з відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі судових рішень, випливає, що вказане апеляційне провадження було відкрито 04.09.2014. Доказів, які б дозволяли зробити інші висновки, суду не надано.

Таким чином, звернувшись із позовом у даній справі 31.07.2017, позивач не пропустив строку позовної даності, встановленого ст. 257 ЦК України.

При цьому, суд також враховує, що на початку 2017 року позивач почав вчиняти дії, спрямовані на захист своїх порушених корпоративних прав та подав позов до Господарського суду Львівської області про визнання недійсними рішень загальних зборів учасників товариства, оформлених протоколами №18 від 18.04.2008 та №19 від 20.10.2008 (справа № 914/240/17). Відповідно до ч.2 ст. 264 ЦК України, позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.

Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

З огляду на викладене, судова колегія прийшла до висновку про обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, як такого, що ухвалене відповідно до обставин та матеріалів справи з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 273, 275, 276, 282, 284 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Рішення Господарського суду Львівської області від 21.02.2018 у справі №914/1589/17 залишити без змін, а апеляційну скаргу ОСОБА_2 - без задоволення.

Судовий збір за перегляд рішення в апеляційному порядку покласти на скаржника.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку згідно ст.ст. 287, 288 ГПК України.

Справу повернути в Господарський суд Львівської області.

Повний текст постанови складено 04.05.2018.

Головуючий суддя Г.В. Орищин

суддя Н.А. Галушко

суддя Л.С. Данко