Постанова

від 26.02.2018 по справі 910/14317/17

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" лютого 2018 р. Справа№ 910/14317/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Пономаренка Є.Ю.

суддів: Руденко М.А.

Дідиченко М.А.

при секретарі судового засідання Мовчан А.Б.,

за участю представників:

від позивача - Токменко В.В., довіреність № б/н від 29.12.2016;

від першого відповідача - представник не прибув;

від другого відповідача - Томчишин А.І., адвокат, довіреність № б/н від 25.04.2017;

від третього відповідача - представник не прибув;

від четвертого відповідача - представник не прибув,

розглянувши апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Стейт Оіл" на рішення Господарського суду міста Києва від 27.11.2017 у справі №910/14317/17 (суддя Сташків Р.Б., м. Київ, повний текст складено - 04.12.2017) за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Портман Тим Україна" до товариства з обмеженою відповідальністю "Харрісон Ойл Імпекс", товариства з обмеженою відповідальністю "Стейт Оіл", товариства з обмеженою відповідальністю "Виробниче підприємство "Побутрембудматеріали" та товариства з обмеженою відповідальністю "Техно-Сервіс Плюс" про визнання правочинів недійсними.

встановив наступне.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Портман Тим Україна" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Харрісон Ойл Імпекс", товариства з обмеженою відповідальністю "Стейт Оіл", товариства з обмеженою відповідальністю "Виробниче підприємство "Побутрембудматеріали" та товариства з обмеженою відповідальністю "Техно-Сервіс Плюс" про визнання недійсними наступних договорів: договір оренди нежилих приміщень №А-09/07/13 від 09.07.2013, договір оренди автозаправної станції №21/11/14-103 від 21.11.2014 та договір оренди автозаправної станції №01/09/15-150 від 30.05.2016.

Позовні вимоги мотивовані тим, що оспорювані договори оренди №21/11/14-103 від 21.11.2014 та №01/09/15-150 від 30.05.2016 належного позивачу на праві власності майна, ТОВ "Портман Тим Україна" не укладалися, не погоджувалися, дозволу на їх укладення не надавалося, у тому числі позивач не уповноважував на їх укладення відповідача-4 та відповідача-3.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 27.11.2017 у справі №910/14317/17 позовні вимоги задоволено частково; визнано недійсними договір оренди автозаправної станції №21/11/14-103 від 21.11.2014 та договір оренди №01/09/15-150 від 30.05.2016; у іншій частині позову, про визнання недійсним договору оренди нежилих приміщень №А-09/07/13 від 09.07.2013, відмовлено.

Суд першої інстанції, дійшовши висновку про те, що оскільки оспорювані договори оренди №21/11/14-103 від 21.11.2014 та №01/09/15-150 від 30.05.2016 належного позивачу на праві власності майна ним не укладалися, не погоджувалися, дозволу на їх укладення не надавалося та доказів, що позивач уповноважував відповідача-4 та відповідача-3 на укладення цих договорів матеріали справи не містять, задовольнив позовні вимоги в частині визнання цих договорів недійними.

Натомість, місцевий господарський суд відмовив у задоволенні позову в частині визнання недійсним договору оренди нежилих приміщень №А-09/07/13 від 09.07.2013, з огляду на недоведеність позивачем порушення його прав та охоронюваних законом інтересів укладенням цього договору.

Не погодившись з прийнятим рішенням, другий відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 27.11.2017 у справі №910/14317/17 скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на те, що обставини встановлені у справі №903/34/16 не можуть вважатися преюдиціальними та підлягають повторному доведенню у даній справі, оскільки ТОВ "Стейт Оіл" не брало участі у справі №903/34/16.

Також скаржник вказує на те, що висновок суду першої інстанції про добросовісність позивача, як набувача спірного майна, є необґрунтованим, оскільки рішення Господарського суду Волинської області від 09.09.2015 та постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 11.01.2016 у справі №903/134/13-г, якими було встановлено, що позивач є добросовісним набувачем, було скасовано постановою Вищого господарського суду України від 08.06.2016 у справі №903/134/13-г.

Окрім наведеного апелянт вказує про те, що позивач з 14.11.2014 внаслідок прийняття рішення господарського суду Волинської області від 26.08.2014 та постанови Рівненського апеляційного господарського суду від 14.11.2014 у справі № 903/134/13-г перестав бути власником спірного майна, оскільки вказані судові акти були скасовані постановою Вищого господарського суду України від 08.07.2015р. у справі № 903/134/13 -г.

Крім цього, апелянт зазначає, що оскаржувані договори оренди укладені вже після набрання законної сили рішенням у справі про визнання права власності, а також вказує на недоведеність позивачем порушення його прав укладенням оскаржуваних наразі договорів оренди, оскільки строк їх дії сплив та у зв'язку з цим майно передано в наступну оренду.

Окрім викладеного, апелянт у доповненнях до апеляційної скарги вказує на необґрунтованість об'єднання позивачем позовних вимог з метою зміни підсудності.

В ході здійснення апеляційного провадження апелянтом заявлено до суду клопотання про зупинення провадження у даній справі до набрання законної сили рішенням в іншій пов'язаній з нею справі №903/38/18, що розглядається господарським судом Волинської області.

В обґрунтування зазначеного клопотання заявник посилається на те, що у вказаній справі ставиться питання незаконності набуття права власності на спірне майно ТОВ "Портман Тим Україна" та визнання права власності за ТОВ "Айрен Дейл", з яким у ТОВ "Стейт Оіл" укладено договір оренди. Таким чином, за доводами заявника, розгляд даної справи є неможливим до остаточного вирішення справи №903/38/18.

Розглянувши подане клопотання колегія суддів дійшла висновку про відмову у його задоволенні, з огляду на наступне.

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 227 Господарського процесуального кодексу України суд зобов'язаний зупинити провадження у справі у випадку об'єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об'єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

У даному випадку, така об'єктивна неможливість розгляду цієї справи до вирішення справи №903/38/18 відсутня, з огляду на встановлення рішенням господарського суду Волинської області від 05.04.2016 року у справі №903/34/16 (яке набрало законної сили) обставин набуття позивачем права власності на спірне майно з 09.07.2013 року.

Враховуючи викладене, розгляд іншої справи №903/38/18 жодним чином не впливає на подання і оцінку доказів у даній справі, а тому відповідно підстави для зупинення провадження відсутні.

Слід також зазначити, що провадження у справі №903/38/18 було порушено після прийняття Господарським судом міста Києва оскаржуваного у даній справі рішення.

Відтак, відповідних обставин на час прийняття оскаржуваного рішення Господарського суду міста Києва не існувало.

Апеляційний перегляд рішення Господарського суду міста Києва з урахуванням обставин, встановлених у справі №903/38/18, фактично призвів би до перегляду справи по суті на основі зовсім інших фактичних та правових підстав, що є недопустимим на стадії апеляційного провадження відповідно до вимог ГПК України.

Представник апелянта - другого відповідача у судовому засіданні підтримав вимоги за апеляційною скаргою.

У судовому засіданні представник позивача просив залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Перший, третій та четвертий відповідачі правом на участь представників в даному судовому засіданні не скористалися, хоча про дату, час та місце судового засідання були повідомлені належним чином.

Згідно п. 3.9.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду.

Будь - яких заяв, клопотань щодо неможливості бути присутніми в даному судовому засіданні від вказаних осіб до суду не надійшло.

Слід також зазначити, що явка представників сторін не визнавалася обов'язковою, певних пояснень суд не витребував.

Враховуючи належне повідомлення першого, третього та четвертого відповідачів, а також те, що неявка їх представників не перешкоджає розгляду апеляційної скарги, вона розглянута судом у даному судовому засіданні по суті з винесенням постанови.

Згідно з ч. 1 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у Главі 1 Розділу ІV.

Частинами 1 та 2 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні або скасуванню з наступних підстав.

На підставі договору купівлі-продажу від 09.07.2013 року ТОВ "Портман Тим Україна" придбало у ТОВ "Вірго-Україна ЛТД" комплекс обслуговування автотранспорту, загальною площею 639,2 м.кв., що розташований по вул. Прикордонників, 7-А в с. Старовойтовому, Любомльського р-ну Волинської області.

Згідно п.п. 1.3., 1.6. цього договору право власності на об'єкт виникає у покупця з моменту державної реєстрації даного договору. Відчужуваний об'єкт, розташований на земельній ділянці, площею 1,0000 га, кадастровий номер 0723384900:03:002:0066, яка перебуває у користуванні продавця на підставі договору оренди землі від 25.12.2012р., зареєстрованого у Державному реєстрі земель Управлінням Держкомзему у Любомльському районі Волинської області, про що вчинено запис від 28.12.2012р. за №072338494000525.

В розділі 2 даного договору продавцем засвідчено, що він має право власності на об'єкт та має право на його відчуження. Продавець свідчить, що на момент укладення цього договору об'єкт нікому іншому не переданий, не подарований, в інший спосіб не відчужений, а також не є предметом податкової застави, а також іншого спору, не перебуває в оренді або в лізингу у третіх осіб. Об'єкт в заставі, під забороною (арештом) відчуження не перебуває, що підтверджується Витягами за результатами пошуку інформації про зареєстровані речові права, їх обтяження на об'єкт нерухомого майна у порядку доступу нотаріусів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, виданими Державним реєстратором прав на нерухоме майно приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мельник Л.С. 09.07.2013р. Продавець свідчить та заявляє, що продавець не знаходиться в процесі банкрутства і йому невідомо будь-які дії чи наміри здійснити будь-які дії, спрямовані на порушення справи про банкрутство.

Згідно п. 3.1. цього договору за домовленістю сторін продаж об'єкту вчиняється за ціною 5 614 931,00грн., з урахуванням ПДВ. Зазначена ціна відповідає волевиявленню учасників цього правочину, є остаточною і змінам після його укладення не підлягає.

Договір купівлі-продажу нерухомого майна було посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мельник Л.С. та зареєстровано в реєстрі за №2649.

До Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 09.07.2013 року на підставі зазначеного договору було внесено запис № 5907923 про реєстрацію права власності на комплекс обслуговування автотранспорту, загальною площею 639,2 м.кв., що розташований по вул. Прикордонників, 7- А в с. Старовойтовому, Любомльського р-ну Волинської області за ТОВ "Портман Тим Україна".

Того ж дня, нерухоме майно було прийнято ТОВ "Портман Тим Україна" від продавця на підставі акту приймання-передачі. Оплату придбаного нерухомого майна було проведено наступним чином - станом на 01.07.2013 року, ТОВ "Вірго-Україна ЛТД" мало кредиторську заборгованість перед ТОВ "Портман Тим Україна" в сумі 7 768 546,00грн., а продаж нерухомого майна було вчинено за 5 614 931,00грн., з врахуванням ПДВ, сторонами договору було прийнято рішення про зарахування зустрічних однорідних вимог, що не суперечить вимогам чинного законодавства.

Крім того, в жовтні 2013 року Державною податковою інспекцією у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів м. Києва було проведено зустрічну звірку ТОВ "Вірго-Україна ЛТД" щодо документального підтвердження господарських відносин з ТОВ "Портман Тим Україна" за період з 01.07.2013р. по 31.07.2013р. Результати звірки відображені в довідці від 08.10.2013р. № 1179/22-01/35466282. Так, звіркою документально підтверджено здійснення господарських правовідносин між ТОВ "Вірго-Україна ЛТД" та ТОВ "Портман Тим Україна" за період з 01.07.2013р. по 31.07.2013р., їх вид, обсяг, якість та розрахунки.

У січні 2016 року товариство з обмеженою відповідальністю "Портман Тим Україна" звернулося до господарського суд Волинської області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Виробниче підприємство "Побутрембудматеріали" та товариства з обмеженою відповідальністю "Техно-сервіс плюс" про визнання права власності на комплекс обслуговування автотранспорту, загальною площею 639,2 кв.м., що розташований за адресою: Волинська область, Любомльський район, с. Старовойтове, вул. Прикордонників, буд. 7-А та витребування комплексу обслуговування автотранспорту, загальною площею 639,2 кв.м., що розташований за адресою: Волинська область, Любомльський район, с. Старовойтове, вул. Прикордонників, буд. 7-А, з незаконного володіння ТОВ "ВП "Побутрембудматеріали".

Позовні вимоги були обґрунтовані тим, що ТОВ "Портман Тим Україна" є добросовісним набувачем, а договір купівлі-продажу нерухомого майна від 07.07.2013р., посвідчений приватним нотаріусом КМНО Мельник Л.С. 09.07.2013р. та зареєстрований в реєстрі за №2649, укладений між ТОВ "Вірго-Україна ЛТД" та ТОВ "Портман Тим Україна" є діючим, а відтак ТОВ "Портман Тим Україна" є власником малого комплексу обслуговування автотранспорту, загальною площею 639,2 м.кв., що розташований за адресою: Волинська обл., Любомльський район, с. Старовойтове, вул. Прикордонників, буд. 7А.

Проте, як вказував позивач, він, як власник немає можливості здійснювати фактичне володіння майном, оскільки ТОВ "ВП "Побутрембудматеріали" володіє спірним майном без відповідної правової підстави, між позивачем та відповідачем немає договірних відносин, а отже позивач має право вимагати визнання права власності за собою та витребування майна з чужого незаконного володіння.

Рішенням господарського суду Волинської області від 05.04.2016 року позов задоволено повністю; визнано за товариством з обмеженою відповідальністю "Портман Тим Україна" право власності на комплекс обслуговування автотранспорту загальною площею 639,2 м.кв., що розташований за адресою: Волинська область, Любомльський район, с. Старовойтове, вул. Прикордонників, будинок 7-А; витребувано комплекс обслуговування автотранспорту, загальною площею 639,2 м.кв., що розташований за адресою: Волинська область, Любомльський район, с. Старовойтове, вул. Прикордонників, будинок 7-А з незаконного володіння товариства з обмеженою відповідальністю "Виробниче підприємство "Побутрембудматеріали". Здійснено розподіл судових витрат.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 01.06.2016 року рішення місцевого господарського суду від 05.04.2016 року залишено без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Постановою Вищого господарського суду України від 20.07.2016 постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 01.06.2016 року та рішення господарського суду Волинської області від 05.04.2016 року у справі №903/34/16 залишено без змін.

Судом першої інстанції, із висновками якого погодився суд апеляційної та касаційної інстанцій, було встановлено, що ТОВ "Портман Тим Україна" набуло право власності на комплекс обслуговування автотранспорту, загальною площею 639,2 м.кв., що розташований за адресою: Волинська область, Любомльський район, с. Старовойтове, вул. Прикордонників, буд. 7-А за договором купівлі-продажу від 09.07.2013 року, який в судовому порядку не був визнаний недійсним та в подальшому вказаний комплекс вибув з володіння власника - ТОВ "Портман Тим Україна" не з його волі і власник немає можливості здійснювати фактичне володіння майном, яке перебуває у ТОВ "ВП "Побутрембудматеріали" і з яким позивач не перебуває у зобов'язальних правовідносинах та встановивши, що ТОВ "Техно-Сервіс Плюс" здійснило відчуження спірного майна без достатніх правових підстав та поза волею власника, суди дійшли висновку про задоволення позовних вимог та визнання за ТОВ "Портман Тим Україна" право власності на спірне майно і витребування цього майна з володіння у ТОВ "Виробниче підприємство "Побутрембудматеріали".

В свою чергу, між товариством з обмеженою відповідальністю "Техно-Сервіс Плюс", як орендодавцем, та товариством з обмеженою відповідальністю "Стейт Оіл", як орендарем, 21.11.2014 було укладено договір оренди автозаправної станції №21/11/14-103 щодо оренди малого комплексу обслуговування автотранспорту загальною площею 639,2 м.кв., що розташований за адресою: Волинська область, Любомльський район, с. Старовойтове, вул. Прикордонників, будинок 7-А.

Крім цього, між ТОВ "Виробниче підприємство "Побутрембудматеріали", як орендодавцем, та ТОВ "Стейт Оіл", як орендарем, 30.05.2016 було укладено договір оренди №01/09/15-150 щодо оренди частини нерухомого майна, що входить до складу малого комплексу обслуговування автотранспорту, а саме: автозаправного комплексу (АЗС), що розташований за адресою: Волинська область, Любомльський район, с. Старовойтове, вул. Прикордонників, будинок 7-А.

Позивач, звертаючись до суду із даним позовом зазначає, що він не передавав та не уповноважував ТОВ "Виробниче підприємство "Побутрембудматеріали" та ТОВ "Техно-Сервіс Плюс" на передання в оренду ТОВ "Стейт Оіл" належного йому на праві власності майна, а саме малого комплексу обслуговування автотранспорту загальною площею 639,2 м.кв., що розташований за адресою: Волинська область, Любомльський район, с. Старовойтове, вул. Прикордонників, будинок 7-А.

Отже, за доводами позивача, оскільки на момент укладення вказаних договорів оренди зазначене майно на праві власності не належало ані ТОВ "Виробниче підприємство "Побутрембудматеріали", ані ТОВ "Техно-Сервіс Плюс", зазначені правочини суперечать вимогам ст. 761 Цивільного кодексу України та відповідно підлягають визнанню недійсними.

Також, позивачем було заявлено вимогу про визнання недійсним договору оренди нежилих приміщень №А-09/07/13 від 09.07.2013, укладеного між позивачем, як орендодавцем, та відповідачем-1, як орендарем.

Суд першої інстанції, дійшовши висновку про те, що оскільки оспорювані договори оренди №21/11/14-103 від 21.11.2014 та №01/09/15-150 від 30.05.2016 належного позивачу на праві власності майна ним не укладалися, не погоджувалися, дозволу на їх укладення не надавалося та доказів, що позивач уповноважував відповідача-4 та відповідача-3 на укладення цих договорів матеріали справи не містять, задовольнив позовні вимоги в частині визнання цих договорів недійними.

Натомість, місцевий господарський суд відмовив у задоволенні позову в частині визнання недійсним договору оренди нежилих приміщень №А-09/07/13 від 09.07.2013, укладеного між позивачем, як орендодавцем, та відповідачем-1, як орендарем, з огляду на недоведеність позивачем порушення його прав та охоронюваних законом інтересів укладенням цього договору.

Колегія суддів апеляційного суду погоджується із наведеними висновками суду першої інстанції, з наступних підстав.

Пунктом 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України встановлено, що підставами виникнення прав та обов'язків, є, зокрема, договори та інші правочини.

Частиною 1 ст. 626 Цивільного кодексу України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Положення ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України та ст. 20 Господарського кодексу України передбачають такий спосіб захисту порушеного права як визнання недійсним правочину (господарської угоди).

Згідно з ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Відповідно до п. 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом. Такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно ст. 203 Цивільного кодексу України:

1. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

6. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Перелік вказаних вимог, додержання яких є необхідним для дійсності правочину, є вичерпним.

Відповідно до ст. 761 Цивільного кодексу України право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права. Наймодавцем може бути також особа, уповноважена на укладення договору найму.

Так, станом на час укладення договорів оренди №21/11/14-103 від 21.11.2014 та №01/09/15-150 від 30.05.2016 саме позивач був власником майна, а саме малого комплексу обслуговування автотранспорту загальною площею 639,2 м.кв., що розташований за адресою: Волинська область, Любомльський район, с. Старовойтове, вул. Прикордонників, будинок 7-А.

Як вже зазначалося, рішенням господарського суду Волинської області від 05.04.2016 року у справі №903/34/16 (залишеним без змін постановами Рівненського апеляційного господарського суду від 01.06.2016 та Вищого господарського суду України від 20.07.2016) було встановлено, що ТОВ "Портман Тим Україна" набуло право власності на комплекс обслуговування автотранспорту, загальною площею 639,2 м.кв., що розташований за адресою: Волинська область, Любомльський район, с. Старовойтове, вул. Прикордонників, буд. 7-А за договором купівлі-продажу від 09.07.2013 року з моменту державної реєстрації прав на вказане нерухоме майно, тобто з 09.07.2013 року.

Згідно ч. 3 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України (в редакції чинній на момент прийняття оскаржуваного у даній справі рішення) обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Як роз'яснено п 2.6. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо.

Так, преюдиційні факти є обов'язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв'язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.

Норми статті 129-1 Конституції України визначають обов'язковість виконання усіма суб'єктами прав судового рішення у вказаній справі.

Згідно преамбули та статті 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав та свобод людини, згідно рішення Європейського суду з прав людини від 25.07.02 року у справі за заявою № 48553/99 "Совтрансавто-Холдінг" проти України", а також згідно рішення Європейського суду з прав людини від 28.10.99 року у справі за заявою № 28342/95 "Брумареску проти Румунії" встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

В силу частини статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Таким чином, рішення у справі №903/34/16 не може бути поставлено під сумнів, а інші рішення, в тому числі і у даній справі №910/14317/17, не можуть йому суперечити.

Доводи апелянта про те, що обставини встановлені у справі №903/34/16 не можуть вважатися преюдиціальними та підлягають повторному доведенню у даній справі, оскільки ТОВ "Стейт Оіл" не брало участі у справі №903/34/16, колегією суддів відхиляються за необґрунтованістю та враховуючи наступне.

Так, згідно вказаних вище положень ч. 3 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України (в редакції чинній на момент прийняття оскаржуваного у даній справі рішення) преюдиціальними вважаються також обставини, що були встановлені у іншій справі, в якій брали участь не тільки ті ж самі особи, а й особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Враховуючи те, що як у справі №903/34/16, так і у даній справі, учасником є ТОВ "Портман Тим Україна", щодо якого встановлено обставини з набуття ним права власності, отже відповідно висновок скаржника про обов'язковість повторного доведення обставин встановлених у справі №903/34/16 є помилковим.

Таким чином, обставини того, що ТОВ "Портман Тим Україна" набуло право власності на комплекс обслуговування автотранспорту, загальною площею 639,2 м.кв., що розташований за адресою: Волинська область, Любомльський район, с. Старовойтове, вул. Прикордонників, буд. 7-А за договором купівлі-продажу від 09.07.2013 року з моменту державної реєстрації прав на вказане нерухоме майно, тобто з 09.07.2013 року, а також обставини протиправності вибуття з володіння позивача вказаного майна є преюдиціальними та не потребують повторного доведення.

Стосовно посилань апелянта на те, що висновок суду першої інстанції про добросовісність позивача, як набувача спірного майна, є необґрунтованим, оскільки рішення Господарського суду Волинської області від 09.09.2015 та постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 11.01.2016 у справі №903/134/13-г, якими було встановлено, що позивач є добросовісним набувачем, було скасовано постановою Вищого господарського суду України від 08.06.2016 у справі №903/134/13-г, слід зазначити наступне.

Так, вказані обставини з добросовісності набуття позивачем спірного майна жодним чином не можуть вплинути на результат розгляду даної справи враховуючи наявність судового рішення у справі №903/34/16, яке набрало законної сили та яким були встановлені обставини набуття позивачем права власності на майно з 09.07.2013 року.

В свою чергу, зі змісту рішення господарського суду у справі №903/34/16 вбачається, що суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог про визнання за ТОВ "Портман Тим Україна" права власності не лише на підставі рішення господарського суду від 09.09.2015р. у справі №903/134/13-г, а й самостійно на підставі дослідження умов договору купівлі-продажу 09.07.2013р., обставин передачі майна за договором, обставин проведення покупцем оплати, обставин державної реєстрації договору, нотаріального посвідчення.

Після дослідження цих обставин господарський суд на підставі ст.ст.11, 202, 205, 626, 655 Цивільного кодексу України, ст.ст.173, 174, 175, 181 Господарського кодексу України, а також ст.ст.328, 334 Цивільного кодексу України, які регулюють питання набуття права власності та момент, з якого це право виникає, дійшов висновку про те, що ТОВ "Портман Тим Україна" набуло права власності на комплекс обслуговування автотранспорту загальною площею 639,2 м.кв., що розташований за адресою: Волинська область, Любомльський район, с. Старовойтове, вул. Прикордонників, будинок 7-А.

Таким чином, зміст рішення господарського суду від 05.04.2016р. у справі №903/34/16 дозволяє дійти висновку про те, що господарський суд також самостійно оцінював законність укладення договору купівлі-продажу 09.07.2013р. та дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог про визнання права власності та витребування майна з незаконного володіння.

За наведених обставин, факт скасування рішення суду від 09.09.2015р. у справі №903/134/13-г не спростовує факту добросовісного набуття ТОВ "Портман Тим Україна" майна, оскільки в основу судового рішення від 05.04.2016р. у справі №903/34/16 про визнання за позивачем права власності і витребування майна було покладено не лише факт добросовісного набуття ним майна, встановлений рішенням суду від 09.09.2015р. у справі №903/134/13-г, яке в подальшому було скасовано, а й самостійно встановлений факт правомірного набуття майна ТОВ "Портман Тим Україна".

При цьому, судом враховується, що останній судовий акт, який був прийнятий справі №903/134/13-г, де розглядалась вимога про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 09.07.2013р., укладеного між ТОВ "Вірго-Україна ЛТД" та ТОВ "Портман Тим Україна" - це постанова Вищого господарського суду від 08.06.2016р., якою постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 11.01.2016р. та рішення господарського суду Волинської області від 09.09.2015р. у справі №903/134/13-г скасовано; прийнято нове рішення (ухвалу): провадження за заявою арбітражного керуючого ТОВ "Техно-Сервіс-Плюс" про визнання недійсним правочину та повернення майна в межах справи № 903/134/13-г про банкрутство ТОВ "Техно-Сервіс-Плюс" припинено.

Припинення провадження у справі - це форма закінчення розгляду господарським судом справи без прийняття судом рішення у звязку з виявленням після порушення провадження у справі обставин, з якими закон пов'язує неможливість судового розгляду.

Враховуючи припинення провадження у справі про визнання недійсним правочину в межах справи № 903/134/13-г про банкрутство ТОВ "Техно-Сервіс-Плюс", а також беручи до уваги приписи ст.204 Цивільного кодексу України про презумпцію правочину, договір купівлі-продажу від 09.07.2013р., на підставі якого позивач придбав у власність майно, не визнаний судом недійсним, є чинним та в силу ст.ст. 11, 202, 205, 626, 655 Цивільного кодексу України є підставою набуття цивільних прав і обовязків, в тому числі і набуття ТОВ "Портман Тим Україна" права власності на майно: комплекс обслуговування автотранспорту загальною площею 639,2 м.кв., що розташований за адресою: Волинська область, Любомльський район, с. Старовойтове, вул. Прикордонників, будинок 7-А.

Наведені вище доводи апелянта вказаного не спростовують.

Також, є необґрунтованими доводи скаржника про те, що позивач з 14.11.2014 внаслідок прийняття рішення господарського суду Волинської області від 26.08.2014 та постанови Рівненського апеляційного господарського суду від 14.11.2014 у справі № 903/134/13-г перестав бути власником спірного майна, оскільки вказані судові акти були скасовані постановою Вищого господарського суду України від 08.07.2015р. у справі № 903/134/13 -г.

При цьому, вказана справа розглядалася судами неодноразово та в результаті провадження за заявою арбітражного керуючого ТОВ "Техно-Сервіс-Плюс" про визнання недійсним правочину та повернення майна в межах справи № 903/134/13-г про банкрутство ТОВ "Техно-Сервіс-Плюс" припинено.

Отже, враховуючи встановлення обставин набуття позивачем права власності на вказане майно з 09.07.2013 року, саме ТОВ "Портман Тим Україна" станом на час укладення договорів оренди №21/11/14-103 від 21.11.2014 та №01/09/15-150 від 30.05.2016 був єдиною особою, якій належали майнові права на малий комплекс обслуговування автотранспорту загальною площею 639,2 м.кв., що розташований за адресою: Волинська область, Любомльський район, с. Старовойтове, вул. Прикордонників, будинок 7-А.

Доказів того, що ТОВ "Портман Тим Україна" передало чи уповноважило ТОВ "Виробниче підприємство "Побутрембудматеріали" та ТОВ "Техно-Сервіс Плюс" на передання в оренду ТОВ "Стейт Оіл" належного йому на праві власності майна матеріали справи не містять.

Отже, оскільки оспорювані договори оренди №21/11/14-103 від 21.11.2014 та №01/09/15-150 від 30.05.2016 належного позивачу на праві власності майна ним не укладалися, не погоджувалися, дозволу на їх укладення не надавалося та доказів, що позивач уповноважував відповідача-4 та відповідача-3 на укладення цих договорів матеріали справи не містять, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про визнання вказаних договорів оренди недійсними.

Доводи апелянта про те, що оскаржувані договори оренди укладені вже після набрання законної сили рішенням у справі про визнання права власності підставою для відмови у задоволенні позову бути не можуть, оскільки наведене жодним чином не спростовує обставини набуття позивачем права власності на спірне майно ще з 09.07.2013 року, тобто до укладення оспорюваних договорів.

Враховуючи все вищевикладене, доводи апелянта, викладені в апеляційній скарзі підставою для скасування оскаржуваного рішення бути не можуть.

Щодо посилань скаржника на недоведеність позивачем порушення його прав укладенням оскаржуваних наразі договорів оренди, оскільки строк їх дії сплив та у зв'язку з цим майно передано в наступну оренду, слід зазначити, що чинне законодавство не містить заборон в частині визнання недійсними договорів строк дії яких сплив.

В свою чергу, про порушення прав позивача свідчить укладення без його згоди, як власника майна, договорів про передачу його в оренду, про що вже вказувалося вище.

Слід зазначити, що доводи апелянта про необґрунтованість об'єднання позивачем позовних вимог з метою зміни підсудності не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного рішення, оскільки саме позивачу належить право визначати зміст та обсяг своїх вимог, а також осіб, які на думку позивача, порушують його права.

Отже, оскаржуване рішення суду не підлягає скасуванню в частині задоволення позовних вимог про визнання недійсними договорів оренди №21/11/14-103 від 21.11.2014 та №01/09/15-150 від 30.05.2016.

Також, колегія суддів вважає обґрунтованою відмову суду першої інстанції у задоволенні позову в частині визнання недійсним договору оренди нежилих приміщень №А-09/07/13 від 09.07.2013, укладеного між позивачем, як орендодавцем, та відповідачем-1, як орендарем, оскільки позивач не довів, які норми закону та які права або охоронювані законом інтереси позивача порушено укладенням цього договору.

З урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення місцевого господарського суду прийнято з повним, всебічним та об'єктивним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим, правові підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.

Оскільки, у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на другого відповідача (апелянта).

Керуючись ст.ст. 240, 269, 275, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Стейт Оіл" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 27.11.2017 у справі №910/14317/17 - без змін.

2. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на її заявника - другого відповідача.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.

Повний текст постанови складено: 03.03.2018 року.

Головуючий суддя Є.Ю. Пономаренко

Судді М.А. Руденко

М.А. Дідиченко