Окрема думка

від 28.02.2018 по справі 375/1294/17

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ОКРЕМА ДУМКА

у справі № 375/1294/17

Ухвалою Рокитнянського районного суду Київської області від 01 листопада 2017 року заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову задоволено.

Не погодившись з зазначеною ухвалою, ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій просила скасувати ухвалу суду першої інстанції через порушення норм процесуального права.

Постановою Апеляційного суду Київської області від 28 лютого 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Ухвалу Рокитнянського районного суду Київської області від 01 листопада 2017 року в частині заборони ОСОБА_2 вчиняти будь-які дії з приводу відчуження належного на час винесення даної ухвали Фермерському господарству Україна , код ЄДРПОУ 20599111, с. Шарки Рокитнянського району Київської області, нерухомого та рухомого майна і в тому числі причепа ГКБ 819, 1992 року випуску, причепа ГКБ 819, 1992 року випуску, автомобіля ГАЗ-53Б , 1980 року випуску, автомобіля ЗІЛ-ММЗ 4505 , 1992 року випуску, окрім майна, що швидко псується (зібраного врожаю сільськогосподарських культур та виготовленої сільськогосподарської продукції) змінено та викладено її у наступній редакції. Заборонено ОСОБА_2 вчиняти дії щодо відчуження Фермерського господарства Україна , код ЄДРПОУ 20599111, с. Шарки Рокитнянського району Київської області. В іншій частині ухвалу залишено без змін.

Дана постанова була прийнята більшістю голосів колегії суддів.

Відповідно до вимог ст. 35 ЦПК України питання, що виникають під час колегіального розгляду справи судом, вирішуються більшістю голосів суддів. При ухваленні рішення з кожного питання жоден із суддів не має права утримуватися від голосування та підписання рішення чи ухвали. Суддя, не згодний з рішенням, може письмово викласти свою окрему думку.

На мою думку, у даній справі, апеляційна скарга підлягає задоволенню у повному обсязі, а ухвала суду першої інстанції скасуванню з прийняттям постанови про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову, виходячи з наступного.

За обставинами справи, в листопаді 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з заявою про забезпечення позову, в якій просив накласти арешт на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, розташований за адресою: Київська область, Рокитнянський р-н, смт. Рокитне, вул. Лагерна, 34, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: № 537057132237; заборонити ОСОБА_2 вчиняти будь-які дії щодо відчуження майна, що належить Фермерському господарству Україна , код ЄДРПОУ 20599111, місцезнаходження якого: Київська область, Рокитнянський р-н, с. Шарки, в тому числі зареєстровані за господарством: причіп ГКБ 819, 1992 року випуску, причіп ГКБ 819, 1992 року випуску, автомобіль ГАЗ-53Б, 1980 року випуску, автомобіль ЗИЛ-ММЗ 4505, 1992 року випуску, крім зібраного врожаю сільськогосподарських культур та виготовленої продукції.

Заява обґрунтована тим, що відповідач є спадкоємцем ОСОБА_3, який помер 16 липня 2017 року.

Відповідно до оскаржуваного заповіту ОСОБА_2 є спадкоємцем Фермерського господарства Україна . Згідно виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 05.12.2016 року керівником Фермерського господарства Україна є ОСОБА_2, яка має право вчиняти юридичні дії від імені юридичної особи без довіреності, у тому числі підписувати договори згідно Статуту без обмежень. У разі задоволення позову позивач матиме право на оформлення права власності на спадкове майно у відповідній частці, зокрема, на житловий будинок та фермерське господарство. Відповідач має можливість розпорядитися вказаним нерухомим майном, що утруднить або зробить неможливим виконання рішення суду у разі задоволення позову.

У позовній заяві ОСОБА_1 ставить питання про визнання недійсними заповіту та договору дарування житлового будинку.

Приймаючи постанову від 28.02.2018 року, апеляційний суд мотивував її тим, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про забезпечення позову в частині накладення арешту на житловий будинок. Суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що підставою для задоволення заяви про забезпечення позову є обґрунтоване припущення заявника, що невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду, а не реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду у разі невжиття заходів забезпечення позову.

В той же час, апеляційний суд ніяким чином не мотивував свій висновок, та не зазначив, чому ж суд вважає, що невжиття зазначених позивачем заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання судового рішення, яким чином відсутність арешту на нерухоме і рухоме майно може вплинути чи унеможливити визнання заповіту та договору недійсними.

На мою думку, накладення арешту на майно ніяким чином не впливає на можливість визнання правочинів недійсними.

В даному випадку апеляційний суд не дотримався вимог ч.ч. 1, 2 ст. 151, ст. 152 ЦПК України в редакції чинній на момент постановлення оскаржуваної ухвалу, відповідно до яких, суд за заявою осіб, які беруть участь у справі, може вжити, передбачені цим Кодексом, заходи забезпечення позову. Забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду. Види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

У пункті 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року № 9 Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову судам роз'яснено, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Посилаючись на зазначену постанову пленуму в своєму судовому рішенні, апеляційний суд не дотримався даних роз'яснень Верховного суду України в частині відповідності виду забезпечення позову заявленим позовним вимогам.

Так, задовольняючи заяву про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив із того, що між сторонами виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання рішення суду у разі задоволення позову.

Однак, з матеріалів справи вбачається, що у разі задоволення позову ОСОБА_1 про визнання недійсними заповіту та договору дарування, жодної реальної загрози невиконання чи утруднення виконання зазначеного рішення не існує, оскільки після набуття чинності судовим рішенням про задоволення заявлених позовних вимог - заповіт та договір дарування вважатимуться недійсними з моменту їх посвідчення, без будь-яких додаткових заходів виконання.

Жодних вимог щодо нерухомого та іншого майна, на яке накладено арешт, позивач не заявляв.

Отже, вжиті судом заходи забезпечення позову у вигляді накладеного арешту на майно, яке не є предметом позову, ніяким чином не можуть вплинути на виконання рішення суду у разі задоволення позову.

За таких обставин, заява про забезпечення позову є безпідставною та не підлягає задоволенню взагалі.

Приймаючи постанову від 28 лютого 2018 року, апеляційний суд мав би звернути увагу на зазначені обставини та скасувати ухвалу суду першої інстанції з прийняттям постанови про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову.

Суддя Апеляційного суду

Київської області ОСОБА_4

28.02.2018