Постанова

від 19.02.2018 по справі 911/1060/16

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" лютого 2018 р. Справа№ 911/1060/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тищенко О.В.

суддів: Тарасенко К.В.

Іоннікової І.А.

при секретарі судового засідання Подоляка Р.Ю.

за участю представників сторін відповідно до протоколу судового засідання від 19.02.2018 року

розглянувши апеляційну скаргу малого приватного підприємства фірми "Лінко"

на рішення господарського суду Київської області від 17.05.2016 (повний текст складено 25.05.2016)

у справі №911/1060/16 (суддя - Ярема В.А.)

за позовом заступника керівника Білоцерківської місцевої прокуратури Київської області в інтересах держави

до 1) Білоцерківської міської ради

2) малого приватного підприємства фірми "Лінко"

про визнання рішення та договору недійсними, зобов'язання вчинити певні дії

в с т а н о в и в:

У березні 2016 року заступник керівника Білоцерківської місцевої прокуратури Київської області в інтересах держави звернувся до господарського суду Київської області з позовом до Білоцерківської міської ради (далі - відповідач 1) та малого приватного підприємства фірми "Лінко" (далі - МППФ "Лінко", відповідач 2) про:

- визнання недійсним та скасування п. 9.7. рішення Білоцерківської міської ради Київської області №928-40-VI від 28.03.2013, яким малому приватному підприємству фірмі "Лінко" під розміщення існуючої автостоянки в місті Біла Церква по вул. Нєкрасова, 99 передано земельну ділянку в оренду загальною площею 0,7000 га, строком на 10 (десять) років, за рахунок земель населеного пункту м. Біла Церква, з кадастровим номером земельної ділянки: 3210300000:07:016:0026;

- визнання недійсним договору оренди земельної ділянки за №26 від 10.04.2013, укладеного між МППФ "Лінко" та Білоцерківською міською радою, який зареєстровано 26.07.2013 за №2023909 у реєстраційній службі Білоцерківського міськрайонного управління юстиції Київської області;

- зобов'язання МППФ "Лінко" повернути до Білоцерківської міської ради Київської області земельну ділянку площею 0,7000 га, що знаходиться в м. Біла Церква по вул. Нєкрасова, 99, з кадастровим номером: 3210300000:07:016:0026.

В обґрунтування позовних вимог, прокурор зазначив, що рішення Білоцерківської міської ради від 28.03.2013 №928-40-VI прийнято з порушенням вимог ст. ст. 123, 134 Земельного кодексу України в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин, оскільки земельна ділянка була передана відповідачу 2 в оренду за відсутності розробленої, затвердженої технічної документації із землеустрою та без проведення земельних торгів.

Звернення до суду із зазначеним позовом прокурор обґрунтовує порушенням інтересів держави, оскільки прийняття оскаржуваного рішення з порушенням вимог закону суперечить принципам регулювання земельних відносин в Україні, що закріплені в ст. 14 Конституції України та ст. 5 Земельного кодексу України.

Разом з тим, звертаючись до суду в особі держави, як позивач, прокурор зазначив, що реалізацію державної політики у сфері нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі здійснює центральний орган виконавчої влади - Державна інспекція сільського господарства України, повноваження щодо звернення до суду у якої відсутні.

Рішенням господарського суду Київської області від 17.05.2016 у справі №911/1060/16 позовні вимоги задоволено. Визнано недійсним та скасовано підпункт 9.7. пункту 9 рішення Білоцерківської міської ради Київської області №928-40-VI від 28.03.2013, яким малому приватному підприємству фірмі "Лінко" під розміщення існуючої автостоянки в місті Біла Церква по вул. Нєкрасова, 99 передано земельну ділянку в оренду загальною площею 0,7000 га, строком на 10 (десять) років, за рахунок земель населеного пункту м. Біла Церква, з кадастровим номером земельної ділянки: 3210300000:07:016:0026. Визнано недійсним договір оренди земельної ділянки №26 від 10.04.2013, укладений між малим приватним підприємством фірмою "Лінко" та Білоцерківською міською радою, який зареєстровано 06.08.2013 за №2023909 у реєстраційній службі Білоцерківського міськрайонного управління юстиції Київської області. Зобов'язано мале приватне підприємство фірму "Лінко" повернути до Білоцерківської міської ради Київської області земельну ділянку площею 0,7000 га, що знаходиться в м. Біла Церква по вул. Нєкрасова, 99, з кадастровим номером: 3210300000:07:016:0026. Стягнуто з Білоцерківської міської ради на користь прокуратури Київської області 6 735 грн. 63 коп. судового збору. Стягнуто з малого приватного підприємства фірми "Лінко" на користь прокуратури Київської області 6 735 грн. 63 коп. судового збору.

Не погодившись із вказаним рішенням, відповідач-2 - мале приватне підприємство фірма "Лінко" звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду Київської області від 17.05.2016 у справі №911/1060/16 скасувати повністю, прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовної заяви.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 20.06.2017 (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Чорна Л.В., судді: Отрюх Б.В., Яковлєв М.Л.) апеляційну скаргу малого приватного підприємства "Лінко" задоволено, рішення господарського суду Київської області від 17.05.2016 у справі №911/1060/16 скасовано та прийнято нове рішення, яким у позові відмовлено.

Постановою Вищого господарського суду України від 15.11.2017 касаційну скаргу першого заступника прокурора Київської області задоволено частково. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 20.06.2017 у справі №911/1060/16 скасовано, справу направлено на новий розгляд до Київського апеляційного господарського суду.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.12.2017 апеляційну скаргу малого приватного підприємства фірми "Лінко" передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Тищенко О.В., судді: Тарасенко К.В., Іоннікова І.А.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 01.12.2017 прийнято апеляційну скаргу малого приватного підприємства фірми "Лінко" на рішення господарського суду Київської області від 17.05.2016 у справі №911/1060/16 у визначеному складі суду, розгляд справи №911/1060/16 призначено на 14.12.2017.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 14.12.2017 розгляд справи №911/1060/16 відкладено на 15.01.2018.

Проте, у зв'язку з перебуванням судді Іоннікової І.А., яка входить до складу колегії суддів і не є суддею-доповідачем, у відпустці, судове засідання, призначене на 15.01.2018, не відбулося. Після виходу судді Іоннікової І.А. з відпустки, ухвалою від 16.01.2018 справа призначена до розгляду.

З 15 грудня 2017 року набрав чинності Господарський процесуальний кодекс України в редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року №2147-VIII (далі - ГПК України).

Відповідно до пп. 9 п. 1 розділу XI "Перехідні положення" ГПК України справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких порушено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У відзиві на апеляційну скаргу прокуратура вважає подану апеляційну скаргу МППФ "Лінко" безпідставною та необґрунтованою, а рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, прокурор просить суд апеляційної інстанції залишити оскаржуване рішення суду без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Під час нового розгляду справи у суді апеляційної інстанції від скаржника до суду надійшло клопотання про застосування строку позовної давності.

У судових засіданнях суду апеляційної інстанції представник МППФ "Лінко" надав суду апеляційної інстанції свої пояснення по справі в яких, підтримав подану апеляційну скаргу на підставі доводів зазначених у ній та просив оскаржуване рішення господарського суду Київської області скасувати, та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Прокурор у судових засіданнях суду апеляційної інстанції також надав суду апеляційної інстанції свої пояснення по справі в яких, заперечив проти задоволення апеляційної скарги на підставі доводів викладених у відзиві на скаргу. Вважає апеляційну скаргу необґрунтованою та безпідставною, а рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим. Просив відмовити в задоволенні скарги, а рішення місцевого господарського суду залишити без змін.

Представники Білоцерківської міської ради у судові засідання суду апеляційної інстанції не з'явилися. Про час та місце розгляду справи відповідач 1 був повідомлений належним чином на підтвердження чого в матеріалах справи містяться повідомлення про вручення поштових відправлень. Про причини неявки Білоцерківська міська рада суд не повідомила.

Враховуючи викладене, заслухавши думку прокурора та представника МППФ "Лінко", колегія суддів апеляційного господарського суду з урахуванням ч.1, п.1 ч.3 ст. 202 ГПК України вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами, оскільки, представники Білоцерківської міської ради, що не з'явились, про дату та місце розгляду справи повідомлялися належним чином, про причини своєї неявки суд не повідомили. Участь представників, що не з'явилися, у судовому засіданні 19.02.2018 року, судом обов'язковою не визнавалась, клопотань про відкладення розгляду справи та про витребування додаткових доказів не надходило.

Крім того, судова колегія вважає за необхідне зазначити, що у випадку, коли представники сторін чи інші учасники судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Відтак, неявка учасника судового процесу у судове засідання за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є безумовною підставою для відкладення розгляду справи. Такої ж правової позиції дотримується й Вищий господарський суд України, зокрема, у своїй постанові від 07.07.2016 року по справі 910/21819/15.

Застосовуючи відповідно до ч.1 ст.3 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини при розгляді справи ч.1ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").

Разом з тим, відповідно до положень пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Також, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема "Іззетов проти України", "Пискал проти України", "Майстер проти України", "Субот проти України", "Крюков проти України", "Крат проти України", "Сокор проти України", "Кобченко проти України", "Шульга проти України", "Лагун проти України", "Буряк проти України", "ТОВ "ФПК "ГРОСС" проти України", "Гержик проти України" суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02.09.2010, "Смірнова проти України" від 08.11.2005, "Матіка проти Румунії" від 02.11.2006, "Літоселітіс проти Греції" від 05.02.2004 та інші).

У відповідності до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.

Згідно до ч.1 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.

Колегія суддів апеляційного господарського суду, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду слід залишити без змін з наступних підстав.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та перевірено судом апеляційної інстанції 26.01.2012 Білоцерківською міською радою було прийнято рішення №474-19-VI "Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право оренди на земельну ділянку, функціональне призначення якої змінюється", відповідно до пп. 1, 2 та підп. 1.1. п. 1 якого вирішено затвердити технічну документацію із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право оренди на земельну ділянку, функціональне призначення якої змінюється товариству з обмеженою відповідальністю "Інтрегруп-ЛНД" під розміщення існуючої автостоянки в місті Біла Церква по вул. Нєкрасова, 99 загальною площею 0,7000 га, терміном на 10 років, за рахунок земель населеного пункту м. Біла Церква, а також особі, зазначеній у підп. 1.1. п. 1 цього рішення, протягом шести місяців укласти у встановленому порядку договір оренди землі.

10.05.2012 на підставі вищезазначеного рішення між Білоцерківською міською радою та ТОВ "Інтрегруп-ЛНД" було укладено договір оренди землі, відповідно до умов якого товариству з обмеженою відповідальністю "Інтрегруп-ЛНД" передано земельну ділянку за кадастровим номером 3210300000:07:016:0026 під розміщення існуючої автостоянки, за адресою м. Біла Церква, вул. Нєкрасова, 99, загальною площею 0,7000 га.

Відповідно до п. 15 зазначеного правочину, цільове призначення земельної ділянки - землі житлової та громадської забудови.

В подальшому, 28.03.2013 Білоцерківською міською радою було прийнято рішення №928-40-VI "Про оформлення правовстановлюючих документів на земельні ділянки юридичним особам та фізичним особам-підприємцям", відповідно до підп. 1.36. п. 1, підп. 9.7. п. 9 якого скасовано підпункт 1.1. рішення міської ради від 26.01.2012 №474-19-VI "Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право оренди на земельну ділянку, функціональне призначення якої змінюється" та припинено договір оренди землі від 20.08.2012 №321030004000788, у зв'язку з поданням клопотання землекористувача, а також передано в оренду малому приватному підприємству фірмі "Лінко" під розміщення існуючої автостоянки в місті Біла Церква по вул. Нєкрасова, 99, земельну ділянку загальною площею 0,7000 га, строком на 10 (десять), за рахунок земель населеного пункту м. Біла Церква. (Кадастровий номер земельної ділянки: 3210300000:07:016:0026).

10.04.2013 на підставі рішення Білоцерківської міської ради від 28.03.2013 №928-40-VI "Про оформлення правовстановлюючих документів на земельні ділянки юридичним особам та фізичним особам-підприємцям" між Білоцерківською міською радою (далі-орендодавець) та МППФ "Лінко" (далі-орендар) було укладено договір оренди землі №26 (далі-договір оренди), відповідно до умов якого орендарю передано в строкове платне користування земельну ділянку за кадастровим номером 3210300000:07:016:0026 під розміщення існуючої автостоянки, за адресою м. Біла Церква, вул. Нєкрасова, 99, загальною площею 0,7000 га.

Відповідно до пп. 5 та 15 договору оренди останній укладено на термін 10 років, цільове призначення земельної ділянки - землі житлової та громадської забудови.

06.08.2013 договір оренди зареєстровано державним реєстратором Білоцерківського міськрайонного управління юстиції Київської області за №2023909.

Згідно наявної в матеріалах справи копії акту приймання-передачі земельної ділянки, що передається в оренду відповідно до договору оренди землі, 10.04.2013 відповідачу 2 було передано земельну ділянку по вул. Нєкрасова, 99.

Як вірно зазначив суд першої інстанції у відповідності до положень статей 13, 14, 19 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За змістом статей 12, 116, 124 Земельного кодексу України (в редакції, що діяла станом на момент прийняття спірного рішення) до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить, зокрема, розпорядження землями територіальних громад.

Громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу.

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, громадянам, юридичним особам, визначеним частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу, здійснюється в порядку, встановленому статтею 123 цього Кодексу.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 123 Земельного кодексу України (в редакції, що діяла станом на момент прийняття спірного рішення) надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування.

Рішення зазначених органів приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі: надання земельної ділянки із зміною її цільового призначення; формування нових земельних ділянок.

Надання у користування земельної ділянки в інших випадках здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки. В такому випадку розроблення такої документації здійснюється на підставі дозволу, наданого органом виконавчої влади, органом місцевого самоврядування, уповноваженим здійснювати розпорядження цією земельною ділянкою.

Однак, скаржником, ані під час розгляду справи у суді першої інстанції, ані під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції не було надано суду належних та допустимих доказів звернення його до міської ради із заявою про надання згоди на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж спірної земельної ділянки та, відповідно, прийняття Білоцерківською міською радою рішення про надання дозволу на розробку такої технічної документації.

Крім того, відповідно до приписів ст. 134 Земельного кодексу України (в редакції, що діяла станом на момент прийняття спірного рішення) земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них (оренда, суперфіцій, емфітевзис), у тому числі з розташованими на них об'єктами нерухомого майна державної або комунальної власності, підлягають продажу окремими лотами на конкурентних засадах (земельних торгах), крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них у разі, зокрема, розташування на земельних ділянках об'єктів нерухомого майна (будівель, споруд), що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб.

Земельні торги не проводяться при наданні (передачі) земельних ділянок громадянам у випадках, передбачених статтями 34, 36 та 121 цього Кодексу, а також передачі земель загального користування садівницькому товариству та дачному кооперативу.

Як вбачається з матеріалів справи, зокрема з листа комунального підприємства Київської обласної ради "Південне бюро технічної інвентаризації" №161 від 11.02.2016 на земельній ділянці загальною площею 0,7000 га, кадастровий номер 3210300000:07:016:0026, що знаходиться за адресою м. Біла Церква, вул. Нєкрасова, 99, 19.01.2015 проінвентаризовано самочинно збудовану нежилу будівлю площею 15,1 м. кв., право власності на яку станом до 01.01.2013 не зареєстровано.

Водночас, згідно наявної в матеріалах справи інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо об'єкта нерухомого майна від 12.02.2016 №53172598 відомості про об'єкти нерухомого майна на земельній ділянці за адресою м. Біла Церква, вул. Нєкрасова, 99, відсутні.

При цьому, відповідно до умов договору оренди землі №26 від 10.04.2013, земельна ділянка була передана відповідачу 2 без будівель, споруд та іншого нерухомого майна.

Таким чином, оскільки на земельній ділянці, що була передана у користування відповідачу 2 відповідно до спірного рішення, було відсутнє будь-яке належне на праві власності МППФ "Лінко" нерухоме майно, беручи до уваги відсутність інших передбачених чч. 2, 3 ст. 134 Земельного кодексу України умов, що виключають проведення земельних торгів, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновками суду першої інстанції, що передання в оренду земельної ділянки кадастровий номер 3210300000:07:016:0026, що знаходиться за адресою м. Біла Церква, вул. Нєкрасова, 99, мало здійснюватись лише за результатами проведення земельних торгів.

Проте, ані МППФ "Лінко", ані Білоцерківською міською радою не було надано доказів проведення земельних торгів щодо надання в оренду земельної ділянки кадастровий номер 3210300000:07:016:0026, що знаходиться за адресою м. Біла Церква, вул. Нєкрасова, 99. При цьому, і саме спірне рішення не містить жодних положень щодо проведення відповідних торгів.

На переконання колегії суддів, вищезазначені обставини свідчать, що рішення Білоцерківської міської ради №928-40-VI від 28.03.2013 в частині надання відповідачу 2 в оренду земельної ділянки суперечить вимогам законодавства, позаяк земельну ділянку за відповідним рішенням було передано в оренду без надання дозволу на розроблення технічної документації спірної земельної ділянки та без проведення земельних торгів.

Відповідно до ст. 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Суд визнає незаконним та скасовує нормативно-правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Статтями 59, 77 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" унормовано, що акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Спори про поновлення порушених прав юридичних і фізичних осіб, що виникають в результаті рішень, дій чи бездіяльності органів або посадових осіб місцевого самоврядування, вирішуються в судовому порядку.

За таких обставин, беручи до уваги наведені нормативні приписи, суб'єктний склад і характер спірних правовідносин, оскільки земельну ділянку було передано відповідачу 2 в оренду без надання місцевою радою дозволу на розроблення технічної документації та без проведення земельних торгів, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновками суду першої інстанції, що вимога позивача про визнання недійсним та скасування підп. 9.7 п. 9 рішення Білоцерківської міської ради Київської області №928-40-VI від 28.03.2013 з підстав його невідповідності вимогам статей 123, 134 ЗК України, є обґрунтованою, а тому правомірно задоволена судом у цій частині.

Крім того, посилаючись на незаконність підп. 9.7. п. 9 рішення Білоцерківської міської ради Київської області та відсутність у договорі істотних умов, а саме: умов щодо передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки, позивач просить суд визнати недійсним укладений на підставі вказаного рішення договір оренди земельної ділянки №26 від 10.04.2013 з підстав статей 203, 215 ЦК України та ст. 15 Закону України "Про оренду землі".

Приписами статей ст. 202, ч. 1 ст. 215, ч. 1 ст. 203 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. 1 - 3, 5, 6 ст. 203 ЦК України. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

У відповідності до пп. 2.1., 2.2. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 №11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Відсутність у договорі оренди землі хоча б однієї з істотних умов є підставою для визнання його недійсним (частина друга статті 15 Закону України "Про оренду землі"). При цьому вирішуючи спір про визнання договору оренди землі недійсним у зв'язку з відсутністю в ньому передбаченої частиною першою статті 15 названого Закону істотної умови суд має застосовувати цю ж норму у редакції, що була чинною на момент укладення договору, а не на момент його державної реєстрації.

За приписами ч. ч. 1, 2 ст. 15, ч. 3 ст. 16 Закону України "Про оренду землі" (у редакції, чинній на момент укладання спірного договору) істотними умовами договору оренди землі є: об'єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об'єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об'єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін; умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки.

Відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог статей 4 - 6, 11, 17, 19 цього Закону є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону.

Укладення договору оренди земельної ділянки із земель державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування - орендодавця, прийнятого у порядку, передбаченому Земельним кодексом України, або за результатами аукціону.

Так, як вбачається з умов договору оренди землі №26 від 10.04.2013 сторони погодили істотні умови такого правочину, а саме визначили: об'єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендну плату із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об'єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об'єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін.

Водночас, зі змісту договору оренди землі №26 від 10.04.2013 вбачається, що положення останнього не містять умов щодо передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки. За таких обставин колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що оспорюваний правочин не відповідає вимогам ст. 15 Закону України "Про оренду землі".

При цьому, доказів укладання відповідачами додаткових угод та внесення змін до спірного договору, ані під час розгляду справи у суді першої інстанції, ані під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції суду не надано.

Враховуючи вищевикладене, та беручи до уваги, що, як суд першої інстанції, так і суд апеляційної інстанції дійшли до висновку про скасування підп. 9.7 п. 9 рішення Білоцерківської міської ради Київської області №928-40-VI від 28.03.2013, на підставі якого було укладено спірний договір оренди, а також відсутність в положеннях останнього умов щодо передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки, як наслідок невідповідність такого правочину вимогам закону, колегія суддів погоджується з висновком суду про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки №26 від 10.04.2013.

Щодо вимоги позивача про зобов'язання відповідача 2 повернути до Білоцерківської міської ради Київської області земельну ділянку площею 0,7000 га, що знаходиться в м. Біла Церква по вул. Нєкрасова, 99, з кадастровим номером: 3210300000:07:016:0026, колегія суддів зазначає наступне.

У відповідності до ч. 1 ст. 236, ч. 1 ст. 216 ЦК України, нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Відповідно до пп. 2.5 та 2.13 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 №11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними", правочини, які не відповідають вимогам закону, не породжують будь-яких бажаних сторонам результатів, незалежно від волі сторін та їх вини у вчиненні незаконного правочину. Правові наслідки таких правочинів настають лише у формах, передбачених законом, - у вигляді повернення становища сторін у початковий стан (реституції) або в інших.

У разі задоволення позову господарський суд у резолютивній частині рішення зазначає про визнання правочину недійсним (у тому числі й на майбутнє) і одночасно може зазначити про застосування передбачених законом наслідків, вказавши, зокрема, найменування майна, що піддягає передачі, і місце його знаходження.

Частиною 1 ст. 83 ЗК України передбачено, що землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю.

У комунальній власності перебувають: а) усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності; б) земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об'єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування.

Беручи до уваги наведені нормативні приписи, місцезнаходження, стан та цільове призначення переданої в оренду відповідачу 2 земельної ділянки, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду, що спірна земельна ділянка належить до земель комунальної власності у розмінні ст. 83 ЗК України, а тому повноваження щодо розпорядження вказаними землями належать відповідному органу місцевого самоврядування, яким в даному випадку є Білоцерківська міська рада.

З огляду наведеного, а також враховуючи визнання судом недійсним договору оренди №26 від 10.04.2013, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення вимоги позивача про зобов'язання відповідача повернути до Білоцерківської міської ради Київської області земельну ділянку площею 0,7000 га, що знаходиться в м. Біла Церква по вул. Нєкрасова, 99, з кадастровим номером: 3210300000:07:016:0026.

Що стосується клопотання про застосування строку позовної давності для звернення з даним позовом, колегія суддів вважає його необґрунтованим, оскільки як встановлено апеляційним господарським судом, прокурором, не пропущено трирічний строк позовної давності із зверненням до суду з даним позовом. Колегія суддів звертає увагу на те, що прокурором було подано позов 28.03.2016 року (відмітка поштового штемпеля на конверті, а.с. 74. том.1), тоді, як рішення, що оскаржується, прийняте Білоцерківською міською радою 28.03.2013 року. Тобто, позов заявлено в межах трирічного строку позовної даності, а не 29.03.2016 року (відмітка суду першої інстанції про реєстрацію позовної заяви), як помилково вважає відповідач.

При цьому, колегія суддів звертає увагу, що відповідне клопотання (заява) про застосування наслідків строку позовної давності не було заявлене під час розгляду справи у суді першої інстанції та у відповідності до правової позиції Вищого спеціалізованого суду України, що викладена у постанові від 21.10.2017 року у справі № 215/3169/15-ц, апеляційний суд не може застосовувати позовну давність, якщо про застосування останньої відповідачем не було заявлено у суді першої інстанції.

Таким чином, на переконання колегії суддів господарський суд Київської області правомірно задовольнив позов заступника керівника Білоцерківської місцевої прокуратури Київської області в інтересах держави.

У відповідності до ст. 42 ГПК України учасники справи користуються рівними процесуальними правами. Учасники справи мають право подавати докази; брати участь у судових засіданнях, якщо інше не визначено законом; брати участь у дослідженні доказів; ставити питання іншим учасникам справи.

Відповідно до ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Отже, виходячи з вищевикладеного, як в суді першої інстанції так і в суді апеляційної інстанції МППФ Лінько не було подано належних та переконливих доказів в заперечення заявленого позову. Судова колегія звертає увагу, що доводи та заперечення викладені у апеляційній скарзі на рішення суду першої інстанції не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи судом апеляційної інстанції.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що рішення господарського суду Київської області від 17.05.2016, прийняте після повного з'ясування обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, а також у зв'язку з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, є таким що відповідає нормам закону.

Таким чином, в задоволенні апеляційної скарги малого приватного підприємства фірми "Лінко" слід відмовити, а оскаржуване рішення господарського суду Київської області від 17.05.2016 залишити без змін.

Судові витрати розподіляються відповідно до вимог ст. 129 ГПК України.

Враховуючи наведене вище та керуючись статтями 129, 240, 269, 275, 276, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу малого приватного підприємства фірми "Лінко" на рішення господарського суду Київської області від 17.05.2016 по справі № 911/1060/16 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду Київської області від 17.05.2016 по справі № 911/1060/16 залишити без змін.

3. Судові витрати зі сплати судового збору за розгляд справи у суді апеляційної інстанції покласти на мале приватне підприємство фірму "Лінко".

4. Матеріали справи № 911/1060/16 повернути до господарського суду Київської області.

Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена впродовж двадцяти днів до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя О.В. Тищенко

Судді К.В. Тарасенко

І.А. Іоннікова

Дата складання повного тексту постанови 26.02.2018 року